Молодіжний та дитячий туризм в Україні

ВСТУП

Актуальність  теми дослідження. Майбутнє кожної держави - це її підростаюче покоління. Діти й підлітки становлять 21,5 %, або близько 11 млн чол., загальної кількості населення України. Виходячи з цього, постає потреба вироблення системного підходу до проведення молодіжної політики, сприяння духовному й фізичному розвитку підростаючого покоління, виховання у нього почуття громадської свідомості та патріотизму. 
 Проте проблеми, пов’язані з бездуховністю, бідністю, безробіттям, відсутністю змістовного дозвілля справили негативний вплив на молодь. Загрозливого поширення серед молоді набули соціально - небезпечні хвороби. Порівняно з початком 90-х років скоротилася кількість молоді, що займається фізичною культурою та спортом. Збільшуються обсяги нелегальної зовнішньої трудової міграції. Зменшується інтерес молоді до літератури, мистецтва, культурної спадщини.

Але державна туристична адміністрація України, інші міністерства та відомства реалізують державну молодіжну політику в контексті виконання загальнодержавної програми "Молодь України".

Значна увага приділяється оздоровленню та відпочинку цієї категорії  населення країни. Так, упродовж 2000 р. в різних типах оздоровчих закладів усіх форм власності відпочивали  понад 3 млн дітей і підлітків, близько 40 тис. школярів і студентів  здійснювали туристські подорожі за кордон. Крім того, екскурсійні послуги  надано 3,5 млн дітей та підлітків.

Водночас матеріальна  база, що перебуває під юрисдикцією  різних міністерств і відомств, не використовується в повному обсязі, а цільові кошти зі спеціалізованих  джерел фінансування, які виділяються  з державного бюджету для відпочинку та оздоровлення дітей і молоді, не завжди використовуються за призначенням.

У зв'язку з цим потрібна координація діяльності всіх міністерств і відомств, проведення протекціоністської (передусім фінансової) політики з боку держави. Це насамперед упровадження спеціалізованих навчальних туристських програм залежно від вікових та освітніх особливостей дітей і молоді, виконання програми оздоровлення та фізичного загартування підростаючого покоління.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження  курсової роботи.

Об’єктом дослідження  курсової роботи є індустрія туризму.

Предмет дослідження – сучасний стан та перспективи розвитку молодіжного та дитячого туризму в Україні.

Метою курсової роботи є вивчення дитячого та молодіжного туризму, його становлення, аналіз сучасного стану та перспективи розвитку.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

• вивчення літературних джерел;
• дослідження історичних засад виникнення та розвитку молодіжного та дитячого туризму в Україні;
• визначення специфіки дитячого та молодіжного туризму;
• аналіз стану розвитку молодіжного та дитячого туризму.

У роботі були використанні наступні методи:

• методи аналізу і синтезу;
• індукції і дедукції;
• описовий метод;
• історичний.

Практичне використання роботи полягає у використанні елементів

розробки досліджень в  начальному процесі, на практиці, семінарських заняттях, під час практики, в  професійній діяльності.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (29). 
РОЗДІЛ 1.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МОЛОДІЖНОГО ТА ДИТЯЧОГО ТУРИЗМУ  В УКРАЇНІ

1.1.  Зародження  туризму та екскурсій в Україні

Історія розвитку екскурсійної діяльності починається з кінця  XVII – початку XVIII століття, коли у школах Англії, Франції, Німеччині, при вивченні  окремих предметів, вчителя почали використовувати пішохідні прогулянки та поїздки за межі міста. Ці прості форми подорожування і отримали назву екскурсія.

На межі XIX – XX століть під екскурсією розуміли процес отримання інформації про історичні пам’ятники.

Екскурсійна справа в Україні  почала розвиватися в другій половині XIX століття і була тісно пов’язана з розвитком краєзнавства, тобто це була не прогулянка на природу, а вивчення міських пам’ятників.

Велике значення серед  мандрівників посідають члени "Руської  Трійці". Так, у 1832 р. Яків Головацький  ще за часів навчання у Львівському  університеті разом з Іваном Вагилевичем  здійснив подорож до села Дзиків Тарнобжеського повіту (нині Республіка Польща) на запрошення графа Яна Тарновського. В його бібліотеці вони досліджували слов'янські й українські рукописи, грамоти.

