Міжнародний поділ праці

Вступ

      Актуальність  теми дослідження. Світова система господарювання склалася наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Саме в цей час виникли міжнародні монополії, завершується економічний розділ світу, остаточно формується світовий ринок. З того часу світове господарство безупинно розвивається під впливом багатьох факторів, і цей процес ще далекий від завершення.

      Дослідження за даною темою грунтуються на поглядах представників класичної політичної економії таких як Адам Сміт, Вільям Петті, Девід Хьюм, а також Карл Маркс.

      Про актуальність теми свідчить і той  факт, що вона є предметом постійної  уваги вітчизняних і зарубіжних науковців. Зокрема, відомі праці таких  дослідників як Кірєєв А.П., Кириченко  О.А., Козик В.В., Лук’яненко Д.Г., Пахомов Ю.М, Новицький В.Є., Шишков Ю., Філіпенко А.С., Рут, Франклін P., Ліндерт П., Тейт Алан А. та інші.

      Міжнародний поділ праці виступає істотним фактором розвитку світового господарства, що передбачає випереджаючий розвиток у певних країнах окремих галузей економіки, в яких кожна країна має власні переваги, тобто вищу продуктивність праці і нижчі витрати виробництва порівняно з іншими країнами. Міжнародний поділ праці втілюється в міжнародній спеціалізації, кооперації та комбінуванні виробництва. Спочатку міжнародний поділ праці формувався під впливом природних факторів (кліматичні умови, мінеральні ресурси, земельний фонд).

      Велику  роль у прискоренні процесу відіграв індустріальний розвиток національних економік. Промислова революція ХІХ  ст. – спричинила переворот у  галузевому поділі праці. Міжнародний поділ праці дедалі більше став залежати від розвитку продуктивних сил, технічного рівня виробництва.

      У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, "нових індустріальних країн" – Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Республіки Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли зайняти своє місце у МПП, – нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.

      Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

      Метою курсової роботи є дослідження особливостей, факторів, форм і тенденцій міжнародного поділу праці. Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• дати визначення сутності і формам МПП;
• визначити фактори розвитку, причини та показники участі країн в МПП;
• проаналізувати нові тенденції у розвитку МПП;
• охарактеризувати проблему інтернаціоналізації та глобалізації світової економіки;
• розкрити перспективи поглиблення процесів глобалізації в світі та економік окремих країн;
• дослідити стан ресурсного самозабезпечення України і розвиток її експортного потенціалу;
• визначити проблеми і перспективи участі України в МПП.

      Об'єктом  дослідження курсової роботи є світова економіка та економічна система України як матеріальна основа її участі в МПП.

      Предмет дослідження – відносини між суб’єктами світового господарства з приводу спеціалізації, кооперування у виробництві товарів на експорт, задоволення імпортних потреб, а також участі України в цих відносинах.

              Методи дослідження: аналізу і синтезу, системного підходу, наукового порівняння, логічний та історичний методи,структурно-функціональний, метод прогнозування, біхевіористський та ін.

               Інформаційна база  дослідження: монографічні видання вітчизняних та зарубіжних дослідників, наукові публікації вчених спеціалістів в періодичних виданнях, статистичні довідники, інформація Internet. 

РОЗДІЛ  1.

Сутність, фактори, форми, основні  напрямки і тенденції  міжнародного поділу праці на сучасному етапі

      1.1. Сутність і форми  міжнародного поділу  праці

      Суспільний  поділ праці – відокремлення  окремих видів трудової діяльності, що стало причиною й умовою виникнення товарного виробництва.

      Суспільний  поділ праці буває трьох функціональних видів:

1. загальний – поділ праці між великими сферами матеріального і нематеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт та ін.);
2. частковий – поділ праці усередині великих сфер за галузями і підгалузями (важка і легка промисловість, скотарство, землеробство та ін.), а також усередині них (металургія, автомобілебудування та ін.);
3. одиничний – поділ праці усередині одного підприємства, що розглядається як цикл створення закінченого товару [7].

      Виділяється також два види територіального  поділу праці:

      1) міжрегіональний – поділ праці між регіонами однієї і тієї ж країни;

      2) міжнародний – поділ праці між різними країнами.

      Причиною  й умовою виникнення і розвитку міжнародної  економіки став міжнародний поділ  праці (МПП) у всіх трьох його функціональних формах.

