География рынка труда в Украине

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

 

ГЕОЛОГО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ І РЕГІОНОЗНАВСТВА

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни «Економічна і соціальна географія України»

 

 

ГЕОГРАФІЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

 

 

 

 

 

 Студент ІІІ курсу групи ГЦ-32

напряму підготовки 6.0401104 – Географія

спеціальності

Помніков В’ячеслав Сергійович

 

Керівник: к.геогр.н. Вірченко П.А.

 

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

 

Члени комісії      ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище  та ініціали 

 

 

 

 

 

м. Харків – 2013

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………...…3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ РИНКУ ПРАЦІ.5
1.1. Поняттєво-термінологічний апарат  дослідження……..……5
1.2. Методика дослідження………………………………………. 9
1.3. Аналіз попередніх досліджень ринку праці………………..13
РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ……………………………..….19
2.1. Стан зайнятості населення в Україні……………………..…19
2.2. Стан безробіття населення в Україні……………………….24
2.3. Територіальна організація ринку праці України…………29
РОЗДІЛ 3. Проблеми та перспективи розвитку РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ………………………………………...36
ВИСНОВКИ……………………………………………………………..44
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………47
ДОДАТКИ……………………………………………………………….53

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави. Тому на сьогодні питання ринку праці в Україні є досить актуальною темою, що потребує конкретного дослідження та вивчення.

Теоретичні, методичні та прикладні аспекти актуальних проблем ринку праці дістали значного розвитку  в  роботах  українських вчених О.В. Безпалої, Л.К. Безчасного, Д.П. Богині, В.Я  Брич, В.С. Буланова, В.С. Васильченка,  
А.І. Волгіна, Л.І. Воротіної, А.Г. Горілого, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, Ю.Ю Заволоки, Т.А. Заяць, О.А. Карпенко, Є.П. Качана, І.І. Лукінова, Е.М. Лібанової, Ю.В. Ніколенка,  А.А. Нікіфорофа, В.В. Онікієнко, Г.В. Осовської, Ю.І. Палкіна,  І.Л. Петрова, М.І. Пітюлича, О.М. Уманського,   О.А. Устенка, Д.М. Черваньова, А.А. Чухна.

Метою даного дослідження є розкриття особливостей географії розміщення та особливостей розвитку ринку праці України.

Для виконання мети дослідження були поставлені наступні завдання:

• визначити теоретичні основи дослідження ринку праці;

• проаналізувати економіко-географічну характеристику ринку праці України;

• визначити особливості територіальній організації ринку праці в Україні;
• обґрунтувати проблеми та визначити перспективи розвитку ринку праці в Україні.

Об’єктом дослідження виступає ринок праці України, предметом – особливості територіальної організації та розвитку ринку праці України.

Основними методами дослідження є:

• метод порівняння – для співставлення особливостей певних параметрів ринку праці в регіонах України,
• аналітичний метод – для детального розгляду сучасної ситуації на ринку праці,
• математико-статистичний метод – для аналізу статистичної інформації,
• графічний метод – для побудови діаграм та графіків, які характеризують показники ринку праці,
• картографічний метод – для зображення регіональних особливостей основних параметрів, які характеризують ринок праці та
• метод ранжування – для проведення групування областей України за показниками ринку праці.

При написанні роботи використовувалися дані Державного управління статистики України, Головних управлінь статистики регіонів України, статистичні дані центру зайнятості населення України. Також вивчено та проаналізовано літературу і періодичні видання з Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Центральної наукової бібліотеки ХНУ імені В.Н. Каразіна, Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка тощо.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків списку використаних джерел (73) та додатків. Вона містить 8 графіків і діаграм, 4 схеми та картосхеми. Загальний обсяг роботи становить 58 сторінок.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ РИНКУ ПРАЦІ

 

1.1. Поняттєво-термінологічний  апарат дослідження

В економіці основними факторами виробництва являють знаряддя праці і праця людей. Остання забезпечується трудовими ресурсами, основою яких є народонаселення, що являється як виробником готової продукції, так і її основним споживачем. Саме воно визначає розвиток галузей, орієнтованих на споживача. Проте, основним значенням природного розподілу трудових ресурсів являється забезпечення розвитку і розміщення трудомістких галузей виробництва.

