Недоговірні зобов'язання та майнова відповідальність

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………..…………………………….… 3

1. Недоговірні зобов'язання у системі цивільного права ………...…...... 4
2. Поняття майнової відповідальності в недоговірних зобов’язаннях … 7
3. Підстави звільнення від майнової відповідальності в недоговірних зобов’язаннях ………………………………………………………………..…... 9

Висновок ………………………………………………………………..……. 18

Список використаної літератури ………………. ………..……………….. 19

Додаток 1 …………………………………………………………………..... 20

Додаток 2 …………………………………………………………………….. 24

Додаток 3 …………………………………………………………………….. 27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність даної  теми не підлягає сумніву. Ще з найдавніших часів, коли не існувало договірних відносин, досить широко були розповсюджені відносини, пов'язані з пошкодженням чи знищенням чужого майна особою, з якою власник з приводу цього майна не перебуває в договірних відносинах. Реагувати на порушення своїх майнових інтересів мали самі потерпілі.

Природно, потерпіла сторона  прагнула заставити заподіювача шкоди відшкодувати майнову шкоду, а заподіювач шкоди прагнув уникнути відповідальності за завдану шкоду майну потерпілого.

З розвитком держави  і права захист майнових інтересів  громадян бере на себе держава.

Держава, в особі законодавчого  органу, визначає підстави виникнення майнової відповідальності за пошкодження або знищення майна та підстави звільнення від неї. Адже не завжди шкода заподіюється в результаті протиправних дій особи, що спричинила шкоду. Навпаки, це можуть бути якраз правові дії а саме: виконання службового обов’язку (захист громадського порядку, захист майна громадян від пожежі, захист навколишнього середовища), виконання громадського обов’язку (спасіння чужого майна, допомога особі, що опинилась в біді, затримання злочинця).

Таким чином, закріпивши законодавчо  підстави звільнення від майнової відповідальності, держава фактично захистила осіб, що в силу суб’єктивних обставин, нанесли шкоду майну або здоров’ю іншої особи.

 

 

 

 

 

 

1. Недоговірні зобов'язання у системі цивільного права

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин.

Частиною першою статті 509 ЦК України  визначено, що сторонами в цивільних зобов’язаннях завжди є боржник і кредитор. [2; ч. 1 ст. 509]

Змістом зобов'язання як правовідношення  може бути як активна поведінка боржника - здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання  послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії. [2; ч. 1 ст. 509]

Недоговірні зобов’язання є різновидом цивільно-правових зобов’язань.

Недоговірні зобов'язання — це зобов'язання, які виникають за відсутності  укладеного між сторонами договору, в силу певних юридичних фактів. Ці зобов'язання можуть виникати як із неправомірних дій (заподіяння шкоди), так і з правомірних (публічна обіцянка винагороди тощо). [9; с. 267]

Так само, як і договірні, складаються з трьох елементів: суб’єктів, об’єктів та змісту.

Правове регулювання недоговірних зобов'язань здійснюється окремим  підрозділом 2 розділу 3 ЦК України.

ЦК України регулює недоговірні  зобов’язання і виділяє такі їх види:

1. Зобов’язання у зв’язку із публічною обіцянкою винагороди. [2; гл. 78]

2. Зобов’язання у зв’язку із вчиненням дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення. [2; гл. 79]

3. Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. [2; гл. 80]

4. Зобов’язання у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. [2; гл. 81]

5. Зобов’язання з відшкодування шкоди. [2; гл. 82]

6. Зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. [2; гл. 83]

Зобов’язання з відшкодування  шкоди є найпоширенішими.

Зобов’язання щодо відшкодування  шкоди — це таке цивільно-правове  зобов’язання, за яким потерпілий (кредитор) має право вимагати від заподіювача шкоди (боржника) відшкодування у повному обсязі протиправно завданої шкоди шляхом відшкодування її у натурі або відшкодування завданих збитків. [12; с. 717]

Однією з підстав  виникнення зобов’язань згідно зі ст. 1166 ЦК України є заподіяння майнової шкоди іншій особі. На відміну  від інших зобов’язань, які виникають із правомірних актів (наприклад договору), цей вид зобов’язань виникає з неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Такі зобов’язання (що виникли внаслідок заподіяння шкоди) називають деліктними. Така назва із заподіяння шкоди походить від латинського слова delictum — правопорушення і застосовувалась ще римськими юристами.

