Експериментальне дослідження мотивів учбової діяльності молодших школярів

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ МОТИВАЦІЇ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1 Теоретичний  аналіз наукової літератури з  проблем мотиваційної сфери молодшого  школяра. 6

1.2 Психологічні  особливості формування мотивації до навчання дітей молодшого шкільного  віку. 26

 Висновок до І розділу………………………………………………….....30

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження мотивів учбової діяльності молодших школярів

2.1 Підбір методик  для дослідження навчальної мотивації  дітей молодшого шкільного віку 32

2.2 Аналіз та  інтерпретація емпіричних даних дослідження мотивів учбової діяльності молодших школярів 34

Висновки до ІІ розділу……………………………………………………40

ВИСНОВКИ 41

ЛІТЕРАТУРА 44

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Останнє десятиліття знаменується великими перетвореннями у всіх сферах життя України, оскільки триває розбудова українського суспільства на засадах гуманістичних цінностей, демократії, що не могло не позначитись на освіті. Нова освітня філософія нині втілилась в особистісно-орієнтованій моделі навчання, пріоритетною метою якої є розвиток особистості учня, його потреб, цінностей, мотивів, забезпечення перспектив самореалізації. Саме тому одним із найважливіших завдань сучасної школи, визначених у Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» та Національній доктрині розвитку освіти, є пошук шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів, розвиток їхніх пізнавальних інтересів та формування дієвого, зацікавленого ставлення до навчальної праці. З огляду на необхідність вирішення цього завдання винятково важливою є проблема формування навчальної мотивації школярів як чинника ефективності навчальної діяльності. Це питання набуло особливої актуальності після затвердження Державного стандарту початкової загальної освіти, в якому велике значення надається удосконаленню мотиваційного компонента учіння молодших школярів.

У теоретичних працях відомих психологів і педагогів мотивацію розглядають як одне із стержневих утворень особистості, при цьому наголошують на складності та якісній неоднорідності будови мотиваційної сфери. Взаємозалежність зовнішніх і внутрішніх умов розвитку особистості та її мотиваційної сфери досліджували Б. Г. Ананьєв, В. Г. Леонтьєв[9;191], С. Л. Рубінштейн[56;415]. Про зміни в розвитку і формуванні мотивації йдеться у працях В. К. Вілюнаса[9;191], Д. Б. Ельконіна, Л. В. Занкова[17;199], Г. С. Костюка, Т. І. Шамової, П. М. Якобсона[72;8]. Джерела мотивації розглянуто у працях В. Г. Асєєва, С. С. Занюка, О. Г. Ковальова та ін[17;199]. Багато вчених (І. Д. Бех, Н. М. Бібік, В. І. Бондар, Є. П. Ільїн, А. К. Маркова, О. Я. Савченко та ін.) особливого значення надають питанню розвитку внутрішньої мотивації навчання молодших школярів[1;120].

Результати останніх психолого-педагогічних досліджень показали, що молодший шкільний вік має великі резерви для формування мотиваційної сфери учіння, які необхідно використовувати, щоб уникнути «мотиваційного вакууму» під час переходу учня до середньої школи.

Узагальнення наукових досліджень з цієї проблеми показує, що структура навчальної діяльності, адекватна цілям навчання, є чинником формування в учнів не лише систем операцій і знань, а й пізнавальних інтересів, бажання учитися, допитливості, прагнення до самоосвіти. Саме навчально-пошукова діяльність має значні потенційні можливості для формування  мотивації, оскільки створює атмосферу загального захоплення цікавою справою, стимулює пізнавальні потреби та інтелектуальні почуття дітей (здивування, зацікавленість, інтерес, задоволення від подолання труднощів).

Особливо слід зауважити, що мотиваційний компонент є одним з найважливіших елементів будь-якого навчального процесу в різноманітних навчальних дисциплінах. Це чітко ілюструють дані про засвоєння навчальної інформації дітьми 6-10 річного віку.

Відтак проблемою мотивації навчання в початковій школі займаються чимало українських та російських педагогів-практиків, серед них слід особливо виділити Т. Бабійчук, Ф. Габдулхакова, А. Ісмаілову, Л. Корепіну, М.Проць  та ін.

Об'єктом дослідження є навчальна мотивація молодших школярів.

Предметом дослідження є психологічні особливості формування навчальної мотивації у молодших школярів

Метою даної курсової роботи є дослідження мотивів навчальної діяльності учнів початкових класів методом анкетування. У зв'язку  з цим були поставлені наступні завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз наукової літератури.

