Бойова служба варт з охорони лікувальних закладів під час епідемій

Тема: “Бойова служба варт з охорони лікувальних закладів під час епідемій”

ЗМІСТ

І. Вступ

ІІ. Основна частина

1. Завдання, які виконують внутрішні війська щодо забезпечення

карантинних заходів у районі надзвичайного стану

1. Організація дій підрозділів внутрішніх військ для

забезпечення проведення карантинних заходів у районі

надзвичайного стану

1. Бойова служба варт з охорони лікувальних закладів під час

епідемій

ІІІ. Заключна частина

Список використаної літератури

ВСТУП

Молода українська держава, що обрала незалежний шлях роз­витку, активно проводить в життя закони, спрямовані на захист здоров'я та життя своїх громадян.

Завдяки видатним досягненням медицини були практично ліквідовані такі страшні хвороби, як тиф, сибірка, віспа, чума. Значно зменшились випадки захворювання на холеру та інші інфекційні хвороби.

Однак складні соціально-політичні та економічні умови, зубо­жіння народу, нестабільність у країнах СНД, ввезення з-за кордо­ну недоброякісних товарів, нелегальна міграція, теплий помірний клімат, відсутність коштів на будівництво нових або підтримання в належному стані старих водоочисних споруд, забруднення на­вколишнього середовища різко збільшили можливості масових захворювань людей небезпечними інфекційними хворобами. Ок­ремі спалахи холерних захворювань реєструються в Україні прак­тично кожен рік. Відмічаються окремі випадки захворювання на тиф. Тільки зусиллями медичних працівників удалося ліквідува­ти загрозу переростання цих хвороб в епідемії.

У зв'язку з цим внутрішні війська, керуючись законами «Про внутрішні війська МВС України», «Про надзвичайний стан», Ста­тутом бойової служби спеціальних частин внутрішніх військ, По­радником бойової служби спеціальних моторизованих військових частин міліції, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, повинні бути готові до виконання завдань забезпечення карантинних заходів у випадку виникнення епідемії.

Для забезпечення дій частин внутрішніх військ, органів взає­модії та установ у випадку виникнення епідемії завчасно робляться плани дій частин за надзвичайних обставин. Указані плани роз­робляються таким чином, щоб вони забезпечували якісне вико­нання поставлених завдань. Також повинні передбачатись спільні навчання тренування частин внутрішніх військ, органів взаємодії та установ для відпрацювання злагодженості дій під час забезпе­чення карантинних заходів у випадку виникнення епідемії.

Переростання гострого інфекційного захворювання в епідемію може призвести до непередбачених наслідків та викликати великі матеріальні витрати на ліквідацію наслідків цих захворювань. Слід також враховувати велике психологічне навантаження на особо­вий склад частин внутрішніх військ, який залучений для забезпе­чення проведення карантинних заходів.

Завдання командирів підрозділів внутрішніх військ МВС України полягає в тому, щоб вивчити організацію дій частин (з'єднань) внутрішніх військ для забезпечення проведення карантинних заходів в районі надзвичайного стану, а також знати тактику дій частин та підрозділів внутрішніх військ у районі епідемії.

Розглянуті в даному дипломному проекті положення розкри­вають питання організації дій частини (з'єднання) внутрішніх військ для забезпечення проведення карантинних заходів у районі надзвичайного стану, а також тактики дій внутрішніх військ в районі епідемії.

У дипломному проекті викладені найбільш важливі питання стосовно даного виду бойової служби. Він подає вагому допомогу слухачам у вивченні основних напрямків службово-бойової діяльності військ.

Положення і практичні поради в дипломному проекті викладені з урахуванням теорії і практики службово-бойової діяльності в підрозді­лах і частинах внутрішніх військ, вимог міністра внутрішніх справ України, командувача внутрішніх військ МВС України й реко­мендацій Головного управління внутрішніх військ МВС України.

1. ЗАВДАННЯ, ЯКІ ВИКОНУЮТЬ ВНУТРІШНІ ВІЙСЬКА ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАРАНТИННИХ ЗАХОДІВ У РАЙОНІ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ

1.1. Загальні поняття про епідемії

Епідемії - це особливо небезпечні карантинні інфекції.

До них відносяться:

холера;

натуральна віспа;

жовта лихоманка.

Україна з її помірним кліматом являє собою благодатний грунт для розповсюдження цих захворювань.

Найбільш загрозливою та розповсюдженою хворобою на тери­торії України, на погляд провідних лікарів-епідеміологів, є холе­ра. На Україні вже були спалахи холери в 1992, 1993, 1995 роках.

Стародавніми осередками інфекційних захворювань були країни Азії та Сходу (Індія, Пакистан, Іран, Шрі-Ланка). Розширення міжнародних зв'язків та колоніальні війни сприяли поширенню інфекційних захворювань у всьому світі. З 1817 року до 1926 року вони спричинили шість жорстоких і спустошливих пандемій. Саме в цей час ці захворювання виявили себе як інфекції, які характе­ризувались великою заразністю, високим рівнем захворюваності, тяжкими наслідками та летальністю (кількістю смертних випадків). Найбільш небезпечною в цей період виявила себе холера. Це був період панування так званої азіатської холери.

У 1935 році на острові Целебес (Сулавеси) в Індонезії виникла епідемія, яка була викликана новою різновидністю холерного вібріо­на під назвою Ель-Тор. З 1961 року холера Ель-Тор поширилась на сусідні з Індонезією країни Південно-Східної Азії і цей рік вва­жається початком сьомої пандемії. За рішенням Всесвітньої органі­зації охорони здоров'я до епідемії холери почали застосовуватись карантинні заходи.

Вібріони холери викликають тяжкі клінічні форми захворю­вання та протягом значного часу зберігаються в навколишньому середовищі, що особливо небезпечно в епідеміологічному відно­шенні.

До 1970 року холера охопила 34 країни, підійшла до півден­них кордонів Європи, а вже в грудні охопила 44 країни. На відміну від чуми та віспи, попередити розповсюдження холери складніше. Це пов'язано з такими причинами:

по-перше, розвиток медичних знань дав можливість за допо­могою профілактичних заходів, застосування щеплень практично ліквідувати захворювання чуми, віспи, тифу та ряду інших, особ­ливо небезпечних інфекційних захворювань;

по-друге, у вібріоні холери є нетипові, стерті форми захворю­ваності, а також вібріомонології (відділення вібріона у практично здорових людей). Контрольним же заходом у відношенні до ту­ристів, які перетинають кордони нашої країни, є тільки перевірка наявності щеплень;

по-третє, зубожіння народу, занепад економіки спричинили появу таких категорій людей, як особи без визначеного місця про­живання. Вони являють собою значний фактор ризику як для зах­ворюваності, так і для розповсюдження інфекційних хвороб на території всієї країни;

по-четверте, наявність нелегальної імміграції. Україна має дуже зручне географічне розташування. Через її територію проходить багато шляхів нелегальних іммігрантів на Захід.

Найбільш складним є період інкубації вібріона. Саме в цей час здійснюються основні протиепідемічні заходи, такі як:

1)завчасне виявлення та госпіталізація підозрілих хворих;

2) госпіталізація хворих з гострими шлунково-кишечними зах­ворюваннями;

3)госпіталізація осіб, які мали контакт з хворими;

4)щоквартальний, подвірний обхід населення.

Усього з боку Міністерства охорони здоров'я може бути залу­чено 700 санітарних дружин і 650 санітарних постів.

Значне місце під час ліквідації епідемії займає обсервація.

Обсервація — ізольоване розміщення людей, які мають виїха­ти, протягом п'яти діб (термін інкубаційного періоду) з двократ­ним бактеріологічним обстеженням. За досвідом дій в Астра­ханській області, її пройшли біля 300 тисяч чоловік. Під обсерва­тори використовувались санаторії, будинки відпочинку, пансіона­ти, школи, морські і річні судна та, як виняток, пасажирські залізничні вагони. Усього було організовано обсерваторів на 104 тисячі місць.

Крім хворих та осіб, які з ними контактували, обсервації підля­гають також працівники дитячих установ, підприємств торгівлі, м'ясо-молочної та харчової промисловості, транспорту, а також населення і військовослужбовці, які перебували в районі епідемії.

