Монологічне мовлення

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….………..3

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МОНОЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ

     1.1. Суть і характеристика монологічного мовлення ………………….………5

     1.2. Мовні особливості монологічного мовлення……………………………..11

Висновки до розділу……………………………………………………..………...12

Розділ 2. НАВЧАННЯ МОНОЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ

     2.1. Етапи навчання монологічного мовлення………………………………14

     2.2. Система вправ для навчання монологічного мовлення…………………17

Висновки до розділу………………………………………………………………26

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………………………..27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...29

ДОДАТКИ………………………………………………………………………...31

ВСТУП

Курсова робота присвячена особливостям вивчення монологічного мовлення, а  саме розробці системи вправ для  навчання монологічного мовлення. Актуальність теми підтверджується розширенням міжнародних зв’язків та підвищенням вимог до рівня практичного оволодіння англійською мовою, навичками монологічного мовлення зокрема, що проявляється у здатності учнів правильно і послідовно викладати свої думки.

Метою даного дослідження є розроблення система вправ для навчання монологічного мовлення.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

• з’ясувати природу монологічного мовлення;
• охарактеризувати особливості монологічного мовлення;
• проаналізувати етапи навчання монологічного мовлення;
• розробити систему вправ для цього навчання;

Об’єкт дослідження – процес навчання англійського монологічного мовлення у руслі шкільного курсу вивчення англійської мови.

Предмет дослідження – зміст і комплекс вправ для навчання англійського монологічного мовлення.

Матеріалом дослідження послужив лексичний матеріал з теми "A British house"

Теоретичне значення полягає у розкритті теоретичних основ навчання англійського монологічного мовлення.

Практичне значення роботи визначається можливістю використання її основних положень та результатів у процесі навчання англійського монологічного мовлення у загальноосвітній школі.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатка.

У вступі розглядається питання актуальності теми роботи, формулюються мета та завдання, визначаються об’єкт і предмет дослідження, фактичний матеріал та з’ясовуються теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі розглядаються поняття "говоріння", "монолог" та "монологічне мовлення" з точки зору різних наукових поглядів. Також в першому розділі були більш детально розглянуті види монологічного мовлення, яким навчають в школі та які виокремлюються в залежності від комунікативної функції та характеру логіко-синтаксичних зв’язків між реченнями. В нашій роботі ми виокремили комунікативні, мовні та психологічні особливості монологічного мовлення.

У другому розділі ми приділили увагу дослідженню етапів монологічного мовлення та складанню системи вправ.

У загальних висновках підсумовуються результати роботи.

Додатки містять план-конспект уроку з навчання англійського монологічного мовлення, що унаочнюють результати дослідження.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ НАВЧАННЯ МОНОЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ

1.  Суть та характеристика монологічного мовлення

Нині в загальноосвітній середній школі навчанню монологічного  мовлення не завжди приділяється достатньо  уваги. Така позиція є помилковою, оскільки саме цей аспект навчання дисциплінує мислення, навчає логічно мислити і відповідно будувати своє висловлювання таким чином, щоб довести свої думки до слухача

Говоріння в лінгвістичному плані тлумачиться як: 1) діяльність мовця, який застосовує мову для взаємодії  з іншими членами певного мовного колективу; використання різноманітних засобів мови для передачі складного змісту, що включає, крім власне інформації, звернення (заклик, волання) до слухача, спонукання до дії (певної відповіді) тощо [1, с. 386]; 2) утворення звукового мовлення, що передбачає також слухове сприйняття цього мовлення не тільки слухачем, а й мовцем, для якого слуховий контроль відіграє роль зворотного зв’язку [1, с. 494]. Мовець створює висловлювання, розраховане на сприйняття його адресатом — слухачем, реакцію і зворотний зв’язок (відповідь словом або вчинком). На початку мовленнєвого акту роль мовця видається вирішальною, проте далі може бути, що результат цього акту визначається слухачем, його розумінням висловлювання. Тому висловлювання, що виступає водночас як продукт мовленнєвого акту і як інструмент досягнення певної мети, формує думки й почуття через посередництво мови в процесі мовленнєвої діяльності. Відтак можемо констатувати, що говоріння належить до лінгвальної дійсності (за І. Коваликом) і становить складник мови і мовлення (усна мова й усне мовлення), що тісно пов’язані між собою і передбачають одне одного: мова слугує засобом формування й формулювання думок, обміну інформацією, передачі почуттів, а мовлення — втілення, реалізація мови, що виявляє себе тільки в мовленні й через нього виконує своє комунікативне призначення [6].

