Государственные займы в Украине

ЗМІСТ 

ВСТУП........………………………………………………………………………..2

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ  ПОЗИК У СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ..................................................................…………4

1. Сутність та призначення державних позик................................................4
2. Форми внутрішніх державних позик………………………...…...........…7
3. Класифікація державних позик..................................................................10

РОЗДІЛ ІІ. РОЛЬ ДЕРЖАВНИХ  ПОЗИК  В УКРАЇНІ…...........................…16

1. Державні позики України на внутрішньому ринку.................................16
2. Залучення державних позик України на зовнішньому ринку........……20
3. Управління державним боргом...................................................……...…25

ВИСНОВОК......………………………………………………………………….29

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….....................…………...…….31 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП. 

      Державна  позика є одним з найважливіших  структурних компонентів у фінансовій системі багатьох країн, що утворюється  внаслідок мобілізації державою ресурсів на внутрішніх і міжнародних ринках капіталу; у результаті нагромаджуються зобов'язання держави перед кредиторами, що мають бути покриті за рахунок бюджету країни-позичальника в майбутньому.

      Державна  позика як форма державного кредиту  характеризується тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення, підприємств, установ та організацій залучаються на фінансування суспільних потреб шляхом випуску та реалізації облігацій, казначейських зобов”язань та інших видів державних цінних паперів.

      Оформлення  державних позик може здійснюватися двома видами цінних паперів – облігаціями і казначейськими зобов’язаннями (векселями).

  Облігація є борговим зобов’язанням держави, по якому у встановлені терміни повертається борг і виплачується дохід у формі відсотків. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти).

  Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, направленого лише на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходів здійснюється у формі відсотків. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (інколи середньострокові - казначейськими нотами), облігаціями - середньо- і довгострокові.

        Проблема державних позик вважається дослідженою у західній літературі. Значну увагу їй приділили Р. Барро, Дж. Б'юкенен, А. Лернер, Р. Масгрейв, Дж. Стігліц. Різні аспекти аналізу державного боргу розкриті у роботах вітчизняних економістів. Зокрема, теоретичні аспекти досліджуваної теми містяться у роботі В. Андрущенка. Особливості макроекономічного середовища трансформації, в якому розвиваються державні позики, а також проблема державної заборгованості у перехідний період досліджувалася у працях Г. Башнянина, Т. Вахненко, О. Заруби, З. Луцишин. Проблему управління державними позиками розглядали А. Вавілов, Г. Трофімов, Т. Бондарук. Аналіз державних позик міститься у працях О. Барановського.

      Метою курсової роботи є вивчення державних позик та іхньої ролі в Україні.

      Завдання  роботи:

• вивчити теоретичні аспекти державних позик та іхньої ролі в Україні;
• розглянути класифікацію державних позик;
• розглянути державні позики України на внутрішньому ринку;
• проаналізувати залучення державних позик України на зовнішньому ринку.  

      Об'єктом  дослідження  є державні позики.

  Предметом дослідження є сутність державних позик та іхньої ролі в Україні.

      В ході виконання роботи були  використані  наукові роботи  провідних  вітчизняних і зарубіжних  економістів, нормативно-законодавчі   акти. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ  ПОЗИК У СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ 

1.1.  Сутність та призначення державних позик

      Згідно  Бюджетного кодексу України  Кабінет  Міністрів України може брати  позики в межах, визначених законом  про Державний бюджет України. Міністр  фінансів України з метою економії коштів і ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту позики.

      Право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх позик в межах  і на умовах, передбачених законом  про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України (ст. 16 Бюджетного кодексу України). Суб'єктом правовідносин є також Національний банк України, який готує пропозиції Кабінету Міністрів для політики в цій сфері, виконує операції по обслуговуванню, розміщенню боргових зобов'язань, їх погашенню і виплаті доходів кредиторам.