Під час проведення обсервації досягаються значні успіхи. Якщо без проведення обсервації настає від 40 до 70 % летальних ви­падків, то завдяки проведенню обсервації, своєчасному виявлен­ню та госпіталізації хворих, своєчасному застосуванню фізіологіч­них розчинів і антибіотиків кількість летальних випадків скоро­чується до 2,8 %.

У районах епідемій також проводиться дезинфікація місць проживання хворих, санітарне очищення населених пунктів, ус­тановлюється суворий контроль за знезаражуванням водозабір­ників, установлюється нагляд за чистотою вокзалів, аеропортів, ринків, магазинів, їдалень та інших місць громадського користу­вання.

У районах, де мало місце зараження вібріонами навколишньо­го середовища (морська та річкова вода), забороняється купання, рибна ловля, використання приватних плавзасобів.

Найбільш ефективним заходом, який не допускає розповсюд­ження епідемії та забезпечує її швидку ліквідацію, є карантин. Його тривалість може бути від 18 до 50 діб.

У випадку оголошення карантину враховується:

кількість хворих;

зараження навколишнього середовища;

санітарно-гігієнічні, економіко-географічні характеристики регіону та інші фактори.

Карантин може бути жорстким і локальним.

Жорсткий карантин - це оточення зовнішніх кордонів тери­торії військовими підрозділами. В'їзд на цю територію дозволяється лише місцевим жителям та особам, які перебувають у відрядженні.

Локальний карантин обмежується районами населених пунктів, окремих містечок, кварталів або навіть окремих будинків.

Таким чином, епідемії являють собою небезпечний вид захво­рюваності. Вони вимагають проведення значного обсягу заходів, залучення сил та засобів різних міністерств і відомств. У випадку несвоєчасного проведення застережних заходів інфекційні хворо­би можуть призвести до значної кількості летальних випадків. Локалізація та виявлення вірусу хвороби в початковий період на­багато полегшує та зменшує шкоду від цих хвороб, зберігає життя багатьом громадянам країни.

1.2. Правові основи застосування внутрішніх військ і забезпечення карантинних заходів

Внутрішні війська є складовою частиною Міністерства внутрішніх справ. Вони призначені для виконання завдань, передбачених За­коном України «Про внутрішні війська».

Основними напрямками їх службово-бойової діяльності є:

1. охорона та оборона об'єктів;
2. охорона громадського порядку;
3. забезпечення громадської безпеки та боротьба зі злочинністю;
4. дії за надзвичайних обставин та у воєнний час. Правовою основою діяльності внутрішніх військ є:

Конституція України;

Закон України «Про внутрішні війська»;

постанови Верховної Ради України;

укази Президента України;

постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

статути та положення внутрішніх військ і Збройних Сил Ук­раїни.

Організаційно внутрішні війська складаються із з'єднань (ок­ремих бригад), частин (бригад, полків, окремих батальйонів), підрозділів, військових установ, навчальних закладів і частин. Вони підпорядковуються міністру внутрішніх справ, який здійснює кон­троль за їх діяльністю.

Безпосереднє управління військами здійснює командувач че­рез Головне управління внутрішніх військ.

Нагляд за дотриманням законності в діяльності військ здійснюєть­ся Генеральним прокурором України через підпорядкованих йому військових прокурорів.

Крім основних службово-бойових завдань, внутрішні війська виконують також завдання за надзвичайних обставин, які можуть виникнути в повсякденному житті, а також у випадку оголошен­ня Президентом України надзвичайного стану як по всій країні, так і в окремих її регіонах або районах.

Надзвичайний стан - це зумовлений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені Законом «Про надзвичай­ний стан» обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб і покладає на них додат­кові обов'язки.

Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забез­печення безпеки громадян у випадках:

скоєння стихійного лиха, аварії, катастрофи;

виникнення епідемії та епізоотії;

масових порушень правопорядку, які складають загрозу для життя та здоров'я громадян;

вчинення спроби захоплення державної влади;

вчинення спроби зміни конституційного ладу України шля­хом насильства.

Метою введення надзвичайного стану є:

нормалізація обстановки;

поновлення конституційних прав та свобод громадян;

нормальне функціонування конституційних органів влади.

Надзвичайний стан може бути введений у випадках:

1. скоєння стихійного лиха, аварій чи катастроф, виникнення епідемії та епізоотій, які складають загрозу для життя і здоров'я громадян;
2. масових порушень громадського порядку, які супроводжуються насильством над громадянами;
3. блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевості, що загрожує безпеці та порушує нормаль­ ну діяльність органів державної влади або регіонального самоврядування;
4. вчинення спроб захоплення державної влади або зміни конституційного ладу України шляхом насильства;
5. посягання на територіальну цілісність держави, яке загрожує зміною її кордону;
6. необхідності відродження конституційного правопорядку та діяльності органів державної влади.

Надзвичайний стан на всій території країни або в окремих її місцевостях вводиться постановою Верховної Ради України з обов'язковим терміновим повідомленням про це Президента Ук­раїни або Указом Президента України, який підлягає затверджен­ню Верховною Радою України.

Надзвичайний стан на території Республіки Крим вводиться з обов'язковим повідомленням Верховної Ради Республіки Крим.

Рішення про введення надзвичайного стану доводиться через засоби масової інформації не пізніше, ніж за 6 годин до його вве­дення.

Надзвичайний стан на всій території України може бути введе­ний терміном до ЗО діб та не більше 60 діб в окремих місцевостях.

На період надзвичайного стану можуть запроваджуватись такі заходи:

встановлення особливого режиму в'їзду та виїзду, а також об­меження свободи пересування по території, де введено надзвичай­ний стан;

обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;

посилення охорони громадського порядку й об'єктів, які за­безпечують життєдіяльність населення і народного господарства;

заборона проведення зборів, мітингів, демонстрацій, а також масових спортивних та інших заходів;

заборона страйків.

Крім загальних заходів, у випадку виникнення епідемії мо­жуть запроваджуватись такі заходи:

тимчасове виселення людей з місць, небезпечних для прожи­вання, з обов'язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових житлових приміщень;

тимчасова заборона будівництва нових і розширення діючих установ та інших об'єктів;

встановлення карантину та проведення інших обов'язкових санітарно-протиепідемічних заходів;

введення особливого порядку розподілу продуктів харчування та предметів першої необхідності;

мобілізація ресурсів державних підприємств, установ, органі­зацій, зміна режиму їх роботи, переорієнтування на виробництво необхідної в умовах надзвичайного стану продукції, інші зміни виробничої діяльності, необхідні для проведення аварійно-ряту­вальних робіт;

використання ресурсів підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності, для ліквідації небезпеки наслідків надзвичайних обставин;

усунення від виконання своїх обов'язків на період надзвичай­ного стану керівників державних установ, підприємств та органі­зацій, від діяльності яких залежить нормалізація обстановки в районі надзвичайного стану, у зв'язку з недобросовісним виконан­ням ними своїх обов'язків, призначення інших осіб тимчасово виконувати обов'язки вказаних керівників.

Для забезпечення громадського порядку, охорони життя, здо­ров'я, прав, свобод і законних інтересів громадян в умовах над­звичайного стану можуть використовуватись сили та засоби органів

Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії України, Служби безпеки України згідно із законодавством.

У виняткових випадках, коли стихійні лиха, епідемії, епізо­отії, аварії та катастрофи являють загрозу для життя і здоров'я населення та потребують негайного проведення значних обсягів аварійно-рятувальних та відбудовчих робіт, Президент України може залучати до виконання цих робіт військові частини Зброй­них Сил України.

У випадку виникнення епідемії внутрішні війська Міністер­ства внутрішніх справ України можуть виконувати такі завдання:

1)проводити ізоляційно-обмежувальні заходи уздовж кордону

карантинного району;

2)забезпечувати ізоляцію спеціальних лікувальних установ (обсерваторів), госпіталів, лікарень, бактеріологічних лабораторій, охороняти водозабірники та інші об'єкти;

3)забезпечувати евакуацію іногородніх громадян;

4)підтримувати громадський порядок у карантинному районі.

