Класифікаційні ознаки поділу інвестицій

 

ЗМІСТ

 

Введення                                                                                                                   3

1. Класифікаційні ознаки поділу інвестицій                                                         5

2.Особливості інвестиційної  діяльності підприємства                                      10

3.Інноваційний процес. Державна  інноваційна політика                                  16

Практична частина                                                                                                25

Висновки                                                                                                                45

Використана література                                                                                        46 

                                                ВВЕДЕННЯ

 

В системі відтворення, безвідносно  до його суспільної форми, інвестиціям  належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення  як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки –  виробництва, і, можна сказати, складають  матеріальну основу його розвитку.

Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно – матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).

На сучасному етапі  розвитку економіки одним з перспективних  напрямків господарсько-фінансової діяльності підприємств, держави, фізичних осіб є інвестиційна діяльність.Вона полягає у вкладанні майнових та інтелектуальних цінностей в  об'єкти підприємницької та інших  видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (доход) або  досягається соціальний ефект.

При цьому інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають  рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в  об'єкти інвестування, для того, щоб  уникнути битків, повинні чітко визначати  доцільність інвестицій саме в те чи інше підприємство.

Інвестиції торкаються самих  глибинних основ господарської  діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. У сучасній ситуації інвестиції виступають найважливішим  засобом забезпечення умов виходу України  зі стану економічної кризи, здійснення структурних зрушень у народному  господарстві, упровадження сучасних досягнень технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним з найбільш діючих механізмів подальших соціально-економічних перетворень.

Головним суб'єктом  інноваційного розвитку національної економіки в цілому та суб'єктів  її господарювання зокрема є держава, яка і визначає вибір певної моделі інноваційного розвитку. Держава  створює умови для підвищення науково-технологічного потенціалу країни, визначає пріоритети у сфері науково-технологічної  діяльності і підтримує їх розвиток через систему фінансово-кредитних  та податкових інструментів, формує організаційні  механізми інформаційного і ресурсного забезпечення інноваційної діяльності. З цією метою створюється законодавче  забезпечення, яке встановлює правові, економічні та організаційні умови  науково-технічної та інвестиційної  діяльності, визначає порядок і умови  надання підтримки суб'єктам інноваційної діяльності. Ці заходи здійснюються через державну інноваційну політику.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 КЛАСИФІКАЦІЙНІ  ОЗНАКИ ПОДІЛУ ІНВЕСТИЦІЙ

Інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку).

Той, хто має капітал і вкладає  його у ту або іншу комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу - інвестуванням. У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами  можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто підприємства й окремі власники капіталу.

Для обліку, аналізу і підвищення ефективності інвестицій необхідна їх науково обґрунтована класифікація як на макро-, так і на мікрорівні. Продумана та в науковому плані обґрунтована класифікація інвестицій дає змогу не тільки їх грамотно враховувати, а й аналізувати рівень їхнього використання і на цій основі отримувати об'єктивну інформацію щодо розробки та реалізації ефективної інвестиційної політики. Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), розрізняють внутрішні та зовнішні інвестиції.

Внутрішні інвестиції - це вкладення капіталу (грошей) однієї країни в підприємства цієї самої країни.

Зовнішні інвестиції - це вкладення в підприємства іноземного капіталу. Усі внутрішні та зовнішні інвестиції можуть бути приватними або державними. У свою чергу, зовнішні інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Прямі - це вкладення капіталу за кордоном. їх величина дорівнює не менш як 10 % вартості того чи іншого проекту.

Портфельні - закордонні інвестиції розміром до 10 % вартості капітального проекту, що здійснюється за їх допомогою.

За видами активів, що входять у  інвестиційний портфель, інвестиції поділяються на фінансові, реальні  та інтелектуальні.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що випускаються підприємством або державою.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу в різні сфери і галузі економіки з метою оновлення існуючих і створення нових благ. Такі інвестиції забезпечують одержання набагато більшого прибутку. Реальні інвестиції дістали ще назву виробничих або капітальних вкладень.

За функціональною спрямованістю  розрізняють валові і чисті капіталовкладення.

Валові капітальні вкладення - це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури.