Після закінчення Львівської духовної семінарії у 1840 р. Я. Головацький  здійснив ще одну мандрівку, на цей  раз - з Коломиї через Чорногори  на Українське Закарпаття та у північно-східну Угорщину. Були й інші, менш тривалі  мандрівки. Під час кожної з них  Я. Головацький вивчав рідний край, пам'ятки історії та писемності, побут  населення, збирав етнографічні та фольклорні матеріали, що стали основою його численних публікацій. 
 Особлива роль в історії вітчизняного туризму належить Іванові Франку (1856 - 1916). Здійснюючи ще в ранньому дитинстві, а пізніше учнем Дрогобицької гімназії та студентом Львівського університету мандрівки по Прикарпаттю й у Карпати, І. Франко збагнув велике науково-пізнавальне й патріотично-виховне значення подорожей. 
 У 1883 р. І. Я. Франко організував "Кружок етнографічно -статистичний для студіювання життя і світогляду народу", згодом "Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю". Результатом його постійних мандрівок стали численні публікації фольклорних та етнографічних матеріалів. 
 У 1909 році в західноукраїнських гімназіях починають діяти  «Самостійне шкільне товариство», які організовують прогулянки та екскурсії, створюють шкільні музеї та архіви. Одна із самих поширених екскурсій була історична.

З ціллю  релігійно-морального виховання виконувались паломницькі  тури (Києво-Печерська Лавра, Почаївська Лавра). З 1911 року паломницькі екскурсії  входять в учбові програми.

На початку XX століття були зроблені перші кроки для організації літературної екскурсії. Усі екскурсії проводили вчителя.

1.2. Розвиток молодіжного  та дитячого туризму в перші  десятиліття Радянської влади  (1917 – 1941 рр.)

Туристично-краєзнавча діяльність за період з 1918 по 1928 роки була зосереджена  в позашкільних установах і проводилася  у формі багатоденних (6-10 днів) екскурсій, подорожей, так званих «кочівель».  
Головною їх тематикою було вивчення історичних дисциплін, сільськогосподарської праці та кустарних промислів. Відомо, що вже в  
1918 р. організовується спеціальне бюро шкільних екскурсій. За дорученням наркома А.А Луначарського професор І.І. Полянський організував до травня 1919 6 екскурсійних станцій для екскурсійно-дослідницької роботи з учнями і вчителями єдиної трудової школи Гревса, Н.П. Анциферова, Б.Е Райкова, А.А. Яхонтова, Н. К. Крупської.  
Як писав І.М. Гревс в першому номері журналу «Екскурсійний вісник»:  
«Зробити екскурсію необхідним фактором у шкільному курсі стало завданням нового часу» [14, с. 136 ]. Крупська визначала роль екскурсій так: « Екскурсія має величезне значення, але тільки в тому випадку, якщо вона добре підготовлена. Треба навчитися спостерігати життя і намагатися з неї черпати все, що можливо »[14, с. 137].

Наприкінці 20-х років Товариством  пролетарського туризму і екскурсій  був оголошений Всерадянський дослідний  похід« За сировиною для верстатів  п'ятирічки », в якому взяли участь велика кількість груп юних туристів. Академік А. Е. Ферсман, відразу оцінив можливу користь походів, писав, що «від туризму ми переходимо до цілого ряду етапів нашої роботи в області  не тільки наукових відкриттів, але  і завоювань великого господарського значення».

У тридцяті роки в практиці багатьох радянських педагогів значне місце займали туристські походи та екскурсії. Цікавий досвід А.С.  
Макаренко, який широко застосовував колективні походи з метою виховання.

Видатний педагог використовував походи як стимул, як подарунок колективу  за успіхи навчального та трудового  року. Аналізуючи досвід туристської  роботи в комуні ім. Ф. Е. Дзержинського, Макаренко вважав, що немає кращого  методу освіти та розвитку молоді, ніж  літні екскурсії та походи,щорічно  влаштовуючи їх для своїх вихованців.

У передвоєнні роки посилення  туристсько-краєзнавчої роботи серед  дітей сприяли ряд заходів. У 1932 р. колегія Наркомосу України  прийняла постанову «Екскурсійно-туристичну роботу серед дітей на вищий щабель», на якому доручалося «крайовим, обласним і районним відділам народної освіти спільно з дитячими комуністичними організаціями вжити всіх заходів до організації в містах, робітників і найважливіших колгоспних районах дитячих екскурсійно-туристичних станцій і баз на них, проводячи через останні методичну роботу ». У 1937 році був оголошений  
Всеукраїнський похід піонерів та школярів за мінеральною сировиною.

