Мета, завдання, форми, засоби та методика лікувальної фізичної культури при ожирінні на поліклінічному етапі

 

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Кафедра спортивної медицини і фізичної реабілітації

 

 

МЕДВЕДЄВ СЕРГІЙ СЕРГІЙОВИЧ

 

 

ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА  КУЛЬТУРА

 ПРИ ОЖИРІННІ НА ПОЛІКЛІНІЧНОМУ ЕТАПІ

 

 

Курсова робота

 

Спеціальність: 6010203 – Здоров’я людини

Спеціалізація – Фізична  реабілітація

Кваліфікація: бакалавр з  фізичної реабілітації

 

                                                                              

                                                                               Науковий керівник:

Калмикова Юлія Сергіївна

                                                                                          Старший викладач кафедри

                                                                                     спортивної медицини та

                                                                             фізичної реабілітації

 

 

 

 

 

 

Харків-2010

ЗМІСТ

 

Перелік умовних  скорочень                                                                                        3

Вступ                                                                                                                               4

Глава 1    Загальна характеристика ожиріння                                                        7

1. Етіологія і патогенез ожиріння                                                                   7
2. Класифікація та клінічна характеристика ожиріння                                9
3. Основні підходи до немедикоментозного лікування ожиріння            16

Глава 2     Механізм лікувальної дії фізичних вправ при ожирінні                   22

Глава 3   Мета, завдання, форми, засоби та методика лікувальної фізичної культури при ожирінні на поліклінічному етапі                                                  25

Висновки                                                                                                                       38 

Практичні рекомендації                                                                                             39

Перелік використаної літератури                                                                            40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ  СКОРОЧЕНЬ

 

ЦНС – центральна нервова система

НЕЖК - неестерифіковані жирні кислоти

ШКТ - шлунково-кишковий тракт

ЕЦ - енергетична цінність

ФВ – фізичні вправи

Л Г – лікувальна гімнастика

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

     Актуальність  проблеми. Ожиріння є важливою медико-соціальною й економічною проблемою сучасного суспільства, актуальність якої визначається, у першу чергу, високою поширеністю. У більшості країн Західної Європи від 9 до 20% дорослого населення страждають на ожирінням і більш 25% мають надлишкову вагу тіла; у США — 25 і 50% відповідно.

     Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) відносить ожиріння до хронічних хвороб. У зв'язку з повсюдним зростанням частоти ожиріння ВООЗ характеризує його як епідемічне захворювання. Ожиріння вважається головним чинником ризику цукрового діабету 2 типу, порушення толерантності до вуглеводів, гіперінсулінемії, гіперліпідемії, артеріальної гіпертензії, деформуючого остеоартрозу та деяких злоякісних новоутворень.

Актуальність проблеми ожиріння полягає ще й у тому, що кількість  людей з надмірною вагою прогресивно  збільшується. Такий приріст складає 10% від колишнього кількості за кожні 10 років. Підраховано, що якщо дана тенденція збережеться, то до середини нинішнього століття практично все населення економічно розвинених країн буде хворіти ожирінням.

За останні роки в більшості  країн світу відзначається значне збільшення частоти порушення жирового обміну як серед дорослого, так і серед дитячого населення. У багатьох економічно розвинених країнах за останнє дев'ятиріччя кількість осіб з ожирінням збільшилося в 2 рази. За прогнозами експертів ВООЗ, при збереженні існуючих темпів зростання, у 2010 р. число осіб, що страждають на ожиріння, зросте на 8%, а до 2025 р. у світі буде нараховуватися більш 300 млн. осіб з ожирінням.

     Дані епідеміологічних  досліджень свідчать про те, що:

-    жінки страждають  ожирінням частіше, ніж чоловіки;

-    в усьому світі спостерігається зростання частоти ожиріння у дітей і підлітків;

-    ожиріння частіше  спостерігається у жителів великих  міст, ніж у сільській місцевості;

-    ступінь виразності  ожиріння у дітей чітко корелює  з ожирінням у батьків, особливо у матерів.