Чисті капітальні вкладення - витрати лише на розширене їх відтворення. Величину чистих капіталовкладень розраховують у такий спосіб: із загального обсягу капіталовкладень вилучаються амортизаційні відрахування, що використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

Згідно з існуючими на підприємствах системами планування та обліку до складу вартості капітальних вкладень входять:

1) вартість будівельно-монтажних  робіт;

2) вартість придбання всіх видів виробничого устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентаря;

3) вартість усіх інших капітальних  робіт та витрат:

- вартість придбання та обробітку  земельних ділянок;

- вартість робіт з глибокого  буріння нафти;

- вартість придбаних патентів, ліцензій тощо.

Залежно від специфіки виробництва  капітальні витрати мають різну відтворювальну та елементно-технологічну структуру.

Елементно-технологічна структура - це виражене у відсотках співвідношення між різними елементами (напрямками вкладення) капіталовкладень.

Відтворювальна структура являє  собою співвідношення довгострокових витрат на просте та розширене відтворення основних фондів і витрат лише на розширене їх відтворення: на нове будівництво, розширення діючих підприємств, технічне переозброєння та реконструкцію. Іншими словами, відтворювальна структура капіталовкладень - це співвідношення між валовими та чистими капіталовкладеннями.

Більш докладно економічну природу  інвестицій проясняє класифікація, в  основу якої закладені різні ознаки.

У якості таких надалі використовуються:

- види інвестицій;

- об'єкти вкладення засобів;

- характер участі в інвестуванні;

- регіональна ознака:

- період інвестування;

- форми власності;

- форми участі інвестора;

- ступінь ризику;

- форми відтворення.

Види інвестицій прийнято поділяти на:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні  папери;

- рухоме і нерухоме майно;

- майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

- сукупність технічних, технологічних,  комерційних та інших знань,  оформлених у вигляді технічної  документації, навичок і виробничого  досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, 

але не запатентованого (ноу-хау);

- права користування землею, водою,  ресурсами, будинками, спорудами,  устаткуванням, а також інші  майнові права;

- інші цінності.

У відношенні об'єктів вкладення засобів інвестиції розуміють як:

- реальні інвестиції, або вкладення  засобів у матеріальні (будівлі, споруди, устаткування тощо) і нематеріальні (патенти, ліцензії, ноу-хау, науково-технічні і проектно-конструкторські роботи у вигляді документації, програмного забезпечення тощо) активи;

- фінансові інвестиції, або вкладення  засобів у різноманітні фінансові інструменти - цінні папери, депозити, цільові банківські вклади.

За характером участі в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на такі види:

- прямі, що припускають особисту участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладенні засобів;

- непрямі, що здійснюються через  різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди і компанії), які акумулюють і розміщують, на свій розсуд, фінансові засоби найбільш ефективним способом. Такі посередники беруть участь у керуванні об'єктами інвестування, а одержувані прибутки розподіляють серед клієнтів. Вкладення в цінні папери, керовані як єдине ціле, прийнято також називати портфельними.

У територіальному аспекті розглядаються  інвестиції:

- внутрішні, або вкладення суб'єктів  господарської діяльності держави;

- іноземні - вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових та неурядових організацій;

- закордонні - вкладення засобів в об'єкти інвестування за межами території цієї країни (придбання цінних паперів закордонних компаній, майна тощо).

За періодом інвестування прийнято виділяти інвестиції:

- короткострокові, як правило,  тривалістю не більше року (короткострокові депозитні внески, ощадні сертифікати);

- середньостронові (до 3 років);

- довгострокові, тривалістю понад  один рік.

За формами власності інвестиції поділяють на:

- приватні засоби громадян, підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;

- державні, що фінансуються за  рахунок бюджетних засобів різних рівнів, державними підприємствами та установами.

Форми участі інвестора припускають:

- часткову участь у створюваних  підприємствах або придбання частини в діючих підприємствах (пайова участь у товаристві з обмеженою відповідальністю);

- створення підприємств, що цілком належать інвестору, або придбання у власність чинних підприємств повністю;

- придбання рухомого або нерухомого майна шляхом прямого одержання або у формі акцій, облігацій, інших цінних паперів;

За ступенем ризику інвестиції поділяють  на такі види:

- безризикові;

- ризикові.

Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути:

а) можливість втрати всієї суми прибутку, допустимий ризик;

б) можливість втрати не тільки прибутку, але і розрахованого валового прибутку після реалізації проекту. У цьому випадку ризик є критичним;

в) можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора, або катастрофічний ризик.

