Дослідити пам'ять особистості як пізнавальний процес

                                                       ЗМІСТ 
 
ВСТУП________________________________________________________   3 
РОЗДІЛ I

ПЕРЕГЛЯД ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 З ПРОБЛЕМИ ПАМ'ЯТІ_________________________________________  4 
1.1.Характеристика основних наукових напрямків в області розробки

проблем пам'яті_________________________________   4 
1.2. Погляди відомих психологів на природу пам'яті__________________   7 
1.3. Основні процеси пам'яті та її види ______________________________ 11 
ВИСНОВКИ ПО ПЕРШОМУ РОЗДІЛУ_____________________________ 15 
РОЗДІЛ II

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ'ЯТІ_______________________________ 16 
2.1.Ісследованіе мимовільного запам'ятовування  та умов його продуктив

ності_______________________________________ 17 
2.2. Вимірювання об'єму короткочасної пам'яті _______________________19 
2.3. Дослідження динаміки процесів заучування______________________ 21 
2.4. Дослідження факторів, що впливають на

 збереження матеріалу в пам'яті____________________________________ 27 
ВИСНОВКИ ПО ДРУГОМУ РОЗДІЛУ______________________________ 33 
ВИСНОВОК____________________________________________________ 35 
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ__________________________________________ 37 
ДОДАТОК_____________________________________________________   38

                                                        ВСТУП 
  

  Пам'ять є одним з найцінніших властивостей людського життя. У психології вона вважається одним з основних пізнавальних процессів. Крім того вона  є своєрідною основою всякого пізнання. Стародавні греки вважали богиню Мнемосіна матір'ю всіх муз. Саме з античності до нас прийшов поетичний образ слідів пам'яті як відбитків на воскових дощечках, які поміщені в наших душах. Якщо відбитки наших відчуттів і думок стираються з цих дощечок, то людина уде нічого не знає. Родоначальником наукового психологічного аналізу проблем пам'яті вважається Г. Еббінгауз. Він вперше поставив завдання експериментального дослідження пам'яті, розробив методи вимірювання мнемічних процесів і в ході своєї експериментальної роботи встановив закономірності, яким підкоряються процеси запам'ятовування, збереження, відтворення і забування. Г. Еббінгауз стояв на позиціях ассоцианизма, пам'ять він розумів, як освіта асоціацій, а в рамки цієї теорії не вписувалися численні факти і прояви, наприклад, болючою пам'яті. Робота А. Бергсона "Матерія і пам'ять» стала першою реакцією на ассоціаністіческій підхід, а описана автором «пам'ять духу» представилася як велика наукова проблема. П. Жане висунув гіпотезу про соціальну природу пам'яті людини, вважаючи, що пам'ять могла виникнути тільки в людському суспільстві. Дослідження пам'яті людини з точки зору онтогенетичного підходу проводили радянські вчені П.П. Блонський, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв та ін Іншу групу праць склали фундаментальні дослідження закономірностей мимовільного запам'ятовування, які проводили такі як П.І. Зінченко, А.А. Смирнов. 
     Виходячи з актуальності проблеми пам'яті на сучасному етапі, виходячи з особистого інтересу до психологічних процесів пам'яті і до її дослідження, ми визначили тему курсової роботи «Процеси памяті та їх динамики». 

Мета  роботи - дослідити пам'ять особистості як пізнавальний процес. 
     Основними завданнями, які ми ставили перед собою, є: 
- проаналізувати основні наукові підходи та напрямки в області розробки      проблем   пам'яті; 
- вивчити погляди відомих науковців у галузі психології на проблеми   пам'яті; 
- розглянути основні процеси пам'яті, що визначаються в сучасних умовах,та охарактеризувати основні її види; 
- вивчити основні методи дослідження пам'яті, окремих її процесів, охарактеризувати відомі методики. 
Об'єкт дослідження - пам'ять особистості.

Предмет дослідження - проблема пам'яті в психологічних дослідженнях, основні процеси та види пам'яті, основні методи її дослідження.

