Мурування стін фундаменту з бутового каменю

1. Вступ

Історія будівельного мистецтва  бере свій початок з найдавніших  часів і пов'язана з історією розвитку людського суспільства.

Перші визначні архітектурні споруди створилися за часів рабовласницької  епохи у Стародавньому Єгипті, античній Греції та Римі ( IV - I тисячолітті до н.е.)

У XVIII ст. у мистецтві  й архітектурі поширюється класичний  стиль. Виникненню класичного стилю  значною мірою сприяв розвиток науки, особливо філософії й літератури.

Але XIX ст., відкрило еру  технічного прогресу в будівництві. Вже на початку століття в будівництві почали активно використовувати метали: чавун, коване залізо, згодом стать. Перше застосування як основного будівельного матеріалу мало скло (" Кришталевий палац" на всесвітній виставці в Лондоні у 1851 р. був збудований із засклених панелей).

У кінці століття з  металу споруджували складні просторові конструкції. У 1889 р, за проектом А.- Г. Ейфеля в центрі Парижа у зв'язку з Всесвітньою  виставкою була змонтовано із сталевих елементів вежа заввишки 300 м. з часом  ця споруда стала символом Парижу.

Крім металу у другій половині XIX ст. починають застосовувати  інші прогресивні матеріали - бетон  і залізобетон. Ці матеріали, яким дали життя великі масштаби будівництва, вплинули на подальшій розвиток світової архітектури.

Будівництвом називається  процес спорудження будівель і споруд різного призначення.

Будівництво тісно пов'язано  з промисловістю, транспортом, сільським  господарством, наукою, обороною і невиробничими  сферами.

Значний внесок внесло будівництва  у невиробничу сферу. Житлові будинки, нові мікрорайони зі своїми школами й дитячими закладами, підприємствами, торгівлі, культурно-побутовими центрами - все це споруджено будівельниками.

Термін служби будівель та споруд коливається від 50 до 150 років. Ще на довший термін розраховані мости, тунелі, греблі.

У процесі спорудження  будівель і споруд виконують загально будівельні та спеціальні роботи.

Загально будівельні роботи поділяють на окремі види, які  виконують робітники відповідних  професій і застосовують при цьому  різні будівельні машини та інструменти.

Перш ніж звести будинок  чи інші приміщення, роблять спочатку відповідну розмітку на відведеній для  будівельних робіт ділянці, риють  котлован для закладення фундаменту. Такі підготовчі роботи називають земляними.

Результатом праці будівельників є закінчені будівлі чи споруди різного призначення: житловий будинок, школа, лікарні, промислові підприємства, домна, електростанція, залізниці, мости, тунелі, греблі тощо. Ці об'єкти будують з різних природних чи штучних матеріалів (окремих дошок, колод, цеглин, природного тесаного каменю, бетону і залізобетону, готових заводських конструкцій, металу, пластмаси).

Таким чином, будівництво  відіграло значну роль у житті  суспільства. Воно є матеріальною основою  безперервного розвитку народного господарства, вирішення житлових проблем, підвищення матеріального і культурного рівня нашого народу.

Це й обумовило  актуальність вибору теми дипломної  роботи «Мурування стін фундаменту з  бутового каменю»

