Масові комунікації

2

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ВІННИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Соціологія масових комунікацій»

на тему: "МАСОВІ КОМУНІКАЦІЇ"

Вінниця 2011

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО

1.1. Сутність соціології

1.2. Визначення об'єкта соціології

1.3. Предмет соціологічної науки

1.4. Основні функції соціології

РОЗДІЛ 2. СОЦІОЛОГІЯ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

2.1 Соціологія масової комунікації як наука: об'єкт і предмет дослідження, місце у системі соціологічних знань

2.2. Виникнення та розвиток соціології масової комунікації

2.3. Масова комунікація як соціальна система

РОЗДІЛ 3. ЗАСОБИ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ: ПОНЯТТЯ, КОНЦЕПЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ФУНКЦІЇ

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Соціологія як особливий погляд на суспільство і соціальні відносини між людьми виникла приблизно два століття тому. Вже тоді люди перестали вірити в те, що соціальні закони визначені Богом і є незмінними. Вони почали розуміти, що суспільство - це продукт людського розуму, який може змінити його. І якщо ми обернемо свій погляд до піонерів соціологічної думки, то побачимо, що ці вчені вивчали суспільство не через суто наукові інтереси. Майже всі вони неабияк переймалися розв'язанням практичних тогочасних проблем. Це були люди, яких хвилювало не тільки реальне буття, а й майбутнє людства.

Класики соціологічної науки намагалися знайти передусім методи неупередженого аналізу соціальних фактів, з яких складається суспільне життя людей. Вони творили з пристрастю, бажанням зрозуміти ті практичні проблеми, що виникали в їхніх країнах. Це робилося заради істини як найвищої цінності. Однак щоразу, коли істина виявлялася підпорядкованою тій чи іншій частковій цінності (наприклад, класовим інтересам), соціологічне мислення опинялося у вкрай скрутному становищі, ставало досить суперечливим, а іноді й однобічним.

Аналіз показує, що донедавна соціологічна проблематика утримувалась у певній рівновазі завдяки прихильності соціологів до всебічних цінностей та їх намаганню брати участь у розв'язанні практичних проблем суспільства. Однак останнє десятиліття XX ст. висунуло перед соціологічною наукою надзвичайно складні вимоги.

Основною причиною цього є глобальні зміни у суспільному розвитку на початку нового тисячоліття: драматичні події у країнах колишньої соціалістичної співдружності і республіках колишнього СРСР, загострення економічних, демографічних і деяких інших проблем, суперечності у становленні універсального способу життя та зростання впливу національно-культурної, соціально-територіальної ідентичності, індивідуально-особистісного розвитку, наслідки інформаційної революції, досягнення генної інженерії і біотехнологій, а також поглиблення соціальної диференціації регіонів світу, зміни його геополітичної картини тощо. В Україні ці проблеми посилюються невдалими економічними рефор­мами, докорінними змінами в усіх сферах суспільного життя і трансформацією його устрою, зміною соціальних ідеалів, їх ідеологічного забезпечення, наукового супроводження суспільного розвитку, а також наростанням депопуляційних процесів, фізичною, культурною та моральною деградацією значних верств населення.

Суттєве значення має і сам розвиток системи соціологічного знання, яке останнім часом набуло яскраво вираженого багаторівневого та поліпарадигматичного характеру. Взагалі цей розвиток, посилений претензіями до соціології з боку практики, позначений тенденціями ефективнішого використання наукових можливостей як загальносоціологічних теорій, так і соціологічних теорій середнього рівня не тільки у прогнозуванні, а й у поясненні різноманітних соціальних явищ і процесів сучасного суспільного розвитку.

Отже, подальший розвиток соціологічної науки відбувається за рахунок як фундаментальних досліджень, що ґрунтуються здебільшого на методології загально-соціологічних теорій (які вивчають суспільство загалом), так і прикладних досліджень, що спираються переважно на теоретичні засади соціологічних теорій середнього рівня (які вивчають окремі сфери суспільного життя, а також притаманні їм процеси і явища). Усе це зумовлює досить велику роль соціологічних теорій середнього рівня у розбудові системи сучасного соціологічного знання. Саме завдяки можливостям соціологічних теорій середнього рівня, які більш предметно аналізують і узагальнюють соціальні факти на рівні окремих сфер суспільного життя, вдається нагромаджувати вивірену й обґрунтовану соціальну інформацію, що позитивно впливає на розвиток загально-соціологічних теорій та дає змогу прогнозувати динаміку всього суспільного розвитку.

