Интеграция в ЕС, как основное направление внешней политики Хорватии

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чорноморський державний  університет імені Петра Могили

 

 

Кафедра міжнародних  відносин та зовнішньої політики

 

 

КУРСОВА РОБОТА

за спеціальністю 6.03020101

 

ІНТЕГРАЦІЯ  ДО ЄС, ЯК ОСНОВНИЙ НАПРЯМ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ХОРВАТІЇ

 

 

 

Студент-виконавець:

Кузнєцова Дар’я Олександрівна_____

392 група факультету політичних наук

Науковий керівник: к. і. н., доцент

Богданова Тетяна Євгенівна ________

 

 

 

Допущено до захисту

Зав. кафедри ________________

«__»__________________2012 р.

 

 

 

Миколаїв – 2012

 

ЗМІСТ

 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ  СКОРОЧЕНЬ………………………………………...3

ВСТУП……………………………………………………………………….........4

РОЗДІЛ 1. Інтеграція країн Центральної та Східної Європи до ЄС………….8

1.1 Вимоги до вступу в ЄС для країн Центральної та Східної Європи……………………………………………………………………………..8

1.2 Вимоги для вступу в зону дії Шенгенської угоди і зони дії євро………………………………………………………………………………..10

1.3 Наслідки та прогнози вступу країн Центральної та Східної Європи до ЄС……………………………………………………………………………...14

РОЗДІЛ 2. Зовнішня політика Хорватії………………………………………..22

2.1 Основні цілі зовнішньої політики Хорватії………………………....22

2.2.Місце євроінтеграційного напряму в зовнішній політиці Хорватії…………………………………………………………………………...26

РОЗДІЛ 3. Процес інтеграції Хорватії до ЄС…………………………………28

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………...36

 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ  СКОРОЧЕНЬ

 

ЄС–   Європейський Союз.

Країни ЦСЄ– країни Центральної та Східної Європи.

PHARE–  Poland, Hungary Aid for the Reconstruction of the Economy.

ERM-II–  European Exchange Rate Mechanism.

ВВП–  Валовий внутрішній продукт.

ЕВС–   Економічний і валютний союз.

ЦБ–                       Центральний банк.

ЄЦБ–                    Європейський центральний банк.

ТНК–                    Транснаціональні корпорації.

НАТО –               Північноатлантичний Альянс.

ООН –                  Організація Об’єднаних Націй.

ОБСЄ–                 Організація Безпеки і Співробітництва в Європі.

ЕКОФІН–          Рада міністрів економіки й фінансів.

ЮНЕСКО–           Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури

МТКЮ–  Міжнародний трибунал, щодо колишньої Югославії.

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  дослідження. Європейський Союз на сьогоднішній день є успішним інтеграційним утворенням. У його склад входять майже всі європейські країни, при цьому досить часто відбуваються нові розширення. 1 травня 2004 року в його ряди вступили десять нових країн: Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія й Естонія. Це розширення стало небаченим по масштабі подією. Для країн, що вступили, це було дуже важливе рішення, тому що в результаті вони одержували серйозну підтримку в особі Європейського Союзу не тільки в економічному плані, але й у політичному. Членство в ЄС розглядалася як гарантія вільного доступу до ринків, як підтримка економічних перетворень і як участь у фінансових трансфертах. Однак це з'явилося для них складним випробуванням, тому що за порівняно невеликий строк їм треба було провести безліч реформ. Самому Євросоюзу довелося у зв'язку із цим розширенням також провести реформи, тобто вступ нових країн підштовхнуло Європейський Союз до реформування існуючих інститутів.

Найбільш актуальною серед країн ЦСЄ зараз є інтеграція Хорватії до ЄС, адже країна знаходиться вже на завершальному етапі і вже в 2013 році стане новим членом Європейського Союзу. Тому э актуальним розглянути детально процес інтеграції Хорватії до ЄС, проаналізувати реформи, які країна проводила задля того, щоб стати гідної країно для вступу в ЄС.