2. Загальні відомості  про будівельні роботи

Будівельно-монтажні роботи – це загальна назва всіх робіт  в будівництві. Монтажними називаються  роботи, що виконуються з використанням  готових деталей. Всі види будівельних  робіт діляться на загальнобудівельні, спеціальні, транспортні, навантажувально-розвантажувальні. Загальнобудівельними називаються роботи, пов'язані із зведенням будівельних будівель і споруд. Загальнобудівельні роботи підрозділяються матеріалів, що по вигляду переробляються, або конструктивних елементів, що зводяться. Земляні роботи включають: риття котлованів, ям, траншей під стрічкові фундаменти, окремо варті опор, підвалів, підземних комунікацій; транспортування ґрунту – вантаження, вивіз, вивантаження, планування майданчиків, зворотна засипка, пристрій насипу, ущільнення ґрунту і ін. Роботи паль – пристрій фундаментів паль, забивання паль або занурення паль. Кам'яні роботи – це зведення стін, опор, зведень, стовпів, причому з штучних виробів (цеглини, природного каменя, крупних бетонних блоків). Бетонні і залізобетонні роботи – виконуються при зведенні бетонних і залізобетонних конструкцій, до цих робіт відноситься приготування бетонної суміші, перевезення, укладання з ущільненням у форму (опалубку), догляд за бетоном – створення умов для нормального тверднення, монолітні роботи, вживані при замонолічуванні стиків між збірними елементами, пристрій опалубки і армування монолітних ділянок. Монтажні роботи – це доставка до робочого місця, установка, вивіряння і закріплення готових виробів – сталевих, бетонних, залізобетонних, дерев'яних і ін. Обробні роботи – це обштукатурювання, облицьовування, обклеювання шпалерами стін будівель. Облицьовування стін виконується за допомогою великорозмірної і дрібнорозмірної плитки, листовими облицювальними матеріалами і наноситься на стіни після завершення кам'яних робіт. Штукатурка може виконуватися як уручну при малих об'ємах, так і механізованим способом при великих об'ємах. Забарвлення і обклеювання відноситься до малярних робіт. До обробних робіт також відносяться роботи по покриттю лінолеумом, пластиком і ін. матеріалами полови. Спеціальні роботи – це прокладка силових, телефонних проводів, установка санітарно-технічного устаткування, пристрій вогнетривкої кладки, антикорозійних покриттів і ін.    

 При організації  будівельного виробництва повинні  забезпечуватись: 

     - раціональні методи  організації  будівельно-монтажних  робіт,        що забезпечують дотримання умов контрактів на будівництво, а        також відповідають виробничим можливостям  і  інтересам  виконавців  (при достатніх для цього обсягах та техніко-економічній доцільності - переважно потокові);     

- раціональна  технологічна  послідовність  виконання  робіт,  техніко-економічно і технологічно обґрунтоване їх суміщення;    

- комплектне  забезпечення будівельно-монтажних  робіт на кожному організаційно-технологічному  модулі  (будівлі,  споруді,  вузлі, ділянці, секції, поверсі,  ярусі,  об'ємно-планувальному  елементі, приміщенні тощо) матеріальними і технічними ресурсами в терміни, що забезпечують виконання робіт у відповідності з календарними планами і графіками робіт;    

- при техніко-економічній  доцільності - зведення будинків, споруд та їх частин індустріальними методами  на  основі комплектної  поставки  конструкцій,   виробів,   матеріалів, устаткування і блоків підвищеної заводської готовності, а  також укрупнювального збирання конструкцій на будівельному майданчику перед їх встановленням у проектне положення;    

- виконання  робіт сезонного характеру, включаючи  окремі  види  підготовчих робіт, в найбільш сприятливу пору року  (якщо вимогами замовника не передбачено інше);    

- використання  сучасних  інформаційних  технологій,  засобів обчислювальної техніки та обміну інформацією при  вирішенні інформаційних задач будівельного виробництва - його підготовки, розробки ПТД, планування і управління,  забезпечення  всіма  видами ресурсів, обліку тощо;    

- умови праці,  санітарно-побутове  та  медичне  обслуговування  працюючих у відповідності з діючими санітарними нормами;    

- суворе дотримання  правил охорони праці  та  техніки  безпеки   відповідно до Закону України "Про охорону праці", пожежної      

 безпеки  відповідно до  Закону  України  "Про  пожежну  безпеку"  та  Правил пожежної безпеки в Україні;    

- дотримання  вимог щодо охорони навколишнього  природного середовища і погоджених умов виконання робіт на ділянках існуючої міської забудови. 

3. Зміст і  послідовність операцій, необхідних  при влаштуванні стін фундаменту  з бутового каменю.

3.1 Історія розвитку  фундаменту. Види фундаментів.

