Декурсивні вітсотки

1. декурсивні та антисипативні відсотки

Існує дві концепції  і, відповідно, два способи визначення і нарахування процентів. 
Антисипативний (попередній) спосіб. Відсотки нараховуються на початку кожного інтервалу нарахування. Сума процентних грошей визначається виходячи із нарощеної суми:  
S = P/(1 - i)n.

Відсотковою ставкою буде виражене у відсотках відношення суми прибутку, що сплачується за певний інтервал, до величини нарощеної суми, яка  отримується в кінці цього  інтервалу. Ставка, що визначається таким  способом, називається (в широкому розумінні) обліковою ставкою або антисипативним відсотком. 
Декурсивний спосіб. Відсотки нараховуються в кінці кожного інтервалу нарахування. Декурсивна відсоткова ставка або позичковий відсоток - це відношення суми нарахованого за певний інтервал доходу до суми, що є на початку даного інтервалу. 
У світовій практиці декурсивний спосіб найбільш розповсюджений. У нас - антисипативний, особливо в періоди високої інфляції. При рівності позичкового відсотку та облікової ставки, нарощення початкової суми в другому випадку (антисипативний спосіб) йде швидше, тому в літературі часто можна зустріти твердження, що декурсивний спосіб більш вигідний для позичальника, а антисипативний - для кредитора. Але це справедливо лише для невеликих відсоткових ставок.

2. ануїтет або фінансова рента

Ануїтет— щорічний платіж, annus — рік)

1. фінансова рента, що становить рівновеликі грошові виплати (чи надходження) через однакові проміжки часу впродовж певного періоду;
2. один з видів довготермінової державної позики, за якою щороку виплачують відсотки та погашають частину боргу

Коефіцієнт ануїтету перетворює разову виплату у платіжний  ряд. З допомогою цього коефіцієнту  визначається періодичність виплат:

де   — відсоткова ставка,  — кількість періодів.

Окремим випадком ренти  є фінансова рента або аннуітет - такий потік платежів, всі члени якого рівні один одному, так само як і інтервали часу між ними. Фінансова рента має наступні параметри:

член ренти - величина кожного окремого платежу;

період ренти - часовий інтервал між двома сусідніми платежами, строк ренти - час,

виміряний від початку  фінансової ренти до кінця її останнього періоду;  
процентна ставка - ставка, яка використовується при нарощенні або дисконтуванні платежів, що утворюють ренту, число платежів на рік, число нарахувань відсотків на рік, моменти платежу всередині періоду ренти].

Класифікація рент може бути проведена за різними ознаками.  
У залежності від тривалості періоду, ренти ділять на річні і p-строкові, де p - число виплат у році.

За кількістю нарахувань відсотків розрізняють ренти з нарахуванням один в році, m разів або безперервно. Моменти нарахування відсотків можуть не збігатися з моментами рентних платежів].

За величиною членів розрізняють постійні (з рівними  членами) і змінні ренти.  
Якщо розміри платежів змінюються за будь - яким математичному закону, то часто з'являється можливість вивести стандартні формули, значно спрощують розрахунки.  
За ймовірності виплати членів розрізняють ренти вірні й умовні.  
Вірні ренти підлягають безумовній виплаті, наприклад, при погашенні кредиту. Виплата умовної ренти ставиться у залежність від настання деякої випадкової події. Тому число її членів заздалегідь невідомо. Наприклад, число виплат пенсій залежить від тривалості життя пенсіонера.

За кількістю членів розрізняють ренти з кінцевим числом членів, або обмежені і нескінченні або вічні. Як вічної ренти можна розглядати виплати по облігаційних позиках з необмеженими або не фіксованими термінами.  
Залежно від наявності зсуву моменту початку ренти по відношенню до початку дії контракту або будь-кому іншому моменту ренти поділяються на негайні та відстрочені або відстрочені. Термін негайних рент починається відразу, а у відкладених запізнюється.

3. Інфляція та її вплив на результати інвестиційної діяльності

Інфля́ція  — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.

Інфляція та її вплив на результати інвестиційної  діяльності

У фінансовій практиці приходиться рахуватися з корегуючим фактором інфляції, яка знецінює вартість грошових засобів. Це пов’язано з тим, що зростання інфляції (індексу середніх цін) викликає відповідне зниження покупної спроможності грошей.

