Екологічне виховання. 2

                                                      ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….2

Розділ  І. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОГО  ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ………………………………………………………………………………..4 

1.1. Дослідження проблеми екологічного виховання у педагогічній науці

і практиці. ………………………………………………….....................................4

1.2.Вікові особливості екологічного виховання старших дошкільників……....7

1.3. Визначення сутності, мети та завдань екологічного виховання

дітей старшого дошкільного віку. ………………………………………………14

Розділ  ІІ. ПРАКТИКА ВТІЛЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ      СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ В ДІЯЛЬНОСТІ ДНЗ…………………… .  22 

2.1. Умови і  досвід     реалізації екологічних   знань         дітей         старшого

дошкільного віку ………………………………………………………… ………22

2.2.Очікувані  результати………………………………………………………… 33

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………38

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...40

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………… .43 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                              ВСТУП

     Природа – могутнє джерело пізнання, яке через спілкування розкриває людині свої таємниці й робить її більш чутливою до навколишнього світу. Людина – частина природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження і найяскравіше виявляється в дитячому віці.

     Дошкільний  вік – найважливіший етап у  становленні екологічного світогляду людини, передбачає створення передумов  гуманної взаємодії з природним  довкіллям.

Головною  умовою реалізації завдань екологічного виховання є створення еколого – розвивального предметного середовища, яке сприяє формуванню в дошкільнят екологічної вихованості, що передбачає набуття уявлень про самоцінність та неповторність компонентів природи, прояв гуманних почуттів до живих істот, оволодіння початковими вміннями відчувати красу та милуватися нею, виважено поводитися в довкіллі, знати правила безпечної поведінки в природі.

Проблема  збереження здоров'я дітей – складний комплекс екологічних, соціальних, духовних проблем, які тісно переплетені між собою, тож постає питання: хто здатний узяти на себе їх розв'язання? Виявляється, система освіти. Лише вона може робити це щодня, охоплюючи весь контингент дітей. Саме в цій суспільній галузі працюють високодуховні та високоосвічені люди, які глибоко розуміють сьогоднішню кризову ситуацію.

Два останні  десятиріччя – це період становлення  екологічного освітянського простору. Це період виникнення нових понять: "екологічна свідомість", "екологічне мислення", "екологічна культура", "неперервна екологічна освіта", "екологічна освіта учнів, студентів", "екологічне виховання дошкільнят" тощо.

Актуальність  роботи. Необхідність екологічного виховання зумовлена наявністю світової екологічної кризи, причина якої криється у практичній діяльності людини, що обумовлена її антропоцентричною свідомістю. Основи свідомості, екологічної культури, ставлення особистості до світу природи закладаються в дошкільному дитинстві, що підтверджує вагомість використання цього сенситивного періоду для екологічного виховання особистості.

Науковці  працюють над технологіями навчання та виховання дітей і молоді, триває пошук ефективних методів екологічної  освіти. Вивченням даної проблеми займалися видатні педагоги минулого: О.Духнович, К.Ушинський, В.Сухомлинський.  У наш час багато науковців та педагогів – практиків присвятили свої дослідження проблемі екологічного виховання, серед них: Лисенко Н.В., Яришева Н.Ф., Глухова Н., Скребець В., Фокіна В., Ніколаєва С., Плохій З., Кондратьєва Н. та ін.

      Об’єктом нашого дослідження є: екологічне виховання дітей старшого дошкільного віку  в системі всебічного та гармонійного розвитку особистості дитини.

      Предмет дослідження: формування екологічної свідомості та екологічної культури у дітей дошкільного віку шляхом цілеспрямованого впливу дошкільного навчального закладу.

      Мета  дослідження: вивчити особливості екологічного виховання дітей старшого дошкільного віку і механізми стимулювання цього процесу.