У 1940 році був виданий  наказ Наркома освіти України  «Про дитячий туризм». У школах були створені клуби юних туристів. «Дитячий туризм та екскурсії, - заявив нарком освіти Потьомкін на колегії Наркомосу, - це такий вид навчально-виховної роботи, до якого мають бути залучені всі учні». Туризм та екскурсії переслідують перш за все загальноосвітні завдання і в самій своїй організації  несуть елементи фізичного гарту  і підготовки майбутнього бійця. За 1940 році до участі у походах було залучено 261 тисячі школярів. На початку 1941 року було оголошено Всесоюзні  експедиції піонерів і школярів по місцях бойової слави громадянської  війни і з вивчення малих річок.

У роки Великої Вітчизняної  війни туристсько-краєзнавча діяльність школярів була спрямована на допомогу фронту і тилу. Діти збирали дикорослі  корисні рослини, записували біографії  героїв  
Великої Вітчизняної війни, допомагали сім'ям фронтовиків та інвалідів.

1.3. Розвиток молодіжного  та дитячого туризму в післявійськовий  період

 У післявоєнні і  на початку 50-х років дитячий  туризм став масовим.  
Багато вчителів - колишні фронтовики - організовували походи по місцях боїв, залучали дітей до слави і подвигу нашого народу. Саме в цей час багато вчителів стали використовувати туризм як ефективний засіб виховання і навчання. В. О. Сухомлинський писав: «Справжнє моральне виховання неможливе без емоційного спілкування з природою». Його численні прогулянки з дітьми в ліс, до річки, в полі носили пізнавальний характер, були уроками гуманізму. Наприкінці 40-х початку 50-х років входять в практику щорічні зльоти юних туристів міст, областей, а пізніше - Всеукраїнські і Всерадянські.

24 грудня 1958 Верховна Рада  СРСР прийняла закон «Про зміцнення  зв'язку школи з життям ».  Були затверджені нові навчальні  плани,програми, в яких підкреслювалася  особлива роль краєзнавчого підходу  до викладання шкільних предметів  значення екскурсій, спостережень  у природі. 

У середині 60-х років бере свій початок Всерадянський похід  «Дорогий слави батьків». Перший Всерадянський  зліт учасників походу по місцях революційної, трудової та бойової слави відбувся 19 вересня 1965 року у фортеці-герої  Бресті. У поході взяли участь більше трьох мільйонів чоловік. Під  час походів споруджувалися пам'ятники загиблим, упорядковувалися місця поховань, встановлювалися імена тих, хто  похований у братських могилах. Було проведено 11 етапів походу, продовжена практика проведення Всерадянських  експедицій піонерів і школярів. Було оголошено Всерадянська експедиція «Моя  
Батьківщина - СРСР».

Експедиція була присвячена 50-річчю утворення Радянського  Союзу та 50 - річчя присвоєння комсомолу  і піонерії імені В.І. Леніна. Основною метою було виховання учнів на революційних, бойових і трудових традиціях радянського народу, на прикладах дружби й братерства народів  нашої багатонаціональної країни. У  школах у кожному класі передбачалося  створити експедиційний загін. Як згодом показали звіти з місць, такі загони вдалося створити більш ніж у 20% класів. Проводилися зльоти кращих експедиційних загонів, конференції, виставки краєзнавчих матеріалів, створювалися музеї, велася шефська робота з ветеранами.

У 30-х - на початку 50- х років  створюються дитячі екскурсійно-туристські станції (ДЕТС), які стають інструктивно-методичними  та організаційними центрами туристської, краєзнавчої та екскурсійної роботи на місцях. У їх гуртках одержує широкий розвиток дослідний метод в туристсько-краєзнавчої діяльності учнів.

Аналізуючи роботу гуртків  станцій юних туристів і будинків піонерів С. Істомін писав: "Форми  і методи пошуково-дослідницької  роботи у шкільному туризмі настільки  багатогранні, що дозволяють задовольнити дедалі більші інтереси школярів " [20, с. 239].