Сам термін «трудові ресурси» вперше ввів С. Струмілінін у 20-ті роки минулого столітті в бувшому Радянському Союзі. Більшість учених трактують це поняття як частину населення країни, що володіє необхідним фізичним розвитком, здоров'ям, освітою, культурою, здібностями, кваліфікацією, професійними знаннями для роботи у сфері суспільний корисній діяльності [17,18,19]. На сьогоднішній день до трудових ресурсів відноситься працездатне населення у віці 16-59 років чоловіки та 16-54 роки жінки, за виключенням інвалідів 1-ї та 2-ї груп, пенсіонерів, що отримують пенсії за віком на льотних умовах, а також населення старше та молодше працездатного віку, яке зайняте в суспільному виробництві. Проте, кількісних характеристик працездатного населення не достатньо, важливими є також їх якісні особливості. Саме це і враховано в понятті «трудовий потенціал», що більшістю вчених визначається як частина працездатного населення, з його рівнем освіти та професійної кваліфікації, фізичним розвитком та станом здоров'я, морально-духовними якостями тощо [1,17,18,19,47].

На сьогоднішній день для характеристики зазначеного вище, все частіше використовується поняття «економічно активне населення», яке ще називають робочою силою. До складу останнього входить населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке впродовж певного періоду часу забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці, тобто тільки ті особи, які займались економічною діяльністю, або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікуються як «зайняті» та «безробітні» (у визначенні МОП) [13,48].

Зайнятість населення визначається за матеріалами вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань економічної активності протягом одного тижня. Зайнятими вважаються особи віком 15-70 років, які впродовж обстежуваного тижня працювали хоча б 1 годину:

• за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), у окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві;
• працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності;
• особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин [13,48].

Таким чином, до категорії зайнятих відносяться не лише люди, які працюють і отримують заробітну плату, а й такі, що працюють безкоштовно на власному підприємстві заради отримання прибутку.

Проте, знаючи саму лише кількість зайнятих в регіоні не можна об'єктивно охарактеризувати ситуацію на ринку праці країни чи регіону. Для цього використовують поняття рівень зайнятості. Останній обраховується як відношення чисельності зайнятого населення до всього обстежуваного населення або населення відповідної вікової групи [13].

Оберненою стороною зайнятості являється безробіття. Безробітними за методологією МОП вважаються особи у віці 15-70 років, що можуть бути зареєстрованими чи не зареєстрованими в державній службі зайнятості, проте вони одночасно відповідають трьом наступним вимогам:

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню, тобто робили конкретні кроки протягом названого періоду з метою  знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві;

в) були готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу [13,20].

Дещо відрізняється визначення зареєстрованих безробітних згідно з чинним законодавством України. Так, зареєстровані безробітні згідно з чинним законодавством – це громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними вважаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу [52].

Для порівняння стану безробіття у різних країнах чи регіонах замало знати лише кількість безробітного населення. Для цього використовується також рівень безробіття. Під рівнем безробіття (за методологією МОП) слід розуміти відношення (у відсотках) кількості безробітних до економічно активного населення по відповідній групі. Проте, за сучасною економічної літературою рівень безробіття може обраховуватися також як відношення кількості безробітних до кількості працездатного населення та як відношення кількості безробітних до кількості зайнятих [13].

Окремо виділяється категорія незайнятого населення. Під незайнятими слід розуміти осіб обох статей у віці від 15 до 70 років, які протягом обстежуваного тижня були безробітними або економічно неактивними [13].

Окрім економічно активного розрізняють також економічно неактивне населення. Економічно неактивне населення (поза робочою силою) - особи, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До складу цієї категорії населення входять особи, які не відносяться до зайнятих і належать до наступних соціальних груп:

· учні та студенти;

· пенсіонери за віком, по інвалідності та на пільгових умовах;

· особи, які зайняті в домашньому господарстві; вихованням дітей та доглядом за хворими;

· зневірені, тобто особи, які не мали роботи, готові приступити до неї, але впродовж останнього місяця припинили пошук роботи тому, що тривалий час не можуть її знайти і вичерпали всі можливості для працевлаштування;

· особи, які вважають, що немає підходящої роботи та не знають, де і як її знайти;

· інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, а також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї впродовж найближчих 2-х тижнів [59].

Все раніше сказане формує категорію ринок праці. У загальному розумінні ринок праці визначається як система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили [13].

З економічної точки зору існує кілька підходів до визначення ринку праці. За одним із них ринок праці – це специфічна форма розподілу та використання трудових ресурсів, характерна для ринкової економіки [12].

Відомі вітчизняні вчені-економісти Г.В. Осовська та О.В. Крушельницька наводять наступне визначення ринку праці: «Ринок праці – це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили» [48 с. 97].

В.Д. Базилевич та Л.О. Баластрик визначають ринок праці як систему економічних механізмів, норм та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили та її використання [1].