Реалізація  мети випускної творчої роботи здійснюється за допомогою таких завдань:

• З’ясувати стан проблеми в педагогічній теорії та освітній практиці.
• Обґрунтувати основні етапи формування екологічних знань у дітей старшого дошкільного віку.
• Окреслити шляхи вдосконалення навчально – виховної роботи з формування екологічної свідомості та екологічної культури дітей старшого дошкільного віку.

В ході написання роботи використовувались  теоретичні та практичні методи дослідження.

Структура та обсяг роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел, додатки. 
 

Розділ  І. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ. 

1.1. Дослідження проблеми екологічного виховання у педагогічній науці і практиці.

     У наші дні особливого значення набуває  відповідальне ставлення людини до природи. Збереження здоров'я людей, забезпечення їх продуктами харчування, енергією, охорона природного середовища від забруднення і розрухи, збереження генетичної різноманітності біосфери стали глобальними проблемами, які потребують негайного вирішення. У психолого-педагогічній літературі існує значна кількість праць, в яких розв'язується завдання екологічного виховання.

       «Поученіе дітям», написане Володимиром Мономахом 1117p., можна вважати першим програмно-методичним збірником, в якому зроблено спробу обґрунтувати значення виховання і освіти, роль праці та природної культури людини. Мономах дає багато корисних порад, повчань своїм нащадкам: «Куди б ви не тримали дороги по своїм землям, не давайте отрокам причиняти шкоду ні своїм, ні чужим, ні селам, ні посівам, щоб стали проклинати вас... Що вмієте хороше, того не забувайте, а чого не вмієте тому вчіться... з радістю починайте новий день, настроюйте себе на добрі справи...» [28, 40].

     «Повчання дітям» - це перший методичний лист нащадкам про цінність природи, вміння користуватися її багатствами, піклуватися про неї. Це початок вітчизняної натуралістичної педагогіки. Її наступний етап - Києво-Могилянська академія. Засновник закладу Петро Могила в своїй методичній праці «Анфологія» започаткував методичні рекомендації, програмно-методичне обґрунтування теорії виховання і освіти, зокрема положення про індивідуальний підхід до школяра з тим, щоб він зміг успішно застосувати набуті знання, уміння і навички в діяльності пов'язаній з використанням природи [29, 6].

     Великий  внесок  в  розвиток виховання   дітей   на   лоні   природи,   вніс   видатний   педагог   Ян   Амос Коменський (1592-1670рр). Він довів що людина, як частина природи підкоряється її найголовнішим законам, які діють як  у світі рослин  тварин,  так і у  відносинах з людиною, вказує, що

«... чіткий порядок школи треба запозичити у природи»[28, 124].

     В центрі уваги Г. Скороводи (геніальної особистості: філософа, поета, просвітителя, педагога, представника етико-гуманістичного просвітительства простого народу) постає питання: природа людини, її щастя. На його думку, людина може прийти до щастя тільки через самопізнання. Він стверджував: щастя в праці, кожний повинен пізнати самого себе. Філософ і гуманіст обстоював ідею, про те, що виховання необхідно здійснювати згідно з природними особливостями дітей, людей наставляти до тієї чи іншої діяльності, залежно від їхніх здібностей та інтересу, а не соціальної належності й положення у суспільстві.

     Одним із перших документів та наукових орієнтирів у позакласній натуралістичній роботі є написане Песталоцці у 1776 році «Прохання до людства про підтримку закладу, який має завдання дати дітям виховання в сільській місцевості». Цей натуралістичний заклад в Нейгофе був притулком для молоді. Вчений   зазначав: «Я обіцяю дати всім хлопчикам знання і вміння, необхідні у сільському господарстві. Я берусь дати навички по посадці й обробітку плодових дерев...»[29, 9].

     Ідея  пришкільного саду в кінці XVIII століття захопила англійського педагога Клода Корбана. Він писав, що при кожній школі треба створити бібліотеку, дослідний сад та навчальну ділянку для вивчення рослин, «живий куточок» для вивчення дрібних тварин та лабораторій з виготовлення ліків.