2. Підібрати методологічний  апарат дослідження мотивації  молодших школярів

3. Провести емпіричне дослідження мотивів учбової діяльності дітей молодшого шкільного віку

4. Проаналізувати отримані результати і зробити висновки.

Теоретичне значення полягає у розкриті і теоретичному обгрунтуванні психологічних особливостей у формуванні мотивації до навчання дітей молодшого шкільного віку, а також висвітлено роль особистості вчителя у формуванні позитивних мотивів у молодших школярів.

Практичне значення полягає у виявлення рівня навчальної мотивації молодших школярів. Результати емпіричного дослідження можуть бути використані у роботі психологів та педагогів молодших класів.

Базою дослідження була ЗОШ І ступеня №8 м. Хмельницький. Емпіричне дослідження проводилось з дітьми 1 - Г класі (вік 6 - 7 років) — 18 школярів.

Структура дослідження: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновку, опис літературних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ МОТИВАЦІЇ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ.

1.1 Теоретичний аналіз наукової літератури з проблем мотиваційної сфери молодшого школяра.

У книжці „Серце віддаю дітям" В.О.Сухомлинський, звертаючись до вчителів, писав: „Не забувайте, що грунт, на якому будується ваша педагогічна майстерність, - у самій дитині, в її ставленні до знань і до вас, учителю. Це - бажання вчитися, натхнення, готовність до подолання труднощів. Дбайливо збагачуйте цей грунт, без нього немає школи". Щоб навчити дитину, треба не просто передати їй знання і вміння, а й викликати в неї відповідну активність, пізнавальну чи практичну. Важливим структурним елементом цієї активності є мотивація, в якій виявляється ставлення школярів до навчання.

Мотив (від латинського moveo - штовхаю, рухаю) -спонукальна причина дій, вчинків людини (те, що штовхає до дії). Мотив в учінні — це пробудження, які спрямовують діяльність учнів. Ступінь навчальної активності школяра є наслідком сильної або слабкої мотивації навчання (мотивація — це система мотивів). Мотиви учіння — це активізуючи сила, одна з основних умов навчальної діяльності.

У загальному вигляді проблема мотивації навчання є проблемою причин, які наперед визначають різні форми виявлення активності тих, хто навчається.

Мотиваційному аспекту навчання уже порівняно давно приділяли велику увагу в психологічній і педагогічній літературі (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, Л.І.Божович, О.Г.Ковальов, Г.С.Костюк, В.С.Мерлін, В.О.Сухомлинський, М.І.Алексеева, І.О.Синиця та інші). В працях видатних психологів та педагогів засуджувалися учіння з-під палиці, як малопродуктивне. У світовій літературі багато написано про те, які страждання терпіли школярі усіх часів від такого навчання. А тим часом на початку навчання усі діти прагнуть учитися. А потім?

Питання мотивації навчальної діяльності є предметом педагогічних і психологічних досліджень, які ведуться здебільшого в двох основних напрямках.

Перший — безпосередньо стосується проблем мотивів учіння учнів різного шкільного віку; загальної структури мотиваційної сфери механізмів спонукальної дії мотивів, динаміки їх розвитку в різних вікових групах, а також способів формування повноцінних мотиваційних комплексів під впливом різноманітних факторів.

Другий напрям - це дослідження з проблем розвитку активності школярів у навчанні, позитивних і негативних мотиваційних факторів пізнавальної діяльності, зв'язаних з явищами соціального і суто особистого характеру. Проблема мотивів учіння ще недостатньо розроблена в педагогічній психології.

Тим часом із цією проблемою тісно пов'язано чимало практичних питань педагогіки, зокрема таких, як формування у дітей правильного ставлення до навчальної діяльності, до шкільних оцінок, учнівських обов'язків, до школи, вчителів та ровесників, та багато інших, які можна звести до одного - як пробудити в учнів бажання вчитися, прагнення набувати знання, уміння, навички, іншими словами, як виховувати, розвивати повноцінні мотиви учіння.

З вступом дитини до школи докорінно змінюється її об'єктивне становище в суспільстві та конкретні взаємовідносини з навколишнім середовищем. Головною діяльністю стає навчання, яке ставить до неї нові, складні умови, пов'язані з виконанням нових обов'язків. В аспекті цих вимог перебудовується весь перебіг життя дитини, який від нині визначається вимогами школи, вчителя, специфікою її навчальної діяльності. Водночас відбуваються зміни загальної спрямованості особистості дитини, а отже, й значення основних мотивів діяльності. Якщо в дошкільному віці основними були ігрові мотиви, то в шкільному віці вони поступаються навчальним. Звичайно, ця зміна відбувається поступово, носить закономірний характер, хоча і є індивідуальні варіації.

