Биографический метод исследования в гуманитарных науках

21

ЗМІСТ

  ВСТУП....................................................................................................................3    

  РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БІОГРАФІЧНОГО МЕТОДУ      у навчанні гуманітарних наук.............5

1.1.Аналіз базових понять...................................................................5
1. 2.Генезис біографічного методу у наукових дослідженнях..............................9

1. 3.Опис біографічного методу  в соціології

1.4.Особливості використання  біографічного методу в психології,  та історії.

1.4. Використання біографічного методу в літературознавстві.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1………………………………….

  РОЗДІЛ 2. ЗБІР ТА ОБРОБКА БІОГРАФІЧНИХ ДАНИХ…………...15

  2. 1.Психологічні механізми впливу біографічного методу .
2. 2. Специфіка біографічного методу в педагогіці, методиці.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2……………………………………………………

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.............................................29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................30

ВСТУП

Актуальність проблеми даного дослідження зумовлена тим, що у сучасній педагогічній науці й практиці проблема дослідження, діагностики, корекції і проектування життєвого шляху особистості. Головне заперечення проти біографічного методу свідчить, що розповіді власної автобіографії, власних автобіографічних фактів передає тільки індивідуально модифіковану картину. Отже, якщо автобіографічне відновлення фактів, дійсності не передає об'єктивну картину, виникає методологічна проблема відновлення стійких об'єктивних структур цієї дійсності, фактів. Ця герменевтична проблема до цих пір ще не вирішена задовільним способом.

Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження показав, що oцінка працездатності біографічного методу суперечлива: якщо біографічний матеріал не може оцінюватися як об'єктивне відновлення дійсності, фактів, то при суб'єктивній обробці соціальної дійсності і соціальних процесів біографічний метод може мати велике значення для наукової постановки питань.

  Особистість людини формується в складних процесах соціальної взаємодії і поєднує в собі властивості пластичності і стійкості. Вкрай рідко виникають ситуації, в яких людина може яскраво і наочно виявити всі наявні на певний момент часу особистісні якості, тому судити про його особу можна, лише аналізуючи великий масив інформації про його вчинки в типологічно різних ситуаціях, в яких людині доводиться вирішувати різноманітні проблеми. Завдання накопичення та аналізу значущої для дослідження особистості інформації вирішується Н.А. Рибніковим, Б.Г. Ананьєвим, К.Шоу, Г.Гарфінкеля, М.Вебера та ін.. в своїх наукових роботах. Разом з тим залишаються невирішеними проблеми, пов’язані з використанням проблеми біографічного методу  у навчанні гуманітарних дисциплін, що і зумовило вибір теми нашого дослідження «Біографічний метод у навчанні гуманітарних дисциплін».

    Об’єкт дослідження- біографічний метод  у педагогічних дослідження.

   Предметом дослідження виступає біографічний метод у навчанні гуманітарних дисциплін.

  Мета дослідження полягає у виробленні  теоретичних заходів використання біографічного методу у процесі вивчення гуманітарних предметів.

  До завдань дослідження даної теми належать: аналіз стану досліджуваної проблеми у наукових джерелах, визначення базових понять біографічного методу,.

   Для вирішення поставлених завдань були використані наступні методи дослідження: теоретичні – метод термінологічного аналізу для визначення базових понять дослідження; метод структурно-системного аналізу – з метою теоретичної розробки проблеми.

   Теоретичне значення роботи полягає в тому, що проаналізовано стан досліджуваної проблеми у наукових джерелах; виявлено та теоретично обґрунтовано характерні особливості дій соціального робітника;  визначено важливість урахування біографій у вивчення суспільного життя людини, вивчення груп і суспільств.

Практичне значення полягає у розробці методичних рекомендацій вживання біографічного методу у навчанні гуманітарних дисциплін.

  Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку використаних джерел.

Основний зміст викладено на 47 сторінках. Список використаних джерел містить 32 найменувань, з них 6 англійською мовою.

РОЗІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БІОГРАФІЧНОГО МЕТОДУ

ДОСЛІДЖЕННЯ В ПЕДАГОГІЦІ

У розділі «Теоретичні засади  біографічного методу дослідження в системі освіти» проаналізовано історію біографічного методу, базові поняття дослідження, визначено види біографічних підходів  до вивчення педагогічних явищ.

