Глобалізація

                                   Зміст

ВСТУП

Розділ 1. ОСОБЛИВОСТІ ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ ПРОЦЕСІВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА  ПОРОЗІ ХХІ СТОЛІТТЯ

1.1. Що означає глобалізація?

1.2. Глобальні проблеми сучасності.

1.3. Причини та рушійні сили глобалізації.             

1.4. Взаємозалежність в процесі глобалізації

Розділ 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ             

2.1.що таке регіоналізація?

2.2. регіоналізація в контексті глобалазації світогосподарських зв'язків 

2.3. Глобалізація завершується?

ВИСНОВКИ             

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ             

ВСТУП

Кінець 20 століття залишиться в пам’яті людства епохою великих сподівань, які частково збулися, а частково не реалізувалися. Протягом найближчих років доведеться побачити в якій мірі ці сподівання були обґрунтовані. Особливої уваги заслуговує питання про те, чи судилося збутися мрії про глобалізацію сучасного світу, про вільний господарський обмін між регіонами, єдиний інформаційний простір і домінування в світовому масштабі принципів гуманістичного соціального устрою.

На межі двох тисячоліть в житті практично всіх держав світу центральне місце займають  глобальні економічні, фінансові та валютні проблеми. Вони  значною мірою впливали на розвиток всіх країн планети і в період Першої та Другої світових війн, і у роки Великої Депресії, і міжнародних валютних криз.

І все ж до кінця 20 століття всілякі економічні та екологічні глобальні катаклізми, що призводили до серйозних порушень економічного зростання і рівноваги в  світовому масштабі, значно посилили міжнародний вплив на кожну державу щодо формування власної економічної політики. Протягом другої половини 20 століття відбувалося постійне підвищення рівня взаємозалежності та інтеграції країн,  їх регіоналізації для вирішення спільних завдань. Головне на сьогодні для світового співтовариства – збереження миру, соціально-економічного добробуту, забезпечення міжнародного економічного порядку, який базується на лібералізації, відкритості економіки, вільній торгівлі та співпраці між державами. Тому дуже важливим на сьогодні є визначення того, яким же чином впливає глобалізація на світові економічні процеси та на процеси, що відбуваються всередині кожної країни. І досі не зрозуміло, що ж що ж у кінцевому рахунку глобалізація несе країнам – загрозу чи нові можливості? Очевидно, і те й інше.

Можна сказати, що тенденція ця загалом не нова, процес, який ми називаємо  “інтернаціоналізація господарського життя”, йде вже не один десяток років. Все так. Але саме в останні роки кількісні зміни, що накопичувалися протягом досить довгого періоду часу призвели до якісного стрибка, до нового статусу економічного життя загалом,  до нового змісту навіть такого, здавалося б, самоочевидного, поняття, як  “національна економіка”. Для прикладу  можна послатися на статтю в  “Уолл Стріт Джорнел” під  заголовком:  “Міф, який називається  “Зроблено в США”[13], яка була надрукована ще в 1991р. Автор наводить дані, що відносяться до галузі промисловості, серцевини американської національної економіки - автомобілебудуванню. Виявляється, що з 10 250 долл., які автомобільна компанія  “Дженерал Моторс” отримує за продаж  в США автомобілю марки “Понтіак”,  всього 4000 долл. потрапляє в її власне розпорядження. Інше йде за кордон у вигляді оплати за поставлені частини або виконані послуги: 3000 долл. - в Південну Корею, 1850 долл. - в Японію, 700 долл. - в Німеччину, 400 долл. - в Сингапур і Тайвань, 250 долл. - в Англію, 50 долл. - в Ірландію. Так де ж дійсно зроблена ця автомашина, чи лише в США або фактично у всіх перерахованих країнах?

Напевно, точніше було б вказати не тільки США, а й інші країни, які брали участь в її створенні. Згодом,  можливо, так і буде, як це відбувається зараз, коли японська марка  “Соні” позначається на предметах, що були зібрані або зроблених в країнах Південно-Східної Азії або Західної Європи. Вже з’явилися пропозиції відмовитися від звичних слів  “Зроблено в такій-то країні” і перейти до формули  “Зроблено в такій-то компанії”.