Об’єктом дослідження є зовнішня політика Хорватії.

Предметом дослідження є інтеграція до ЄС, як основний напрямок зовнішньої політики Хорватії.

Територіальні рамки цієї праці обмежені територіями таких держав, як країни ЦСЄ.

Хронологічні  рамки дослідження охоплюють період від 1991 року проголошення незалежності Хорватії та до сьогоднішніх днів.

Метою курсової роботи є аналіз зовнішньої політики Хорватії,а саме місця інтеграційного напрямку в зовнішній політиці Хорватії.

Відповідно  до мети були поставлені такі завдання:

• Проаналізувати умови вступу країн центрально-східної Європи до ЄС;
• Вияснити перспективи та можливості вступу країн центрально-східної Європи до ЄС;
• Дослідити основні цілі зовнішньої політики Хорватії;
• Проаналізувати місце євроінтеграційного напряму в зовнішній політиці Хорватії;
• Розглянути процес та основні етапи інтеграції Хорватії до ЄС;

Методологічні засади роботи обумовлені вибором об’єкту та предмету дослідження, метою та поставленими у вступі завданнями. Методологічною основою курсової роботи є принцип об’єктивності та плюралізму, використання яких передбачає неупереджений аналіз подій та окреслення різних точок зору на заявлену тему дослідження.

Під час опрацювання  матеріалів дослідження проводився аналіз літератури та інформаційних  джерел. Автором були використані такі загальнонаукові методи, як логічний, синтез, аналіз, індукція, дедукція.

Аналіз джерел та літератури. У дослідженні автором було використано матеріал з періодичних видань, електронні ресурси та джерела. Ознайомившись з ними, автор дійшов висновку, що наукові праці розкривають окремі аспекти порушених автором дослідження питання, що дозволяє користуватися даними матеріалами задля виконання поставлених завдань.

В роботі були використані офіційні документи Європейського Союзу, зокрема «Рішення Ради ЄС» [3], «Законодавча резолюція Європарламенту» [4]. Дані матеріали допомогли автору окреслити умови вступу Хорватії до ЄС та вимоги до вступу країн центрально-східної Європи. Данні документи надають нам цілісну картину про рішення Європейського Союзу, щодо вступу країн ЦСЄ. Для розуміння зовнішньої політики Хорватії неабияку користь становить інформація про, яка була взята з сайту МЗС Хорватії [5]. Там надаються офіційні дані, щодо цілей та пріоритетів зовнішньої політики Хорватії, її основні інтереси.

Автор, при написанні  роботи, користувався різними статтями та публікаціями, переважно в роботі використанні статті вітчизняних та російських дослідників, але також були використані матеріали статей зарубіжних дослідників. Значну увагу було приділено роботам: П.А. Іскандерова В своїх статтях він робить акцент на Балканський регіон. Досліджує минуле регіону та перспективи розвитку в майбутньому, також в одній з робіт досліджуються партнерські відносини країн Балканського регіону та ЄС, розглядається можливість вступу країн до союзу, робиться акцент на історії взаємовідносин країн Балканського регіону та ЄС. Так як Хорватія входить до Балканського регіону, та зараз є найближче всього до вступу в ЄС, то їй в роботах приділялося багато уваги та робився акцент саме на розвитку відносин Хорватії з ЄС. Також значній внесок в роботу зробила стаття О.Соколовскої У своїй статті вона досліджує шлях Хорватії до ЄС. Розглядає перші кроки на шляху до євро інтеграції, починаючи з 1991 року, тобто проголошення незалежності Хорватії та досліджує весь шлях та етапи інтеграції до сьогоднішніх днів. Розглядає причини проблем на шляху до ЄС та їх усунення.