Методологічні основи роботи - теоретичні положення загальної психології, різні теорії пам'яті (асоціативні, нейронні, біохімічні, соціально-генетичні).У нашій роботі ми використовували такі методи - аналіз літературних джерел з проблеми дослідження, узагальнення отриманих знань. 
Виходячи із сформульованої теми, поставленої мети і завдань, ми визначили глави нашої роботи наступним чином: 1 розділ - «Огляд психологічної літератури з проблеми пам'яті», куди ми включили аналіз основних наукових підходів та напрямів з проблеми пам'яті, а також погляди відомих психологів на проблему пам'яті; 2 розділ - «Методи дослідження пам'яті», куди ми включили опис методик дослідження пам'яті в сучасних умовах. 

РОЗДІЛ І

ПЕРЕГЛЯД ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ З ПРОБЛЕМИ                    ПАМ'ЯТІ 
1.1. Характеристика основних наукових напрямків в області розробки проблем пам'яті

 Сучасні дослідження в області пам'яті аналізують її з різних точок зору і на основі різних підходів. Найбільш широке поширення одержали асоціативні теорії пам'яті. Згідно з цими теоріями, предмети і явища відображаються і відтворюються не ізольовано один від одного, а у зв'язку один з одним, за висловом відомого вченого І.М. Сеченова «групами або рядами». Відтворення одних з них тягне за собою відтворення та інших, що обумовлюється реальними об'єктивними зв'язками предметів і явищ. Під їх впливом виникають тимчасові зв'язки в корі головного мозку, службовці фізіологічною основою запам'ятовування та відтворення. У психологічній науці такі зв'язки розглядалися як асоціації. Одні з асоціацій є відображенням просторово-часових відображень предметів і явищ (т.зв., асоціації за суміжністю), інші відображають їх подібність (асоціації за схожістю), треті відображають протилежність (асоціації за контрастом), четверті - причинно-наслідкові відносини (асоціації по каузальності). Справді наукове обгрунтування принципу асоціацій було дано І.М. Сеченовим і І.П. Павловим. Згідно І.П. Павлову, асоціації є ні що інше, як тимчасовий зв'язок, яка виникає в результаті одночасного або послідовного дії двох або декількох подразників. 
     Дослідження пам'яті в рамках нейронних та біохімічних теорій. Найбільш поширеною гіпотезою про фізіологічних процесах, що лежать в основі запам'ятовування, була гіпотеза Д.О. Хебба (1949 р.). Його гіпотеза будувалася на двох процесу пам'яті - короткочасному і довгостроковому. Передбачалося, що механізмом короткочасного процесу пам'яті є реверберація (циркуляція) електричної імпульсної активності в замкнутих ланцюгах нейронів. Довготривале ж зберігання засноване на стійких морфофункціональних зміни синаптичної провідності. Отже, пам'ять переходить з короткочасної форми в довготривалу допомогою процесу консолідації, який розвивається при багаторазовому проходженні нервових імпульсів через одні й ті ж синапси. Таким чином, короткочасний процес, який триває не менше декількох десятків секунд реверберації, передбачається необхідним для довгострокового зберігання. 
     У 1964 р. Г. Хіден була висунута гіпотеза про роль РНК у процесах пам'яті. Оскільки ДНК містить генетичну пам'ять для кожного індивідуального організму, то логічно було припустити, що вона або РНК може також передавати і набутий досвід. Інструкції для синтезу білка, що переносяться молекулою РНК, укладені в специфічній послідовності органічних підстав, приєднаних до остова молекули, саме ці підстави служать матрицями для синтезу білків. Різна послідовність призводить до синтезу різних білків. Можна припустити, що ця послідовність змінюється також в результаті досвіду, набутого під час навчання. В даний час вже доведено, що навчання дійсно впливає на РНК.

 Ще однією групою досліджень пам'яті є соціально-генетичні ні. Так, П. Жане у своїй роботі «Еволюція пам'яті і поняття часу» (1928) розглядає психологічні механізми пам'яті і виділяє ряд генетичних форм, прояв яких було соціально зумовлена ситуацією співробітництва. Жане виділяє такі форми пам'яті, як очікування, пошук (початкові форми), зберігання, доручення (відстрочені дії), розповідь напам'ять, опис і розповідь, переказ самому собі (вищі щаблі людської пам'яті) [11, с.53]. Кожна із зазначених П. Жане форм пам'яті виникає з потреб спілкування і співпраці людей, саме цій обставині він надає центральну роль у появі та розвитку пам'яті людини, яка, на його думку, необхідна лише громадському людині.