      Іншими  суб'єктами цих відносин є кредитори  – юридичні і фізичні особи. У  даному випадку може йти мова про  спеціальний характер подібних суб'єктів, оскільки ними будуть не всі юридичні або фізичні особи, а тільки ті, що розташовують тимчасово вільні грошові кошти, які вони надали у формі внутрішньої державної позики [7, с. 82].

      Залежно від статусу позичальника розрізняють  централізований і децентралізований  державний кредит. У першому випадку державні цінні папери випускаються урядом (Міністерством фінансів), у другому – місцевими органами влади. Місцеві позики є важливою складовою фінансів регіонального самоврядування. Вони дозволяють мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів. Децентралізований державний кредит і місцеві позики в перспективі можуть стати в Україні важливим фінансовим інструментом розвитку народного господарства.

      Емітент облігацій місцевих позик зобов'язаний оголосити всю

 необхідну інформацію про свій економічний і фінансовий стан. На основі цієї інформації потенційні інвестори будуть приймати рішення стосовно ризику придбання цих облігацій. Облігація місцевої позики містить такі реквізити: найменування цінного паперу, найменування емітента, місце знаходження-емітента, номінальна вартість облігації, строк погашення, розмір відсотків, дата й номер свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій, серія та номер облігації, підпис голови Ради. Право власності на облігації посвідчується сертифікатом. Як правило, випуск місцевих облігацій вважається таким, що відбувся, якщо в період розміщення було реалізовано не менше 50% від їх кількості, передбаченої до випуску.

      Якщо  головною доходною частиною бюджету  відповідного регіону є відрахування, дотації, субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня, то обсяг випуску облігацій місцевих позик має погоджуватися з центральним фінансовим органом – Міністерством фінансів. Можуть вводитися й інші обмеження: лімітування граничної суми позики з точки зору консолідованого бюджету, звуження масштабів використання виключно бюджетними процедурами тощо.

      Ефективність  використання місцевих позик багато в чому визначається суб'єктивним фактором – рівнем кваліфікації спеціалістів, які на місцях організовують розміщення облігацій. Залежно від місця розміщення державного кредиту розрізняють внутрішні державні позики (розміщуються в межах держави у національній валюті) і зовнішні позики (розмішуються за кордоном у іноземній валюті). Однак, у процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь й нерезиденти. Лібералізація порядку інвестування коштів нерезидентів на ринок державних цінних паперів розширює його фінансові можливості.

      Необхідними передумовами вигідного розміщення зовнішніх

державних позик на міжнародних фондових біржах є авторитет країни у світі, внутрішня суспільно-політична стабільність, фінансове благополуччя і достатній рівень кредитоспроможності. Незначні за обсягами зовнішні державні позики є неефективними, оскільки їм важко знайти на біржах "широкого" покупця, а витрати на емісію цих цінних паперів є, як правило,

досить  високими [21, с. 128].

      Залежно від термінів погашення державою своїх боргових зобов'язань виділяють: короткострокові позики (як правило, до 1 року), середньострокові позики (як правило, від 1 до 5 років) і довгострокові позики (як правило, понад 5 років). Очевидно, що конкретний термін погашення державних позик, за яким виділяються різні види державного кредиту, є відносним.

      Занадто великі терміни погашення державних позик вважаються недоцільними, адже в цьому випадку обтяжуються майбутні покоління громадян цієї країни. Особливо наочно цей факт проявляється при зовнішніх позиках. Довгострокові позики обтяжують державний бюджет на багато років вперед, перешкоджають його нормальному функціонуванню (зростає загальна сума, що підлягає сплаті кредиторам за весь час позики). Проте діє й інша закономірність: чим "коротші" облігації державних позик, тим складніше налагодити управління і регулювання їх обігом.

      За  видами доходності державні позики поділяють на:

-  відсоткові позики: власники цінних паперів отримують доход з розрахунку певних, як правило, фіксованих, відсотків річних;

-  безвідсоткові (дисконтні) позики: державні цінні папери реалізуються за ціною, що нижча за їх номінальну вартість; різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації, що відшкодовується власникові під час погашення, становить доход з цінних паперів;

-  виграшні позики: державні цінні папери реалізуються без встановлення

 фіксованих відсотків; власники отримують доход за умови включення

даного номера облігації у виграшний тираж погашення.