Фундаменти почали зводити  ще в глибокій старовині, одночасно  з розвитком будівництва. Велике місце серед фундаментів займали  споруди паль, які влаштовувалися в гирлах річок і призначалися для захисту від звірів і ворогів. Надалі призначення паль змінилося, проте вони широко застосовувалися. Споруди, побудовані на хороших підставах, відрізняються великою довговічністю, деякі з них збереглися до наших днів. Як приклад можна привести піраміду Хеопса, вагу її близько 6 млн. тонн, навантаження на підставу в середньому – 12 кг/см2. Вже в глибокій старовині були праці по фундаментобудуванню. Так, римський інженер Вітрувій (1 століття до н.е.) дав вказівку в своїх працях по практичному зведенню фундаментів. У стародавніх літописах наший країни також знайдені вказівки по зведенню фундаментів. Проте всі дані були засновані тільки на підставі досвіду зведення фундаментів, і не було ніяких теоретичних основ розрахунку фундаменту і підстав. У XVIII столітті сильно зробила крок вперед наука у всіх областях, з'явилися перші теоретичні розробки науки фундаментобудування. У 1773 році французький вчений Кулон дав теорію розрахунку опору ґрунтів зрушенню, а так само формулу для розрахунку тиску ґрунту на підпірну стінку. У 1841 році французький учений Тріжо запропонував спосіб зведення кесонних фундаментів. У XIX столітті був відкритий залізобетон, він став таким, що веде в зведенні фундаментів. У 1809 році було відкрито явище електроосмосу, яке полягає в тому, що частинки води рухаються у напрямі негативного заряду. Надалі це явище знайшло велике практичне застосування в підставах для розробки котлованів у водонасичених ґрунтах. У 1899 році київський учений А.Э. Страус запропонував набивні палі, які влаштовуються в пробурених свердловинах. Він же пізніше запропонував опускати в свердловини арматуру, і потім заливати їх бетоном. Перша наукова праця «Підстави і фундаменти» була написана в 1869 році Карловічевим, в якому були приведені всі відомі положення. Багато зроблено в розвитку науки про підстави і фундаменти після Жовтневої революції: у 1929 році був утворений сектор підстав і фундаментів, який був перетворений в інститут підстав і фундаментів. Тепер перейдемо до практичних занять і розберемо найбільш доступні способи пристрої фундаменту, застосовні для малоповерхових житлових будинків.

Існує безліч видів фундаментів, проте розглянемо прості, вживані  для будівництва житлових будинків малої поверховості. Жорсткі стрічкові  і стовбчасті фундаменти виконуються  з бетону, бутобетону, бутової кладки, тобто з тих матеріалів, які  добре працюють на стиснення. Бутова кладка ведеться на цементному розчині або складному цементному розчині. Заздалегідь проектом визначається площа підошви фундаменту і всі характеристики ґрунту (тиск на ґрунт підстави, об'ємну вагу між матеріалом фундаменту і ґрунтом, а також глибина заставляння). Більшість ґрунтів володіють здатністю спучуватися при замерзанні, також значення має рівень ґрунтових вод. Залежно від всіх перерахованих властивостей ґрунтів приймається остаточна глибина заставляння фундаменту. При невеликих навантаженнях приймається прямокутна форма перетину фундаменту (рис. 1, а), при великих навантаженнях і слабких ґрунтах висота фундаменту виходить дуже великою, в цьому випадку необхідно виконати ступінчастий фундамент (рис. 1, б).