     Незважаючи  на те, що ожиріння визначається  як надлишок жирової тканини в організмі, воно є комплексним станом, що клініцисти розцінюють у даний час як хронічне захворювання, викликає порушення функції серцево-судинної системи і іншими формами патології

     На даний  час зрозумілим є , що переїдання  є не єдиною причиною ожиріння. Визначився ряд причин ожиріння - генетичні, гормональні, нервові, психологічні, метаболічні, соціально-економічні, котрі взаємозалежні між собою. Визначну роль відіграють основні фактори ожиріння - демографічні (вік, стать, національність), соціальні (рівень освіти, доходи, сімейний стан), вагітність і пологи, характер харчування, паління, зловживання спиртними напоями.

     Мета роботи. Охарактеризувати основні підходи до призначення лікувальної фізичної культури у системі фізичної реабілітації хворих на ожиріння на поліклінічному етапі

     Завдання роботи. Для досягнення мети дослідження були визначені наступні завдання:

1.Вивчити і проаналізувати літературні джерела при даній патології.

2. Розкрити етіологію, патогенез  і клінічну характеристику ожиріння.

3. Обґрунтувати механізм лікувальних фізичних вправ при ожирінні.

4.Розглянути диференційований підхід до застосування засобів лікувальної фізичної культури.

     Новизна роботи полягає у розгляді диференційованого застосування засобі лікувальної фізичної культури і систематизації основних підходів до призначення цих засобів при ожирінні.

     Практична і теоретична значимість. Представлені в роботі методики лікувальної гімнастики для хворих на ожиріння можуть бути використані у лікувально-профілактичних установах, а також у навчальному процесі для підготовки фахівців з фізичної реабілітації по дисципліні «Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів».

     Обсяг і структура роботи. Робота написана на (42) сторінках ко-мп’ютерної верстки і складається зі вступу, трьох глав, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури (30) джерел. У роботі представлені комплекси лікувальної гімнастики (3).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ГЛАВА 1

ЗАГАЛЬНА ХАРИКТЕРИСТИКА

 

1. Етіологія і патогенез ожиріння

 

     Етіологія. Ожиріння може бути первинним (самостійним захворюванням) та вторинним (симптом основного захворювання). Причина його – абсолютне або відносне надлишкове харчування. Розвитку ожиріння сприяють багато факторів. Ожиріння часто зумовлене збільшенням кількості або розмірів адипоцитів. Це відбувається при надмірному надходженні поживних речовин у внутрішньоутробний період протягом першого року життя. В інші вікові періоди цей фактор має менше значення.

     Первинне ожиріння розвивається на фоні спадкової схильності. Це пов’язано з порушенням функції вентромедіального відділу гіпофізу, що в нормі гальмує активність вентролатеральних ядер, які є центром регуляції апетиту. Тому ожиріння може розвиватися після пологової травми та інфекційних захворювань.

     Фактори, які сприяють реалізації спадкової схильності:

I. Надмірний апетит, зумовлений:

а) звичкою;

б) психогенними факторами;

в) розладами гіпоталамічних структур;

г) порушенням вуглеводного обміну.

II. Зниження витрати енергії  у зв’язку з:

а) малорухливим способом життя;

б) конституціональними загальними низькими витратами енергії;

в) тривалим ліжковим режимом  під час хвороби;

г) ураженням м’язів (поліомієліт) тощо.

III. Порушення жирового  обміну:

а) зниження синтезу білків і підвищення утворення та відкладання  жиру, утворення глюкози, а потім  і жиру з білків;

б) порушення утилізації жиру;

в) підвищене накопичення  жиру в тканинах.

     Вторинне ожиріння (гіпоталамічне, церебральне) розвивається після інфекції, інтоксикації, черепно-мозкової травми, млявих септичних процесів, енцефаліту, органічного ураження ЦНС (аденома гіпофізу, краніофарингіома, крововилив, кіста, гліома).

