Кримінально-правова характеристика незаконного заволодіння транспортних засобів

http://rabota.doska777.org.ua/competitor/select.type.html

 

МІНІСТЕРСТВО  ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАУКОВА ЛАБОРАТОРІЯ З ПРОБЛЕМ РОЗКРИТТЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

 

 

НАУКОВА РОБОТА

 

 

 

 

 

 

 

за  темою:

 

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

 

 

 

Виконав:

курсант 2–го  курсу

факультету  підготовки кадрів

для боротьби з 

економічної злочинності

ННІПККМ НАВС

рядовий міліції

Барвінко Юлія Андріївна

 

 

Науковий керівник:

старший викладач кафедри  кримінального права,

кандидат юридичних  наук

Вознюк Андрій Андрійович

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

 

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми. На сучасному етапі в Україні відбувається інтенсивний розвиток транспорту, підвищується динамічність його використання, спостерігається  тенденція до збільшення кількості транспортних засобів на одиницю населення. При цьому функціонування транспорту є джерелом підвищеної безпеки для оточуючих, тому забезпечення безпеки його використання є одним із найважливіших завдань для України.

Для сучасної криміногенної  ситуації в Україні характерне значне поширення кримінальних процесів і  явищ. Важливою проблемою у сфері  боротьби зі злочинністю є попередження, розслідування та розкриття злочинів, пов`язаних із незаконним заволодіння  транспортних засобів.

Протидія незаконному  заволодінню автотранспортом є  пріоритетним напрямом діяльності ОВС. Ужиті правоохоронними органами заходи щодо запобігання цим злочинам виявилися недостатньо ефективними.

Прийнятий у 2001 році Кримінальний кодекс України передбачив кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом у ст. 289, яку включено до розділу XI Особливої частини Кримінального кодексу «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту».

В Україні у 2001 році було вчинено 8407 незаконних заволодінь транспортних засобів, у 2002 році – 8812, у 2003 році – 7013, у 2004 році – 5857, у 2005 році – 8207, у 2006 році – 7081, у 2007 році – 6806, у 2008 році – 5793, у 2009 році – 5184, у 2010 році – 4278.

У середньому за рік в Україні реєструють 7 тис. незаконних заволодінь автотранспортом, з яких близько 75% - заволодіння легковими автомобілями. Криміногенна обстановка загострюється в мегаполісах (Київ, Харьків, Донецьк, Днепропетровск, Одеса, Львів), у яких сконцентровано значну кількість автомобілів.

До проблеми незаконного заволодіння транспортними  засобами зверталися такі зарубіжні  та вітчизняні вчені як: В. Бахін, П. Біленчук, А. Арендаренко, М. Бусирев, Б. Вежнавец, В. Єгоров, М. Єфимов, М. Задоян, В. Звєряк, Л. Киселевська, Б. Куринов, А. Кузьмін, Ю. Лапунов, В. Ліхолаї, О. Мороз, В. Пантелеєв, О. Снігерьов, Е. Тамбовцев, Ю. Іванов, Є. Фесенко, В. Хоміч.

Все викладене свідчить про  актуальність теми наукової роботи, її теоретичну і практичну цінність. У роботі здійснено спробу проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки незаконного заволодіння транспортним засобом, кваліфікуючі ознаки цього злочину, покарання за нього, а також звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст.289 КК.

Об`єктом наукової роботи є суспільні відносини, що виникають під час вчинення незаконних заволодінь транспортними засобами, а предметом – кримінально-правова характеристика незаконного заволодіння транспортними засобами.

Методи  дослідження. Дослідження теоретичних та практичних аспектів кримінально-правової характеристики незаконного заволодіння транспортними засобами відбувалось на основі таких методів: аналізу, синтезу, індукції, дедукції, історичного та порівняльно–правового.

Метою наукової роботи є дослідження кримінально-правової характеристики незаконного заволодіння транспортними засобами.