РОЗДІЛ 1 СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО

1.1 Сутність соціології

Термін «соціологія» походить від латинського слова societas (суспільство) та грецького logos (слово, вчення).

Таким чином, соціологія є в буквальному розумінні наукою про суспільство, її засновники - європейські вчені XIX ст. - робили спроби пояснити зміни в суспільстві, зумовлені промисловою революцією, розвитком демократичних ідей та інституцій. Французький учений Огюст Конт наприкінці 30-х років XIX століття уперше запровадив термін «соціологія». Він вважав, що соціологія при дослідженні суспільства повинна ґрунтуватися на позитивних соціальних фактах, а не на абстрактних міркуваннях, тобто будуватися на зразок природничих наук. Як фізик або хімік за допомогою спеціальних методів досліджує свою галузь, так і соціолог не просто стверджує, а доводить, спираючись на факти, зібрані з використанням спеціальних методів. Причому доводить, застосовуючи не окремі, довільно взяті із соціальної дійсності факти, а аналізуючи всеосяжний, об'єктивний, емпіричний матеріал.

Концентруючи увагу на вивченні соціальних фактів і явищ соціальних відносин та процесів, які відображаються в суспільстві, соціологія, таким чином, визначила своє місце серед інших суспільних наук - філософії, політології, історії тощо. Філософія являє собою світогляд, дає розуміння місця людини у світі, уявлення про сенс людського життя. Історія, у свою чергу, вивчає закономірне, але й неповторне, індивідуальне у суспільному розвитку, широко використовуючи при цьому методи і засоби, притаманні гуманітарному знанню. Перевага соціології полягає в тому, що вона дає системний аналіз соціальних фактів і намагається отримати вірогідне, вільне від оцінок та упередженості знання.

Загалом науки природничі (про природу) та науки соціальні (про суспільство) мають різні об'єкти пізнання, але використовують схожі загальнонаукові методи й засоби вивчення. Абсолютне розмежування чи протиставлення цих наук є неправомірним. Проте існує певна специфіка вивчення суспільних явищ, яка полягає в тому, що суспільні (соціальні) науки більшою мірою, ніж природничі, стосуються інтересів людей. Тому проблема відповідності (неупередженості) досліджень соціальних явищ є більш гострою і важкорозв'язною. Але вона розв'язується так само, як і в наукових дослідженнях, - шляхом удосконалення засобів і методів вивчення соціальних проблем. Поряд з природничими та соціальними науками існує гуманітарне знання (літературознавство, мистецтвознавство тощо), яке використовує специфічні, відмінні від соціальних наук методи пізнання.

З'ясовуючи взаємовідносини соціології з іншими науками про людину і суспільство, слід ураховувати перш за все відмінність об'єкта соціологічної науки (тобто, що конкретно вона вивчає) та її предмета, як вона це робить, під яким кутом зору аналізує ті чи інші явища. Специфічно соціологічним кутом зору, який відрізняє соціологію від інших суспільних наук, є те, що соціолог співвідносить досліджувані суспільні явища зі станом суспільства загалом, розглядає місце конкретного явища в системі суспільних відносин і людських взаємодій. Ця особливість соціології є відносно постійною її характеристикою, вираженою явно чи неявно, тим чи іншим способом. Саме соціологічний аналіз, у кінцевому підсумку, приводить досліджувані суспільні явища до «спільного знаменника», оскільки соціологічне знання має справу із спільними для всіх суспільних явищ «родовими ознаками».

Таким чином, соціологія має своє коло проблем, свою сукупність специфічних понять та уявлень, використовує характерний для неї спосіб порушення питань та знаходження відповідей на них. Усе це дає підстави для визначення сутності соціології як науки про суспільство. Різноманітні визначення соціології зводяться до того, що соціологія в цілому - це наука, що вивчає відносини між групами людей, які займають різне становище в суспільстві, беруть неоднакову участь в економічному, соціальному, політичному і духовному житті, різняться не лише рівнем, а й джерелом своїх доходів, структурою споживання, способом, якістю та стилем життя, а також структурою ціннісних орієнтирів, мотивами і типом поведінки. Групи людей, які утворюють суспільство і які вивчає соціологія, називаються ще соціальними спільнотами. Це численні соціальні утворення, які нерідко налічують тисячі або й мільйони осіб, їх ще можна назвати великими соціальними групами.

Тому соціологію розуміють і як науку про закономірності становлення, розвитку і функціонування соціальних спільнот, про ті соціальні відносини і соціальні процеси, що виникають під час взаємодії великих соціальних груп у суспільстві.

