Катування (ст. 127 КК України)

РЕФЕРАТ 
 

     Обсяг курсової роботи становить– 47 сторінок, список використаних джерел - 20 найменування.

     Об’єктом  дослідження є катування як суспільно небеспечне явище та його сутність.

     Предметом дослідження є – теоретичні положення кримінального права України, статті 127 КК України що встановлюють відповідальність за катування, правозастосовна практика з питань кримінальної відповідальності за катування.

     Метою дослідження є визначення юридичних підстав кримінальної відповідальності за катування передбачених ст.127 КК України,

     Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі зосереджено увагу на вирішенні таких завдань:

     1) дослідити поняття катування

     2) розкрити кваліфікуючі ознаки  катування

     3) познайомиться з мировою практикою  з питань катування

     В основу курсової роботи покладени методи дослідження - методи діалектики та матеріалізму. 3 їх допомогою визначені підходи до розгляду об'єкта та предмета дослідження. Формально-логічний і метод системного аналізу дали можливість проаналізувати елементи та ознаки складів злочинів, передбачених ст. 127 КК України, і дати їм оцінку.

     Наукова і практична значимість роботи полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань досліджено специфічність злочину «Катування» , визначено ефективність норм  законодавства з питань кваліфікації  катування.

     Ключові слова: КАТУВАННЯ, СКЛАД ЗЛОЧИНУ, СУСПІЛЬНО-НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ, ФОРМАЛЬНИЙ СКЛАД ЗЛОЧИНУ, ФІЗИЧНА БІЛЬ, МОРАЛЬНЕ СТРАЖДАННЯ, МУЧЕННЯ 
 
 

ЗМІСТ 
 

ВСТУП           4

РОЗДІЛ  І. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА  ХАРАКТЕРИСТИКА КАТУВАННЯ          7

1.1. Об’єктивні ознаки  катування      7

1.2. Суб’єктивні ознаки  катування      10

1.3. Кваліфікуючи ознаки  катування      14

РОЗДІЛ  ІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОЦІНКИ КАТУВАННЯ   17

2.1. Проблеми визначення  конструкції складу злочину «Катування» 17

2.2. Удосконалення кримінального законодавства в частині відповідальності за катування       25

РОЗДІЛ  ІІІ. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОМІТЕТ  З ЗАПОБІГАННЯ  КАТУВАННЯМ ТА НЕЛЮДСЬКОМУ  ЧИ ПРИНИЗЛИВОМУ ПРОВАДЖЕННЮ  АБО ПОКАРАННЮ     37

ВИСНОВКИ          44

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ     46 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

     Сучасне міжнародне право визначає «катування»  як будь-яку дію, якою якій-небудь особі  навмисне заподіюється сильний біль або страждання, фізичне або моральне, щоб одержати від неї або від третьої особи відомості або зізнання, покарати її за дію, що вчинила вона або третя особа або в здійсненні якої вона підозрюється, а також залякати або примусити її або третю особу, або з будь-якої іншої причини, заснованої на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання заподіюються державною посадовою особою або іншою особою, що виступає в офіційній якості, або по їхньому підбурюванню, або з її відома або мовчазної згоди.

     Кримінальний  кодекс України містить інше визначення – умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі.

     Визначення  мають суттєві відмінності, в міжнародному праві звужений суб’єкт злочину, а в національному – обмежена його мета, але разом вони доповнюють одне одного. Хочеться звернути увагу, що міжнародне право спрямоване на захист особи саме від неправомірних дій державних органів та посадових осіб при виконанні службових обов’язків, у загальному значенні – від застосування катувань як засобу державної політики. Така ситуація є історично обумовленою, оскільки майже всю історію існування такого інституту управління суспільством як держава, катування застосовувалися нею на різних рівнях, з різною метою і цілями. Основною причиною застосування катування є неспроможність врегулювати суспільні відносини іншими методами, вирішити економічні і політичні проблеми, які виникли внаслідок неефективного управління державою. Ситуація, яка сьогодні складається у правоохоронних органах, свідчить про те, що в Україні практично ніхто, незалежно від соціального статусу, не застрахований від застосування до нього катувань.