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови говоріння  розглядається як уміння "усно висловлювати думки, погляди, розповідати про  що-небудь. Викликати які-небудь думки, почуття. Підказувати, провіщати що-небудь", а також "уміння вести бесіду, розмовляти" [2, с. 187]. Справді, через говоріння комунікант реалізує процеси вираження думок, почуттів, настроїв, волі, бажань. Проте В. Соколова зазначає, що продукування мовцем словесного повідомлення передбачає на першому місці вміння "користуватися, володіти усним мовленням" [14, с. 105]. На нашу думку, доречне зауваження, адже побудова усного мовлення, організованого з мовних одиниць за законами мови та завданнями спілкування, не є простою справою. Додамо, що говоріння — це й система правил поводження з одиницями, що формують внутрішній лексикон людини і конструюють повідомлення; це проблема вибору певних одиниць із сукупності наявних, а інколи — це проблема створення нових одиниць у процесі говоріння.

Монологічне мовлення, за визначенням С. Рубінштейна, — "тривале, послідовне, зв’язне висловлення  системи думок, знань однією особою" [13, с. 411], що виражається в композиційно-смисловій  єдності висловлювання як продукту говоріння. При монологічному мовленні, порівняно з діалогічним, найбільше змінюється змістовий бік — зв’язне, контекстне. Монолог не терпить неправильного будування фраз, а також висуває низку вимог до темпу й звучання мовлення. Змістова сторона монологу повинна єднатися з виразністю, що виникає як за допомогою мовних засобів (уміння застосовувати слово, словосполучення, синтаксичні конструкції), так і немовними комунікаційними засобами (рухи, погляд, поза, система пауз, міміка, жести, різні несловесні символи й знаки). Успішність оволодіння учнями 5-6 класів усним монологічним мовленням залежить від того, наскільки вони володіють мовою, її виражальними засобами, уміють визначати вид монологу залежно від ситуації спілкування й створювати власні монологи різних типів і стилів мовлення. Досягти цього можна за допомогою певної підготовки, що полягає у відборі змісту, чіткому плануванні та відповідному словесному оформленні.

Аналізуючи процес говоріння, О. Горошкіна визначила вміння й  навички говоріння в процесі створення монологічних висловлювань: будувати висловлювання певного обсягу; добирати та впорядковувати необхідний для реалізації задуму матеріал; ураховувати тему висловлювання; виразно відображати основну думку; розрізняти головний і другорядний матеріал; використовувати мовні засоби відповідно до комунікативного завдання; дотримуватися норм літературної вимови; зберігати єдність стилю [8, с. 291]. Ці вміння й навички також є умовою формування мовленнєвої вправності відповідно до сформованих мовних умінь і навичок як засобу пізнання, спілкування, самовираження людини. Є підстави вважати, що компетенція в говорінні є мовленнєва компетенція, що є способом формування думок і почуттів через посередництво мови в процесі мовленнєвої діяльності. У мовленнєвому спілкуванні мовці набувають здатності взаємодіяти, обмінюючись інформацією, вступати в контакти, сприймати й розуміти один одного. У результаті реалізується головна мета Державного стандарту мовної освіти — формується комунікативна компетентність, що базується на засвоєних мовних нормах та мовленнєвих уміннях і пов’язана з організацією спілкування відповідно до мотивів, мети, завдань, з дотриманням норм мовленнєвої поведінки.

Як і будь-яка інша діяльність, акт говоріння завжди має певну мету, мотив, в основі якого лежить потреба; предмет-думки того, хто говорить; продукт висловлювання і результат, який може виражатись у вербальній або невербальній реакції на висловлювання.

Як же породжується усне мовленнєве висловлювання? Процеси  породження і сприймання мовлення вивчалися такими вченими – психолінгвістами, психофізіологами, психологами як Л.С.Виготський, А.Р. Лурія, М.І. Жинкін, О.О. Леонтьєв, Т.В. Рябова, І.О. Зимня та інші.