      Специфічне  місце в системі державного фінансування і кредитування посідають державні лотереї – розіграш державою грошових сум чи речей за допомогою платних білетів. Лотерея виступає як форма залучення у відповідний бюджет коштів населення через продаж нумерованих лотерейних білетів, коли лише частина зібраних коштів розігрується у вигляді виграшів. Держава отримує при цьому доход, який дорівнює різниці між коштами, які надходять внаслідок випуску та реалізації лотерейних білетів, і коштами, які використані на виплату виграшів (враховується й фінансування витрат організацій, які проводять лотереї). Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. прийнято Положення про порядок реєстрації випуску і проведення державних грошових лотерей в Україні.  

      1.2.   Форми внутрішніх державних позик 

    Державні  позики – це кредитні відносини  між державою та фізичними або  юридичними особами, в результаті яких держава отримує обумовлену суму грошових засобів на певний строк за встановлену плату. Розмір державної позики включається в суму державного боргу країни. В державних позиках містяться тимчасово вільні грошові засоби, які звільняються в процесі виробництва. Ці засоби, які надаються за певний процент, створюють об’єктивну основу для розвитку державного кредиту [4, с. 83].

    При розміщенні позик держава купує  позичковий капітал як товар. Володарі позичкового капіталу отримують  від держави плату у вигляді  проценту, який для кредитора є формою присвоєння вартості, а для боржника – ціною позичкового капіталу. Капітал кредитора держави підвищується без участі його в процесі виробництва, так як процент по облігаціям

виплачується  із державних доходів.

    Державні  позики мають ту ж класову сутність, що й податки. Однак

експлуатований  характер позик прихований тим, що головними  кредиторами держави є володарі позичкового капіталу. При стягненні  податків відбувається видиме зменшення  заробітної плати, утримання, доходів  селян та власників. Розміщення ж державних позик зовнішньо не зачіпає доходи населення: облігації позик реалізуються головним чином серед банків, страхових компаній, кредитних суспільств, монополій, капіталістів та інших представників фінансового капіталу. Тільки незначну частину облігацій

державних позик купує робочий клас.

    Різниця позик від податків проявляється ще в тому, що позики представляють  добровільну угоду та угоду з  відшкодуванням, а податки – примусове  вилучення та вилучення без відшкодування. Однак по своїй соціально-економічній сутності державний кредит безпосередньо пов’язаний з податковою системою капіталістичних країн. Отже, засоби, отримані шляхом податків, є єдиним джерелом погашення боргу та виплати процентів від позик.

    Грошові засоби держава залучає головним чином шляхом розпродажу облігацій. Облігації це цінні папери, які представляють собою державні боргові зобов’язання, як дають право їх власникам по закінченні певного строку отримати знову суму боргу та проценти. Слово облігація виникає від латинського слова obligatio, що означає обов’язок. Держава, яка взяла в позику певну суму грошей, повинна або повернути її в певний строк з процентами, або виплачувати проценти протягом всього року використання грошових засобів, а після закінчення всього строку повернути і суму боргу.

    Іншим методом мобілізації засобів  через систему державного кредиту  є 

ощадні  банки та каси, оскільки залишок  вкладів населення в ощадні каси та банки в законодавчому порядку  поступає до розпорядження держави  та представляє собою, по суті, безстрокову державну позику. Тимчасово вільні засоби населення залучаються також через родинні ощадним касам або ощадним банкам банківські інститути-установи взаємного кредиту, суспільства фінансування житлового будівництва та ін. в розвинутих країнах ощадні каси повинні вміщати в державні цінні папери від 27 до 50 % стабільного залишку вкладів. Економічною основою організації ощадної справи є тимчасово вільні засоби населення. Призначення ощадних кас – мобілізувати ці заощадження в інтересах держави.