      Міжнародний поділ праці  – вища ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва визначеної продукції в окремих країнах. Головним напрямком розвитку МПП стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, що є формами МПП і виражають його сутність.

      Міжнародна  спеціалізація – це спеціалізація підприємств різних країн на виготовленні часткових продуктів, пов'язана з науково-технічною революцією. Розвивається вона за двома напрямками.

      1. Виробничий напрямок включає  спеціалізацію: міжгалузеву; внутрішньогалузеву; окремих підприємств.

      2. Територіальний напрямок включає  спеціалізацію окремих країн,  групи країн або регіонів на  виробництві визначених товарів  і їхніх частин для світового ринку [7].

      Основні види міжнародної спеціалізації  виробництва:

      1) предметна (виробництво продуктів);

      2) подетальна (виробництво компонентів  продуктів);

      3) технологічна або стадійна (здійснення  окремих технологічних процесів).

      Об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил і процес стійких виробничих зв'язків між самостійними підприємствами як усередині країн, так і на світовому рівні.

      Міжнародне  кооперування як визначена система  відносин характеризується сферою, областю діяльності і методом співробітництва.

      Міжнародне  кооперування охоплює наступні сфери  співробітництва:

      1. Виробничо-технологічне співробітництво,  що включає:

• передачу ліцензій і прав власності;
• розробку й узгодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних робіт, модернізацію підприємств, що кооперуються;
• вдосконалювання керування виробництвом, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм.

      2. Торгово-економічні процеси, пов'язані  з реалізацією кооперованої продукції. 

      3. Післяпродажне обслуговування техніки.

      При налагодженні коопераційних зв'язків  використовуються наступні методи:

      1. Здійснення спільних програм,  що реалізується в двох формах:

• підрядне виробниче кооперування – виконання певної роботи виконавцем з доручення замовника, що обумовлюється термінами, обсягами, якістю виконання і т. д.;
• спільне виробництво.

      2. Спеціалізація в договірному  порядку – це розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування, що дозволяє усунути або зменшити дублювання виробництва і пряму конкуренцію між собою на ринку.

      3. Створення спільних підприємств  – об'єднання капіталу декількох  учасників для реалізації окремих, взаємно погоджених цілей.

      Отже, міжнародний поділ праці – це концентрація виробництва визначеної продукції в окремих країнах, що охоплює такі сфери співробітництва як : виробничо-технологічне співробітництво, торгово-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції., післяпродажне обслуговування техніки.

      1.2. Фактори розвитку  і причини участі  країн у міжнародному  поділі праці.

      Існує визначена сукупність факторів, що впливають на розвиток МПП, ступінь  і масштаби участі в ньому тих  або інших країн.

      1. Національні фактори МПП:

• природно-географічні розходження (природно-кліматичні умови, природні ресурси, величина території, чисельність населення, економіко-географічне положення);
• соціально-економічні умови (досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку, історичні традиції розвитку окремих видів виробництв, механізм організації національного виробництва, механізм організації зовнішньоекономічних зв'язків).

      2. Міжнародні фактори МПП:

• рівень НТП у світі: чим він вище, тим більше наукомісткими стають галузі (продукти) спеціалізації країн;
• попит на світовому ринку;
• система міжнародних розрахунків;
• екологічні проблеми, що по-новому порушують питання про вартість природних ресурсів і якість товарів [7].

      Умовами, що визначають участь країни в МПП, є елементи продуктивних сил – засоби праці, предмети праці, робоча сила. З усіх факторів, що визначають участь країни в МПП, вирішальну роль відіграють засоби праці. Від наявності цього фактора, у кінцевому підсумку, залежить те місце, що країна займає в системі МПП. Якщо засоби праці в країні досить розвинуті, то вона може бути постачальником на світовий ринок переважно готових виробів і мати такий народногосподарський комплекс, що забезпечує національне функціонування всіх галузей національної економіки.

      У МПП вступають спочатку підприємці різних країн. Вони прагнуть продати свою продукцію за кордоном дорожче, купити там товари подешевше і перепродати їх у своїй країні з прибутком. Прагнення одержати більш значну вигоду від експортно-імпортних операцій у порівнянні з купівлею-продажем на внутрішньому ринку і є основним мотивом участі підприємців різних країн у МПП.

