Место реалий в публицистике

Зміст

ВСТУП

Переклад має довгу  історію. Все почалося в ті давні  часи, коли виникла потреба у людях, що володіли б декількома мовами і  могли б бути посередниками при  спілкуванні різних мовних націй. В  умовах розширення міжнародних зв’язків та обміну інформацією, перекладознавство швидко розвивалось і цей процес триває і досі, так як мова постійно оновлюється за рахунок неологізмів та запозичень. З’являються нові теорії, погляди на проблеми перекладу.

В наш час, час динамічного розвитку, що постійно відбувається і впливає   на всі сфери людської діяльності, час, коли обмін інформацією став,  можливо, як ніколи грандіозним, прямо пропорційно ростуть і вимоги до  перекладу, а саме до якості останнього.

Проблеми перекладу та специфіку публіцистичного тексту розглядало багато лінгвістів, таких як Комісаров В.Н., Рецкер Я.І., Тархов В.І., Тертичний А.А., Арнольд І. В., Паршин А., Піввуєва Ю. В.  та Двойнина Є. В., Федоров А. В. та інші відомі лінгвісти. В їх роботах багато присвячено питанню проблем перекладу специфічних рис публіцистичного матеріалу: заголовків, кліше, неологізмів, абревіатур, термінів тощо.

Відомо, що засоби масової  інформації і, власне, газети, якнайповніше відображають культурне та духовне  життя країни, ось чому в газетних статтях досить часто зустрічаються мовні реалії, іноді навіть складають основну частину речення. Реалія відноситься до «неперекладацької» лексики в мові, і правильно передати такі лексичні прояви культури та побуту, як реалії часто буває досить важко. А оскільки, як ми вже зазначили, в публіцистиці реалії зустрічаються досить часто, то дослідження передачі реалій в публіцистичних текстах – дуже важливе питання. У цьому полягає актуальність нашої дослідницької роботи.

Об’єктом нашого дослідження являється характерні для побуту та культури країни мови оригіналу лексичні одиниці – реалії, в нашому випадку англомовні реалії. Кожна країна, кожний народ, кожна місцевість мають свої особливі умови розвитку, які є її характерними рисами, які відрізняють різні культури, надаючи їм щось особисте, надзвичайне, неповторне. У кожній мові існують спеціальні слова, які належать до національної лексики, не маючи повних аналогів в інших мовах.

Предметом нашого дослідження являється специфічність, класифікація та основні прийоми передачі реалій, які зустрічаються в газетно-публіцистичних текстах, з англійської на українську мову.

Дуже багато дослідницьких  робот присвячено проблемі перекладу  реалії, її класифікації та дефініції. Це питання досліджували як питання загальної теорії перекладу так і виносили на рівень окремої проблеми. Дослідженнями реалій займались такі відомі лінгвісти як Віноградов В.С., Комісаров В.Н., Голікова Ж.А., Швейцер А.Д., Зорівчак Р.П., Бурбак О.Ф. та багато інших. Але  мало хто з них розглядав реалію безпосередньо в публіцистичному тексті. Не має дослідницьких робіт, присвячених питанню класифікації та проблем перекладу реалій в публіцистиці, в цьому полягає новизна нашої дослідницької роботи.

Мета даної дослідницької роботи полягає дослідженні особливостей перекладу реалій в газетно-публіцистичному стилі мови.

Для досягнення цієї мети ми ставимо перед собою наступні завдання:

• Дослідити специфіку англомовного публіцистичного стилю мови;
• Визначити функціонування та місце реалій в газетно-публіцистичному тексті;
• Узагальнити класифікацію та дефініцію реалій;
• Визначити поняття адекватності передачі реалій;
• Проаналізувати прийоми передачі реалій у контексті газетно-публіцистичного тексту.

Матеріалом нашої дослідницької роботи слугували 15 англомовних статей газети NYTimes різної тематичної направленості загальною кількістю знаків приблизно 95 тисяч.

Вирішення поставлених  завдань здійснювалось використанням  таких методів: як аналіз словникових дефініцій; аналіз класифікації мовної лексичної одиниці у конкретному стилі мови; кількісні підрахунки; порівняння лексики в мовах в перекладознавчих текстах.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що одержані результати розвивають ідею про конкретні закономірності передачі реалій в газетно-публіцистичному матеріалі. У результаті дослідження уточнені класифікація реалій та основні способи передачі в газетно-публіцистичному стилі мови.