Чисельність військових сил і кількість засобів, які виділяють­ся для забезпечення карантинних заходів, озброєння та екіпіров­ку особового складу, визначає міністр внутрішніх справ.

Військові частини виконують покладені на них завдання, як правило, у містах за місцем постійної дислокації. Використання військових частин для виконання завдань за межами цих міст можливе лише за надзвичайних обставин за рішенням міністра внутрішніх справ.

Особовий склад на територіях, де введено надзвичайний стан, залучається до виконання завдань за розпорядженням старшого оперативного начальника за погодженням з командувачем внутрішніх військ.

Старшими оперативними начальниками для командирів військо­вих частин є начальники ГУ МВС України в м. Києві, Київській області, у Криму, УМВС України в областях, м. Севастополі, за місця­ми дислокацій цих частин, а також тих, які тимчасово виконують завдання на їх території.

Таким чином, застосування внутрішніх військ в умовах епіде­мічних захворювань, їх підпорядкування, тактика дій базуються на законах України, постановах Верховної Ради України, наказах міністра внутрішніх справ, командувача внутрішніх військ, стату­тах і директивах. Виконання поставлених завдань повинно буду­ватися в суворій відповідальності до цих законодавчих актів.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЙ ЧАСТИНИ (З'ЄДНАННЯ) ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ КАРАНТИННИХ ЗАХОДІВ У РАЙОНІ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ

2.1. Робота штабу з'єднання (частини) щодо відпрацювання рішення на виконання карантинних заходів та службово-бойової діяльності у районі епідемії

Успішне виконання завдань, що покладені на внутрішні війська в районі надзвичайного стану, багато в чому залежить від пра­вильно прийнятого рішення командира та організації службово-бойових завдань в районі епідемії.

Як показав досвід, зміст роботи командира залежить від ха­рактеру й обсягу завдань, які покладені на частину, та обстановки у карантинній зоні.

Командир приймає рішення на використання особового скла­ду в районі епідемії на підставі одержаного від старшого началь­ника завдання, висновків з оцінки обстановки та з'ясовує завдан­ня, підготовлених штабом пропозицій та розрахунків. У разі, коли дані про обстановку неповні, це не звільняє командира від своє­часного приймання рішення.

Для більш доцільного і якісного управління частинами та підроз­ділами в районі надзвичайного стану створюється оперативна гру­па. До її складу входять такі посадові особи:

начальник військової оперативної групи (ВОГ);

начальник штабу ВОГ;

заступник начальника ВОГ з тилу;

лікар-епідеміолог;

начальник зв'язку та інші офіцери штабу, виховних структур і служб тилу.

Начальник військової оперативної групи підпорядковується голові надзвичайної протиепідемічної комісії та старшому опера­тивному начальникові.

Усвідомлюючи завдання, командир частини (начальник військо­вої оперативної групи) повинен з'ясувати:

вимоги (задум дій) старшого начальника;

характер і обсяг поставлених перед частиною завдань та термін їх виконання;

службове навантаження на особовий склад та результати, яких при цьому слід досягти.

Крім цього, командир має з'ясувати район дій, масштаб епі­демії та яких заходів вжили взаємодіючі органи, а також роль та місце частини в охороні громадського порядку, що передбачається зробити для успішного виконання поставлених завдань.

Уточнивши завдання, він проводить розрахунок часу для успіш­ної підготовки частини до виконання поставлених завдань. Потім він віддає розпорядження своїм заступникам та іншим підлеглим офіцерам щодо збирання та аналізу даних оперативної обстанов­ки, підготовки розрахунків і пропозицій, необхідних для прий­няття рішення.

Оцінюючи обстановку, командир вивчає:

1. кількість хворих в районі епідемії та її масштаб, криміногенну обстановку в районі, кількість об'єктів, які необхідно прийняти під охорону, місця розміщення особового складу;
2. свої сили та засоби, наявність досвіду особового складу в діях щодо забезпечення карантинних заходів, забезпеченість частини засобами зв'язку, автотранспортом, медичними засобами, особливо антибіотиками (тетрациклін, оксотетрациклін, левоміцетин), можливості частини щодо забезпечення постійного управління та якісного виконання поставлених завдань;
3. сусідів та взаємодіючі органи, які частини ВВ беруть участь у забезпеченні карантинних заходів, а також які частини Міністерства оборони, НГУ, ПВУ залучені або знаходяться на території карантинного району; сили та засоби УМВС, СБУ та порядок взаємодії з ними; сили та засоби Міністерства охорони здоров'я і Міністерства з надзвичайних ситуацій;

4) місцевість, місцеве населення в районі виконання завдань, метеорологічні умови, вплив часу та пори року на виконання поставлених завдань. Командир повинен оцінювати ставлення населення до введення карантину, вплив на розповсюдження захворювання особливостей місцевості та погодних умов.

Зрозуміло, що всю роботу за короткий термін одна людина виконати не в змозі. Більшу частину роботи з планування та виз­начення завдань здійснює штаб.

Штаб — основний орган управління військами. Свою роботу він організовує на підставі задуму командира та вказівок вищого штабу.

Для правильного прийняття командиром рішення має велике значення збір і аналіз даних обстановки. Збір даних є безперерв­ним процесом. Це забезпечує командирові можливість постійно впливати на всі сторони життя та діяльності частини. Інформація складає основну діяльність щодо керівництва військами. Це ха­рактерно для керівництва у всіх сферах життя, у тому числі і у військовій справі.

Дані оперативно-службової обстановки включають:

обсяг завдань у районі епідемії;

характер об'єктів, що підлягають охороні;

дані епідеміологічної обстановки;

сили та засоби військ;

місцевість;

місцеве населення.

При цьому також повинні враховуватись результати службо­во-бойової діяльності частини, кращі підрозділи та підрозділи, що мають слабкі показники в службово-бойовій діяльності.

Як показав досвід, зміст роботи штабу залежить від характеру й обсягу завдань, покладених на частини (підрозділи), обстановки в районі епідемії.

Штаб повинен постійно знати епідеміологічну обстановку і відповідно до її змін подавати свої пропозиції для прийняття рішен­ня на організацію служби, забезпечення безперервного управлін­ня підрозділами та військовими нарядами.

Деталізація даних про кожен елемент обстановки залежить від масштабу управління. Так, відомості, які збирає штаб батальйо­ну, мають більшу ступінь деталізації, ніж ті, що отримує штаб частини.

Збір та систематизація даних обстановки здійснюється шта­бом цілеспрямовано, активно та наполегливо. Від своєчасності надходження їх в штаб, швидкості обробки та доповіді команди­рові може залежати успіх виконання завдань.

Обов'язки щодо збору даних обстановки розподіляються на­чальником штабу поміж офіцерами, за якими, згідно з функціональними обов'язками, закріпляються певні напрямки діяльності частин. Начальник штабу розподіляє обов'язки, виходячи з важ­ливості елементів обстановки та з урахуванням досвіду й особистісних якостей того або іншого офіцера штабу.

Головним у діяльності штабу є знання обстановки, підтриман­ня бойової готовності частин та підрозділів, організація виконан­ня службово-бойових завдань і забезпечення управління за будь-яких умов.

Штаб зобов'язаний постійно володіти обстановкою, передбача­ти її можливі зміни, бути в готовності доповісти командирові вис­новки, які витікають з обстановки, а також свої пропозиції щодо відпрацювання рішення, організувати контроль за виконанням розпоряджень.

Дані для планування штаб отримує від вищого штабу, органів внутрішніх справ, СБУ, а також адміністрацій населених пунктів та районів, із задуму дій командира частини.

Добре налагоджена взаємна інформація створює сприятливі умови для успішного виконання завдань. Особливо повинна бути відпрацьована для вирішення завдань в районах епідемії.

Мистецтво офіцера штабу полягає, насамперед, у тому, щоб у кожному конкретному випадку знати головне в обстановці, перед­бачати можливі її зміни та, виходячи з цього, цілеспрямовано й активно добувати найбільш важливі відомості, від реалізації яких залежить успіх виконання поставлених перед частиною завдань.