     На  Україні в цей час Яків Козельській (1728-1794 pp.) - просвітитель, філософ-матеріаліст, енциклопедист розробив класифікацію напрямків наукового пізнання, докладаючи в її основу два об'єкти пізнання: природу та суспільство. Правомірно припустити, що це перші ознаки створення екологічної системи в науці. Я. Козельський виділив окремі галузі науки -онтологію, гносеологію, логіку, психологію, педагогіку, етику, біологію та інші, дав визначення поняття «наука»[9].

     Не  стояв осторонь питань необхідності природничої освіченості Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870). Він закликав розширити спілкування дитини з природою і дивувався тому, що "... виховний вплив природи ... так мало оцінений в педагогіці"[21, 145]. Видатний педагог вважав, що природний ландшафт має таке велике виховне значення і вплив на розвиток молодої душі, з яким важко сперечатися навіть таланту хорошого педагога.

     Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. «Дітей, що не вміють ще ходити, - писав Г. Ващенко, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи»[10,313].

     На  думку В.Сухомлинського, природа лежить в основі дитячого мислення, почуттів та творчості. Видатний педагог вважав, що формувати в дитини ставлення до рідного краю як частки природи слід починати з раннього віку.Велику увагу приділяв педагог в своїй шкільній системі виховання дітей на лоні природи (школа під голубим небом). Вчений вважав, що «... дуже важливо не допустити, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючий світ»[34, 133]. Два рази на тиждень «... ми йшли в природу - вчилися думати» [34, 133] - зазначає у своїй роботі «Серце віддано дітям»

В. Сухомлинський. «Гадаємо, - писав В. О. Сухомлинський, - що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо» [34, 303]. 
 

1.2. Вікові особливості екологічного виховання старшого дошкільного віку

Сьогодні  є очевидним для всіх, що екологічне виховання дошкільників — це не лише подання відповідних знань, а й спрямування на усвідомлення

екологічної цінності природного середовища у єдності  його з людиною. Таке

 усвідомлення  ґрунтується на розміщенні залежностей,  які існують у природі,

 впливу  людської діяльності на неї  і необхідність дбайливого ставлення  до

 всіх  її об'єктів.

 Дітям старшого дошеідьного віку потрібно подавати знання, які спонукали б пізнати навколишнє, у доступній для них формі. Ці знання повинні впливати і на пізнавальні процеси.

       Активізувати інтерес до явищ, розширення сфери емоційних вражень,  розвиток гуманного ставлення  до неї, почуття обов'язку за  збереження її багатств, патріотичне виховання на основі уявлень про красу рідного краю, а також формування таких моральних якостей, як доброта, чуйність, любов і увага до всього живого. Важливо навчити дитину не лише сприймати красу, бачити її, відчувати і розуміти, а й щоб одержані естетичні враження викликали бажання діяти чесно, гуманно, відповідати власною посильною участю у створенні прекрасного. У дітей дошкільного віку закладаються основи екологічної культури особистості. Головним складником екологічної культури є формування елементів екологічної свідомості.

     Виходячи  з того, що екологія – це наука  про взаємозв’язки між живими організмами та природним довкіллям, у дітей старшого дошкільного віку важливо сформувати найперші об’єктивно-наукові уявлення про них. Наявність таких знань допомагає зрозуміти, звісно відповідно до вікових можливостей, як тісно пов’язані між собою всі компоненти природи і як живі організми, включаючи людину, залежать від природного середовища. Такий підхід дозволить підвести дітей до елементарного розуміння проблеми взаємодії людини з природним довкіллям, допоможе передбачати наслідки окремих негативних дій. Наявність екологічних знань сприятиме формуванню у дітей розуміння самоцінності природи, відчуття себе її частиною. Кожен об’єкт чи явище природи розглядається через призму значущості для життя людини. Тому на питання про значення конкретної рослини чи тварини діти шукають пряму “гастрономічну” користь і, не знаходячи такої, впевнено відповідають: “Не потрібні, вони нічого не приносять” (жаби). Подібні відповіді є тривожним сигналом, що свідчить про упущення у вихованні ціннісного ставлення до природи. Уже на цьому віковому етапі діти повинні мати доступні їхньому сприйманню знання, що дасть можливість орієнтуватись у природному довкіллі, а також будуть основою формування ціннісного ставлення до нього.

