Міжнародний туризм

ЗМІСТ

Вступ

1. Туризм як багатогранне  суспільне явище

1.1. Історія розвитку  туризму

1.2. Міжнародний туризм  як соціально-економічне явище

1.3. Географія туристичного попиту

2. Сегменти індустрії  міжнародного туризму

2.1. Індустрія міжнародного  туризму

2.2. Сучасний ринок міжнародного туризму

2.3. Сегментація ринку  туристичних послуг

3. Основні тенденції  та перспективи розвитку міжнародного  туризму в майбутньому

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Сучасна туристична сфера  швидко прогресує. Її розвиток сприяє активному економічному зростанню багатьох країн світу. Проте на розвиток туристичної галузі господарства окремої держави істотно впливають світові тенденції розвитку туризму.

Сьогодні туризм став самостійною галуззю господарства. На  його частку припадає майже 6 % світового валового національного продукту, 5 % усіх податкових зборів та 7 % світових інвестицій.

Розвиток туристичної  галузі сприяє збільшенню надходжень до бюджету, створенню нових робочих  місць, розвитку інфраструктури, будівництву нових туристичних об’єктів, посиленню охорони та реконструкції існуючих історико-культурних пам’яток, охороні природи. У багатьох країнах світу туризм став важливим джерелом доходів бюджету і належить до найперспективніших галузей національної економіки. Розбудова рекреаційно-туристичної галузі та посилення її впливу на економічний розвиток стали одним із пріоритетних напрямків розвитку світового господарства.

Мета роботи полягає  у характеристиці сучасних тенденцій  розвитку міжнародного туризму.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: коротко описати історію туризму; визначити чинники, які сприяють розвитку туризму; виділити основні туристичні макрорегіони світу; охарактеризувати вплив міжнародного туризму на економічний розвиток та довкілля; вказати перспективи розвитку міжнародного туризму.

Основні завдання роботи:

• дослідити історію міжнародного туризму;
• з’ясувати причини його розвитку і фактори привабливості окремих держав;
• визначити його роль у розвитку як світового господарства, так і окремих країн;
• виявити закономірності цього явища, його динаміку та тенденції в різних країнах;
• зробити певні прогнози.

1. ТУРИЗМ ЯК БАГАТОГРАННЕ  СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ

1.1. Історія розвитку  туризму

Всю історію розвитку туризму можна розділити на чотири основні етапи:

• Перший — з найдавніших часів до 1841 року — це початковий етап розвитку туризму.
• Другий — з 1841 року до 1914 року — етап становлення організованого туризму.
• Третій — з 1914 року до 1945 року — формування індустрії туризму.
• Четвертий — з 1945 року до наших днів — етап масового туризму та глобалізації туристичної індустрії. Охарактеризуємо кожний етап окремо і дамо пояснення, саме таку періодизацію має розвиток туризму.

Цілком очевидно, що попередницею сучасної туристичної, н нинішньому розумінні цього слова, подорожі була будь-яка мандрівка, яку здійснювали наші предки. Основними чинника­ми, що спонукали наших предків мандрувати, були:

• потреба освоєння нових територій, зручних для проживання та різних видів діяльності;
• людська цікавість, бажання пізнати оточуючий світ.

Найдавнішим видом транспорту можна вважати човен. Первісна людина, як правило, створювала собі житло біля во­доймищ: річок, озер, морів. Це давало їй можливість не тільки мати продукти харчування, яких багато у водоймищах, але й, завдяки пересуванню з одного місця до іншого, освоювати ото­чуючий світ, знаходити місцевості з більш комфортними умовами життя, отримувати нові можливості.

Первісні люди ство­рювали  перші комунікації, засоби пересування, прокладали шляхи, вчилися краще орієнтуватися на місцевості. Усе це за­кладало підвалини майбутніх подорожей на далекі відстані. Однак системи в організації мандрівок ще не існувало. Подорожі у стародавньому світі мали, здебільшого, стихійний і примусовий характер. Як правило, це були міграції до більш сприят­ливого місця проживання.

В результаті розвитку суспільства, виникнення товарно-грошових відносин, розподілу праці та виокремлення осіб, що не були зайняті в суспільному  виробництві та управлінні, з’явилися  категорії людей, які постійно подорожували.