Прагнення бути учнем, вчитися у школі виявляється насамперед у намаганні змінити своє становище маленького. Сам факт вступу до школи підносить дитину на новий щабель в її житті. Все це відіграє значну роль у формуванні позитивного ставлення до навчальної діяльності і є джерелом соціальних мотивів учіння.

Поряд з деякими зовнішніми аспектами шкільного життя (шкільна форма, ранець, зошити, ручки, підручники, парти, дзвоники .) спонукальною силою для дітей стає учитель, який є носієм вимог, що повинні виконувати учні. Його авторитет для учнів 1-2 класів є найвищим, порівняно навіть з авторитетом батьків: “Так говорить наша вчителька. Так вона робить, це вона веліла нам”, - ось основні аргументи, якими регулюється тепер їхня поведінка і вдома.

Інтерес до самого процесу навчання. Далеко не в усіх випадках молодші учні пов'язують його з прагненням до нових знань, умінь, їх приваблює дійовий бік навчання: писати, читати, лічити, розповідати, малювати, їм подобається виконувати завдання вчителя, чути оцінюючі судження. Часто розгублюються, коли вчитель надає їм змогу проявити власну ініціативу[21;189].

Маленьким школярам взагалі не подобається, коли їм не задають уроків, не дають конкретних завдань. Це зумовлено тим, що порушується погляд учнів 1-2 класів на характер навчання як на обов'язкову і серйозну діяльність. Починають вони це усвідомлювати дуже швидко, переважно через 2-3 тижні, коли зникає святкова атмосфера (лінійка, свято, елементи ігор на уроках) і наступають ділові, буденні дні. Саме тут потрібна підтримка і допомога учням як з боку вчителя, так і батьків, щоб заохочувати їх успіхи в учінні. Інтерес до результатів діяльності у дітей формується швидко: як тільки учень одержить перші реальні результати своєї праці. Радість першокласника при цьому іноді не має меж. Один хлопчик на вулиці вперше самостійно прочитав вивіску - від радощів пустився в танок. Інший, вперше правильно написав складну букву, так зрадів, що нахилився і з почуттям почав її цілувати, доки не розмазав плоди своєї праці. Третій просив батьків піти в іграшковий магазин: - „Хочу сам почитати назви іграшок!".

Тільки після виникнення інтересу до результатів своєї навчальної праці формується третій вид інтересу — інтерес до змісту навчальної діяльності, потреба оволодівати знаннями. Центром уваги маленьких школярів стає навчання, як суспільне значуща діяльність, і саме в цьому розкриваються провідні мотиви їхньої поведінки в навчанні.

Протягом навчання в молодших класах в мотивації дітей, починаючи з 2 класу, відбуваються певні зміни. Ці зміни спостерігаються в якості відповідей учнів 1-4 класів на запитання: „Для чого ти вчишся в школі?".

Діти 1-2 класів, як правило, наводять один-два аргументи (переважно вказівки або настанови дорослих): „Тато з мамою сказали", „Усі діти ходять до школи", „Щоб навчитися писати, читати", „За хороші оцінки мене хвалять" тощо.

Для учнів 3-4 класів характерні такі відповіді: „Я вчуся, щоб стати лікарем, як мій батько", „Я вчуся в школі, щоб бути грамотним. Я дізнаюся багато цікавого про життя людей, природу, космос", „Я люблю уроки математики, а ось вчити правила з граматики — ні"[12;5].

Подібні відповіді свідчать, що в учнів починає утворюватися певна система мотивів (мотивація) і широкі соціальні мотиви, пов'язані з підготовкою до праці, до майбутнього життя, прагнення посісти в ньому певне місце. У них виробилося нове ставлення до учіння, однолітків, вчителів.

