Міжнародні банківські розрахунки

Курсова робота на тему:

“Міжнародні банківські розрахунки"

Зміст

Вступ......................................................................................................... 2

I.    Сутність та призначення міжнародних банківських розрахунків...... 4

II. Види міжнародних розрахунків: ........................................................ 11

    Відкритий рахунок............................................................................... --

    Документарне інкасо........................................................................... 12

    Документарний акредитив................................................................... 14 

    Авансовий платіж................................................................................ 20

    Банківський переказ............................................................................ --

    Розрахунки з використанням векселів і чеків.................................... 21

    Розрахунки кредитними картками...................................................... 22

    Валютний кліринг................................................................................ --

III.              Недоліки та переваги окремих видів міжнародних розрахунків..... 25

Заключення.............................................................................................. 32

Список літератури................................................................................... 33

I. Сутність та призначення міжнародних банківських розрахунків

Поява і подальші зміни в міжнародних розрахунках пов'язані з розвитком і інтернаціоналізацією товарного виробництва і обміну. В них відбивається відокремлена форма руху вартостей в міжнародному обігу через неспівпадання періодів виробництва і реалізації товарів, віддаленості ринків збуту. Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі за товари і послуги, а також по некомерційнім операціям, кредитам і руху капіталів між країнами.

Міжнародні розрахунки - регулювання платежів по грошовим вимогам і зобов'язанням, що виникають в зв'язку з економічними, політичними і культурними відносинами між юридичними особами і громадянами різних країн, а також між урядами цих країн. Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови і порядок здійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжнародними документами і звичаями, із іншого - щоденну практичну діяльність банків по їх проведенню. Найбільший обсяг розрахунків здійснюється безготівковим шляхом, шляхом записів на рахунках банків. При цьому провідну роль в міжнародних розрахунках відіграють великі банки. Міра їх впливу на міжнародні розрахунки залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування, застосування її національної валюти, спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів. Для здійснення розрахунків банки використають свої закордонні відділення і кореспондентські відносини з іноземними банками, що супроводжуються відкриттям рахунків "лоро" (іноземних банків в даному банку) і "ностро" (даного банка в іноземних).

Кореспондентські угоди визначають порядок розрахунків, розмір комісії, засоби поповнення витрачених коштів. Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури і термінів майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. З метою одержання понад високого прибутку банки прагнуть підтримувати на рахунках "ностро" мінімальні рештки, воліючи розміщати валютні активи на світовому ринку позичкових капіталів, в тому числі на євроринку. Діяльність банків в сфері міжнародних розрахунків, з одного боку, регулюється їх національним законодавством, із іншого - визначається практикою, що існує у вигляді встановлених правил і звичаїв або закріплюється окремими документами.

З давніх давен в поточних міжнародних розрахунках використалися національні кредитні гроші провідних країн. До першої світової війни перевідні векселя ( тратти ), виписані в фунтах стерлінгів, обслуговували 80% міжнародних розрахунків. Внаслідок нерівномірності розвитку країн частка фунта стерлінгів в міжнародних розрахунках упала до 40% в 1948 р. і 5% на початку 90-х років, а долару США зросла (майже до 75% в 1982 р.). а після цього знизилася до 55% в першій половині 90-х років, оскільки німецька марка, японська ієна, швейцарський франк і інші провідні валюти стали також використатися як міжнародні платіжні засоби. Із 70-х років новим явищем стало використання міжнародних розрахункових валютних одиниць : СДР - здебільшого в міждержавних розрахунках і особливо ЕКЮ - в офіційному і приватному секторі як валюти ціни і валюти платежа.[1]

Отже, історична закономірність розвитку платіжно-розрахункових відносин підпорядкована принципу витіснення золота кредитними грошами не тільки із внутрішніх, але і міжнародних розрахунків. Характерно, що навіть в період панування золотого стандарту золото служило лише засобом погашення пасивного сальдо платіжного балансу. Зі скасуванням золотого стандарту і припиненням розміну кредитних грошей на жовтий метал необхідність оплати золотом міжнародних зобов'язань пропала. Проте золото використовують як надзвичайні світові гроші при непередбачених обставинах ( війни, економічні кризи та ін.) або коли інші можливості вичерпані. Наприклад, в роки другої світової війни більшість міжнародних платежів проводилася стандартними зливками. Після війни сальдо по багатосторонньому клiрiнгу (Європейська платіжна спілка 1950-1958 рр.) погашалося золотом (спершу 40%, із 1955 р. - 75%). В сучасних умовах країни при надзвичайній ситуації використовують продаж частини офіційних золотих запасів на валюти, в яких виражені їх міжнародні зобов'язання по зовнішньоторговим контрактам і кредитним угодам. Отже, зараз золото використовується в міжнародних розрахунках опосередковано через операції на ринках золота. Переважне використання національних валют в міжнародних розрахунках підсилює залежність їх ефективності від курсових коливань, економічної і валютної політики країн-емітентів цих валют.