Суб’єктами недоговірних зобов’язань можуть бути будь-які  учасники цивільних правовідносин. Їх також називають кредитором і боржником.

Кредитор — це потерпілий, тобто особа, якій заподіяно шкоду (ним може бути як фізична так  і юридична особа).

Боржник — це заподіювач шкоди, тобто особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. Але законодавство  передбачає такі випадки, коли боржником виступає не заподіювач шкоди, а особа, винна за поведінку заподіювача. Так, відповідно до ст. 1179 ЦК України за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 14 років, несуть відповідальність його батьки (усиновителі), опікун або навчальні, виховні чи лікувальні заклади, під наглядом яких перебував неповнолітній, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини.

У деліктних зобов’язаннях  боржником може бути лише організація, що є юридичною особою: підприємства, спільні підприємства, релігійні  організації тощо, які згідно з ч. 1 ст. 2 ЦК України можуть бути учасниками цивільних правовідносин. Боржником може бути також держава, територіальна громада.

[10; с. 347]

Шкода заподіюється внаслідок  настання нещасного випадку на виробництві, в побуті, незаконними діями посадових і приватних осіб, техногенними катастрофами і аваріями. [9; с. 267]

Виконання зобов’язань  із заподіяння шкоди є важливим засобом  охорони економічних засад країни, оскільки надають можливість захистити  і відновити в більшості випадків порушене право власності, яке становить основу будь-якого класового суспільства. Водночас стягнення матеріального відшкодування в порядку цивільного судочинства не виключає можливість застосування до заподіювача шкоди заходів дисциплінарного, адміністративного та кримінального покарання, що сприяє отриманню своєрідного морального задоволення особою, якій заподіяна шкода. [9; с. 268]

Отже, недоговірні зобов’язання – це різновид цивільно-правових зобов’язань, що виникають як з правомірних (публічна обіцянка винагороди тощо), так і з неправомірних дій (заподіяння шкоди), за відсутності укладеного між сторонами договору, в силу певних юридичних фактів.

 

 

 

2. Поняття майнової відповідальності в недоговірних зобов’язаннях

Цивільне право як система  правових норм регулює майнові та особисті немайнові відносини, основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності та широкій свободі їх учасників у визначенні своїх прав та обов'язків.

Цінність цивільного права  полягає в тому, що воно у своїх  нормах містить широкий арсенал засобів впливу на поведінку громадян та організацій через їхні інтереси і за допомогою інтересів. Одним із таких засобів впливу на майнові інтереси осіб є застосування до правопорушника майнових санкцій, зокрема цивільно-правової відповідальності. [8; с. 103]

У цивільному законодавстві  розрізняють види відповідальності за різними критеріями. Так, за підставами виникнення прав та обов'язків, за порушення  яких встановлено відповідальність, вона поділяється на договірну та позадоговірну. [8; с. 107]

Позадоговірною (недоговірною, деліктною) є відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Така відповідальність настає за порушення обов'язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків.

Можна виділити такі особливості  деліктної цивільно-правової відповідальності:

1) відшкодування шкоди  відбувається на підставі імперативних цивільно-правових норм, дію яких неможливо змінити за згодою сторін (у той час як умови договірної відповідальності можуть встановлюватись договором);

2) має місце відповідальність  одних осіб за шкоду, завдану  іншими (ст. 1176, 1177, 1178 ЦК України тощо);

3) може настати без  вини заподіювача шкоди (ст. 1187 ЦК України).

Однак ЦК України передбачає і випадки відшкодування шкоди, завданої потерпілому правомірними діями, наприклад, у стані крайньої необхідності (ст. 1171 ЦК України).

Залежно від характеру розподілу відповідальності декількох осіб деліктна відповідальність, як і будь-яка інша цивільна відповідальність, може бути: дольовою (ст. 1188 ЦК України), солідарною (ст. 1190 ЦК України), субсидіарною (ст. 1179 України). За розміром деліктна відповідальність є повною.

Варто зазначити, що деліктна відповідальність за завдану шкоду  має на меті не тільки поновити майновий стан потерпілого, а й покарати правопорушника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Підстави звільнення від майнової відповідальності в недоговірних зобов’язаннях

Статтею 614 ЦК України закріплено принцип «відповідальності  за вину». Це говорить про те, що цивільно-правова  відповідальність не є абсолютною, тобто вона поширюється до певних меж. Ці межі становлять обставини, наявність  яких призводить до звільнення особи від обов'язку нести несприятливі майнові наслідки. [2; ст. 614]

Під підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності розуміються обставини, з якими  закон або договір пов'язують звільнення особи від застосування до неї санкцій за правопорушення.