 Соціальну теорію пам'яті перейняли радянські психологи. Ідея соціальної природи пам'яті отримала подальший розвиток у працях Л.С. Вигодський і А.Р. Лурія. У 1930 р. у цих учених вийшла робота «Етюди з історії поведінки», в якій автори проаналізували еволюції архаїчної пам'яті і порівняли дані філо і онтогенезу пам'яті. Вигодський і Лурія вказують на такі особливості пам'яті первісної людини: її надзвичайну буквальність, фотографичность, комплексний характер і ін Однак автори зробили спільні висновки, що архаїчний людина користується пам'яттю, але не панує над нею, примітивна пам'ять носить стихійний і некерований характер. Також вчені виділили найважливіший момент, який визначив докорінну зміну її функціонування [11, с. 125]. Основу такої зміни становить перехід від використання та вживання предметів в якості засобів пам'яті до створення і використання штучних знань як знарядь запам'ятовування.

О.М. Леонтьєв у своїй книзі «Розвиток пам'яті» (1931) аналізує природу вищої форми пам'яті у зв'язку з історичним розвитком людської діяльності. Вчений застерігає від натуралістичного підходу до проблеми пам'яті, він говорить про те, що в основі запам'ятовування не можуть лежати ті ж самі процеси, які утворюють і механізми навичок і посилання на загальну фізіологічну природу вищої пам'яті не допоможуть у поясненні [5, с. 245]. Серед історичних традицій аналізу проблем пам'яті і розвитку цього напряму в психологічній науці є багато видатних і цікавих імен та розроблених напрямів. Цікавими і досі актуальними залишаються погляди на природу і розвиток пам'яті відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, таких як У.Джеймс, З. Фрейд, А.Р. Лурія, В.Я. Ляудіс.

1.2. Погляди відомих психологів на природу пам'яті 
 
     Цікавими є погляди на природу пам'яті, її властивості та процеси австрійського лікаря і психолога, основоположника психоаналізу З. Фрейда. Він розглядав і аналізував проблеми пам'яті на своєму великому емпіричному матеріалі, взятому з повсякденного життя. Всі ці свої спостереження він помістив у роботі «Психопатологія повсякденного життя» (1904). Зупинимося на думках психолога на такій властивості людської пам'яті, як забування. 
     За З. Фрейдом забування є мимовільний про-цес, який можна вважати протікає протягом певного часу. На основі своїх данних він приводить масу прикладів про різних видах забування - про забуванні вражень, намірів, знань. Так, наприклад, розмірковуючи про забуванні будь-яких тяжких думок і вражень, він відзначає, що навіть у здорових і несхильних неврозу людей, спогади про тяжких думках наштовхуються на якусь перешкоду [11, с. 23]. 
     Цікавими і виправданими для включення в нашу роботу будуть ідеї американського психолога Вільяма Джеймса, одного з основополож-ників прагматизму. У своїй «Психології» (1905) він значне місце приділяє пам'яті. Під пам'яттю У. Джеймс розуміє знання про минуле ду-шевном стані після того, як воно перестало безпосередньо зізнаватися нами, тобто пам'ять є знання про подію або факт, про який людина в даний момент не думає і який їм усвідомлюється як явище минулого. Аналізуючи процеси пам'яті, які У. Джеймс називав як явища пам'яті, він відзначав їх асоціативну природу. Причиною запам'ятовування і пригадування, за У. Джеймсу, служить закон привчання в нервовій системі, який відіграє таку ж роль, як і при асоціації ідей [3, с. 46]. Грунтуючись на цій же асоціативної теорії У. Джеймс пояснює і умови розвитку гарної пам'яті, пов'язуючи з нею мистецтво утворювати численні і різнорідні асоціації з усяким фак-том, який людина хоче утримати в пам'яті. 
     Не втратили актуальності і в наш час думки У. Джеймса про розвиток пам'яті людини. Особливо цікаві його думки про підготовку до іспитів. Він зазначає, що «метод зазубрювання» не виправдовує себе, тому що за його допомогою в розумі людини не створюються міцні асоціації з іншими об'єктами думки і знання, придбане шляхом простого зубренія, неминуче забувається. Згідно з його рекомендаціями, розумовий матеріал, які набувається пам'яттю, повинен набиратися у зв'язку з різними контекстами, висвітлюватися з Різних точок зору і зв'язуватися асоціаціями з іншими зовнішніми подіями, при цьому неодноразово піддаватися обговоренню. Тільки таким чином сприймається матеріал зможе утворити таку систему, в рамках якої він вступить у зв'язку з іншими елементами інтелекту і надовго залишиться в пам'яті [3, с. 48].

