Непродовольчий ринок

                                                        Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………………………2

  1. Сутність та значення інфраструктури товарного ринку в ринковій економіці………………………………………………………………………………………….…7

  2.Організація торгівлі на ринках…………………………………………….……...17

  2.1 Характеристика ринкового господарства і його структурних елементів……………………………………………………………………………………….…19

2. Класифікація підприємств ринків………………………………………....20
3. Структурні елементи підприємствринків…………………..………….23

  3. Особливості організації торгівлі на непродовольчому ринку…..25

  3.1. Організація роботи автомобільного ринку м. Тернополя………29

  3.2 Послуга як складова частина непродовольчого ринку…………...33

  4. Напрямки вдосконалення функціонування ринків……………………40

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури 
 
 
 

                                                              Вступ

У багатьох країнах ринок має цілком визначений набір загальних ознак, який дає можливість судити про ступінь ринкових відносин. Тому в першу чергу ми повинні з'ясувати все, що розкриває родові ознаки ринку для того, щоб простежити, як вони далі проявляються в ринковій економіці України. У буденному розумінні ринок -це базар. У кращому випадку ринок розуміється як поєднання попиту і пропозиції, або як місце, де відбувається купівля-продаж товарів. Такі визначення відображають особливості ринку, що лежать на поверхні явищ. Але вони не виявляють глибинних властивостей ринку як економічного феномена й не є достатньо конструктивними, щоб зрозуміти його роль в економічній системі. Насправді ж поняття "ринок" значно ширше , й визначити його зміст якимось одним формулюванням досить важко. Проте можна вибрати три з багатьох визначень, які зустрічаються найчастіше в нашій і зарубіжній літературі. На нашу думку, вони найбільш чітко відображають багатогранну суть і роль ринку.

Ринок, по-перше, розуміється  як місце, де відбувається процес купівлі-продажу  результатів людської діяльності, а  отже, як сфера підприємницької діяльності - бізнесу. Тобто, мова йде не лише про  купівлю-продаж товарів, а й про  інші результати діяльності людей, наприклад, діяльності інтелектуальної, фінансово-кредитної (позичкові капітали, цінні папери і т.д.). Предметом купівлі-продажу  виступає також інформація. Тому поняття "товарний ринок" - це лише елемент  загального поняття "ринок". По-друге, ринок - це сукупність економічних відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів  людської діяльності. В такому аспекті  ринок виступає як економічна категорія. По-третє, ринок - це місце, де відбувається остаточне визнання суспільством втіленої в результати діяльності праці.

Таке розширене  розуміння суті ринку дає можливість визначити його місце, роль і значення в процесі відтворення. Ринок виступає як момент, що опосередковує виробництво й споживання, і тому перебуває під їхнім впливом, а також сам впливає на них. На ринку можуть з'явитися лише ті результати людської діяльності, які задовольняють потреби суспільства в особі покупців. На ринку з'ясовуються реальні потреби суспільства. Ринок показує виробникам, що виробляти і в якій кількості. Нарешті, на ринку визначається вартість результатів людської діяльності, в тому числі й товарів. Трактуючи так широко поняття "ринок", не слід у той же час ототожнювати його з ринковою економікою. Ринок - це лише елемент ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва, розподілу й споживання.В економічній, а особливо в публіцистичній літературі, поруч зі словом "ринок" ми часто зустрічаємо прикметники "дикий", "тіньовий", "базарний", "стихійний" і т.д., ми ж ведемо мову про сучасний, цивілізованний ринок.

Характерні ознаки сучасного ринку

По-перше, сучасний ринок  є ринком покупців - це такий стан ринку, при якому пропозиція товарів перевищує попит на них при фіксованій ціні. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. Можна сказати "диктат споживачів" на відміну від "диктату продавців", характерного для нашої сучасної економіки. В такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного відтворення ділових, а не спекулятивних відносин. Тобто, він примушує підприємців шукати джерела своїх прибутків у першу чергу у сфері виробництва, а не у сфері купівлі-продажу.