У 3-4 класах, порівняно з 1-2, дещо змінюється зміст і характер пізнавальних мотивів, розвивається інтерес до розумової діяльності. Для них поступово розкривається змістовний бік учіння, виявляється інтерес до змісту навчальних предметів, до читання літератури з певної тематики (про природу, рослини, історію .). Навчання перетворюється для них на засіб пізнання дійсності. Водночас виявляється прагнення до виконання складніших завдань, робити самостійні висновки, аналізувати факти в доступних формах. Виникають інтелектуальні почуття: радість від успіху в пізнанні нового, сумнів, задоволення від розумового напруження тощо, які при вмілому керівництві і відповідних методах навчання стають стійкими мотивами учіння. Не слід забувати про особливу спонукальну силу оцінки знань. Якщо в 1-2 класах оцінка означає успіх або неуспіх дитини в навчанні і відповідно до цього радість чи незадоволення батьків, то в 3-4 класах оцінкою визначається місце учня в колективі, його громадське становище. Свої успіхи школярі починають розглядати як частину загальних, співвідносять їх з успіхами всього класу. Поступово в учнів зростає й роль громадської думки. У 3-4 класах зауваження вчителя, зроблені учневі в присутності однокласників, переживається гостріше, ніж наодинці [11; 5-6].

Оцінка знань учнів, - це вміння вчителів знайти правильний підхід до кожної дитини, вміння плекати в її душі вогник прагнення до знань. Оцінка не повинна принижувати гідність учня, карати за незнання, адже він тільки вчиться. Оцінка не повинна бути моральним батогом, яким постійно залякують дитину і батьки, і деякі вчителі. Дати дітям радість праці. Радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності - одна із важливих заповідей початкової школи. В наших школах не повинно бути нещасних дітей — дітей, душу яких пригнічує думка, що вони ні на що не здатні[20; 59].

За даними Л.І.Божович оцінка виступає як провідний мотив у понад половини молодших школярів. Але багато чудових педагогів, у тому числі Ш.О.Амонашвілі та В.О.Сухомлинський, закликали обережно поводитися з оцінкою, яка може бути „батогом і пряником", „ідолом добрим і жорстоким". Гонитва за гарною оцінкою не має нічого спільного з формуванням пізнавальних інтересів, а погана - здатна знищити їх. Зрештою, незадовільні оцінки можуть конструктивно впливати на мотиваційну сферу учня.

Для організації ефективної роботи з розвитку мотивації важливо знати загальні тенденції вікового розвитку школяра у певному віці; знати, з якими мотивами приходить дитина до школи, яка мотивація може і повинна в неї скластися до закінчення початкової школи, а відтак і середньої. Хоча мотивація пов'язана з віковими особливостями дитини, але не вік як стадія дозрівання визначає мотиви, а характер діяльності та система взаємодій з іншими людьми у цьому віці.

Провідною діяльністю для всіх школярів є учіння. Молодші школярі освоюють так звану предметну діяльність, тобто знання, закладені в навчальних предметах. Тому цей вік характеризується як вік входження в навчальну діяльність та оволодіння її структурними компонентами (навчальне завдання, навчальні дії, дії самоконтролю та самооцінки)[68; 50].

У дошкільному віці провідна діяльність - гра. Саме в цей період складається готовність дитини до школи, формується „мотив відвідування школи", який не рівнозначний мотиву учіння, бо дошкільника захоплює зміна його життєвої ситуації, результат, а не робота, завдяки якій цього можна досягти[6; 11].

Дуже важливо закріпити мотив відвідування школи у дітей 6-7 років. Тут багато що залежить від вчителя, від того, як він ставиться до учнів. Дослідники виявили п'ять видів таких стосунків: активно-позитивне, пасивно-позитивне, ситуативне, пасивно-негативне й активно-негативне. Найсприятливішим, що забезпечує збереження і зміцнення мотиву відвідування школи, є активно-позитивний тип взаємодії, а найнегативнішим — активно-негативний. Саме через неправильні взаємостосунки найчастіше починається втрата мотивації учіння школярів, іноді непоправне. Відтак радість знайомства зі школою та усвідомлення себе у новій ролі — школяра, часто змінюється апатією, байдужістю, викликаними неможливістю подолання цих труднощів[7;45].

Процес навчання в початковій школі має відбуватися на позитивному емоційному тлі. У цьому зв'язку чималого значення набувають стосунки, що складаються в дитини з однокласниками Молодші школярі на початку свого шкільного життя почуваються дискомфортно через присутність незнайомих дітей, соромляться один одного, але, на щастя, такий стан у них досить швидко минає. Ближче до кінця згаданого вікового періоду помітні зміни у стосунках між дітьми: виникають міжособистісні зв'язки, формується взаємна вимогливість і оцінка. Але навички міжособистісних стосунків, як правило, розвинуті слабо і будуються в основному на емоційній основі[7; 46].