  А.Р. Лурія був академіком АПН СРСР, він відомий своїми тру-дами з питань порушення вищих психічних процесів при локальних ураженнях мозку. Ми розглянемо одну з його цікавих, в якомусь сенсі публіцистичну роботу «Маленька книжка про велику пам'яті» [2]. Автор написав цю книгу на основі 30-річного спостереження за людиною з феноменальною пам'яттю. За такий тривалий термін він зумів зібрати великий матеріал, який дозволив йому не тільки вивчити основні форми і прийоми пам'яті цієї людини, а й описати основні особливості його особистості.

 Пам'ять цієї людини (його у своїй роботі А. Р. Лурія називає Ш.) була воістину феноменальною. Як зазначає А.Р. Лурія, вона не має гра-ниць не тільки в своєму обсязі, а й у міцності утримання слідів. Його досліди показали, що та людина з успіхом і без особливих зусиль може відтворювати будь-який довгий ряд слів. Як з'ясував учений, запам'ятовування цієї людини носило безпосередній характер, механізми його запам'ятовування зводилися до того, що він або продовжував бачити запропоновані йому ряди слів, або перетворював диктуються йому слова або цифри в зорові образи. 
     Аналізуючи процеси відтворення того, що запам'ятовувалося випробуваним, А.Р. Лурія говорить про те, що, можливо, процес утримання матеріалу не вичерпується у нього простим збереженням безпосередніх зорових слідів, що в нього втручаються додаткові елементи, які говорять у нього про високий розвиток синестезії. Тут А.Р. Лурія проводить паралелі між цією людиною і композитором Скрябіним, у якого, як відомо, був «кольорової» музичний слух. Значення таких сінестезіческіх здібностей у процесах запам'ятовування і відтворення, робить висновки А.Р. Лурія, полягає в тому, що вони створювали як би фон для кожного запам'ятовування, несучи при цьому «надлишкову» інформацію і забезпечуючи точність запо-згадка [7, с. 36]. 
     А.Р. Лурія незабаром переконався, що здібності пам'яті випробуваного, практично, безмежні і він звернувся до нового питання: наскільки здатна його пам'ять до забування. Однак у процесі такої роботи були зроблені висновки про те, що випробуваний не забуває, практично, нічого. Дефекти у відтворенні були пов'язані зазвичай з тим, що образ містився в таке положення, при якому його було важко «розглянути». Як показали спостереження А.Р. Лурія, пропуски відтворення були не дефектами пам'яті, а дефектами сприйняття, тобто пояснювалися дефектами зорового сприйняття, а, отже, лежали в області психології сприйняття, а не в області психології пам'яті. 
     Незабаром випробуваний став професійним мнемоністом, тобто став давати виступи. У процесі цих виступів він придбав воістину віртуозні навики. Однак здібності його пам'яті не були «ейдетично», його образи виявляли набагато більшу рухливість. До його пам'яті, як зазначає А.Р. Лурія, домішувалося вирішальне значення синестезій, які і робили його запам'ятовування складним і відмінним від «ейдетічеськой» пам'яті (у сучасній психологічній науці під ейдетизму розуміється відтворення у всіх деталях образів і предметів, які не діють в даний момент на аналізатори, фізіологічною основою який є залишкове віз -спонуканням аналізатора). 
     Останнє питання, над яким замислюється А.Р. Лурія, питання про здатність свого випробуваного до забування. Як не намагався випробуваний, йому не вдавалося нічого забути.