Другою обов'язковою  ознакою сучасного ринку є  його конкурентний характер. Це означає, що в системі підприємства кожний суб'єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб'єктів. Можливість конкуренції між учасниками ділових відносин на ринку закладена в їх економічній самостійності (суверенітеті), базою якої є право розпоряджатися об'єктами ринкових відносин. Таке право в минулому базувалося на приватній власності підприємця. В сучасних умовах це може бути і приватна, і колективна, і державна власність. Неминучість конкуренції між підприємцями на сучасному ринку породжується пріоритетом покупців над продавцями. Як це розуміти? Намагаючись задовольнити запити споживачів, підприємці можуть реалізувати власний економічний суверенітет, лише вступаючи у взаємне суперництво за увагу споживачів. Зовсім інша картина складається на ринку продавців, ринку, характерному для нашої сучасної дефіцитної економіки. Тут конкурують між собою покупці за увагу продавців. Конкуренція охоплює також відносини між підприємцями й споживачами. Це конкуренція за ціни, якість товарів. Перемога тієї чи іншої сторони залежить від рівня розвитку економіки в цілому, а також від ступеня розвинутості ринкових відносин.

Третя ознака сучасного  ринку - стабілізація відносин між суб'єктами ринку на основі інтеграції. Сучасний ринок - це арена суперництва підприємців  та інших суверенних суб'єктів економіки (наприклад, покупців), кожному з  яких повинен бути гарантований його суверенітет і збереження його конкурентної потенції. А це можливо лише при умові протидії монополізації економіки й широкої інтеграції конкуруючих суб'єктів ринкових відносин. Тобто, мова йде про те, що ринок розвивається й функціонує ефективно лише тоді, коли суб'єкти ділових відносин, зберігаючи взаємне суперництво, в той же час зберігають і взаємну зацікавленість у протидії монополізації. Це досить складні процеси, і, як показує історичний досвід, тенденція до монополізації економіки все ж таки перемагає. Тому функцію координації суб'єктів ринкових відносин у цьому напрямку мусить брати на себе держава, проводячи певну антимонопольну політику.Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб'єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари й послуги, то в країні формується досить складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші види ринків. Їх можна розглядати в різних аспектах.

Так, з точки зору об'єктів обміну, ринки бувають: ринок засобів виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринок науково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок житла і т. д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти, золота та ін. Тобто, ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга має свій ринок.

З територіальної точки  зору, ринок може бути внутрішнім і  зовнішнім. Внутрішній ринок у свою чергу може бути національним, регіональним і локальним (місцевим). Національний - це весь внутрішній ринок даної країни, обмежений рамками її кордонів. Регіональний - ринок окремого територіального підрозділу (республіки, краю, області, району). Локальний - ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність населених пунктів. Регіональні й локальні ринки, на відміну від національних, не мають чітко окреслених кордонів.

Кожен вид ринку  має свої особливості. Всі вони тісно  пов'язані й органічно взаємодіють: якщо відбувається порушення в одному з них, то це викликає перебої в  роботі інших і системи в цілому.

Приклад. Розпад національного  ринку СРСР привів до серйозних збоїв у функціонуванні регіональних і локальних ринків у республіках. Утворення нових самостійних національних держав викликало необхідність формування цілого ряду нових національних і регіональних ринків, без яких економіка молодих держав нормально функціонувати не може.

Всі види ринків можуть бути зведені принаймні до чотирьох економічних утворень: ринок товарів і послуг; ринок грошей, ринок цінних паперів; ринок робочої сили. За ними стоять реально діючі вищеназвані ринки. В умовах поглиблення і розширення світогосподарських зв'язків товарні ринки втрачають національні і територіальні кордони, перетворюючись у світові товарні ринки, на яких виступають торговці всіх країн. Разом з тим продовжують існувати і відповідно відокремлені національні ринки окремих товарів в межах державних кордонів.