Завдання наукової роботи:

– сформулювати науково обґрунтовані висновки та пропозиції з приводу кримінально-правової характеристики незаконного заволодіння транспортних засобів;

– визначити об`єкт та предмет незаконного заволодіння транспортними засобами;

– розглянути об`єктивну сторону незаконного заволодіння транспортними засобами;

– встановити суб`єкт незаконного заволодіння транспортними засобами;

– дослідити суб`єктивну сторону незаконного заволодіння транспортними засобами;

– проаналізувати кваліфікуючі ознаки незаконного заволодіння транспортними засобами;

– розглянути кваліфікацію незаконного заволодіння транспортними засобами за сукупністю злочинів та відмежування від суміжних злочинів;

– розкрити зміст спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння автотранспорту.

 

 

1. Об’єкт та предмет незаконного заволодіння транспортних засобів

 

Кожен злочин, включаючи й незаконне заволодіння транспортним засобом, завжди посягає на певний об’єкт. Це обов’язковий елемент всіх складів злочинів. Як зазначав А. Н. Трайнін, злочину, позбавленого об’єкта, бути не може[33, 125].

Під об’єктом злочину прийнято розуміти те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється погроза заподіяння такої шкоди [21, 101].

Об’єкт злочину має  винятково важливе значення для  пізнання сутності злочинного посягання, визначення його суспільної небезпечності  й юридичної природи, правильної кваліфікації, відокремлення злочинів один від іншого та від незлочинних діянь.

Як відомо, залежно  від ступеня узагальненості охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин виділяють загальний, родовий і  безпосередній об’єкти злочинів [16, 110].

Під загальним об’єктом розуміється  вся сукупність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону.

Родовим об’єктом незаконного заволодіння чужим  транспортним засобом є суспільні  відносини, які забезпечують безпеку  руху та експлуатації всіх видів транспорту, що входять у єдину транспортну систему.

Основним безпосереднім  об’єктом цього злочину є суспільні  відносини, які забезпечують безпеку  дорожнього руху механічного транспорту як такий стан його функціонування, при якому відсутній неприпустимий  ризик заподіяння шкоди життю  та здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу і матеріальним цінностям.

Зазначимо також, що на рівні  безпосереднього об’єкта злочину  виділяють основний і додатковий об’єкти.

Основним безпосереднім  об’єктом є ті суспільні відносини, що «насамперед і головним чином прагнув поставити під охорону законодавець» [32, 100], і «саме йому, головним чином, злочином заподіюється шкода» [1, 32].

Основний безпосередній  об’єкт є частиною родового об’єкта  й найбільшою мірою відбиває соціальну  сутність і зміст злочину, визначає його місце в системі Особливої частини КК.

Додатковим безпосереднім  об’єктом злочину є ті суспільні  відносини, що зазнають шкоди одночасно  з основним об’єктом. Додатковий безпосередній об’єкт буває двох видів: обов’язковий і факультативний [6, 97].

          Додатковим обов’язковим об’єктом злочину є відносини власності на транспортний засіб, що виникають між власником і не власниками, а також інші речові відносини, що виникають між особою, яка має обмежене речове право на транспортний засіб (титульним володільцем), та іншими особами, крім власника [8, 175].

Тепер необхідно виявити  ті суспільні відносини, які є безпосереднім об’єктом незаконного заволодіння транспортним засобом. Щодо цього питання в науці кримінального права висловлювалися різні думки.

П. С. Матишевський пропонує вважати безпосереднім  об’єктом злочину, передбаченого ст. 289 КК, право власності на автомототранспортні  засоби і безпеку їхнього руху по вулицях і дорогах, що має гарантувати  безпеку життя та здоров’я пішоходів [35, 755].

На думку  В. І. Касинюка, об’єктом незаконного  заволодіння транспортним засобом  є відносини, що забезпечують безпеку  руху та експлуатації механічного транспорту [19, 795].

В. О. Навроцький вважає, що основним безпосереднім  об’єктом злочину є контрольоване  використання транспортних засобів, перерахованих у примітці до ст. 286 КК. Додатковим же обов’язковим або факультативним об’єктом — залежно від конкретного способу вчинення цього злочину — може бути життя та здоров’я особи, власність, інші блага [24, 800].

