Механізм розрахунків у зовнішньоекономічних операціях

    Міністерство  освіти і науки  України 
 
 
 
 
 

    курсова робота

    з дисципліни «Основи зовнішньоекономічної діяльності» 
 
 

Тема:    «Механізм розрахунків у зовнішньоекономічних операціях»         

Індивідуальне завдання: «Розроблення раціональних форм організації управління» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    м. Кривий Ріг-2010 рік 

    ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1.Механізм  розрахунків у зовнішньоторговельних  операціях…………………………5

1.1.1.Розрахунки  у зовнішньоторговельних операціях…………………………………5

1.1.2. Способи  платежу……………………………………………………………………5 

1.1.3. Засоби  платежу……………………………………………………………………….7

1.1.4. Форми  платежів…………………………………………………………………….16

   1.2. Розроблення раціональних-форм організації  управління…………………………...23

1.2.1. Xарактеристика ВАТ «ІнГЗК»……………………………………………………...24

1.2.2. Аналіз  діючої  організаційної структури  управління ЗЕД………………………..25

1.2.3.Розроблення  раціональної форми організації  управління відділу ЗЕД………..….27

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ……...…………………………………………...30

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

2.1.Розрахунок  схеми комерційної угоди та  обґрунтування умов Контрактів  купівлі-продажу ліквідної продукції……………………………………………………………….31

2.1.1.Характеристика  підприємства-посередника «INTERPOSE»………………………31

2.1.2. Ситуаційний аналіз схеми угоди .………………………………………………….32

2.1.3.Внутрішній договір…………………………………………………………………33

2.1.4. Розрахунок ціни товару та контракту……….……………………………………38

2.1.5.Формування конкретної комерційної пропозиції…………………………………39

2.1.6.Зовнішньоекономічний контракт……………………………………………………43

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ……………………………………….…..…….49

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………….50

ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………………..51 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП

    Під зовнішньоекономічною діяльністю (ЗЕД) розуміють діяльність суб'єктів господарської діяльності України (частіше підприємств) та іноземних суб'єктів господарської діяльності (іноземних підприємств), яка заснована на взаємовідносинах і здійснюється або на території України, або за її межами.

    Практика  здійснення зовнішньоекономічної діяльності в сучасних умовах відтворюється  через зовнішньоекономічні зв'язки суб'єктів господарювання, які, в  свою чергу, здійснюються за такими напрямками: зовнішня торгівля; спільне підприємництво на території України; спільне підприємництво за кордоном; іноземне підприємництво на території України; міжнародні об'єднання  та організації; консорціуми; підрядна співпраця; концесії; лізинг; співробітництво  на компенсаційній основі; співробітництво  на умовах розподілу продукції між  партнерами; переробка давальницької  сировини; залучення іноземної робочої  сили; виробниче кооперування; науково-технічна співпраця; торгівля ліцензіями й технологією; прибережна та прикордонна торгівля; торгівля будівельними послугами; торгівля транспортними послугами; співробітництво  в банківській сфері; іноземний  туризм; співробітництво у вільних  економічних зонах; інші форми міжнародного економічного співробітництва (біржі, торговельні будинки, асоціації).

    Зовнішньоекономічну діяльність підприємств ототожнюють, передусім, зі здійсненням експортних та імпортних торговельних операцій. Це і зрозуміло, адже на такі операції припадає майже 80% усіх здійснюваних у  зовнішньоекономічній діяльності операцій.

    Загальна  характеристика зовнішньо економічної  діяльності включає розгляд і  обгрунтування співіснування різних форм та видів зовнішньоекономічних операцій, визначення змісту й особливостей укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів), а також виконання зобов'язань, що виникають з фінансово-кредитних відносин на зовнішньому ринку.

          Одна з основних умов для успішного здійснення зовнішньоторговельних операцій — вибір придатного партнера (контрагента). Контрагентами в міжнародній торгівлі називаються сторони, що знаходяться в договірних відносинах по купівлі-продажу  товарів чи наданню різного роду послуг.  Іноземними контрагентами українських організацій виступають фірми й організації, що представляють протилежну сторону в комерційній угоді. Контрагентом продавця (експортера) є покупець (імпортер).Серед контрагентів можна виділити в залежності від цілей і характеру діяльності: фірми і державні органи та організації. Найчастіше при здійсненні конкретних зовнішньоторговельних операцій контрагентами виступають фірми. Становлячись об'єктом зовнішньоекономічних відносин, володіючи економічною самостійністю та повністю відповідаючи за результати своєї господарської діяльності, підприємство повинно зформувати систему управління , яка б забезпечила б йому високу ефективність роботи, конкурентоздатність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, стійкість у відносно складних умовах сьогодення.