У процесі цієї діяльності вони всебічно аналізують обстановку, кожен за своїм напрямком відпрацьовує пропозиції щодо необхід­ності проведення тих чи інших заходів, доповідає дані та розра­хунки для прийняття командиром рішення щодо дій в районі епі­демії. Для цього потрібно вести облік даних обстановки, особливо в епідеміологічному відношенні.

Штаб завжди повинен бути готовим доповісти такі розрахунки:

чисельність особового складу для дій в зоні карантину;

розрахунки щодо тилового забезпечення;

розрахунки щодо технічного забезпечення;

розрахунки на здійснення маршу;

розрахунки щодо відправки матеріальних засобів у район дій частини.

На підставі оцінки обстановки, підготовлених штабом пропо­зицій і розрахунків командир частини приймає рішення на вико­ристання особового складу в районі проведення карантинних за­ходів.

Воно включає в себе:

а) задум дій:

райони (пункти) ймовірних дій; обсяг завдань, яких результатів досягти; напрямок зосередження основних зусиль; порядок застосування сил та засобів; заходи щодо підвищення бойової готовності;

б) завдання підрозділам;

в) завдання щодо підготовки та всебічного забезпечення сил та засобів, виховної роботи, підтримання військової дисципліни та статутного порядку:

г) порядок взаємодії;

д) організацію управління та зв'язку.

Після прийняття командиром рішення та його затвердження штаб частини приступає до планування дій частини в карантинно­му районі.

Планування заходів організує начальник штабу. До плануван­ня залучаються офіцери штабу, виховних структур і служб військо­вого тилу.

Планування поділяється на загальне та спеціальне. Загальне планування охоплює внутрішньо організаційну та бойову діяльність на зазначений календарний період, а спеціальне планування - для вирішення конкретних завдань або окремих заходів і не обмежуєть­ся встановленими строками.

Загальне планування дій частини в районі епідемії здійснюється завчасно. Командир частини також завчасно приймає рішення на використання його в імовірному районі дій. Це відображається в плані дій за надзвичайних обставин. Цей план розробляється ра­зом із взаємодіючими органами на підставі старшого оперативного начальника та рішення командира і затверджується старшим військовим та старшим оперативним начальниками.

План дій, крім того, погоджується із взаємодіючими органами.

При плануванні службово-бойової діяльності на виконання завдань у районі епідемії потрібно застосовувати дедуктивний підхід до планування. Суть цього методу полягає в такому:

по-перше, планування здійснюється від зазначеної мети. Усі заходи спрямовуються на досягнення кінцевого результату, на повне та якісне виконання визначених завдань;

по-друге, цей метод визначає планування зверху вниз.

Разом з тим, планування зверху вниз не обмежує в самостійності та ініціативі начальника й офіцерів штабу. Вони можуть і повинні, з урахуванням конкретної обстановки, висувати окремі завдання, зосереджувати на них основні зусилля, вносити ґрунтовні пропо­зиції, спрямовані на більш якісне вирішення поставлених завдань.

Великий вплив на зміст планування визначених завдань ма­ють керівні документи, що надходять до частини.

Роботу штабу щодо планування службово-бойової діяльності частини в районі епідемії потрібно розділити на такі етапи:

1 етап - на підставі оцінки обстановки, розпоряджень виконання поставлених завдань, що надходять до частини, командир доводить рішення на використання особового складу;

2 етап - начальник штабу, перевіривши повноту та якість відпрацьованих документів, відповідність їх рішенню командира, уточнює строки виконання заходів, узгоджує заходи штабу, ви­ховних структур, служби тилу, технічної частини стосовно місця, мети та часу. Таким же чином узгоджуються зусилля із взаємодіючими органами;

3 етап - оформлення наказу на використання особового складу в районі епідемії. Окремі рішення командира, прийняті для виконання певних завдань або у випадку ускладнення оперативної об­становки, оформляються окремими розпорядженнями.

У розпорядженні на використання особового складу в районі епідемії може зазначатись:

у зв'язку з чим частина залучається до виконання поставле­них завдань;

у чиє розпорядження переходить, який обсяг завдань повинен виконувати, склад частини для виконання завдань;

основні питання всебічного забезпечення та підготовки сил і засобів у відриві від місця постійної дислокації;

пункти відправки, вид транспорту для пересування, строки готовності до завантаження;

строки готовності до відправки;

організація управління та зв'язку, порядок подання донесень.

У наказі на використання частини в районі епідемії вказуються:

короткі відомості про епідемічну та оперативну обстановку;

отримане завдання та задум дій;

режимні заходи;

після слова «Наказую»:

завдання кожній частині (підрозділу);

завдання виховної роботи з особовим складом;

порядок матеріального, технічного та медичного (протиепіде­мічного) забезпечення;

строки заняття секторів, ділянок, рубежів та час готовності до виконання завдань.

Безпосередньо під час постановки завдань частинам (підрозді­лам) вказується:

склад, завдання та способи дій в районі службово-бойових зав­дань;

порядок та маршрути висування;

строки прибуття до районів (пунктів) призначення;

напрямок зосередження основних зусиль.

Таким чином, організація роботи командира та штабу частини може проводитись паралельним або послідовним методом. Це буде залежати від часу на підготовку частини до виконання поставле­них завдань. Найбільш доцільне прийняття рішення командиром, планування виконання поставлених завдань, якісна підготовка особового складу позитивно впливають на якість дій частини в карантинному районі. Планування дій частини в районі епідемії повинно здійснюватися завчасно та періодично уточнюватись.

2.2. Організація взаємодії та всебічного забезпечення виконання поставлених завдань, підготовка сил та засобів до їх виконання

Взаємодія - це узгодження зусиль підпорядкованих підрозділів і взаємодіючих органів стосовно місця, мети та часу, спрямоване на виконання поставлених завдань.

Основні питання взаємодії визначаються командиром частини під час прийняття ним рішення. Надалі вони уточнюються під час розробки документів і організації виконання вказаних завдань.

При організації взаємодії командир повинен узгодити:

порядок і строки зосередження сил та засобів, висування підрозділів (військових нарядів) у початкові райони (до визначе­них рубежів) розгортання дій;

дії підрозділів (військових нарядів) та інших сил, які залуча­ються до операції;

порядок одержання інформації від місцевих органів влади і населення в районі операції;

порядок зв'язку частин, підрозділів і окремо діючих нарядів зі штабом та поміж собою;

єдину систему сигналів взаємодії, взаємного розпізнавання та оповіщення.

Мета організації взаємодії - найбільш ефективне використан­ня сил та засобів, а також підтримання високих результатів у ча­стині і підрозділі.

Узгодження зусиль досягається:

правильним та єдиним розумінням змісту єдиної бойової діяль­ності усіма підрозділами;

систематичною взаємодією інформації про зміни в обстановці та про прийняті рішення;

безперервним підтриманням зв'язку;

своєчасною розробкою найбільш важливих документів служ­бово-бойової діяльності;

спільним налагодженням намічених заходів стосовно виконання наказів та директив;

спільним контролем за виконанням наказів, директив та роз­поряджень;

Взаємодія має бути гнучкою та безперервною. Під час вико­нання завдань у районі епідемії вона повинна організовуватись за такими принципами:

узгодження зусиль підрозділів (частин), адміністрації об'єктів, що перебувають під охороною, місцевих органів, органів МВС, СБУ, частин МО, НГУ, ПВУ в інтересах досягнення успіхів на ділянках і напрямках, які призведуть до виконання головного завдання;

узгодження зусиль усіх взаємодіючих сил та засобів в інтере­сах тих із них, які виконують головну частину завдання або діють на основних ділянках та напрямках;

узгодження зусиль з урахуванням бойових якостей та можли­востей частин (підрозділів), які беруть участь у виконанні завдань, їх слабкі та сильні сторони;

конкретність взаємодії, яка виражається в узгодженні зусиль усіх сил та засобів стосовно мети, місця і часу.

Організовуючи взаємодію з частинами (підрозділами) внутрішніх військ, залученими в районі епідемії, командир військової части­ни повинен встановити порядок взаємного інформування про зміни оперативної обстановки і погодити порядок подання взаємної до­помоги та порядок спільних дій під час виконання поставлених завдань.

