Неформальні комунікації в управлінні організацією

29

Державна митна служба України

Академія митної служби України

Кафедра

менеджменту ЗЕД

Курсова робота

З дисципліни «Основи менеджменту»

з теми:

«Неформальні комунікації в управлінні організацією»

Виконав:

курсант групи М09-2

Коваленко Оксана Володимирівна

Перевірив:

викл. Усков Максим Олегович

Дніпропетровськ

2011

29

Зміст

Вступ

Розділ 1. Комунікації в організації

1.1.              Сутність та види комунікацій.

1.2.              Неформальні комунікації як невід’ємний елемент в управлінні організацією.

Розділ 2.  Неформальні комунікації в сучасній організації управління.

2.1. Виникнення чуток та їх вплив.

2.2 Соціальні мережі в управлінні організацією.

ВИСНОВОК

Використана література

29

Вступ

Комунікація (англ. Communication) є аспектом соціальної взаємодії, загальною характеристикою будь-якої діяльності, включаючи управлінську. Вона являє собою форму політичної, наукової, організаційної й технічної сили в суспільстві, за допомогою якої підприємства включаються у зовнішнє середовище, здійснюють обмін думками або інформацією для забезпечення взаєморозуміння. Поняття «комунікація» має досить широке тлумачення. Його можна визначити як форму зв'язку, як один із проявів інформаційного обміну або обміну інформацією між людьми в процесі їхнього безпосереднього спілкування або за допомогою технічних засобів.

Результати соціологічних, психологічних, політологічних досліджень вказують на незадоволену потребу українців у надійній та достовірній інформації з важливих аспектів їх життєдіяльності. Виникає в індивідуальній і суспільній свідомості вакуум, заповнюється недостовірними повідомленнями, як спонтанно, виникають на рівні міжособистісного спілкування, так і свідомо, інспірують  через засоби масової інформації політичними, фінансово-економічними та іншими колами. Особливе місце в сучасному інформаційному просторі нашої країни займають чутки. Понад 70% українців відзначають, що стикаються з чутками, з них близько 45% частіше ніж 1-2 рази на тиждень. Чутки розглядаються сьогодні не тільки як стихійне комунікативне явище, але і як технологія впливу на громадську свідомість, ефективний засіб інформаційно-психологічної протидії.

Більше 58% опитаних українців вказують, що основним каналом розповсюдження чуток є засоби масової інформації та комунікації. Близько 68% респондентів стикаються з чутками при спілкуванні з товаришами по службі, приятелями, сусідами, 20% «підживлюються» ними в транспорті, на вулиці і в чергах, 10% - в сім'ї.

Тому моя курсова присвячена такому явищу соціальної психології як плітки, але тільки в контексті організації. Ця неформальна комунікація є невід'ємною частиною будь-якої компанії. Вони взагалі постійно супроводжують людство, оскільки дефіцит інформації з неминучістю повторюється, і саме цим й заповнюють потребу людини в інформації, що базується на потребі в структуруванні миру.

Вибору даної теми сприяло кілька причин: плітки в компаніях "роблять свої справи", вони також є сигналом про проблеми в компанії, мало хто знає, що з ними можна й потрібно боротися, однак не всім відомо, яким чином. В основу даної роботи лягли основні причини виникнення, механізми поширення й сприйняття неформальної інформації людьми, запропоновані основні функції пліток, принципи й методи керування ними.

Розділ 1. Комунікації в організації

1.1.           Сутність та види комунікацій.

Під комунікацією розуміють обмін інформацією між людьми і їх об'єднаннями в процесі взаємодії. Кажучи про комунікації, мають на увазі сукупність дії людей, пов'язаних з передачею інформації і її обробкою за допомогою різноманітних засобів і інструментів. Комунікації в менеджменті виконують дуже важливу функцію, яку прийнято називати зв’язуючою. Ця функція виявляється в двох аспектах.

По-перше, організація - це складне утворення, яке включає окремих людей або їх об'єднання; оскільки будь-яка організація має певну мету, виникає необхідність в координації діяльності членів організації і її підрозділів. Саме це і здійснюється за допомогою комунікацій. Менеджер повинен виконувати управлінські функції - планувати, мотивувати, координувати, регулювати і контролювати діяльність своїх підлеглих. Природно, виконання цих функцій неможливе без спілкування.