     Ендокринне ожиріння один із симптомів первинної патології ендокринних залоз: гипертіцизма, гипотіреоза, гіпогонадизма. Однак при усіх формах ожиріння, які є в тому або іншому ступені гіпоталамічні порушення, що виникають або первинно, або в процесі розвитку ожиріння.

     Патогенез. При ожирінні в організмі спостерігаються такі зміни:

 1) посилення ліпогенезу та збільшення розмірів адипоцитів внаслідок переїдання;

 2) підвищення метаболічної активності адипоцитів;

 3) збільшення концентрації жирних кислот у крові;

 4) споживання м’язами, здебільшого поліненасичені жирні кислоти, в умовах конкуренції неестерифікованих жирних кислот та глюкози (цикл Рандле);

 5) підвищення рівня глюкози в крові;

 6) посилення секреції інсуліну та збільшення його концентрації в крові;

 7) підвищення апетиту.

     Останній фактор призводить до переїдання та замкнення «порочного кола». Звідси при ожирінні у дітей завжди відзначається зміна вуглеводної толерантності, підвищення рівня антагоністів інсуліну в крові, постійне перевантаження інсулярного апарату.

     Подібні зміни спостерігаються також у разі вторинного ожиріння.

Основним проявом порушення  обміну речовин при ожирінні є  недостатня утилізація глюкози м’язами. Жирова тканина захоплює більшу кількість  глюкози й перетворює її на резервні ліпіди. Чим більше жирової тканини, тим менше глюкози надходить у м’язи.

     У разі розвитку ожиріння збільшується не тільки об’єм жирових тканин, але й кількість їх. При ожирінні загальна кількість жиру може досягати 40-50% маси тіла.

     Лабільність регуляторної системи у дітей, надмірне споживання вуглеводів і жирів призводить до перенаповнення депо глікогену, переключення вуглеводного обміну на утворення жиру та його регуляцію. Харчова глюкоза перетворюється на жир під дією інсуліну. Спочатку гіперінсулінізм має функціональний характер, потім розвиваються тяжчі порушення вуглеводного обміну.

     При ожирінні чутливість тканин до інсуліну знижується рідко; у половини пацієнтів порушується толерантність до глюкози. Гіперсекреція інсуліну сприяє підвищенню апетиту і відкладанню жиру. Надмірне харчування. Рідкі прийоми їжі призводять до підвищення інтенсивності ліпідного обміну (схильність до кетоацидозу, зміна співвідношення фракцій ліпопротеїдів тощо). Кетогенез знижений, розвивається метаболічний ацидоз і гіперліпідемія.

     Пригнічення ліполізу в жировій тканині проявляється підвищенням рівня неестерифікованих жирних кислот (НЕЖК) у крові, що порушує утилізацію глюкози й сприяє розвитку інсулінової недостатності.

     У препубертатний та пубертатний періоди часто спостерігається підвищення продукції адренокортикотропних гормонів гіпофізом і, відповідно, гіперфункція надниркових залоз, а це може спричинити посилення неоглюкогенезу та активації контрінсулярних факторів. У міру прогресування захворювання включаються гіпоталамічні механізми його патогенезу.

     Первинною ланкою патогенезу гіпоталамічного та церебрального ожиріння є ураження гіпоталамічних центрів регуляції – підвищення тонусу переднього відділу гіпоталамусу, гіпофункція задніх ядерних груп.   

 

2. Класифікація та клінічна характеристика ожиріння

 

     Класифікація ожиріння

1. Первинне ожиріння:

а) екзогенно-конституційне;

б) аліментарне.

2. Вторинне ожиріння:

а) церебральне (пухлини головного  мозку, травми черепа, синдром пустого  турецького сідла, запальні захворювання);

б) гіпоталамічне (гіпоталамо-гіпофізарне, діенцефальний синдром);

в) ендокринне (гіпофізарне, тиреогенне, наднирникове, гіпогенітальне);

г) ятрогенне (приймання нейролептиків  та ін.).

3. Змішане ожиріння.

4. Рідкісні форми ожиріння.