Основними новоутвореннями молодшого шкільного віку є довільність пам'яті й уваги, внутрішній план дій, рефлексія своєї навчальної діяльності, усвідомлення себе, як суб'єкта навчання, поява нової життєвої позиції - школяра. Становлення цих новоутворень відбувається в процесі навчальної діяльності: молодший школяр, як суб'єкт в ній, сам розвивається і формується, освоюючи нові способи мислення[8;73].

Внутрішня мотивація в молодших школярів нестійка, інтерес виявляється переважно до результату, більшість із них не схильна докладати вольових зусиль для подолання труднощів у навчанні. Дослідження свідчать, що саме структура навчальної діяльності, адекватна цілям навчання, є чинником формування в учнів не тільки операцій і знань, а й навчальних, пізнавальних інтересів, бажання вчитися, допитливості, любові до книги, прагнення до самоосвіти. Варто так організувати роботу, щоб зацікавити всіх дітей, створивши умови виховання позитивних рис характеру, бажання та вміння вчитися[3; 102].

Л.С.Виготський стверджував, що навчання буде мало ефективним, якщо воно орієнтоване на вже розвинуті форми психічної діяльності дитини - на сприйняття, пам'ять та форми наочно-образного мислення, властиві попередньому періоду розвитку. Навчання, побудоване таким чином, закріплює вже пройдені етапи розвитку. Воно знаходиться в кінці розвитку і тому не просуває його вперед. Отже, необхідно так організувати дидактичний процес, щоб навчання йшло в зоні найближчого розвитку молодшого школяра. Такою зоною розвитку мислення є перехід від наочно-образного до словесно-логічного мислення (В.В.Давидов, Л.В.Занков, А.К.Маркова, Д.Б.Ельконін та ін.)[38; 93].

Одним із важливих моментів, які забезпечують підтримку мотивації учіння,  є цілеспрямування. У молодшому шкільному віці воно має ряд особливостей:

1) учень готовий до  прийняття цілей, заданих учителем, але не на досить тривалий  час, наприклад, відсутність уваги  на уроці;

2) школяр навчається визначати важливість і послідовність цілей як на уроці, так і під час самостійної організації свого часу, однак у нього найчастіше відсутнє вміння зіставляти цілі, які намічалися, зі своїми можливостями, що може призвести до неуспіху в навчальній діяльності і зниження мотивації учіння;

3) учень може вже самостійно  визначити систему проміжних  цілей на шляху до мети, поставленої  вчителем, але процеси ціноутворення  молодшого школяра не завжди  встигають за завданнями навчальної  діяльності, що ускладнюються.

Таким чином, ціле покладання також відноситься до зони найближчого розвитку молодших школярів: дитина сама вчиться ставити перед собою ціль навчальної дії і знаходити засоби для її досягнення, що є одним із новоутворень цього віку[18; 127].

Особливе значення має контроль та оцінки для формування навчальної діяльності молодших школярів і розвитку мотивації їхнього учіння. Якщо в цей період діти повноцінно оволодівають діями контролю та оцінки, то подальше формування навчальної діяльності відбуватиметься без особливих зусиль[21; 61].

Дослідження особливостей мотивації учіння молодших школярів дало змогу А.К.Марковій зробити висновок: їх мотивація має як позитивні, так і негативні сторони. Позитивними характеристиками вони вважають:

1) загальне позитивне  ставлення дітей цього віку до школи;

2) широту їхніх інтересів (їх цікавить багато явищ життя);

3) допитливість, що є виявом  розумової активності[33; 177].

За Л. Божович мотиви учіння  – це спонуки, що характеризують особистість школяра, її основну спрямованість, яка виховується упродовж його життя як сім’єю, так і самою школою. Вони залежать від тих конкретних суспільних умов, в яких розвивається дитина, від того виховання, яке вона отримує [4; 352].

Як зазначає М. Алексєєва, мотиви учбової активності школярів як свідомо здійснюваної діяльності є надзвичайно різноманітними. Вони є наслідком психологічної переробки дитиною тих впливів, які надходять від сім’ї, школи, громадських установ і зумовлюються усвідомлюваним чи недостатньо усвідомлюваним ставленням до них залежно від вікових та індивідуальних особливостей дитини. Тому класифікація мотивів є одним із найскладніших і, в той же час, дискусійних питань педагогічної психології [1;120].