Спочатку в певній ситуації виникає мотив висловлювання, що позначає початковий момент породження мовлення, і відповідно-комунікативний намір того хто говорить. Комунікативний намір визначає роль мовця як учасника спілкування, конкретну мету його висловлення: чи він про щось запитує, щось стверджує, закликає до чогось, засуджує чи схвалює, радить, вимагає тощо. На цьому рівні мовець уже знає, про що говорити, у нього виникає загальний задум майбутнього висловлювання, який поки що не має свого мовного втілення, але вже існує у предметно-зображальному коді. Задум стосується всього тексту/висловлювання в цілому: в ньому намічається основна теза тексту, тобто попередній смисловий план, який уточнюється мовцем на протязі всього процесу його реалізації. Далі здійснюється оформлення задуму шляхом відбору мовних засобів – граматичних структур, слів, який реалізується спочатку у внутрішньому мовленні, де створюється потенціальна мовленнєва схема висловлювання. Навіть при безпосередньому повідомленні своїх думок у момент їх виникнення їх вираженню у зовнішньому мовленні все ж передує поява мовленнєво-моторних імпульсів, які, хоча б на долю секунди, випереджають вимову слів. Внутрішнє мовлення еліптичне, побудоване за принципом конспекту, йому притаманна згорнутість, воно не озвучене. Далі має місце включення голосового апарату, і сформоване висловлювання шляхом артикуляції та інтонування втілюється у зовнішньому мовленні. Процес породження усного висловлювання супроводжується слуховим контролем, завдяки чому постійно здійснюється зворотній зв’язок, що приводить висловлювання у відповідність до задуму.

Спілкуючись рідною мовою, мовець думає лише про те, що сказати  і в якій послідовності. Ці дії  знаходяться на рівні свідомої провідної  діяльності. Окремі операції процесу  породження мовленнєвого висловлювання  непомітні, оскільки всі вони повністю автоматизовані і здійснюються миттєво. При говорінні іноземною (німецькою) мовою ці операції стають помітними через відсутність міцних зв’язків між мовленнєвим задумом та мовними засобами його вираження, які існують у носіїв мови. Тому умовою здійснення діяльності говоріння є наявність мовленнєвих автоматизмів, або мовленнєвих навичок: граматичних; лексичних; вимовних. Вказані навички в сукупності складають операційний рівень говоріння як уміння. Проте ця сукупність ще не є власне умінням, бо останнє не можна звести до простої суми елементів, що його складають. Уміння має свої власні якості цілеспрямованість, продуктивність, самостійність, динамічність, інтегрованість [15].

Говоріння – це один з  видів діяльності, тому воно володіє  багатьма ознаками діяльності взагалі; але говоріння є мовною діяльністю, отже, у нього є і специфічні ознаки.

Цілеспрямованість –  уміння, що забезпечує функціонування сфери мислення: постійне співвіднесення мотиву й цілі, сигналів зворотного зв’язку – вербальної та невербальної реакції співрозмовника, знань про нього, ситуації та контексту всієї діяльності. Цілеспрямованість виражається також у співвіднесенні свого мовленнєвого висловлювання з передбачуваним результатом.

Продуктивність стосується як змісту, так і форми висловлювання. З точки зору змісту – це багатство фактів, відомостей, думок, потрібних для досягнення поставленої мети. Стосовно форми продуктивність визначається кількістю нових комбінацій засвоєного матеріалу: чим менше у висловлюванні заученого, тим вища його продуктивність.

Самостійність – уміння говорити іноземною мовою, яке передбачає незалежність від рідної мови, а  також від опор-підказок, що свідчить про самостійне планування свого  висловлювання і підбір відповідних  мовленнєвих засобів.

Динамічність – це здатність до переносу. Вона співвідноситься з такою ознакою навички як гнучкість, проте гнучкість забезпечує перенос навички в аналогічні ситуації спілкування, а динамічність уміння – у нові.

Під інтегрованістю розуміють  таку якість уміння, що виникає на основі активного синтезу різних навичок, на яких воно базується, а також інтеграції автоматизованих і неавтоматизованих компонентів уміння-мотивів, інтересів, життєвого досвіду, знань, усіх сфер особистості мовця. З останнього випливає важливий методичний висновок: навчання мовленнєвого вміння неможливе без підключення усіх сфер особистості учня. 

Основною метою навчання іноземній мові є формування в  учнів комунікативної компетенції, що означає оволодіння мовою як засобом  міжкультурного спілкування, розвиток умінь використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур та цивілізацій сучасного світу [10, с. 14].

Монолог – це безпосередньо спрямований до співрозмовника або аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи [9, с. 167].

Монологічне висловлювання  – це особливе і складне уміння, яке необхідно спеціально формувати. У лінгвістичному плані зусилля  вчителя й учня повинні бути спрямовані на відпрацьовування правильності структурно-граматичної, лексичної і стилістичної побудови, в екстралінгвальному – на відповідність мовного висловлення комунікативної мети, заданої ситуації, теми [4, с. 19].