     Ступені ожиріння:

I ступінь — надлишкова  вага перевищує нормальну масу  тіла на 10–29 %;

II ступінь — надлишкова  вага перевищує нормальну масу  тіла на 30–49 %;

III ступінь — надлишкова  вага перевищує нормальну масу  тіла на 50–99 %;

IV ступінь — надлишкова  вага перевищує нормальну масу  тіла більше 100 %.

     Товщина шкірної складки при ожирінні I ступеня збільшується у 2 рази, II – у 2,5 рази, III – у 2,9 рази, порівняно з нормою.

     Для первинного ожиріння характерне рівномірне відкладання жиру, що зазвичай відзначається в ранньому віці. На початкових стадіях захворювання надлишок маси тіла помірний, хворі не мають істотних скарг. Проте, відносно швидке прогресування ожиріння веде до погіршення самопочуття, підвищеної втомлюваності, головного болю, транзиторного підвищення артеріального тиску, спраги. З’являються шкірні зміни (фолікуліт, мармуровість, гіперпігментація), задишка, тахікардія, біль у ділянці серця, у правому підребер’ї.

     Статевий розвиток у дівчат з надлишковою масою тіла відбувається раніше. Кістковий вік у них зазвичай значно випереджає паспортний.

     У дітей з аліментарно-конституціональним ожирінням збільшується екскреція з сечею 17-ОКС, 17-ДОКС та їх метаболітів, а у тих, у кого прогресування ожиріння тривале, більша активність надниркових залоз спостерігається у другій половині доби. Підвищення синтезу андрогенів прискорює дозрівання гіпоталамусу, чим і пояснюється більш ранній статевий розвиток у дітей з ожирінням.

     У дівчаток, які страждають на ожиріння, збільшується продукція андрогенів наднирковими залозами, у жировій тканині прискорюються процеси перетворення естрогенів на андрогени, що часто призводить до розвитку гірсутизму.

     Надлишкова маса тіла в препубертатний та пубертатний періоди може стати причиною розвитку гіпоталамічного синдрому. Він виникає у 65% хлопчиків і 90% дівчаток з ожирінням ІІ-ІІІ ступеня. У таких хворих швидко збільшується маса тіла, з’являються численні рожеві стрії, гіперпігментація шкірних складок, вегетативні порушення, розсіяна неврологічна симптоматика, підвищена втомлюваність. Періодично підвищується артеріальний тиск. Жир відкладається в ділянці стегон, живота, грудей. Саме на цих ділянках тіла виникають яскраві червоні стрії. Оскільки процес охоплює також інші ендокринні залози, у хворих часто спостерігаються ознаки цукрового діабету, гіпотиреозу, порушення росту та функції статевих і надниркових залоз.

     При церебральному ожирінні, що виникає внаслідок органічного ураження ділянок головного мозку, відповідальних за регуляцію жирового обміну, жирові відкладання локалізуються на плечах, животі, стегнах, грудях. Діти відстають у психічному та статевому розвиткові, відзначається підвищена втомлювасть, задишка, млявість, поліфагія, гіпертермія. Вміст гонадотропних гормонів та екскреція 17-КС із сечею знижені.

     Ендокринне ожиріння зазвичай виникає як наслідок патології надниркових залоз, гіпогеніталізму та гіпотиреозу.

     Ожиріння, незалежно  від його причин, супроводжується  вторинними змінами у багатьох  внутрішніх органах. У початкових  стадіях ожиріння зберігаються функціональні та адаптаційні властивості організму (крім наявності надлишкової маси тіла, ніяких інших характерних симптомів у цієї категорії хворих не виявляється). Це так зване компенсований ожиріння. При прогресуванні ожиріння спостерігається перехід його в декомпенсований, ожиріння з розвитком, як правило, синдрому хронічної недостатності окремих органів або систем. Особливо важко розмежувати ожиріння як причину захворювання і ожиріння як супутній основному захворюванню на синдром.