 Звичайно, книга А.Р. Лурія може і не розкриває всіх механізмів пам'яті, однак представляє значний інтерес у розкритті проблем пам'яті феноменальною, а також показує сам процес роботи відомого вченого і багато в чому може допомогти початківцям психологам. 
     Робота В.Я. Ляудіс «Пам'ять у процесі розвитку» [8] присвячена порівняльно-генетичному вивченню розвинених і елементарних форм пам'яті людини. Автор з'ясовує функції форм пам'яті людини на конкретному експериментальному матеріалі і розкриває умови розвитку процесів довільного запам'ятовування, пригадування. У рамках нашої роботи, звичайно, неможливо проаналізувати погляди всіх відомих вчених на проблему пам'яті, однак ті погляди, які ми представили, можуть, на нашу думку розкрити її основні характеристики і пролити світло на функціонування її основних процесів. 
 
                   

  1.3. Основні процеси пам'яті та її види 
  У сучасній психологічній науці пам'ять розуміється як форма психічного відображення дійсності, яка полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні людиною свого досвіду. Пам'ять забезпечує людині накопичення вражень про навколишній світ, служить основою набуття знань, умінь і навичок та їх подальшого використання. Збереження досвіду створює можливість для навчання людини і розвитку його психіки. Пам'ять служить необхідною умовою єдності психічного життя людини, єдності його особистості. 
     Пам'ять є складною психічною діяльністю. У її структурі розрізняють основні процеси: запам'ятовування, збереження, забування, відновлення (впізнавання,відтворення). 
      Запам'ятовування - це процес закріплення в свідомості тих образів, які виникають під впливом предметів і явищ дійсності в процесі відчуття і сприйняття. Запам'ятовування - це, як правило, встановлення зв'язку з тим, що вже є в свідомості людини. Зв'язок між окремими подіями, фактами, предметами чи явищами, відображеними в свідомості людини і закріпленими в пам'яті, в психології називають асоціаціями.

 Збереження та забування є двома взаємопов'язаними процесами. Збереження - це утримання заученого в пам'яті, забування - це зникнення, випадання з пам'яті, тобто своєрідний процес згасання і загальмовування зв'язків. Забування є природним процесом, проте боротися з ним все-таки необхідно. Забування буває повним або частковим, тривалим чи тимчасовим. На процес забування впливає декілька факторів, таких як час, діяльність, попередня запам'ятовування і ступінь активності наявної інформації.

 Відтворення - це процес пам'яті, який полягає в появі у свідомості уявлень пам'яті, раніше сприйнятих думок, здійснення завчених рухів. В основі відтворення лежить пожвавлення слідів у мозку, виникнення у них збудження. 
     Впізнавання - це процес появи почуття знакомости при повторному сприйнятті предмета чи явища. Два процеси - відтворення і впізнавання - схожі, але все-таки різняться. Відтворення, на відміну від пізнавання, характеризується тим, що образи, закріплені в пам'яті, актуалізуються (пожвавлюються) без опори на вторинне сприйняття тих чи інших об'єктів. Тому впізнавання не може бути показником міцності запам'ятовування і при оцінці його ефективності необхідно орієнтуватися тільки на відтворення. 
  В основі класифікації пам'яті лежать різні критерії. В основі видової класифікації лежать три основні критерії:

  - об'єкт запам'ятовування, тобто те, що запам'ятовується; по дру-гому, цей критерій можна охарактеризувати як ступінь психічної активності особистості; з позицій цього критерію пам'ять класифікується на образну, словесно-логічну, рухову, емоційну.

- ступінь вольової регуляції пам'яті або характер цілей за-поминання (довільна і мимовільна пам'ять);

- тривалість збереження інформації в пам'яті (коротко-тимчасова, довготривала і оперативна пам'ять).

 Усі види пам'яті ми представили за допомогою схеми. Зупинимося на цих видах більш докладно.