Рис. 1. Прямокутний і  ступінчастий фундамент

Найбільш економічними є фундаменти паль. Для пристрою фундаменту палі в звичайному ґрунті бурять свердловини діаметром 20–25 см, завглибшки 70–90 см. При цьому можна використовувати саморобний бур, його виконують з листової сталі, привареної до верхньої частини сталевої труби, у вигляді спіралі. У підготовлену свердловину вставляється азбоцементна труба діаметром 20 см і заповнюється на третину висоти бетонною сумішшю. Після цього трубу злегка підводять для освіти під нею бетонної підстави. Потім заповнюють трубу бетоном, ущільнюючи його металевим стрижнем до рівня, верху труби, що знаходиться нижче, на 10 см. Таким чином, виготовляють палі. Через два-три дні на верхню грань палі укладаються дерев'яні бруски, які утворюють раму підлоги. Після вирівнювання подовжніх балок пригвинчують металеві анкерні елементи, їх нижня частина бетонується в азбоцементних трубах. Даний спосіб пристрою фундаменту палі застосовується при будівництві легких садових будиночків (рис. 2), а також з великим заглибленням і міцнішим каркасом для цегляних будинків (рис. 1, а, би і рис. 5). Фундаменти, у яких плоска підошва, мають назву «стрічкові» (рис. 3). Ті, що закладаються під стіни, або стовбчасті, – виконуються під колони, що окремо стоять, або стовпи. Фундаменти можуть бути палями, якщо будівля спирається на занурені в ґрунт палі з бетону, залізобетону, іноді з дерева.

Стрічкові фундаменти застосовують головним чином в будівництві  будинків з важкими, масивними стінами (удома першої групи). Нагадуємо, що матеріалами для таких стін служать  природний камінь-плитняк, звичайна цеглина і цегла-сирець (саман), дрібні бетонні блоки і т. п. Стрічкові фундаменти влаштовують по периметру будинки, під його зовнішніми і несучими внутрішніми стінами. Для цього типу фундаменту характерні великі об'єми земляних робіт і використовуваних матеріалів, значна вага і трудомісткість зведення. Не смлячись на це, стрічкові фундаменти набули досить широкого поширення, в основному завдяки простій технології.

По використовуваних матеріалах фундаменти бувають бутові, бутобетонні, бетонні і цегляні. Посмимося, чим вони відрізняються.

Бутові фундаменти кладуть  з крупного бутового каменя, підібраного  формою і розмірам, при цьому бажано вибирати пласкі камені з плоскими гранями. Кладку ведуть на цементному розчині, щільно укладаючи камені між  собою, для чого самі «незручні» з них іноді доводиться розколювати. Товщину кладки бутового фундаменту приймають з конструктивних міркувань незалежно від розрахунку, в межах 50–70 см. Це наймасивніші і трудомісткі зі всіх видів фундаментів. Тому їх застосування в будівництві житлових будинків і тим більше садових будиночків не виправдано. Як виняток ці фундаменти можна рекомендувати лише в тих місцевостях, де бутовий камінь є в достатній кількості, що називається «Під ногами», тобто є місцевим матеріалом. Позитивні якості бутового фундаменту – максимально можлива довговічність і міцність; крім того, він стійкий до промерзання і дії агресивних ґрунтових вод.

Масив бутобетонного  фундаменту складається з розчину  і наповнювача, як який використовують середні і дрібні бутові камені, крупний щебінь або гравій. Підійде також бій цеглини і перепалена цеглина – залізняк.

Застосовують, як правило, цементно-вапняний або чисто цементний  розчин, залежно від вологості  ґрунту. Бутобетонний фундамент кладуть  в дерев'яній опалубці або безпосередньо в траншеї з вертикальними стінами («у розпір»), щільно заповнюючи її об'єм. При цьому для того, щоб ґрунт не обсипався і не змішувався з бетоном, стінки траншеї закривають смугами толі або руберойду. Технологія кладки бутобетонного фундаменту досить проста. Спочатку на дно траншеї насипають шар наповнювача 10–15 см і добре його утрамбовують важкою трамбівкою, потім проливають розчином і укладають наступний шар наповнювача і т.д. По міцності і довговічності бутобетонний фундамент мало поступається бутовому, а по простоті виконання перевершує його.