Ф. Хаффнер, професор Людвіг-Максиміліанського університету (м. Мюнхен) під ринком праці розуміє сукупність суспільних відносин, які регулюють рух робочої сили, використовуючи певні економічні, соціальні та організаційні засоби [65, с. 51]. У своїй статті вчений зазначає, що «ринок праці як щось єдине – є абстракція. В дійсності існує значна кількість дуже диференційованих ринків праці. Окремі ринки праці диференційовані за фахом, за регіонами, рівнем кваліфікації, секторами та сферами економіки…» [65, с. 51].

Визначення ринку праці з точки зору суспільної географії досить вдало дає у своїй дисертації О.В. Безпала. «Ринок праці – це суспільно-територіальна система, що сформувалася внаслідок взаємодії між галузями матеріального і нематеріального виробництва як сферою прикладання праці і суспільно-корисною діяльністю населення на певній території зі сформованими системами господарювання, розселення та рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.» [2, с. 16]. У своєму дослідженні за територіальною ознакою вчена виділяє національні ринки праці, ринки праці суспільно-географічних районів, регіональні та локальні ринки праці.

 

1.2. Методика дослідження

Перш ніж починати будь-яке наукове дослідження, потрібно чітко розрізняти поняття «методологія», «методика» та «методи».

Під методологією слід розуміти філософське вчення про методи пізнання, наука про побудову людської пізнавальної діяльності. Методика – це вчення про особливості застосування окремого методу чи системи методів для розв'язання типового пізнавального завдання.

О.Г. Топчієв визначає науковий метод як сукупність дослідницьких дій, що застосовують для здобуття нових знань. В той же час, вчений окремо виділяє метод досліджень. Під останнім він розуміє сукупність мислених логічних і практичних дій (операцій, процедур, алгоритмів), які мають на меті розв'язання певного наукового пізнавального завдання [63,64].

В залежності від рівнів дослідження більшість учених виділяють філософські, загальнонаукові та конкретно-наукові.

Правильно побудована методологія та методика дослідження ринку праці впливає на точність та об'єктивність аналітичних розрахунків, а отже і визначає достовірність висновків, зроблених на основі проведених досліджень.

Для детальної характеристики ринку праці України ми застосували систему показників. Це означає, що окрім показників ринку праці нами були враховані також демографічні показники, показники соціально-економічного розвитку, показники міграції тощо.

Основою для вивчення взаємозв'язків кількісних і якісних характеристик ринку праці може бути статистичний аналіз його стану і розвитку. Такий аналіз повинен включати в себе 3 етапи: І – розробку системи показників, що характеризують стан і розвиток ринку праці; ІІ – аналіз їх динаміки; ІІІ – фактичний аналіз показників [3].

Для вивчення ринку праці України нами були використані як загальнонаукові, так і конкретно-наукові методи дослідження. До перших з них належать метод аналізу та синтезу для дослідження сучасного стану ринку праці, метод порівняння для визначення відмінностей у показниках ринку праці за віковими групами, регіонами України тощо, математико-статистичний метод для аналізу статистичної інформації, яка необхідна у проведенні досліджень, історичний метод для аналізу динаміки певних показників ринку праці, графічний метод для побудови діаграм і графіків, які ілюструють зміни та структуру основних показників ринку праці, їх розподіл за віковими групами, тощо.

Методи аналізу і синтезу (від грецького analysis – розкладення, розчленування, synthesis – поєднання) полягають у поєднанні двох протилежно направлених способів пізнання. Аналіз – це процедура уявного (а іноді і реального) розчленування об'єкта дослідження на складові частини, властивості тощо та вивчення їх. Синтез – це процедура поєднання отриманих в результаті аналізу частин об'єкта в єдине ціле. Використання методу аналізу та синтезу в даному дослідженні полягало у розчленуванні об'єкта пізнання (ринку праці) на частини (зайнятість, безробіття, кон'юнктура тощо), абстрактному вивченні останніх та виведенні загальних особливостей розвитку ринку праці в цілому [30,64].