     Актуальність  роботи складає в тому, що наявна конструкція ст. 127 Кримінального кодексу України, є недосконалою. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки катування мають бути вивчені більш глибоко, що певною мірою сприятиме призначенню кримінального покарання залежно від ступеня суспільної небезпеки цього злочину. Без реформування судової системи та правоохоронних органів, без внесення відповідних змін до законодавства мінімізувати кількість катувань в органах дізнання та пенітенціарній системі, з притягненням винних до відповідальності, неможливо. Широке застосування катувань насамперед пов’язане із втратою професіоналізму працівниками дізнання і слідства, коли замість ретельного пошуку і вивчення об’єктивних доказів скоєного злочину вони звертаються до вимагання «явок з повинною» шляхом погроз і катувань.

     Метою дослідження є визначення юридичних підстав кримінальної відповідальності за катування передбачених ст.127 КК України,

     Дослідженню комплексу проблем, які пов’язані  із удосконаленням кримінально-правової характеристики передбаченої ст. 127 КК злочину є актуальним завданням вітчизняної кримінально-правової доктрини якої приділяли увагу українські науковці В. Бояров, Л. Дорош, О. Довгань, К. Катеринчук, В. Павликівський, В. Сташис, М. Хавронюк, А. Шульга, С. Яценко та ін.

     Одна  з проблем, яка виникає при тлумаченні ст.127 КК у новій редакції, стосується використання в її диспозиції терміну «дискримінація» для визначення мети катування.

     Незрозумілим  є таке положення: «катування… з  метою дискримінації». Тому є спроба відповісти на такі питання: чи входить  мета катування до обов’язкових ознак злочину, і чи може катування вчинятися з метою дискримінації.

     Дослідження сутності та значення суб’єктивних ознак  злочинів взагалі, та мети злочину зокрема  здійснювалося у працях В.О. Беньківського, Б.А. Вікторова, Б.С. Волкова, П.С. Дагеля, А.Ф. Зелінського, Д.П Котова, М.Й. Коржанського, М.І. Панова, О.І. Рарога, А.В. Савченка та інших.

     Галузь  застосування висновків курсової роботи визначається тим, що поглиблений аналіз і доктринальне тлумачення ознак складу злочину катування,  як видається, можуть допомогти практичним працівникам у підвищенні ефективності боротьби з розглядуваним посяганням у суворій відповідності з принципом законності.

     Структура курсової роботи складається із вступу, трьох розділів і п’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи становить – 47 сторінок. Список використаних джерел становить - 20 найменування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ  І

     КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА  ХАРАКТЕРИСТИКА КАТУВАННЯ 

     1.1. Об’єктивні ознаки катування 

     Основним  безпосереднім об'єктом катування є здоров'я, а додатковим обов'язковим - воля, честь і гідність особи.

     З об'єктивної сторони цей злочин характеризується:

     1) діями - нанесенням побоїв, мученням або іншими насильницькими діями;

     2) наслідками у вигляді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання;

     3) причиновим зв'язком між вказаними діями і наслідками.[13, с.293]

     Побої це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу потерпілого, яке не причинило тілесних ушкоджень.

     Мучення (або заподіяння мук) - це дії, яки зв’язані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття чи тепла, утриманням її в шкідливих для здоров'я умовах тощо.

     До  інших насильницьких дій можуть бути віднесені: умисне є та середньої тяжкості тілесне ушкодження, різні посягання на статеву недоторканність особи, дії, характерні для мордування, та інші, крім побоїв і мучення, форми насильства.

     Заподіяння  потерпілому тяжкого тілесного ушкодження потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1, 2 чи 3 ст. 127 і частинами 1 чи 2 ст. 121 (крім випадків умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, якщо воно заподіяно працівником правоохоронного органу,- воно охоплюється ч. 4 ст. 127 і додаткової кваліфікації за ст. 121 не потребує).