М. О. Свірін зазначає, що безпосереднім об’єктом цього  злочину є власність і контрольоване  використання транспортних засобів  як джерела підвищеної небезпеки [31, 110].

Ю. А. Кармазін називає  безпосереднім об’єктом злочину  суспільні відносини з володіння, користування й розпорядження транспортним засобом, а додатковим об’єктом — здоров’я, життя та власність громадян [34, 464].

Предметом злочинного посягання є транспортні засоби. Відповідно до положень нормативно-правових документів, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема примітки до ст. 286 КК України, ч. 5 ст. 121 КУпАП, п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 [27].

Транспортний  засіб – пристрій, призначений  для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів [30].

Під транспортними  засобами в статті 289 КК слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

Це чужий самохідний дорожній механічний транспортний засіб, порядок руху якого  регулюється Правилами дорожнього руху, який приводиться в рух двигуном внутрішнього згорання об’ємом 50 і  більше куб. см., електродвигуном потужністю понад 3 кВт або іншим двигуном рівнозначної потужності; поводження з яким є джерелом підвищеної небезпеки; який підлягає обов’язковій державній реєстрації; потребує для керування ним досягнення особою певного віку, спеціального медичного висновку про придатність до керування, спеціального навчання й одержання права на керування [8, 46].

Предметом злочину  у ст. 289 КК України є:

1. Усі види автомобілів. Автомобіль – колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт. Автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій [9]. Серед автомобілів є вантажні і легкові, машини спеціального призначення – санітарні, пожежні, спортивні, автокрани, навантажувачі, вишки, поливальні, а також автобуси [18, 348].

Автобус – механічний дорожній транспортний засіб для  перевезення пасажирів, який має  більше дев'яти місць сидіння (включаючи  місце водія) [12]. Автобус - автомобіль з кількістю місць для сидіння більше дев'яти з місцем водія включно, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів та їхнього багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки;

Вантажний автомобіль - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;

Легковий автомобіль - автомобіль з кількістю місць  для сидіння не більше дев'яти, з  місцем водія включно, який за своєю  конструкцією та обладнанням призначений  для перевезення пасажирів та їхнього багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки;

Маршрутні транспортні  засоби (транспортні засоби загального користування) - автобуси, мікроавтобуси, тролейбуси, трамваї і таксі, що рухаються  за встановленими маршрутами та мають  визначені місця на дорозі для посадки (висадки) пасажирів;

Мікроавтобус  – одноповерховий автобус з кількістю  місць для сидіння не більше сімнадцяти з місцем водія включно [30].

2. Трактори. Трактори – це гусеничні або колісні самохідні машини, призначені для перевезення вантажів, а також виконання різноманітних робіт – сільськогосподарських, будівельних, лісових тощо [18, 348].

3. Інші самохідні машини. Інші самохідні машини призначені для будівельних, дорожніх, сільськогосподарських та інших робіт – грейдери, комбайни, бульдозери, крани, екскаватори і т. д [18, 348]. При цьому перераховані транспортні засоби є предметом посягання у зв’язку з їх функцією пересування, а не виконання спеціальних робіт [8, 42].

4. Трамваї і тролейбуси. Тролейбус - дорожній транспортний засіб для перевезення пасажирів, який з'єднаний з електричним дротом та не пересувається по коліях [12]. Трамвай - дорожній транспортний засіб для перевезення пасажирів, який з'єднаний з електричним дротом або приводиться у рух за допомогою дизельного двигуна та пересувається по коліях [12]. Трамваї і тролейбуси (пасажирські, вантажні, колієукладальні, ремонтні, спеціального обслуговування) належать до міського електротранспорту і їх рух здійснюється відповідно до Правил дорожнього руху [18, 348].

5. Мотоцикли. Мотоцикл – двоколісний механічний транспортний засіб з боковим причепом або без нього, що має двигун з робочим об'ємом 50 куб. см і більше. До мотоциклів прирівнюються моторолери, мотоколяски, триколісні та інші механічні транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг. [30].