1.2 Визначення об'єкта соціології

Суспільство як об'єкт дослідження соціології розглядається у двох аспектах.

По-перше, як соціальний організм, що складається із взаємопов'язаного комплексу соціальних утворень, тобто соціальних інститутів, соціальних спільнот, груп та індивідів. Кожен з компонентів цього комплексу є відносно самостійним суб'єктом суспільного життя, виконує певні функції і перебуває у взаємодії з іншими компонентами. Відповідно до цього соціологія вивчає суть соціального, закономірності та якісні характеристики кожного компонента і всього суспільства в цілому як соціального організму, а також різноманітні соціальні процеси, що в ньому відбуваються.

По-друге, суспільство - об'єкт дослідження соціології - розглядається як найскладніша природничо-історична соціальна система. Суспільство як соціальна система являє собою органічну спільність виробничих сил і виробничих відносин, соціальної, політичної, економічної і духовної сфер. Взаємодія різних соціальних груп людей, їхня діяльність у різних сферах суспільного життя - економічній, соціальній, політичній, ідеологічній - за визначальної ролі способу виробництва надає розвиткові тієї чи Іншої суспільної спільноти характеру природничо-історичного процесу. Кожна із зазначених сфер суспільного життя виконує певні функції: економічна - функцію матеріального виробництва, соціальна - соціалізації, політична - соціального управління та контролю, ідеологічна - духовного продукування.

Це зумовлює складність об'єкта соціології - людського суспільства, його специфіку, особливості, характер функціонування та розвитку. У вивченні суспільства, соціальних явищ та соціальних процесів соціологія їм ґрунтується на таких основних принципах. Передусім ідеться про принцип історизму. Це означає, що, по-перше, усі соціальні явища та процеси в суспільстві розглядаються як системи, що мають внутрішню структуру; по-друге, вивчається процес їх функціонування та розвитку; по-третє, виявляються специфічні зміни та закономірності переходу їх з одних якісних станів в інші.

Наступний принцип соціології - принцип соціального детермінізму, який відображає всебічний взаємозв'язок та взаємозумовленість соціальних явищ. Він відрізняється від економічного детермінізму тим, що враховує вплив не тільки економічної підсистеми, яка є «кінцевою причиною» всіх соціальних явищ та процесів, а й інших підсистем - політичної, ідеологічної тощо.

Соціальний детермінізм означає також зумовленість будь-якого соціального явища або процесу всією сукупністю відносин, а не тільки окремими їх різновидами, наприклад, економічними відносинами, хоч останні і є визначальними. Взаємний вплив безпосередньо пов'язаних структур конкретних соціальних систем, наслідком якого є їх взаємна зміна, має діалектичний характер.

Соціологія базується також на діалектичному методі наукового пізнання суспільства та його соціальних систем. Суть цього методу полягає в тому, що суспільство розглядається як живий організм, який перебуває в постійному розвитку. Для його вивчення потрібні об'єктивний аналіз виробничих відносин, що становлять дану суспільну систему, дослідження законів її функціонування та розвитку.

Таким чином, у соціології органічно поєднуються генетичний (історичний) та структурно-функціональний підходи до аналізу як різних соціальних систем окремо, так і загалом суспільної системи як їх сукупності.

Кожна із соціальних систем, у свою чергу, включає багато інших підсистем. Соціальні системи перегруповуються, одні й ті ж індивіди можуть бути елементами різних систем. Кожна з них, узята ізольовано або у зв'язку з іншими, розглядається як відносно незалежна.

У свою чергу індивід не може не рахуватись із законами тієї соціальної системи, до якої належить. Тією чи іншою мірою він бере на озброєння її норми та цінності, тобто соціалізується. Його діяльність, таким чином, стає соціальне визначеною. Разом з тим у суспільстві існують різні варіанти, форми соціальної діяльності та поведінки, між якими можливий вибір, а отже і вияв активності людини.

Попри те, що соціальні системи складаються з елементів, які мають різні індивідуальні якості, тобто елементи однієї соціальної системи можуть бути нетотожними за своїми якостями елементам іншої, обидві системи можуть мати загальні інтегральні властивості. Однотипні інтегральні властивості соціальних систем є основою їх типологізації, виділення різних типів соціальних груп, спільнот, інститутів, організацій тощо.