      Причиною, що спонукує країни вступати в МПП, є протиріччя між зростанням суспільних потреб і недостатнім рівнем існуючих ресурсів для їхнього задоволення. Коли це протиріччя виникає, постає питання про ощадливе використання наявних ресурсів, тому що інакше задовольнити виниклі потреби неможливо. Найважливішим шляхом здійснення такої економії є участь країни в МПП. Так, закон зростаючих потреб обумовлює чинність закону економії праці, який і примушує країну до вступу в МПП.

      Поділ праці як економічний процес пройшов  у своєму розвитку наступні основні  етапи:

      I етап. Відділення землеробства від  скотарства.

      II етап. Відділення ремесла від землеробства.

      III етап. Відділення торгівлі від  ремесла [7].

      На  першому і другому етапах в  основному завершується загальний  поділ праці, суспільне виробництво  розчленовується на великі сфери  – промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво і т. д. На третьому етапі одержує всебічний розвиток частковий (усередині окремих галузей) і одиничний (усередині окремих підприємств) поділ праці. При цьому поряд з поділом праці за видами корисної діяльності формується і поглиблюється територіальний поділ праці, у тому числі поділ праці між країнами.

      Отже, існує декілька факторів розвитку МПП: національні (природно-географічні  та соціально-економічні умови) та міжнародні ( рівень НТП, попит на світовому  ринку, система міжнародних розрахунків  та екологічні проблеми).

      1.3. Показники участі  країни в міжнародному  поділі праці

      Для характеристики різних аспектів участі країни в міжнародному поділі праці (МПП) в його народногосподарській формі  необхідно насамперед знати обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) країни, тому що він характеризує зосередження зусиль окремих країн на виробництві частини валового світового продукту.

      При знаходженні показника концентрації виробництва ВВП в одній із країн необхідно мати відомості  про обсяг його виробництва як в окремих країнах, так і в усіх країнах світу взагалі. На основі цих даних установлюється питома вага кожної країни у виробництві валового світового продукту, а потім можна знайти число країн, у яких зосереджена основна частина його виробництва.

      Питома  вага країни в загальному виробництві країн світового економічного співтовариства зумовлює місце її економіки в системі міжнародного виробництва, але не дає уявлення про рівень включення національної економіки країни в систему МПП. Тому необхідно використовувати і відомості про розвиток зовнішньої торгівлі між цією країною й іншими учасниками МПП.

      Дані  про об'єм ВВП окремих країн  і величину їхнього валового експорту на світовий ринок є вихідними  моментами для визначення ступеня  залучення ресурсів країни в процес МПП. Показник цей розраховується відношенням величини всього експорту окремої країни на світовий ринок до обсягу її ВВП. Цей показник називається експортна квота. Вона свідчить про ступінь залежності виробництва національної економіки від збуту своїх товарів на ринках інших країн, показує можливості даної країни робити певну кількість продукції для продажу на світовому ринку.

      Важливим  показником, який застосовується для  виміру ступеня залучення всіх ресурсів окремої країни в систему МПП, є коефіцієнт випередження темпами зростання валового експорту темпів зростання валового внутрішнього продукту даної країни. На його основі можна судити про тенденції зміни ступеня участі країни в МПП. Якщо темпи зростання всього експорту випереджають темпи зростання виробництва всієї сукупності товарів і послуг у країні, то можна говорити про подальше залучення всіх її ресурсів у МПП, коли випередження відбувається з недостатньою послідовністю, то наявні певні невикористані можливості для подальшого включення ресурсів у систему МПП, відставання свідчить про ослаблення процесу втягування ресурсів даної країни в систему МПП [1].

      Цей коефіцієнт характеризує також тенденцію  розвитку концентрації виробництва  ВВП в окремих країнах. Крім того, він може бути використаний для порівняльного  аналізу. Зіставлення національних коефіцієнтів випередження дозволяє виявити певні національні особливості участі тієї чи іншої країни в МПП. Більш активно будуть задіяні в систему МПП ресурси тієї країни, у якої цей коефіцієнт вище, ніж у її партнерів.

      Про ступінь включення економіки країни в МПП можна судити і по імпортній квоті. Вона показує, яку частину імпорт становить від ВВП. Її можна порівняти з експортною квотою й у такий спосіб установити співвідношення між експортом та імпортом. Вони можуть бути рівні, але найчастіше ці величини не збігаються.

      Застосовується  також коефіцієнт випередження темпами зростання імпорту темпів зростання валового внутрішнього продукту. На відміну від імпортної квоти цей показник дає уявлення про тенденції розвитку імпорту, про ступінь залежності національної економіки від закупівель товарів за рубежем [12].