Номінальна сума грошових засобів  – це оцінка її величини без врахування зміни покупної спроможності грошей.

Реальна сума грошових засобів –  це оцінка її величини з врахуванням  зміни покупної спроможності грошей у зв’язку з процесом інфляції.

У фінансово-економічних розрахунках, пов’язаних з інвестиційною діяльністю, інфляція оцінюється і враховується у наступних випадках:

1. При корегуванні нарощеної  суми грошових засобів; 

2. При формуванні ставки відсотку  з врахуванням інфляції, що використовується  для нарощування і дисконтування; 

3. При формуванні рівня доходів від інвестицій, враховуючи темпи інфляції.

В процесі оцінки інфляції використовуються два основних показники:

1. Темп інфляції (Ті), який характеризує приріст середнього рівня цін у розглянутий період (n);

2. Індекс інфляції (Іі) у розглянутий період (n), який визначається як 1 + Ті

А. Корегування нарощеної  вартості грошових засобів з врахуванням  інфляції здійснюється за формулою:

FVp = FV / Ii

Якщо ж у процесі нарощування  можна виділити реальну ставку відсотку і очікуваний темп інфляції, то розрахунок майбутньої реальної вартості грошових засобів можна здійснювати за формулою:

FVp = PV (1+i)n x (1 + Ti)-n = PV x (1+i / 1+Ti)n

Приклад: визначити реальну майбутню вартість інвестованих коштів за наступних умов: обсяг інвестицій – 200 тис.грн., період інвестування – 2 роки; очікувана ставка відсотку з врахуванням інфляції – 30% в рік, очікуваний темп інфляції в рік – 20%. Підставивши дані у формулу одержимо: FVp = 200 х ( 1+0.30 / 1+0.20 )2 = 234.7 тис.грн.

Б. Формування реальної ставки відсотку з врахуванням інфляції, що використовується в процесі компаундування або дисконтування вартості грошових засобів, здійснюється за формулою:

Jp = J – Ti,

де Jp – реальна ставка відсотку;

J – номінальна ставка  відсотку з врахуванням інфляції, сформована на грошовому ринку.

Після визначення реальної майбутньої вартості грошей в процесі  її нарощування за реальною ставкою  ми стикаємося з трьома ситуаціями:

1. J = Ti. В цій ситуації  нарощування реальної вартості  грошей не здійсниться, адже  їх приріст покриється інфляцією;

2. J > Ti. В цій ситуації  реальна майбутня вартість грошей  буде зростати не дивлячись  на інфляцію;

3. J < Ti. В цій ситуації  реальна майбутня вартість грошей  буде знижуватися, тобто процес  інвестування є збитковим. 

В. Формування рівня доходів від інвестицій, враховуючи темпи інфляції, передбачає визначення розміру так званої “інфляційної премії”. Розмір цієї премії, яка компенсує втрати реальної суми доходу інвестора від інфляції, розраховується за формулою:

Wi = Dp x Ti,

де Wi – сума інвестиційної  премії,

Dp – реальний середньо  ринковий дохід по інвестиціям. 

Відповідно, загальна сума доходів по інвестиційному проекту (у номінальному обчисленні) складе:

Dw = Dp + Wi

4. інвестиційний ринок етапи його вивчення

Інвестиційний ринок  — це система, що поєднує певні складові (елементи системи): суб'єктів (інвесторів, функціональних учасників, замовників, проектні й науково-дослідні організації тощо) та об'єктів (матеріальні й нематеріальні); відповідну інфраструктуру ринку (спеціалізовані банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, інжиніринго-консалтингові фірми, суд, арбітраж тощо). Ця система повинна функціонувати на основі відповідної структури, організації, ієрархії, відповідних взаємовідносин з використанням сформованого механізму з урахуванням державного регулювання цього процесу.

Інвестиційний ринок — це система, що включає:

1) суб'єктів (інвесторів, підрядників,  замовників, проектні і науково-дослідні  організації);

2) об'єкти (матеріальні і нематеріальні);

3) інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, інжиніринго-консалтингові фірми, суд, арбітраж тощо). 
4) ринковий механізм;

5) контроль з боку  держави за дією ринкового  механізму.

У країнах з ринковою економікою інвестиційний попит і пропозиція врівноважуються через механізм ціноутворення на базі цін рівноваги на інвестиції та інвестиційні товари.