     Загалом поняття «інші насильницькі дії» повинно тлумачитися якомога  більш ширше з тим, щоб охопити  собою усі можливі причини  заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання. Такий підхід випливає із обов'язкових для України актів міжнародного законодавства, які визнають катування одним з видів жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання. Так, у ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або цих, що принижують гідність, видів поводження і покарання, вказується, що термін катування» означає «будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильну біль або страждання, фізичне чи моральне», і в цей термін не включаються тільки біль, або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково». При цьому підкреслено, що «ця стаття завдає шкоди будь-якому міжнародному договору чи будь-якому національному законодавству, в яких є або можуть бути положення про більш широке застосування».

     Згідно  з приміткою до принципу 6 Зводу  принципів захисту всіх осіб, що підлягають втриманню або ув'язненню в будь-якій формі термін жорстокі, нелюдські чи такі, принижують гідність, види поводження або покарання повинен тлумачитися таким чином, щоби забезпечити, по можливості, найбільш широкий захист проти зловживань фізичного чи психологічного характеру, включаючи утримання затриманої чи ув'язненої особи в умовах, які позбавляють її, тимчасово або постійно, будь-якого із її природних почуттів: зору, слуху, просторової або часової орієнтації, та які можуть викликати стрес, почуття жаху чи неспокою, здатні принизити чи образити її, зломити її фізичний та моральний опір.

     На  окремих актах Європейського  суду зазначається, що до актів катування та іншого жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження треба відносити дії к позбавлення сну, харчування і води, багатогодинне стояння біля стіни, одягання капюшонів, утримання в приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де особа ризикує наразитися на небезпеку нападу щурів, розлучення матері з немовлям, поміщення здорової людини до психічно хворих тощо; надзвичайно жорстокою визнається затримка тривалістю в кілька років між винесенням та виконанням смертного вироку, коли держава не дотримується розумного строку для оскарження вироку і прийняття рішення про помилування; принижуючими гідність людини визнаються такі дії, як огоління голови, виставлення оголеної людини на очі інших людей, примушування одягатися так, щоби це викликало насмішки, примушування їсти неїстівні речовини тощо.[13, с.294]

     Оцінка  акту як жорстокого, нелюдського і  такого, що принижує гідність, поводження залежить від сукупності таких обставин, як тривалість та інтенсивність відповідного поводження, його наслідки для здоров'я людини, стать, вік, попередній стан здоров'я та інші індивідуальні особливості потерпілого. Наприклад, у справі «Хохліч проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що в одиночній камері, де кілька місяців перебував заявник, яскрава лампа була увімкнена 24 години на добу, але. оскільки постійне світло не турбувало заявника, це не було розцінене як катування чи інше жорстоке поводження.

     Європейський  суд з прав людини у своїх рішеннях не визнав актами катування (нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження), зокрема: кількарічне невиконання судового рішення, винесеного на користь заявника; адміністративний арешт строком на сім діб з наступним утриманням заявника в камері, який був застосований на законних підставах.

     Водночас, Європейський суд з прав людини визнав порушенням ст. З («Заборони катування») Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: застосування фізичної сили до особи, позбавленої  волі, яке не було вкрай необхідним через її власну поведінку і яке спричинило завдання кількох синців на тілі потерпілого; дев'ятимісячне утримання потерпілого у камерах, насичених тарганами, клопами і вошами, в яких н;і особу припадало від 1,3 до 2,5 м², в яких через перевищення норм утримання потерпілий мусив розділяти ліжко з іншим затриманим і в яких було відсутнє достатнє світло; тривале утримання потерпілого під вартою в погано провітрюваній одиночній камері без доступу природного світла, де він був позбавлений контактів з іншими в'язнями та газет, іноді з позбавленням його необхідного лікування та їжі або з видачею їжі, непридатної для споживання; утримання в одиночній камері, де не вистачало світла, в якій не було можливостей дотримуватися гігієни (за відсутності туалету ув'язнений вимушений був користуватися відром), до того ж перед поміщенням до камери потерпілому примусово поголили голову; утримання засудженого до смертної кари (згодом - до довічного ув'язнення) у тісних камерах, природне освітлення до яких не потрапляло, майже за відсутності прогулянок і можливості зайнятися якоюсь діяльністю або контактувати з іншими людьми.