     Головним  принципом відбору екологічних знань є принцип науковості, який передбачає засвоєння дітьми основних екологічних ідей і понять, які можна поділити на три основні напрямки: біологічну екологію, соціальну екологію та прикладну екологію. До біологічної (загальної) екології належать такі поняття, як живий організм; різноманітність середовищ існування (водяне, наземно-повітряне, повітряне, наземне, ґрунтове; зв’язки зовнішнього вигляду, будови, поведінки живих організмів з особливостями середовища (морфо-функціональні, часові, причинно-наслідкові); багатоманітність живих організмів, їх екологічна єдність[23,22].

     Соціальна екологія включає проблеми взаємодії  людини з природним довкіллям, ознайомлення з якими дасть можливість усвідомити своє місце в природі, зрозуміти значення природних чинників для здоров’я та вплив діяльності людини на стан природи.

     До  прикладної екології відносяться проблеми поведінки в природі, розумного  використання природних ресурсів, природоохоронні заходи.

     У практиці педагоги більше уваги приділяють третьому поняттю, і ми можемо констатувати той факт, що дошкільники мають  про них уявлення. Тому вважаємо за доцільне детальніше зупинитися на першому і другому понятті.

     Центральним поняттям в екології, як уже згадувалося вище, є багатоманітність об’єктів природи та їх взаємозалежність. Ця сукупність і є єдиним утворенням, яке має назву Природа. Вона живе тільки завдяки екологічній єдності, творить і оберігає життя, включаючи і найдосконалішу в ній форму - людину. Звідси ціннісне ставлення до природи є ціннісним ставленням до життя. Ця головна ідея має формуватись у свідомості людини від народження і впродовж усього життя.

     Ідею  екологічної єдності можна усвідомити лише через розкриття поняття “живий організм”. Жива істота живиться, дихає, відчуває, розмножується, самостійно пересувається. Тут доречно зупинитися на різних поглядах щодо використання термінів “жива природа” та “нежива природа” у спілкуванні з дошкільниками. Можна погодитися з тим, що такий прямий розподіл є недоречним, зважаючи на образність мислення малюків. Справді, у дітей може сформуватися уявлення, що існує дві природи, і одна з них нежива, тобто мертва. Таке хибне уявлення може виникнути внаслідок недостатньо кваліфікованого дорослого, який вводить дитину у світ природи. Тому доцільно вживати терміни “живий організм” та “неживий об’єкт природи”.

     Щодо  формування у дітей старшого дошкільного віку наукового поняття “живий організм” (в природі – це рослини, тварини і людина), то його методика розроблена в дослідженнях Е.І.Залкінд, В.Г. Грецової, С.М. Ніколаевої та ін[12,3].

     Практика  показує, що дітей можна вчити орієнтуватися в ознаках живої істоти під час спостережень за тваринами, а потім і за рослинами. Ефективним прийомом у даному випадку є порівняння з тваринами, іграшками, штучними квітами тощо. Важливо, щоб діти усвідомили потреби живої істоти, задоволення яких необхідне для її життєдіяльності. Яскравіше за інші виражена потреба в їжі, з якою дітей знайомлять у ході спостережень, розповідей дорослого, під час догляду за тваринами.

     Менш  виразною, але гострішою є потреба  живої істоти у повітрі, теплі. Процес задоволення життєво важливих потреб рослин не має такої яскравої вираженості, а тому потребує тривалішого часу для їх усвідомлення. Під час проведення спостережень, нескладних експериментів важливо звертатися до власного досвіду дитини про відчуття голоду, спраги, дихання тощо. Такі порівняння поступово формують у дітей уявлення про подібність і єдність людини та інших живих істот.