Стан міжнародних розрахунків залежить від ряду чинників:

    економічних і політичних відносин між країнами;

    валютного законодавства;

    міжнародних торговельних правил і звичаїв; банківської практики;

    умов зовнішньоторгових контрактів і кредитних угод.

Найбільш складними і вимагаючими високої кваліфікації банківських робітників є розрахунки по міжнародним торговельним контрактам. Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія одержання платежа, сума видатків, зв'язаних з проведенням операцій через банки. Тому зовнішньоторгові партнери в процесі переговорів погоджують деталі умов платежу і після цього закріплюють їх в контракті. При складанні валютно-фінансових і платіжних умов контрактів звичайно проявляється неспівпадання інтересів експортера, що прагне одержати максимальну суму валюти в найкоротший термін, і імпортера, зацікавленого в виплаті найменшої суми валюти, прискоренні одержання товару і відстрочці платежу до моменту кінцевої реалізації. Вибір валютно-фінансових і платіжних умов угод залежить від характеру економічних і політичних відносин між країнами, співвідношення сил контрагентів, а також від традицій і звичаїв міжнародної торгівлі цим товаром.

Міжурядові угоди влаштовують загальні принципи розрахунків, а в зовнішньоторгових контрактах чітко формулюються докладні умови. ці умови включають такі основні елементи:

    валюта ціни;

    валюта платежа;

    умови платежа;

    засоби платежа;

    форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватися.

Валюта ціни. Від вибору валюти ціни і валюти платежа ( крім рівня ціни, розміру процентної ставки по кредиту ) залежить в певній мірі валютна ефективність угоди. Експортні і імпортні контрактні ціни - різні і залежать від додаткових видатків, що включаються в них по мірі просування товарів від експортера до імпортера:

    перебування на складі країни-експортера;

    шлях в порт;

    перебування в порту;

    шлях за кордон;

    складування за кордоном;

    доставка товара імпортеру.

Існують п'ять основних засобів визначення цін товарів.

1. Тверда фіксація цін при укладенні контракту, при якої ціни не  змінюються в період його виконання. Цей засіб застосовується при тенденції до зниження цін на світових ринках.

2. При підписанні контракту фіксується принцип визначення ціни (на основі котировок того чи іншого товарного ринку на день постачання), а сама ціна встановлюється в процесі виконання угоди. Цей засіб звичайно практикується при тенденції до підвищення ринкових цін.

3. Ціна твердо фіксується при укладенні контракту, але змінюється, якщо ринкова ціна зміниться порівняно із контрактною, наприклад, в розмірі, що перевищує 5%.

4.   Змінна ціна залежно від зміни елементів витрат, наприклад при замові устаткування. В умовах високої кон'юнктури в інтересах замовника вводяться обмеження (загальна межа зміни ціни чи розповсюдження зміни ціни лише на частину витрат і короткий період).

5. Змішана форма: частина ціни твердо фіксується, а частина встановлюється в змінній формі.

Валюта ціни - валюта, в якій визначаються ціни на товар. При виборі валюти, в якій фіксується ціна товару, велике значення мають вид товару і перелічені вище чинники, що впливають на міжнародні розрахунки, особливо умови міжурядових угод, міжнародні звичаї. Інколи ціна контракту зазначається в декількох валютах (двох і більше) або в стандартному валютному кошику (СДР, ЕКЮ) з метою страхування валютного ризику.

Валюта платежа. Валюта платежа - валюта, якою слід погасити зобов'язання імпортера (або позичальника). При нестабільності валютних курсів, ціни фіксуються в найбільш сталій валюті, а платіж - звичайно в валюті країни імпортера. Якщо валюта ціни і валюта платежа не співпадають, тоді в контракті зазначається курс перерахунку однієї валюти в іншу (або по паритету, що фіксує МВФ на базі СДР, або по ринковому курсу валют).