З 1992 р. в Україні здійснюється програма туристсько-краєзнавчого руху « Вітчизна », яка прийшла на зміну  експедиції« Моя  
Батьківщина - СРСР ».

Висновок до розділу.

В соціалістичний період історії  нашої країни  дитячий туризм був добре організований, відрізнявся  масовістю школярів і був підкорений патріотичному та ідейному вихованню. При цьому подорож по СРСР носили і самодіяльній, і організований  характер. Стала більшою географія  подорожей школярів від свого  регіону до великих міст СРСР, інших  республік та закордонних країн. Походи та експедиції планувались централізовано, приймали участь усі школи і вони несли в собі конкретні задачі. Масовість досягалась спланованою  системою нагород за результатами. Крім того, саме в 70-80-і роки в СРСР була сформована велика та дешева матеріальна  база для розвитку дитячого та молодіжного  туризму.

Нажаль, у період початку 1990-х років, під час економічних  реформ, радянська система дитячого туризму керівництву того часу вважалась  неефективною та державна підтримка  організацій та заходів цієї системи  була зведена до мінімуму. Але навіть основи нових економічних відносин у цій сфері створити так і  не вдалось. На теперішньому етапі в  індустрії дитячого туризму існує  достатня для її розвитку матеріально-технічна база.

РОЗДІЛ 2.

СУЧАСНИЙ СТАН МОЛОДІЖНОГО ТА ДИТЯЧОГО ТУРИЗМУ

2.1. Класифікація  видів молодіжного та дитячого  туризму

Відповідно до Закону України "Про основи туристської діяльності в Україні" від 24.11.1996 р. № 132-ФЗ туризм визначається як «тимчасові виїзди (подорожі) громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, релігійних та інших цілях без  зайняття оплачуваною діяльністю в  країні (місці) тимчасового перебування  » [14, с. 131].

Дитячий туризм передбачає подорожі дітей, в т.ч. школярів, у  віці від 7 до 15 років з різними  цілями. За тематичними напрямками пізнавальні подорожі школярів можна  розбити на етнографічні, геологічні, екологічні, історичні, археологічні та інші види виїздів.

За способом організації  туристські подорожі підрозділяються  на:  
- планові (здійснюються за програмами туристсько-екскурсійних установ); 
- самодіяльні.  
          За тривалістю походів і подорожей розрізняють:  
- одно-дводенні;  
- багатоденні.  
          За ступенем складності спортивно-туристські виїзди ділять на:  
- не категорійні;  
- категорійні походи (1, 2, 3 ступеня складності).

При організації самодіяльних походів зі школярами існують  нормативи, що обмежують вік учасників  та їх підготовку.

Наприклад, до тренувальних виїздам допускаються діти від 7 років  з наданням одного керівника на 6 школярів, в походи 1-ої категорії  складності допускаються учні від 12 років, 2-ої категорії - від 14 років, керівник супроводжує 12-15 дітей. У походи 3-ї категорії складності йдуть школярі від 15 років у супроводі одного керівника на 8-12 чоловік . 
           У дитячому та молодіжному туризмі існує особливість у класифікації на основі такого критерію як сезонність.