     Трофічні порушення. У хворих з ожирінням з'являється схильність до вторинних запальних процесів (фолікуліт, завзятий фурункульоз, флегмони, мікозне ураження шкіри та її придатків, екземи). У багатьох хворих ці прояви поєднуються з симптомами порушення трофіки шкіри (ціаноз, випадання волосся, підвищена ламкість нігтів і т.д.). На особливу увагу заслуговує поява на тілі хворих смуг розтягнення. Спочатку вони мають тілесно-рожевий колір, згодом набувають сіро-жовте забарвлення (виняток становлять багряно-ціанотичний стрії, що з'являються на тілі при гіперкортицизмі.) Розташування смуг зазвичай симетричне, в місцях максимального скупчення жирової тканини (живіт, стегна, сідниці, грудні залози). У виникненні смуг розтягнення має значення механічний фактор перерозтягення шкіри і трофічний фактор, що обумовлює порушення білкового обміну (знижується утворення колагену). У результаті зниження еластичності шкіри і ослаблення м'язового тонусу можуть з'являтися грижового випинання (пупкові, пахові, стегнові), розходження прямих м'язів живота. Крім того, у хворих відзначаються зміни судинної системи шкіри, які проявляються у вигляді телеантіектазій. Характерною ознакою ожиріння є лімфостаз нижніх кінцівок.

     Зміни кістково-суглобової системи. Надлишкова маса тіла надає надмірне навантаження на опорно-руховий апарат і сприяє розвитку в ній різних дегенеративних процесів, що обмежують рухову функцію хворого. У свою чергу, обмеження рухової активності хворих посилює прогресування ожиріння. Наявність скарг на біль у суглобах, попереку вказує на ураження кісток, що підтверджується хворобливістю при пальпації поперечних відростків шийних, грудних і поперекових хребців, зникненням фізіологічного вигину хребта, обмеженням її рухливості (грудний, шийний лордоз, спондилоартроз, вторинний радикуліт). Характерні зміни кістково-суглобової системи наступні:

     1. Дегенеративні зміни в суглобах хребта і кінцівок з розвитком деформуючого спондильозу або остеоартрозу великих суглобів.

     2. Системний остеопороз.

      3. Вальгусние деформації стоп, плоскостопість.

     Зміни в органах травного тракту. З боку стравоходу, шлунка, тонкого кишечнику не виявлено якихось достовірних функціональних відхилень. Нерідко спостерігається розтягнення і опущення шлунка, зумовлене частим надходженням в нього великої кількості їжі (механічний фактор).

     Порушення функції кишечника полягає в основному в порушенні його моторики внаслідок малорухливого способу життя, слабкості м'язів черевного преса, гіпотонії м'язів кишкової стінки і надмірному відкладення жиру в області брижі і сальника. Клінічно ці порушення проявляються атонічним запорами, надмірним газоутворенням, розлитими больовими відчуттями в області живота. Здуття живота супроводжується розвитком венозного застою, що найбільш типово виявляється у вигляді варикозного розширення вен гемороїдальних. У свою чергу, геморой сприяє дисфункції прямої кишки (можлива поява кровоточить, геморою, тріщин ануса, рефлекторних запорів).

     Чіткі зміни простежуються з боку печінки та жовчних шляхів. При прогресуванні ожиріння прямо пропорційно збільшується маса печінки за рахунок її жирової інфільтрації, наголошується відкладення жиру в воротах, в капсулі печінки, в між дольових просторах, в самому гепатоциті, в клітинах ретикулоендотеліальної системи печінки та прогресуюче зниження у ній кількості глікогену. Ці зміни викликають порушення функції печінки, що проявляються відчуттям важкості у правому підребер'ї, зниженням переносимості глюкози, схильністю до кетонообразування, підвищеним утворенням холестерину. Метаболізм жовчних пігментів і ферментоутворювальна функція не страждають.