Дійсно, глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій в розвитку сучасного світу, що величезний чином впливає не лише на економічне життя, але й тягне за собою політичні (внутрішні і міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивилізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в світову економіку. Тому аналіз цього всесвітнього процесу має не лише теоретичне, але і суто практичне, і причому надзвичайне важливе, значення для України, для її зовнішньоекономічної, а в більш широкому значенні - всієї економічної політики.

Розділ 1. ОСОБЛИВОСТІ ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ ПРОЦЕСІВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА ПОРОЗІ 21 СТОЛІТТЯ

1.1. Що означає глобалізація?

Глобалізація світової економіки   складна, багатоаспектна проблема, що постійно породжує численні наукові дискусії і тому на сьогодні вона не має простого і однозначного тлумачення. За цим поняттям переховується велика кількість явищ і одночасно протікаючих процесів, а також проблем, які торкаються всього людства і які прийнято називати глобальними проблемами сучасності. Семантично це поняття пов’язане з англійським словом “Globe” (земна куля), яке не залишає шансів на існування іншим термінам іншого семантичного коріння типу “мировизация” (рос.) або “мондиалізація” (фр.). З множини вимірювань поняття глобалізації можна виділити два найбільш очевидних [ 13 ].

1.              Загальнопланетарний  масштаб інтернаціоналізації світової економіки як логічний результат взаємодії національних економік, які постійно розширювались, коли ця взаємодія набула вигляду транснационалізації, тобто їх взаємного проникнення і переплетіння.

2.              Універсалізація або гомогенізація економічного життя, яка під впливом обміну знаннями, людьми, товарами, культурними цінностями і т.п. все більш тяжіє до єдиних стандартів, принципів і цінностей.

Сьогодні термін “глобалізація” отримав виражене емоційне забарвлення. Одні вважають, що це корисний процес, що має ключове значення для розвитку світової економіки в майбутньому, і що він неминучий і необоротний. Інші ж відносяться до нього вороже, навіть зі страхом, вважаючи, що глобалізація веде до збільшення нерівності між країнами й у їхніх межах, породжує загрозу зростання безробіття і зниження рівня життя та служити гальмом на шляху соціального прогресу. Дуже важливо  визначити шляхи, що відкривають усім країнам можливість користуватися плодами процесу глоблізації, зберігаючи при цьому тверезість в оцінці його потенціалу і ризиків.

Глобалізація справді відкриває найширші можливості для всесвітнього розвитку, однак темпи її поширення нерівномірні [56,65]. Процес інтеграції у світову економіку відбувається в деяких країнах швидше, ніж в інших. У країнах, що зуміли досягти інтеграції, спостерігаються більш високі темпи зростання і скорочення бідності. Політика зовнішньої орієнтації принесла динамізм і процвітання значної частини Східної Азії, цілком перетворивши цей регіон, який 40 років тому знаходився в числі найбідніших у світі. У свою чергу, підвищення рівня життя створило можливості для розвитку демократії і просування вперед у рішенні таких економічних питань, як захист навколишнього середовища і поліпшення умов праці.

На відміну від цього, для багатьох країнах Латинської Америки й Африки, що проводили в 70-і і 80-і роки ХХ століття політику внутрішньої орієнтації, були характерні  застій чи спад економіки, зростання бідності і високі темпи інфляції, що стали нормою. У багатьох випадках, особливо в Африці, проблеми збільшувалися через несприятливий розвиток зовнішніх умов. Після того як ці країни змінили свою політику, рівень їхніх доходів почав зростати. В даний час відбувається процес їхньої трансформації. Необхідно сприяти збереженню цієї тенденції, а не спробам переломити її, і це стане найкращим способом сприяння економічному зростанню, розвитку і скороченню бідності [59, c. 1-2].

Кризи, що вибухнули в країнах з перехідною економікою, у 90-і роки ХХ століття, із всією очевидністю продемонстрували, що можливості, які відкриваються глобалізацією не застраховані від небезпек, які пов’язані з нестійким рухом капіталу, а також із загрозою соціальної, економічної й екологічної деградації, яка породжується бідністю. Це, однак, не є підставою для відмовлення від наміченого курсу. Навпаки, усі зацікавлені сторони, як у країнах, що розвиваються, так і в країнах з розвинутою економікою, і, зрозуміло, інвестори, повинні відгукнутися на це готовністю до перегляду політики з метою побудови міцної економіки і надійної світової фінансової системи, здатних забезпечити більш швидке зростання і скорочення бідності.