Наукова новизна:

• здійснення комплексне дослідження вимог вступу країн ЦСЄ до ЄС. Прогнози розширення ЄС та наслідки вступу країн ЦСЄ до ЄС.
• Виокремлено ключеві цілі зовнішньої політики Хорватії. При цьому особливу увагу приділено відносин Хорватії з Європейським Союзом.
• Досліджені етапи та процес інтеграції Хорватії до ЄС. Проаналізовано погляди кожного з президентів Хорватії після проголошення незалежності, щодо європейської інтеграції.

Практичне значення роботи полягає в тому, що дослідження написане в наукових та навчальних цілях і його матеріали можуть бути використані для підготовки інших видів наукових робіт, зокрема, рефератів та доповідей.

Апробація результатів дослідження була здійснена на V Регіональній науково-практичній конференції студентів та молодих учених «Південна Україна в міжнародних відносинах: історія та сучасність», яка відбулась 16 березня 2012 року в приміщенні Чорноморського держаного університету імені Петра Могили.

Структура роботи. відбиває поставлені перед дослідженням цілі та завдання. Загальний обсяг роботи становить 38 сторінок, з них основного тексту – 25 сторінок. Робота містить вступ, перелік умовних скорочень, 3 розділи, висновки і список використаних джерел та літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ІНТЕГРАЦІЯ  КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ ДО ЄС

 

1.1 Вимоги до вступу в ЄС для країн Центральної та Східної Європи

Протягом всієї своєї  історії ЄС розвивається по двох напрямках: усе більше повного об'єднання національних господарств у єдину регіональну економіку й територіальне розширення зони інтеграції .

Розширення ЄС покликане  сприяти його економічному й політичному  розвитку. Даний процес надає наступні переваги:

• підвищення ролі ЄС у світовій політиці;
• посилення економічної ваги ЄС у світовому господарстві;
• розширення пояса демократії, стабільності й процвітання на європейському континенті

Однак даний процес має  як переваги, так і недоліки: поділ, що підсилюється, Європи на більші й  малі, бідні й багаті держави, євроцентризм і проамериканізм, ускладнення механізму прийняття економічних і політичних рішень. [6,c.59].

На сесії Європейського  Союзу 1994р. була визначена стратегія  «так званого попереднього вступу», фінансованого по програмі PHARE у  вигляді допомоги на суму близько 1 млрд. євро щорічно для десяти країн-кандидатів. Дана програма зосереджує на двох пріоритетах:

• допомога адміністрації держави-кандидата в здійсненні обов'язків Євросоюзу. Також виявляється допомога національному й регіональному уряду;
• допомога державі-кандидатові, щоб «підняти» рівень галузей промисловості й інфраструктуру до рівня стандартів Європейського Союзу, мобілізуя необхідне вкладення капіталу, особливо в ті сфери де ЄС особливо вимогливо: навколишнє середовище, транспорт, промисловість, якість продукції, умови роботи [5].

Вони (кожний окремо) представили  в 1995 році Білу книгу, де розглядалися їхні дії для підготовки до вступу в єдиний ринок Європейського  Союзу. У липні 1997 року Європейська  комісія опублікувала свою думку із приводу сформованої ситуації, а також необхідні умови для претендентів. Відповідно до цієї публікації, країни-кандидати повинні забезпечити:

1. стабільність інститутів, що забезпечують демократію, законність, дотримання прав людини й національних меншостей;
2. наявність функціонуючої ринкової економіки, здатної витримувати конкуренцію й справлятися з дією ринкових сил у країнах Центральної й Східної Європи й у ЄС;
3. готовність і здатність прийняти на себе всі зобов'язання, пов'язані зі членством у ЄС, згода із цілями створення економічного й валютного союзу;
4. установлення добросусідських відносин з безпосередніми сусідами [4].