Монологічне мовлення визначають як зв’язне безперервне висловлювання  однієї особи, адресоване одному або  кільком співрозмовникам. Метою такого висловлювання є потреба певним чином вплинути на інших людей, у чомусь їх переконати, чогось домогтися [3].

1.2 Особливості  монологічного мовлення

Монологічне мовлення характеризується певними комунікативними, психологічними і мовними особливостями, які вчитель має враховувати в процесі навчання цього виду мовленнєвої діяльності.

З погляду психології монологічному мовленню властиві такі риси:

1. Однонаправленість. Воно не розраховане на відповідну реакцію у вигляді мовлення у голос.
2. Зв’язність, яка відрізняє монологічне мовлення від випадкового набору речень.
3. Тематичність як співвіднесеність висловлювання з будь-якою досить загальною темою.
4. Контекстуальність, яку, однак, не слід протиставляти ситуативності – властивій рисі діалогічному мовленню. Монолог теж може бути ситуативним.
5. Відносно безперервний спосіб мовлення. Монологічне висловлювання не обмежується однією фразою і триває протягом певного часу.
6. Послідовність і логічність. Ці якості реалізовуються в ідеї основної фрази шляхом уточнення думки, доповнення до неї, пояснення, обґрунтування [9, c. 168].

З мовної точки зору монологічне  мовлення характеризується структурною  завершеністю речень, відносною повнотою висловлювання, розгорнутістю та різноструктурністю фраз. Крім того монологічному мовленню властиві досить складний синтаксис, а також зв’язність, що передбачає володіння мовними засобами міжфразового зв’язку. Такими засобами виступають лексичні та займенникові повтори, сполучники та сполучникові прислівники, прислівники або сполучення іменника з прикметником у ролі обставини місця та часу, артиклі тощо.

Наприклад, обставини  часу та послідовності: later, then, after that; обставини причини та наслідку: why, that’s why, so, at first, firstly, in the second place, secondly, so that, though.

Як сполучні засоби в монолозі вживаються також усномовленнєві формули, які допомагають почати, продовжити чи закінчити висловлювання: to begin with, well, I’d like to tell you this, let’s leave it at that, that reminds me, by the way, speaking of; а також показують ставлення до висловлювання того, хто говорить: to my mind, there is no doubt, it’s quite clear, I’m not sure, people say, therefore, that’s why, because of that in short [9, c. 171].

Монологічне мовлення виконує  такі комунікативні функції:

1. інформативну – повідомлення інформації про предмети чи події навколишнього середовища, опис явищ, дій, стану;
2. впливову – спонукання до дії чи попередження небажаної дії, переконання щодо справедливості тих чи інших поглядів, думок, дій, переконань;
3. експресивну (емоційно-виразну) – використання мовленнєвого спілкування для опису стану, в якому знаходиться той, хто говорить, для зняття емоційної напруженості;
4. розважальну – виступ людини на сцені чи серед друзів для розваги слухачів (наприклад, художнє читання, розповідь у неофіційній бесіді);
5. ритуально-культову – висловлювання під час будь-якого ритуального обряду (наприклад, виступ на ювілеї) [9, c. 167].

Для середньої школи  найбільш актуальною є інформативна функція монологічного мовлення. Для кожної з перерахованих вище функцій монологічного мовлення характерні свої мовні засоби виразності і особливі психологічні стимули. У психологічній літературі наголошується, що в порівнянні з діалогічним мовленням, монологічне мовлення є складнішим і важчим. Воно вимагає від учня вміння зв'язно і послідовно висловлювати свої думки, виражати їх в ясній і виразній формі. При оволодінні монологічним мовленням на іноземній мові ці труднощі значно ускладнюються у зв'язку з тим, що учні не володіють вільно мовними засобами, які необхідні тому, хто говорить для виразу думки [5].

З лінгвістичної точки  зору монологічне мовлення характеризується повноскладністю речень, на відміну  від еліпсного речення в діалогічній  мові і, як правило, розгорненим викладом думок.

Кожна з цих функцій  має свої особливості мовні засоби вираження думки, відповідні психологічні стимули та мету висловлювання.

Залежно від комунікативної функції  та характеру логіко-синтаксичних зв’язків між реченнями розрізняють такі основні типи монологічних висловлювань: опис, розповідь і роздум.