     1.1. Характеристика базових понять

    Біографічний метод являє собою метод синтетичного опису людину як особистості й суб'єкта діяльності. У цей час він є єдиним методом, який дозволяє вивчити особистість у процесі розвитку. Біографічний метод - історичний і одночасно генетичний, тому що дозволяє простежити динаміку життєвого шляху. Недоліки цього методу - описовість і схильність минулого помилкам пам'яті - можуть бути скоректовані більш об'єктивними даними комплексного дослідження особистості. Головне заперечення проти біографічного методу говорить, що розповіді власної автобіографії, власних автобіографічних фактів передає тільки індивідуально модифіковану картину. Отже, якщо автобіографічне відновлення фактів, дійсності не передає об'єктивну картину, виникає методологічна проблема відновлення стійких об'єктивних структур цієї дійсності, фактів. Ця герменевтична проблема дотепер ще не вирішена задовільним способом. Оцінка працездатності біографічного методу суперечлива: якщо біографічний матеріал не може оцінюватися як об'єктивне відновлення дійсності, фактів, то при суб'єктивній обробці соціальної дійсності й соціальних процесів біографічний метод може мати велике значення для науковій постановці питань. Окремі соціологи схиляються до того, що біографічний метод - "кращий спосіб заповнення вченими свого незнання людської особистості, її поведінки й психічному життя" [1].

Герменевтикою називають мистецтво і теорію тлумачення текстів. Основні засади її були закладені Шлейєрмахером і Дільтеєм. Дільтей розвивав герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання.

Головна операція у герменевтиці — розуміння. Процес розуміння являє собою комплексну і методологічну проблему, яка досліджується герменевтикою з різних боків: семантичного;логічного;психологічного;гносеологічного; соціологічного; математичної теорії прийняття рішень.

За Гадамером, герменевтика є філософією "тлумачення": від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття в ньому. Він не зводить герменевтику до розробки методології розуміння текстів, а визначає її як філософію розуміння. Предметом розуміння, на думку Гадамера, є не смисл, вкладений в текст автором, а той предметний зміст, з осмисленням якого пов'язаний даний текст [34].

Лонгитюд - (від англ. longitude - довжина) тривале і систематичне вивчення одних й тих самих випробовуваних, що дозволяє визначати діапазон вікової і індивідуальної мінливості в психічному розвитку дитяти [35].

Аксіологія (грец. цінність і вчення, слово) - філософське дослідження природи цінностей.

Онтогенетіка - розділ генетики, що вивчає генетичні основи індивідуального розвитку організму, роль генотипу в загальній системі онтогенезу

Онтогенез - процес розвитку індивідуального організму.

Каузометрі́я - метод дослідження суб'єктивної картини шляху життєвого і часу психологічного особи. Відноситься до методів біографічних; спрямована на опис не лише минулих, але і передбачуваних майбутніх етапів шляху життєвого. Каузометрия проводиться у формі інтерв'ю, що складається з шести процедур :  біографічна розминка; формування списку значимих подій;  їх датування;  причинний аналіз міжподієвих стосунків; цільовий аналіз; позначення сфер приналежності подій.

        1.2. Історія розвитку біографічного методу

     Спочатку біографічний метод розвивався в гуманітарних науках, часто у вигляді біографічного жанру, предметом якого є життя чудових людей, історія їх боротьби, шукань і помилок, тісно переплетена з сучасністю. Філософська, ідеологічна орієнтація біографів істотно впливає на характер життєписів, на відбір та  інтерпретацію фактів, так що «кореляція» між характеристиками в дослідженнях різних авторів, що відносяться до однієї і тієї ж історичної особи,іноді  виявляється вельми низькою. Радянські учені виступають проти вузького біографізму, коли творчість, діяння історичних діячів пояснюються переважно особливостями їх приватного життя, фактами раннього розвитку, структурою особи. Спираючись на теоретичний фундамент історичного матеріалізму, на марксистські ідеї про суть особи і її ролі в історії, вони добиваються справжньої науковості у вивченні біографій відомих людей.   