Крім того, гарантуючи, що розширення ЄС не підірве економічні й соціальні досягнення, під час  переговорів із країнами-кандидатами  країни-члени Європейського Союзу наполягали на:

• поліпшенні економічний і сільськогосподарський сектори;
• реформуванні судової системи й боротьбі з корупцією;
• прийнятті законів про нешкідливість харчових продуктів;
• протистоянні організованої злочинності, економічним і фінансовим злочинам, торгівлі наркотиками й іншими забороненими товарами;
• підтримці прав меншостей;
• поліпшенні й захисті навколишнього середовища, зокрема в плані організації збору й видалення відходів і безпеки від атомних електростанцій.

Збільшення чисельного складу Єврозони за рахунок приєднання нових країн нерідко викликає серйозні проблеми для ЄС:

1. нездатність країн-претендентів укластися в рамки критеріїв Економічного й Валютного Союзу ЄС і переходу до єдиної валюти - євро;
2. виникнення в ЄС нових претендентів на одержання аграрних і структурних субсидій з бюджету ЄС;
3. необхідність великих фінансових витрат на трансформацію внутрішньо економічних показників і допомоги новим країнам-членам ЕС.

Отже, розглядаючи вимоги до вступу в ЄС країн ЦСЄ можна зробити висновок, що по-перше процес розширення ЄС має значні переваги, але задля вступу до ЄС країнам потрібно провести багато реформ, щоб стати на той рівень, який потрібен Європейському союзу [3].

 

1.2 Вимоги для вступу в зону дії Шенгенської угоди і зони дії євро

Таким чином, розширення Європейського Союзу є одним  з головних напрямків у його розвитку, що має як позитивні сторони, так  і негативні. Незважаючи на важкі  для виконання критерії, вступ  у Євросоюз нових країн все-таки відбувається, тому що переваг більше, нехай навіть частина з них розглядаються тільки в довгостроковій перспективі.

Вступ у Європейський Союз означає крім усього іншого можливість входження в зону євро. Для того щоб увести євро, у державі повинен  нормально функціонувати механізм спільного регулювання коливань валютних курсів ( ERM-II) як мінімум два роки й при цьому не повинна відбуватися девальвація валюти. Також для входження в зону євро державі-кандидатові необхідно задовольняти наступним чотирьом критеріям:

• середній рівень річної інфляції не повинен перевищувати 1,5% від усередненого рівня інфляції трьох країн зони євро з найбільш низькими її темпами;
• середньорічний рівень довгострокових процентних ставок не може перевищувати їхній рівень у трьох країнах з найбільш низькими темпами інфляції більш ніж на 2 процентних пункти;
• річний бюджетний дефіцит, що не перевищує 3% від ВВП (див.: додаток №3), і загальний державний борг, що не перевищує 60% від ВВП або який постійно зменшується (див.: додаток №4);
• стабільний валютний курс національної валюти на валютних ринках. Ця стабільність повинна проявлятися й тривати протягом двох років [22,c.99].

У цілому процес введення єдиної європейської валюти країнами-кандидатами  складається із трьох етапів:

1. Приведення у відповідність  національного законодавства з єдиним законодавством ЄС, що створює юридичну базу для приєднання до Економічного й валютного союзу (ЕВС), що повинне бути зроблене в основному до моменту входження в ЄС. Це стосується насамперед:

• законодавства про діяльність центральних банків: повна незалежність ЦБ (інституціональна, персонального й фінансова) відповідно до Договору про створення й Устав Європейської системи центральних банків, у тому числі заборона якої-небудь участі у фінансуванні державного сектора; забезпечення стабільності внутрішніх цін повинне стати основною метою ЦБ і ін. Після вступу в ЄС ЦБ нових країн-членів повинні будуть внести відповідні зміни у свої устави для забезпечення виконання в майбутньому функцій членів Євросистеми (центральні банки країн зони євро й ЄЦБ), об'єднаних завданнями проведення єдиної грошово-кредитної політики;
• законодавства, що забезпечує лібералізацію руху капіталу (до вступу в ЄС);
• створення умов для функціонування стійкої банківської системи й фінансової стабільності: виконання директив ЄС у банківській і фінансовій сферах (до вступу в ЄС).