По-друге, організація існує в певному середовищі, і комунікації допомагають, як визначити стан зовнішнього середовища (наприклад, бажання споживачів), так і впливати на неї (точніше, на людей, які складають зовнішнє середовище організації).

Оскільки діяльність будь-якої організації неможлива без комунікацій, було введено поняття бізнес-комунікацій, під якими розуміють обмін інформації, здійснюваний людьми в діловій сфері з метою забезпечення умов для діяльності організації і підвищення її ефективності. [1]

Комунікація - це процес обміну інформацією між людьми і їх групами, що припускає використання спеціальних засобів. По-перше, це позначення будь-якого процесу, в якому відбувається обмін інформацією; синонімом для цього вживання є слово «спілкування». По-друге, слово «комунікації» (у множині уживається для позначення сукупності окремих актів комунікації).

Процес комунікації обов'язково включає наступні компоненти:

   комунікантів (учасників комунікації): відправника, тобто особи, яка відбирає інформацію, створює повідомлення і відправляє його, і одержувача - того, кому адресовано повідомлення;

   повідомлення - матеріально втілений текст, який виступає в ролі носія інформації.

   код - сукупність знакових засобів, які використовуються при передачі повідомлення. Якщо дві людини не володіють однією і тією ж мовою, вони не можуть вступити в комунікацію. Як код можуть виступати мова, зображення і навіть окремі предмети, використовувані в знаковій функції;

   канал - засіб, який використовується для передачі інформації;

   шум - будь-які фактори, які перешкоджають адекватній передачі інформації, тобто призводять до того, що одержувач розуміє повідомлення не правильно або взагалі не може зрозуміти. [2]

До перешкод відносяться стереотипи, тобто стійкі думки з приводу людей і ситуацій, або відмінності в статусі, з якими пов'язано упереджене відношення до співрозмовника. Природно, перешкодою для обміну інформацією можуть служити і технічні неполадки у власному сенсі слова (наприклад, погана робота факсу). Нарешті, спотворення або втрата інформації відбувається під дією фізіологічних і психологічних причин: втомі, слабкій пам'яті, забудькуватості, неуважності партнерів, їх лінь або навпаки, імпульсивність, що не дозволяють зосередитися, зайвій емоційності, нетерплячості і т.д.

Комунікація - це складний процес, що включає численні дії, які здійснюють його учасники. Можна виділити наступні етапи комунікації:

   формування повідомлення – тобто яка інформація повинна бути передана кому вона буде передана, яким чином це буде зроблено і т. Іншими словами, разом, з повідомленням формується і намір, план дій;

   кодування - етап, на якому інформація вдягається в слова або інші знаки, що об'єднуються в рамках одного тексту;

   передача повідомлення, для якої використовуються ті або інші канали комунікації;

   декодування - процес «розшифровки» розуміння повідомлення і наміру, що стоїть за ним;

   зворотний зв'язок - реакція одержувача на передану йому інформацію, яка дозволяє відправникові зрозуміти, що його повідомлення або було сприйнято правильно або неправильно, або взагалі не було сприйнято.

Види комунікацій

У менеджменті комунікації прийнято ділити на зовнішні і внутрішні. Зовнішні комунікації протікають між організацією і її середовищем. До них можна віднести:

1)       комунікації із споживачами;

2)       комунікації з громадськістю;

3)       комунікації з державою і державними структурами.

Внутрішні комунікації - це комунікації, які мають місце в рамках організації: між окремими працівниками, між підрозділами.

Оскільки будь-яка організація ієрархічно організована, можна виділити наступні види внутрішніх комунікацій: вертикальні, горизонтальні і діагональні горизонтальні комунікації. Вертикальні комунікації - це спілкування між керівником і підлеглим. До них відносяться розпорядження, накази, рекомендації, які керівник дає підлеглому а також звіти, повідомлення про виконання завдання. Прийнято виділяти два види вертикальних комунікацій: 1) комунікації між підрозділами, що знаходяться на різних рівнях організаційної ієрархії; 2) комунікації між керівниками і підлеглими. [3]

Горизонтальні комунікації - основне завдання таких комунікацій полягає в координуванні дій різних суб'єктів (працівників або підрозділів) в рамках виробничого процесу. Горизонтальні комунікації грають дуже важливу роль, оскільки дозволяють погоджувати дії при контролі за витратами, розподілі ресурсів, збуті продукції, а також допомагають встановлювати рівноправні відносини між підрозділами.