В контракті влаштовуються умови перерахунку:

1) курс певного виду платіжного засобу - телеграфного переводу по платежам без тратт або векселя по розрахункам, пов'язані з кредитом;

2 ) уточнюється час корегування (наприклад, напередодні або на день платежа) на певному валютному ринку (продавця, покупця чи третьої країни);

3 )встановлюється курс, по якому здійснюється перерахунок: звичайно середній курс, інколи курс продавця чи покупця на відкриття, закриття валютного ринку чи середній курс дня.

Неспівпадання валюти ціни і валюти платежа - один із найпростіших засобів страхування валютного ризику. Якщо курс валюти ціни (наприклад, долару) знизився, то сума платежа (в французьких франках) пропорційно зменшується і навпаки. Ризик зниження курсу валюти ціни несе експортер (кредитор), а ризик її підвищення - імпортер (боржник).

Умови платежа. Умови платежа - важливий елемент зовнішньоекономічних угод. Серед них розрізняються:

    наявні платежі;

    розрахунки з наданням кредиту;

    кредит із опционом (правом вибору) наявного платежа.

Поняття наявних платежів в міжнародних розрахунках означає оплату експортних товарів після їх передачі (відвантаження) покупцеві чи платіж проти документів, що підтверджують відвантаження товару згідно з умовами контракту. Проте в сучасних умовах в більшості випадків товар прибуває в країну імпортера раніше документів, що підлягають оплаті, і покупець намагається одержати товар до його оплати, як правило, під трастову розписку або банківську гарантію. Таким чином, платіж фактично проводиться після прибуття товарів в порт призначення, за винятком платежів проти сповіщення про відвантаження товару. Традиційно залежно від домовленості контрагентів, а також специфіки товарів, що продаються імпортер здійснює платіж на певній стадії:

    по одержанні підтвердження про завершення навантаження товару в порту відправлення;

    проти комплекту товарних документів (рахунок-фактура, коносамент, страховий поліс та ін.), інколи з правом відстрочки платежу на 5-7 днів, а по постачанням нафти - 30 днів;

    проти приймання товару імпортером в порту призначення.

Залежно від виду товару інколи застосовують змішані умови розрахунків:

частково - платіж проти вручення товарних документів; остаточно - після приймання товарів, що по прибули в порт призначення потрібно змонтувати або перевірити якісні характеристики товару, бо вони могли погіршитися в період транспортування.

Міжнародні розрахунки переплітаються з обміном валют і наданням кредиту зовнішньоторговими партнерами одне одному. В цьому проявляється взаємозв'язок міжнародних валютно-кредитних і розрахункових операцій. Залежно від виду товару, що продається (наприклад, машини і устаткування), а також в зв'язку з підсиленням конкуренції на ринку продавців і їх прагненням використати кредит для поширення ринков збуту нової продукції розрахунки по зовнішньоторговим операціям здійснюються з використанням комерційного кредиту. Комерційний кредит надається продавцем товару покупцеві на терміни від декількох місяців до 5-8 років, а в окремих випадках і на більш тривалі терміни. При зовнішньоторгових операціях в рахунок комерційного кредиту імпортер виписує боргові зобов'язання на погашення одержаного кредиту в формі простого векселя або дає письмову згоду на платіж (акцепт) на перевідних векселях - траттах, виписаних експортером.

Розрахунки за товари в формі комерційного кредиту можуть поєднуватися з наявними платежами, коли певний процент вартості оплачується проти подання комерційних документів, а інша частина - через встановлений в контракті період часу. Крім комерційного кредиту на окремих етапах виконання зовнішньоторгового контракту сторони намагаються також вимушено кредитувати один одного, наприклад, при платежах в формі авансу імпортер кредитує експортера, а при розрахунках по відкритому рахунку - постачальник кредитує покупця.

Альтернативна форма умов розрахунків - кредит з опционом наявного платежа. Якщо імпортер скористається правом відстрочки платежу за куплений товар, то він позбавляється скидки, що надається при наявній оплаті. Розрахунки здійснюються при допомозі різноманітних засобів платежа, використовуваних в міжнародному обігу, - векселів, платіжних доручень, банківських перекладів (поштових і телеграфних), чеків, кредитних карток. Найбільш складною частиною платіжних умов контракту є вибір форми розрахунків і формулювання деталей проведення розрахунків. Ув'язка супротивних інтересів контрагентів в міжнародних економічних відносинах і організація їх платіжних стосунків реалізуються шляхом застосування різноманітних форм розрахунків.

Міжнародні розрахунки тісно пов'язані з такими поняттями як Nostro і Vostro рахунки банків. Ці рахунки є дійсними банківськими рахунками.