2. Одночасно із входженням  у ЄС нові члени вступають  і в ЕВС (але не в зону євро) зі статусом неповного членства із зобов'язанням наступного введення єдиної валюти. ЦБ нових країн-членів приєднуються до Європейської системи центральних банків і стають членами Загальної ради ЕЦБ, що поєднує голів ЦБ всіх країн ЄС, у тому числі не вхідних у зону євро. На даному етапі нові члени ЄС повинні будуть приєднатися до системи регулювання валютних курсів ERM-II і брати участь у механізмі координації й колективного контролю за проведенням національної економічної політики відповідно до основних орієнтирів у цій області, прийнятими на «есовському рівні». Нові члени ЄС представлять програми економічного зближення, виконання яких буде піддаватися щорічному розгляду на засіданнях Ради міністрів економіки й фінансів (ЕКОФІН)

3. Повне членство в ЄВС і введення євро. Виконання на стійкій основі критеріїв Маастрихтського договору за умови реалізації інших вимог, насамперед правового й інституціонального порядку (по забезпеченню проведення єдиної грошово-кредитної політики), досягнення економічного зближення із країнами зони євро, проведення збалансованої бюджетної політики відповідно до Пакту стабільності й росту буде служити підставою для колективного ухвалення рішення про входження в зону євро [2].

Незважаючи на досить довгий і кропіткий процес входження  в зону євро, практично всі держави  намагаються це зробити, тому що введення євро несе для держави певні економічні вигоди. Євро використовується не тільки в самому ЄС, але й у країнах не вхідних у нього. Тому Євросоюз, а отже, і всі країни вхідні в нього і євро, що мають, як національну валюту, одержують політичні й економічні переваги, маючи у своєму розпорядженні сильну міжнародну валюту. У політичних відносинах ЄС (а разом з ним і всі вхідні в нього країни) знаходить міжнародний престиж, і його глобальний вплив зростає. Економічні вигоди включають більше низькі транзакційні витрати й процентні ставки й більше високу прибутковість фінансових установ, обумовлені зрослою економічною активністю й ефективністю внутрішніх ринків капіталу; можливість фінансування дефіциту по рахунку поточних операцій власною валютою Союзу, що усуває необхідність нарощування резервів в іноземній валюті; і емісійний дохід завдяки випуску Європейським Союзом безпроцентних вимог до самого себе в обмін на товари й послуги.

Однак перетворення валюти в міжнародну також спричиняє  ризики й відповідальність. Хоча важливе  значення має проведення правильної макроекономічної політики для збереження стабільності цін і обмінного курсу, Євросоюз стає більше уразливим перед коливаннями потоків капіталу, які можуть породжувати фінансову й макроекономічну нестабільність і обмежувати вибір можливих мір політики. У той же час визначення грошово-кредитного цільового показника стає більше важким завданням, тому що частина валюти перебуває за кордоном, що ускладнює проведення грошово-кредитної політики [16,c.97].

На території Європейського  Союзу діє також Шенгенська угода. Це угода, підписана в 1985 році, дозволяє ліквідувати систему контролю границь між країнами, які підписали договір.. Воно містить у собі забезпечення координацією контролю зовнішніх границь і співробітництво з поліцією сусідніх держав.

Кожна нова країна перед остаточним підписанням Шенгенскої угоди повинна мати «підготовленими чотири сфери»:

• повітряні границі;
• поліцію, що співробітничає;
• візовий режим;
• захист особистих даних.

Процес вивчення ступеня  готовності вступу країни в зону дії  Шенгенскої угоди містить у собі візити експертів Європейського Союзу в певні інститути й виробничі приміщення країни-кандидата.

Вступ у зону дії Шенгенскої угоди, безсумнівно, має значні переваги. По-перше, збільшиться туристичний потік у країну, що викличе за собою збільшення масштабів торгівлі й, як наслідок, економічний ріст. По-друге, відкриття границь між державами-членами ЕС і країнами, що тільки вступили, означає для других повну інтеграцію з першими.