Статтею 617 ЦК України від 16 січня 2003 року вперше закріплює загальні підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Так, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Правовий випадок (казус) та непереборна сила, як обставини, що звільняють від відповідальності за порушення зобов'язання, були передбачені ще у римському приватному праві. [2; ст. 617]

Усталеним є  твердження, що поняття «випадок» є протилежним поняттю «вина». Відсутність вини свідчить про випадковість порушення суб'єктивного цивільного права. Під правовим випадком (казусом) розуміється така подія або її результат (наслідки), яких могла б не бути, але які не були відвернуті відповідальною особою тільки тому, що їх неможливо було передбачити і запобігти через раптовість їх настання. Отже, випадковою може бути подія, яка є причиною завдання шкоди, або сама шкода, як наслідок певної події. Випадковою визнається шкода, заподіяння якої особа не змогла відвернути, незважаючи на те, що вона вжила всіх залежних від неї заходів, спрямованих на її запобігання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що вона вчинила усі необхідні дії для належного його виконання.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх  обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних  для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. [2; ст. 617]

Значення  випадку полягає у тому, що незважаючи на наявність протиправної поведінки  особи, шкоди та причинного зв'язку між ними, він стає підставою для  звільнення від цивільно-правової відповідальності. За загальним правилом, випадок (відсутність вини) звільняє суб'єкта від цивільно - правової відповідальності, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з  пунктом 1 частини першої статті 263 ЦК України під непереборною силою  розуміється надзвичайна або  невідворотна за даних умов подія. [2; п. 1 ст. 263] 

Непереборна сила є об'єктивним явищем, тобто  подією, яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При  цьому ця подія, як правило, має стосовно діяльності суб'єкта зовнішній характер втручання. Найчастіше при цьому мається на увазі стихійне явище, хоча може бути також явище суспільного порядку. Поняття непереборної сили нерозривно зв'язано з поняттям випадкового причинного зв'язку, тоді як поняття простого випадку означає певний психічний стан особи, що характеризується відсутністю вини. [11; с. 191]

Надзвичайним  визнається явище, яке перевищує  все ординарне, типове і звичайне. Надзвичайність явищ може проявлятися  в різних аспектах. Як правило, такі явища мають велику потужність та руйнівну силу, а їх виникнення є  екстраординарною, несподіваною подією. У деяких випадках надзвичайність полягає в рідкості виникнення тієї чи іншої події, сильному первісному імпульсі або масштабності.

Невідворотність дії непереборної сили або шкоди, що заподіюється нею, тісно пов'язана  з її надзвичайним характером. Як правило, саме надзвичайний характер події не дає можливості особі запобігти та відвернути настання негативних наслідків. Непереборною силою є подія, яка є об'єктивно невідворотною. Запобігти її прояву не здатна не тільки конкретна особа з урахуванням її фізичних, економічних, технічних та інших можливостей, а й за даних умов будь - яка інша особа, враховуючи існуючий стан науки та техніки. Однак невідворотність не означає абсолютну неможливість відвернути негативні наслідки ніякими людськими силами. Такий підхід значно звузив би сферу застосування цієї правової категорії. [11; с. 191]

Передбачуваність  настання певної події, як суб'єктивний елемент, не має юридичного значення для звільнення боржника від відповідальності. Наслідки дії непереборної сили неможливо відвернути будь - якими засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах, навіть у ситуації, коли про її виникнення відомо заздалегідь. Наприклад, наявність відомостей у капітана корабля, що перебуває у морі, про шторм, все одно тягне неможливість запобігти загибелі або пошкодженню вантажу внаслідок дії цього шторму.

До обставин непереборної сили відносять, як правило, стихійні природні явища (землетрус, повінь, шторм тощо). Вважається, що й суспільні  явища (воєнні дії, страйки, введення мораторію та інше) можуть також визнаватися непереборною силою.

Категорія «непереборна сила» має відносний характер. Це означає, що одне і те ж явище  в одному випадку, за певних умов визнається непереборною силою, а в іншому - ні. Саме з цієї причини не можливо навести навіть приблизний перелік явищ, які на практиці розглядаються як непереборна сила. У кожній окремій ситуації при вирішенні питання про те, чи є певна подія непереборною силою, необхідно з'ясовувати усі конкретні обставини (місце, час тощо) та керуватися такими критеріями, як надзвичайність та невідворотність за даних умов. До того ж, розвиток науки і техніки та обумовлене цим підвищення можливостей опору стихійним явищам, змінюють уявлення про непереборну силу. Те, що донедавна було надзвичайним і невідворотнім, може стати звичайним та переборним.