Монолог-опис є констатуючим типом  монологічного висловлювання, в  якому стверджується наявність  будь-яких ознак в об’єкті, описується людина, природа, погода тощо. Синтаксичною особливістю монологу-опису є  переважне використання простих  і складносурядних речень з переліково-приєднувальним і послідовно-приєднувальним зв’язком, граматичних структур із зворотом: there is (there are).

The climate of Ukraine is determined by its geographical location. Ukraine’s territory lies in the temperate belt and its climate is temperately continental, only the southern coast of the Crimea is subtropical. The characteristic features of the climate are higher summer temperatures, lower winter temperatures, and rare rainfalls.

Монолог-розповідь є динамічним типом монологічного висловлювання, в якому розповідається про розвиток подій, пригод, дій. Дійсність сприймається у процесі її розвитку та зміни в хронологічній послідовності. Головним засобом вираження часової послідовності подій є такі видо-часові форми дієслова як  Past Simple, Past Perfect. Для монологу-розповіді характерні прості і складнопідрядні речення з підрядними часу.

On the first of April the weather in Cherkasy will be cloudy. In the morning and in the evening it will be raining. The temperature will vary from plus 5 degree to plus 7 degree. On the second of April the weather will be fine, without atmospheric precipitation. The temperature will vary from plus 5 degree to plus 11 degree.

Монолог-міркування спирається на умовиводи як процес мислення, в ході якого на основі вихідної тези робиться висновок. Для роздуму завжди характерний причинно-наслідковий зв'язок між реченнями. В ньому переважно вживаються складнопідрядні речення з підрядними причини і наслідку, підрядними означальними і додатковими, а також інфінітивні звороти.

To my mind, it will be raining today, because the swallows are flying low above the ground. But tomorrow the weather will be fine, because larks are singing a lot.

Функціонально-смислові типи монологічних висловлювань рідко  зустрічаються в чистому вигляді.

Для того, щоб учні вміли  зв’язно висловлюватися в типових ситуаціях основних сфер спілкування, вони повинні навчитися:

1. комбінувати мовленнєві зразки згідно з комунікативним наміром і на основі логічної схеми;
2. передавати зміст зразка зв’язного монологічного мовлення: а) близько до тексту, б) своїми словами, в) зі скороченням, г) з розширенням;
3. зв’язно висловлюватися при варіюванні опор: а) дається зміст і частково мовна форма, б) дається мовна форма, в) дається лише зміст;
4. зв’язно висловлюватися на основі комбінування декількох джерел інформації;
5. висловлювати свою думку та своє ставлення до предмета мовлення;
6. описувати картину;
7. переказувати різними способами сприйнятий на слух чи протинай текст;
8. робити повідомлення чи розповідь за темою, комбінуючи матеріал всередині одного чи декількох джерел інформації [9, c. 169-170].

Основними якісними показниками  сформованості загального вміння укласти  зв’язне монологічне висловлювання  є такі спеціальні вміння:

• уміння з’єднувати декілька мовленнєвих зразків;
• уміння досить повно висловлюватись відповідно до запропонованої комунікативної ситуації;
• уміння відносно правильно оформити своє висловлювання мовними засобами англійської мови;
• уміння оптимально використовувати мовний матеріал певної теми;
• уміння оптимально використовувати раніше вивчений матеріал даної теми, свідомо здійснюючи перенесення набутих навичок, знань і вмінь на нову ситуацію;
• уміння залучати для викладу певної теми матеріал сумісних тем [9, c. 170].

Висновки до розділу

В сучасному світі надзвичайно цінується знання мов, особливо англійської, адже вона вважається міжнародною. Як відомо, оволодіння мовою не можливе монологічного мовлення, оскільки лише так можна навчити учнів логічно мислити і відповідно будувати своє висловлювання таким чином, щоб довести свої думки до слухача. Сучасна система освіти у  школі передбачає не тільки практичне володіння мовою, а й розвиток особистості школяра, який спроможний і бажає брати участь у спілкуванні на міжкультурному рівні та самостійно вдосконалюватись у певному виді діяльності.

Монологічне мовлення має  на меті розвиток навичок говоріння  англійською мовою з використанням  відповідного лінгвістичного матеріалу. Існує велика кількість тлумачень терміну "говоріння", але в лінгвістичному плані говоріння – це діяльність мовця, який застосовує мову для взаємодії з іншими членами мовного колективу; використання різноманітних засобів мови для передачі складного змісту, що включає, крім власне інформації, звернення до слухача, спонукання до дій.