Виділяють:  
- сезонний - канікулярний період (осінь, зима, весна - 8-12 днів, літо - 3 місяці);  
- міжсезонний.  
          Всі ці види дитячого та молодіжного туризму на практиці зустрічаються як окремо, так і в поєднанні один з одним.  
          Можна виділити кілька основних видів дитячого та молодіжного туризму, існуючих в даний час на Україні, а саме:  
             1. Внутрішній туризм:  
- екскурсії для школярів;  
- спортивний туризм (у т.ч. спортивно-туристські змагання);  
- самодіяльні шкільні обміни;  
- пізнавальні та рекреаційні дитячі тури на комерційній основі;  
- оздоровлення та відпочинок у дитячих таборах;  
              2. Виїзний туризм:  
- організація міжнародних безвалютних обмінів;  
- освітні, ділові та заохочувальні виїзди для талановитих підлітків, переможців творчих конкурсів, олімпіад;  
- пізнавальні та рекреаційні тури на комерційній основі;  
- виїзди в міжнародні дитячі центри (табори).  
          Сьогодні в Україні у галузі дитячого та молодіжного туризму одночасно працюють як комерційні, так і некомерційні організації.  
           Комерційна сфера складається з туристських фірм, туристських баз і приватних осіб, що працюють зі школярами та підлітками. Діяльність комерційних структур спрямована на отримання прибутку і здійснюється в умовах конкуренції на ринку дитячого та молодіжного туризму.  
          Некомерційна сфера представлена:  
• державними та муніципальними органами управління,  
• державними і муніципальними освітніми установами, в тому числі установами додаткової освіти  
• громадськими (самодіяльними) об'єднаннями (туристські клуби, спортивні секції, дитячі та молодіжні громадські організації та рухи).  
         Робота структур некомерційної сфери не пов'язана з отриманням фінансового прибутку і здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань і (або) залучених коштів, в т.ч. батьківської плати.  
         В даний час зустрічається і змішаний тип організації дитячого та молодіжного туризму, який об'єднує державні дотації з фінансовими вкладеннями російських і міжнародних комерційних асоціацій, фондів, спілок.  
          Органи управління освітою і (меншою мірою) комітети з фізичної культури і спорту є державними і муніципальними органами управління, які традиційно займаються розвитком дитячо-юнацького туризму. В останні роки в реалізацію програм з розвитку дитячого туризму включилися також органи у справах молоді та управління (департаменти і т.д.) з туризму, а також органи управління змішаного типу, наприклад, Комітети у справах молоді, спорту і туризму.  
          Освітні установи (школи, гімназії, ліцеї і т.д.) в даний час, як правило, теж включають у свої навчальні плани елементи туристської діяльності.  
          Установи додаткової освіти можна підрозділити на різнопрофільні і спеціалізовані. Вони здійснюють свою діяльність або на базі шкіл, університетів та інших установ, або на власній базі.  
          До першої категорії належать численні туристські гуртки та секції, які приписані до різнопрофільних установ додаткової освіти (палаци, будинкам і центрам дитячої творчості, творчості юних і аналогічних).  
          До спеціалізованих установ можна віднести Станції юних туристів, Центри дитячого туризму та аналогічні. У більшості регіонів України в даний час такі Центри також включають у сферу своєї діяльності супутні напрямки, наприклад, краєзнавство, екологію та ін . 
              Ще однією категорією спеціалізованих установ можна вважати дитячо-юнацькі туристські бази. Частина баз зберегла свій державний чи муніципальний статус, інші в 90-ті роки ХХ століття були приватизовані і стали приватними, але не припинили роботу зі школярами та підлітками.  
               Організація відпочинку та оздоровлення в цих установах проходить, як правило, шляхом продажу путівок, причому в якості покупців виступають як органи освіти, так і установи соціального захисту, установи по справах молоді. Частина дитячих туристичних баз фінансується по лінії Фонду соціального страхування.  
               Серед громадських організацій, що розвивають дитячий та молодіжний туризм, можна також виділити спеціалізовані громадські організації (туристські клуби) та багатопрофільні об'єднання (військово-патріотичні, скаутські організації і т.д., а також різні Спілки молоді). Відповідно до чинного законодавства, громадські об'єднання можуть або діяти без реєстрації, або реєструватися як самостійні юридичні особи.  
                На практиці об'єднання першого типу найчастіше працюють на базі будь-яких державних або муніципальних установ освіти, в тому числі на базі вищих навчальних закладів.  
                Від гуртків або секцій, які працюють в установах додаткової освіти, такі громадські об'єднання відрізняються наявністю власних нормативних документів і виборних органів управління і контролю, більш різноманітними формами і напрямами діяльності, які виходять за межі лише освітнього процесу. Метою діяльності такого об'єднання стає не просто отримання учнями якогось обсягу знань, умінь і навичок, а виховання і ефективна соціалізація молодого покоління.  
                 Останнім часом стали з'являтися і туристські клуби, що мають статус юридичної особи, організаційно-правову форму громадського об'єднання, але по суті працюють як туристські фірми, тобто організовують туристичні маршрути і продають туристські путівки.  
                 Від комерційних туристських фірм діяльність такого клубу - громадського об'єднання - відрізняється тим, що отримується від реалізації путівок прибуток не може ділитися між засновниками і членами об'єднання, а повинна використовуватися тільки на реалізацію статутних цілей клубу. У той же час така форма реєстрації не виключає виплат заробітної плати штатним і задіяним фахівцям, придбання туристського обладнання, екіпіровки, спорядження. Громадське об'єднання має права користуватися земельними ділянками, орендувати або купувати нерухомість, в тому числі будівлі, споруди, автотранспортну техніку, інші засоби пересування типу човнів, байдарок і т.д.  
                 Ці громадські об'єднання поряд з туристичними фірмами ліцензуються як туристські оператори та туристські агенти і користуються на туристичному ринку тими ж правами і обов'язками, що і комерційні структури.