     Усвідомлення  дітьми потреб живої істоти та необхідності їх задоволення уможливлює ознайомлення старших дошкільників з існуючими в природі екологічними зв’язками між неживими об’єктами природи (повітря, грунт, вода) і живими істотами, а також взаємозалежностями між живими організмами[33].

     Теоретичним підґрунтям нам слугували дослідження  О.В. Запорожця та М.М. Поддякова про  те, що в процесі предметно-чуттєвої діяльності старші дошкільники можуть виділити суттєві центральні зв’язки явищ у певній області дійсності та відтворити їх в образній формі – у формі уявлень. Такі уявлення можна використати як ядро, що об’єднує окремі конкретні знання у чітку систему. На основі певної системи конкретних уявлень здійснюється вихід за межі конкретного явища. У такий спосіб формується узагальнене поняття про єдиний процес.

     Об’єднуючим ядром у процесі формування понять про екологічні зв’язки слугували  життєво необхідні потреби живого організму. Яскравим прикладом, доступним  для безпосереднього сприймання дітьми, є сезонні зміни у житті природи. Екологічний ланцюжок можна простежити на прикладі відльоту перелітних птахів. Основною причиною відльоту птахів є відсутність корму – комах, які ховаються або гинуть від нестачі рослинної їжі. Квіти та зелень зникають від нестачі тепла (у грунті чи воді) та світла. Весною цей ланцюжок поновлюється у зворотньому напрямку. Дуже важливо для дітей цього віку, що вони можуть задіяти органи чуття: відшукати та побачити комах, зелень, відчути температуру повітря, води, грунту тощо.

     Об’єднуючим поняттям екологічної єдності між живими організмами є уявлення про потребу в їжі. Спочатку увагу дітей акцентують на прямих безпосередніх залежностях між конкретними рослинами та тваринами: метелики – квітучі рослини, жук-сонечко – попелиці тощо. Далі дорослий допомагає дітям зрозуміти зворотні зв’язки. Природа має достатньо прикладів для того, щоб діти наочно переконалися в таких залежностях. Знищене гусінню листя свідчить про недостатню кількість птахів, що живляться нею саме в цій місцевості та багато інших прикладів.

     Старші  дошкільники здатні засвоїти не лише окремі зв’язки, а ланцюжки, що складаються з 3-4-х  і більше ланок. Ефективним при формуванні у дітей таких досить складних понять є використання ілюстрацій, виготовлених по типу «живої» картинки. Набори зображень різних об’єктів природи легко ставляться і знімаються з фланелеграфа. Діючи з картинками, діти з інтересом складають найпростіші моделі екосистем (луки, ліс, водойма), пояснюючи при цьому залежність між об’єктами природи. Повчальними та цікавими для дошкільників (як і для дітей старшого віку) є проблемні ситуації. Дорослий забирає з певної моделі один з об’єктів (наприклад, равлика з водойми) і пропонує дітям послідовно показати руйнування екологічного ланцюга. В іншій ситуації на чистий фланелеграф ставиться зображення будь-якої тварини, а дітям пропонують у відповідній послідовності скласти картинку, діючи за принципом: «Хто (що) кому потрібно»[15].

     Звісно, що екологічні зв’язки в природі набагато складніші, але для дітей цього віку досить сформувати узагальнене уявлення про багатоманітність живих організмів та їх екологічну єдність. Одержані в такий спосіб знання є основою для подальшої екологічної освіти і виховання у школі.

     Донедавна в дошкільних програмах стояло завдання ознайомити дітей з різними об’єктами та живими істотами природи, окрім самої людини. Звісно, це не сприяло формуванню у дітей відчуття себе її частиною.

     Ознайомлення  дітей з власним організмом (будовою  та функціями органів, які доступні для безпосереднього сприймання), орієнтування в основних показниках здоров’я, розуміння позитивного впливу природних чинників допомагає усвідомленню єдності життя й здоров’я людини і природи.