В першому розділі  ми розглянули такі поняття курсової роботи: "монолог", "монологічне висловлювання" та "монологічне мовлення". Звернули увагу на особливості та відмітили різні погляди на визначення цих понять. Варто зазначити, що багато педагогів досліджуючи поняття "монологічне мовлення", дійшли до спільного висновку, що головним завданням монологічного мовлення є розвиток навичок усної мови. Важливо, щоб учні усвідомили реальну можливість користуватися іноземною мовою як засобом спілкування та навчилися зв’язно висловлюватися в будь-якій сфері спілкування.

РОЗДІЛ 2

НАВЧАННЯ МОНОЛОГІЧНОГО  МОВЛЕННЯ

1.  Етапи навчання монологічного мовлення

У навчанні монологічного  мовлення в методиці прийнято два  шляхи: "шлях зверху" – початковою одиницею навчання є закінчений текст; "шлях знизу", де в основі навчання – речення, що відображає елементарне висловлювання.

"Шлях зверху". Максимальне "привласнення" змістовного плану тексту, його мовного матеріалу і композиції, тобто всього того, що може бути використане потім в текстах, які будуватимуть учнями, при створенні власних монологів:

• знайомство учнів з текстом (вправи: прочитати текст, відповісти на питання; план, порядок речень; короткий переказ);
• передача змісту тексту (від особи одного з персонажів);
• зміна ситуації.

"Шлях знизу"  припускає розгортання висловлювання від елементарної одиниці-речення до закінченого монологу:

• висловлювання школярів на певну тему (висловлювання будуються в логічному порядку, учні за допомогою вчителя розгортають свої висловлювання);
• етап встановлення текстових і логічних зв'язків між висловлюваннями;
• учні продукують свій монолог на задану тему, включаючи в нього власну думку і оцінку [7, с. 107-112]

Обидва підходи – "зверху" і "знизу" – використовуються як при підготовленій, так і при непідготовленій мові, тобто з використанням опор і без них. Методиці використання опор для навчання монологічного мовлення приділяється багато уваги [11, с. 90-104].

Отже, як бачимо, можна навчати ММ двома шляхами на основі переказу тексту, роботи над ним та на основі побудови окремих речень з даної теми для утворення власного монологу [12, с. 127].

Враховуючи необхідність постійного ускладнення й розширення навчального мовного матеріалу, методика навчання іноземних мов  виокремлює три етапи формування монологічних умінь.

В основу кожного з них покладена  нова якість висловлювання студентів, причому ця якість обов’язково призводить до збільшення обсягу зразків мовлення, що використовуються студентом [16].

Завдання першого етапу  полягає в тому, щоб навчити  учнів об’єднувати зразки мовлення рівня фрази в одну над фразову  єдність.

Кожен учень вимовляє одну фразу. Будь-які фрази вважаються правильними, якщо вони відповідають темі і грамотно оформлені в мовному відношенні. Вже на цьому етапі враховується самостійність висловлювання: вчитель лише називає тему, визначає загальний напрям думки, а вибір конкретного змісту залишається вільним.

На другому етапі  формувань вмінь монологічного  мовлення учні вчаться самостійно будувати висловлювання на фразового рівня. Навчання монологічного мовлення на цьому етапі здійснюється за допомогою різних опор: зображувальних, вербальних, комбінованих. У ролі зображувальної опори можуть виступати окремі малюнки, слайди, тематичні та сюжетні картини, композиції на магнітній дошці. Вони допомагають створити  навчально-мовленнєву ситуацію, а також варіювати її і, відповідно, мовлення учнів.

Важливим видом вербальної зорової опори є підстановча  таблиця, яка здатна забезпечити  логічний зв'язок речень, їх граматичну правильність, належний вибір усіх необхідних мовних засобів для побудови власного висловлювання.

У навчанні монологічного  мовлення широко використовується така ефективна вербальна опора як структурно-логічна схема, яка забезпечує логічну послідовність висловлювання і створює можливість для варіювання змісту в залежності від реальних обставин.

Поряд з такими таблицями  і схемами застосовуються також  ілюстративні невербальні опори, які  лише підказують тематику, певний зміст  і послідовність висловлювань. Різновидом певної вербальної опори може слугувати висловлювання зразок у звуковому (фонограма, мовлення вчителя) чи зоровому (друкований текст) варіанті.