До теоретичної значущості нашої дослідницької роботи ми відносимо виявлення і описання специфіки англомовного публіцистичного тексту, місце реалій в ньому та основні прийоми передачі реалій в газетно-публіцистичних текстах, що становить внесок у загальну теорію перекладу та вирішення лексичних проблем перекладу з англійської мови на українську. Виявлення специфіки передачі реалій в газетно-публіцистичних текстах в англійській мові сприяє розвитку перекладної лексикографії, вивченню проблем та специфіки передачі реалій.

Практична цінність роботи полягає в тому, що отримані висновки можуть використовуватись у курсах лексикології та в практиці перекладу, а також застосовуватись на практиці  при перекладі публіцистичних текстів.

РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ РЕАЛІЙ В ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ ТЕКСТІ

1.1. Публіцистика в системі мови

В системі мови публіцистичний стиль виділяється в окремі одиницю мови і, за визначенням багатьох сучасних відомих лінгвістів відносить до функціонального стилю мови.

У сучасній лінгвістиці  і соціолінгвістиці існує велика кількість класифікацій стилів в  мові, від двох до десяти. М.П. Базіна виділяє дві основні класифікації: офіційний та неофіційний стиль мови. Але є лінгвісти, що надають більш розвинуту класифікацію функціональних стилів.[3:75] Так, наприклад, академік В.В. Виноградов пропонує наступну класифікацію: 1. Повсякденно-побутовий стиль; 2. Повсякденно-діловий стиль; 3. Науково-діловий стиль; 4. Газетно-журнальний стиль; 5. Публіцистичний стиль; 6. Офіційно-канцелярський стиль; 7. Парадно-риторичний стиль; 8. Науковий. Тут, як бачимо, присутні газетно-журнальний та публіцистичний стилі, виділені як окремі стилі в системі функціональних стилів.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Тертичний А.А. також виділяє наступні газетні інформаційні  жанри: бліцопитування, репортаж та публікація типу питання-відповідь. Та в нашому випадку частіше зустрічаються замітки, інформаційні кореспонденції та інформаційні інтерв’ю оскільки ми будемо працювати зі звичайними суспільними газетами. Аналітичний та художньо-публіцистичний жанри, за його ж словами, дуже рідко зустрічаються в газеті. В свою чергу газета – це засіб інформації, а також засіб впливу на широку та неоднорідну аудиторію читачів. Судячи з визначень газети та публіцистики можна зробити висновок, що газетно-публіцистичний текст – це текст, що несе в собі інформацію про актуальні суспільно-політичні питання, що містить в собі заклик, оцінку проблеми тощо. Також з класифікації газетного жанру Тертичного А.А. можна зробити висновок, що в газеті переважає інформаційний жанр, тобто в газеті частіше за інші зустрічаються газетно-інформаційні тексти. Тож можна також зробити загальний висновок, що газетно-інформаційний стиль входить як підтип до газетно-публіцистичного стилю.

1.2. Реалія в газетно-публіцистичному стилі мови

Як зазначає Арнольд А. В. газетно-публіцистичні тексти відносяться до групи матеріалу, для якої показові в області лексики поєднання елементів загальновживаної лексики з термінологією, а в області синтаксису – риси книжково-писемної мови, що пов’язані з розрахунком на читача, а не на слухача. [ 2:75]

Основні характеристики публіцистичного  тексту надає Паршин А. Тож він зазначає, що у публіцистичних текстах широко використовується суспільно-політична термінологія, оскільки без неї неможливо було б сформувати політичну ідею, що є душею публіцистики. Публіцистика також немислима без систематичного звертання до образних засобів літературної мови, насамперед до епітетів, порівнянь, метафор. Але вони в публіцистичному тексті, на відміну від тексту літературно-художнього, відіграють підпорядковану, службову роль. Без них публіцистика залишалась би сухим повчанням та напучуванням і не змогла б апелювати до емоційних читачів та слухачів.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Матеріали газетно-інформаційного жанру складають основний зміст газетних текстів. Перекладачу суспільно-політичної літератури часто доводиться перекладати статті та замітки інформаційного характеру з англійських та американських газет і перекладач має бути добре ознайомлений зі стилістичними особливостями таких матеріалів.