Товарний ринок  може бути структуризований таким чином:

З схеми, яка розміщена  вижче, виходить, що товарний ринок структуризується з врахуванням характеру взаємодії контрагентів — продавця і покупця. Він включає два сектори — закритий і відкритий. Закритий сектор — частина товарного ринку, в межах якого взаємодії покупця і продавця залежить від різних форм комерційних відносин. В цьому секторі існують обмеження юридичного характеру, різного роду взаємозалежності, угоди про спеціалізацію і кооперування, різні спеціальні торговельно-економічні, валютно-фінансові, воєнно-політичні угоди. Для цього сектору характерний високий ступінь цілеспрямованого впливу на ринок; з боку монополій, держави, обмежений вплив на ринок ринкової ціни (вона часто фіксується), відносна стійкість ринкових зв'язків і цін.

Метою цього дослідження  є вивчення сучасного стану та виявлення основних тенденцій розвитку та наслідки розвитку організації торгівлі на міському непродовольчого ринку.

Об'єктом дослідження виступає непродовольчий ринок.

Предметом дослідження  є аналіз та тенденції і наслідки розвитку непродовольчого ринку.

Стуктура. Дана курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Сутність та  значення інфраструктури товарного ринку в ринковій економіці.

Ефективне функціонування ринкової економіки обумовлюється  чіткою взаємодією всіх її складових: виробництва, розподілу, обігу та споживання. Узгодження та поєднання інтересів  суб`єктів ринкових відносин відбувається не тільки в умовах різкого зростання  обсягів виробництва та споживання, ускладнення їх структури, але й  одночасного скорочення природних  ресурсів та значного посилення конкуренції  в глобальному масштабі. За цих  обставин підвищується значення добре  розвинутої ринкової інфраструктури.

Під інфраструктурою  розуміють сукупність видів діяльності та відповідних суб`єктів, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва. Виникнення інфраструктури є результатом  розвитку продуктивних сил суспільства, поглиблення суспільного поділу праці. Високий рівень розвитку інфраструктури дає змогу з максимальною повнотою, комплексно використати весь виробничий потенціал, скоротити час перебування  речовинних чинників в процесі виробництва  та прискорити надходження товарів  до сфери обігу, довести матеріальні  блага до споживача та задовольнити його попит.

Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову інфраструктуру.

Щодо сутності кожної з названих інфраструктур слід зазначити, що в економічній літературі зустрічається  багато різних визначень.

Так, в ряді джерел виробничою інфраструктурою називають  сукупність галузей, що забезпечують нормальний хід суспільного відтворення, надаючи  послуги, пов`язані з обміном продукції  між підприємствами у сфері матеріального  виробництва, а також із надання  послуг інформаційного і ділового характеру.

Згідно з цим  тлумаченням, до виробничої інфраструктури належать транспорт різних видів, оптова торгівля та матеріально-технічне забезпечення, заготівля й збут продукції, підприємства та організації інформаційного і  ділового обслуговування.

Таке узагальнене  визначення та різнорідне об`єднання  не відповідають сучасному стану  розвитку суспільного виробництва. 

На наш погляд, більш конкретним та повним є розуміння  виробничої інфраструктури як сукупності видів діяльності та матеріальних об`єктів, які створюють сприятливі умови  для нормального ходу процесу  виробництва.

До соціальної інфраструктури економічна теорія відносить суб`єктів  сфери виробництва послуг та духовних благ: послуги у галузі права, безпеки, виховання, освіти, культури, соціального  забезпечення, охорони здоров`я, житлового  будівництва і т.п. Зважаючи на те, що основним суб`єктом, на який спрямована діяльність соціальної інфраструктури є людина, її часто називають соціально-побутовою  інфраструктурою.

Загально прийнятого визначення інфраструктури ринку немає. Відзначаючи, що інфраструктура являється  обов`язковим компонентом будь-якої цілісної системи проф. О.О. Бєляєв пише: “Щодо ринку, як самостійної підсистеми, інфраструктура – це сукупність інститутів, що обслуговують ринок і виконують  визначені функції по забезпеченню нормального режиму його функціонування”.