Як допомогти країнам, що розвиваються, особливо найбіднішим, у подоланні відставання?  Чи веде глобалізація до посилення нерівності, чи  вона може допомогти у викорінюванні бідності? І чи правда, що, інтегруючись у світову економіку, країни неминуче піддаються нестабільності? Ці та  інші питання висвітлюються в наступних розділах.

Економічна «глобалізація» являє собою історичний процес, що є результатом новаторства людей і технічного прогресу. Цим терміном називають усе зростаючу ступінь інтеграції країн в усьому світі, обумовлену насамперед торговими і фінансовими потоками. Іноді під ним мається на увазі також рух людей (праці) і знань (технологій) через міжнародні кордони. Глобалізації властиві також більш широкі культурні, політичні й екологічні параметри.

У своїй основі глобалізація не таїть нічого загадкового. Цей термін став широко використовуватися починаючи з 80-х років ХХ століття у відповідь на прогрес у технологічній області, що дозволив спростити і прискорити проведення міжнародних операцій, пов’язаних як з торговими, так і з фінансовими потоками. Він означає поширення за межі національних кордонів тих же ринкових сил, що вже протягом багатьох сторіч пронизували всі рівні господарської діяльності людей, будь то сільські ринки, промислові підприємства в містах чи фінансові центри [65, c. 2-3].

Ринки сприяють зростанню ефективності завдяки конкуренції і поділу праці - спеціалізації, в результаті якої люди і країни можуть зосереджувати свої зусилля над тим, що їм вдається найкраще. Глобалізація ринків відкриває додаткові можливості для виходу країн на нові і більш широкі ринки в усьому світі, а це означає розширення їхнього доступу до потоків капіталу, технологіям, більш дешевому імпорту і більш широким експортним ринкам. Однак ринки не обов’язково є гарантією того, що блага, принесені підвищенням ефективності, дістануться усім без винятку. Країни повинні виявити готовність до проведення необхідної політики, а у випадку найбідніших країн може знадобитися підтримка з боку міжнародного співтовариства.

На думку ряду аналітиків, 100 років тому глобалізація світової економіки була нітрохи не меншої, ніж зараз. Однак на відміну від того часу сьогодні значно зріс ступінь розвитку і глибина интегрованості комерційних і фінансових послуг. Найбільш разючим прикладом цього є інтеграція фінансових ринків, досягнута завдяки сучасним засобам електронного зв’язку [17, c. 37-39].

У ХХ сторіччі спостерігався безпрецедентне зростання економіки, яке знайшло своє вираження в майже п’ятикратному збільшенні світового ВВП на душу населення. Однак темпи цього росту не були постійними: найбільший ріст відбувся в другій половині сторіччя, у період стрімкого розвитку торгівлі, що супроводжувались торговою, а також (як правило, трохи більш пізньою) фінансовою лібералізацією. У період між двома світовими війнами світ повернувся спиною до інтернаціоналізму - чи глобалізації, як ми тепер його називаємо, - і країни замкнулися в межах своїх економік, відкотившись до протекціонізму і всеосяжного контролю за рухом капіталу. Це стало одним з найважливіших факторів руйнівних наслідків періоду 1913–1950 років, протягом якого темпи росту доходу на душу населення зменшились нижче 1%. Протягом другої частини сторіччя зростання доходу на душу населення перевищувало 2%, незважаючи на безпрецедентні темпи росту населення, причому найшвидших темпів він досяг у період післявоєнного економічного бума в промислово-розвинутих країнах [59,65].

Історія ХХ століття характеризується вражаючим ростом середнього доходу, однак очевидно також, що цей прогрес був нерівномірним. Збільшився розрив між багатими і бідними країнами, так само як і між імущими і незаможними верствами населення в межах країн. Для найбагатшої чверті світового населення ВВП на душу населення зріс протягом сторіччя приблизно в шість разів, а у випадку найбіднішої чверті цей ріст склав менш трьох разів .