Таким чином, вступ у зону дії євро й Шенгенскої угоди є складовою частиною Європейського Союзу. І незважаючи на те, що вимоги для країн, які вступають важкі, все-таки воно несе дуже відчутні переваги, у першу чергу в економічному плані. А це надто важливо для країн Центральної й Східної Європи [17,c.40].

Отже, вступ в ЄС означає вступ в зону євро, але для цього країни мають відповідати 4 основним критеріям, а в цілому процес введення єдиної європейської валюти країнами-кандидатами складається із трьох етапів. Але незважаючи на досить довгий і кропіткий процес входження в зону євро, практично всі держави намагаються це зробити, тому що введення євро несе для держави певні економічні вигоди.

 

1.3 Наслідки та прогнози вступу країн Центральної та Східної Європи до ЄС

Вступ країн Центральної  й Східної Європи в Європейський Союз представляється дуже важливим і серйозним кроком, тому що безпосередньо впливає на розміщення політичних і економічних сил у Європі й у світі в цілому. Часто виникаюче питання: хто ж більше виграє від розширення ЄС - великі старі члени, нові члени, Союз у цілому - не має однозначної й остаточної відповіді.

У результаті вступу країн ЦСЄ населення ЄС збільшилося приблизно на 100млн. чоловік і склало порядку 470 млн. чоловік. Значно розширилася територія Євросоюзу. У такий спосіб підсилюється політична вага ЄС у світі, більша частина Європи об'єднана в рамках загальної системи політичної, економічної й екологічної безпеки.

Необхідно відзначити, що багато позитивних результатів поглиблення  інтеграції країни ЦСЄ відчули вже на етапі асоційованого членства. Тоді держави ЦСЄ одержали можливість до 60-65% товарообігу реалізовувати на безмитній основі, а з 2001 року торгівля промисловими товарами практично на 100% звільнена від мит і яких-небудь кількісних обмежень [8,c.19]

Також лідери Євросоюзу  схвалили введення євро в Словенії з 1 січня 2007 року. Словенія є першою країною із вступили в ЄС країн ЦСЄ що вдалося виконати всі необхідні критерії по зниженню державного боргу й дефіциту бюджету для приєднання до зони євро. Інфляція в країні склала в 2005 році 2,4% при необхідних 2,61%. Інші країни, що претендують на входження в зону євро, поки не можуть виконати критерій по інфляції. Очікується, що Естонія, Литва, Латвія перейдуть на європейську валюту в 2008 році, в 2009 році до зони євро приєднається Словаччина, а в 2010-м Чехія [2].

Необхідно помітити, що на засіданні Ради Європейського союзу  по внутрішніх справах було ухвалене рішення про розширення Шенгенской зони: з 2007 року в неї ввійдуть дев'ять  із десяти держав, що стали членами  ЄС у травні 2004 року. В основному  вона поповниться країнами Центральної й Східної Європи, серед яких Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Латвія, Литва й Естонія. Остаточне рішення по скасуванню контролю на границях із цими державами приймуть на зустрічі міністрів внутрішніх справ і юстиції ЄС восени наступного року, так що реальний процес їхньої інтеграції почнеться тільки в грудні 2007 року й протриває до кінця березня 2008 року.

Ще до п'ятого розширення Європейського Союзу можна було говорити про дворівневий розвиток країн ЄС: «на одному економічному полюсі - Німеччина, Італія, Франція, на іншому - Португалія й Греція». Тепер же, із прийняттям десяти нових членів і розширенням числа учасників найбільшого інтеграційного угруповання до 25, доречно порушувати питання про трьохрівневий економічний розвиток країн, що входять у Європейський Союз.