Слово "nostro" означає "наш", а "vostro" означає "ваш". Із точки зору, українського банка рахунок "nostro" - це рахунок українського банка в зарубіжному банку в іноземній валюті країни, в якій зарубіжний банк є резидентом. Із точки зору зарубіжного банка, рахунок "nostro" - це рахунок цього банка в книгах українського банка, зазначений в гривнях.

З точки зору, українського банка рахунок "vostro" - це рахунок зарубіжного банка в книгах українського банка, зазначений в гривнях. З точки зору зарубіжного банка, рахунок "vostro" - це рахунок українського банка в цьому банку, зазначений в валюті.

Банки ведуть свої рахунки "nostro" точно так ж як будь-який інші клієнти ведуть свої банківські рахунки. Банк буде вести свої власні записи по рахунку "nostro", відомі як "дзеркальний рахунок" і звіряти банківський звіт з цим "дзеркальним рахунком".

Для того, щоб записи були точними, банк намагається заносити інформацію по всіх угодах.

Історично склалися такі особливості міжнародних розрахунків.

1. Імпортери і експортери, їх банки вступають в певні відокремлені від зовнішньоторгового контракту відношення, зв'язані з оформленням, пересилкою, обробкою товаророзпорядних і платіжних документів, здійсненням платежів. Обсяг зобов'язань і розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків.

2. Міжнародні розрахунки регулюються нормативними національними законодавчими актами, а також міжнародними банківськими правилами і звичаями. В США одноманітний торговельний кодекс містить норми щодо розрахунків, в тому числі міжнародних.

3. Міжнародні розрахунки - об'єкт уніфікації, що зумовлено інтернаціоналізацією господарських зв'язків, універсалізацією банківських операцій. На конференціях в Женеві в 1930 і 1931 рр. прийняті міжнародні Вексельна і Чекова конвенції, спрямовані на уніфікацію вексельних і чекових законів і усунення складностей використання векселів і чеків в міжнародних розрахунках. Вексельний закон служить базою національного законодавства в більшості країн. Комісія по праву міжнародної торгівлі ООН ( ЮНСIТРАЛ ) здійснює подальшу уніфікацію вексельного законодавства. Міжнародна торговельна палата, створена в Парижі на початку XХ в., опрацьовує і видає Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, та інкасо. Наприклад, перші правила по інкасо були розроблені в 1936 р., після цього перепрацьовані в 1967 і 1978 рр. (вступили в силу із січня 1979 р. ). Більшість банків світу оголосили про своє приєднання до Уніфікованих правил по акредитивам і інкасо. Міжнародна торговельна палата розробила Правила по контрактним гарантіям, веде роботу по підготовці правил по платіжним гарантіям.

4.   Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів. До фінансових документів відносяться прості і передодні векселя, чеки, платіжні розписки. Комерційні документи включають:

а) рахунки-фактури

б) документи, підтверджуючі відвантаження або відправлення товарів, чи прийняття до навантаження ( коносаменти, залізничні, автомобільні і авіаційні накладні, поштові квитанції, що комбінувалися  транспортні документи на змішані перевезення);

в) страхові документи страхових компаній морських страховиків або їх агентів, оскільки експортні вантажі звичайно страхуються;

г) інші документи - сертифікати, що посвідчать походження, вага, якість чи аналіз товарів, а також пересічення ними кордону, митні і консульські рахунку і т.д. Банк перевіряє зміст і комплектність цих документів.

5. Міжнародні платежі здійснюються в різноманітних валютах. Тому вони тісно пов'язані з валютними операціями, купівлею-продажем валют. На ефективність їх проведення впливає динаміка валютних курсів. На вибір форм міжнародних розрахунків впливає ряд чинників: вид товару, що є об'єктом зовнішньоторгової угоди ( форми розрахунків відрізняються при постачаннях машин і устаткування чи, наприклад, продовольства ); по постачанням деяких товарів деревини, зерна - застосовуються традиційні форми, вироблені практикою; наявність кредитної угоди; платоспроможність і репутація контрагентів по зовнішньоекономічним угодам, що визначать характер компромісу між ними; рівень попиту і пропозиції на такий же товар на світових ринках. В контракті обумовлюються умови і форми міжнародних розрахунків.