    Ощадні  каси – це кредитні установи, основна  функція яких – залучення тимчасово  вільних грошових засобів населення  та заощаджень; в багатьох капіталістичних  країнах ощадні каси здійснюють операції і по кредитуванню населення [3, с. 104].

    Акумульованими ощадними касами грошові засоби населення служать одним з джерел позичкового капіталу. Їх діяльність спрямована на посилення перерозподілу національного доходу в інтересах забезпечення відтворення капіталістичного способу виробництва та має ціллю концентрацію та централізацію всіх дрібних заощаджень.

    В ряді країн кредитні установи, які  виконують функцію ощадних кас, називаються ощадними банками. Ощадні банки відносяться до числа невеликих  кредитних установ, які діють  частіше всього в регіональному  масштабі.

    Ощадні  каси бувають державними, приватними та муніципальними. У Великобританії, Японії та Італії головне місце посідають  державні ощадні банки, у Франції  –державні та муніципальні, у США  – взаємні, тобто широко розвинуті  всі три види ощадних кас. Вклади населення залучаються на поточні та інвестиційні рахунки.

    В епоху загальної кризи залучення  засобів населення через ощадні каси

розширюється. Причинами цього процесу є зростання чисельності робочого класу та інших категорій трудящих, збільшення під впливом інфляції номінальної заробітної плати, витрат на житлове будівництво, на навчання, отримання кваліфікації, хронічний ріст цін. Цим пояснюється той факт, що в розвинутих капіталістичних країнах більшість вкладів належать дрібним вкладникам.

    Доход на грошові засоби, які поміщені в ощадні каси та банки виплачуються, як правило, у вигляді процентів, які диференціюються в залежності від виду та строку вкладів. У зв’язку з різким збільшенням суми короткострокового боргу в загальній сумі державної заборгованості держава прагне продовжити строки вкладів, сплачуючи по вкладам на тривалий строк більш високий процент. Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, направленого лише на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходів здійснюється у формі відсотків. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики, облігаціями - середньо- і довгострокові.  

      1.3.  Класифікація державних позик. 

      Державні  позики класифікуються відповідно до умов, які визначені державою та її кредиторами, в залежності від місця та способів розташування, строків погашення, дохідності, валюти та інших особливостей. За правилами емісії позики поділяються на позики, які випускаються центральним урядом та які випускаються місцевими органами управління. Позики центрального уряду переважають в загальній сумі державної заборгованості; їхня питома вага в загальній сумі боргу складає 60-80 %; інша частина приходиться на облігації місцевих органів влади.

      За  місцем розміщення державні позики поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішня позика випускається на внутрішній ринок, розміщується всередині країни в національній валюті. В сучасних умовах, коли валюти різко знецінені, нерідні випадки, коли позики на внутрішньому ринку розміщуються в іноземній валюті. Зовнішня позика укладається на

іноземному  грошовому ринку в національній або іноземній валюті.

      Головне місце в загальній сумі державної  заборгованості займають

внутрішні позики [15, с. 56].

      За  дохідністю позики поділяються на процентні  та лотерейні.  Процентні облігації – основний вид облігацій державних позик. Власник облігацій процентних позик отримують рівними частинами щорічний дохід за встановленою процентною ставкою. Проценти оплачуються за купонами, які пред’являються до оплати в обумовлене при випуску позики часу, тобто сума доходу на вкладений капітал виплачується поступово протягом всього строку позики. Власники облігації лотерейних (виграшних) позик отримують всю суму доходу в момент погашення облігацій, при цьому дохід виплачується тільки по виграшним облігаціям. Одночасно з виплатою доходу погашається і номінальна ціна облігацій. За всіма видами облігації проценти виплачуються два рази в рік.