Методи порівняння передбачають пізнання об'єкту дослідження шляхом з'ясування його відмінностей від інших подібних об'єктів. Вони базуються на принципах формальної логіки, а саме принципі подібності (коли необхідно показати, що досліджувані об'єкти мають спільні ознаки) та принципі розрізнення (коли необхідно показати за якими ознаками та їх характеристиками досліджувані об'єкти відрізняються). У своєму дослідженні ми керувалися обома принципами. Порівняння поділяється на повне, при якому відбувається ототожнення та розрізнення досліджуваних об'єктів та неповне, для якого характерне лише ототожнення об'єктів дослідження. При написанні курсової роботи ми використовували повне порівняння. Під час проведення суспільно-географічних досліджень, досить часто використовують порівняння просторові, часові та просторово-часові (ергодичні). В процесі написання курсової роботи автором використовувалися просторові та часові види порівняння. Даними методами ми досліджували відмінності у показниках ринку праці за віковими та професійними групами, регіонами України тощо.

Математико-статистичні методи передбачають застосування під час проведення наукових досліджень принципів і положень математики та математичної логіки, необхідних для кращого представлення наявної статистичної інформації. Вчені розрізняють три основні рівні застосування даної групи методів в суспільній географії. На першому з них застосовуються кількісні показники географічних об'єктів і явищ. На другому рівні математичні засоби використовуються для обробки статичних даних з метою встановлення залежностей між ними, тенденцій їх розвитку тощо. На третьому рівні розробляються вже математико-географічні моделі. У своєму дослідженні ми застосовували дані методи на всіх трьох рівнях. За допомогою них проводилася обробка статистичної інформації математичними прийомами [64].

Історичний метод у суспільно-географічних дослідженнях використовується в основному для вивчення змін стану соціально-географічних об'єктів, явищ, процесів тощо протягом певного часового періоду. За допомогою даного методу можна також виявити фактори, що визначили формування досліджуваного об'єкта чи явища, стадії його розвитку тощо [22]. У даному дослідженні ми використовували історичний метод для визначення динаміки основних параметрів ринку праці (зайнятості, безробіття тощо), а також визначення факторів його формування та періодів його розвитку.

Графічний метод використовується в суспільно-географічних дослідженнях для кращої інтерпретації інформації здобутої під час використання інших методів. Під час написання дипломної роботи ми використовували даний метод для побудови серії графіків, діаграм, гістограм, що ілюструють динаміку та сучасний стан основних параметрів ринку праці.

Моделювання – це процес заміни реального об'єкта дослідження його спрощеним аналогом (моделлю), який у достатній мірі зберігає основні властивості об'єкта і дає можливість дослідити їх для одержання нової інформації про останній. Використання даного методу полягає в побудові спрощеного виразу реального об'єкта, який не може повністю вичерпати сутність оригіналу. Цінність моделі в тому, що застосовуючи несуттєві часто випадкові деталі, за допомогою неї можна виявити істотні параметри, фактори регіонального розвитку. До того ж модель – це матеріальна чи уявна конструкція, котра в процесі пізнання відбиває і заміщує об'єкт дослідження та що при її безпосередньому вивченні отримуються знання про даний об'єкт. У своєму дослідженні ми використовували такий метод моделювання, як ранжування [41,42].

Метод рангів застосовувався нами для групування регіонів України за показниками ринку праці. Використання його полягає в присвоєнні кожному регіону порядкового номеру (рангу) за різними показниками ринку праці. Після цього визначається сума рангів для кожного регіону окремо і за останньою складається рейтинг регіонів за рівнем розвитку ринку праці. Потім будується графік Парето, за яким визначається до якої групи за рівнем розвитку ринку праці належить той чи інший регіон.

До конкретно-наукових (географічних) методів, що використовувалися нами у проведенні дослідження належать картографічний метод, що необхідний для картографування регіональних особливостей ринку праці тощо.

Картографічний метод полягає в створенні картографічних моделей – карт. Проте, даний метод передбачає не тільки створення карт, а й уміння їх правильно «читати» та одержувати за їх допомогою нову інформацію про об'єкт дослідження. При нанесенні тематичної інформації на картосхеми використовується ціла система способів цього. Так, наприклад, під час проведення даного дослідження ми застосовували способи кількісного та якісного фону, картодіаграм тощо [64].

В якості джерел інформації з даної проблематики можуть бути дані офіційної статистики з економіки, ринку праці, соціальної сфери. Це означає, що інформаційною базою для вивчення ринку праці має бути широкий масив економіко-статистичних матеріалів, який є в розпорядженні органів державного комітету статистики, державної служби зайнятості, а також дані перепису населення, поточного обліку, статистичної звітності підприємств, спеціальних соціальних обстежень, результати опитувань незайнятого населення, роботодавців, представників профспілок тощо.

 

1.3. Аналіз попередніх  досліджень ринку праці

Досить важливою складовою нашого дослідження є визначення поняття «ринок праці» та його еволюційний розвиток. Уперше економічна точка зору про зайвість виокремилася ще в античні часи. Тому саме з неї слід починати вивчення ролі людських ресурсів у виробництві.