6. Інші механічні транспортні засоби. Механічний транспортний засіб – транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми (крім транспортних засобів, робочий об'єм двигуна яких не перевищує 50 куб. см), а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт [30]. До інших механічних транспортних засобів, які приводяться в рух за допомогою двигуна, належать різного роду всюдиходи, аеросани, амфібії й інші, крім мопедів, тобто двоколісних транспортних засобів, які мають двигун з робочим обсягом до 50 куб. см.[18, 348].

Не є предметом  злочину у ст. 289 КК України:

– мопеди. Мопед – двоколісний транспортний засіб, що має двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см [30];

– велосипеди. Велосипед – транспортний засіб, крім інвалідних колясок, що приводиться в рух мускульною силою людини, яка знаходиться на ньому [30];

– рухомий склад метрополітену, фунікулера та інших видів залізниць (пасажирські та вантажні потяги, локомотиви, дрезини тощо) [18, 438];

– залізничний, повітряний, річковий і морський транспорт (включаючи й маломірні судна) (у разі незаконного заволодіння ним кримінальна відповідальність буде наставати за ст. 278 КК «Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна».).

– причіп – транспортний засіб, призначений для руху тільки в з'єднанні з іншим транспортним засобом. До цього виду транспортних засобів належать також напівпричепи і причепи-розпуски;

– платформи із спеціальним обладнанням, що рухаються трамвайними коліями;

– бойові, спеціальні або транспортні самохідні машини Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони, Служби безпеки України тощо [5, 19]. У разі вчинення незаконного заволодіння таким транспортним засобом особою, що є суб’єктом військових злочинів, відповідальність наставатиме за ст. 410 КК. Якщо ж посягання вчиняється особою, що не є таким суб’єктом, кваліфікація вчиненого за ст. 289 КК може здійснюватися лише тоді, коли цей транспортний засіб є дорожнім. В іншому разі таку техніку не можна визнавати предметом злочину, передбаченого ст. 289 КК [8, 44].

Отже, вирішення  проблемних питань предмету злочину, передбаченого  ст. 289 КК України, є ефективним правовим засобом забезпечення безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту [4].

 

 

 

 

 

2. Об’єктивна сторона незаконного заволодіння транспортними засобами

 

Всі елементи складу злочину — об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона — перебувають у нерозривному взаємозв’язку та взаємозалежності. Кожен із цих елементів має свій зміст, відмінний від змісту інших елементів. Але тільки їх сукупність є необхідною й достатньою для притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

Л. К. Гаврильченко зазначив, що з об’єктивної сторони незаконне заволодіння транспортним засобом становить таємне або відкрите заволодіння (захоплення) чужим транспортним засобом і його використання за призначенням при відсутності ознак викрадення (ч. 1 ст. 289 КК). Зазначений злочин може бути вчинений як таємно, так і відкрито, шляхом обману або зловживання довірою, без застосування насильства або з його застосуванням. При цьому винний може заволодіти транспортним засобом з місця його стоянки або зупинки.

Незаконність  як ознака такого злочину має на увазі, що особа, яка його вчинила, не має ні дійсного ні уявного права  щодо захопленого транспортного  засобу.

Незаконне заволодіння  транспортним засобом для поїздки  на ньому при невдалій спробі завести його, проникнення в кабіну машини з метою викрадення та інші подібні дії повинні розцінювати як замах на незаконне захоплення транспортного засобу [20, 538].

Системний аналіз норм Особливої частини КК дає  змогу виділяти наступні ознаки діяння при здійсненні цього злочину:

1) воно складається лише з активної поведінки – діяння;

2) дія проявляється в отриманні можливості управляти таким транспортним засобом;

3) поведінку винного не є законним , він не має ні дійсного, ні можливого права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює;

4) заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженого і дійсного волевиявлення власника або законного користувача транспортного засобу. При цьому воля потерпілого або ігнорується (при таємному заволодінні), або пригнічується (при застосуванні насильства або погрози його застосування), або ж фальсифікується (при заволодіння шляхом обману) [24, 800].