2.2. Особливості та напрямки молодіжного та дитячого туризму  
 
          Подорожі для молоді - це стиль життя розвиненого соціального суспільства. Існує концепція, що молоді люди на етапі свого життєвого шляху до 25 років, поки не завели сім'ю і дітей, повинні подивитися світ, зробити подорожі, дізнатися, як живуть інші народи. Це допоможе їм вибрати правильний шлях у житті, сформувати власні життєві принципи.  Студентам денних освітніх установ та нестудентську молоді до 25 років повсюдно надаються істотні пільги для здійснення подорожей, встановлюються знижені тарифи на перевезення практично всіма видами транспорту (але в туристському чи економічному класі), на проживання в спеціальних молодіжних гуртожитках (хостелах), на відвідування музеїв, атракціонів і тематичних парків. Більше того, їм дається особлива знижка в ціні, а іноді зовсім надається можливість безкоштовно зателефонувати батькам.  
          Існує концепція, що у дітей та молоді більш вільний режим життя в сенсі наявності часу на відпочинок і подорожі, вони мають тривалі канікули в зимовий і літній час. Студенти та школярі подорожують групами у супроводі викладача або працівника освітнього закладу. Нерідко студенти об'єднуються в невеликі групи 3-5 чоловік і самостійно здійснюють досить протяжні подорожі по країні і за кордоном.

Організацією пільгового режиму для подорожей займаються міжнародні молодіжні організації. Наприклад, організація подорожей  для молоді входить у функції Federation of International Youth Travel Organisation - Міжнародної  федерації організацій молодих  мандрівників. Федерація створена в 1951р., Штаб-квартира знаходиться в Копенгагені, функціонує федерація під егідою ЮНЕСКО.

2.3. Особливості  діяльності молодіжних організацій.

Більше 90% молоді входять до молодіжних громадських організацій, отже варто  досконало з’ясувати що юнологи  конкретно розуміють під поняттям «молодіжної громадської організації». Зокрема Корнієвський та Якушик дали визначення терміну молодіжної громадської  організації яке є досить точним, проте переобтяжене філософським змістом.

Отже, «МГО – це певні молодіжні  суспільні сили, які: а) в тій чи іншій степені усвідомлюють свою специфічність, особливість своїх  власних інтересів і свого  місця і ролі в суспільстві; б) здійснюють певну суспільно значиму діяльність, яка напрямлена на реалізацію їхніх інтересів; в) мають чіткі внутрішні структури»[18, с. 5].

Серед всіх визначень молодіжних організацій  найбільш науковим, яке відповідає реаліям сьогодення є те, яке дане в Законі України „Про молодіжні  і дитячі громадські об’єднаня”  від 1 грудня 1998 року молодіжні громадські організації – це об’єднання громадян віком від 14 до 28 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої  на задоволення і захист своїх  законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших суспільних інтересів.

Дитячі громадські організації – це об’єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, що напрямлена на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, а також соціальне становлення їх як повноправних членів суспільства [6, с. 25].

Іншими словами, молодіжні організації  це те місце де молоді люди можуть розвивати  та представляти свої інтереси. Будь-яка  молодіжна громадська організація  має чотири головні ознаки.

Ознаки молодіжних громадських  організацій:

• офіційно оформлене членство (у різних формах: видача членських квитків, нагрудних значків);
• участь членів об’єднання у створенні його матеріальної бази у тому числі шляхом сплати вступних і членських внесків;
• участь у самоуправлінні об’єднання (тобто участь у загальних зборах організації, бути членом секретаріату, або членом виконавчих органів – правління);
• обов’язкова наявність статуту об’єднання, інколи можливо програми чи іншого програмного документу.