Інші автори вважають, що інфраструктура ринку – це система  підприємств і організацій, які  забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.

Наведені визначення не суперечать одне одному. Разом з  тим, необхідно більш чітко окреслити  склад та функції ринкової інфраструктури.

Ринкова інфраструктура – це сукупність спеціальних господарюючих  суб`єктів, діяльність яких спрямована на здійснення обігу товарів та послуг, забезпечення безперебійного функціонування ринкового механізму та їх інтенсифікацію. Вона покликана забезпечити загальні умови та правила діяльності ринкових суб`єктів. Її елементи не нав`язані  суб`єктам зовні, а породжені самими ринковими відносинами. Суб`єкти ринкової інфраструктури організаційно і матеріально забезпечують основні ринкові процеси: взаємний пошук суб`єктами ринкових відносин один одного, фізичне переміщення товарів, їх складування та зберігання, обмін товарів на гроші, рух грошових та інших платіжних засобів, а також виробничо-збутову та фінансову діяльність ринкових структур.

До основних функцій  ринкової інфраструктури відносяться: правове та економічне консультування підприємців та захист їх інтересів  у державних та приватних структурах, фінансова підтримка, кредитування, лізинг, страхування ризиків, регулювання  руху робочої сили, маркетингове, рекламне та інформаційне обслуговування.Інфраструктура формується в кожному конкретному  виді ринку. В складі інфраструктури сфери обігу особливе місце займає інфраструктура товарного ринку.

Інфраструктура товарного  ринку (в подальшому ІТР) – це сукупність видів діяльності та суб`єктів господарювання, які забезпечують безперебійний  обіг речовинних чинників виробництва  і товарів кінцевого споживання та надають комплекс послуг з метою  підвищення ефективності товарного  обігу та раціонального споживання товарів, більш повного задоволення  потреб та попиту споживачів.Вона створює  умови для більш швидкого обороту  товарних ресурсів в економіці, вдосконалення  ринкового процесу реалізації продуктів  праці, оптимізації комерційних  зв`язків, поліпшення матеріально-технічної  бази  обігу.

Завдяки діяльності суб`єктів інфраструктури товарного  ринку виробники мають можливість сформувати ефективні канали розподілу, щоб представити свій товар на ринку. Суб`єкти ІТР забезпечують рух  товарів від виробників до споживачів. Вони сприяють подоланню розбіжності  в часі, місці та праві власності, які відділяють товари та послуги  від споживачів, для яких вони призначені. Важливою є їхня роль у встановленні відповідності між попитом та пропозицією товарів. Більшість  виробників випускає у великій кількості  обмежений асортимент продукції, а  внаслідок діяльності суб`єктів  ІТР він трансформується в  споживчий асортимент, необхідний конкретному  споживачеві.

Від ефективної діяльності суб`єктів ІТР залежить загальний  обсяг та рівень витрат обігу, стан та швидкість обертання товарних запасів на всіх стадіях кругообігу товарів.Слід підкреслити, що сфера  діяльності інфраструктури товарного  ринку виходить далеко за його межі. Вона здійснює безпосередній вплив  на виробництво та раціональне використання товарних ресурсів, тісно співпрацює з іншими підсистемами інфраструктури сфери обігу.

Особливості діяльності суб`єктів інфраструктури товарного  ринку

В економічній науці  тривалий час точилась дискусія стосовно сутності, ролі та місця інфраструктури товарного ринку в системі  національного господарства. Деякі  автори висловлювали  та обґрунтовували думку, що інфраструктура первинна, а  виробництво вторинне. Інші – навпаки, стверджували, що

інфраструктура товарного  ринку є лише складова частина  суспільного виробництва, яка не відіграє самостійної ролі. Хибність як першого, так і другого твердження обумовлена двоїстим характером праці  та особливістю її продукту в інфраструктурі товарного ринку.Головною відмінністю  праці в інфраструктурі товарного  ринку від діяльності виробничих галузей є відсутність її продукту в матеріально-речовій формі.