Для першого етапу  розвитку подорожей і туризму  були характерні такі риси:

1. Розвиток торгівлі, що, в свою чергу, сприяє соціально-економічному розвиткові суспільства і задоволенню потреб людини в пізнанні оточуючого світу, інших народів, налагодженню економічних, культурних та політичних відносин між ними.
2. З історії ми знаємо, що багато купців були водночас і мореплавцями, і вченими (зрозуміло, в тогочасному розумінні цього слова). Серед них можна назвати відомого мореплавця, венеціанського купця ХІІІ ст. Марко Поло, який залишив нащадкам книгу спогадів, що правдиво змальовувала культуру та побут народів Сходу та довгий час була керівництвом для складення географічних карт.
3. Розвиток різних релігій також сприяв розвиткові подорожей в різні епохи, особливо в епоху Середньовіччя. Виконання віруючими релігійних призначень, прочанство сприяли тому, що для прочан створювалися необхідні умови для проживання, харчування, транспортування та ознайомлення зі святинями (своєрідне екскурсійне обслуговування).

Тобто це були ті ж самі послуги, якими забезпечувалися  в по­дальшому туристи. Прикладом цього може бути Києво-Печерська лавра, яка мала для обслуговування про­чан у ХVII ст. аптеку, бібліотеку церковних книг, трапезну та «гостинні будинки», своєрідні готелі. Також прочани були однією з найбільш захищених категорій подорожуючих, у питаннях збереження здоров'я та життя. Цьому сприяли сам статус прочанина та різні заходи, до яких вдавалися організатори прочанства (різні релігійні ордени та місії; наприклад, організацією прочанства займався Мальтійський орден).

4. Розвиток культури і мистецтва. Природно, що з'яви­лася певна категорія подорожуючих з метою ознайомитися зі звичаями, культурою та визначними пам'ятками мистецтва, а також дещо інша категорія мандрівників: ті, що прагнуть отримати освіту в інших країнах, вивчити або вдосконалити іноземні мови.
5. Пізнання людиною природи призводить до відкриття нових земель, місць з унікальним кліматом, цілющих якостей мінеральних джерел, які можуть поліпшувати здоров'я людини. Це сприяло розвиткові подорожей з метою оздоровлення.
6. Збільшення частки вільного часу в суспільстві є та­кож важливим чинником, який сприяв появі туризму. Адже вільний час надає людині не тільки можливість відновлення своєї життєвої сили, а й змогу раціонально і корисно використати свій вільний час для пізнання оточуючого світу, займатись улюбленою справою та виховувати дітей та молодь, використовуючи досвід і досягнення минулих поколінь.

Характер подорожей  на першому етапі розвитку був  здебільшого стихійним і вимушеним.

Види подорожей на цьому етапі можна класифікувати  за засобами пересування: пішохідні мандрівки; з використанням ранніх транспортних засобів; з використанням тварин.

За мотивами подорожі поділялися на пізнавальні, розважальні, оздоровчі, торгові, дослідницькі, прочанство, військові походи, морські експедиції.

Незважаючи на розвиток окремих напрямків туризму, розширення спектру цілей подорожей і навіть на проведення окремих заходів та будівництво спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування, харчування, розваг для подорожуючих, туризм на початковому етапі не був організованим, масовим явищем, а також не мав комерційної спрямованості.

Деякі комерційні заходи окремих осіб та організацій, які допомагали у здійсненні подорожей, були відособленими. Системною організацією таких заходів ніхто не займався. З XVIII ст. епізодично туризм існував, але не був окремою галуззю цілеспрямованої діяльності. Така ситуація у розвитку туризму спостерігалася майже в усіх розвинених країнах до другої половини XIX століття. Але незважаючи на те, що туризм на першому етапі розвитку не був окремою галуззю економіки та всеохоплюючим масовим явищем в суспільстві, доступним більшості, все ж та­ки він виконував властиві йому суспільні функції, а саме:

• пізнавальну;
• економічну;
• соціокультурну;
• рекреаційну (або оздоровчу);
• політичну;
• виховну.

Другий етап розвитку туризму характеризується появою перших туристичних організацій. Одним з перших, хто здійснив організовану подорож для великої кількості людей, був англієць Томас Кук.

У 1841 р. він, будучи Головою товариства тверезості, організував подорож для членів цього товариства з Лейстера в Лафборо. Комплекс послуг для подорожуючих включав транспортне обслуговування (подорож здійснювалася залізничним транспортом), харчування для учасників туру, екскурсію.