Висновки

Необхідність міжнародних розрахунків випливає з самої сутності існування людства, а також з розуміння соціального розподілу праці. Не для кого не таємниця, що самотня країна нормально існувати не може. Це пов'язано з тим, що в одній країні не можна налагодити виробництво всіх без винятку товарів народного споживання і виробничої спрямованості, щоб задовольнити всі потреби суспільства. Звідси випливає необхідність налагодження міжнародних зв'язків і міжнародного розподілу праці і як наслідок – торгівлі. А торгівля, безперечно не може існувати без розвинутої системи розрахунків між підприємствами, громадянами і урядами різних держав світу. Тобто необхідність міжнародних розрахунків випливає з сутності людського буття.

II. Види міжнародних розрахунків

Відповідно до практики ,що склалася в цей час застосовуються такі основні форми міжнародних розрахунків:

    Відкритий рахунок

    Документарне інкасо

    Документарний акредитив

    Авансовий платіж

    Банківський переказ

    Розрахунки з використанням векселів і чеків

    Розрахунки кредитними картками

    Валютний кліринг

Відкритий рахунок

Така форма міжнародних розрахунків пов'язана з кредитом по відкритому рахунку. Сутність цієї форми розрахунків складається в періодичних платежах імпортера експортерові після одержання товару. Інколи використовують такі умови, як чистий наявний розрахунок по одержанні товару. При платежу по відкритому рахунку експортер губить повний контроль над товаром в момент, коли він його відвантажує, вважаючи, що імпортер проведе платіж. Порядок розрахунків по погашенню заборгованості по відкритому рахунку визначається угодою між контрагентами. Звичайно передбачаються періодичні платежі в встановлені терміни (після завершення постачань чи перепродажа товару імпортером в середині чи кінцю місяця). Після перевірки розрахунків остаточне погашення заборгованості по відкритому рахунку проводиться через банки, як правило з використанням банківського перекладу чи чеку.

Відкритий рахунок використовується при розрахунках між:

                            фірмами, зв'язаними традиційними торговельними відносинами;

                            транс-національними корпораціями і її закордонними філіями по експортним поставам;

                            змішаними фірмами з участю експортера;

                            за товари, що відправляються на консигнацию для продажу зі складу.

Найчастіше розрахунки по відкритому рахунку застосовуються при регулярних поставках, коли довіра підкріплюється тривалими діловими відносинами, а покупець - солідна фірма.

Особливістю даної форми є те, що поставки товару випереджають оплату. Розрахунки при цій формі відірвані від товарних поставок і пов'язані з комерційним кредитом - експортер кредитує імпортера. Коли мова йдеться про взаємні поставки, то відбувається двобічне кредитування і залік взаємних зобов’язань.

Інкасова форма розрахунків

Інкасо - банківська операція, шляхом якої банк по дорученню клієнта одержує платіж від  імпортера за відвантажені в його адресу товари і надані послуги, зараховуючи ці засоби на рахунок експортера в банку. Відповідно до Уніфікованих правил по  інкасо  інкасові операції здійснюються банками на основі одержаних від експортера інструкцій.

Існує п'ять основних сторін документарного інкасо:

1. Довіритель (принципал) - експортер.

2. Банк-ремитент. Це банк, якому довіритель доручає операцію по інкасуванню. Звичайно це власний банк експортера.

3. Інкасуючий банк. Це будь-який банк, що повідомляє трассата про прибуття інкасо і що вимагає від нього платіж і акцепт.

4.   Представляючий банк.

5.   Імпортер.

Малюнок 1. Схема інкасової форми розрахунків

Схема інкасової форми розрахунків зображена на малюнку 1.

Операції по документарному інкасо такі:

1. Експортер відвантажує товар і одержує товаророзпорядні (титульні) документи від судової лінії.

2. Експортер, що відомий як довіритель (принципал), передає такі документи в свій банк (банк-ремитент):

а ) перевідний вексель, випущений на імпортера

б ) титульні документи (наприклад, повний комплект чистих бортових коносаментів, випущених за наказом на iндосованому бланку) і інші доречні документи (страховий поліс або сертифікат, якщо умова CIF )

в ) інкасове доручення (collection order), що містить інструкції експортера банку-ремитенту

3. Банк-ремитент заповнює своє власне інкасове доручення, що адресує банку імпортера. Це інкасове доручення буде містити такі ж інструкції, що і початкове інкасове доручення експортера. Це доручення після цього пересилається в банк імпортера разом з іншими документами.

4. Якщо інструкції "документи проти платежа" (Д/Р ) (5), банк імпортера передасть документи імпортеру тільки проти платежа. Якщо інструкції "документи проти акцепту" (Д/А ) (5), банк імпортера передасть документи проти акцепту перевідного векселя імпортера.