Покладення в основу класифікації соціальних систем типу соціальних зв'язків дає підстави для виділення таких елементів системи, як соціальні групи (соціальні відносини), соціальні інститути (інститу-ціональні зв'язки), система соціального контролю (зв'язки соціального контролю), соціальні організації (організаційні зв'язки).

Дослідження на базі наукової теорії соціального розвитку конкретного стану соціальних систем, соціальних явищ зумовлює формування спеціального наукового знання - соціологічного. Залежно від цього визначається і його об'єкт: суспільство, соцієтальні й соціальні системи, соціальні спільноти, соціальні інститути, соціальні процеси в їх конкретному стані та взаємодії.

Суспільство - найскладніша природничо-історична соціальна система. У найширшому розумінні - це сукупність історично утворених форм спільної діяльності людей, а в найвужчому - історично конкретний тип соціальної системи (наприклад, капіталістичне суспільство), певні форми соціальних відносин і соціальних зв'язків.

Соціальна система є явищем або процесом, що складається з певної сукупності елементів, які перебувають у взаємних зв'язках і відношеннях і утворюють єдине ціле, здатне у взаємодії із зовнішніми умовами змінювати свою структуру. Головними її елементами є соціальні спільноти (класи, нації, професійні, демографічні, територіальні, політичні та інші групи), кожна з яких, у свою чергу, є складним утворенням, що має свої внутрішні зв'язки. Істотними рисами будь-якої системи є цілісність і взаємозв'язаність (інтеграція) усіх елементів її структури. Перше поняття фіксує об'єктивну форму існування явища, тобто існування його як цілого, а друге - процес і механізм об'єднання його частин. Ціле (на це звертали увагу ще давньогрецькі філософи) «перевищує суму частин, що входять у нього». Це означає, що кожне ціле має нові якості, які не зводяться механічно до суми його елементів і виявляють певний «інтегральний ефект». Ці нові якості, що належать явищу як цілому, зазвичай визначаються як системні, або інтегральні, якості.

Найголовнішими елементами соціальної системи є люди і їхня діяльність, яку вони провадять не ізольовано, а у взаємодії з іншими людьми, об'єднаними в різні соціальні спільноти (групи) в умовах певного соціального середовища. У процесі цієї взаємодії з іншими людьми соціальне середовище систематично впливає на певного індивіда так само, як і він впливає на інших індивідів і середовище. В результаті ця спільнота стає системою, цілісністю з якостями, яких не має жоден із включених до неї елементів окремо (взаємозв'язок функцій, соціально-психологічний клімат і т. ін.). Через свої інтегральні якості соціальна система набуває повної самостійності щодо особистостей, які її становлять. Взаємодія індивіда з іншими в умовах цього соціального середовища являє собою систему, в якій поєднуються принципи автономії. Кожна така система розвивається за своїми соціальними законами.

Визначений спосіб зв'язку і взаємодії елементів, тобто індивідів, які займають певні соціальні позиції (статус) і виконують певні соціальні функції (ролі) відповідно до прийнятої в даній системі сукупності норм і цінностей, утворює соціальну структуру суспільства.

Соціальна спільнота - реально існуюча сукупність індивідів, що відзначаються відносною цілісністю, спільністю інтересів, близькістю поглядів, вірувань, суб'єктивних уявлень про цілі й засоби виробничої, духовної та інших видів діяльності, які виступають самостійним суб'єктом історичної і соціальної дії, поведінки. Такі спільноти можуть розрізнятися кількісним складом, тривалістю існування, якістю зв'язків тощо. До найважливіших слід віднести соціальні групи (у тому числі й класи), національні, територіальні і регіональні спільноти, колективи, сім'ї. Функціонування й розвиток соціальної спільноти відбуваються на основі соціальних зв'язків і взаємодії її елементів-індивідів. У соціальних дослідженнях розрізняють такі типи зв'язків: функціональні та розвитку (або генетичні), причинні та структурні тощо.

Під соціальним зв'язком звичайно розуміють низку факторів, що зумовлюють спільну діяльність людей у певний час, у конкретних спільнотах для досягнення тих чи інших цілей. Соціальні зв'язки встановлюються на тривалий період незалежно від персональних якостей окремих особистостей. Це зв'язки індивідів один з одним, а також їхні зв'язки з явищами і процесами навколишнього світу, які складаються в процесі їхньої практичної діяльності. Сутність соціальних зв'язків виявляється у змісті й характері діяльності людей, які становлять ту чи іншу соціальну спільноту. Можна виділити зв'язки взаємодії, контролю, відносин, а також інституціональні зв'язки.