          Вихід на зовнішні ринки  як в якості продавця, так і в  якості покупця товарів, зумовлює різного  роду контакти з сторонами, які є  зацікавленими у роботі з підприємством. А це в свою чергу породжує інститут контракту, тобто основного документу, що регулює взаємовідносини контрагентів тієї чи іншої угоди на міжнародному ринку. Це потребує від підприємств  створення на своїй базі потужної системи управління контрактною  діяльністю. Адже правильно складений  контракт - це надійна гарантія від  збитків. Це, навіть, фактор, здатний  принести підприємству прибуток. Справжній  контракт - це свого роду витвір мистецтва. Його укладання потребує як знань  законодавства та практики, так і  творчих здібностей , вміння чітко  та лаконічно формулювати основні  умови договору та виділяти в життєвих ситуаціях юридично-значимі аспекти.

    Основна мета курсової роботи  - це проведення аналізу діяльності ВАТ "ІнГЗК", складання договору та контракту, визначення ціни концентрату та контракту, визначення основних умов контракту та договору.

    При дослідженні пропонується вивчити  ряд таких питань:

• механізм розрахунків у зовнішньоторговельних операціях;
• специфіку укладання контракту при торгівлі концентратом на зовнішніх ринках;
• цінову політику контрактів, що укладаються;
• використання базових умов поставок.

    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

    1.1.Механізм  розрахунків у зовнішньоторговельних  операціях

    1.1.1. Розрахунки у зовнішньоторговельних  операціях

    Міжнародні  розрахунки - це здійснення платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з економічними, політичними і культурними відносинами  між юридичними особами і громадянами  різних країн. В економічній сфері  вони охоплюють розрахунки із зовнішньої торгівлі товарами і послугами, а  також із некомерційних операцій, кредитів, руху капіталу між країнами.

    Міжнародні  розрахунки включають, з одного боку, умови і порядок здійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжнародними документами і звичаями, з іншого боку - щоденну практичну  діяльність банків щодо їх проведення. Більшість розрахунків провадиться  безготівковим способом за допомогою  записів на рахунках банків.

    Найскладнішими  і такими, що вимагають високої  кваліфікації учасників угоди, є  розрахунки за міжнародними торговельними  контрактами. Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість  і гарантія одержання платежу, сума витрат, пов'язаних із проведенням операцій через банки.

    Сьогодні  у зовнішньоторговельних операціях  використовується ціла система способів, засобів і форм платежів, що створюють  цілісний, гнучкий і динамічний механізм розрахунків.

    1.1.2. Способи платежу

    Способи платежу визначаються залежно від  механізму оплати товару відносно моменту  його фактичної поставки. У зовнішньоторговельних  операціях існують три способи  платежу: платіж готівкою, авансовий  платіж і платіж у кредит.

    ПЛАТІЖ  ГОТІВКОЮ у міжнародному платіжному обороті не означає, що розрахунки ведуться наявними грошовими знаками (банкнотами). Вони практично тут не застосовуються. У цьому разі поняття "готівковий платіж" використовується як протиставлення авансовому і кредитному способам платежу.

    Готівковий  платіж, залежно від обраної сторонами  в контракті форми розрахунків, здійснюється, якщо дотримано одну з таких умов: імпортер одержав  від експортера повідомлення про  готовність товару до відвантаження; імпортер одержав телеграфне повідомлення про  закінчення відвантаження товару; імпортер отримав комплект документів, передбачених у контракті; імпортер отримав комплект документів і право відстрочки оплати на кілька годин або днів, якщо перед цим імпортер надав банківську гарантію, що він заплатить проти приймання товару. Природно, що для експортера найвигіднішою буде перша умова, а для імпортера - остання.

    Платіж  готівкою здійснюється через банк за угодами типу "спот" до чи при переданні продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцю.

    АВАНСОВИЙ ПЛАТІЖ передбачає виплату покупцем обговорених у контракті сум  до передання товаророзпорядчих  документів і самого товару в розпорядження  покупця, а найчастіше - під час  і навіть до початку виконання  замовлення.

    Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, з іншого - забезпечує виконання  зобов'язань, узятих імпортером за контрактом, і, якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання  замовленого товару, експортер може використовувати аванс для відшкодування  своїх збитків.

    Аванс може надаватися у грошовій і товарній формах. Аванс у товарній формі  передбачає надання замовником-імпортером сировини і комплектуючих, необхідних для виконання замовлення (давальницька сировина). Аванс у грошовій формі  визначається у відсотках від  контрактної вартості замовлення.

    Розмір  авансу залежить від цілей авансу, характеру і новизни товару, його вартості, строку виготовлення й інших  умов. Найчастіше аванс становить 15-20% від вартості замовлення, виплачується після підписання контракту.

    Як  правило, покупець, виплачуючи аванс, вимагає  від продавця банківської гарантії на випадок, якщо експортер не виконає  умов замовлення, або ж у контракті  робиться застереження, що у разі невиконання  експортером своїх контрактних  зобов'язань аванс повертається імпортеру в повному розмірі.

    У міжнародній торгівлі аванси звичайно даються солідним фірмам, котрі добре  себе зарекомендували при поставках  товарів, що потребують тривалого терміну  виготовлення, виконуються за індивідуальними  специфікаціями, а також при поставках  дефіцитних товарів, коли аванс виконує  роль застави.

    ПЛАТІЖ  У КРЕДИТ передбачає, що покупець оплачує  суму, обумовлену в контракті через  якийсь час після поставки товару. Таким чином, продавець надає  покупцеві комерційний (товарний) кредит. Оскільки одна фірма дає кредит іншій, такий кредит називається ще й фірмовим товарним кредитом.

    Межа  кредиту, тобто максимальний розмір кредиту, наданий покупцю одноразово, звичайно не перевищує 10% від капіталу покупця. Щоб визначити таку "межу", продавець повинен поцікавитися фінансовим станом покупця.

    Кредит  надається не на всю суму контракту, а на 80- 85%, іншу частину покупець виплачує авансом, що дає змогу продавцю відшкодувати свої витрати, якщо покупець порушить свої зобов'язання за контрактом.

    За  термінами комерційні кредити поділяються  на короткострокові (до одного року), середньострокові(від  року до п'яти років) і довгострокові (від п'яти до десяти років і  більше). У контракті обумовлюються  вартість кредиту, виражена у процентах  річних, термін використання кредиту, термін погашення кредиту, пільговий  період, протягом якого не відбувається погашення процентів за кредит, та інші умови.

    При наданні комерційного кредиту виникає  питання про гарантії платежу. Серед  способів запобігання неплатежу  або затримки платежу основними  є гарантійні листи першокласних банків, підтверджені (резервні) акредитиви першокласних банків, векселі, банківський  акцепт і аваль векселів, аваль  чеків.

    Гарантії  бувають платіжні й договірні. Платіжні гарантії захищають інтереси продавця, договірні - покупця.

    1.1.3. Засоби платежу

    Поширення в зовнішній торгівлі комерційного кредиту зумовлює використання кредитних  засобів платежу - чеків і векселів.

    ЧЕК являє собою безумовну пропозицію чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної на чеку грошової суми чекодержателеві  готівкою чи перерахуванням на рахунок  власника чека в банку.

    Для ілюстрації механізму розрахунків  за допомогою чека скористаємося  такою схемою (рис. 1):

    Чек дуже зручний для розрахунків  тоді, коли платник боїться віддати  гроші до того, як одержить товар, а  постачальник не хоче передати товар  до одержання гарантій платежу. До того ж, застосування чека як засобу платежу  дає змогу економити витрати  обігу справжніх грошей і прискорює  платежі, оскільки всі чеки оплачуються  після подання.

    Документ, виписаний чекодавцем, повинен мати покриття Причому законодавство  багатьох країн передбачає кримінальну  відповідальність за виставляння чека без покриття. Чеки, що виписуються  клієнтом банку, видаються в межах  суми, що є на його поточному та інших  рахунках, включаючи суми, що надійшли на ці рахунки в результаті надання  банками кредиту.

    Як  засіб платежу в міжнародному обороті чек використовується в  розрахунках за поставлений товар  при остаточному розрахунку за товар  і надані послуги, урегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, при погашенні  боргу, а також у розрахунках  за неторговельними операціями.