      За  строками погашення державні позики діляться на поточні короткострокові, середньострокові, довгострокові та безстрокові. Поточні позики випускають терміном від 3 місяців до року (в окремих країнах до них відносять позики до 3 років), короткострокові – від 1 до 2-5 років, середньострокові – від 3-5 до 10 років, довгострокові – від 5-10 до 40-50 років. По безстроковим позикам умови та строки погашення в момент випуску позики, як правило, не визначається, обговорюються лише проценти за позики та нерідко їх захист від знецінення.

      Найбільш  розповсюджена форма поточного  боргу держави – казначейські векселя, які випускаються строком на 90 днів для покриття касового дефіциту бюджету; вони не вміщують процентних купонів, реалізуються зі скидкою з номіналу або викупають за повною загальною ціною. Казначейські векселя розміщуються головним чином серед фінансово-кредитних інститутів та торгово-промислових корпорацій, що приносять їм значним дохід. Випуск і погашення казначейських векселів

здійснюють  емісійні банки.

      Типова  форма короткострокового боргу  – сертифікати заборгованості, ноти та бони, які можуть використовуватися для оплати податків. Використання нот, бон та сертифікатів заборгованості дає можливість фінансовому капіталу отримати у вигляді процентів додаткові доходи на засоби, які призначені для внесення податків.

      За  методом розміщення позики поділяються на добровільні та примусові. За формою державні позики, кредити, гарантії – майже завжди добровільна угода. Підписка на державну позику є добровільною, так як примусове розміщення облігації зазвичай підриває довіру до нього. Фактично економічний примус спостерігається при недовантаженні підприємств, тобто необхідності перетворити вільну грошову готівку в капітал. Примусові за формою позики – порівняно рідке явище. Як правило, вони випускаються у воєнний час або в умовах гостро критичних фінансових ситуацій, коли має місце гостра потреба держави в грошових засобах.

  Поділ державних позик в залежності від особливостей їх випуску, обігу, погашення показаний в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1.

Класифікація  державних позик

    Державні  позики поділяються на облігаційні  та безоблігаційні. Внутрішні позики, які розташовані на ринку позичкового  капіталу, зазвичай оформляються державними облігаціями, які на всю суму позики кредитори отримують цінні папери. Позики уряду в ощадних касах та зовнішні міжурядові позики, як правило, облігаціями не оформляються та називаються безоблігаційними. Труднощі розміщення державних цінних паперів обумовили випуск облігацій з різним режимом звернення на грошовому ринку.

      Для кожної країни характерна своя специфіка  в розташуванні облігацій державних  позик, обумовлена особливостями економічного розвитку країни, ринку позичкових капіталів, емісії та типів позик, повноваженнями різних рівнів державного управління і т.д.

    Відмінності між облігаціями і казначейськими зобов'язаннями зазначені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Відмінності між облігаціями і казначейськими зобов’язаннями

    Уряд  при встановленні проценту по позикам  виходить із рівня його на ринку  позичкових капіталів. По суті, величина проценту визначає купівельну ціну державних  паперів. Проценти по новій позиці звичайно трохи вище процентів по облігаціям раніше випущених позик, що сприяє їх швидшій реалізації. Крім того, враховується строк дії позики та рівень проценту на ринку позичкового капіталу. Як правило, процент збільшується з збільшенням цього строку.

      Крім  номінальної ціни, при випуску  позики держава встановлює також емісійний курс, тобто ціну, по якій облігації передаються банками або їх об’єднанням для продажу. Всю суму випущеної позики держава не отримує, так як облігації розміщуються серед власників по емісійній ціні, яка звичайно нижча номінальної.

      Ринковою, або курсовою, ціною державних  облігацій називається ціні, за якою вони купуються та продаються на грошовому  ринку. Курсова ціна може значно відхилятися  від номінальної. Степінь відхилення визначається в першу чергу висотою  номінального проценту по облігаціям, тобто їх дохідністю, а також рівнем позичкового проценту на грошовому ринку, обумовленим попитом та пропозицією на капітал.

Висновок.