  Образна пам'ять - це пам'ять на уявлення, картини природи і життя, а також на запахи, звуки та смаки. Така пам'ять поділяється на зорову, слухову, дотикальну, нюхову, смакову. У звичайних людей досить хороший розвиток отримують зорова і слухова пам'ять, вони відіграють провідну роль у житті людини. Інші види пам'яті (дотикальна, нюхова і смакова) можна назвати професійними. Ці види пам'яті розвиваються у професійній діяльності (наприклад, у дегустаторів, парфумерів і т.д.). Також такі види пам'яті добре розвиваються в якості компенсаційних (наприклад, у сліпих людей або глухих). 
     Словесно-логічна пам'ять (або смислова) - це такий вид пам'яті, який спирається на встановлення і запам'ятовування смислових зв'язків і від-носіння в матеріалі, який необхідно запам'ятати. У словесно-логічної пам'яті головна роль належить другій сигнальній системі. Цей вид пам'яті є специфічною людською пам'яттю, на відміну, приміром, від рухової, емоційної і образної, які в найпростіших формах властиві і тваринам.          Словесно-логічна пам'ять спирається на розвиток інших видів пам'яті, стає провідною по відношенню до них, і від її розвитку залежить розвиток всіх інших видів пам'яті. 
     Рухова пам'ять є запам'ятовування, збереження і відтворення різних рухів та їх систем. Значення цього виду пам'яті полягає в тому, що вона служить основою для формування різних практичних та трудових навичок, в тому числі і навичок ходьби, листи і т.д. Якби була відсутня пам'ять на рухи, то людині довелося б щоразу заново вчитися робити найпростіші руху. 
     Емоційна пам'ять - це пам'ять на почуття. Пережиті людиною почуття, як позитивні, так і негативні, не зникають безслідно, а запам'ятовуються допомогою емоційної пам'яті. Цей вид пам'яті має велике значення у формуванні особистості людини. Пережиті та збережені в пам'яті почуття виступають у вигляді сигналів, або спонукають до дії, або утримують від дій, які викликали в минулому негативні переживання. Емоційна пам'ять є найважливішою умовою духовного розвитку людини. За критерієм тривалості збереження інформації пам'ять звичайно поділяють на сенсорну, короткочасну, довготривалу і опера-тивне.

 Сенсорна пам'ять є такою підсистемою, яка забезпечує утримання протягом дуже короткого часу (зазвичай менше однієї Секун-ди) продуктів сенсорної переробки інформації, що надходить у мозок через органи почуттів. 
     Короткочасна пам'ять є такою підсистемою пам'яті, яка забезпечує оперативне утримання і перетворення даних, що надходять від органів почуттів і з довготривалої пам'яті. Короткочасна пам'ять є обов'язковим етапом для її інших видів як більш-менш безпосереднє відкладення і дуже короткочасне збереження (зазвичай вимірюється секундами), і є обов'язковим компонентом довгострокової і оперативної пам'яті.

 Довготривала пам'ять. Довготривала пам'ять представляє собою таку її підсистему, яка забезпечує тривалий (години, роки, десятиліття) утримання знань, умінь і навичок і характеризується величезним обсягом інформації, що зберігається. Основним механізмом введення даних у тривалу пам'ять і їх фіксацією зазвичай вважається повторення, яке здійснюється на рівні короткочасної пам'яті. Однак, як показують дослідження, суто механічне (одноманітне) повторення не приводить до стійкого і тривалого запам'ятовування. Повторення служить необхідною умовою фіксації даних у тривалу пам'ять лише в разі вербальної чи легко вербалізуемой інформації. Вирішальне значення має осмислена інтерпретація нового матеріалу, встановлення зв'язків між ним і тим, що вже добре засвоєно суб'єктом. У довготривалій пам'яті одночасно функціонує декілька форм організації знань. однією з них є організація семантичної інформації в ієрархічні структури за принципом виділення більш абстрактних, пологових та більш специфічних, видових понять. Іншою формою організації, характерною для життєвих категорій, є угрупування окремих понять навколо одного або декількох представників категорії - прототипів. Семантична інформація в довготривалій пам'яті включає в себе як понятійні, так і емоційно-оціночні моменти, які відображають різні особистісні відносини суб'єкта до тих чи інших відомостей.