Організовуючи взаємодію з територіальними органами і підроз­ділами міліції, добровільними громадськими формуваннями, час­тинами Збройних Сил, НГУ та Прикордонними військами Украї­ни, підрозділами відомчої та позавідомчої охорони, командир частини погоджує дії щодо спільного виконання поставлених завдань зі здійснення карантинних заходів.

Для підтримання взаємодії штаб частин повинен:

систематично перевіряти виконання наказів (розпоряджень) командира і здійснення узгоджених заходів взаємодіючими части­нами (підрозділами), органами та установами;

своєчасно уточнювати порядок взаємодії у випадках зміни опе­ративної та епідеміологічної обстановки;

організовувати (уточнювати) взаємодію при одержанні нових завдань;

забезпечувати постійний зв'язок з підпорядкованими підрозді­лами, взаємодіючими військовими частинами, органами та уста­новами.

До органів, які взаємодіють з внутрішніми військами при ви­конанні завдань щодо забезпечення карантинних заходів у районі епідемії, відносяться:

а) адміністрація об'єктів, що перебувають під охороною: санаторіїв, профілакторіїв, лікарень та інших установ, де будуть розташовані обсерватори;

залізничних, автомобільних, річкових, морських вокзалів;

б) місцеві органи влади:

державні адміністрації обласних, районних, селищних населе­них пунктів;

УМВС областей, РУВС та підпорядковані їм підрозділи, відділи спеціальних перевезень МВС України;

органи МО, СБУ;

штаби цивільної оборони;

в) сусіди:

з'єднання та частини (підрозділи) ВВ, ЗС України, ПВУ, НГУ, цивільної оборони, які дислокуються в районі карантинних за­ходів;

частини та підрозділи відомчої охорони;

штаби військових оперативних командувань.

Організація взаємодії включає:

а) визначення початкових даних: завдання, поставлене старшим начальником;

вказівки щодо взаємодії;

висновки з оцінки обстановки;

б) загальні питання взаємодії:

взаємодіючі сили та засоби;

за якими завданнями організовувати взаємодію;

загальний порядок та приблизні строки виконання заходів.

У подальшому виконується така робота:

віддача вказівок щодо взаємодії в ході виконання завдань;

детальне уточнення окремих питань на спільних нарадах і тре­нуваннях.

Постійне підтримання взаємодії при виконанні завдань у рай­оні епідемії досягається:

здійсненням постійного контролю за виконанням усіма взає­модіючими силами поставлених завдань та планів;

швидким доведенням до всіх сил та засобів порядку взаємодії згідно з прийнятим рішенням;

постійним проведенням різних спільних тренувань, навчань, занять і нарад;

умілим використанням сигналів взаємодії, розпізнаванням своїх сил та засобів;

підтриманням постійного зв'язку.

Таким чином, організація взаємодії - це безперервний, постійний процес, який організується до виконання завдань, уточнюється під час виконання і триває до повного завершення виконання зав­дань.

Успішне виконання завдань буде залежати від якості підготов­ки сил та засобів, якими розпоряджається командир.

Підготовка сил та засобів включає:

підбір та розстановку особового складу;

інструктаж особового складу щодо дій в районі епідемії та ви­конання основних вимог заходів безпеки;

проведення виховної роботи;

підготовку зброї, бойової техніки, спеціальних засобів захис­ту, транспортних засобів, засобів зв'язку з урахуванням характе­ру завдань та пори року;

при наявності часу також можуть проводитись заняття та тре­нування.

Виконання частинами (підрозділами) внутрішніх військ зав­дань щодо забезпечення карантинних заходів є важким випробу­ванням не тільки їх рівня бойової готовності, а також і діяльності виховних структур та громадських організацій.

Виховна робота повинна ретельно плануватись з урахуванням особливостей обстановки, яка складається, і повинна проводитись безперервно, починаючи з моменту планування дій частини в районі карантинних заходів і до завершення виконання службово-бойових завдань. Вона повинна будуватись диференційовано з усіма категоріями військовослужбовців. Командири та вихователі повинні мобілізовувати воїнів на успішне виконання завдань. Не­обхідно прищеплювати офіцерам, прапорщикам, сержантам, сол­датам почуття великої відповідальності за виконання завдань, на­вички самостійного та швидкого прийняття рішення в умовах ча­стих змін обстановки; забезпечувати міцну військову дисципліну та організованість; добиватися чіткого виконання протиепідеміч­них заходів усіма категоріями військовослужбовців і не допуска­ти випадків захворювання інфекційними хворобами.

Робота з виховання у військовослужбовців почуття особистої відповідальності за успішне виконання спеціальних завдань щодо забезпечення карантинних заходів повинна вестися усіма форма­ми та методами. На лекціях, доповідях, бесідах, інформаційних годинах необхідно роз'яснювати військовослужбовцям важливість виконання поставлених завдань.

Розосередженість військових нарядів вимагає вишукувати нові форми та методи виховної роботи. Масові заходи в таких випад­ках повинні виключатися. На передній план потрібно висувати індивідуальну роботу з кожним військовослужбовцем.

Високе, часом на межі неможливого, фізичне та моральне на­вантаження, загроза захворювання інфекційними хворобами ви­магають посилення морально-психологічної підготовки. Головним у цій роботі є недопущення контакту військовослужбовців з місце­вим населенням, заборона вживання ними сирої води, овочів та фруктів без попередньої санітарної обробки.

Кожна рота в процесі службово-бойової діяльності може виді­лити до 10 варт і військових нарядів, а її командир і заступник самі можуть очолювати окремі варти та військові наряди і, зви­чайно, їх спілкування з підлеглими, які несуть службу в інших місцях, буде відбуватись рідко. Враховуючи такі обставини, центр виховної роботи повинен бути перенесений у варти та військові наряди. А це, у свою чергу, вимагає більш ретельного підбору на­чальників варт і військових нарядів та проведення індивідуальної роботи з ними.

Підбору, навчанню та вихованню начальників військових на­рядів потрібно приділяти особливу увагу. Необхідно добиватися, щоб кожний наряд очолював вольовий офіцер, прапорщик або сержант. Найдосвідченіших з них необхідно направляти у віддалені та найбільш відповідальні варти і військові наряди.

Підготовка сил та засобів повинна проводитись поступово зі зростаючою напругою. Чим складніша епідеміологічна та опера­тивна обстановка, тим інтенсивніше повинні працювати команди­ри та їх заступники. На інструктивних заняттях слід відпрацьову­вати порядок дій варт і військових нарядів із забезпечення каран­тинних заходів. Слід також планувати та проводити додаткові за­няття з начальниками варт, військових нарядів, особовим складом щодо відпрацювання окремих дій під час виконання службово-бойових завдань у карантинному районі. Ці заходи повинні спри­яти підвищенню у військовослужбовців таких якостей, як висока пильність та дисциплінованість, постійна готовність мужньо та самовіддано виконувати завдання бойової служби, чесність, прав­дивість та непідкупність, висока бойова готовність.

Необхідно також враховувати, що більшість начальників варт і військових нарядів не мають достатніх навичок в організації ро­боти та служби. їх необхідно буде навчати порядку несення служ­би та проведення виховної роботи у вартах і військових нарядах.

Під час підготовки особового складу до виконання завдань потрібно велику увагу приділяти також роз'ясненню військовослуж­бовцям небезпеки захворювання інфекційними хворобами. Для цього необхідно розгорнути широку санітарно-протиепідемічну пропаганду, для чого під час проведення занять, виховної роботи необхідно залучати лікарів-епідеміологів. На інструктажах військо­вих нарядів, під час постановки завдань особовому складу необхі­дно особливо підкреслювати причини та характер захворювання інфекційними хворобами та заходи їх попередження. Кожен військо­вослужбовець повинен мати при собі пам'ятку «Як запобігти захво­рюванню інфекційними хворобами». У вартових приміщеннях, їдальнях, місцях розміщення особового складу і загального кори­стування необхідно розвішувати плакати, інструкції, спрямовані на роз'яснення військовослужбовцям порядку та правил поведін­ки і дій в епідемічному районі.

Під час проведення занять з особовим складом постійно по­винна підкреслюватись аналогія: особовий склад частини виконує завдання бойової служби на зараженій місцевості, подібний до тієї, яка може виникнути при застосуванні противником бактеріологіч­ної зброї. Тому дії військовослужбовців та вимоги до них повинні бути аналогічні тим, що і в бойовій обстановці.