Нерівність рівнів доходів, безумовно, збільшилась. Однак ВВП в обрахунку на душу населення не дає повного уявлення про процеси, що відбуваються.

Глобалізація, як і її основа   інтернаціоналізація, відбувається на двох рівнях. Перший рівень - це рівень стихійно-ринкового протікання глобальних процесів, в основі яких лежать постійні і знайомі нам з курсу загальної теорії пошуки виробниками способів мінімізації витрат через використання механізму порівняльних витрат і побудова нових комбінацій спеціалізації, з уточненням, що виробниками тут стали ТНК. Іншими словами, це рівень ринкових механізмів, що стали глобальними. Другий рівень - це рівень міждержавних форм, що компенсують втрату або обмеженість можливостей з боку держави регулювати стихійно-ринкові прояви глобалізації. Обидва рівні  були причиною появи цілої гами інституціональних утворень, серед яких лідерство, безумовно, належить ТНК.

Одна з новітніх тенденцій останнього часу в області глобалізації - це фінансова глобалізація, свого роду “фінансизація” світової економіки [4, c.74-76]. У чому тут справа?

       На етапі транснаціоналізації інтернаціоналізованих процесів виникають виробничі комплекси, національна приналежність яких починає долати державні кордони. Ці комплекси інтегруються  в могутню торгово-індустріальну транснаціональну систему, в якій лідируюча роль переходить від торгового і промислового капіталу до фінансового капіталу. Отримуючи прибуток з всіх країн світу, ТНК досить швидко нагромадили резерви валют, які сьогодні в декілька разів перевищують резерви всіх центральних банків світу разом узятих. Зрозуміло, що багато які ТНК не відмовляються отримати прибуток на обмінних валютних операціях, на операціях з корпоративними цінними паперами або на ринках державних позик. Це породжує загрозу глобальної фінансової нестабільності, жертвами якої стали, наприклад, в 1998 р. багато які азіатські країни. Про небезпеку глобальної фінансової нестійкості свідчить наступне авторитетне висловлювання: “Глобалізація стала однією з самих драматичних подій останніх років. Більше за трильйон доларів бродить по світу щодня в постійних пошуках максимального прибутку. Цей потік капіталу не тільки відкриває безпрецедентні можливості отримання прибутку (або понесення збитків). Він відкрив світ для операцій на глобальному фінансовому ринку, який залишає тільки обмежену автономію навіть самим могутнім країнам відносно процентних ставок, обмінних валютних курсів або іншої фінансової політики”[15].

Таким чином, розвиток світової економіки, починаючи з останньої чверті XX ст., складається під зростаючим впливом глобальних або загальносвітових проблем. Виникнення цих проблем  очевидний вияв глобалізації всесвітнього господарства, що протікає в конфліктній, проблемній, суперечливій формі.

1.2. Глобальні проблеми сучасності.

Хоча перед людством стоїть безліч завдань різного масштабу і ха­рактеру, з них можна виділити групу глобальних проблем, на що ще в 60-і роки XX ст. звернули увагу такі визначні економісти, як О. Тоффлер, Д. Медоуз, П. Кеннеді та ін.: обмеженість ресурсів, перенаселення планети, порушення екологічної рівноваги, інтернаціоналізація госпо­дарського життя, політики, науки, культури, розвиток науково-техніч­ного прогресу, глобальна комп’ютеризація тощо [34, c.40-42].

Галузь економічної науки, яка займається ключовими планетарни­ми проблемами сучасності і майбутнього людської цивілізації, одержа­ла назву “глобалістика”. У сферу інтересів цієї галузі науки входять проблеми світового характеру, які або зачіпають інтереси широкого кола держав чи навіть усього світового співтовариства, або ж ті, що вимага­ють рішучих дій на основі колективних зусиль з метою усунення за­гальної загрози або запобігання регресу в умовах життя людей.