Відтворення може здійснюватися в  одній з таких форм інвестицій:

- нове будівництво, або будівництво  підприємств, будинків, споруд, здійснюваних на нових площах за попередньо затвердженим проектом;

- розширення діючого підприємства - будівництво інших і наступних черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, будівництво нових або розширення існуючих цехів з метою збільшення виробничої потужності;

- реконструкція діючого підприємства - здійснення повного або часткового переустаткування і перебудови виробництв із заміною морально застарілого і фізично зношеного устаткування за єдиним проектом з метою зміни профілю випуску нової продукції;

- технічне переозброєння - комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв, ділянок. 
2 ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

     Інвестиційна діяльність підприємства - це об'єктивний процес, що має свою логіку і розвивається відповідно до властивих йому закономірностей, відіграє важливу роль у господарській діяльності підприємства, оскільки за своєю економічною природою інвестиції являють собою відмову від сьогочасного споживання заради одержання прибутків у майбутньому.

Тому інвестиційний процес починається  з визначення інвестиційної стратегії  підприємства, вибір якої залежить від:

- стадії життєвого циклу підприємства;

-  стратегії розвитку в цілому;

- стану зовнішнього і внутрішнього ринків інвестиційних ресурсів;

- інвестиційної принадливості підприємства як об'єкта вкладення засобів. І якщо, на перший погляд, може здаватися, що здійснення інвестицій є справою самого підприємства, керівництво якого може самостійно приймати рішення щодо інвестування, то в цьому випадку необхідно, насамперед, навчитися оцінювати наслідки таких рішень, оскільки нездійснення інвестицій - це теж свого роду стратегія.

Під інвестиційною стратегією слід розуміти весь комплекс довгострокових цілей і вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Інвестиційна стратегія підприємства повинна бути орієнтована на довгострокові цілі і реалізовуватися в процесі поточної господарської діяльності за допомогою вибору відповідних інвестиційних проектів і програм.

Формування інвестиційної стратегії  підприємства являє собою складний творчий процес, що ґрунтується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності і кон'юнктури інвестиційного ринку як у цілому, так і в розрізі окремих його сегментів. Ця стратегія завжди формується у рамках загальної стратегії економічного розвитку, погоджується з нею за цілями, етапами та строками реалізації.

У якості довгострокових конкретизованих  цілей підприємства на різних етапах можуть бути: досягнення визначених норми і маси прибутку, зростання масштабів шляхом збільшення торгового обороту і частки контрольованого ринку, виробництво нової продукції, зміна зношеного і застарілого обладнання для зниження витрат виробництва, захист навколишнього середовища тощо.

Обраною або, в ряді випадків, вимушеною  стратегією може бути і нездійснення інвестицій. Але така ситуація буде скоріше нагадувати некерований  човен, що пливе за течією. Прийняття  підприємством рішень щодо інвестиційної діяльності спирається на проблему вибору альтернативних варіантів розвитку в конкурентному середовищі, властивому тій або іншій галузі під впливом різноманітного роду економічних, правових та інших чинників.

Основою інвестиційної політики організації  і процедур вибору та реалізації пріоритетів повинна бути їх орієнтація на кінцеві соціально-економічні результати. У зв'язку з цим її несучою конструкцією повинна бути система цілей, критеріїв їх досягнення і правил прийняття рішень, яка пронизує всі рівні організаційної системи, етапи процедур і механізмів.

Проект як об'єкт оцінки характеризується набором різнорідних показників, що відображають його економічні, соціальні, технічні, екологічні та інші аспекти. Деякі з показників не є вимірними, дані часто носять характер прогнозу. Крім того, система критеріїв, як правило, являє собою складну ієрархічну структуру. Вказані обставини зумовлюють необхідність використання експертних методів для оцінки проектів.