Система цін рівноваги  формується мікроекономічними пропорціями  у народному господарстві, основною з яких є співвідношення: інвестиції — приріст інвестиційних товарів.

При цьому-ринок характеризується випереджуючим розвитком інвестиційної  пропозиції і відносно стабільним попитом.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання.

Процес вивчення інвестиційного ринку складається з ряду послідовних  етапів, на яких здійснюється оцінка і  прогнозування:

1) макроекономічних показників  розвитку інвестиційного ринку. Результат цієї оцінки використовується для галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності;

2) інвестиційної привабливості  галузей (підгалузей) економіки;

3) інвестиційної привабливості  регіонів. Результати цієї оцінки  використовуються для регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності, особливо у сфері реального інвестування; 
4) привабливості окремих компаній і фірм. Результати цієї оцінки використовуються для прийняття тактичних інвестиційних рішень.

Така послідовність  вивчення інвестиційного ринку і окремих його сегментів дозволяє отримати надійну інформацію для розробки стратегії інвестиційної діяльності і формування ефективного інвестиційного портфеля.

Інвестиційний ринок є надзвичайно складною системою, в якій обертаються багатоманітні товари та інструменти, що забезпечують інвестиційний попит усіх видів інвесторів. Цей ринок обслуговується спеціальними інвестиційними інституціями, розпоряджається досить розгалуженою і різноплановою інвестиційною інфраструктурою.

В економічній системі країни, що функціонує на ринкових принципах, інвестиційний ринок відіграє велику роль, яка визначається наступними основними функціями:

1.  Активною мобілізацією тимчасово вільного капіталу з різноманітних джерел.

2.  Ефективним розподілом акумульованого вільного капіталу між численними кінцевими його споживачами.

3.  Визначенням найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері.

4.  Формуванням ринкових цін на окремі інвестиційні товари, інструменти і послуги, що найбільш ефективно відображають співвідношення між їх пропозицією і попитом, яке склалося.

5.  Здійснення кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем інвестиційних товарів та інструментів.

6.  Формуванням умов для мінімізації інвестиційного і комерційного ризику.

7.  Прискоренням обігу капіталу, яке сприяє активізації економічних процесів.

Поняття «інвестиційний ринко» є в певній мірі збірним, узагальненим. В реальній практиці воно характеризує широкий спектр окремих видів  інвестиційних ринків з різноманітними сегментами кожного з цих видів. Сучасна систематизація інвестиційних ринків виділяє різні їх види у відповідності до наступних основних ознак (рис. 10).

6. Ринок цінних паперів. Його аналіз.

Ринок цінних паперів  – це складний механізм, із допомогою  якого встановлюються відповідні правові та економічні взаємовідносини між підприємцями, корпораціями та іншими структурами, яким необхідні фінансові кошти для свого розвитку та організаціями та громадянами, які їх можуть позичити (надати) на певних умовах.

Емітенти цінних паперів – це держава в особі уповноваженого органу, юридична особа й у випадках, передбачених законодавством, фізична особа. Емітент від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.

Сукупність функцій ринку цінних паперів в економіці можна поділити за двома групами: постійні, властиві стабільній стаціонарній системі акціонерних відносин господарювання, і тимчасові, притаманні періоду становлення акціонерних форм організації виробництва і фондового ринку внаслідок разових глибинних змін у системі відносин власності на капітал.

До постійних  функцій ринку цінних паперів  необхідно віднести:

• інвестиційну;
• власницько-стимулюючу;

• оперативного реагування і переливу капіталів. До тимчасових функцій належать:

• приватизаційна;
• антиінфляційна.

Потрібно  зазначити, що як постійні, так і  тимчасові функції фондового  ринку послідовно взаємопов'язані  між собою і визначають роль ринку  цінних паперів в економіці країни та його значення у процесі відтворення.

Ринок цінних паперів  відрізняється від інших, перш за все, специфічним характером свого товару:

• не маючи своєї вартості, може мати високу ринкову ціну;
• право на одержання доходу і зобов'язання цей дохід виплачувати;
• за допомогою цінних паперів можна одержати доступ до реальних цінностей або забезпечити перехід від одного суб'єкта до іншого;
• цінні папери – це засіб, який забезпечує рух капіталу від галузей виробництва, де є його надлишок до галузей, яким він більш необхідний.