Суб`єкти інфраструктури товарного ринку в значній  мірі приймають безпосередню або  опосередковану участь в суспільному  виробництві, але не створюють кінцевий продукт. Їх функціональне призначення  заключається в тому, що вони продовжують  процес виробництва в сфері обігу, а праця, яка при цьому витрачається, збільшує вартість сукупного продукту хоч і не змінює матеріально-речової  форми товару. Тому діяльність більшості  суб`єктів ІТР відноситься до продуктивної, а продуктом цієї діяльності є послуги.

Стосовно сутності послуг в економіці не вироблене  загально прийняте визначення. Більшість  фахівців використовують визначення та характеристику послуги зроблені К.Марксом: “Цей вислів означає взагалі не що інше, як ту особливу споживчу вартість, яку створює ця праця подібно  всякому іншому товару, але особлива споживча вартість цієї праці отримала тут специфічну назву “послуга”, тому що праця робить послуги не в якості речі, а в якості діяльності”. В теорії К.Маркса виділено два види послуг: “послуги .... утілені в товарах, інші ж послуги, навпаки, не залишають  відчутних результатів, існуючих окремо від виконавців цих послуг”. В.Д. Маркова наводить визначення послуги, зроблене американським фахівцем Т. Хіллом: “послуга – це зміна стану  образу або товару, який належить будь-якій економічній одиниці, та відбувається внаслідок діяльності іншої економічної  одиниці з попередньої згоди  першої. Таке визначення дозволяє розглядати послуги як конкретний результат  економічно корисної діяльності, яка  проявляється у вигляді товару, або  безпосередньо у вигляді діяльності. Економічна корисність робить послуги  об`єктом торгівлі. Продуктом діяльності інфраструктури товарного ринку  частіше всього є “інтегрований  товар”, продаж якого супроводжується  наданням комплексу послуг. Головна  відмінність послуг, які пов`язані з продажем та використанням товару в матеріально-речовій формі від інших видів послуг заключається в тому, що вони невіддільні від цього товару, не існують окремо від нього. Товар може продаватись без надання послуг, але послуги без товару неможливі. Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, що праця по наданню послуг в процесі фізичного обігу товарів в матеріально-речовій формі є продуктивною, а суб`єкти, які їх надають, продовжують процес виробництва у сфері обігу. Продуктом цієї праці є послуга у вигляді корисної дії, або вигоди, яку може отримати споживач.В теорії маркетингу послуги, які надаються при продажу товару або пов`язані з його використанням, тобто направлені на реальний товар, називають матеріальними.

Другу велику групу  складають нематеріальні послуги.

Властивості послуг інфраструктури товарного ринку  обумовлюють необхідність формування її суб`єктів на різних рівнях господарської  ієрархії – регіональному, галузевому та на рівні підприємства.

Суб`єкти ІТР обслуговують різних товаровиробників, так як продукт  їхньої праці має загальний характер. Адже, щоб товар став дійсно корисним, тобто реальною вартістю, він повинен  бути доставленим у вказане місце, у визначений час та  обумовленій  кількості та якості, тобто у повній відповідності із побажаннями споживача, незалежно від того, хто ним  являється.Особливу роль в цьому  процесі відіграють нематеріальні  послуги інфраструктури товарного  ринку. До нематеріальних відносять  послуги, які не можна побачити, спробувати на смак, поторкати, почути або понюхати перед тим, як придбати. Це стосується перш за все інформаційного обслуговування, консультування тощо.

Ринкова інфраструктура за допомогою своїх елементів  виконує різноманітні функції. Їх можна  класифікувати за спрямованістю  діяльності на окремі складові процесу  товарного обігу:

товарного ринку  стосовно складових 

процесу товарного  обігу

Суттєвою класифікаційною  ознакою розподілу функцій є  склад і характер послуг, які надають  під час виконання їх. За цією ознакою можна виокремити такі групи  функцій:

торговельно-посередницькі;

посередницькі;

інформаційні та організаційно-комерційні;

виробничо-технологічні;

транспортно-експедиторські (логістичні);

орендні (лізингові);

розрахунково-кредитні;

страхові, аудиторські  тощо.