     Якщо  насильницькі дії були поєднані з  позбавленням людини волі, зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 127 і, відповідно, 146, 152, 153. Завдання побоїв і мордування під час катування повністю охоплюється ст. 127.[13]

     У міжнародному праві під катуванням розуміється завдання сильного болю чи страждань як фізичних, так і психічних, але катуванням не вважаються біль або страждання, які виникають лише в результаті законних санкцій, невіддільні від цих санкцій або викликаються ними випадково.

     Визначення  наявності ознак катування є  компетенцією суду. 

     1.2. Суб’єктивні ознаки  катування 

     Суб'єкт  катування загальний. Як правило, це особа, яка здійснює контроль над потерпілим, а останній перебуває від неї у певній залежності. Так, тією чи іншою мірою можуть залежати: неповнолітні від батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників та вихователів, хворі - від медичного персоналу та від інших осіб, які турбуються про них, підлеглі - від начальників, підозрювані та обвинувачені - від працівників органів міліції і слідчих тощо. У частині визначення суб'єкта цього злочину ст. 127 не відповідає положенням Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, згідно з ч. 1 ст. 1 якої суб’єктом катування можуть бути тільки державні посадові особи чи інші особи, як мають як офіційні.

     За злочин, передбачений ст. 127, не можуть нести відповідальність особи, яким до скоєння злочину не виповнилось 16 років. Вчинення особою віком від 14 до 16 років насильницьких дій з метою, визначеною у ч. 1 ст. 127, за наявності підстав може тягнути відповідальність за статтями 121, 122 чи іншою статтею Особливої частини КК, з  урахуванням положень ч. 2 ст. 22.

     Суб'єктивна  сторона злочину, передбаченого ст. 127, характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою із трьох, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 127:

     1) понукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у т. ч. отримані під нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання;

     2) покарати за його вчинки які він скоїв або у скоєнні яких підозрюється, або

     3) залякати його або інших осіб.[13, с.294]

     Відповідно до ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, метою катування може бути, серед іншого, покарати потерпілого за дії, які вчинив він або третя особа, чи у вчиненні яких вони підозрюються. Проте, логіко-граматичне тлумачення інструкції норми ч. 1 ст. 127 дає підстави для висновку, що за цією нормою метою покарання не може бути покарати потерпілого за дії іншої особи. Що стосується інших способів катування - спонукати вчинити дії проти своєї волі, отримати інформацію, свідченню визнання, залякати,- то вони можуть бути досягнуті шляхом впливу на потерпілого через іншу особу.

     Мета отримати від потерпілого або іншої особи інформацію, свідчення або визнання характеризується законодавцем тому, що така мета є найбільш поширеною. Що ж до цих дій, що суперечать волі потерпілого або іншої особи, спонукання до яких є метою цього злочину, то ними можуть бути будь-які дії, до яких особа примушується.

     При цьому слід мати на увазі, що насильницькі дії, які вчиняються з метою:

• примусити особу до проведення небезпечних для її життя чи здоров'я дослідів над нею кваліфікуються за ч. 2 ст. 142;
• примусити людину до вилучення у неї органів чи тканин – за частинами 2 чи 3 ст. 143;
• примусити до вступу у статевий зв'язок, залежно від конкретних обставин,- за статтями 152, 153 чи 154;
• примусити священнослужителя до проведення релігійного обряду — за ч. 2 ст. 180;
• отримати чуже майно чи право на майно – за ст..189;
• протидіяти законній господарській діяльності - за ст. 206;
• примусити до антиконкурентних узгоджених дій - за ст. 228;
• примусити неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості,- за ч. 3 ст. 300;
• примусити повнолітніх до участі у створенні порнографічних предметів - за ч. 3 ст. 301;
• примусити  до зайняття проституцією - за ст. 303;
• примусити представника влади, працівника правоохоронного органу, члена відповідного громадського формування до виконання  незаконних дій - за ч. З ст. 342;
• примусити до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань - за ст. 355;
• примусити начальника чи іншу особу, яка виконує обов’язки з військової служби, до порушення її обов'язків - за ст. 404;
• примусити особу до давання показань чи висновку або до давання завідомо неправдивих показань ст. 386. [13, с.295]