      Для виміру рівня розвитку зовнішньоекономічних зв'язків даної країни використовують і зовнішньоторговельну квоту, що являє собою відношення величини зовнішньоторговельного обігу країни до об'єму її ВВП. Вона показує загальний обсяг зовнішнього товарообігу даної країни з країною-партнером чи з усім світовим співтовариством, але не дає при цьому його якісної характеристики. Зовнішньоторговельна квота як показник розвитку МПП носить обмежений характер, і для цього краще використовувати експортну та імпортну квоти.

      Крім  розглянутих показників, що характеризують ступінь залучення ресурсів у  систему МПП, існує група інших  показників, вивчення яких допомагає  простежити розвиток окремих аспектів цього процесу, наприклад, установити місце якого-небудь міжнародного регіону – ЄС, Північної Америки, Африки і т. д. – у всій системі зовнішньоекономічних зв'язків окремої країни. У цьому випадку так само, як і при визначенні рівня залучення ресурсів країни в МПП, можна застосувати дані з експорту, імпорту і зовнішньому товарообігу, провести аналіз на основі даних по одному з цих параметрів. Зокрема, ми розглянемо лише ті показники, що застосовуються при проведенні експортних операцій.

      Одним із показників, що характеризують місце міжнародного регіону в системі зовнішньоекономічних зв'язків окремої країни, служить доля у її валовому експорті експорту у певний міжнародний регіон. Цей показник обчислюється на основі даних про продажі окремої країни в країни регіону, в її валових постачаннях на світовий ринок [9].

      Важливим  показником, який використовується для  характеристики становища зовнішньоекономічних зв'язків, є коефіцієнт зміни величини експорту окремої країни в даний регіон у порівнянні із зростанням її валових постачань на світовий ринок. Цей коефіцієнт також називають коефіцієнтом випередження. Він обчислюється відношенням темпів зростання експорту окремої країни у відповідний регіон до темпів зростання її валових постачань на світовий ринок. Цей коефіцієнт дає уявлення про швидкість розвитку взаємного економічного співробітництва країни з групою країн у порівнянні з розвитком усієї системи зовнішньоекономічних зв'язків, а також про те, як змінюється місце даного регіону в системі зовнішньоекономічних зв'язків країни [30].

      Крім  цих показників існують інші, котрі  дозволяють визначити місце окремих  країн у системі взаємних економічних  відносин країн даного регіону. Одним  із таких показників є частка експорту окремої країни у взаємному експорті групи країн. Взаємний експорт – це сукупний експорт країн-партнерів на регіональний ринок. Хоча взаємний експорт групи країн у остаточному підсумку і визначається загальним обсягом їхнього спільного виробництва, але твердої залежності між цими величинами не існує. При одних умовах взаємний експорт може розвиватися паралельно з виробництвом, при інших – відставати. Оптимальним варіантом є той, при якому взаємний експорт випереджає зростання загального обсягу виробництва: відбувається більш глибоке залучення ресурсів країни в процес МПП [7].

      Рівною  мірою й частка експорту окремих  країн у взаємному експорті регіональної групи не має стабільного характеру. Вона змінюється не тільки в залежності від величини експорту інших країн, але і від рівня вітчизняного виробництва всієї сукупності товарів і послуг, від обсягу їхнього споживання всередині країни і від інших факторів. Зміни частки експорту окремих країн у взаємному експорті можуть йти в різних напрямках. Її збільшення свідчить про зростання ролі даної країни у взаємному обміні країн, що співробітничають.

      Частка  експорту окремої країни у взаємному  експорті даної групи країн дає  об'ємне уявлення про участь цієї країни в їхньому зовнішньому обміні. Про тенденції ж розвитку цієї величини можна судити за коефіцієнтом випередження темпами зростання експорту окремої країни визначеного регіону темпів взаємного експорту країн даного регіону. Чим вище цей коефіцієнт, тим більше місце дана країна займає у взаємному експорті регіональної групи. Про співвідношення всіх розглянутих показників дає уявлення таблиця 1.1. 