Вихідним моментом для формування соціального зв'язку може бути взаємодія індивідів або груп, які утворюють соціальну спільноту для задоволення тих чи інших потреб.

Соціальні відносини - це відносини між групами людей, що посідають певне соціальне становище у суспільстві, яке зумовлене їхньою участю в економічному, політичному житті, способом життя, доходами, структурою особистого споживання тощо.

Соціальні інститути - це історично утворені, сталі форми організації спільної життєдіяльності людей: виробничо-трудової, споживчої, духовної, сімейно-побутової. До найбільш фундаментальних соціальних інститутів належать власність, держава, право, армія, сім'я, виробничі осередки, освіта, охорона здоров'я, виховання, фізкультура і спорт та ін.

Винятково важливе значення в соціології мають такі поняття, як соціальні потреби та інтереси. Вони реалізуються лише в результаті свідомих дій людей, коли зовнішні спонуки стають мотивом їхньої поведінки. Потреби та інтереси, відповідно до свого значення для суспільства, націй, класів, соціальних груп і особистостей, закріплюються у вигляді соціальних норм і цінностей.

Соціальними нормами (або загальними правилами) називаються встановлені суспільством правила, що зумовлюють сталі форми соціальної взаємодії людей, здійснювані для досягнення поставлених перед організацією цілей. Вони не лише визначають зумовлений спосіб поведінки, схвалений як суспільством у цілому, так і його підсистемами, а й викликають у свідомості індивіда рішучі мотиви на користь цієї поведінки.

В основі соціальних норм лежать, передусім, потреби матеріальні. Серед них потреби матеріального виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ суспільства. Ці потреби викликають повторюваність соціальних взаємозв'язків і вимагають таких загальних правил, які б давали змогу учасникам відповідних соціальних відносин регулярно й цілком визначеним способом вступати в ці взаємодії. Соціальні норми, таким чином, втілюють у собі певну модель зазначених взаємодій, що дає індивідам змогу передбачати дії інших учасників суспільних відносин і відповідним чином поводитися. Соціальна норма з огляду на це стає мірою поведінки суспільства.

У поведінці втілюються й соціальні цінності. Соціальні цінності - це загальноприйнята в конкретній соціальній системі сукупність взірців, за допомогою яких люди співвідносять і опосередковують свої взаємодії один з одним, систематизуючи соціальний досвід. Соціальною цінністю може володіти будь-який об'єкт (матеріальний чи ідеальний) у разі, якщо він є фокусом прагнень, бажань груп чи окремих осіб. Цей об'єкт відповідно оцінюється і тим самим регулює поведінку. Соціальні цінності індивіда є мірою оцінки вчинків стосовно даної системи цінностей.

Система норм, заборон, настанов відображає потребу будь-якої соціальної структури в регулюванні поведінки індивідів. Соціальні норми й цінності втілюються в реальну поведінку людей лише тоді, коли вони визнані й засвоєні (соціалізовані) групами та індивідами, що означає збіг індивідуальних і суспільних інтересів. Трансформація соціальних норм і цінностей через свідомість індивіда (осмислення) в його реальну дію зумовлює спосіб взаємодії індивіда з іншими індивідами і соціальним оточенням загалом.

1.3 Предмет соціологічної науки

Соціологія вивчає процеси і стереотипи індивідуальної і групової взаємодії, форми організації соціальних груп та відносини між ними, вплив груп на індивідуальну поведінку. Соціологія досліджує і пояснює, як і чому люди підпорядковують свою активність вибору спільних раціональних шляхів, як інтегрована у взаємодії індивідуальна діяльність людей перетворюється на цілеспрямоване соціальне життя суспільства.

Слід зауважити, що складність і багатовимірність предметної сфери відбивається на визначенні предмета соціології. У сучасній літературі існує кілька поглядів на предмет соціології. На думку В. Іванова, соціологія вивчає соціальні відносини. При цьому він їх тлумачить широко, включаючи в сферу дослідження громадянського суспільства відносини між групами людей, які посідають різне становище в суспільстві, різняться ступенем участі в економічному й духовному житті, джерелами доходів, структурою особистого споживання, рівнем індивідуального розвитку, типом суспільної свідомості, способом життя.

Соціолог В. Ядов розглядав як ключову категорію соціології соціальну спільноту. Соціологія, на його погляд, - це наука про становлення і функціонування соціальних спільнот, соціальних організацій і процесів як модулів, наука про соціальні відносини як механізми взаємозв'язку і взаємодії між різними соціальними спільнотами, наука про закономірності соціальних явищ і масової поведінки.