     У випадках, коли передбачені ч. 2 ст. 142, частинами 2 чи 3 ст. 143, статтями 152, 153, 154, ч. 2 ст. 180, статтями 189,206,228,4 Ст. 300, ч. 3 ст. 301,статті 303, 355 насильницькі дії, змістом яких є примушування, яке суперечить волі потерпілого, вчинюються працівниками правоохоронних органів, їх треба додатково кваліфікувати за ч. 3 ст. 127.

     Утримування, вчинене з метою доведення особи до самогубства, треба кваліфікувати сукупністю злочинів, передбачених ст. 120 і частинами 1 чи 2 ст. 127 (якщо ці дії вчинені працівником правоохоронного органу, вони охоплюються ч. 4 ст. 127 і додатка кваліфікації за ст. 120 не потребують).

     Саме  за наявністю мети цей злочин слід відмежовувати від мордування (ч. 2 ст. 126). Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб (ч. 2 ст. 121), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (ч. 2 ст. 122), а так само умисне завдання побоїв або інші насильницькі дії, вчинені з метою залякування потерпілого чи його близьких (ч. 2 ст. 126), слід відмежовувати від побоїв, мучення або інших насильницьких дій, вчинених з метою залякування потерпілого або інших осіб (ст. 127) за ознаками, які характеризують коло осіб, які залякуються, і ознаками об'єктивної сторони.

     Так, у ч. 2 ст. 122 йдеться, крім потерпілого, лише про його родичів, у ч. 2 ст. 126, крім потерпілого,- лише про близьких йому осіб, а у ст. 127 -про будь-яких осіб; наслідками відповідних дій відповідно до ст. 126 є завдання фізичного болю, а відповідно до ст. 127 - сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання.

     Крім  того, при кваліфікації злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126 і ст. 127 за ознакою мети залякування слід враховувати, що у деяких випадках усі ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони цих злочинів можуть збігатися (наприклад, коли умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що заподіяло сильного фізичного болю і фізичного та морального страждання, було вчинене з метою залякати потерпілого). У цьому зв'язку слід вказати на те, що відповідні положення цих статей конкурують і така ситуація вимагає невідкладного законодавчого їх узгодження. 

     1.3. Кваліфікуючи ознаки  катування 

     Кваліфікуючими  ознаками цього злочину є вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб.

     Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу (ст..32КК).

     Стаття 28 визначає основні положення щодо відповідальності суб'єктів злочину, які діють спільно. Вона передбачає чотири види злочинних спільнот:

1. група без попередньої змови;
2. група з попередньою змовою;
3. організована група;
4. злочинна організація.[13, с. 295]

     Критеріями  такої диференціації групової злочинної  діяльності виступають наявність і зміст попередньої змови, кількість учасників та ступінь їх зорганізованості.

     Особливо  кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його працівником правоохоронного органу (ч. З ст. 127), у т. ч. таке, що призвело до загибелі людини (ч. 4 ст. 127). Специфіка конструкції статті 127 вимагає кваліфікувати катування, що призвело до загибелі людини, вчинене іншою особою, крім працівника правоохоронного органу, за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1 чи 2 ст. 127 і статтями 115 (чи іншою статтею, що передбачає відповідальність за умисне вбивство), 119, 120, ч. 2 ст. 121.

     Психічне  ставлення винного працівника правоохоронного  органу до наслідків у виді загибелі людини (ч. 4 ст. 127) може характеризуватися  як умислом, так і необережністю.