Таблиця 1.1

Класифікація  показників, що характеризують участь країни в МПП [14]

      Вищерозглянуті  показники характеризують різні  аспекти участі країни в системі  міжнародного поділу праці в народногосподарській формі. Але крім народногосподарської існують і інші форми МПП –  внутрішньогалузева, міжгалузева і міжродова. Кожна з них викликає великий самостійний інтерес для аналізу процесу розвитку міжнародного поділу праці. Для цього можуть бути використані ті ж самі показники і методи їхнього розрахунку, але кількісні величини цих показників будуть вже іншими, тому що внутрішньогалузева, міжгалузева і міжродова форми припускають поділ праці не на рівні всіх обсягів валових внутрішніх продуктів країн, а в масштабах окремих підрозділів національних економік.

      Можна також проаналізувати різні аспекти участі національної економіки і її окремих підрозділів у МПП. Наприклад, можуть бути вивчені стан питомої ваги галузі у вартості всього експорту країни на світовому ринку, темпи зростання галузей міжнародної спеціалізації у порівнянні з темпами зростання всієї промисловості країни й ін.

      Міжнародна  спеціалізована галузь – це галузь, що визначає характер міжнародної спеціалізації  країни. Її характерними ознаками є:

• значно більш висока частка експорту в даній галузі в порівнянні з часткою експорту в інших галузях;
• більш висока питома вага такої галузі у виробництві даної країни в порівнянні з її часткою у світовому виробництві.

      Основний  показник рівня міжнародної спеціалізації  галузі – коефіцієнт відносної експортної спеціалізації (К_вес), що дорівнює відношенню питомої ваги товару в експорті країни до питомої ваги товару у світовому експорті. За допомогою цього коефіцієнта можна визначити товари й галузі, що є міжнародно-спеціалізованими для даної країни:

      При К_вес > 1 чим більше К_вес, тим більше явною є міжнародна спеціалізація даної галузі. При К_вес < 1 чим нижче К_вес, тим менше підстав вважати дану галузь (товар) міжнародноспеціалізованою.

      Іншим показником, який характеризує міжнародну спеціалізацію країни, є міжнародно-спеціалізована продукція, що є предметом двосторонніх і багатосторонніх угод міжнародної спеціалізації й кооперації виробництва про поділ виробничих програм. Міжнародно-спеціалізованими є також товари, вироблені в одній чи декількох країнах і покриваючі потреби світового ринку в них [7].

      Таким чином, чим більш значне місце в складі експортованої продукції міжнародно-спеціалізованих галузей займають вироби передових галузей обробної промисловості, тим більше прогресивний характер носить міжнародна спеціалізація, й тим вище її реальний рівень, та навпаки, явна перевага в експорті продукції видобувних галузей і сільського господарства – свідчення звичайно пасивної ролі країни в МПП, відносної відсталості міжнародної спеціалізації. 
 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ 2.

      СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ В РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ.

      2.1. Нові тенденції в розвитку міжнародного поділу праці і світової економіки.

      МПП став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення національного  поділу праці та залучення в систему  світових господарських зв'язків  нових національних виробництв. МПП пройшов шлях від двосторонніх відносин між країнами (XVI – середина XVIII ст.) до тісних міждержавних зв'язків уже в кінці XIX – на початку XX ст. У цей час поряд із суто торговими міждержавними зв'язками закріпилися міждержавні виробничі зв'язки [9, 13].

      Безперервно розвиваючись, МПП набув певних тенденцій  та особливостей.

      До  них належать такі:

      1. У світовому господарстві зберігається  і навіть поглиблюється розрив  між промислове розвинутими країнами  і країнами, що розвиваються. На  розвинуті країни припадає близько 25 % населення і 80 % сукупного національного продукту. Країни, що розвиваються, у світовому господарстві є, в основному, постачальниками сировини і споживачами готової продукції. Але останнім часом встановлюється нова галузева спрямованість країн, що розвиваються.

      Між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, швидкими темпами  зростає внутрішньогалузевий обмін  продукцією обробної промисловості. Збільшується виробництво працемістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів на експорт для задоволення потреб насамперед промислове розвинутих країн. Провідні ролі в цьому відіграє четвірка так званих драконів – Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та деякі інші країни, що належать до "нових індустріальних країн".

      2. Основним в МПП став внутрішньогалузевий  поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та  технологічної спеціалізації.

      3. Внаслідок нерівномірності соціально-економічного  розвитку продовжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил в групі промислово розвинутих країн, насамперед між трьома основними центрами – США, Японією і Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі МПП.

      4. Змінилася участь в МПП колишніх країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їхніх економік та залучення їх до участі у МПП на іншій основі.