Газета – засіб  інформації, а також засіб впливу на широку та неоднорідну аудиторію  читачів.

Тож можна зробити  висновок, що для практичної роботи перекладача найбільш істотними є наступні характерні риси англомовної газети:

- Розмовно-фаміл’ярний характер ряду матеріалів;

- Емоційна забарвленість шляхом вживання жаргонізмів, перифраз;

- Офіційність титулів та звернень;

- Специфічність газетних заголовків;

- Лексичні особливості газетно-інформаційних матеріалів (епітети, реалії, неологізми тощо);

- Вживання термінів.

Як було вже зазначено  вище, газетно-інформаційний матеріал складається з багатьох яскравих, емоційних лексем, що роблять інформацію більш цікавою та доступною для читача. Зокрема таких специфічних рис, як використання кліше, епітетів, метафор, неологізмів, жаргонізмів тощо в газетно-інформаційному матеріалі також часто використовуються реалії, які виражають притаманність інформаційного матеріалу до носія мови. Багато лінгвістів розглядають реалію як окрему проблему перекладу для перекладача. Отже ми схиляємось до проблеми перекладу саме реалій у публіцистиці. Перш ніж визначити проблеми перекладу реалій визначимо що таке взагалі   «реалія», яку роль реалія відіграє в системі мови, які має особливості.

1.3. Дефініція реалій

В свій час визначний  митець слова Гете сказав : “ при перекладі слід  зачіпати неперекладне, тільки тоді можна зрозуміти інший народ, іншу мову“.

Що ж означає слово “ неперекладне “, якому Гете надавав такої великої значимості?

Як відомо, між  словами двох мов може траплятися повна відсутність відповідностей. Слова, словосполучення, які не мають  ні повних, ні  часткових відповідностей у словнику іншої мови утворюють безеквівалентну лексику цієї мови. Всю безеквівалентну лексику більшість лінгвістів умовно розподіляє на дві групи :

1. Власні імена ( особові імена, географічні назви, назви установ, організацій, газет тощо ). 

  2) Слова-реалії  - словникові одиниці, які означають предмети, поняття та    ситуації, що не існують у практиці іншомовного соціального колективу. 

 В цю групу входять слова, які означають різного роду предмети побуту, матеріальної та духовної культури, властивої тільки даному народові.

Особливої уваги варті слова-реалії. Вони виникають у мові кожного народу мимоволі, і оскільки відображають національну специфіку, часто завдають великих труднощів перекладачам.

Лексема “ реалія “ походить від латинського іменника жіночого роду res, rei (“ річ; предмет, факт, подія “). Логічно висловити здогад, що в латинській мові здавна побутував прикметник realis, утворений від іменника res, rei за допомогою прикметникового суфікса –al- по аналогії з прикметником hiemalis, утвореним від іменника hiems, hiemis. Проте  лексикографічні

джерела не підтверджують  цього припущення. У найповнішому словнику латинської мови, давньої  та класичної, - “ Totius latinitatis lexicon “ – зовсім немає слова realis як реєстрового. Згідно з оксфордським “ A glossary of later Latin  to 600 A.D. “, цей прикметник уперше ужив у 4 ст. н.е. римський філософ і ритор Г.М. Вікторінус у праці про Ціцерона. Відсутність лексеми realis у словникові Діканжа стверджує такий цікавий факт, що автори середньовіччя та пізніші – аж до 19 ст. не вживали цього прикметника.

 Слово realia за походженням є формою множини жіночого роду пізньолатинського прикметника realis, що перетворився в іменник однини. Це слово у не зовсім точному значенні набуло універсальної чинності у філологічній літературі 19 і першої половини 20 ст. загалом для позначення матеріальних предметів і характерних національних звичаїв. Частота вживання його зросла з  утвердженням реалізму.