Діагональними називають комунікації, що зв'язують підлеглих і начальників різних відділів, тобто комунікації, які поєднують в собі властивості горизонтальних і вертикальних комунікацій.

Внутрішні комунікації можуть бути міжособовими і організаційними. Міжособові комунікації зв'язують двох (або більш) чоловік. Організаційні комунікації припускають, що в комунікації вступають дві (або більш) групи людей, кожна з яких має свої власні інтереси. До організаційних відносять також комунікації, які пов'язують одну людину з групою. Іншими словами, до організаційних відносять такі комунікації, при яких хоч би один з учасників представлений групою.

Комунікації можна розділити на формальні і неформальні. Формальні комунікації - це комунікації, які зв'язують окремі елементи організаційної структури, витікають з цілей, що стоять перед організацією, і встановлюються за допомогою правил, закріплених в посадових інструкціях і внутрішніх нормативних документів, які регламентують взаємодію працівників або підрозділів.

Неформальні комунікації виникають в будь-якій організації, але зазвичай не мають відношення до її безпосередніх потреб. Вони нерідко можуть бути джерелом інформації, важливої з погляду швидкого ухвалення рішень. [4]

В той же час неформальним комунікаціям не можна довіряти. Вона може бути недостовірною (ефект «зіпсованого телефону»), суб'єктивною (оскільки у вигляді чуток розповсюджується тільки суб'єктивно значуща інформація), неповною (нерідко ця інформація оформляється за допомогою виразів «говорять», «начебто» і т. п.). З цієї причини будь-яку інформацію, поширювану таким чином, слід ретельно перевіряти.

З погляду засобів спілкування комунікацію підрозділяють на вербальну (словесну, яка реалізується у вигляді письмової і усної мови) і невербальну (до неї відносять міміку, жести, а також різноманітні зображення, наприклад, графіки, діаграми і гістограми).

Доцільно також розрізняти типи комунікації залежно від того, які потреби стоять перед її учасниками:

1) комунікація може виникати в тому випадку, якщо її ініціаторові необхідна інформація;

2) комунікація може виникати в тому випадку, якщо її ініціаторові необхідно передати інформацію, потрібну іншій людині, організації або її підрозділу;

3) комунікація може обслуговувати емоційні потреби учасників спілкування (наприклад, якщо їм необхідно виговоритися або розповісти про подію, що викликала сильну емоційну реакцію);

4) комунікація спалить бути направлена на узгодження дій, на організацію спільної діяльності.[4]

Внутрішні комунікації організації. Внутрішні комунікації грають дуже важливу роль як в діяльності організації в цілому, так і в діяльності її підрозділів, а також в діяльності кожного працівника.

Одна людина зв'язана комунікаційними зв'язками з безліччю інших людей, що як належать до тієї ж організації, так і знаходяться за її межами (наприклад, з клієнтами, постачальниками і замовниками). Саме цю сукупність комунікативних зв'язків позначають за допомогою поняття «Комунікаційної мережі», під якою мають на увазі сукупність певним чином об'єднаних людей, в процесі комунікації і зв'язаних інформаційними потоками.

Приведемо один приклад. Комунікаційна мережа може впливати на скорочення або збільшення розриву між посланим і отриманим повідомленням. Комунікаційна мережа будується на основі вертикальних. горизонтальних і діагональних зв'язків. Чим більше учасників залучено в комунікативну мережу, тим більше складною буде її структура.

Одне із завдань організаційної структури управління полягає в тому, щоб додати інформаційним потокам правильний напрям. Будь-який працівник і будь-який підрозділ є в тому або іншому ступені інформаційно залежними. Це означає, що в своїй діяльності вони потребують інформації, якою володіють інші працівники або підрозділи. Так, наприклад, будь-який відділ збуту повинен знати, скільки було проведено одиниць продукції, щоб пропонувати її клієнтам і встановлювати терміни, в які продукція може бути до них доставлена. З іншого боку виробничий відділ повинен знати, наскільки їх продукція затребувана, а точніше, яка кількість одиниць продукції йде за один день, за тиждень, за місяць. Якщо працівники виробничого відділу не володітимуть цією інформацією, вони не зможуть таким чином організувати свою діяльність, щоб необхідна кількість товару завжди була на складі і склад в той же час не був переповнений. Працівників і підрозділу, що знаходяться в положенні інформаційно залежних, можна назвати споживачами інформації.