Ця мандрівка виявила і для самого Кука, і для багатьох інших підприємців новий перспективний та фінансове вигідний вид діяльності. І впродовж наступних 20 років в Англії почали виникати туристичні фірми. Аналогічні фірми у цей час також починають з'являтися в Європі. Ось чому 1841 рік можна вважати початком другого етапу розвитку туризму, важливими ознаками якого були:

• розвиток науково-технічного прогресу (на рубежі ХІХ-ХХ ст. з’явилися нові види транспорту, які зробили подорожі більш комфортними та швидкими, будувалися дороги, створювалися нові засоби комунікації);
• туризм формується як окремий елітний вид відпочинку для заможних верств населення (основними категоріями подорожуючих були аристократія, службовці, вищі та середні військові чини, інтелігенція, буржуазія);
• створювалася туристична інфраструктура (туристичні фірми, готелі, заклади харчування та розваг для подорожуючих, транспортні агенції).
• з'являлися перші туристичні кадри (менеджери туризму, турагенти, екскурсоводи, гіди, інструктори);
• створювалися  нові  туристичні  центри,  курорти, розвивали старі.

Отже, туристична галузь у цей період перебувала в процесі  становлення.

Для третього етапу розвитку туризму характерні такі риси:

• туризм як галузь економіки вже існує;
• швидко формується туристична індустрія;
• з'являються державні та міжнародні туристичні організації, що свідчить про вихід туризму на державний та міжнародний рівні;
• офіційно встановлюються відпустки для працюючих, що дозволяє здійснювати подорожі людям, зайнятим на виробництві;
• розширюється географія туристичних подорожей.

Четвертий етап розвитку туризму характеризується такими рисами:

• значне зростання добробуту населення;
• збільшення частки вільного часу;
• на державному рівні встановлені обов'язкові оплачувані відпустки для працюючих;
• активно функціонує та розвивається туристична ін­дустрія;
• туризм стає головною галуззю економіки багатьох країн;
• створені та функціонують основні міжнародні туристичні організації;
• туризм стає масовим явищем у світі, доступним для більшості громадян розвинених країн;
• туризм стає одним із чинників глобалізаційних процесів у світі.

Простеживши закономірності розвитку туризму, можна помітити, що чим вищий рівень добробуту і культури суспільства, тим більше його членів віддають перевагу туризму як засобу використання свого вільного часу.

1.2. Міжнародний туризм  як соціально-економічне явище

Останні десятиліття XX —  початок XXI ст. стали періодом якісних  змін у структурі та джерелах економічного зростання у світі, зумовлених новими потребами та мотивами поведінки людини в інформаційному суспільстві, інтегрованістю міжнародного співтовариства з метою взаємопізнання та взаємозбагачення.

Особливого розвитку набула індустрія міжнародних туристичних  послуг, стимульована зростанням чисельності та доходів населення в індустріальних країнах, збільшенням часу на відпочинок, значним поліпшенням транспортної інфраструктури.

Сучасний міжнародний туризм є  одним із найважливіших чинників економічного та соціального розвитку суспільства. Він впливає на темпи економічного зростання, поліпшення показників торгового балансу, зменшення безробіття та стабільність валютного курсу в державі.

Міжнародний туризм розвивається всупереч таким негативним факторам, як політична  та економічна нестабільність у багатьох частинах світу, посилення тероризму, коливання валютних курсів, нестабільні ціни на нафту тощо.

Середньорічні темпи зростання  міжнародного туризму становлять 4— 5 %. Однак, у 1991 р. унаслідок воєнних  дій у Перській затоці та значного зменшення потоку туристів у країни Перської затоки, східної частини Середземного моря та Північної Африки цей показник становив 1,5 %, а вже наступного 1992 р. зріс до 8 %.

У 2010 р. кількість міжнародних поїздок порівняно з 2009 р. зменшилась на 1,3 % і становила 689 млн.

Багато країн світу  щорічно приймають понад 1 млн  іноземних туристів. За даними UNWTO, най  привабливішою країною світу  з позиції туризму є Франція. Друге місце за кількістю іноземних  туристів посідає Іспанія, вона випереджує за цим показником навіть таку велику туристичну країну, як США.

Частка туризму перевищує 10 % світової торгівлі товарами й послугами, що дало йому змогу посісти третє  місце після експорту нафти та автомобілів, а до 2020 р. туризм повинен  вийти на перше місце.

У таких країнах, як Угорщина, Чехія, Австрія, Швейцарія, Італія, Франція, Іспанія, Португалія, туризм належить до пріоритетних галузей, внесок яких у валовий національний дохід становить 15—35 %.