Глобальні проблеми торкаються всього людства, торкаючись інтересів і долі всіх країн, народів і соціальних прошарків, вони призводять до значних економічних і соціальних втрат, а у випадку загостреня можуть загрожувати самому існуванню людської цивілізації, вони вимагають для свого рішення співпраці в загальнопланетарному масштабі, спільних дій всіх країн і народів. Серед глобальних проблем частіше за все фігурують проблеми світу і роззброєння, екологічна, демографічна, енергетична, сировинна, продовольча, використання ресурсів Світового океану, освоєння космічного простору і деякі інші. Уважний погляд на них дозволяє помітити, що глобальні проблеми тісно взаємопов’язані, зокрема,  енергетична і сировинна проблеми співвідносяться з екологічною, екологічна   з демографічною, демографічна   з продовольчою і т.д. Тому аналіз цих проблем, не кажучи вже про пошуки шляхів їх вирішення, являє собою складну наукову задачу. Підходи до аналізу причин виникнення самого кола цих проблем, наслідків і шляхів їх дозволу постійно видозмінюються.

У 90-і рр. склалася приблизно наступна класифікація глобальних проблем.

1.               Політичні і соціально-економічні проблеми (збереження світу і запобігання ядерній війні, обмеження гонки озброєнь і роззброєння, стійкість розвитку світової спільноти).

2.               Проблеми, пов’язані з природньо-економічним розвитком (екологічна, енергетична, сировинна, продовольча,проблема збереження клімату, проблеми Світового океану, і т.д.).

3.               Соціальні проблеми (міжнаціональні конфлікти, проблеми демографії, питання культури, освіти і охорон здоров’я).

4.               Змішані проблеми, виникнення і невирішенність яких таїть загрозу масової загибелі людей (військові і регіональні конфлікти, злочинність, техногенні катастрофи, стихійне лихо).

5.               Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування в різних областях і інш.).

Варто ще раз зазначити, що в розумінні, класифікації і ієрархії пріоритетних глобальних проблем відбуваються істотні зміни. Деякі автори вважають, що на першому місці серед глобальних проблем як і раніше залишається питання запобігання ядерній війні, інші на перше місце ставлять екологічну проблему, треті - демографічну, продовольчу або проблему подолання відсталості розвитку ряду країн світу [13, c. 10-15].

Очевидно, що всі ці проблеми можна назвати пріоритетними, оскільки всі глобальні проблеми стосуються виживання людства. Вони породжені різними чинниками, поява яких пов’язана передусім з інтернаціоналізацією господарського життя. Тому глобальні проблеми є об’єктом досліджень в області світової економіки, соціології, права, біології, географії, екології, океанології і інш. Сьогодні почала розвиватися геоглобалістика, яка пропонує вивчення проблем на трьох послідовних рівнях - глобальному, регіональному, на рівні країни.

Загострення загальних для всього людства глобальних проблем посилює необхідність узгоджених дій для їх вирішення, необхідність спільного вироблення оптимальних варіантів розвитку. Світова спільнота може протистояти цьому виклику лише об’єднавши зусилля і ресурси, бо розв’язання глобальних проблем вимагає величезних витрат. За деякими оцінками щорічні витрати на розв’язання глобальних проблем повинні складати приблизно один трлн. долл. Знайти такі значні кошти досить складно, зараз людство не має в своєму розпорядженні таких коштів, оскільки на кінець 90-х рр. річний світовий валовий продукт склав близько 30 трлн долл. Тому можливості розв’язання глобальних проблем залежать від визначення їх пріоритетності при розподілі фінансових коштів.

Таким чином, саме ці питання вимагають особливо пильної уваги.  Глобальні проблеми не можна вирішити швидко і на рівні окремих країн. Необхідний єдиний міжнародний механізм їх вирішення і регулювання, визначення міжнародних правових і економічних норм. Великі надії в розв’язанні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, CОТ, регіональні і галузеві організації, які мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних відносин.

1.3. Причини та рушійні сили глобалізації.

Що стосується причин і рушійних сил глобалізації світової економіки, то в основі цього явища лежать декілька чинників, що відносяться до ведучих сфер сучасного життя [13, 14].

По-перше, це економічний чинник. Величезна концентрація і централізація капіталу, зростання великих компаній і фінансових груп, які в своїй діяльності все більше виходять за межі національних кордонів, освоюючи світовий економічний простір.

По-друге, політичний чинник. Державні кордони поступово втрачають своє значення, стають все більш прозорими, дають все більше можливостей для свободи пересування.