Кожна із цих груп функцій передбачає конкретні види робіт, що їх виконують суб’єкти інфраструктури товарного ринку.За сучасних умов найбільша  питома вага припадає на торговельно-посередницькі  функції. До них зазвичай належать закупівля  товарів у виробників та продаж їх споживачам; визначення попиту на товари й розміщення замовлень на їх виготовлення серед товаровиробників; закупівлю  товарів на замовлення споживачів; дрібнооптова та роздрібна торгівля; продаж товарів споживачеві в  формі спеціально скомплектованих  партій товару; продаж товарів та забезпечення ними споживачів за погодженим графіком тощо.Суттєві особливості має  виконання посередницьких функцій. Стосовно сутності посередницької діяльності існують різні міркування, але  більшість фахівців наголошують, що це діяльність господарських суб’єктів, які перебувають між двома  іншими суб’єктами товарного ринку, з встановлення між ними взаємозв’язку  стосовно обміну товарами або у вигляді  інформаційно-комерційних послуг. Посередник здійснює зв’язок із товаровиробником необхідних споживачеві товарів  та послуг, отримує інформацію про  наявність, умови продажу їх, створює  умови для проведення торговельних переговорів та укладання відповідних  угод. Важливою функцією посередника  є пошук вільних виробничих потужностей  з виконання спеціальних високотехнологічних  різновидів робіт і надання цієї інформації зацікавленим суб’єктам  господарювання. Виконання посередницьких функцій безпосередньо не пов’язане  зі здійсненням актів купівлі-продажу, але робить цей процес упорядкованим, надійним і взаємовигідним.

Інформаційні й  організаційно-комерційні функції  охоплюють діяльність з надання  суб’єктам ринкових відносин комерційної  інформації, яка містить відомості, необхідні для організації закупівель та збуту продукції і насамперед інформацію про потенційних виробників товару, ціну товару, способи доставки вантажів тощо.Важливу роль в реалізації цих функцій відіграють рекламні фірми та виставкові центри. Реклама  дає споживачеві змогу отримати широку й об’єктивну інформацію про  якість, ціну, способи використання та інші деталі, які покупцям треба  знати, щоб зробити правильний вибір. Аналогічні завдання виконують і  виставкові центри. Вони інформують зацікавлених суб’єктів про наявність певного  товару, певної марки, повідомляють, що товар характеризується певними  якісними та споживчими показниками, демонструють його відмінності та переваги над  аналогами в процесі використання. Великим попитом користується маркетингова інформація, що містить результати аналізів і прогнози кон’юнктури  ринку певного виду товару, ціни, прогнозові обсяги попиту та пропозиції товару, його асортимент, рівень конкуренції  та інші показники ринкового механізму. Виконання цих послуг пов’язане  із необхідністю вдосконалення державного статистичного обліку, що має відображати  не лише стан товарного ринку, а й  діяльність суб’єктів ринкової інфраструктури. Без систематичного розроблення, нагромадження, аналізу й оприлюднення такої  інформації неможливі ані державне регулювання сфери обігу товарів, ані дія механізмів ринкового  саморегулювання.

Виробничо-технологічні функції пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері  обігу. Це функції з надання товарам  підвищеної виробничої готовності, з  попередньої підготовки матеріальних ресурсів до споживання, із запровадження  ресурсозберігальних технологій тощо.Ця група функцій тісно пов’язана  із транспортно-експедиторськими, які  мають на меті транспортування товарів  до місць споживання, формування оптимальних  маршрутів перевезення та вибір  раціональних видів транспорту, укладання  договорів на перевезення товарів  згідно із узгодженими графіками  тощо.

Лізингові функції  зумовлені розвитком прокату  технічних засобів, наданням у довгострокову  оренду товарів виробничо-технічного призначення тривалого використання.

Розрахунково-кредитні та страхові функції передбачають такі види діяльності, як фінансові розрахунки, товарне кредитування, страхування  комерційних ризиків.