За оцінками спеціалістів, нині в туріндустрії працює понад 100 млн осіб, кожне 16-те робоче місце у світі припадає на туризм, кожна 8-ма працездатна людина в світі зайнята в цьому секторі.

Переважна більшість  робочих місць у туризмі належить малим і середнім підприємствам. Дослідження показують, що в туризмі  нові робочі місця створюються в 1,5 раза швидше, ніж у будь-якій іншій галузі. При цьому нові робочі місця та туристичні підприємства з'являються здебільшого в найменш розвинених регіонах країни, що сприяє вирівнюванню економічної ситуації в країні, заохочує жителів не полишати сільські зони мешкання. Роботу отримують представники найрізноманітніших професій та рівня кваліфікації — від державних службовців та менеджерів вищого рангу до працівників турагентств і покоївок готелів. Туризм також сприяє розвитку малого та середнього бізнесу, що, своєю чергою, стабілізує економіку будь-якої країни, й особливо важливо для країн з високим рівнем безробіття.

Міжнародний туризм є  активним джерелом надходжень іноземної  валюти. Наприклад, значною є частка доходів від міжнародного туризму  в загальній сумі надходжень від експорту товарів і послуг в Іспанії — 35 % Австралії та Греції — по 36 %, Швейцарії — 12 %, Італії — 11 %, Португалії — 21 % і на Кіпрі — 52 %. У більшості країн, що розвиваються на іноземний туризм припадає 10—15 % доходів від експорту товарі] і послуг. Проте в деяких країнах цей показник значно вищий, наприклад у Колумбії він становить 20 %, Ямайці — ЗО %, Панамі — 55 % і на Гаї ті — 73 %.

Туристичний бізнес стимулює розвиток інших галузей господарства будівництва, торгівлі, сільського господарства, виробництво товарів народного споживання.

Водночас розвиток туризму  породжує цілу низку проблем. Перcпектива отримати більш високооплачувану роботу в туристичному бізнесі може спричинити перехід працівників з інших галузей виробництва в галузі, пов'язані з туризмом. Наприклад, перехід працівників сільського господарства негативно впливає на виробництво сільськогосподарської продукції. Викликане можливістю працевлаштування масове переміщення людей з віддалених районів у міста з великою кількістю туристів може спричинити погіршення житлових умов, перевантаження систем забезпечення та обслуговування в цих містах. Постають проблеми культурного й екологічного характеру. Наприклад, в Індії під навалою відвідувачів поступово руйнується Тадж-Махал, в Єгипті від величезної кількості туристів страждають навіть піраміди. Через неконтрольований наплив туристів, які вештаються природними резерватами, хиріє або гине рослинність. Більш того, туристи часто забирають на згадку про подорож різні речі, скажімо, рідкісні морські мушлі чи корали, або ж купують їх як сувеніри у місцевих жителів.

Туристи забруднюють  довкілля. За підрахунками Програми ООН  з навколишнього середовища, щодня  середньостатистичний турист залишає  після себе один кілограм сміття. Туристи  зазвичай використовують надто багато води, продуктів тощо. Від цього можуть страждати місцеві жителі.

Спілкування з іноземними гостями інколи згубно впливає на місцеву культуру та систему цінностей. Наплив туристів може призвести до втрати культурної самобутності та зруйнувати традиційний спосіб життя місцевого населення. Місцеві жителі часто спостерігають негативний бік туризму, оскільки туристи дозволяють собі робити те, чого вдома, серед родичів і друзів, ніколи б не зробили. Аморальна поведінка туристів породжує чималі проблеми.

Багаті туристи, які  приїздять у країни, що розвиваються, прямо чи опосередковано спричиняють  негативні зміни у житті місцевих громад. Нерідко задля власного комфорту туристи привозять зі собою різні  цінні речі, про які місцеві  мешканці можуть лише мріяти. Бажання мати такі речі змушує багатьох людей змінювати своє життя, інколи навіть штовхає до злочинів.

Місцеві жителі часто  невдоволені присутністю туристів, особливо якщо тим створюються найсприятливіші  умови за рахунок місцевого населення. Шум, перенаселеність, забруднення навколишнього середовища, втрата самобутності, пошкодження історичних, архітектурних і релігійних об'єктів — усе це є наслідками масового напливу туристів. Зазначені проблеми потрібно враховувати при плануванні розвитку туризму.

І все ж позитивних факторів від розвитку туризму більше, ніж проблем, які він породжує.