Потрібно велику увагу приділяти підбору особового складу для несення служби у вартах і військових нарядах. Більшість військо­вих нарядів бойову службу буде виконувати самостійно в умовах високих психологічних навантажень. Тому потрібно в ході підбо­ру та призначення особового складу враховувати індивідуальні особливості військовослужбовців, їх психологічний стан, моральні та ділові якості, психологічну сумісність, комунікабельність. До­пущені помилки щодо підбору та призначення особового складу в умовах епідемії можуть призвести до непередбачених наслідків. Військовослужбовців першого року служби потрібно призначати у військові наряди, які очолює офіцер або досвідчений прапорщик. Військовослужбовців, схильних до порушень військової дисциплі­ни, слід призначати на менш відповідальні ділянки, тримати їх постійно під контролем начальників військових нарядів і коман­дування частини, підрозділу. Слід також враховувати можливі негативні відносини між військовослужбовцями. Якщо між ними виникали раніше або можуть виникнути в подальшому конфліктні ситуації, необхідно призначити їх у різні військові наряди або у різні зміни. У випадку виникнення між військовослужбовцями конфліктної ситуації під час несення бойової служби необхідно негайно усунути винних від виконання поставлених завдань та відправити їх у район розташування підрозділу. Проведення розслі­дувань та застосування дисциплінарних стягнень у військових на­рядах категорично забороняється.

На інструктажах начальників військових нарядів потрібно

вказувати:

підсумки та оцінки несення служби кожним нарядом за мину­лу добу;

оперативну та епідеміологічну обстановку;

завдання кожному військовому наряду і особливості їх вико­нання;

транспортні та технічні засоби, що використовуються в період

служби;

порядок взаємодії і зв'язку військових нарядів між собою, з нарядами, що виділяються від органів внутрішніх справ, добро­вільними громадськими формуваннями.

Крім того, на інструктажі перевіряються знання начальника­ми військових нарядів своїх обов'язків та уміння діяти в разі уск­ладнення обстановки.

На інструктивному занятті з особовим складом доводиться:

склад військових нарядів;

підсумки несення служби за минулу добу;

оперативна та епідеміологічна обстановка;

завдання особовому складу.

На інструктажі також роз'яснюється порядок виконання про­тиепідемічних вимог, заходи безпеки, спрямовані на запобігання захворюванням інфекційними хворобами; перевіряються знання та зовнішній вигляд військовослужбовців; відпрацьовуються ввідні щодо дій військових нарядів у разі ускладнення обстановки.

До своєчасного і повного забезпечення дій частин (підрозділів) за надзвичайних обставин всебічне забезпечення організується відповідно до рішень командира. Воно включає в себе бойове, ти­лове і технічне забезпечення.

Організація тилового та технічного забезпечення включає про­ведення комплексу заходів:

з підготовки тилу;

визначення порядку розташування і переміщення сил та за­собів тилу;

вибору та обладнання шляхів підвозу та евакуації;

підготовки та використання транспортних засобів для забезпе­чення перевезень;

організації взаємодії тилових і технічних служб;

організації використання місцевої військово-економічної бази;

розгортання системи управління тилом.

Залежно від складу та чисельності сил і засобів, залучених до дій за надзвичайних ситуацій, на підставі рішення командира за­ступниками командира з тилу, технічної частини й озброєння роз­робляється план тилового та технічного забезпечення з поясню­вальною запискою.

У плані зазначаються:

побудова тилу, а також пункти розташування складів (баз) органу забезпечення та інших постачальників;

райони розташування та переміщення тилових підрозділів;

дороги підвезення та евакуації;

розрахунок матеріального забезпечення;

організація харчування та постачання;

технічне забезпечення;

медичне забезпечення;

охорона місць розташування тилових підрозділів;

організація зв'язку.

Бійськові частини та підрозділи, залучені в районі епідемії для виконання завдань, повинні мати запаси матеріальних засобів, які утримуються і перевозяться у підрозділах матеріального забезпе­чення. Запас розподіляється на витратний та непорушний (незнижуваний - для пального). Непорушний запас витрачається з дозво­лу вищого командира.

Військові частини та підрозділи в разі потреби дозабезпечуються старшим начальником матеріальними засобами, яких не вистачає.

Тилові і технічні підрозділи із запасами матеріальних засобів під час проведення заходів у карантинному районі повинні розта­шовуватись у районі дій військ з урахуванням максимального ви­користання захисних і маскувальних властивостей місцевості та наявності під'їзних доріг.

Якщо умови обстановки дозволяють, то розташування тило­вих і технічних підрозділів, розквартирування особового складу проводиться у військових частинах (підрозділах) внутрішніх військ, розташованих у карантинному районі. А в разі відсутності таких можливостей розташування особового складу здійснюється за до­мовленістю з органами внутрішніх справ та місцевого самовряду­вання у відведених приміщеннях або наметах.

З метою забезпечення самостійності підрозділів та військових нарядів їм виділяється автомобільний транспорт із запасами про­довольства, засобами для приготування їжі та іншими матеріаль­ними засобами.

Під час організації технічного забезпечення вживаються захо­ди щодо підтримання машин у постійній бойовій готовності та створення своєчасного поповнення добової витрати пального і вста­новлених запасів.

Після підвезення матеріальних засобів транспорт використо­вується в першу чергу для евакуації хворих, а якщо таких немає, то для евакуації пошкодженої техніки, зброї та майна, а також тари та упаковки. У разі гострої потреби доставка матеріальних засобів військовим частинам (підрозділам), евакуація хворих мо­жуть здійснюватись повітряним транспортом.

Під час виконання завдань військовими частинами (резерва­ми) поблизу постійних пунктів їх дислокації, забезпечення військ матеріальними засобами здійснюється безпосередньо зі складів частин, а їжа особовому складу доставляється зі стаціонарних їда­лень.

У разі потреби продовольство, пальне, мастила, паливо можуть бути одержані з дозволу і за рішенням органів місцевого самовря­дування або їх виконавчих комітетів з баз торгівлі.

Харчування повинно організовуватись за будь-яких обставин. Гаряча їжа готується тричі на добу. У разі неможливості організу­вати триразове харчування гарячою їжею остання готується та видається частиною добової норми продуктів у сухому вигляді.

Забезпечення військових частин, підрозділів, військових на­рядів водою для пиття, для господарських і санітарно-побутових потреб здійснюється з обстежених і впорядкованих пунктів водо­постачання силами і засобами тилових підрозділів. Користування водою з інших вододжерел для цих потреб забороняється. Питна вода повинна вживатися лише кип'яченою. Військовослужбовці мають бути забезпечені індивідуальними армійськими флягами.

Під час несення бойової служби в районах епідемій вживають­ся заходи щодо суворого дотримання санітарного режиму. Посуд, кухонне обладнання та реманент миються із застосуванням хлора­міну і обов'язковим подальшим кип'ятінням протягом не менше 15 хвилин.

Миття особового складу проводиться кожного тижня і тільки у лазнях військових частин ВВ або із застосуванням дегазаційно-душових установок.

Під час несення служби в районах, небезпечних щодо поши­рення інфекції, потрібно максимально обмежувати спілкування особового складу з місцевим населенням, посилити медичний на­гляд за військовослужбовцями. Хворі та підозрілі на захворюван­ня своєчасно ізолюються та госпіталізуються.

Основне завдання медичного забезпечення полягає в тому, щоб не допустити серед особового складу випадків захворювання. У початковий період це досягається виконанням таких заходів:

забезпеченням військових частин, підрозділів антибіотиками, холерною моновакциною та дезінфікуючими засобами, проведен­ням термінової профілактики та щеплень;

інструктажем офіцерів та медичних працівників про епідеміо­логічну обстановку;

терміновим проведенням основних санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, а також санітарно-епідемічної розвідки районів тимчасової дислокації частин (підрозділів), районів несен­ня бойової служби;

медичним контролем за розташуванням особового складу, за­безпеченням його доброякісною водою;

проведенням санітарно-просвітницької роботи.