Працівників і підрозділи, які володіють важливою для інших інформацією, можна назвати носіями інформації. Бути носієм інформації - ще не означає потребувати її. На жаль, працівники не завжди розуміють, наскільки важливою може бути для інших інформація, якою вони володіють.[5]

Існує декілька типів внутрішніх комунікацій.

1. Міжрівневі комунікації. Тут можна виділити два підтипи: 1)  Висхідні комунікації і 2)  Низхідні комунікації.

1.1. Висхідні комунікації. Ці комунікації виконують функцію сповіщення керівництва про те, що відбувається на нижчих рівнях, завдяки таким комунікаціям керівництво дізнається про те, які проблеми є зараз, які проблеми можуть виникнути в найближчому майбутньому і що було зроблене для вирішення проблем, про які вже відомо.

Необхідно мати на увазі, що висхідні комунікації – це не обов'язково комунікації, що включають тільки двох учасників. Фактично, вони можуть сполучати рядових працівників з керівниками вищої ланки.

1.2. Низхідні комунікації. Можуть шикуватися в ланцюжок, сполучаючи керівників вищої ланки з рядовими працівниками. Розглянемо приклад. Допустимо, що заступник генерального директора по виробництву (керівник вищої ланки) повідомляє керівника заводом (керівник середнього рівня) про майбутні зміни у виробництві продукту. У свою чергу, керівник заводом винен інформує про це підлеглих йому керівників.

Наприклад, співробітники торгового відділу організації можуть відмітити, що іноді для того, щоб підготувати накладну на товар, доводиться чекати достатньо довгий час, оскільки в цей час бухгалтер виконує інші операції, а самі співробітники не мають можливості підготувати накладну самостійно.

Опосередкований характер комунікації виконує в цій ситуації дуже важливу роль. Завдяки ньому «відсівається» інформація, і керівник вищої ланки захищається від необхідності вирішувати приватні питання, які можна вирішити на нижчому рівні. В той же час наявність опосередкованого зв'язку між рядовим працівником і керівником середньої або вищої ланки дозволяє відібрати серед неважливої інформації ту, яка дійсно представляє інтерес і може бути корисною для організації в цілому. Таким чином, до речі, зазвичай і упроваджуються корисні ідеї і пропозиції, висловлені рядовими співробітниками (тим більше що відомі випадки, коли такі пропозиції давали крупним підприємствам можливість заощадити мільйони доларів). [6]

1.3. Міжрівневі комунікації можуть носити:

індивідуальний характер (конкретна людина, що займає керівний пост, вступає в контакт з іншою людиною, яка йому підкоряється)

груповий характер.

Як показали дослідження, приблизно 2/3 всіх комунікації – це комунікації між керівниками і їх безпосередніми підлеглими. Такі комунікації зазвичай стосуються прояснення завдань, пріоритетів і очікуваних результатів, проблем ефективності роботи, досягнення визнання і винагороди, важливих з погляду мотивації, розвитку здібностей підлеглих, збору інформації про назріваючу або реально існуючу проблему або сповіщення підлеглого про прийдешню зміну. Крім того, в таких комунікаціях можуть висловлюватися важливі ідеї щодо тих або інших аспектів роботи і її організації.

2. Горизонтальні комунікації.

До горизонтальних комунікацій відносять інформаційний обмін між службами і відділами (а також їх співробітниками), які не знаходяться в безпосередній залежності один від одного, тобто розташовуються на одному рівні управлінської ієрархії.

Зокрема, тісні контакти між керівниками виробничих і маркетингових підрозділів дуже важливі з погляду вироблення правильної товарної стратегії. Вони дозволяють контролювати об'єми продукції, що випускається, відповідно до вимог ринку (як у бік їх збільшення, так і у бік їх зменшення).

Від того, наскільки рівноправні підрозділи усередині організації і наскільки злагоджено вони діють, в значній мірі залежить задоволеність працівниками результатами своєї праці.

Горизонтальні комунікації також, можуть бути як індивідуальними, так і груповими. Комунікації усередині підрозділу або відділу допомагають згуртувати колектив, перетворити його на команду, а отже, підвищити мотивацію і задоволеність працівників. З цієї причини керівник повинен стимулювати будь-які контакти підлеглими (наприклад, у форму нарад, на яких виробляються рішення, що знаходяться в їх компетенції).