Бетонний фундамент  називають іноді «холодцем». Він  складається з чистого бетону без крупних каменів, з наповнювачем з дрібного і середнього гравію або  щебеня. Його заливають в опалубку з легким трамбуванням, добре, якщо при цьому використовують вібратори – якість бетону помітно поліпшується. Унаслідок однорідності складу товщина бетонного фундаменту може бути прийнята менше, ніж у двох попередніх типів, – як правило, вона знаходиться в межах 20–40 см. Міцність і довговічність приблизно такі ж, як у бутобетонного фундаменту. Недолік бетонних фундаментів – підвищена витрата цементу і, отже, значна вартість.

Цегляний фундамент  є цегляною кладкою із звичайної (повнотілого), добре обпаленої цеглини  на цементному або цементно-вапняному розчині. Товщину фундаменту приймають кратною розмірам цеглини, тобто 38, 51 і 64 см. Пристрій цегляного фундаменту в звичайних умовах будівництва слід визнати недоцільним, оскільки він досить дорогий і найголовніше недовговічний унаслідок поганої водостійкості. Тому його можна рекомендувати практично в одному, достатньо окремому випадку: для зведення тільки в сухих ґрунтах і за наявності дешевої цеглини у необхідній кількості.

Зі всіх розглянутих  частіше за інших використовують різні варіанти бетонного і особливо бутобетонного фундаменту як найбільш прості.

3.2 Основні властивості бутового каменю.

Метаморфічні гірські  породи сформувалися в надрах земної кори  в результаті зміни магматичних  і осадових порід під  впливом  високих  температур тиску і хімічно активних речовин.

Гнейси – за мінералогічним складом подібні до гранітів, але відрізняються від них сланцевою будовою. Властивості близькі до властивостей   граніту,   щільність – 2800 кг/м³, міцність   при   стиску – 150-200 МПа. Гнейси застосовують у вигляді лицювальних плит, для кладки фундаментів, у вигляді бутового каменю.

Кварцити  – перекристалізовані піщаники. Містять 95-99% SiО_{2 .} Важливою їхньою властивістю є висока вогнестійкість – до 1710-1770 ^оС і міцність на стиск – 100-455 МПа. У будівництві кварцити використовують стіновий камінь, підфермений камінь у мостах, бут, щебінь для брущатки.

Мармур – порода, що утворилася в результаті перекристалізації вапняків. Щільність – 2800 кг/м³, міцність при стиску – 100-300 МПа, добре полірується, легко піддається обробці. Мармур широко застосовують для внутрішньої обробки будинків, сходів і т.п. У вигляді піску й дрібного щебеню його використовують для кольорової штукатурки, лицювального декоративного бетону.

Основні властивості  будівельних матеріалів:

Фізичні властивості  можна поділити на такі підгрупи:

структурно – фізичні, що характеризують особливості фізичного  стану матеріалу: істинна густина, питома вага, середня густина, насипна  густина, пористість, порожнистість, будова та структура;

гідрофізичні, що зумовлюють реакцію матеріалу на дію вологи: гігроскопічність, капілярне всмоктування, водопоглинення, водостійкість, вологість.

теплофізичні, що визначають реакцію матеріалу на дію теплоти  та вогню; теплопровідність, теплоємність, теплостійкість, термічна стійкість, температурні деформації, температуропровідність, тепло засвоєння, вогнестійкість, вогнетривкість, жаростійкість.

Фізико – механічні  властивості характеризують здатність  матеріалу чинити опір руйнуванню під  дією різних механічних навантажень: міцність, твердість, стиранність, опір удару, опір зношуванню, деформативні властивості.

Фізико – хімічні  властивості характеризують взаємозв’язок  фізичного та хімічного станів або  хімічних процесів, які відбуваються в будівельних матеріалах: дисперсність, в’язкість, пластичність мінерального тіста, когезія, адгезія, здатність до твердіння та емульгування.

Хімічні властивості  відбивають здатність матеріалу  до хімічних перетворень при взаємодії  з речовинами, що контактують з  ним: стійкість щодо дії мінералізованих середовищ, кислотно - та лугостійкість, токсичність тощо.