У районі тимчасової дислокації частин і підрозділів повинні вживатись такі заходи:

санітарно-епідеміологічна розвідка;

дослідження води на бактеріальну зараженість;

виявлення випадків гостро-кишечних інфекційних захворю­вань у населених пунктах, що знаходяться поблизу розташування частин, підрозділів, військових нарядів, та визначаються шляхи об'їзду цих населених пунктів;

налагодження контакту з місцевими органами охорони здоров'я.

На період служби з забезпечення карантину повинен бути роз­роблений план медичного забезпечення. У ньому відображаються такі заходи:

організаційні;

виявлення та ізоляція джерел захворювання;

виключення шляхів передачі інфекцій;

вироблення у особового складу імунітету до інфекційних зах­ворювань;

проведення санітарно-просвітницької роботи.

При організації медичного забезпечення особливе місце зай­має санітарно-епідеміологічна розвідка. Вона проводиться з метою своєчасного інформування командирів і штабів про бактеріальне зараження в місцях дій та в районах тимчасової дислокації для того, щоб вони могли уточнювати рішення та вживати заходів для захисту особового складу.

Про всі зміни епідеміологічної обстановки негайно повинні оповіщатися всі командири частин і підрозділів.

Одним із важливих заходів попередження захворювань є розо­середження особового складу. Для цього частини та підрозділи повинні розташовуватись ізольовано від місцевого населення. Така відстань, з досвіду дій, має складати 2-5 кілометрів від населених пунктів.

Медичні пункти (амбулаторії) та стаціонари для соматичних хворих у польових умовах повинні розгортатися в окремих наме­тах на краю табору, а ізолятор - у 100-150 метрах від табору. Він повинен охоронятися, мати комплект посуду, повинні бути облад­нані місця прийому їжі та дезинфекції посуду.

Для миття особового складу потрібно використовувати штатні засоби. Виходячи з тактико-технічних характеристик, на частину потрібні 2 обслуги ДДА-66 з машинами ЗІЛ-131 АРС. Машини ДДА-66 повинні розгортатися в районах виконання завдань особо­вим складом і відразу проводити дезінфекцію чистої білизни й обмундирування камерним способом.

Для підвищення імунної стійкості особового складу проти зах­ворювання повинна проводитись профілактика тетрацикліном та щеплення холерною моновакциною.

Таким чином, організація взаємодії, всебічного забезпечення, підготовки сил та засобів частини повинна бути спрямована на якісне виконання поставлених завдань. Усі ці заходи повинні пла­нуватися та передбачатись завчасно. Вони повинні періодично уточ­нюватись, узгоджуватись зі взаємодіючими органами.

3. ДІЇ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК В РАЙОНІ ЕПІДЕМІЇ

3.1. Дії частин та підрозділів внутрішніх військ щодо проведення ізоляційно-обмежувальних заходів уздовж кордону карантинного району

Дії внутрішніх військ у зоні карантину залежать від стану епіде­міологічної обстановки.

Кількість сил та засобів, що виділяються, озброєння та екіпі­ровка особового складу визначаються міністром внутрішніх справ.

Військовим частинам (підрозділам, військовим нарядам) для несення служби в районі карантину визначаються сектори, ділян­ки, рубежі та об'єкти.

Угруповання сил та засобів включає:

групу оточення;

охорони;

огляду транспорту;

супроводження;

патрулювання;

резерв.

Для організації охорони периметра зони карантину від військо­вих частин (підрозділів) виділяються такі військові наряди:

наряд КПП;

дозори;

спостерігачі і спостережні пости.

КПП встановлюються на дорогах при виїзді з населених пунктів і на зовнішньому кордоні карантинного району для пропуску гро­мадян і транспорту.

Наряди на КПП очолюються працівниками органів внутрішніх справ. Для перекриття ділянок місцевості між КПП висилаються дозори і виставляються спостережні пости.

На спостережних постах повинні бути прилади спостережен­ня, великомасштабна карта або схема місцевості, Журнал спосте­реження, компас, годинник, ліхтарик, засоби зв'язку та подачі сигналів оповіщення, а у спостерігачів - прилади спостереження.

Спостереження ведеться безперервно: вночі воно організується з використанням приладів нічного бачення та доповнюється підслу­ховуванням.

Про результати спостереження (виявлення порушника) стар­ший поста спостереження доповідає за встановленим порядком та робить записи в Журналі спостереження.

Для проведення ізоляційно-обмежувальних заходів уздовж коридору карантинного району організується служба військових нарядів на контрольно-пропускних пунктах.

Служба військового наряду на КПП організується та прово­диться з метою обмеження пересування людей, автомобільного транспорту між благополучними та неблагополучними в епідеміо­логічному відношенні районами. Щільність військових нарядів, з досвіду дій, складає 1 пост (3-4 чоловіки) на 2-3 кілометри.

На основних напрямках та вузлах автомобільних доріг військові наряди службу несуть сумісно з працівниками ДАІ.

КПП виставляються на дорогах, біля мостів, переправ через водні перешкоди. Вони обладнуються шлагбаумами, постовими грибами та попереджувальними написами. На КПП повинна бути службова документація: Книга обліку транспорту, який проходить, Книга контролю за транспортом, зразки перепусток та інструкції.

Військовий наряд складається:

з начальника (офіцер, прапорщик, сержант);

2-3 солдатів.

Завдання наряду на КПП - перевіряти перепустки на право проїзду транспорту та проходу громадян із одного району в інший.

Віддаленість КПП від підрозділів вимагає від особового складу військових нарядів самостійності у вирішенні багатьох питань. Тому для несення служби на КПП призначаються найбільш дисциплі­новані та досвідчені офіцери і сержанти, які можуть запобігти спробам окремих громадян порушити встановлений режим.

Військовий наряд на КПП під час несення служби керується Статутом бойової служби спеціальних частин ВВ та Порадником з бойової служби спеціальних моторизованих військових частин міліції ВВ, директивами, наказами та інструкціями командувача внутрішніх військ і командира частини.

У ході інструктажу начальників військових нарядів, окрім звичайних питань, вказуються:

порядок пропуску транспорту та громадян;

облік затриманих та порядок їх передачі співробітникам міліції;

вимоги щодо дотримання санітарних правил та заходів безпе­ки, які включають можливість захворювання.

Дозори можуть діяти в пішому порядку або на автомобілях. їм вказується маршрут несення служби. Цей маршрут, у залежності від місцевості, погодних умов, може бути:

для пішого дозору - до 1,5 кілометрів;

дозору на автомобілях - до 8 кілометрів.

Дозори несуть службу шляхом спостереження за місцевістю. У випадку появи поблизу кордону карантинного району підозрі­лих осіб, вони повинні затримуватись та передаватись співробіт­никам міліції.

Окрім уже згаданих військових нарядів, що призначаються від групи оточення, група патрулювання виділяє необхідну кількість патрулів як піших, так і на автомобілях для несення служби уздовж периметра карантинного району.

Патруль - рухомий наряд з двох-трьох військовослужбовців (начальника патруля і патрульних), які виконують службу шля­хом обходу (об'їзду) маршруту та огляду його окремих ділянок.

Протяжність маршруту для піших патрулів - 1-1,5 кілометри; для автопатруля - 6-8 кілометрів. Залежно від умов несення служби й обстановки, довжина маршруту може бути збільшена або змен­шена.

Виходячи з умов та враховуючи великий периметр меж каран­тинного району, для більш раціонального використання особового складу патрулювання слід організовувати на автомобілях.

3.2. Дії частин та підрозділів внутрішніх військ щодо підтримання та забезпечення карантинних заходів у районі епідемії

У карантинному районі внутрішні війська виконують такі зав­дання:

забезпечення ізоляції спеціальних лікувальних установ (обсер­ваторів), госпіталів, лікарень, бактеріологічних лабораторій, охо­рона водозабірників та інших об'єктів;

забезпечення евакуації громадян;

підтримання громадського порядку в карантинному районі.

Війська також виконують завдання щодо огляду та супровод­ження потягів.

Усі потяги, що прямують із зони або в зону карантину, підля­гають огляду. Цей захід спрямовано на заборону спроб громадян самовільно залишити або проникнути у карантинний район. Для огляду потягів на кожному напрямку створюються два пункти: один - на станції відправлення, другий - на кордоні ка­рантинного району.