По-третє, міжнародний чинник. Динаміка глобалізації пов’язується з датами великих міжнародних подій. Так, називають три такі віхи, що стимулювали процеси глобалізації. Це, передусім,  конференція Європейських співтовариств в Люксембурзі в 1985 р., яка прийняла Європейський акт (набрав чинності в 1987 р.), що проголосив чотири свободи в міжнародному русі товарів, людей, послуг і капіталу.

Далі, це конференція ГАТТ в Пунта-дель-Есте в 1986 р., що відкрила Уругвайський раунд переговорів (про зниження тарифів і інших обмежень в торгівлі).

І нарешті, це возз’єднання Німеччини і ліквідація СЄВ і Варшавського пакту.

Серед причин, що прискорили процеси глобалізації колишній (протягом багатьох років) міністр закордонних справ ФРН X. Д. Геншер надає важливе значення закінченню  “холодної” війни і подоланню ідеологічних розбіжностей між Сходом і Заходом, які не лише розколювали Німеччину і Європу, але і торкалися так чи інакше й інших частин світу.

По-четверте, це технічний чинник. Засоби  транспорту і зв’язку створюють досі небачені  можливості для швидкого поширення ідей, товарів, фінансових ресурсів.

По-п’яте, суспільний чинник. Послаблення  ролі традицій, соціальних зв’язків і звичаїв сприяє мобільності людей в географічному, духовному і емоційному значенні.

По-шосте, лібералізація, дерегулювання ринків товарів і капіталу посилили тенденцію до інтернаціоналізації економічної діяльності [26, c.69-71] .

Перше питання, яке виникає в зв’язку з цим, звучить так: в якій мірі ми дійсно маємо справу з новим явищем, а не просто з новим дзвінким словом, вказуючим, по суті, те ж саме, що вже давно називалося  “інтернаціоналізацією господарського життя” і використовувалося для характеристики розвитку міжнародних економічних зв’язків ще в кінці XIX - початку XX ст.? Про це вже йшла мова вище. Але тим часом можна зустріти твердження, що сама по собі глобалізація аж ніяк не нове явище. При цьому робляться посилання навіть на Древній Рим, під егідою якого знаходилася велика частина античного світу, на ганзейське об’єднання в середні віки і комуністичне рух, який кинув лозунг:  “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”. Новим, з цієї точки зору, представляються лише нинішні масштаби цього процесу, який вперше прийняв дійсно всесвітній, глобальний характер.

Останнє твердження справедливо, але вирішальне значення мають не кількісні, а якісні параметри.

У чому ж перебувають ці якісно нові межі, чим відрізняються вони від того, що відбувалося в цій області 100 років тому? Ці відмінності справді вражають.

Варто почати  з того, що раніше міжнародні економічні зв’язки розвивалися переважно в рамках колоніальних імперій (британської, французької, німецької, голландської, фактично і американської), що сформувалися до того часу і лише потім між самими метрополіями.

Сучасні процеси глобалізації розгортаються передусім між промислово розвиненими країнами і лише у другу чергу захоплюють  країни, що розвиваються (в минулому в більшсті - колоніальні володіння) [6, c. 41-43].

Головною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля, а точніше, торгівля між метрополіями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировинні товари.

А як йде справа зараз? І основні напрямки і товарний склад міжнародної торгівлі істотно змінилися: переважаюче місце зайняв товарооборот між найрозвинутішими  країнами, а його товарне наповнення складають машини, обладнання, науковоємкі, високотехнологічні предмети і інші готові вироби. За своїм змістом це переважно не міжгалузева, а внутрішньогалузева торгівля, заснована на внутрішньогалузевій спеціалізації окремих країн.

Далі основою глобалізації стала інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституціональною формою якого виступають транснаціональні корпорації. Міжнародна торгівля як така  значною частиною реалізує процеси спеціалізації і кооперування або в рамках однієї і тієї ж ТНК (між її головним підприємством і філіали в інших країнах або між різними філіали), або з іншими ТНК, або між ТНК і звичайними компаніями різних країн. В основі цієї торгівлі все частіше лежать не разові комерційні операції, а довгострокові виробничі зв’язки на базі відповідних альянсів, угод про співпрацю і т.п. Ця загальна тенденція, хоча і в меншій мірі, простежується і в економічних зв’язках з участю країн, що розвиваються,  а також країн з перехідною економікою[29, 30].