Зовнішні комунікації організації. Щоб представити, наскільки складними є комунікації організації з її зовнішнім середовищем, можна розглянути основні цільові аудиторії, з якими їй доводиться контактувати. Цільові аудиторії – це групи людей, що не належать до організації, кожна з яких надає певну дію на її функціонування. Мета комунікації з кожною з цільових груп полягає в такій дії на них, яка приводила б до зміни їх поведінки убік, вигідний для організації.

Зовнішні комунікації організації можна розділити на дві основні групи: 1) комунікації з діловими партнерами і 2) комунікації, направлені на просування товару або створення репутації фірми, а також групи людей, здатних вплинути на організацію.

Комунікації, направлені на групи людей, здатних зробити вплив на діяльність організації, просування товару і створення репутації організації, включають рекламу і зв'язки з громадськістю.

Зв'язки з громадськістю як самостійна сфера діяльності оформилися на рубежі XIX–XX століть. В даний час зв'язки з громадськістю використовуються в основному для знаходження взаєморозуміння між організацією і суспільством, а також для того, щоб попереджувати можливі негативні події, здатні вплинути на репутацію організації.

1.2.           Неформальні комунікації як невід’ємний елемент в управлінні організацією.

Дослідження свідчать, що менеджери 50-90% робочого часу витрачають на комунікаційні процеси. Керівники різних рівнів займаються цим постійно, щоб реалізувати свою роль у міжосо-бистісних відносинах, інформаційному обміні, в процесах прийняття рішень, в плануванні, організації, мотивації й контролі. Саме тому, що обмін інформацією входить до всіх видів управлінської діяльності, комунікацію називають процесом, який поєднує частини підприємства в одне ціле. Якщо ліквідувати комунікацію, то підприємство перестане бути керованим і його діяльність набуде хаотичного, некоординованого характеру.

Теорією комунікації займаються спеціалісти в галузі психології, мовознавства, математичної логіки, електроніки та інших наук. Учені досліджують види інформації й способи її передання з точки зору впливу на поведінку окремих осіб і колективів. Згідно з теорією комунікації їх бажана поведінка досягається лише через розуміння й узгодженість із прийнятою інформацією. Щоб здійснювати комунікацію ефективно, тобто передавати певні повідомлення у формі методичних вказівок, інструкцій, наказів, доповідей, звітів тощо, потрібно враховувати ряд факторів: підбір слів при формулюванні повідомлень, настрій, самопочуття, потреби адресатів та ін.[7]

В кожній організації, крім формальних комунікаційних каналів, існує і неформальний спосіб передачі інформації. Неформальні комунікації – це обмін інформацією (здебільшого чутками) поза каналами, передбаченими організаційною структурою. Вони можуть здійснюватися спонтанно, при зустрічі добре знайомих людей, що мають доступ до різних джерел інформації, а можуть провокуватися навмисне для того, щоб пересвідчитися у достовірності офіційної інформації (доповнити її) чи визначити реакцію підлеглих на деякі зміни, що здійснюються, чи плануються в організації. Інформація, отримана неформальними каналами, є досить цінною для керівника, оскільки надходить набагато швидше і доповнює офіційну, надіслану формальними каналами. Вона також є гарним засобом зворотного зв'язку. Однак не можна допускати, щоб вона домінувала у стосунках між керівниками та підлеглими, оскільки в організації може розвинутися атмосфера “стукацтва” та недовіри.[8]

Неформальні комунікації не санкціоновані менеджментом, підтримують формальні комунікації, заповнюють розриви у формальних комунікаціях і переслідують наступні цілі:

- задоволення потреб працівників організації у соціальній взаємодії;

- покращення результатів діяльності організації шляхом створення альтернативних, більш ефективних каналів обміну інформацією.

Неформальні комунікації, так само, як і формальні, можуть бути вертикальними, горизонтальними та діагональними. Але їм не притаманна усталеність, вони можуть виникати спорадично, час від часу і з випадковими особами. Хоча, у разі родинних чи дружніх зв'язків, можуть бути тривалими і плідними. Характерною особливістю їх є те, що на них важко впливати і неможливо контролювати, тому керівникам варто вживати запобіжних заходів для того, щоб попередити витік конфіденційної інформації за коло осіб, які мають до неї доступ, особливо якщо йдеться про комерційні чи технологічні таємниці, ноу-хау тощо. [9]

Позитивні характеристики системи неформальних комунікацій:

1. Швидкість передавання інформації.