Досвід підказує, що для огляду одного потяга необхідні у зміну не менше 15-20 військовослужбовців та 1-2 працівники міліції. Це дає змогу провести огляд потяга за 15-60 хвилин (у залежності від характеру вагонів та вантажів). Військовий наряд несе службу цілодобово, у декілька змін.

Група огляду складається:

з підгрупи огляду;

підгрупи забезпечення;

резерву.

Екіпіровка особового складу - згідно з рішенням командира. Вона може складатися зі спеціальних засобів, електричних ліхта­риків, інвентарю для огляду транспорту. Необхідно також перед­бачити режим освітлення.

За 10 хвилин до прибуття потяга черговий станції повідомляє наряд про прибуття потяга та на яку колію він прибуває.

До моменту зупинки потяга особовий склад згідно з розрахун­ком займає пости. Чатовий у голові потяга приймає під нагляд локомотив та попереджає бригаду потяга, що без дозволу вона не має права почати рух. Вартові по обидва боки потяга не допуска­ють підходу до нього або відходу сторонніх осіб.

Військовий наряд після перевірки у пасажирів наявності до­кументів на право проїзду закриває двері на замок. Військовослуж­бовці під час огляду вагонів та перевірки документів пасажирів повинні діяти чітко та злагоджено.

У зв'язку із введенням карантину гострою проблемою постає евакуація немісцевих громадян, тому що кордон зони карантину закритий, евакуація дозволяється лише після медичного обстежен­ня (обсервації). Для цього відкривається необхідна кількість об­серваторів, які беруться під охорону внутрішніми військами. Наприклад, під час виникнення епідемії в Астраханській області до 20 серпня було 28 обсерваторів, охорону яких здійснювали 300 чоловік, а 31 серпня обсерваторів уже стало 64 і для їх охорони було залучено біля 600 військовослужбовців.

Обсерватори приймаються під охорону на підставі заявки УМВС на ім'я командира частини (начальника ВОГ).

Командир частини після отримання від УМВС заявки на охо­рону об'єкта визначає підрозділ, від якого призначається варта.

Потім призначений ним офіцер штабу проводить вивчення об'єкта і місцевості, прилеглої до нього території, визначає систему охо­рони. Надалі він бере участь у прийнятті об'єкта під охорону та подає допомогу начальникові варти в організації служби.

Під час прийняття об'єкта під охорону особлива увага звер­тається на те, щоб лінія охорони виключала можливість контакту обсервованих зі сторонніми особами. Усі двері, приміщення по­винні бути закриті на замок, а двері (ворота) повинні бути облад­нані засувами та найпростішою сигналізацією для визову адміні­страції та начальника варти.

Вхід та вихід з обсерватора дозволяється тільки в присутності головного лікаря. Начальник варти веде облік осіб, які проходять через КПП.

Одна варта може забезпечити охорону декількох змін обсерво­ваних. Особовий склад у таких випадках міняти недоцільно.

Особлива складність полягає в тому, щоб не допустити контак­ту обсервованих громадян зі сторонніми особами. А сторонніми для цих громадян є рідні, товариші та знайомі. Ці особи під час евакуації можуть блокувати підходи до обсерваторів, здійснювати спроби передати обсервованим громадянам дарунки та інші речі. Встановлюється такий порядок, що при кожному вступі в контакт хоча б одного обсервованого зі сторонніми особами евакуація відміняється, а обсервовані повертаються в лікувальні заклади для проходження нового курсу обсервації.

У ніч перед евакуацією посилюється охорона об'єктів. Військо­вий наряд, виділений додатково, на період посадки громадян в автобуси несе службу разом з працівниками міліції. Автобуси на посадку прибувають після спеціальної обробки. Евакуйовані підхо­дять на посадку невеликими групами. Забороняється в автобусах відкривати вікна.

Транспорт, виділений для посадки евакуйованих громадян, заходить на завантажувальні площадки, які оточуються військо­вими нарядами.

У розпорядженні особи, яка відповідає за посадку громадян у потяг, щоденно виділяється 30-40 військовослужбовців для ото­чення завантажувальної площадки та 6-10 чоловік для супровод­ження кожного потяга до кордону карантинного району.

Військові наряди виставляються на пости за 30-40 хвилин до прибуття автобусів. Перед цим співробітник міліції разом з на­чальником військового наряду уточнює завдання особовому складу та порядок взаємодії. Першою, за 20-30 хвилин до посадки, у район оточення прибуває бригада провідників (після проходжен­ня обсервації). Вони перевіряють вагони та готуються до прийому громадян.

Автобуси з евакуйованими почергово під'їжджають безпосе­редньо до супроводження потягів. Такий порядок забезпечує по­вну ізоляцію обсервованих громадян та бригади потяга впродовж всього шляху прямування до виходу за кордон карантинного рай­ону. Під час стоянок військовий наряд не допускає контакту гро­мадян, які супроводжуються, зі сторонніми особами. Пасажири, які самовільно залишили вагон і вступили в контакт зі сторонні­ми, у вагон не допускаються і передаються співробітникам міліції для направлення в найближчий обсерватор. Після проходження кордонів карантинного району особовий склад військового наряду в спеціальному пасажирському вагоні повертається до місця дис­локації та проходить санітарну обробку.

Згідно з розпорядженням старшого оперативного начальника, під охорону беруться й інші об'єкти. Епідемії та території України в основному можуть виникнути в період з травня до вересня. Саме в цей період у літніх таборах, на базах відпочинку можуть перебу­вати діти. їх охорону також здійснюють внутрішні війська. Ко­жен такий об'єкт має 3-4 пости і охороняється вартовими. Особо­вий склад охороняє такі об'єкти без зміни. В організації охорони таких об'єктів можуть виникнути певні труднощі: у вихідні та передвихідні дні батьки будуть приїжджати до таборів, маючи на меті побачитись зі своїми дітьми, передати їм продукти харчуван­ня або зробити спробу самостійно забрати їх додому.

Служба варт щодо охорони літніх таборів та баз відпочинку в основному організується так, як і охорона обсерваторів. Прийом під охорону здійснюється комісією у складі представників медич­ного штабу, представників адміністрації та військових частин. В акті визначаються: кількість військовослужбовців для несення служби, кількість постів, обладнання вартового приміщення, організа­ція зв'язку, освітлення, обладнання забороненої зони, порядок допуску на об'єкт.

Об'єкти можуть включати в себе як окремі будови, так і декіль­ка будівель. Якщо вони не мають огорожі, то лінія охорони позна­чається мотузкою або дротом з навішеними на них таблицями з написом «Заборонена зона», «Прохід заборонено».

Приміщення варт повинні розташовуватись поблизу об'єктів. Під вартове приміщення можуть бути використані намети.

Група патрулювання призначається для підтримання спільно з працівниками міліції громадського порядку в карантинному рай­оні. На встановлені маршрути від групи висилаються патрулі.

Після виконання завдань за надзвичайних обставин командир частини зобов'язаний:

доповісти старшому військовому начальнику про результати виконання завдань;

віддати розпорядження підпорядкованим частинам (підрозді­лам) щодо припинення дій і повідомити про це сусідні частини і взаємодіючі органи (установи);

організувати перевірку наявності особового складу, озброєння частин (підрозділів) з району дій і повернення їх у пункти постійної дислокації;

організувати медичне обстеження особового складу, який за­лучався до виконання завдань у районах епідемії, проходження ним обсервації, а при повернені в пункти постійної дислокації - карантин;

провести з особовим складом розбір дій під час виконання завдань в умовах надзвичайних обставин.

Таким чином, дії частин внутрішніх військ повинні бути спря­мовані на підтримання режиму надзвичайного стану в районі епі­демії. Шикування бойового порядку повинно забезпечити раціо­нальне використання сил та засобів, недопущення захворювання особового складу інфекційними хворобами, поширення хвороби на неуражені райони місцевості.

При виконанні завдань особовий склад повинен мати високу витримку, високу психологічну стійкість, виявляти ввічливість до громадян. Від якісного виконання завдань частинами внутрішніх військ у районі епідемії будуть залежати життя громадян та схо­ронність матеріальних ресурсів держави.