           Вільний від ідеалізму і в значній мірі від суб'єктивізму, біографічний жанр отримав визнання і вважається незамінним для розуміння психологічної атмосфери епохи, особового аспекту розвитку науки та  філософії. У 1940- х рр. біографічний метод широко застосовувався представниками Чиказької школи [1]. Так, наприклад, в 1920- е рр. чиказький соціолог К. Шоу вивчав підліткову злочинність, використовуючи написані на його прохання автобіографічні замітки юного правопорушника, доповнені поліцейськими й судовими документами, результатами медичних огляді й т.п. Усю сукупність цих даних він розглядав як "історію випадку". Біографічний метод має дуже багато загального з методом включеного спостереження й по суті є ще одному різновидом етнографічного підходу до "аналізу випадку". Відмінністю біографічного методу можна вважати більшу націленість  на унікальні аспекти історії життя людини ( іноді-групи, організації) і на суб'єктивний, особистісний  підхід до опису людського життя, кар'єри, історії любові. У центрі уваги дослідника  тут виявляється документальний, або усний, опис події з погляду самого "випадку", тобто ті відомості, які в медицині називають суб'єктивним анамнезом. Як і метод включеного спостереження, біографічний метод має "етнографічні" коріння. Культурні антропологи й історики часто опиралися (і опираються) на "усні історії" або щоденникові записи й мемуари, коли їм доводиться вивчати відповідно "доісторичні" письмові традиції, що не мають, співтовариства, або "закулісні" політичні механізми. Ще очевидніше той внесок, який внесли в розвиток біографічного методу документальна журналістика й мемуаристика. (досить згадати про настільки ранній приклад використання порівняльно-біографічного методу, як "Життєпису" Плутарха) [7].  

         Н. Дензин дав одне з найпопулярніших визначень біографічного методу (методу "історій життя", "життєписів"): "...біографічний метод представляє переживання й визначення одної особи, одної групи або єдиної організації в тій формі, у якій ця особа, група або організація інтерпретують ці переживання. До матеріалів життєвої історії стосуються будь-які записи або документи, включаючи "історії випадку" соціальних організацій, які проливають світло на суб'єктивну поведінку індивідів і груп. Такі матеріали можуть варіювати від листів до автобіографій, від газетних повідомлень до протоколів судових засідань". Припущення про необхідність обліку "перспективи діяча", його змістового  обрію й визначення ситуації відіграє провідну роль при використанні біографічного методу. Тому що метою тут в остаточному підсумку виявляється розуміння тих або інших аспектів "внутрішнього миру" суб'єкта, необхідним стає й припущення про те, що досліджувані володіють досить складною структурою суб'єктивного досвіду й здатні відокремити власний "образ Я" від образа навколишнього світу, здатні "сприйняти себе як активного суб'єкта своєї власної історії життя, відмінного від соціального миру.

          Наступна фундаментальна особливість біографічного методу - його направленість на відтворення історичної, розгорнутої в часі, перспективи подій. Використовуючи біографічний метод, дослідник стає до певної міри соціальним істориком. Історія соціальних інститутів і соціальних змін тут розкриває себе через розповіді людей про їхнє власне життя. Це відкриває додаткові можливості для перегляду "офіційних" версій історії, написаних з позицій пануючих класів і груп і зіставлення цих версій із заснованим на повсякденному досвіді знанням соціальному життя, яким розташовують непривілейовані й "безмовні" соціальні групи. Хто говорить і кого слухають - це політичні питання; факт, що стає особливо очевидним, коли голос одержують люди, що володіють низьким статусом і владою".

Особлива увага проблемі надання права голосу "безмовним" приділяє традиція символічного интеракціонізма. Тут ця проблема розглядається не стільки в політичному, скільки в теоретичному аспекті. Передбачається, що у всякому суспільстві існує певна "ієрархія правдоподібності" у виробництві й поширенні значень і соціального знання. Ті, хто перебувають на "верхньому поверсі" цієї ієрархії, мають перевага у формулюванні правил, використовуваних для приписування змісту діям і визначення ситуації. У результаті хтось диктує правила й норми у відповідності зі своїми інтересами, а хтось, також дотримуючись своїх інтересів, порушує ці правила й норми, виявляючись у положенні аутсайдера, маргінала або злочинця. Якщо соціолог ухвалює одну крапку, що панує, зору при описі фрагмента соціальної реальності, він свідомо ігнорує ті інтереси, знання й змісти, які визначають учинки іншої сторони. Біографічний підхід з погляду символічного интеракционізма збільшує шанси дослідника в розумінні нестандартних або ", що відхиляються" від загальноприйнятого значеннєвих перспектив, хоча саме в цьому випадку його нерідко обвинувачують в однобічному або тенденційному аналізі: "Коли ми обвинувачуємо себе або колег - соціологів у необ'єктивності? Я думаю, що розгляд типових прикладів показав би, що ці обвинувачення виникають - якщо звернутися до одного  важливого  класу таких випадків,- коли слідчий виявляє скільки-небудь серйозну довіру перспективі підлеглої групи в якомусь ієрархічнім відношенні.