Думки про зайнятість виникали у Стародавньому Єгипті, у країнах Стародавнього Сходу (Месопотамії, Індії, Китаї), розглядалися вони і у поглядах мислителів Стародавньої Греції (Ксенофонта, Платона, Аристотеля), римських мислителів (Катона) [39].

У Середньовіччі погляди про працю та її суб'єктів еволюціонували і, як наслідок, набули нових ознак. Одним із тих, хто яскраво виразив національно-релігійні погляди того часу був Ф. Аквінський.

З наближенням до Новітніх часів економічні погляди про зайнятість почали набувати ознак окремої науки. Це добре прослідковується в теоріях меркантилістів, які надавали перевагу торгівлі, обміну, грошам, що відповідно позначалося на оцінці праці в господарському процесі [3].

Після появи класичної школи в політичній економіці, яка завдячує своєю появою У. Бетті, П. Буагільберу, Б. Франкліну, ставлення до проблем праці і зайнятості суттєво змінюється.

Питання праці і зайнятості досліджували фізіократи Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, Р. Мальтус, економісти соціального спрямування (ХVIII-I пол. ХІХ ст.) К. Маркс, Ф. Енгельс, економісти ХХ ст. (Дж. Кейнс).

Для того щоб повністю зрозуміти розвиток поглядів на трудовий потенціал, зайнятість і ринок праці в Україні, пізнати  індивідуальні особливості у розвитку цих явищ потрібно перш за все врахувати національний світогляд та культурні особливості нашого народу.

Питання населення та його трудового потенціалу досить докладно описані і в українських джерелах: «Руська Правда», «Слово про Закон і Благодать» митрополита київського Іларіона, «Поученіє дітям» князя Володимира Мономаха, у працях письменника-полеміста кінця ХVI – поч. ХVІІ ст. І. Вишенського, І. Гізеля (1600-1683), К. Зінов'єва, Г. Сковороди.

В Україні по-різному трактуються такі поняття як праця, населення, його зайнятість. Так, одним із видатних представників цього напрямку є С. Подольський (1850-1891), що розробив власну концепцію енергетичної економіки, де людській праці відведено провідне місце.

І. Франко дотримуючись соціалістичної трудової теорії, характеризував відтворення населення, зайнятість, трудові відносини, умови праці як в Галичині, так і в інших провінціях і країнах [39].

М. Туган-Барановський (1865-1919), М. Левитський, Б. Мартос, С. Бородаєвський також внесли значний вклад у розвиток теорії зайнятості та ринку праці в Україні [3].

Таким чином, українські дослідники внесли значний вклад не лише в українську, а й у світову науку, збагативши її цінними теоріями щодо населення, трудового потенціалу, зайнятості, мотивації праці. Це дає змогу прослідкувати розвиток національної науки, її поглиблення, збагачення і розширення з даних питань.

Щодо поняття «ринок праці», то воно почало стрімко розвиватися лише після того, як Україна стала незалежною.

1 липня 1991 року Закон України «Про зайнятість населення» поклав початок формуванню ринку праці на території України. Тоді ще не було наукового обґрунтування ані поточних, ані стратегічних проблем зайнятості населення та ринку праці [3]. Також не було і спеціальної наукової установи, яка б цілеспрямовано займалася вивченням даних питань.

У жовтні 1991 року на підставі Постанови Верховної Ради України, рішенням Кабінету Міністрів України було створено Головний підрозділ Науково-дослідний центр з проблем зайнятості населення та ринку праці НАН і Мінпраці України (НЦ ЗРП), на базі якого утворився науковий потенціал з даних проблем [3]. Проте наукові дослідження проводились із певним запізненням до розвитку від формування і розвитку ринку праці.

Розробки зарубіжних учених, які належали до сталої ринкової економіки, не могли бути застосованими в Україні у досить значному обсязі. Пояснюється це певними особливостями формування у перехідний період національного ринку праці: народне господарство України було лише частиною народного господарства СРСР, з його надмонополізацією, найвищим ступенем кооперативності й спеціалізації та спотвореною для самостійної держави структурою [39].

У перехідний період не було моделі управління ринком праці України, концепції професійної орієнтації населення, концепції професійної підготовки та перепідготовки незайнятого населення, методології і самої методики розробки Державної і регіональних програм зайнятості та балансів трудових ресурсів [3].

За роки незалежності у нашій державі з¢явилася величезна кількість наукових праць, присвячених різним аспектам ринку праці.