Відносно  його стану ринок цінних паперів можна охарактеризувати як:

Ринок «биків» - ринок на якому спостерігається тенденція можливого підвищення цін в результаті високого попиту.

Ринок «ведмедів» - ринок, на яком ціни в цілому падають і спостерігається тенденція прискорення цього падіння.

Первинним ринком цінних паперів є економічний простір, який цінний папір проходить від емітента до першого покупця.

На первинному ринку  будь-яка особа, що має необхідний статус, може одержати додатковий капітал шляхом випуску своїх облігацій.

Рішення про випуск облігацій  внутрішніх державних та місцевих позик  приймається Кабінетом Міністрів  України та місцевими радами народних депутатів

Випуску акцій повинна  передувати публікація спеціального проспекту  емісії, що містить повну і достовірну інформацію про діяльність товариства.

Реалізацією нових випусків цінних паперів можуть займатись  банки. Вони можуть також організовувати корпорації - емітенти, що спеціалізуються  на розміщенні нових цінних паперів , емісійні синдикати, що розподіляють ризик, який пов'язано з випуском цінних паперів, також може бути організована брокерська група з продажу цінних паперів. Синдикат, утворений групою інвестиційних банків, може здійснювати андерайтинг - придбання цінних паперів нових випусків з метою їх перепродажу. Андерайтинг є винагородою за гарантовану підписку і послуги встановленою у формі знижки (дисконту) з курсу продажу цінних паперів, він гарантує емітенту певну мінімальну суму від продажу нових цінних паперів.

Вторинний ринок цінних паперів – це сфера обігу цінних паперів, до якої вони потрапляють після того, як їх продасть перший власник, що купив ці цінні папери у емітента безпосередньо або через посередника. Цей ринок може бути неорганізованим (позабіржовим) або організованим (біржовим).

Позабіржовий (неорганізований) ринок характеризується наступними особливостями:

• відсутністю єдиного курсу на однакові цінні папери;
• торгівля цінними паперами відбувається в різний час і в різних місцях;
• великою кількістю продавців цінних паперів;
• відсутністю єдиного центру, який би відпрацьовував методологію.

Організований (біржовий) ринок — це торгівля цінними паперами на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції в спеціально організованих місцях за чітко прописаними правилами і технологіями. Біржі є основним інститутом вторинного ринку цінних паперів, сприяють накопиченню, розподілу і перерозподілу капіталу. Усього в світі нараховується близько 200 фондових бірж, що об'єднані у Міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Токіо, Лондона.

Аналіз цінних паперів включає вивчення окремих видів цінних паперів (чи груп паперів) у рамках основних категорій. Однією з цілей такого дослідження є визначення тих цінних паперів, що є невірно оціненими в даний момент. Існує багато різних підходів до аналізу цінних паперів. Однак велика частина цих підходів відноситься до двох основних напрямків. Перший напрямок називають технічним аналізом, а друге - фундаментальним аналізом. Фахівців, що працюють у рамках цих напрямків, називаються відповідно технічними аналітиками і фахівцями в області фундаментального аналізу.

Технічний аналіз у його найпростішій формі включає вивчення кон'юнктури курсів ринку акцій, для того щоб дати прогноз динаміки курсів акцій конкретної фірми. Спочатку проводиться дослідження курсів за минулий період з метою виявлення повторюваних тенденцій чи циклів у динаміку курсів. Потім аналізуються курси акцій за останній період часу, для того щоб виявити поточні тенденції, аналогічні виявленої раніше. Це зіставлення існуючих тенденцій з минулими здійснюється, виходячи з припущення, що цінові тренди періодично повторюються. Таким чином, виявляючи поточні тенденції, аналітик сподівається дати досить точний прогноз майбутньої динаміки курсів розглянутих акцій.