     Не викликає сумніву, що ожиріння є фактором, що привертає до розвитку захворювань жовчовивідних шляхів, таких як жовчно-кам'яна хвороба, холецистит, дискінезія жовчовивідних шляхів. В основі цих процесів лежать дискінезія, що сприяє застою жовчі; зниження неспецифічної резистентності ожірелих людей і зміна колоїдних властивостей жовчі за рахунок підвищеного в ній вмісту холестерину та інших речовин. Жовчно-кам'яна хвороба протікає з дуже мізерною симптоматикою і тому часто діагностується із запізненням.

     Не викликає сумніву, що різні клінічні форми панкреатиту частіше зустрічаються на тлі ожиріння. При цьому відзначається зниження активності зовнішньосекреторної частині підшлункової залози (зі зниженням активності і кількості амілази, ліпази, трипсину) та порушення її внутрішньо-секреторной функції з розвитком порушеною толерантності до глюкози або цукрового діабету II типу.

     Серцево-судинні ураження у хворих на ожиріння зустрічаються у вигляді ішемічної хвороби серця, системного атеросклерозу, недостатності венозного кровообігу в нижніх кінцівках, міокардіодистрофії, артеріальної гіпертензії. Найбільш специфічним з цього переліку патологічних процесів є міокардіодистрофія. При цьому збільшується кількість жирової тканини поза перикарда (в області правого шлуночка і верхівки серця), між волокнами міокарда, в самих міокардіальних клітинах. Збільшення маси серця супроводжується його гіпертрофією. Слід зазначити, що у здорових осіб існує пропорційна залежність між масою серцевого м'яза і масою тіла, тоді як у ожирілих людей збільшення маси міокарда, ємність серця та ступінь його гіпертрофії відстають від наростання маси тіла.

     Збільшена васкуляризація жирової тканини призводить до підвищеного споживання кисню, що вимагає компенсаторного збільшення хвилинного об'єму серця.

     Збільшення ударного об'єму серця в цій ситуації недостатньо, тому зростає частота серцевих скорочень у спокої і при фізичному навантаженні. Ці явища можуть бути причиною зниження резервних можливостей міокарда, що призводить до недостатності кровообігу. Зазначені гемодинамічні зміни супроводжуються стомлюваністю, серцебиттям, задишкою навіть при невеликих фізичних навантаженнях, стенокардичними болями в області серця. При перкусії визначається збільшення відносної серцевої тупості переважно за рахунок збільшення лівих відділів серця. Аускультативно - тони серця приглушені.

     Наступним варіантом уражень серцево-судинної системи є синдром артеріальної гіпертензії. У його розвитку беруть участь багато факторів: конституціональні; збільшення систолічного викиду серця; зміна функції кори надниркових залоз; зниження еластичності аорти і великих артерій; механічний фактор, обумовлений збільшенням кола плеча (при визначенні артеріального тиску аускультативним методом виявляються високі результати); надлишковий обсяг рідини, в зокрема збільшення обсягу циркулюючої крові.

     Венозно - кров'яний тиск у ожирілих людей, як правило, незначно підвищений внаслідок уповільненої відтоку крові з великих вен і правої половини серця. У результаті розвивається розширення вен зі схильністю до утворення варикозних розширень.

     Гіперліпідемія, що розвивається на фоні ожиріння, сприяє прогресуванню атеросклеротичних процесів (в 3-4 рази частіше у відповідних вікових групах). Найбільш частими локалізаціями, що зазнавали поразки атеросклерозом, є коронарні, мозкові і ниркові артерії.

     В результаті наявності на тлі ожиріння переважної більшості з факторів ризику розвитку ішемічної хвороби серця (ожиріння, гіподинамія, артеріальна гіпертензія, порушення толерантності до глюкози, гіперкоагуляціонной системи) вона розвивається у більш молодому віці і має прогресуючий перебіг. Саме ці поразки є основною причиною летальності при ожирінні.

Зміна реологічних властивостей крові.

     Характерним для даної ситуації є наявність гіперкоагуляціонного синдрому, що визначається підвищенням рівня протромбіну, збільшенням адгезії тромбоцитів, зниженням фібринолітичної активності крові. В результаті розвитку гіперкоагуляції підвищується схильність хворих до утворення внутрішньо-судинних тромбів або емболітів.