     Валеологія  не зводиться лише до ознайомлення дітей з анатомією людського  тіла. Надмірне акцентування на внутрішніх органах може викликати в якоїсь дитини бажання побачити їх у тієї ж жабки або пташки. Пізнавальний інтерес – досить потужний поведінковий мотив.

     Авторські дослідження показали[12,33,22]: найдоцільнішими та найдоступнішими для дошкільняти є знання про шкіру, органи дихання, травлення, зір, слух, м’язи.

       Виховний процес має бути спрямований  на забезпечення умов їх нормального  функціонування, гігієнічні правила  догляду та формування навичок  здорового способу життя. Елементарні  уявлення про будову органів та їхні функції сприяють усвідомленню відповідної поведінки. Практика показала, що найефективнішим є індуктивний шлях пізнавальної діяльності дітей. Дорослий опосередковано керує процесом пізнання вихованців; організовуючи спостереження, участь дітей у нескладних дослідах, доповнює здобуту інформацію розповідями. Важливо враховувати закономірність ходу думки від безпосереднього сприймання, виділення зовнішніх якостей об’єкта до встановлення причинних зв’язків, пошуку причин та наслідків.

     Практикою підтверджено доцільність посилення уваги до проблем екологічної безпеки. Дітей вчать безпечної поведінки на автодорогах, у поводженні з побутовими приладами, але вони майже нічого не знають про шкідливість для здоров’я гратися близько дороги через загазованість, біля смітників, купатись у річках, що знаходяться близько промислових споруд, їсти овочі чи фрукти, що ростуть обабіч залізниць, автошляхів тощо. Формуванню екологічної безпеки сприяє усвідомлення дітьми знань про якісний стан повітря, води, продуктів, вирощених без хімічних добрив, та їхній вплив на здоров’я.

     Прикладна екологія містить поняття про  правила поведінки людини в природі, необхідність економного використання ресурсів природи, про можливість негативних наслідків поведінки в природному оточенні, існування Червоної книги тощо[23]. У процесі засвоєння дітьми цих знань важливо акцентувати увагу не лише на правилах поведінки в природному довкіллі кожного з нас, а й домагатися усвідомлення дітьми необхідності дбайливого ставлення до природи, розуміння наслідків негативних дій.

     Дослідження свідчать про те, що дітей старшого дошкільного віку недоцільно знайомити з великим обсягом негативної інформації стосовно екологічних проблем. Намагання викликати занепокоєність, привернути увагу до існуючих проблем може призвести до протилежних результатів. У дітей може виникнути почуття страху, безсилля, невіра в те, що можна щось змінити на краще. Важливо виховати прагнення у кожного зробити нехай найпростішу, але конкретну дію для збереження об’єктів природи, що знаходяться поряд.

     Засвоєння екологічних знань  є основою формування певної системи цінностей, уявлення про людину як частину природи, розуміння значущості природи.

Ефективність  екологічного виховання дітей старшого дошкільного віку значною мірою залежить від всебічного розвитку дитини, від того, як часто вона залучається до різних видів діяльності.

Мета  екологічної освіти і виховання  старших дошкільників[31] — формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища Основні завдання екологічної освіти дітей старшого дошкільного віку:

• Розвиток естетичного відчуття світу дошкільнят.
• Розвиток уявлень про взаємозв'язки у природі.
• Засвоєння елементів екологічної культури.
• Засвоєння перлин народної мудрості про дбайливе ставлення до
• природного оточення.
• Виховання справжньої любові до природи, бажання піклуватися про
• рослин і тварин, різко негативне ставлення до їх знищення.
• Стимулювання допитливості та зацікавленість у пізнанні природи.
• Формування навичок культурної поведінки у довкіллі.
• Формування постійної потреби у зміцненні й збереженні власного
• здоров’я та здоров'я інших людей[14,33].