По-перше, завдяки туризму  створюються нові робочі місця; праця, пов'язана з туризмом, часто високооплачувана, отже, надходження від оподаткування  більших доходів людей також зростатимуть.

По-друге, держава за рахунок  ввезення в країну товарів іноземного виробництва, необхідних для споживання туристами та подальшого розвитку туризму, може запровадити митний збір на імпортні товари.

По-третє, оподатковуються надані туристам послуги (проживання в готелях, харчування, продаж напоїв, транспорт).

По-четверте, податки  з доходів сплачують як місцеві, так і іноземні фірми, які отримали право (ліцензію) на провадження туристичного бізнесу в країні.

З'являється можливість частину бюджетних надходжень від туризму спрямовувати на фінансування розвитку інфраструктури, реставрацію та відновлення пам'яток історії та культури, здійснення природоохоронних програм, програм соціального розвитку тощо.

1.3. Географія туристичного попиту

Географічні фактори, до яких належать відстань, транспортна  доступність, цінність рекреаційних ресурсів, сезонність тощо, відіграють важливу  роль у виборі маршруту поїздки, впливають  на вартість подорожі, а також на економічну ефективність галузі загалом.

Географічні фактори, які впливають  на міжнародний туризм, можна поділити на дві основні групи: фізико-географічні  фактори та економіко-географічні  фактори.

Розвитку міжнародного туризму  в тому чи іншому регіоні світу  сприяють фізико-географічні фактори, або природні умови. До них належать природно-рекреаційні ресурси, тобто ресурси, які забезпечують відпочинок і відновлення здоров'я та працездатності людини, а також естетичні ресурси — комплекс природних факторів, які позитивно впливають на духовний стан людей. Серед природно-рекреаційних, естетичних та інших видів туристичних ресурсів велике значення для туризму мають ландшафт, клімат, рослинний і тваринний світ, водні ресурси, рельєф.

Ландшафт — природний  географічний комплекс, який визначається як:

1) сукупність взаємозалежних  і взаємопов'язаних предметів  і явищ природи, які історично  утворюють фізико-географічий комплекс  чи низку комплексів;

2) природний комплекс, у якому всі основні компоненти (рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинний  і тваринний світ) перебувають у складній взаємодії, утворюючи за умовами розвитку єдину систему.

Клімат — багаторічний режим погоди у визначеній місцевості, який характеризується закономірною послідовністю  метеорологічних процесів.

Рослинний (флора) і тваринний (фауна) світ. Флора — це історично сформована на певній території (акваторії) сукупність усіх видів рослин. Наприклад, найбільшою розмаїтістю флори характеризується Амазонська низовина (понад 50 тис. видів рослин). Рослинність, зокрема лісові ресурси, — дуже важливий фізико-географічний фактор у туризмі. Фауна — історично сформована сукупність усіх видів тварин визначеної території (акваторії).

Водні ресурси — це води Світового океану (океани, моря), ріки, озера, льодовики. Велике значення для розвитку туризму мають гідромінеральні ресурси (мінеральні води та їхні джерела), термальні води, які є важливим фактором розвитку рекреаційного туризму.

Мінеральні води —  це підземні (рідше поверхневі) води, які характеризуються підвищеним умістом  біологічно активних мінеральних компонентів і володіють специфічними фізико-хімічними властивостями. На земну поверхню вони виходять як мінеральні джерела. Залежно від хімічного складу і фізичних властивостей мінеральні води використовують як лікувальний засіб.

Термальні води — підземні води з температурою вище + 20 °С. Свою назву вони отримали від розташованого на о. Сицилія селища Терми. Саме там уперше такі води почали застосовувати для лікування.

Рельєф — це сукупність нерівностей земної поверхні — рівнини, плоскогір'я, гірські системи, низовини тощо. Найпривабливішими для туристів з усього світу є гірські території, зокрема Альпійські території Швейцарії, Австрії, Франції, Італії, американські Кордильєри, гірські райони Скандинавських країн, Карпати та ін.

В Іспанії найбільш мальовничим є район Коста-Брава, розташований у підніжжі Піренеїв, в Ізраїлі — північ країни, в Австрії — район Зальцбурга.

Але оцінюючи місцевості зі складним рельєфом, варто враховувати, що на розвиток туризму впливатимуть, з одного боку, труднощі, пов'язані з прокладанням автомобільних чи залізничних доріг та створенням інфраструктури, з іншого — окупність додаткових витрат.