Одночасно сформувалася й інша позиція, що належить, зокрема, А. Кабищі та ін., згідно з якою базисною категорією соціології є поняття «соціальна структура». Збагачуючи гуманістичну спрямованість соціології, соціолог Ж. Тощенко пропонує включити в предмет соціології реальну суспільну свідомість з усіма суперечностями її розвитку: діяльність, реальну поведінку людей як предметне втілення (за формою і змістом) знань, установок, ціннісних орієнтацій, потреб та інтересів, що фіксуються в реальній свідомості; умови, в яких розвиваються, здійснюються реальні свідомість і діяльність, поведінка людей.

Відомий соціолог М. Руткевич, у свою чергу, запропонував вивчати соціологію як науку про суспільство, як систему, що перебуває в постійному розвитку. Соціологія - це вчення про загальні закономірності розвитку суспільства. Поширену в західній соціології думку найбільш інтегровано узагальнив американський соціолог Ноель Смелзер. Він вважає, що соціологія - це наукове дослідження суспільства і соціальних відносин, спосіб вивчення людей.

Аналіз наведених поглядів на предмет соціології показує, що визначення предмета соціології має ґрунтуватись на узагальненні цих та інших позицій, а також відображати інтегрований погляд на сутність соціології як науки. Саме з таких позицій визначає предмет соціології російський соціолог Г. Осипов в Енциклопедичному соціологічному словнику. На його думку, «соціологія - це наука про загальні та специфічні закони й закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, про механізми дії та форми прояву цих законів у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів».

У світовій соціології склалося п'ять головних підходів до спостереження і пояснення різних груп соціальних фактів, які визначають предметну сферу соціологічної науки.

Перший підхід - демографічний. Це питання народжуваності, смертності, міграції, а також пов'язана з цими процесами діяльність людей, їхня поведінка.

Другий підхід - психологічний, що пояснює поведінку індивіда в рамках його особистого життя, тобто за допомогою мотивів, помислів, звичаїв, звичок, соціальних установок, думок, оцінок людини самої себе.

Третій підхід - «спільнотний», коли вивчаються двоє і більше людей, які становлять групу чи організацію. Цей підхід є основним при вивченні колективної поведінки, наприклад, дії натовпу або реакції аудиторії.

Четвертий підхід - «відносний». При такому підході суспільне життя вивчається не через конкретних людей, а через специфікацію їхніх взаємовідносин, зумовлених їхньою соціальною роллю. Роллю називається поведінка, якої чекають від людини, коли вона посідає певне становище в групі. У суспільстві існують сотні ролей - політик, виборець, робітник, селянин, службовець, споживач, керівник тощо. По­ведінка людини значною мірою зумовлена цими ролями.

П'ятий підхід - культурологічний. Його застосовують при аналізі поведінки, використовуючи культурологічні поняття, наприклад, громадські норми і правила, суспільні цінності. Під цим кутом зору правила поведінки, або норми, розглядаються як регулятори вчинків окремих людей і діяльності певних соціальних груп.

Кожен з цих підходів найефективніше застосовується для дослідження певного спектра предметної сфери, тому соціологу необхідно вміти орієнтуватись при виборі методу на те, під яким кутом зору досліджується те чи інше соціальне явище. У той же час сукупність методів визначає обсяг самого предмета соціології, вимагає віднесення до нього і динаміки поведінки людини, і способів взаємодії людей та їхніх думок. Тут ідеться про поведінку не лише окремих індивідів, а й соціальних груп та спільнот, про способи взаємодії між окремими людьми, соціальними групами І спільнотами, процеси економічної, політичної і духовної соціалізації, діяльність соціальних інститутів, механізми інформування і прояву масової свідомості.

Таким чином, соціологія за допомогою свого інструментарію забезпечує аналіз і оцінку, діагностику соціальних явищ, визначає, якою мірою діють позитивні й негативні тенденції, наскільки ті сили, на які треба спиратися, рухаючись до мети, готові до наступного кроку і в чому не готові, які сили протидіють цьому тощо. Наукове пізнання й оцінка реального стану сил соціального процесу визначає їхні можливості, а його всебічна діагностика і є найважливішим завданням соціології. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що в будь-якому стані кожного явища присутні моменти минулого, теперішнього й майбутнього. Взаємодія і взаємозв'язок цих трьох моментів соціального явища в конкретній ситуації його здійснення визначають характерну особливість предмета соціології.