     Зміни дихальної  системи. Вже на ранніх стадіях  з'являється задишка після незначної фізичного навантаження внаслідок зміни рухливості діафрагми і розширюваності самої грудної клітини. Зазначені зміни призводять до зниження життєвої ємності, погіршення вентиляції легенів і патології газообміну з розвитком гипоксемії і гіперкаліємії. Згодом на цьому фоні у хворих з'являються сонливість, періодично поверхневе дихання, ціаноз, вторинна еритремія, гіпертрофія правого шлуночка і прогресуючий розвиток недостатності кровообігу.

     Порушення легеневої вентиляції на тлі зниження неспецифічної резистентності часто супроводжується розвитком довгостроково протікають запальних процесів (бронхіти, пневмонії, туберкульоз).

     Зміни функції нирок при ожирінні носять оборотний характер і виявляються у вигляді поліурії і в незначному збільшенні швидкості клубочкової фільтрації (креатиніну, 2-мікроглобуліну), гіперурінеміі. Типовим для ожиріння є розвиток нефролітіазу (частіше уратних або оксалатних) з приєднанням вторинної інфекції у вигляді пієлонефриту, циститу, уретриту.

     Порушення статевої функції виявляється лише на тлі ожиріння III-IV ст. і виражається у чоловіків у вигляді порушень потенції, а у жінок - у вигляді дисменореї і порушень лібідо. Перебіг вагітності на фоні ожиріння часто супроводжується патологією. Збільшується частота токсикозів; плоди, як правило, народжуються великими, але з ознаками недоношеності; порівняно часто розвивається еклампсія; спостерігається недоношування або переношування вагітності. У післяпологовому періоді характерна відсутність достатньої лактації.

     У зв'язку з можливістю при ожирінні у дітей затриманого статевого розвитку, а також наявності особливої форми ожиріння, що супроводжується гіпогеніталізму (гіпоплазія яєчок, статевого члена, матки, яєчників) і слабким розвитком вторинних статевих ознак (адіпозогенітальна дистрофія) звертається увага на розвиток статевих органів, особливо у чоловіків, і вираження вторинних статевих ознак.

 

3. Основні підходи до немедикоментозного лікування ожиріння

 

     Лікування завжди комплексне, метою його є зменшення ваги тіла шляхом створення в організмі пацієнта негативного енергетичного балансу за допомогою посилення м'язової активності і редукції енергетичної цінності їжі.

     Комплексне  лікування, спрямоване на зниження  ваги тіла, як правило включає:

       - дієтотерапію   (раціональне   харчування   з   обмеженням   їжі,   багатої вуглеводами і жирами, і збільшення продуктів, багатих білками);

       - систематичні  фізичні вправи (ранкова гімнастика, оздоровчий спорт, тривалі прогулянки) і лікувальна фізична культура;

       - фізичні  методи лікування: водні процедури  (дощовий, циркулярний, шотландський  душ, душ Шарко та ін.; звичайні, вуглекислі, мінеральні ванни; обтирання);

       - масаж  місцевий і загальний; 

       - лікарська  терапія;

       - санаторно-курортне  лікування при. відсутності протипоказань  (Трускавець, Куяльник, Миргород, Шаяни, Сатанів, Моршин та ін.).

     Спираючи на  етіопатогенез ожиріння, пропонуються  визначені способи корекції надлишкової  ваги тіла. В основі їхнього  підбора лежать дві умови:

       - вага  тіла залишається постійною, якщо  поступлення енергії (калорійність харчування) дорівнює витраті енергії (добові енерговитрати на різні види діяльності);

       - для  зниження ваги тіла необхідне  створення, так званого, «добового  калоричного дефіциту» (для схуднення  на 3 кг на місяць необхідно,  щоб калоричний дефіцит складав 600 - 900 ккал у день — це найбільш оптимальний стимул зниження ваги тіла).