Вплив непереборної сили на діяльність особи може здійснюватися  по - різному. Непереборна сила може завадити особі вчинити певні  дії, що призвело до порушення зобов'язання. Або ж, навпаки, непереборна сила Може спонукати до таких дій, наслідком яких стало заподіяння шкоди. Головним у всіх цих ситуаціях є наявність причинного зв'язку між непереборною силою та негативними наслідками.

Хоча непереборна  сила й характеризується об'єктивною невідворотністю, але особа не повинна миритися з неминучістю настання шкода внаслідок її дії. Вона не позбавляється обов'язку здійснювати опір негативному впливу непереборної сили усіма можливими засобами.

Категорія «непереборна сила»  є межею «підвищеної» цивільно-правової відповідальності у випадках відповідальності особи незалежно від її вини. Зокрема, саме дія непереборної сили звільняє від відповідальності «професійного зберігача» за втрату, нестачу або пошкодження переданого на зберігання майна [2; ч. 2 ст. 950] та володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну цим джерелом [2; ст. 1187].

Випадок та непереборна  сила не є однаковими за змістом  категоріями, проте вони є загальними обставинами звільнення як від договірної, так й недоговірної відповідальності.

Однак, оскільки людина є  істотою суспільною, що практично завжди знаходиться в оточенні інших людей та пов’язана з ними безпосередньо або опосередковано відносинами, зобов’язання щодо відшкодування завданої шкоди можуть виникнути не лише в результаті випадку або обставин непереборної сили.

Тому Цивільним кодексом України крім випадку та обставин непереборної сили передбачені й інші підстави звільнення від майнової відповідальності в недоговірних відносинах.

Такими підставами є:

1. протиправні дії третіх осіб (наприклад, шкоду завдано особою, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом (джерелом підвищеної небезпеки). В пункті 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 N 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 N 04-5/239) зазначено, що у випадку протиправного вибуття джерела підвищеної небезпеки його володілець, як правило, не несе відповідальності за заподіяну шкоду. Однак при цьому обов’язок доказування протиправності вибуття джерела підвищеної небезпеки покладено на володільця останнього. Крім того, володілець повинен довести, що неправомірному заволодінню джерелом підвищеної небезпеки не сприяла його недбалість. [7; п. 3]
2. обставини, що характеризують стан заподіювача шкоди. Згідно із ст. 1186 ЦК України шкода, завдання фізичною особою, яка в момент її заподіяння не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. В житті досить поширеними є ситуації, коли шкода завдається повністю або частково дієздатною особою чи особою, обмеженою у дієздатності, але яка в момент завдання шкоди знаходилася в такому стані, що не могла усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Це може бути викликано раптовою втратою свідомості, станом афекту, знаходженням особи під гіпнозом тощо. В кримінальному праві подібний стан, який виключає відповідальність особи, називають "неосудністю" [3; ст. 19]. Стан неосудності виключає винність завдавача шкоди, тому шкода, завдана особою в такому стані, юридично кваліфікується як така, що виникла внаслідок випадку, а отже за загальним правилом статті 1186 ЦК України не відшкодовується. [2; ст. 19] Для прикладу можна привести рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 25 вересня 2008 року, яке наведене в додатку 1.
3. обставини, що характеризують поведінку потерпілого. Так, згідно зі ст. 1193 ЦК України шкода завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.

Так шкода  може бути завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані  необхідної оборони.

Право на самозахист дається  особі ст. 19 ЦК України, відповідно до якої особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань шляхом застосування засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. [2; ст. 19]

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Кримінального кодексу України  необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. [3; ч. 1 ст. 36]

Отже, необхідна оборона - це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільна небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту.

Відповідно до частини другої статті 1169 ЦК України, якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію. Іншими словами, якщо шкоду завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, то особа яка завдала такої шкоди може бути звільнена судом від матеріальної відповідальності. [2; ст. 1169] Прикладом цього може слугувати ухвала Апеляційного суду Чернігівської області від 21 червня 2010 року (додаток 2).