5.   Коли перевідний вексель оплачений, банк імпортера пересилає фонди банку-ремитенту.

6.   Банк-ремитент кредитує рахунок довірителя.

Іноді розрахунки проводяться через підтверджуючий банк. Тоді з'являються додаткові потоки (показані пунктиром, а цифри - курсивом):

7.   Зарахування грошей на рахунок підтверджуючого банку.

8.   Зарахування грошей на рахунок банку-ремітенту.

9.   Кредитування рахунку довірителя.

При використанні інкасової форми розрахунків використовуються документи двох типів:

1) фінансові документи - документ, використовуваний для цілей одержання грошей ( наприклад, перевідний вексель; чек; платіжна розписка).

2) комерційні документи, - документи, пов'язані з товаром, для яких фінансові документи існують, щоб забезпечити платіж (наприклад, коносамент, страховий документ).

Розрізняють просте і  документарное  інкасо.  Просте (чисте)  інкасо означає стягнення платежа по фінансовим документам, не що супроводжуються комерційними документами;  документарное (комерційне) -  інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або тільки комерційних документів. При цьому на банках не лежать зобов'язання по оплаті документів. Експортер після відправлення товару доручає свойому банку одержати від імпортера певну суму валюти на умовах, зазначених в  інкасовому дорученні, що містить повні і точні інструкції. Існують дві основні різновиди інкасового доручення :

а ) документи  видаются платнику проти платежа (  Д /П )

б ) проти акцепту (  Д/А ).

Інколи практикується видавання документів  імпортеру без оплати проти його письмового зобов'язання зробити платіж в встановлений період часу. Використовуючи такі умови,  імпортер має можливість продати  куплений товар, одержати виручку і після цього оплатити  інкасо експортерові.

З метою прискорення одержання валютної виручки експортером банк може врахувати  тратти або надати кредит під комерційні документи. Таким чином, інкасовая форма розрахунків пов'язана з кредитними відносинами.  Інкасо є основною формою розрахунків по контрактам на умовах комерційного кредиту. При цьому експортер виставляє  тратту на  інкасо для акцепту платником, як правило, проти вручення йому комерційних документів (документарное інкасо), при наступі терміну платежа акцептовані векселя відправляються для оплати на  інкасо ( чисте  інкасо ).

Імпортеру потрібен буде бортовий коносамент для того, щоб одержати товар із зарубіжного порту. Коносамент може бути одержаний тільки при оплаті перевідного векселя (Д/Р) або при його акцепті (Д/А). Отже, імпортер не може одержати товар без оплати чи акцепту перевідного векселя і, зворотне, експортер зберігає контроль над товаром до оплати чи акцепту перевідного векселя.

Якщо товар відправлений повітряним фрахтом, авiанакладна може зазначати вантажоодержувачем банк імпортера. І знову, імпортер повинен оплатити або акцептувати перевідний вексель, для одержання товару. Коли імпортер оплатив або акцептував перевідний вексель, банк імпортера випустить розпорядження про видачу зі складу (delivery order). Розпорядження про видачу товару зі складу - це документ, підписаний від імені банка, що уповноважить аеропорт видати товар імпортеру. Експортер повинен одержати попередню згоду імпортера і банка імпортера до відправлення товару на цей банк. На практиці банк імпортера не часто погоджується виступати у вигляді вантажоодержувача, за винятком випадків, коли його власний споживач має для нього велике значення.

Акредитивна форма розрахунків

Відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів, акредитив - ця угода, в силу якої банк зобов'язується по проханню клієнта зробити оплату документів третій особі ( бенефіціару , на користь якого відкритий акредитив ) або зробити оплату, акцепт тратти, виставленої бенефіціаром, або негоціацію ( покупку ) документів. Зобов'язання банка по акредитиву є самостійним і не залежить від правовідношень сторін по комерційному контракту. Це положення скеровано на захист інтересів банків і їх клієнтів: експортерові забезпечує обмеження вимог до оформлення документів і одержання платежа тільки умовами акредитива; імпортеру - чітке виконання експортером всіх умов акредитива. В розрахунках по документарному акредитиву беруть участь : імпортер ( Приказодатель ), що звертається до банку з проханням про відкриття акредитива; банк-емітент, банк ,що відкриває акредитив; авізуючий, якому доручає сповістити експортера про відкриття в його користь акредитива і передати йому текст акредитива, посвідчивши його достовірність; бенефіціар-експортер, на користь якого відкритий акредитив.