Процес створення і становлення  молодіжних громадських організацій  різноманітний, проте він в цілому має чотири основних стадії. Отже, стадії створення молодіжних організацій  є такими:

• номінальна стадія молоді люди лише об’єднуються в організацію, причому цей процес є стихійним, а тому зв’язки між ними є досить слабкі;
• стадія формування, коли формуються зв’язки між членами організації а також розвиваються внутрішні структури;
• консолідуюча стадія характеризується чітким визначенням лідерів, формуванням активу, розподіленням функцій та обов’язків;
• заключна стадія пов’язана із завершальним оформленням організації, коли вже прийняті основні документи – програми та статут.

Молодіжна громадська організація  виконує наступні функції:

• організаційну, вона пов’язана як із процесом об’єднування молоді на основі спільних інтересів в організацію так із навчанням молодих людей жити в колективі, звіряючи свої інтереси з інтересами інших людей даного колективу;
• виховна – тобто організація виховує, вчить як хорошого так і поганому тому що відбувається великий вплив людини на людину;
• комунікативна функція пов’язана із безпосереднім спілкуванням людей цієї організації між собою – це збагачує особистість навиками спілкування в колективі, окремій групі, мікрогрупі ;
• господарська функція полягає у слідую чому: участь молоді у вирішенні як власних так і загальнодержавних задач (наприклад, матеріальна база, засоби забезпечення діяльності організації).

2.4. Дитячі оздоровчі  табори.

 
          Головне завдання оздоровчого  табору - це перш за все організація  відпочинку дітей. Атмосфера в ньому істотно відрізняється від домашньої, що є ключовим чинником у визначенні програм і цілей оздоровчого табору.       Інша важлива особливість життя в таборі - можливість постійного спілкування з природою. Обстановка спільного проживання дітей у групі однолітків дозволяє навчати їх нормам соціального життя, поведінки в колективі, культурі взаємин, розташовує до розкриття здібностей дітей, прояву ініціативи, сприяє залученню до духовності, засвоєнню принципу безпечного та здорового образу життя. Такі можливості рідко де ще можна знайти. Завдання педагогів у дитячому таборі - реалізація цих можливостей.  
  Рішення завдань організації життя дітей в оздоровчому таборі регламентують «Конвенція про права дитини» (1989 р.), «Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей» (1990 р.). Ідеї ​​виживання, зміцнення здоров'я, освіти дітей розглядаються в єдності і становлять основу концепції літнього відпочинку дітей.  
Які позитивні тенденції сучасного розвитку таборів для літнього дитячого відпочинку? Це відмова від непотрібної однаковості; розробка різних форм літнього відпочинку з особистими джерелами фінансування; створення умов для педагогічної творчості колективів; розвиток мережі профільних дитячих центрів, встановлення зв'язків між освітньою діяльністю школи, закладів додаткової освіти та літніх дитячих центрів; гуманізація таборів для задоволення інтересів і творчих потреб дітей та підлітків

Існує наступна класифікація типів дитячих таборів:  
          - Санаторії. Програми включають оздоровчі вправи, спортивні ігри, купання, загартовування і т. д. Тут не планується грандіозних розважальних заходів, основна увага педагогів направлено на утримання здорового способу життя дітей та підлітків.  
          - Профільні табори. У них влаштовуються масові спектаклі, дискотеки, працюють різні гуртки, секції, студії, проходять систематичні репетиції, перегляди, виступи. Основна роль у такому таборі відводиться керівникам гуртків, режисерам.  
          - Заміські центри. У цих таборах дитині допомагають вирішити його психологічні проблеми. Тут передбачено створення атмосфери безпеки для дитини, виявлення його проблем, передбачений пошук способів їх вирішення. Для цього створюються мікрогрупи, організовуються заспокійливі прогулянки і бесіди.  
           - Табори з денним перебуванням дітей. Організовуються з метою розвитку, оздоровлення та відпочинку дітей за місцем проживання.  
          Крім традиційних напрямків з'явилися і нові тенденції в організації літнього відпочинку дітей, які найбільш яскраво виразилися сьогодні у створенні регіональних соціально-педагогічних програм: підтримка обдарованих дітей і підлітків (табір «Талант»), організація активного відпочинку дітей з девіантною поведінкою (оборонно-спортивні табори в Харківській області), патріотичні виховання. Організовуються сімейні табори, плавучі табори, табори інспекторів дорожнього руху, хореографів (Одеська область), табори дитячих громадських організацій (скаутів), літні майстер-школи, профілактичні літні табори, табори з денним перебуванням, історичні табори, табори  народних ремесел, фольклору, дитячі майданчики, центри дитячих громадських організацій .