У перекладознавчих працях лексема “ реалія “ як термін з’явилася у 40-х роках. Його уперше вжив А.Федоров (його діяльність склала цілу епоху в історії радянського перекладознавства ) у праці “ Про художній переклад “ (1941), але для того, щоб позначити не лексему, а національно-специфічний об’єкт. Характеризуючи працю перекладача, автор зазначає : “ Але водночас – це діяльність, що вимагає певних знань, не тільки практично-мовних, а й літературознавчих і історико-лінгвістичних, не кажучи вже про необхідність широкого культурного світогляду, що дозволяє…усвідомити…історичні і географічні реалії  і т. ін., одним словом, уміти орієнтуватися в будь-якому тексті. “ У подальших працях дослідник, що зробив чимало для вивчення реалій, для обґрунтування їхньої класифікації та способів відтворення їхніх функцій у перекладі, залишився вірний такому розумінню терміну “ реалія “. В останньому виданні книжки “ Основи загальної теорії перекладу : Лінгвістичні проблеми “ (1983) А.Федоров дещо уточнює дефініцію “ реалії “: ідеться не просто про “ слова, що позначають реалії “, а про “ слова, що позначають національно-специфічні реалії суспільного життя і матеріального побуту “. На думку вченого, можна встановити різні групи та підгрупи реалій за ознакою належності їх до тієї чи іншої сфери матеріального побуту, духовного життя людини, суспільної діяльності, до світу природи і т.д. Але для А.Федорова реалія – завжди явище позалінгвістичне, лише предмет матеріального світу, а не слово, що його позначає.[48:78]

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

поняттям слова  «життя»: «Словом «реалія» позначають предмет, річ,  яка матеріально  існує або існувала, нерідко пов’язуючи це слово за змістом з поняттям «життя».». Вона надає визначення реалії, згідно зі словниковим визначенням: « Реалія – це всякий предмет матеріальної культури, факти історії, державні інститути, заклади, імена національних та фольклорних героїв, міфічних істот тощо». [14:188]

В українському перекладознавстві  термін “реалія” вперше вжив О.Кундзіч  у праці “Перекладацька мисль  і перекладацький недомисел” (1954), підкреслюючи при цьому неперекладність реалій: «Я схильний вважати народні пісні аналогічними реаліями даного народу, що, як правило, не перекладаються».

Значним поступом в опрацюванні  реалій в українському перекладознавстві є праці В.Коптілова. У визначенні реалій учений акцентує передусім чинник міжмовного зіставлення. Так, у праці “Актуальні питання українського художнього перекладу” В.Коптілов називає реаліями «слова, що позначають предмети та явища, невідомі мові перекладу».

З цього твердження випливає й той  факт, що слова можуть бути реаліями в одній мові, але не бути такими  в іншій. Наприклад, у Великобританії, як і у нас, є проїзні квитки, а у США- їх немає. Отже, стосовно американського варіанту англійської  мови наш “проїзний квиток” – реалія, а стосовно британського варіанту – ні.

З погляду семантики  реалії, завдяки наявності в їхньому семантичному континуумі метамовної інформації про закріплення за “своїм” мовним колективом, збігаються частково з діалектизмами.[19:22] Як і діалектизми, вони надають мовленню певного колориту, формують мовну характеристику літературних персонажів. Але принципова розбіжність між ними і діалектизмами полягає у тому, що географічна інформація реалій зв’язана з позначуваним предметом, це інформація про специфічні предмети та явища певного географічного ареалу. Місцева маркованість діалектизмів – це інформація про специфічні мовні засоби позначення загальновідомих предметів.

Вживається у філологічній літературі і термін «діалектні реалії». Його розуміють подвійно, позначаючи ним слова, що називають предмети і явища вузького ареалу, або ж діалектні регіональні назви для предметів чи уявлень загальнонародних.

Як вважає Полюжин М. М., певну близькість з семантичного та стилістичного боку мають реалії з термінами – мовними знаками, які репрезентують наукові поняття спеціальної професійної галузі знань. Їхня кореляція полягає в тому, що інколи термін збігається з реалією, тобто існують терміни-реалії. [38:112]Наприклад, Pitch – подача у бейсболі. Це свого роду термін, та оскільки на Україні немає такого виду спорту, то це реалія. Як і реалії, терміни можуть набувати переносного значення, це – один із активних процесів у сучасних мовах.