Частиною другою статті 1171 ЦК України, враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, передбачена можливість часткового або повного звільнення особи судом від майнової відповідальності за шкоду завдану у стані крайньої необхідності. [2; ст. 1171] Як приклад, в додатку 3 наведено ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 06 березня 2012 року.

Крім того, пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року № 6 роз'яснено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли інше не встановлено законом, розмір відшкодування, належного з володільця джерела підвищеної небезпеки, має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено. Як грубу необережність, зокрема, може бути враховано нетверезий стан, нехтування правилами безпеки руху і т. п. [6; п. 2]

Також, пунктом 7 постанови  Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року № 6 роз'яснено, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції Закону від 15 грудня 1993 р.) шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну громадянина внаслідок наявності конструктивних, рецептурних та інших недоліків товару або результатів виконання робіт, підлягає відшкодуванню особою, якою вона заподіяна (продавцем, виготівником чи виконавцем), незалежно від того, чи знаходився потерпілий з цією особою у договірних відносинах. Вони звільняються від відповідальності, якщо доведуть, що шкода виникла внаслідок порушення потерпілим правил користування товаром або його зберігання. [6; п. 7] [4; ст. 17]

Якщо шкоду завдано внаслідок дефекту в продукції, але виробником після випуску дефектної продукції публічно надано застереження та інша інформація про таку продукцію, то такий виробник може бути звільнений від відповідальності згідно з пунктом 4 статті 9 Закону України від 19 травня 2011 року «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» [5; ст. 17]

4. майнове становище заподіювача шкоди. За загальним правилом це не є підставою для звільнення від відповідальності перед потерпілим. Однак частиною четвертою статті 1193 ЦК України передбачено, що суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину. Це положення застосовується у виключних випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у скрутне становище.

Сплив строку позовної давності взагалі-то не є підставою для звільнення від майнової відповідальності, однак це підстава для відмови у позові про відшкодування майнової шкоди. В зв’язку з чим особа, що завдала майнової шкоди фактично звільняється від відповідальності по її відшкодуванню. Згідно зі статтею 257 частини 1 ЦК України для позовних вимог щодо відшкодування майнової шкоди загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно  до статті 1211 ЦК України строк відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, робіт (послуг) обмежено встановленим строком служби (строком придатності) товару, результатів робіт (послуг), а якщо він не встановлений, - протягом десяти років з дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги) [2; ст. 1211]

Статтею 11 Закону України від 19 травня 2011 року «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» строк відшкодування шкоди внаслідок недоліків продукції (будь-яке рухоме майно, включаючи готову продукцію, сировину та комплектувальний виріб, у тому числі майно, що є складовою частиною іншого рухомого або нерухомого майна. Термін "продукція" включає також електроенергію) обмежено десятьма роками [5; ст. 11]

 

Отже, враховуючи викладене можна зробити висновок, що підставами для звільнення від майнової відповідальності в недоговірних відносинах є:

1. випадок (казус);
2. обставини непереборної сили;
3. надзвичайні явища;
4. протиправні дії третіх осіб;
5. обставини, що характеризують стан заподіювача шкоди;
6. обставини, що характеризують поведінку потерпілого;
7. майнове становище заподіювача шкоди;
8. сплив строку позовної давності.

 

 

 

 

Висновок

Враховуючи  викладене, можна зробити наступний  висновок.

Законодавством  передбачено деякі випадки, коли особа, яка завдала шкоди, звільняється від відповідальності.

Звільнення  від цивільно-правової відповідальності є актом гуманності держави, який постановляється судом і полягає  у відмові від притягнення  до майнової відповідальності особи, що спричинила шкоду іншій особі.

По-перше, слід наголосити, що той, хто діяв правомірно, не відповідає за завдану ним шкоду  за винятком випадків, передбачених законом. Зокрема, не підлягає відшкодуванню  шкода, заподіяна в стані необхідної оборони.

По-друге, той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що вона заподіяна не з його вини. Особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу чи необережності), крім випадків, передбачених законом або договором.

У цивільному праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення. Це проявляється в тому, що відсутність  вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання.

Слід зазначити, що випадкові дії, які на відміну від необережних або навмисних мають зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлені елемента вини, визнаються казусом і здебільшого не тягнуть за собою цивільно-правової відповідальності. Крім цього, у випадку, якщо виникненню або збільшенню шкоди сприяла груба необережність самого потерпілого, то залежно від ступеня його вини (а за вини заподіювача шкоди — і залежно від ступеня його вини) розмір відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди може бути відмовлено.