      У випадку девіантів таким ієрархічним відношенням виявляється відношення моралі. Тут у положенні переваги виявляються ті учасники відносин, які представляють сили офіційної й схвалюваної моралі, а підлеглими стають ті, хто нібито порушив цю мораль... (іншими словами), обвинувачення в упередженості, що ставляться до нас або до інших, провокуються відмовою проявляти довіру й повагу до складеного статусного порядку, де право бути почутим і доступ до істини розподілені нерівномірно" [11, 51-62]. Природно припустити, що спрямованість біографічного методу на те, щоб представити суб'єктивний досвід діяча через його власні категорії й визначення, вимагає якогось переосмислення критеріїв об'єктивності дослідження. Дійсно, дослідник тут повинен насамперед визначити, яка "власна історія", особисте трактування суб'єкта. Те, як суб'єкт сам визначає ситуацію, у цьому випадку важливіше, чим те, яка ситуація "сама по собі" . Ця "власна історія" може й повинна бути доповнена відомостями про те, як визначають ситуацію інші учасники. Зіставлення точок зору й відомостей, отриманих за допомогою різних методів і з різних джерел, дозволяє повно й досить об'єктивно відтворити не тільки зовнішню картину подій, але і їх суб'єктивний зміст для учасників. На закінчення короткого історичного екскурсу відмітимо, що біографічний метод випробував сильну дію ідеалістичних теорій - психоаналізу З. Фрейда, персоналізму В. Штерна, "розуміючої" психології В. Дильтея, гуманістичною психологиї [2, 76]. На противагу цим впливам в марксистській філософії і психології створені основи наукового розуміння життєвого шляху як соціально-історичної форми індивідуального буття і розвитку людини. Нині в цьому плані обговорюються такі питання, як закономірності розвитку на всьому протязі життя індивіда, природа життєвого шляху і соціальної життєдіяльності, відображення структури біографії в самосвідомості суб'єкта життя, психологічний час особи у біографічному масштабі ([3, 32], [4, 37], [5, 50]), запропонована нова "техніка" виміру біографічних феноменів, наприклад каузометрия [6, 58], багатофакторний статистично-біографічний аналіз

    1.3. Опис біографічного методу в соціології

Біографія як життєпис видатної людини по праву вважається одним з найстарших художньо-публіцистичних і наукових жанрів. Життєпис як форма наукового дослідження й життєвий шлях людини як його предмет зустрічаються у філософії, соціології, історії науки, психології й інших гуманітарних областях. Це не дивно, оскільки кожна з даних дисциплін намагається по-своєму відповісти на питання, що стосуються обставин і сутності людського буття, а виходить, неминуче винна торкатися проблеми індивідуального життя. Дивує скоріше інше: інтерес до життєвого шляху з боку гуманітарних наук поки явно недостатній.

Свідоме або неусвідомлене прагнення до пошуку в житті іншої людини орієнтирів для побудови власного життєвого шляху є однією із причин популярності біографічного жанру, коли мова йде про художні біографії, основна мета яких саме й укладається в тім, щоб служити дороговказною ниткою й прикладом для самовдосконалення й самовиховання молоді.

Так, для соціолога аналіз біографії - це один зі способів дослідження життєвого шляху представника певної соціальної верстви в конкретну історичну епоху. Біографічний метод у соціології дозволяє виявити закономірності прояву суспільних процесів в індивідуальному житті, а також механізм перетворення подій одиничного життя в тенденції суспільного розвитку.При обробці біографічного матеріалу окремі біографії як би накладаються одна на одну, у результаті чого загальні для всіх їх моменти виступають особливо яскраво, а все нетипове, сугубо індивідуальне відкидається.

Для цілей соціологічного дослідження використаються також біограми, які американський соціолог Т. Абель визначає як розповідь про власне життя, написану людиною, що представляє певну соціальну групу й складену відповідно до певної схеми, заданої соціологом. При цьому одна біографія - це ще не біограма, вона стає такий лише серед біографій інших членів тієї ж соціальної спільності. Тому біограма, на думку Абеля, цікава для соціолога, тоді як історія життя - для психолога.