    Чек можна використовувати для отримання  готівки, для безготівкового платежу  і в інших формах, пов'язаних із обігом чеків як засобу платежу.

    Форми чеків та їх обіг регламентуються  національним законодавством і нормами  міжнародного права. Країни СНД як джерелом чекового права користуються Постановою ЦВК і РНК СРСР "Положення  про чеки" від 6 листопада 1929 p., а  також нормами Женевської конвенції, що установила "Однотипний закон  про чеки". Країни, що не входять до системи Женевського чекового права, регулюють обіг чеків національними нормами права, а країни англо-американського права - нормами цього права.

    Відповідно  до міжнародного права при вирішенні  спорів, пов'язаних із формою чеків  та їх обігом, застосовується право  тієї країни, де чек був виписаний.

    Чек має строго визначену форму письмового документа і виписується на спеціальному бланку, що видає чекодавцю банк або подібна кредитна установа.

    Текст чека повинен містити такі основні  елементи:

    1. Найменування "чек" (чекова помітка), виражене тією мовою, якою виписаний  чек.

    2. Просте і нічим не обумовлене  розпорядження платнику сплатити  зазначену на чеку суму, яке  не повинно містити жодних  умов платежу. За "Положенням  про чек" сума чека також  повинна бути вказана прописом  від руки.

    3. Найменування платника, яким є  банк (інша кредитна інституція), де чекодавець має свій поточний  та інші рахунки. За "Положенням  про чек" чекодавець зобов'язаний  вказати на чеку свій рахунок  у банку, з якого має бути  здійснений платіж. Англійські норми  права передбачають банківську  помітку на чеку, яка означає,  що на поточному рахункові  чекодавця є достатньо коштів  для оплати чека.

    4. Місце платежу, яке здебільшого  збігається з місцезнаходженням  банку-платника.

    5. Дата та місце складання (виписування)  чека. За "Положенням про чек"  необхідно вписати число, місяць  і рік видачі чека. Причому  місяць видачі слід вказати  прописом. Якщо місце складання  чека не зазначено, ним прийнято  вважати місцезнаходження чекодавця.

    6. Підпис чекодавця.

    Ніякі поправки чи виправлення в чеку не допускаються. Відсутність у ньому  якогось із перелічених елементів  позбавляє цей документ сили чека.

    Наведемо  зразок чека за формою "Однотипного  закону про чеки". У дужках зазначені  номери названих елементів чека.

    Відповідно  до Женевської конвенції строк подання  чека до оплати в країні його видачі дорівнює восьми дням, у платіжному обороті між країнами Західної Європи, Східної Європи і Середземномор'я - 20-ти дням, а в міжконтинентальному  платіжному обороті - 70-ти дням. Ці терміни діють із дня, вказаного у чеку, як дата виставлення чека.

    Підприємство, що приймає чеки, мусить переконатися в тому, що:

    * сума чека не перевищує граничної  суми, вказаної на його зворотному  боці і чековій картці;

    * номер рахунку чекодавця, проставлений  у чеку, відповідає позначеному  в чековій картці;

    * підпис чекодавця, проставлений  у чеку в момент його заповнення, ідентичний підпису, проставленому  в чековій картці.

    Чек може передаватися однією особою іншій  шляхом внесення в нього передавального надпису (індосаменту). Індосамент здійснюється на зворотному боці чека і підписується особою, що зробила такий надпис (індосантом).

    Передавальний надпис має бути простим і нічим  не обумовленим. Він засвідчує передання  прав щодо чека іншій особі, а також  визначає відповідальність індосанта  перед усіма наступними держателями  чека.

    Умови передання чека від однієї особи  іншій визначає вид чека і характер його використання в обігу як засобу платежу.

    Розрізняють такі види чеків:

    а) іменний, або чек на користь-певної особи. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосаменту. Тут передання здійснюється цесією, тобто через передавальний надпис із застереженням "Не наказу" завіреним у нотаріальному порядку відповідно до норм цивільного права;

    б) ордерний, тобто чек, виписаний на користь певної особи або за його наказом. Передається такий чек  за допомогою індосаменту з застереженням "Наказу" або без нього. Цей  вид чека широко застосовується в  міжнародному платіжному обороті. Зразок такого чека показано вище при переліку елементів чека;

    в) чек на пред'явника виписується пред'явникові і може бути переданий іншій особі, як з індосаментом, так і без  нього. Як правило, цей чек виставляється  клієнтам на свій банк.