     Загибель  людини передбачає смерть хоча б однієї особи. Насильницькі дії, вчинені іншими, крім працівників правоохоронних органів, службовими особами із вказаною у ч. 1 ст. 127 метою, слід кваліфікувати за статтями 365 або 424 як перевищення влади, при цьому умисне заподіяння смерті внаслідок перевищення влади потребує додаткової кваліфікації не за ч. 4 ст. 127, а за ст. 115 (чи іншою статтею, що передбачає відповідальність за умисне вбивство), а умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження внаслідок перевищення влади - за ст. 121.

     Побої, мучення або інші насильницькі дії, вчинені при допиті з метою примусити дати показання (інформацію, свідчення або визнання) особою, яка проводить дізнання або досудове слідство, якщо ця особа є працівником правоохоронного органу, треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 127 і ч. 2 ст. 373. Якщо ця особа не є працівником правоохоронного органу (згідно із законодавством дізнання може проводити також зокрема дізнавачем військової частини ЗС, начальник слідчого ізолятору, службова особа органу державного пожежного нагляду, капітан морського судна), вчинене кваліфікується тільки за ч. 2 ст. 373, а якщо насильницькі дії з метою примусити дати показання вчинюються відповідними службовими особами не при допиті (а, скажімо, під час проведення іншої слідчої дії),- то за статтями 365 або 424.

     Насильницькі  дії, вчинені відповідними службовими особами із вказаною у ч. І ст. 127 метою, треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 365 (ч. 2 ст. 424, ч. 2 ст. 373) і ч. 2 ст. 127, лише у випадках, коли ці дії вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ  ІІ 

     ТЕОРЕТИЧНІ  ТА ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОЦІНКИ КАТУВАННЯ 

     2.1. Проблеми визначення конструкції складу злочину «Катування» 

     Всебічний захист прав та свобод людини є одним з найважливіших завдань держави, виконання якого забезпечується різноманітними, у т.ч. й кримінально-правовими засобами – зокрема, шляхом визначення у вітчизняному законодавстві підстав кримінальної відповідальності за катування (ст. 127 КК України).

     Ефективність  протидії катуванням та дієвість боротьби з ними не в останню чергу залежать від оптимального законодавчого  конструювання та правильного практичного  застосування зазначеної кримінально-правової норми. Тому ґрунтовна кримінально-правова характеристика передбаченого ст. 127 КК злочину є актуальним завданням вітчизняної кримінально-правової доктрини.

     Хоч його вирішенню вже приділяли  увагу українські науковці (зокрема, В. Бояров, Л. Дорош, О. Довгань, К. Катеринчук, В. Павликівський, В. Сташис, М. Хавронюк, А. Шульга, С. Яценко та ін.), однак у зв’язку з відносною новизною норми про відповідальність за катування та неодноразовими змінами, що вносилися до неї законодавцем, проблеми кримінальної відповідальності за цей злочин ще перебувають на стадії розробки. Тому кримінально-правова характеристика катування у вітчизняній юриспруденції має ряд неузгодженостей та прогалин. Зокрема, одним з дискусійних питань у цій сфері наукових знань є визначення особливостей законодавчої конструкції складу злочину, передбаченого ст. 127 КК.

     Класифікація  складів злочинів за конструкцією (матеріальні, формальні, усічені) у теорії й практиці кримінального права виконує  ряд важливих завдань. Так, вона відображає підходи законодавця до меж криміналізації окремих видів поведінки з точки зору їх здатності заподіювати шкоду суспільним відносинам, що підлягають охороні. З цією класифікацією пов’язаний такий важливий елемент кримінально-правової характеристики окремих видів злочинів як визначення моменту їх закінчення, який, у свою чергу, має значення для його кваліфікації, визначення стадій злочину, встановлення особливостей його суб’єктивної сторони, характеру посягання на об’єкт тощо. Тому суб’єкт, що застосовує кримінальний закон, повинен мати чітке уявлення щодо моменту закінчення того чи іншого злочину.