Незважаючи на зусилля, що вживають у даному напрямку, соціологічний аналіз життєвого шляху науковця як представника особливої соціальної групи як на сучасному, так і на історичному матеріалі зустрічається вкрай рідко. У цьому зв'язку можна згадати лише спробу побудови біограм відомих польських учених. Дана робота із суті представляє особливий рід біографічного довідника, витриманого в єдиній строгій схемі й утримуючого майже винятково фактографічний матеріал без його інтерпретації. Залишається тільки шкодувати про те, що в соціологів ще не дійшли руки до цієї проблеми. Хоча на багато питань, пов'язані з побудовою соціальної політики відносно науки, було б легше відповісти, маючи соціологічну картину типового життєвого шляху типового науковця.

В історико-наукових дослідженнях біографії вчених одержали, мабуть, найбільш широке поширення й по праву вважаються одним з основних наукових жанрів. У них, на відміну від соціологічного підходу, аналіз націлений на біографію не типового, а видатного вченого. З погляду історика науки життя неабиякого вченого - це саме по собі історична подія, якийсь поворотний момент у розвитку наукового знання. Особливість історико-наукового підходу до вивчення життя людини науки полягає в тому, що він зосереджений в основному на «життєписах» певних наукових ідей, втілених у біографіях їхніх конкретних носіїв. У подібних біографіях розвиток науки подано переважно як процес нагромадження знань, у рамках якого вчений виступає не стільки як жива особистість, скільки як персоніфікація логіки розвитку науки, як її агент, через діяльність якого об'єктивні закономірності втілюються в реальну дійсність.

Отже, сутність біографічного методу у першому його значенні полягає в тому, щоб відповістити на запитання, з яких подій життя й за допомогою яких механізмів народжується конкретна особистість і як надалі вона сама будує свою частку. Як особливий методичний принцип психологічного аналізу біографічний метод укладається в реконструкції значимих для особистості подій і виборів, вибудовуванні їхньої причинно-наслідкової послідовності й виявленні їхнього впливу на подальший плин життя.

Однак аж ніяк не всяке використання біографічних даних для дослідження психології вченого служить меті реконструкції його особистості через історію життя. І отут мі підходимо до іншому значенню, у якому поняття біографічний метод, мабуть, найбільше широко представлене в психології. Під біографічним методом мають на увазі також будь-яке використання біографічних матеріалів - автобіографій, щоденників, свідоцтв очевидців, біографічних опитників і ін. - для найрізноманітніших дослідницьких і практичних цілей. Серед цих цілей Г. Олпорт називає збір феноменологічних даних, вивчення розумового життя дорослих, складання різних топологій, ілюстрування певних теоретичних положень психології й багато інші.

Таким чином, біографічний метод використається також для позначення інструментальної техніки й джерела одержання інформації про індивідуально-психологічні особливості, і як методика збору даних може застосовуватися як з метою наступної реконструкції життєвого шляху, так і для рішення інших завдань.

Нарешті, у своєму третьому, найбільш вузькому значенні, біографічний метод - це одержання відомостей, що цікавлять соціолога, із уже наявних біографічних довідників, збірників і т.д. Так, наприклад, К. Кокс, Р. Кэттелл, Дж. Кэттелл використали подібні біографічні джерела для виділення рис, властивих творчої особистостей. На основі що були біографій видатних людей мистецтва й науки Н. Э. Пэрна намагався виділити закономірності творчих циклів протягом життя, Зв'язуючи підйоми творчості з ритмічністю протікання всіх фізіологічних і біологічних процесів, він припустивши, що піки творчості настають через кожні 6-7 років. Як матеріал для підтвердження своєї гіпотези Пэрна використав біографічну літературу. На основі життєписів він проаналізував продуктивність, а також значимі події творчого життя певного кола творчих осіб. Відповідно до його подань, події творчого життя відбуваються поза прямою залежністю від зовнішніх обставин і факторів. Втім, ця незалежність взагалі відрізняє творчих людей, оскільки вроджений характер креативної здатності, був для Пэрна зовсім очевидний. Відповідно до його поглядів, життєвий шлях генія - це розгортання закладеного в людині таланта, обумовлена універсальними біопсихологічними (а може бути навіть космологічними) закономірностями існування. Таким чином, Пэрна застосовував біографічний метод у своїх дослідженнях як би двічі: використовуючи біографічні довідники як вихідний матеріал для аналізу, але також і як певний методологічний підхід до побудови концепції життєвого шляху генія, хоча його подання про рушійні сили життєвого розвитку представляється на сьогоднішній день неспроможним.