Розробка ефективної процедури  експертного оцінювання передбачає реалізацію загальних принципів  організації експертизи з урахуванням  специфіки об'єктів, що оцінюються, і задач прийняття управлінських  рішень, в яких будуть використані експертні оцінки. Розглянемо вимоги до методів вибору інвестиційних проектів і реалізації інвестиційних пріоритетів підприємства. Насамперед - це вимоги, пов'язані з переходом до прийнятих у всьому світі принципу і технології управління за результатами (з чіткою постановкою цілей, виділенням критеріїв, що вимірюють їх досягнення, що контролюються, оцінкою впливу на результати наслідків усіх рішень, що приймаються тощо), почавши з введення відсутніх поки обов'язкових форм документів, що дають можливість оцінити і проконтролювати результати проектів, до внеску в розв'язання соціально-економічних проблем. До них належать:

- перехід до активної політики (не обмежуватися принципом "дайте ваші пропозиції", а активно "зверху" формулювати проблеми і вимоги до результатів, а також впливати на формування пропозицій до проектів);

- затвердження "правил гри" (підбір орієнтованих на кінцеві результати критеріїв, правил прийняття рішень, механізмів), що максимізують об'єктивність оцінок;

- планування розподілу фінансових ресурсів між підрозділами, відділами, цехами і дочірніми підприємствами на базі аналізу ефективності витрат;

- контроль результатів проектів і витрат на них з коректуванням побудованих механізмів (за необхідністю);

- поетапне створення цілісної наскрізної системи, комплексу алгоритмів формування і реалізації інвестиційної політики підприємства.

Для реалізації цих і ряду інших  вимог необхідно створити узгоджену, за всіма рівнями і тимчасовими етапами, методику формування інвестиційних пріоритетів підприємства, що являє собою конкретні правила прийняття рішень, які конструктивно реалізовуються на основі певної аналітичної і початкової інформації. Основою цього узгодження повинна бути оріентація на кінцеві результати і відповідні процедури оцінки впливу на ті чи інші варіанти рішень.

Слід відзначити, що не плани є  головним результатом планування, а  саме визначення цілей розвитку підприємства, перспектив його розвитку, шляхів їх досягнення і розподілу ресурсів між структурними підрозділами. Планові рішення, порядок дій, необхідна лінія поведінки, етапи досягнення цілей, методи, які потрібно використати, - все це і є комплексний план.

При інвестиційній бездіяльності  прибутковість вкладених засобів  з часом знижується внаслідок  морального і фізичного старіння виробничого апарату, погіршення організації виробництва тощо.

Пасивне інвестування передбачає підтримку незмінного рівня розвитку підприємства, призводить до відставання від середнього, по галузі, рівня і буде мати в майбутньому ті ж наслідки.

Активна інвестиційна стратегія, що забезпечує зростання прибутковості до середньогалузевого рівня вкладень, припускає добір і реалізацію різного роду інноваційних проектів, активну поведінку на ринку.

Ефективна, або випереджаюча, стратегія  пов'язана вже з інноваціями, що реалізують принципово нові технологічні рішення, які відрізняються і значним ступенем ризику таких вкладень.

Формування інвестиційної стратегії  підприємства здійснюється при перетині взаємних інтересів як самого підприємства, так і його потенційного стратегічного інвестора. А інвестиція являє собою особливий товар, що обертається на ринку. Тому можливість її одержання в тому або іншому вигляді часто залежить від розуміння й урахування взаємних інтересів партнерів, від уміння бачити об'єкт інвестування з позицій стратегічного інвестора й оцінювати його інвестиційну привабливість.

Ефективне управління інвестиційною  діяльністю підприємства забезпечується реалізацією основних принципів (рис. 2.1)

 

 

 

 

 

 

Рис.2.1 Основні принципи управління інвестиційною діяльністю підприємства

На думку дослідників, слід доповнити перераховані вище принципи таким: постійність і корегованість  на стратегічні цілі із загальною  системою управління підприємством. Він  має дуже важливе значення для  підприємств України, враховуючи особливості  становища, розвитку та перспективи  економіки в цілому, галузі, регіону  та окремого підприємства.

Інтегрованість із загальною  системою управління підприємством. Забезпечення ефективності всіх сфер діяльності підприємства прямо чи опосередковано пов'язане з вибором напрямків і форм інвестування, забезпеченням зростання ефективності операційної діяльності, оптимальним фінансуванням інвестиційних проектів, впровадженням досягнень науково-технологічного прогресу та ін. І це потребує органічного поєднання управління інвестиційною діяльністю з іншими видами діяльності та загальною системою управління підприємством.