Фундаментальний аналіз виходить з того, що «справжня» (чи внутрішня) вартість будь-якого фінансового активу дорівнює приведеній вартості всіх наявних грошових потоків, що власник активу розраховує одержати в майбутньому. Відповідно до цього аналітик-фундаменталіст прагне визначити час надходження і величину цих наявних грошових потоків, а потім розраховує їх приведену вартість, використовуючи відповідну ставку дисконтування. Точніше кажучи, аналітик повинний не тільки оцінити ставку дисконтування, але також спрогнозувати величину дивідендів, що буде виплачена в майбутньому по даній акції. Останнє еквівалентно обчисленню показників прибутку фірми в розрахунку на одну акцію і коефіцієнта виплати дивідендів. Більш того, необхідно дати оцінку ставки дисконтування. Після того, як внутрішня вартість акції даної фірми визначена, вона порівнюється з поточним ринковим курсом акцій з метою з'ясувати, чи правильно оцінена акція на ринку. Акції, внутрішня вартість яких менше поточного ринкового курсу, називаються переоціненими, а ті акції, ринковий курс яких нижче внутрішньої вартості, - недооціненими.

Побудова системи  моніторингу контрольованих показників охоплює такі основні етапи.

1. Побудова системи  інформативних звітні показники  полягає в даних фінансового  і управлінського обліку. Цю систему  є так звану «первинну інформаційну  базу спостереження», необхідну  наступного розрахункуагрегированних  підприємством окремих аналітичних абсолютних і відносних фінансові показники, характеризуючих результати фінансової складової діяльності підприємства.

2. Розробка системи  узагальнюючих (аналітичних) показників, що відбивають фактичні результати  досягнення передбачених кількісних стандартів контролю, ввозяться чіткому відповідність до системою фінансові показники. У цьому забезпечується повна порівнянність кількісного висловлювання встановлених стандартів, і контрольованих аналітичних показників. У процесі вироблення такої системи будуються алгоритми розрахунку окремих узагальнюючих (аналітичних) показників з допомогою первинної інформаційної бази спостереження та методів фінансового аналізу.

3. Визначення структури  та показників форм контрольних  звітів (рапортів) виконавців покликане сформувати систему носіїв контрольної інформації. Задля більшої ефективності моніторингу таку форму звіту мусить бути стандартизована й містити таку інформацію: фактично досягнуте значення контрольованого показника (у порівнянні й); розмір відхилення фактично досягнутого значення контрольованого показника від передбаченого; факторне розкладання розміру відхилення (якщо контрольований показник піддається числовому розкладанню деякі складові). Алгоритм такого розкладання мають визначити і до кожного виконавця заздалегідь; пояснення причин негативних відхилень за показником загалом і окремих його що становить; вказівку осіб, винних в негативному відхиленні показника, якщо це відхилення викликано внутрішніми чинниками діяльності підрозділи; форма стандартного контрольного звіту (рапорту) виконавця диференціюється відповідно до змістом доведеного йому бюджету (плану).

4. Визначення контрольних  періодів за кожним видом, кожної  групі контрольованих показників. Конкретизація контрольного періоду  групам показників визначається «терміновістю реагування», яка потрібна на управління інвестиційної привабливістю підприємства.

5. Встановлення розмірів  відхилень фактичних результатів  контрольованих показників від  встановлених стандартів здійснюється  виключно як в абсолютних, і у відносних показниках. Оскільки кожен показник міститься у контрольних звітах виконавців, на даної стадії вінагрегируется у межах підприємства у цілому. У цьому по відносним показниками все відхилення поділяються втричі групи:

позитивне відхилення;

негативне «дозволене»  відхилення;

негативне «критичне» відхилення.

Для проведення такої  градації кожному підприємстві мають  визначити критерій «критичних»  відхилень, що може бути диференційований по контрольним періодам. Як критерію «критичного» відхилення може з'явитися відхилення у вигляді 20 й більше відсотків по тижневої (>декадному) контрольному періоду; 15 й більше відсотків по місячному періоду; 10 й більше відсотків по квартального періоду.

6. Виявлення основних  причин відхилень фактичних результатів контрольованих показників від встановлених стандартів проходить за підприємству цілому і з окремим «центрам відповідальності». У процесі такого аналізу виділяються і розглядаються ті показники фінансовогоконтроллинга, якими спостерігаються критичні відхилення від цільових нормативів, завдань поточних плані бюджетів. За кожним «критичного» відхилення (а потреби і менш значущим розмірам відхилень показників пріоритеті першого порядку) би мало бути виявлено які їх причини. У процесі здійснення такого аналізу, у цілому в підприємству використовуються відповідні розділи контрольних звітів виконавців. Формування системи алгоритмів дій зі усунення відхилень є заключним етапом побудови системи моніторингу для підприємства. Принципова система дій менеджерів підприємства у цьому випадку залежить від трьох алгоритми:

«щось робити». Ця форма  реагування передбачається тому випадку, коли розмір негативних відхилень значно нижчі від передбаченого «критичного» критерію;

«усунути відхилення». Така система дій передбачає процедуру пошуку істини та реалізації резервів щодо забезпечення виконання цільових, планових чи нормативних показників. У цьому резерви розглядаються у різних аспектів інвестиційної роботи і окремих інвестиційних проектів. Як таких можливостей то, можливо розглянута доцільність запровадження посиленого режиму економії (за принципом «відсікання зайвого»), використання системи внутрішніх резервів та інші;

«змінити систему планових чи нормативних показників». Така система  дій робиться у випадках, якщо можливості нормалізації окремих аспектів інвестиційної діяльності обмежені чи взагалі відсутні. І тут за результатами моніторингу вносяться пропозиції щодо коригуванні системи цільових стратегічних нормативів, показників поточних планів чи окремих бюджетів. У окремих критичних випадках то, можливо обгрунтоване пропозицію про припинення окремих виробничих, інвестиційних та фінансових операції, і навіть окремих інвестиційних проектів.

Впровадження для підприємства системи моніторингу дозволяє істотно  збільшити ефективність всього процесу управління інвестиційними процесами, Не тільки щодо формування інвестиційній привабливості.

Узагальнюючи вищевикладене, треба сказати, що основою формування системи моніторингу є розробка системи індикативних показників, дозволяють виявити появу Мельниченка і складність проблеми. У змістовному плані система показників орієнтована на вивчення ознак, характеризуючих залежність управління інвестиційною привабливістю підприємства від зовнішньою і внутрішньою середовища, оцінку їхньої якості та прогнозування.

Усю систему показників моніторингу інвестиційній привабливості  доцільно розбити ми такі групи:

1. Показники довкілля. Для довкілля підприємств, які  у умовах ринку, характерний  ряд характерних ознак: по-перше,  все чинники враховуються одночасно, по-друге, підприємства вже повинні брати до уваги багатоаспектний характер управління. Діяльність підприємства протікає різних рівнях: на товарних ринках, у сфері ресурсів, між різними підприємницькими концепціями (з конкурентом поодинці чи уклавши блок з іншими виробниками, партнерами, постачальниками, торговельні посередники тощо.), в – третіх, агресивна політика цін (прямі атаки послаблення конкурентів), по-четверте, динамізм розвитку ринку, коли позиції від конкурентів і стрій змінюються з наростаючою швидкістю. Динамізм розвитку ринку є важливий чинник довкілля. Позиції від конкурентів і стрій підприємств змінюються з наростаючою швидкістю.

2. Показники, що характеризують  прояв соціальної ефективності  підприємства у громадському  рівні. Соціальна ефективність виділяється із усієї групи соціально-економічних показників як та її сторона, який означає вплив заходів економічного характеру найбільш повне задоволення потреб суспільства. Її критерієм, є задоволення потреб соціального характеру, включаючи потреби якості продукції, якості обслуговування споживача, скорочення часу для придбання тощо.

3. Показники, що характеризують  рівень професіональною підготовкою  персоналу; показники, що характеризують  рівень організації праці; соціально-психологічні  характеристики.

4. Показники, що характеризують  ефективність розвитку інвестиційних  процесів для підприємства. У  межах розробленої моделі оцінки  інвестиційній привабливості підприємств  найбільше зацікавлення представляє  група показників, безпосередньо  що відбивають ефективність управління інвестиційними процесами.

Маючи групи показників, за доцільне реалізацію моніторингу  здійснювати відповідно до алгоритмом, представленим на рис. 3. Враховуючи сказане, для формування системи  моніторингу інвестиційній привабливості слід, по-перше, враховувати чинники формування інвестиційної вартості, по-друге, потенційні можливості підприємства у формуванні його інвестиційних ресурсів, виробничий, кадровий і технічний потенціал підприємства можливість притягнення зовнішніх ресурсів, по-третє, ефективність розвитку інвестиційних процесів, визначальна економічного зростання підприємства. Запропонований алгоритм побудований на відстежуванні змін ринкову вартість. У разі інформатизації і автоматизації процесів функціонування підприємства реалізація даного алгоритму не вимагає організаційно-економічних перетворень для підприємства.