Звичайно, регіони з  гористою поверхнею красивіші, скажімо, за рівнинні. Але своя принадливість  є й у тундрі, й у пустелі. Гірський рельєф, крім зовнішньої привабливості, має значні рекреаційні ресурси: чисте гірське повітря, інтенсивне ультрафіолетове випромінювання, можливості для організації різних видів гірського туризму, багаті джерела з мінеральною водою, які можна використовувати цілий рік.

Останніми десятиліттями  великої популярності набули зимові види спорту в гористих місцевостях, збудовано багато гірськолижних  центрів. Всесвітньої слави набули альпійські курорти у Швейцарії, Франції, Австрії, Німеччині, Італії, Чехії. Однак нещодавно через глобальне потепління перед європейськими гірськолижними курортами постала серйозна проблема: там, де гори невисокі, снігу у достатній для занять зимовими видами спорту кількості випадає тільки під кінець гірськолижного сезону, тому багато готелів у цьому регіоні зазнають великих збитків.

Але ж гори приваблюють  туристів і влітку, а розташовані  в горах озера дають можливість займатися водними видами спорту. Варто пригадати, що в гористих місцевостях  спочатку з'явилися кліматичні, або  лікувальні, курорти, а потім, значно пізніше, на їхній базі сформувалися гірськолижні.

У таких регіонах, як правило, водиться багато різних видів тварин, що сприяє розвитку спортивного полювання  та рибальства.

Важливу роль відіграє географічне  положення району чи країни. Факторами, які характеризують придатність географічного положення країни чи району (регіону) для розвитку туризму, є:

— положення країни чи району (регіону) відносно основних постачальників туристів;

— знаходження країни, району (регіону) на важливих транзитних шляхах;

— віддаленість чи близькість до "гарячих точок" планети;

— положення відносно країн, районів (регіонів) — конкурентів  щодо прийому туристів.

Однак із розвитком авіатранспорту навіть найвіддаленіші регіони планети  стали доступними для туристів.

Ще один важливий фізико-географічний фактор, який впливає на розвиток туризму  в регіоні, — погодно-кліматичні умови. Якщо район славиться нестійким  кліматом, частими змінами погоди, стихійними лихами, про повноцінне його використання як туристичного центру не варто й говорити. Проте курортні райони Великої Британії, таких країн Балтії, як Естонія (Пярну), Латвія (Юрмала), балтійські курорти Німеччини, незважаючи на дуже нестійку погоду, мають незмінний багаторічний успіх.

Основні туристичні регіони  розташовані в зонах помірного клімату обох півкуль, на островах спекотного пояса, де високу температуру повітря зрівноважують морські вітри. Проте останніми роками шириться пропаганда про шкідливість для здоров'я людини засмаги, сонця тощо, через що попит європейських туристів на послуги готелів у південних регіонах (Ізраїль, Туреччина, Єгипет та ін.) у спекотні місяці знижується і водночас зростає попит у регіонах із більш спокійним і менш жарким кліматом. Зокрема, спостерігається зростання попиту на турпослуги у районах австрійських і баварських альпійських озер, у прибалтійському регіоні.

Залишається сталим попит  на екзотичні місця відпочинку. До вже традиційних для туристів островів Балі (Індонезія), Гаваї, Сейшели, Мальдіви додалася, наприклад, Антарктида, про яку ще кілька років тому не можна було навіть мріяти. Тепер уже нікого не можна здивувати подорожжю на Аляску чи в Гренландію.

Як правило, туристи  з північних країн прагнуть відпочити  на півдні. Німці переважно ділять свою відпустку на дві частини, одну з яких проводять на німецьких чи австрійських курортах, іншу — десь на півдні, наприклад, у Туреччині чи Іспанії. Хоча трапляються і парадокси: французи відпочивають не на своєму Лазурному узбережжі, а їдуть на Коста-Дорада чи Коста-Брава в Іспанію, що багато в чому визначається ціною турів. Ізраїльтяни надають перевагу відпочинку на Лазурному узбережжі, наприклад, у Ніцці, Канні; німці їдуть на курорти Іспанії, Італії, Франції, Греції.

Погодно-кліматичні умови  різних регіонів змінюються залежно  від пори року, сезону, що суттєво впливає на міжнародний туризм. За інтенсивністю туризм поділяють на постійний і сезонний. Постійний туризм характерний для районів і населених пунктів, які туристи рівномірно відвідують упродовж року, а сезонний туризм пов'язаний з порою року (влітку чи взимку).