Комплексний і системний  характер формування управлінських  рішень. При формуванні та реалізації інвестицій усі управлінські рішення найтісніше взаємозалежні і справляють прямий (чи непрямий) вплив на кінцеві результати фінансової діяльності підприємства в цілому. Управління інвестиціями слід розглядати як комплексну функціональну керуючу систему, що забезпечує розробку взаємозалежних і взаємодоповнюваних управлінських рішень, кожне з яких робить певний внесок у загальну результативність діяльності підприємства.

Динамізм управління пов'язаний з динамікою факторів зовнішнього  середовища за умов трансформації економіки  і, часом, — зі зміною кон'юнктури  інвестиційного, фінансового і товарного ринків тощо. Постійно змінюються в часі і внутрішні умови функціонування підприємства. Система управління інвестиційною діяльністю має особливу властивість щодо змін факторів зовнішнього середовища, потенціалу формування інвестиційних ресурсів, темпів економічного розвитку, форм організації операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, фінансового стану тощо.

Варіативність підходів щодо розробки окремих управлінських рішень. Обґрунтування кожного управлінського рішення мають враховувати можливі альтернативи. Вибір проектів щодо їх реалізації та прийняття управлінських рішень ґрунтується на певній системі критеріїв, яка формується підприємством самостійно і має відповідати вимогам суб'єкта господарювання у сфері управління інвестиційною діяльністю. Критерії необхідно постійно переглядати та уточнювати залежно від мети та цілей підприємства.

Орієнтованість та узгодженість зі стратегічними цілями розвитку підприємства. Управлінські рішення щодо впровадження проектів не мають суперечити головній меті діяльності підприємства і відповідати стратегічним напрямкам його розвитку щодо забезпечення ефективності цієї діяльності в майбутньому.

Постійність і корегованість  із загальною системою управління підприємством. Реалізація розглянутих вище принципів потребує постійного їх уточнення, доповнення та коригування залежно від впливу факторів внутрішнього та зовнішнього характеру. Це допоможе оперативно реагувати на зміни та забезпечити ефективну систему управління інвестиційною діяльністю підприємства. Ефективна система управління інвестиціями - це основа для високих темпів розвитку підприємства, досягнення необхідних результатів його інвестиційної, операційної та фінансової діяльності.

 

3 ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС. ДЕРЖАВНА  ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА

Інноваційні процеси — це сукупність прогресивних, якісно нових змін, які безперервно виникають у часі й просторі.

За сферою застосування інноваційні  процеси поділяють на такі характерні види:

• технічні новини і нововведення - нові вироби, технології, засоби виробництва;
• організаційні інновації - нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємства, форми суспільного виробництва;
• економічні інновації - удосконалені методи господарського управління підприємством (прогнозування, планування, фінансування, ціноутворення, мотивація та оплата праці);
• соціальні інновації - форми активізації людського фактора в діяльності підприємства (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, стимулювання творчої активності, підтримування високого рівня безпеки праці, охорона здоров'я людей, охорона довкілля, створення комфортних умов життя);

1. юридичні нововведення - регулювання всіх видів діяльності підприємства на основі нових і змінених законів, а також нормативно-правових документів.За масштабністю і силою впливу інновації поділяють на локальні й глобальні. Локальні новини сприяють еволюційним перетворенням у діяльності підприємства і неістотно впливають на ефективність його функціонування та розвитку. Глобальні новини здебільшого революційні, тобто принципово нові, що кардинально підвищують організаційно-технічний рівень виробництва, забезпечують суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах. Особливості сучасного НТП:

• перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства;
• скорочення проміжку від наукового відкриття до його практичної реалізації;
• випереджаючий розвиток науки;
• розширення меж охоплення сучасного НТП і масштабність цього процесу.

Будь-яка держава з  метою забезпечення високого рівня економіки і подолання відставання власного розвитку від розвитку інших країн повинна здійснювати єдину державну науково-технічну політику - цілеспрямовані заходи забезпечення комплексного розвитку науки і техніки, упровадження ефективних результатів у практику виробництва. Отже, держава на кожному етапі розвитку визначає основні напрями НТП і забезпечує умови для їх здійснення.

Загальні напрями НТП:

1. створення нових і вдосконалення існуючих технологій, засобів праці та кінцевої продукції;
2. створення нових і поліпшення якості застосовуваних матеріалів;
3. автоматизація виробництва.