Технологічні властивості визначають здатність матеріалу піддаватись  технологічній переробці під  час виготовлення та наступній обробці: технологічність, полірувальність, подрібнюваність, гвоздимість, оброблюваність, розпилюваність, абразивність, формівність, розшаровуваність, злежуваність тощо.

Спеціальні властивості: декоративність, акустичні властивості, електропровідність, прозорість, газопроникність, радіаційна непроникність.

Експлуатаційні властивості характеризують здатність матеріалу чинити опір руйнівній дії зовнішніх факторів: атмосферо- та повітростійкість, біостійкість, корозійна стійкість, старіння, надійність тощо.

Природні кам’яні  матеріали одержують механічною переробкою та обробкою гірських порід, не змінюючи їх природної структури та властивостей.

Гірські породи – це мінеральні маси, які утворюють земну кору і мають відносно сталі склад  і будову. Вони складаються з мінералів  – продуктів природних фізико – механічних процесів. Мінерали – це природні утворення, однорідні за хімічним складом, будовою та властивостями. Гірські поряди можуть бути полі мінеральними, тобто складатися з кількох мінералів або мономінеральними – з одного мінералу.

У будівництві природні кам’яні матеріали застосовують з глибокої давнини, про що свідчать пам’ятки архітектури багатьох країн світу, у тому числі і нашої країни.

Залежно від виду обробки природні кам’яні матеріали бувають такі: подрібнені, колоті, пиляні (блоки, плити) та штучні вироби різного ступеня обробки.

У сучасному будівництві визначалися  такі основні напрями використання згаданих матеріалів:

штучне каміння та вироби для  зведення стін будівель, улаштування  підлог, сходів тощо;

облицювальні (декоративні) вироби –  плити, каміння, профільовані вироби;

каміння та вироби для дорожнього будівництва – брущатка, шашка  для мостіння, плити, бордюр ний камінь;

каміння та вироби різних типів для  гідротехнічних та інших споруд;

нерудні матеріали – бутовий  камінь, заповнювачі для бетону (щебінь, гравій, пісок).

Гірські породи широко застосовують не лише для виготовлення кам’яних матеріалів, а й як сировину для  одержання мінеральних в’яжучих речовин, керамічних, скляних та інших  плавлених матеріалів.

Бутовий камінь – це куски каменя неправильної форми розміром 150…500мм, масою 20…40кг. Бутовий камінь може бути рваним та постілистим. Рваний бут розробляють здебільшого вибуховим способом. Постілистий бут одержують з порід пластового залягання. З буту зводять греблі та інші гідротехнічні споруди, підпірні стінки, фундаменти, його також переробляють на щебінь.

Гравій одержують просіюванням сипких порід; у разі потреби їх промивають, щоб видалити шкідливі домішки (глину, пил).

Піски бувають природними та штучними.

Щебінь, гравій та пісок використовують як заповнювачі для бетонів і розчинів.

Каміння та блоки для укладання  стін. Багато пористих гірських порід  легко розпилюються на камені та блоки  правильної геометричної форми. Каміння  та блоки застосовують для зведення зовнішніх стін, перегородок та інших частин будівель і споруд.

Застосовуючи крупні стінові блоки  розміром до 3000_1000_1500мм і масою до 1,5т, можна знизити затрати праці  на їхнє виготовлення та монтаж, забезпечити  індустріальність будівництва.

Облицювальні матеріали  та вироби. Облицювальне каміння й плити, а також архітектурно – будівельні вироби виготовляють, розпилюючи блоки – напівфабрикати або вдаючись до безпосереднього випилювання з масиву гірської породи. Можна виготовляти також колені вироби. Цокольні плити а також деталі карнизів та інших частин будівлі, що виступають, виготовляють з найстійкіших порід. Спеціальне облицювання застосовують для захисту від корозії.

Матеріали та вироби для  дорожнього будівництва. Брущатий камінь призначається для впорядкування покриттів проїжджої частини доріг. Має форму зрізаної піраміди з паралельними прямокутними верхньою та нижньою основами. Виготовляють брущатку з однорідних дрібно- й середньозернистих порід. З таких самих порід виготовляють і шашку для мозаїчного блоку.