Висновок до розділу.

На теперішній час в  індустрії дитячого та молодіжного  туризму існує чимало проблем, які  треба вирішити. Але цей вид  туризму являється одним з  самих надійних сегментів туристичного ринку. При правильній політиці держави, приватних структур та інвесторів у  цієї сфери є всі можливості для  майбутнього росту та розвитку. Навіть історичний досвід розвитку саме дитячого та молодіжного туризму в дореволюційній Україні являється унікальним і заслуговує вивчення та вдосконалення.

РОЗДІЛ 3.

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ  РОЗВИТКУ МОЛОДІЖНОГО ТА ДИТЯЧОГО ТУРИЗМУ

Зупинимося на деяких проблемах, які перешкоджають розвитку дитячого та молодіжного туризму. Перш за все, масовий дитячий та молодіжний відпочинок не повинен бути дорогим. Діти та молодь не настільки вимогливі до рівня комфорту: вони згодні жити в чотирьох і в шістьох, подорожувати в плацкартному вагоні. Це допомагає знизити собівартість туру. Для здешевлення дитячого та молодіжного відпочинку необхідно також знизити витрати на транспортні послуги. Ціни на квитки часом складають значну частину вартості відпочинку. У питанні зниження їх вартості держава може виступити як великий туроператор або регулювати ці проблеми через різні економічні важелі.  
          Важлива проблема – відсутність законодавчої бази. У 1998 р. був прийнятий закон "Про внесення доповнень до Закону України про основні гаранти прав дитини та молоді". Поправки передбачали державний захист дитячих оздоровчих установ, фінансування з федерального бюджету та ряд інших положень. Сьогодні щорічно виділяються з бюджету засоби, які доводиться «вибивати». Ситуація змінилася з прийняттям відповідного зако-ну. Розроблено проект стандартів і організації відпочинку та оздоровлення дітей та молоді.  
          З підвищенням податків стали зростати ціни на путівки. Ще одна проблема - податок на землю. Якщо не вирішити ці питання, можна втратити наші дитячі здравниці - вони стануть не по кишені більшості батьків.  
           Одна з істотних проблем - дитячий травматизм. Незважаючи на приголомшливу статистику, в Україні немає жодної державної програми щодо його зниження.  
           Істотним чинником, здатним надати великий вплив на розвиток дитячого туризму, є демографія, причому основний інтерес для даного дослідження викликає аналіз населення України за віковою ознакою від 7 до 15 років, що представляє основний сегмент дитячого туристського ринку. За даними демографічних досліджень чисельність дітей у віці до 15 років буде зменшуватися аж до 2009р., а починаючи з 2010р., вона знову почне зростати. Існуючий прогноз демографічної обстановки в Україні кардинально не змінить ринок споживачів дитячого туризму, проте зможе зробити істотний вплив на ринкову конкуренцію, а точніше, посилить конкурентну боротьбу.  
           На сучасному етапі існує і проблема дифференціаці пропонованих послуг. Турфірми пропонують цілий спектр пропозицій для клієнтів будь-якого достатку, а от стосовно дитячого та молодіжного відпочинку такої гнучкості немає. Частка грошей в оплаті літнього відпочинку дітей та молоді, сьогодні лише 8%, але є серйозний потенціал, з яким потрібно працювати, розширюючи спектр запропонованої пропозиції.  
           Одна з проблем - відсутність необхідних економічних знань у адміністрації дитячих оздоровчих таборів. Це не дозволяє здійснювати правильну політику ціноутворення, що в значній мірі впливає на заповнення таборів та в кінцевому рахунку, на фінансові результати їх діяльності. Слід звернути увагу й на відсутність добре налагоджені зв'язки між турфірмами та оздоровчими таборами. Адміністрації таборів, як правило, не прилучають підприємства турбізнесу до просування та реалізації свого продукту. А якщо й прибігають до їхніх послуг, то в більшості випадків або не бажають надавати знижки на турпутівки, або дають їх виключно в період міжсезоння. При цьому керівництво дитячих оздоровниць не контролюють ціни, за якими путівки реалізуются. Це призводить до перепродажу, в результаті кінцева ціна може значно вирости.  
           Невідпрацьованність механізму ціноутворення і відсутність системи реалізації - найважливіші проблеми всієї курортної сфери України.