За походженням терміни  і реалії різняться між собою. Реалії виникають переважно в народній гущі, а терміни створюють учені та спеціалісти-практики, часто на основі елементів з латинської та грецької мов або шляхом свідомого переосмислення звичайних  “неспеціалізованих” слів. Сукупність термінів з певної галузі створює єдине ціле – терміносистему. Опис значення терміна тотожний самому його значенню, у реалії ж можна виділити при описі окремі аспекти.

Терміни і реалії по-різному  стають широковідомими: терміни як назви певних предметів починають часто вживатися з поширенням цих предметів, в науці це зв’язано з процесом обміну науковою інформацією. Реалії проникають в інші мови завдяки художньому перекладу і засобам масової комунікації. Головна розбіжність між ними – сфера їхнього вжитку, функціонально-стилістичний критерій: терміни найширше вживаються у мові науки, вони - основа всіх терміносистем. Реалії переважають у художніх текстах, усному мовленні.

Деколи реалія як словосполучення  складається з компонентів, які  самі не є реаліями.

Тож ми вже розглянули та визначили поняття реалії, яких, як виявилось, дуже багато, і зробили висновок, що реалія - це слова, що позначають предмети, процеси, явища, назви географічні та власні назви і імена, характерні для життя і побуту країни, історично закріплені або сучасні.   Багато визначень реалій співпадають, або близькі до визначення безеквівалентної лексики. Тож визначимо місце реалій в лексиці, безпосередньо в безеквівалентній лексиці.

1.4. Реалія в системі безеквівалентної лексики

Зіставлення словарного складу будь-якої іноземної та рідної мови  з’ясовує, що в іноземній мові поряд з мовними одиницями, що  мають одиничні, або численні відповідності в перекладацькій мові, є такі лексичні і граматичні одиниці, для яких в перекладацькій мові не існує прямих відповідностей. Одиниці іноземної мови, що не мають регулярних відповідностей в мові перекладу, мають назву безеквівалентних  одиниць. Безеквівалентна лексика, як зазначає А.В. Суперанська, головним чином, виявляється серед  “неологізмів, серед слів, які називають специфічні поняття і реалії, і серед маловідомих імен і назв, для яких треба створювати оказіональні  відповідності в процесі перекладу”. А.В. Суперанська також відносить до безеквівалентної лексики “імена людей, прізвиська тварин, географічні назви, назви рослин, історичних подій, документів, організацій, партій, символів, транспортних засобів та ін.”.[43:136] Влахов і Флорин вважають, що до складу безеквівалентної лексики входять, окрім реалій, терміни, вигуки, звукоімітації, екзотизми, абревіатури, звернення, фразеологізми.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

За визначенням безеквівалентної лексики Голікова Ж.А. надає наступне поняття: «Безеквівалентними являються  слова, що служать для вираження понять, які відсутні в іншій культурі та, як правило, не перекладаються на іншу мову одним словом, не мають еквівалентів за межами мови, до якої вони належать».

Болгарські вчені визначають ще один момент, який відрізняє реалію від безеквівалентного слова: “в загальних рисах слово може бути реалією у відношенні до всіх або більшості мов, а безеквівалентним – переважно в рамках даної пари мов, тобто, як правило, список реалій даної мови буде більш або менш постійний, який не залежить від перекладацької мови, в той же час, як словник безеквівалентної лексики, опиниться різним для різних пар мов” [12:210].

Тож ми бачимо що існує  декілька досліджень та тверджень з  приводу визначення місця реалії в системі безеквівалентної лексики. У нашому дослідженні ми більш схиляємось до визначення Коміссарова В.Н., який розглядає реалію не тільки як суто позамовне явище, визначаючи її як факти, пов’язані з подіями суспільного та культурного життя країни, особливостями її державного ладу, історією її народу, а й відносить до реалій географічні назви, власні імена та прізвища, назви закладів тощо. Тож ми виявили визначення реалії та її місце в лексиці в загалом, та для більш повної уяви про реалії розглянемо також класифікацію реалій.

1.5. Класифікація реалій

Багато сучасних лінгвістів надає класифікацію реалі, розглядаючи  її з видового та історико-семантичного погляду.