Незаконне заволодіння  транспортним засобом (ст. 289 КК) слід розуміти як умисне, протиправне вилучення  його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом:

– запуску двигуна. Двигун транспортного засобу, як правило, заводиться шляхом злому замка запалювання і з’єднання відповідних проводів або ж з використанням ключа, що завчасно викрадається винним у власника чи користувача транспортного засобу [8, 64];

– буксирування;

– завантажування на інший транспортний засіб;

– примусового відсторонення власника або законного користувача від керування;

– примушування власника або законного користувача до початку чи продовження руху тощо.

Таке заволодіння  може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або  погроз [27].

Цей злочин визнають закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, - з моменту встановлення контролю над ним [27]. Встановлення контролю над транспортним засобом — це дії, які спрямовані на встановлення фізичного панування над ним, коли винний сам або з використанням інших осіб одержує можливість перемістити його [8, 64].

При цьому відстань, на яку він був переміщений, і  спосіб, яким це було вчинено, значення для кваліфікації не мають. Це може бути як поїздка на транспортному засобі з використанням власного двигуна, так і будь-яке інше його переміщення, зокрема, буксирування, штовхання, транспортування за допомогою іншого транспортного засобу тощо [8, 64].

Проникнення в  кабіну, гараж чи інше сховище, спробу запустити двигун або буксирувати транспортний засіб з метою заволодіння ним необхідно розглядати як замах на вчинення злочину.

Не є незаконним заволодіння транспортним засобом  у стані крайньої необхідності, наприклад, для того, щоб терміново доставити тяжко хвору людину до лікарні, приборкати стихійне лихо, усунути іншу небезпеку, яка загрожує людям, інтересам суспільства чи держави [27].

Важливого значення для характеристики об’єктивної  сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України, набуває обстановка вчинення злочину.

Обстановка  вчинення злочину – сукупність тих  обставин, умов, за наявністю яких злочин було вчинено. Кримінально-правове  значення має лише та обстановка, яка  вказана в диспозиції кримінально-правової норми.

Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняються та наслідки настають в обстановці дорожнього руху, тобто у процесі пересування транспортних засобів.

Правильне встановлення ознак об’єктивної сторони має  важливе теоретичне і практичне значення: для встановлення наявності складу злочину як підстави кримінальної відповідальності; для правильної кваліфікації вчиненого; для призначення справедливого покарання.

 

3. Суб’єкт  незаконного заволодіння транспортними засобами

 

Суб’єкт злочину  є обов’язковим елементом всіх складів злочинів. Відповідно до ст. 18 КК суб’єктом злочину визнається фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

З цього законодавчого  визначення можна зробити висновок, що суб’єкт злочину характеризується такими ознаками: 1) це особа фізична; 2) осудна; 3) що досягла певного віку.

Вік, з якого  може наставати кримінальна відповідальність, — це встановлений у кримінальному законі календарний період часу, що пройшов від народження особи до часу вчинення нею злочину й характеризується певним психофізичним станом суб’єкта. Із цим станом пов’язана низка медико-біологічних, соціально-психологічних і правових змін особи [22, 538].

             Суб’єкт злочину за ч. 1 ст. 289 КК – фізична осудна особа з 16-ти років. За частинами 2 і ч. 3 ст.289 КК – фізична осудна особа з 14-ти років.

 Вчинення розглянутого злочину за попередньою змовою групою осіб має місце, коли при його вчиненні брали участь двоє або більше осіб, які заздалегідь домовилися про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК) [20, 538].

Суб'єктами цього  злочину не можуть виступати:

1) водії транспортних засобів, закріплених за ними адміністрацією підприємств, установ, організацій, в яких працюють такі водії;

2) особи, відповідальні за технічний стан і експлуатацію транспортних засобів, (начальник колони, інженер з експлуатації та т.п);

3) особи, яким власник видав доручення на управління транспортним засобом;

4) співвласники транспортних засобів;

5) особи, що користуються транспортним засобом за згодою власника або законного користувача, навіть якщо ця згода і не була належно оформлена [24, 800].