До використання довідково-біографічної літератури звертаються, як правило, у тих випадках, коли або неможливе застосування емпіричних методів, тому що об'єктами дослідження є видатні вчені минулого, або коли потрібно проаналізувати великий масив даних для виявлення деяких статистичних закономірностей. Треба, однак, мати на увазі, що при використанні біографічної літератури як джерела даних, дослідник проводить вторинну інтерпретацію біографічного матеріалу, уже відібраного й певним чином проаналізованого попередніми авторами, а тому несучого на собі печатку деякої упередженості й суб'єктивності.

Біографічний метод у двох своїх останніх значеннях може служити, на наш погляд, допоміжним інструментом для вивчення тих або інших сторін діяльності й особистості вченого. Разом з тім біографічний метод як реконструкція життєвого шляху дає можливість наблизитися до розуміння механізмів формування творчої індивідуальності.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Біографічність,тобто вивчення життєвого шляху людини цікавило людство завжди. Спочатку біографічний метод розвивався в гуманітарних науках, часто у вигляді біографічного жанру, він отримав визнання і вважається незамінним для розуміння психологічної атмосфери епохи, особового аспекту розвитку науки та  філософії. У першому розділі ми виділили два біографічних підходи: аксіологічних та антропологічний. Принципи  аксіологічного підходу полягають у рівноправності усіх філософських поглядів у межах єдиної гуманістичної системи цінностей (при збереженні різноманітності їх культурних і етнічних особливостей);рівнозначності традицій і творчості, визнання необхідності вивчення і використання учінь минулого і можливості відкриття в теперішньому і майбутньому;екзистенціальної рівності людей, соціокультурному  прагматизмі замість суперечок про підґрунтя цінностей; діалозі замість байдужості чи взаємозаперечення. Антропологічний метод потребує єдності людського роду і незалежно від етнічних, расових, соціальних, географічних і інших відмінностей, рівноправності всіх людей, не обмежуватися вивченням впливу соціального середовища чи розумної, раціональної мотивації, виявляти й ірраціональні, інстинктивні, біологічні й інші мотиви поведінки людей, обумовлені людською природою. Антропологія досліджує взаємовідносини між людиною і суспільством, суспільством і владою, людиною і людиною. Як правило, до антропології відносять фізичну антропологію, археологію, антропологічну лінгвістику, культурну, структурну антропологію.

Тобто біографічне дослідження – це «кращий спосіб заповнення вченими свого незнання людської особистості, її поведінки й психічному життя».

РОЗІЛ 2.

У розділі «Збір та обробка біографічних даних» було наведено  приклад складання характеристики особи на підставі біографічного методу, наведені форми і методи роботи з біографією підлітків в учбово-виховному процесі та розглянуті способи збору та аналізу біографічного матеріалу у соціології.

   2. 1.

   2.3.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

Біографічний метод включає в себе такі розділи як:

1. Дані життєвого шляху. 

2. Рівні соціалізації (ясла, дитячий сад, школа, вуз і так далі). 

3. Середовище розвитку (місця проживання, учбові установи і так далі). 

4. Інтереси і улюблені заняття в різні періоди життя.

5. Стан здоров'я (у тому числі перенесені захворювання).  Оснащення.

У другому розділі було наведено приклад розробки формалізованої біографічної анкети. Відповіді обробляються методом контент-аналізу.

Розглядаючи роботу з біографіями підлітків перш за все ми можемо виділити у педагогічному процесі наступні функції біографії як засобу виховання: повчальна, регуляторна, ціннісно-смислова, проектувальна, психотерапевтична. Біографічний розвиток підлітків в педагогічному процесі може бути забезпечений на трьох рівнях: в процесі  викладання гуманітарних предметів, в позаурочній діяльності і в соціально-клубній роботі. Особлива увага приділяється активному використанню біографічного матеріалу в учбовому процесі, знайомству школярів з біографічними фактами життя літературних і історичних героїв, роллю цих фактів в професійному і особовому становленні.