Колотий і брущатий камінь використовують для влаштування  основ доріг, а також дорожніх покриттів, для укріплення схилів земляних порід тощо.

Тротуарні плити виготовляють з шаруватих гірських порід. Вони мають форму прямокутної чи квадратної плити.

Бортове каміння, що відокремлює проїжджу частину дороги від тротуару, виготовляють із щільних вивержених порід, яким притаманні високі морозо- й зносостійкість, а також міцність. Залежно від способу виготовлення вони бувають пиляні й колені.

Каміння для гідротехнічних споруд. Для річкових і морських гідротехнічних споруд застосовують каміння правильної та неправильної геометричних форм. Каміння неправильної форми – використовують для влаштування камененакидних гребель, перемичок, дамб, берегоукріплень та інших споруд. Каміння правильної форми – колене й пиляне, використовують для облицювання гребель, набережних, шлюзів. До всіх матеріалів ставлять підвищені вимоги не лише щодо міцності, а й щодо водо- та морозостійкості. Особливо несприятливими є умови експлуатації матеріалів у зоні змінного рівня води, де під час замерзання можуть утворюватися льодові скупчення, які спричинюють значні внутрішні напруження. Захисне облицювання в цій зоні виконують із щільних вивнржених порід з водопоглинанням не більш як 1%, міцністю на стиск не нижче ніж 8…100МПа і морозостійкістю не менш як 300 циклів.

Хімічно стійкі та жаростійкі матеріали й вироби. Численні гірські породи використовують для футерування різних апаратів та установок, які зазнають дії кислот, лугів, солей і агресивних газів, а також впливу високих і різномістких температур і тисків. Із щільних кислототривких гірських порід виготовляють тесані плити, цеглу, бруски, фасонні вироби потрібної форми. У подрібненому вигляді ці породи використовують як заповнювачі в кислототривких цементах. Для захисту від дії кислот використовують гранит, сієніт, базальт, андезит, кварцит, а від дії лугів – карбонатні породи: щільні вапняки, доломіти, магнезити, мармури. Для жаростійких облицювань застосовують вироби з базальту, діабазу, вулканічних туфів.

Кам'яні природні матеріали  дуже міцні, довговічні, вогнестійкі  і через свої позитивні експлуатаційні і естетичні якості продовжують широко застосовуватися в сучасному будівництві.

За видом обробки природні кам'яні матеріали поділяють на:

• грубооброблені (бутовий камінь, валунний камінь, щебінь, гравій і пісок);
• вироби і профільовані деталі (ступені, підвіконня, лиштви, капітелі колон);
• штучний камінь і блоки правильної форми (для кладки стін  та ін.);
• плити з по-різному обробленою поверхнею (лицювальні для стін, підлоги),
• вироби для дорожнього будівництва (бортовий камінь, брущатка, шашка для мощення).

За способом виготовлення природні кам'яні матеріали поділяють на:

• пиляні (стінові блоки і камені, лицювальні плити і т.д.);
• колоті (бортові камені, брущатка і т.д.).

За щільністю природні камені поділяють на:

• легкі з щільністю не більше 1,8 г/см³ (пемза, вапняк - черепашник);
• важкі з щільністю більше 1,8 г/см³ (граніт, діорит і т.д.).

За міцністю при стиску природні камені поділяють на марки (МПа): 0,4; 0,7; 1,5; 2,5; 3,5; 7,5; 10; 12,5; 15; 20; 30; 40; 50; 60; 80 і 100.

За морозостійкістю   поділяють на марки: 10; 15; 35; 100; 150; 200; 300; 500

3.3 Інструменти і пристосування для бутового мурування.

Рис. 1. Інструменти для бутової кладки: 
а - кувалда, б - молоток-кулачок, в - трамбування металеве, г - трамбування дерев'яне

При виконанні кам'яного  мурування використовують різноманітний  інвентар.