Не визнаються суб'єктом злочину, вчиненого без  ознак викрадення, особи, за якими  транспортний засіб закріплений  по роботі, або інші особи, у віданні яких з дозволу власника знаходиться транспортний засіб, або особи, що мають справжнє або уявне право на користування транспортним засобом (родичі або близькі особи власника транспортного засобу) [23, 984].

Суб’єкт незаконного  заволодіння транспортним засобом є загальним, тобто фізичною осудною особою, що досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за ст. 289 КК. Закон не говорить про які-небудь спеціальні ознаки, якими має характеризуватися винний. Для всіх суб’єктів цього злочину транспортний засіб, яким вони заволодівають, є чужим. Вони не мають на нього ані дійсного, ані передбачуваного права. При цьому, якщо відносно суб’єктів цього злочину, вчиненого з метою обернення транспортного засобу на користь винного або інших осіб, серед учених немає будь-яких суттєвих розбіжностей, то відносно кола суб’єктів тимчасового незаконного заволодіння чужим транспортним засобом такі розбіжності є щодо чотирьох категорій осіб: 1) водії, за якими закріплено транспортний засіб; 2) службові особи підприємств, установ і організацій, які виконують організаційно-розпорядчі функції щодо транспортного засобу; 3) особи, які за родом роботи мають доступ до транспортного засобу; 4) члени сім’ї та близькі родичі власника чи користувача транспортного засобу.

Службові особи  підприємств, установ і організацій, що мають певні повноваження з  оперативного управління, використання та розпорядження транспортними  засобами, не визнаються суб’єктами незаконного  заволодіння транспортним засобом  з метою, відмінною від мети обернення його на користь винного або інших осіб [2, 11].

 

4. Суб`єктивна сторона  незаконного заволодіння транспортними засобами

 

Суб’єктивна сторона  злочину — це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків[16, 161].

Встановлення  суб’єктивної сторони злочину має  істотне значення. Оскільки вона є  обов’язковим елементом будь-якого  складу злочину, її відсутність свідчить і про відсутність складу злочину в цілому. Суб’єктивна сторона злочину впливає на кваліфікацію й дозволяє відмежувати схожі за об’єктивними ознаками злочинні діяння. Крім того, її зміст істотно позначається на індивідуалізації відповідальності за вчинене.

Згідно зі ст. 62 Конституції України особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності тільки за наявності вини. Особа  не може бути піддана кримінальному  покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено  обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК).

Відповідно  до ст. 23 КК вина — це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Складовими елементами такого психічного ставлення є свідомість і воля. Ознаки, що характеризують свідомість особи, одержали в науці кримінального права найменування інтелектуальних, а волю — вольових [1, 48].

Незаконне заволодіння  чужим транспортним засобом може бути вчинене тільки з прямим умислом, при якому винний усвідомлює, що незаконно вчиняє дії по захопленню чужого транспортного засобу і його переміщенню з місця знаходження всупереч або поза волею власника (користувача, володільця), і бажає їх вчинити.

Умисел на вчинення незаконного заволодіння чужим транспортним засобом є конкретизованим і, як правило, заздалегідь обдуманим.

Мотив — це обумовлене потребами внутрішнє спонукання, яким винний керується при вчиненні посягання [37, 636].

Мотив є факультативною ознакою суб’єктивної сторони незаконного заволодіння чужим транспортним засобом і представляє собою обумовлене певними потребами внутрішнє спонукання, яким винний керується при вчиненні злочину.

Всі мотиви цього  злочину можна умовно розділити  на дві групи: 1) мотиви, що задовольняються самим процесом поїздки на транспортному засобі (підвищити або зміцнити свій авторитет серед знайомих, просто покататися, бешкетництво, прагнення випробувати навички водія, хуліганські спонукання); 2) мотиви, що задовольняються результатом незаконного заволодіння транспортним засобом (користь, бажання доїхати до певного місця, перевезти вантаж,домогтися від потерпілого виконання чи не виконання певних дій, помста, заздрість тощо) [8, 84].