В соціології  біографічний використовується: для опису типової  структури життєвого шляху та особливостей колективної біографіі окремих поколінь на основі аналізу соціально-історичних даних; для реконструювання  життєвого світу окремих індивідів на основі вивчення особистих документів (листування, щоденників, автобіографій та ін.). Слід завжди пам’ятати, навіть послідовно інтерпретативне трактування біографічного методу не позбавляє від необхідності перевірити фактичну правдивість відомостей, що  містяться в біографічних документах.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Беручи до уваги швидкий темп розвитку суспільства, який вимагає від  навчальних закладів постійного пошуку способів і методів удосконалення навчального процесу, актуальним є впровадження нових освітніх досягнень. Теоретичний аналіз проблеми засвідчив, що в педагогічній практиці необхідною потребою вважається упровадження біографічного методу дослідження, що має бути спрямованим на глибоке вивчення історії життя особи, її звичок,духовнопсіхологічний  розвиток людини, починаючи з дитячого віку до моменту дорослішання. Цей метод спостереження заснований на безперервного запису. У дослідженні обґрунтовано сукупність базових положень  і дефініцій, що складають теоретико-методологічну основу дослідження проблеми біографічного методу дослідження в навчальних закладах, проаналізовано генезис гендерного підходу у наукових дослідженнях, визначено результати біографічного методу дослідження у роботі з підлітками на базі загальноосвітньої школи,за підсумками яких просліджується тенденція  виділяти підлітком для себе  «значимі Інші», біографії і події життя яких є предметом пильної уваги і освоєння. Тому педагогічне завдання в роботі з біографіями в підлітковому віці полягає в тому, щоб організувати процеси конструювання власної біографії на основі вивчення біографій як учасників групи, так і видатних особистостей.

Виявлено та теоретично обґрунтовано, що біограф, як і спостерігач, не втручається в хід подій. Біографічні факти можуть розглядатися в якості життєвих показників особистісних структур. Вивчення біографічних явищ має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Усвідомлюючи закономірності життєдіяльності та життєвого шляху, людина може краще уявити собі оптимальний варіант власного розвитку, визначити свій життєвий шлях. Розуміння ролі особистості в плануванні та здійсненні життєвого шляху сприяє більш відповідальному ставленню до нього, прагненню ставити серйозні життєві цілі і досягати їх здійснення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.      http://www.korolewstvo.narod.ru/marstat/biograf.htm

2.      Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. М., 1977. 380 с.

3.      Абульханова-Славская К. А. Деятельность и психология личности. М., 1980. 334 с.

4.      Анцыферова Л. И. Некоторые теоретические проблемы психологии личности // Вопр. психол. 1978. № 1. С. 37—50.

5.      Головаха Е. И., Кроник А. А. Психологическое время личности. Киев, 1984. – 209c.

6.      http://psylist.net/praktikum/biomet.htm

7.      http://www.ecsocman.edu.ru/data/429/673/1219/Mesherkina_EU.pdf

8.      Оболенская С. В. «История повседневности» в историографии ФРГ // Одиссей. Человек в истории. М, 1990. С, 182-197.

9.      Рождественский С. Подходы к формализации жизненных историй качественными методами // Судьбы людей: Россия XX век. Био­графии людей как объект социологического исследования / Отв. ред. В. Семенова, Е. Фотеева. М., 1996. С. 412-422.

10. Тернер Р. Сравнительный контент-анализ биографий // Вопросы со­циологии. 1992. Т. 1. № 1.

11. Томпсон П. Гуманистическая традиция и жизненные истории в Поль­ше // Биографический метод в социологии: история, методология, практика / Ред. колл.: В. В. Семенова, Е. Ю. Мещеркина. М., 1993. С. 51-62.

12. Томпсон П. История жизни и анализ социальных изменений // Вопро­сы социологии. 1993. № 1-2. С. 129-138.

13. Фукс-Хайнритц В. Биографический метод // Биографический метод в социологии: история, методология, практика / Ред. колл.: В. В. Се­менова, Е. Ю. Мещеркина. М., 1993. С. 11-41.

14. Хоффман А. Достоверность и надежность в устной истории // Биогра­фический метод в социологии: история, методология, практика / Ред. колл.: В. В. Семенова, Е. Ю. Мещеркина. М., 1993. С. 42-50.

15. Альмодавар Ж. -77. Рассказ о жизни и индивидуальная траектория // Вопросы социологии. 1992. Т. 1. № 2.

16. Бургос М. История жизни. Рассказывание и поиск себя // Вопросы социологии.1992. Т. 2.№ 2.

17. Блок М. Ремесло историка, или Апология истории, 2-е изд., доп. М.: Наука, 1986. Гл.3.