    Чекодавець  висилає його своєму партнеру за кордоном, котрий при одержанні чека виставляє  його своєму банку для кредитування свого рахунку. Таким чином, за допомогою  чека на пред'явника чекодавець здійснює платіж прямо своєму партнерові. Цей платіж виконується швидше, ніж платіж через банківський переказ. Тому чеки на пред'явника також широко застосовуються в міжнародному платіжному обороті.

    Чеки  ще поділяються на фірмові і банківські.

    Банківський чек - це чек, виписаний банком на свій банк-кореспондент. У тексті таких  чеків немає найменування фірми-чекодавця, а чекодавцем є банк боржника. Оплата за цими чеками здійснюється за рахунок  коштів банку чекодавця на його рахунку  у банку-кореспонденті за кордоном. У міжнародному платіжному обороті  найчастіше використовуються банківські ордерні чеки.

    Фірмовий  чек - це чек, виписаний фірмою на одержувача. Переважно такі документи виписуються  в національній або іноземній  валюті на пред'явника і виставляються  фірмою на свій банк. Оплата за ним здійснюється за рахунок коштів чекодавця.

    Якщо  при переданні чека не передбачається одержання готівки, то використовують кросування і розрахункові чеки. Відмінна ознака кросованих чеків - дві рівнобіжні лінії (загальне перекреслювання), нанесені по діагоналі на лицьовому боці чека.

    ВЕКСЕЛЬ - це цінний папір, що оформлений у строгій  відповідності з вимогами закону і містить у собі безумовне  абстрактне грошове зобов'язання.

    При розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовуються простий  і перекладний вексель (тратта). Частіше  застосовується перекладний вексель, що являє собою безумовну пропозицію трасанта (кредитора), адресовану трасату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) у встановлений термін вказану у векселі суму. При виникненні такого грошового зобов'язання трасант виступає і кредитором відносно боржника (трасату), і боржником відносно ремітента.

    Проста  форма грошового зобов'язання (прості векселі) при розрахунках на умовах комерційного кредиту застосовується значно рідше. Як правило, вона також  зумовлена продажем товару з розстрочкою  платежу.

    Простий вексель виставляється не кредитором, а боржником, який називається векселедавцем. Останній бере зобов'язання сплатити кредитору  певну грошову суму в обумовленому місці у визначений термін.

    Послідовність операцій розрахунку покупця з продавцем  за поставлені в кредит товари за допомогою  простого векселя можна простежити на схемі(рис.2):

    Рис.2. Послідовність операцій розрахунку покупця з продавцем за поставлені в кредит товари за допомогою простого векселя

    Вексель складається за строго установленою формою. Його форма і вид визначаються національним законодавством. У країнах  СНД форма і вид векселів, а  також їх обіг регламентуються "Положенням про перекладний і простий  вексель" (Постанова ЦВК і РНК  СРСР від 7 серпня 1937 p.).

    У сфері міжнародного платіжного обороту  застосовуються норми і національного, і міжнародного права. Так, у 1930 р. у  Женеві ряд країн прийняли "Однотипний вексельний закон". На його основі держави - учасники угоди, у тому числі й  СРСР, уніфікували національне вексельне  законодавство, їх стали називати країнами Женевської угоди. Третю, самостійну групу  утворюють країни, чиє вексельне  законодавство не належить до двох інших систем. Тому в міжнародних  розрахунках необхідно враховувати  нормативні акти, що є у вексельному  законодавстві різних країн, і передбачати  в контрактах, який із чинних нормативних  актів регулюватиме фінансові відносини  за угодою.

    Відповідно  до «Однотипного вексельного закону»  вексель складається в письмовому вигляді і містить певний перелік  обов'язкових реквізитів.

    Реквізити простого векселя:

    1. "Вексельна помітка".

    2. Просте і нічим не обумовлене  зобов'язання сплатити певну суму  грошей.

    3. Зазначення терміну платежу.

    4. Місце платежу.

    5. Найменування одержувача.

    6. Зазначення дати і місця упорядкування  платежу.

    7. Підпис векселедавця.

    Без якогось із цих реквізитів документ не має сили простого векселя.