 Оперативна пам'ять представляє собою мнемічні процеси, про-обслугового безпосередньо здійснювані людиною актуальні дії та операції. . Оперативна пам'ять відповідає за запам'ятовування будь-яких відомостей і даних на час, необхідний для виконання певної операції, окремого акту діяльності. Так, наприклад, у процесі рішення задачі або математичного дії необхідно до отримання остаточного результату утримати в пам'яті вихідні дані або проміжні операції, які в подальшому можуть бути забуті. Вже використану інформацію можна забути, тому що оперативна пам'ять надалі повинна бути заповнена іншими даними, новою інформацією.

              ВИСНОВКИ ПО ПЕРШОМУ РОЗДІЛУ 

 Підведемо основні висновки по першому розділі нашої роботи. Проблема пам'яті в даний час розглядається в рамках різних психологічних теорій та підходів. Найбільшого поширення набули асоціативні теорії пам'яті, згідно з якими предмети і явища відображаються і відтворюються в пам'яті не ізольовано один від одного, а у зв'язку один з одним. У руслі нейронних та біохімічних процесів найбільш поширеною була гіпотеза Д.О. Хебба про короткочасне і довготривале процесах пам'яті. У рамках соціально-генетичної теорії психологічні механізми пам'яті аналізуються в ключі їх соціальної обумовленості ситуацією зі-співробітництва. У рамках радянської психологічної школи проблема пам'яті була предметом досліджень таких відомих вчених, як Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, А.Р. Лурія, та ін Роботи цих та інших вчених є актуальними і до цих пір, а результати їх досліджень можуть стати основою нових психологічних досліджень з проблем пам'яті. 
     У сучасних психологічних дослідженнях пам'ять розглядається як складна психічна діяльність, як один із пізнавальних процесів, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні людиною свого досвіду. У структурі пам'яті розрізняють такі основні процеси: запам'ятовування, збереження, забування, відновлення (впізнавання, відтворення). В основі класифікації пам'яті лежать наступні критерії - об'єкт запам'ятовування, ступінь вольової регуляції пам'яті і тривалість збереження інформації в пам'яті. Основні види пам'яті, які виділяються на основі цих критеріїв, представлені у додатку

                                         РОЗДІЛ II

                      МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ'ТІ

 У сучасній психології всі окремі досліди з пам'яттю людини зводяться, в основному, до того, що випробуваний тим чи іншим способом ус-ваівает матеріал, а потім, через деякий кількість часу, його відтворює, дізнається засвоєне. У кожному з таких дослідів експериментатор має справу з трьома основними змінними:

 1. діяльністю засвоєння або заучування;

 2. інтервалом між засвоєнням і відтворенням.

 3. діяльністю відтворення.

  Матеріал може пред'являтися випробуваним візуально або на слух. Крім цього є й інші способи: зорово-слухо-моторний, зорово-моторний, зорово-слуховий. У своїй роботі ми коротко зупинимося більш детально на основних методиках дослідження пам'яті людини, які дозволяють найбільш повно і глибоко проаналізувати всі її сторони, види та властивості.

 2.1. Дослідження мимовільного запам'ятовування та умов його продуктивності

 Мимовільне запам'ятовування являє собою процес запам'ятовуючи-ня, що протікає на тлі діяльності, спрямованої на рішення небагато-вів завдань [10, с. 92]. Мимовільне запам'ятовування - це продукт і умова пізнавальних і практичних дій. Це не випадковий, а закономірний процес, детермінований особливостями діяльності суб'єкта.