Великомасштабне приєднання до ЄС нових членів із країн ЦВЕ  унеможливлює проведення політики солідарності в тім обсязі й тих формах, як це було в 90-е роки. У ці роки за рахунок  ресурсів структурних фондів виявлялася підтримка регіонам-одержувачам, у яких проживало 178 млн. чоловік [8,c.21].

Складне положення не зупиняє процес політичної інтеграції й не служить непереборною перешкодою на шляху економічної інтеграції - воно просто ускладнює її. Різні  швидкості скорочення відставання нових держав ЄС від провідних європейських країн залишаються такою ж реальністю, якими були різні швидкості їхнього руху на шляху до євроатлантичних структур. Усередині Союзу, видимо, ніколи не зникнуть етноконфесійні й культурні розходження, залишаться обриси й границі існуючих географічних зон. Якщо говорити конкретніше, те можна припустити, що збережуть свою регіональну ідентичність країни Балтії, Балкан, а також Польща, Чехія й Угорщина як група ініціаторів входження в НАТО і ЄС; Словаччина й Словенія разом з Польщею й Чехією можуть утворити субрегіон (стосовно всієї ЦСЄ) з перевагою слов'янських етносів і католицизму [14].

Вступ у ЄС країн ЦСЄ істотно знизило показник сукупного ВВП на душу населення, тому ряд районів - колишніх одержувачів допомоги втратили статус найбільше бідних, тому що їхній показник перевищив 75% середнього по ЄС рівня. Однак у довгостроковій перспективі очікуються певні позитивні перспективи. Існує думка, що протягом 10 років після розширення сукупний ВВП ЄС виросте на 0,5% у порівнянні з попереднім десятиліттям - у цьому випадку відкладений економічний виграш переважить для Союзу поточний програш. Також необхідно помітити, що проходить процес розширення споживчого ринку, знижується рівень безробіття. (у країнах ЦСЄ безробіття в 2004 р. знизилася в порівнянні з попереднім роком з 8,5% до 8,3%), поліпшуються умови для експансії капіталу й корпорацій провідних європейських держав у реальну економіку й на ринки країн ЦСЄ. Але ця експансія має зворотний бік - витік інвестицій понад припустимий рівень внаслідок більше низьких податків (прибуткових, корпоративних, на робочу силу, ПДВ) у цих країнах [1].

Для оцінки можливостей  не формальної, а сутнісної економічної  інтеграції ЦСЄ в ЄС корисно констатувати, що за півтора десятиліття в регіоні з'явилися середні шари матеріально забезпеченого населення й незалежне підприємництво, включаючи дрібний бізнес, переймає управлінський досвід розвинених капіталістичних країн, відбувається адаптація законодавства в господарській сфері до норм і практики ЄС-15, розширюється асортименти товарів масового попиту й послуг. Темпи, кількісні і якісні характеристики цих явищ у різних країнах неоднакові й досить умовні. Зберігаються більше низька в порівнянні з ядром Європи технологічна й інфраструктурна оснащеність економік, більше низька якість культури праці й робочої сили й, як наслідок, невисока конкурентоспроможність більшості вироблених у регіоні товарів і послуг. Ніхто не в змозі дати точний прогноз про строки подолання цього відставання, як і із упевненістю припустити, що воно взагалі відбудеться, оскільки за цей час розвинені країни також не будуть стояти на місці. У країнах ЦСЄ є галузі й підприємства, що виконують роль флагманів у русі реальної економіки до стандартів Заходу, але поза сировинний і добувний сектори їх поки занадто мало (наприклад, поліграфічна індустрія в Польщі, автомобілебудування в Чехії, готельний бізнес і електроніка в Угорщині). У багатьох країнах регіону після входження в ЄС був закритий ряд підприємств через їхню не конкурентоспроможність. Хоча ці підприємства в основному державні, у цілому зберігається надмірно висока (по мірках Заходу) роль держави в економіці. Не переборена система адміністративного контролю над цінами на сільськогосподарську продукцію [8].