За Леонтьєвим мотиви учіння, як і мотиви взагалі, класифікують за різними чиниками. За ступенем значимості для особистості – провідні (домінуючі), смислоутворюючі та мотиви-стимули; залежно від спонукальної сили – “мотиви, що розуміються”  та “реально діючі”[28; 13];

за рівнем усвідомлення – адекватно чи неадекватно усвідомлені, свідомо замасковані, неусвідомлені [33;39];

за емоційним забарвленням модальності – позитивні та негативні та ін[72;8].

О. Леонтьєв, Л. Божович, А. Маркова та ін. вибираючи різні ознаки для класифікації, виокремлюють різні мотиви, які лежать в основі учбової діяльності[4; 136].

Так, О. Леонтьєв мотиви учбової діяльності за рівнем їх усвідомлення учнями поділяє на “знані”, тобто усвідомлювані, і реально діючі. На його думку, учень знає, чому треба вчитися, але це ще може не спонукати його до учіння. Лише при певних умовах “знані” мотиви можуть стати реально діючими. Наприклад, першокласник не спішить виконувати уроки, хоча знає, що це його обов’язок. Він розуміє, що коли не виконає домашніх завдань, то може на уроці отримати незадовільну оцінку, викликати осуд учителя і засмутити батьків. Але всього цього часто буває недостатньо, щоб змусити себе виконувати уроки. Такий “знаний” мотив є психологічно недієвим. Якщо ж батько заявляє учневі, що той не піде гуляти до тих пір, доки не вивчить уроки, то така вимога подіє відразу, і учень приступить до роботи. Мотив “одержати можливість погуляти” стає реально діючим.

Усвідомлювані мотиви виявляються у здатності учня розповісти, що спонукає його до учіння, а також здійснити ієрархію своїх мотивів учіння. Про реально діючі мотиви можна дізнатися, аналізуючи успішність учня, його ставлення до виконання домашніх завдань та намагання розв’язувати задачі підвищеної складності [28; 13].

Аналізуючи дані про розвиток учбової мотивації у різних вікових групах, О. Леонтьєв виділив три етапи еволюції учбових мотивів.

На першому етапі (у початкових класах) у свідомості учнів переважають мотиви, що лежать у самому учінні, яке стало для них об’єктивно значущою і суспільно цінною діяльністю.

На другому етапі (у середніх класах) відбувається зміна домінуючої мотивації і провідними стають мотиви, пов’язані з шкільним життям та взаєминами з ровесниками у класному колективі.

На третьому етапі (у старших класах) найважливішими стають мотиви, пов’язані з майбутнім вибором професії і подальшими життєвими перспективами [28; 13].

Розрізняючи мотиви учіння за спрямованістю та генезисом, Л. Божович виділяє дві категорії мотивів, які мають різне походження і різну психологічну характеристику. Одні з них породжуються переважно самою учбовою діяльністю, безпосередньо пов’язані зі змістом і процесом навчання (навчальні інтереси). Інші перебувають ніби за межами навчального процесу. Це мотиви, які породжуються всією системою відношень, що існують між дитиною і оточуючою дійсністю. Ці мотиви, за її твердженням, можуть бути як широкими соціальними, так і вузько особистісними [4; 352].

Л. Божович, М. Алексєєва, А. Маркова та ін. усі мотиви, які зустрічаються в учбовій діяльності, поділяють на два види: пізнавальні мотиви, які безпосередньо пов’язані з учінням школярів, і соціальні мотиви, пов’язані з суспільними взаємовідносинами дітей (див. табл. 1)[33.с.212].

Таблиця 1.1

Класифікація мотивів учбової діяльності за А. Марковою

Схожих позицій притримуються Н. Морозова і Л. Славіна, стверджуючи, що ці два види мотивів тісно пов’язані між собою і утворюють цілісну систему мотивів учіння.

Пізнавальні мотиви проявляються у спрямованості школяра на оволодіння змістом навчального предмету. Вони тісно пов’язані з потребою пізнання, інтелектуальним пошуком і задоволенням допитливості. До них відносять: інтерес до знань, потребу у їх розширенні, допитливість, потребу у розумовій діяльності та ін. Дітей приваблює сам процес учіння, в результаті якого поглиблюються знання, розвивається кмітливість та винахідливість. Вони одержують задоволення від появу інтелектуальних зусиль під час виконання учбових завдань.

Соціальні мотиви зумовлюються особливостями соціальних відносин, які встановлюються між учнями в процесі учіння. У них розкриваються важливі для особистості прагнення, запити, соціальні установки тощо. Вони не завжди достатньо усвідомлюються учнями. Це особливо помітно у групах початкових, і, навіть середніх класів.