Голікова Ж.А. надає наступну узагальнюючу видову класифікацію реалій:

«Як мовне явище, що найбільш тісно пов’язане з  культурою, реалії швидко реагують на будь-які зміни у розвитку суспільства; серед них завжди можна виділити реалії-неологізми, історизми, архаїзми». Також до числа реалій у лінгвокраїноведенні вона відносить ономастичні реалії:

1. географічні  назви ( топоніми ), особливо ті, що мають культурно-

історичні асоціації;

2. антропоніми  – імена історичних осіб, суспільних  діячів, вчених, письменників, діячів  мистецтва, відомих спортсменів,  персонажів художньої літератури  та фольклору;

3. назви витворів  літератури та мистецтва; історичні факти та подій у житті країни; назви державних та суспільних закладів та багато інших.[14:194]

Найбільш розвернуту та повну видову класифікацію реалій надає Виноградов В. Він виявляє, що реалії поділяються на:

1. Етнографічні та  міфологічні реалії:

А) Етнічні та соціальні спільноти та їх представники:

Б) Божества, казкові істоти, легендарні місця:

2. Реалії світу природи:

А) Тварини:

Б) Рослини:

В) Ландшафт, пейзаж:

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Розібравши значення реалій, їх визначення та класифікацію, а також ми виявили, що при перекладі реалій виникає чимало проблем. Оскільки у нашій роботі ми досліджуємо публіцистику, в якій часто використовуються реалії з назвами політичних партій, географічні та власні назви тощо, то ми схиляємось до класифікації Виноградова В., а саме: реалії державно-адміністративного устрою та громадського життя: адміністративні одиниці та державні інститути, громадські організації, партії та ін. їх функціонери та учасники, промислові та аграрні підприємства, торгові приміщення, основні військові та поліцейські підрозділи та члени, громадські посади та професії, титули та звання. Ономастичні реалії: Антропоніми – загальні імена та прізвища, індивідуальні імена та прізвища – імена та прізвища відомих письменників, спортсменів, військових та інших знаменитостей. Які при перекладі не вимагають особливих коментаріїв. Топоніми – географічні назви, назви міст та селищ, парків, курортів, імена літературних героїв, назви компаній, музеїв, театрів, палаців, ресторанів, магазинів, пляжів,   аеропортів та ін. Голікова Ж.А. також відносить до реалій ономастичні реалії, які найбільш часто зустрічаються в газетно-інформаційному матеріалі.

Оскільки наша кінцева мета дослідити проблеми перекладу реалій в публіцистичному тексті, то перш ніж розглянути прийому перекладу реалій з англійської на українську мову, згадаємо поняття перекладу взагалі, поняття адекватності та еквівалентності перекладу.

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕКЛАД РЕАЛІЙ В ГАЗЕТНО-ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ  ТЕКСТІ

2.1. Адекватність перекладу при відтворенні реалій

Переклад як термін має  полісемантичну природу, його найбільш розповсюджене і здебільшого  узагальнююче значення пов’язують з  процесом передачі значення/змісту слова, групи слів, речення або уривку з мови оригіналу на мову перекладу [26:178.]. Поняття “переклад” можна визначити наступним чином : заміна текстового матеріалу однієї мові (мови оригіналу) еквівалентним текстовим матеріалом іншої мови (мови перекладу) [22:94].Головною метою будь - якого перекладу – є досягнення адекватності. Адекватність - це вичерпна передача смислового змісту оригіналу і повна функціонально - стилістична відповідність йому. Оскільки зрозуміло, що було б непогано, якби зміст оригіналу та перекладу були тотожними, то можна зробити висновок, що переклад має повністю зберігати зміст оригіналу : повноцінність перекладу означає вичерпну передачу смислового змісту оригіналу  і повноцінну функціонально-стилістичну відповідність йому[48:158].Але Л.С. Бархударов вважає, що про повну відповідність можна говорити лише відносно, адже за його словами при перекладі уникнути втрат неможливо, тобто має місце неповна передача значень, що містить їх текст оригіналу. Виходячи з цього Л.С. Бархударов робить закономірний висновок, що текст перекладу ніколи не може бути повним та абсолютним еквівалентом тексту оригіналу. Схожої ж думки дотримується і Ю. Найда, за словами якої намагання досягти еквівалентності може призвести до значного відходу від оригіналу. Саме тут необхідно зазначити, що терміни “адекватність” і “еквівалентність” дещо відрізняються один від одного.