 Для вивчення особливостей мимовільного запам'ятовування використовується ряд конкретних методик. Приміром, А.А. Смирнов при дослідженні ролі активності в мимовільному запам'ятовуванні пропонував піддослідним пари фраз, на яких вони повинні були виводити певні орфографічні правила, а потім придумувати приклади на ці правила. На наступний день піддослідним пропонувалося відтворити ті фрази, якими вони оперували напередодні. Досліди показали, що власні фрази запам'ятовувалися набагато продуктивніше запропонованих експериментатором. 
     Методика І.П. Зінченко [10, с. 88] спрямована на вивчення впливу спрямованості діяльності на продуктивність запам'ятовування. Для цього він запропонував методику класифікації предметів і складання числового ряду. При виконанні цих обох задач предмети числа запам'ятовувалися мимоволі. Коли предмети і числа були об'єктом діяльності випробуваних (класифікація предметів у першому досліді та складання числового ряду у другому), вони запам'ятовувалися краще, ніж, коли служили фоновими подразниками. Однак і в цьому випадку (коли об'єкти виступали в якості фонового подразника) запам'ятовування було результатом прояву з боку випробовуваних будь-якої активності по відношенню до цих об'єктів, хоча вона і виявлялася лише у формі випадкових орієнтовних реакцій. Опишемо декілька найбільш відомих методик дослідження непро-довільній запам'ятовування.

Методика«Класифікація зображень предметів».

Експериментальний матеріал - 15 карток, на кожній з яких зображено один предмет. 15 предметів легко класифікуються: тварини, фрукти, іграшки. Крім зображення предмета, на кожній картці (у правому верхньому куті) написано двозначне число.Перед початком дослідження картки розташовуються на щиті в случайному порядку і закриваються аркушем паперу. Беруть участь у досліджуванні видається інструкція наступного типу, в якій йдеться про те, що буде проводиться досвід на вміння класифікувати предмети за загальними ознаками.Завдання випробуваного полягає в тому, щоб расклассифицировать предмети по групах і записати їх у цьому порядку, ставлячи на початку групи її назву.Після закінчення досвіду його учасникам пропонується по пам'яті відтворити в будь-якому порядку спочатку предмети, зображені на картках, а потім числа.На підставі аналізу даних робляться висновки про умови продуктивності мимовільного запам'ятовування.       

 2.2. Вимірювання об'єму короткочасної пам'яті 
Короткочасна пам'ять являє собою такий її вид, який характеризується дуже коротким збереженням матеріалу після одноразового нетривалого сприйняття і лише негайним відтворенням. Для вимірювання обсягу короткочасної пам'яті можуть використовуватися різні методики. 
«Метод Джекобса». Цей метод проводиться на цифровому матеріалі і являє собою наступну роботу. Випробуваному пред'являються послідовно сім рядів цифр, які містять від 4 до 10 елементів. Ряди цифр складаються випадково. Експериментатор по одному разу читає по черзі кожен ряд, починаючи з самого короткого. Після прочитання кожного ряду, через 2-3 секунди, випробовувані письмово відтворюють у протоколі елементи рядів. Досвід повторюється кілька разів на різних цифрових рядах. Після експерименту випробуваний дає звіт про те, якими прийомами він користувався для запам'ятовування рядів. Аналіз результатів та формулювання висновків про обсяг короткочасної пам'яті проходить на підставі отриманих кількісних даних, а також на основі словесного звіту піддослідних про хід процесу запам'ятовування. 
Ще одна методика визначення короткочасної пам'яті розроблена Л.С. Мучником і В.М. Смирновим («Визначення індексу короткочасної пам'яті»). У першій частині запропонованого ними тесту завдання виконуються за методом Джекобса. У другій частині досвіду визначається обсяг оперативної пам'яті, для чого випробуваному пред'являють випадкові однозначні числа, які він повинен попарно складати в розумі і запам'ятовувати результати складання. Після закінчення випробовуваний повинен відтворити всі результати підрахунків. Після закінчення двох дослідів підраховується за спеціальною формулою індекс короткочасної пам'яті.

Методика «Вимірювання об'єму короткочасної пам'яті методом визначення відсутнього елемента». Піддослідні попередньо знайомляться з низкою стимулів, які використовуються в експерименті. Потім ці стимули пред'являються їм у випадковому порядку. Завдання випробуваного полягає в тому, щоб визначити, який з елементів ряду відсутній у пред'явленої послідовності. В якості стимулів для запам'ятовування можуть виступати числові ряди, слова та ін .

У висновку експерименту робляться висновки про обсяг короткочасної пам'яті. 
 
            

  2.3. Дослідження динаміки процесів заучування 
Для дослідження процесу запам'ятовування використовуються наступні класичні методики: метод утримання членів ряду, метод заучування, метод вдалих відповідей, метод антиципації.