Абсолютно  нове явище, характерне для сучасних процесів глобалізації, - становлення і прогресуюче зростання фінансових ринків (валютних, фондових, кредитних), що величезним чином впливають на всю сферу виробництва і торгівлі в світовій економіці [4, c.74-75].

Але головне полягає в якісній зміні всієї фінансової сфери і її ролі в міжнародному економічному житті. До недавнього часу фінансові ринки передусім обслуговували реальний сектор економіки: тут здійснювалися платежі, розрахунки, надавалися короткострокові (для покриття недостатньої ліквідності) і довгострокові (інвестиційні) кредити, мобілізувалися необхідні для цього сектора фінансові ресурси на ринках цінних паперів (облігацій як боргових зобов’язань і акцій як титулів власності). Поступово, однак, особливо у 80-90-і рр., ця сфера стала набувати багато в чому самодовліючого, самостійного значення. Це перетворення, яке призвело до її величезного кількісного зростання, сталося внаслідок тих широких можливостей для чисто фінансових, спекулятивних і страхових операцій (і внутрішніх, і міжнародних), які пов’язані з цією сферою. Ці можливості ще більш розширилися з появою в 70-80-і рр. нових фінансових інструментів і операцій - так званих похідних цінних паперів (деривативів), насамперед ф’ючерсів і опціонів [2].

В  цих умовах міжнародна фінансова сфера, яка є  “слугою”, стала мати все більший вплив на  “господаря”, фінансовий  “хвіст” став частково управляти економічною  “собакою” [13, c.34]. Фінансова криза, що почалася в Південно-Східній Азії восени 1997 р., наочно продемонструвала цю нову ситуацію: 1) роль фінансових ринків, що колосально зросла і 2) глобалізацію цих ринків, що далеко зайшла: саме тому події в Азії тут же позначилися на таких же ринках - а звідси і на економіці в цілому - в Європі і в США.

1.4.Взаємозалежність в процесі глобалізації

Процеси глобалізації визначають одну з магістральних тенденцій розвитку сучасної світової політики. В них відображається зростання взаємозалежності, взаємопов’язаності світу, що змінює контекст виникнення та розвитку міжнародних конфліктів, впливаючи також на можливі шляхи їх вирішення. Незважаючи на поширеність використання терміну „глобалізація”, єдності в його розумінні немає, а сфера застосування є надзвичайно широкою  - від філософських есе до спеціалізованих досліджень в галузі економіки, техніки та інформатики.

З метою дослідження міжнародних конфліктів, ми розглядатимемо глобалізацію в її політичних проявах, оцінюючи вплив, що вона здійснює на міжнародну систему. При цьому економічні, технологічні та культурні прояви глобалізації будуть важливими, але не першорядними. Кожен з них має власне значення, і відповідаючи на питання про історичний початок процесів глобалізації, можна мати на увазі цю різноманітність. Так, процеси економічної глобалізації часто датуються епохою Великих географічних відкриттів та початком формування глобальної економічної системи; початком культурної глобалізації різні вчені вважають чи-то формування єдиної ойкумени „осьового часу”, чи-то винахід алфавіту, чи-то поширення світових релігій; більше однозначності спостерігається у спробах визначити хронологічний початок технологічної глобалізації – здебільшого відлік ведеться від створення сучасних систем зв’язку, винаходу телефону, телеграфу, кінематографу та сучасних комунікаційних систем.

Як всі ці процеси впливали на світову політику? Найбільш вдалу відповідь можна знайти в теорії неолібералізму із їхніми концепціями взаємної залежності, вразливості та чутливості. Політичне значення географічних відкриттів, винаходу технічних засобів зв’язку та спільних засобів комунікації, формування єдиного культурного простору полягає у збільшенні взаємної залежності суверенних акторів; часткове подолання внаслідок цього принципової анархічності міжнародної системи. Детальніше із неолібералізмом можна ознайомитись в роботах його основоположників Р. Кеохейна та Дж. Ная; в контексті даної лекції ця теорія матиме значення як ефективний засіб аналізу сучасних міжнародних конфліктів, що виникають у вже зміненому середовищі.