2. Потенційна можливість доповнювати формальні канали комунікацій.

3. Передбачливий характер комунікацій.

4. Оперування, як правило, останніми новинами тощо.

До неформальної комунікації дослідники відносять неформальні чутки, комунікаційні ролі членів організації («зв'язковий », «сторож», «лідер думки», «космополіт»тощо), а також міфи, стереотипи, плітки, що функціонують в інформаційному полі організації (від чуток останні відрізняються, перш за все, націленістю на передачу інформації про особисті справи співробітників, а не про загальноорганізаційні проблеми).

У кожному трудовому колективі є співробітники, які є ініціаторами збору інформації неформального характеру, яку вони використовують на свій розсуд, надаючи її керівництву або розпалюючи міжособистісні конфлікти. Розглянемо основні мотиви і прийоми такої поведінки.

«Корпоративне шпигунство»

Предметом можуть бути клієнтські бази менеджерів з продажу, наукові розробки, статистичні матеріали, номери «потрібних» телефонів і т.д. Як правило, ініціатор у відсутність колеги зламує систему (якщо інформація знаходиться на електронних носіях), копіює, фотографує документи з паперових носіїв або просто зчитує з монітора візуально. Мета - використання інформації для розширення сфери своєї діяльності та просування.

«Шантаж»

Предмет - вчинки або висловлювання колег. Принцип - «якщо ти підеш мені назустріч, то я нікому не розкажу, що ти ...». Мета - утримання позицій.

«Фотографія робочого дня» .

Це ретельне спостереження за поведінкою співробітників у процесі їх діяльності без наділення відповідними повноваженнями. Мета - збір компрометуючої інформації.

Існує вислів: «в установі більше за всіх знає прибиральниця». До таких прийомів схильні співробітники, що виконують рутинні завдання (діловодство, заповнення накладних і т.д.), постійно присутні в офісі.

«Статистика»

Прийом аналогічний попередньому з тією лише різницею, що предметом є всілякі статистичні дані, необхідні в діяльності компанії. Ініціатор знає більшість цифр практично напам'ять, що дає йому перевагу перед колегами: він частіше вхожий до кабінету керівника. Мимохідь нехитро надає керівнику інформацію про промахи колег, їх особистого життя і деяких висловлюваннях. Мета - схвалення керівництва.

«Особисте життя»

Предмет - особисте життя колег. Ініціатор, користуючись нагодою, викликає вас на довірчу розмову про сімейні проблеми. Розповідаючи факти зі свого життя, підстьобує вас продовжити бесіду. Мета - задоволення цікавості. З часом ви дізнаєтеся, що про ваше особисте життя в компанії ходять легенди.

«Провокація»

Предмет - міркування колег про стиль керівництва начальника, трудовому розпорядку і т.д. Ініціатор вживає різкі висловлювання у вашій присутності з приводу деяких сторін управління компанією, особистих якостей колег і т.д. Заздалегідь відчуваючи ваше ставлення до даних аспектів, здійснює підстроювання під особистість, провокуючи і вас до певних висловлювань. Мета – вимога «озвучити» ставлення до даної проблеми. При нагоді може довести інформацію до відома «потрібної» людини.

«Споглядання»

Предмет - вся сукупність явних і неявних фактів і цифр. Ініціатор посилено збирає інформацію, застосовуючи всі перераховані прийоми. Свідомо встановлює інформаційний бар'єр до «кращих часів», вичікуючи свого «зіркового» години. Спостерігаючи за подіями, аналізує дані, розставляючи крапки над «і». [10]

Існує кілька методів протидії пліткам:

Підтвердження пліток. Іноді для запобігання подальшого "нашарування" сюжету краще підтвердити слух. Часом чесне визнання підвищує довіра до джерела, і допомагає контролювати наступний хід подій. Підтвердити слух може представник керівництва компанії, що має довіра серед колективу. Підтвердження слуху можливо за допомогою збору й інформування керівників для подальшого поширення інформації усередині відділів.

Спростування пліток. Офіційне спростування слуху доречно лише за умови, що дане джерело користується повагою й довірою в аудиторії. Тоді потрібно прямо вказати на зміст слуху, його причину й викласти альтернативну версію подій. Спростувати слух можливо в умовах загальних зборів з авторитетним представником компанії, у рідких випадках доцільно використати PR - технології.