Нормативно правовой акт

     ВСТУП 

     Для того, щоб стати реальністю і успішно виконувати свої регулятивні та виховні функції, право повинно мати зовнішню форму виразу. Зовнішню форму виразу називають одночасно джерелами та формами права. Ці поняття взаємопов’язані, але не тотожні: джерело розкриває витоки причини та закономірності його розвитку, сам процес виникнення права, а форма права показує, як зміст права організований і виражений зовні.

     Поняття «джерело права» вживається у чотирьох значеннях: ідеологічному, матеріальному, інституційному і юридичному.

     Джерела права в матеріальному значенні-це економічні, політичні та інші умови, що обумовлюють виникнення права.

     Джерела права в ідеологічному значенні - це ідеї, концепції і теорії, покладені в підставу правових норм.

     Джерела права в інституційному значенні - це правотворча діяльність суб’єктів офіційного творення права: держави, органів, які надають нормі права загальнообов’язкових характер.

     Поняття «юридичне джерело права» і « форма права» мають однакове значення, оскільки форма права - це вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні способи вираження змісту права.

     Головним юридичним джерелом і формою права сучасної є нормативно-правовий акт, бо для кожного громадянина, де б він не працював i якою б діяльністю не займався, право завжди є тим або іншим актом. В ньому виражається більшість правових норм, які регулюють найбільші з точцi зору особистостi, ii потреб та iнтересiв, суспiльнi вiдносини. Нормативно-правовi акти як джерела права починають видаватися з встановлением централiзованої держави. З його допомогою встановлюються, змiнюються або скасовуються норми права. Тому важливо добре знати, вмiло i правильно застосувувати нормативно-правові акти. Особливо це важливо для юристiв, бо саме вiд них залежить формування нормативно-правових актiв.

     Актуальність питання нормативно-правових актів полягає у поліпшенні правотворчої діяльності та складністю застосування нормативно - правових актів, що обумовлено безліччю документів по тому ж самому питанню, прийнятими різними органами в різний час.

     Фундаментальні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених дають уявлення про істотні переваги нормативно-правового акту перед іншими джерелами права, його юридичні властивості, особливості та дії; момент набуття чинності та момент припинення його дії аналізували сучасні вітчизняні дослідники: Скакун О.Ф., Копейчиков В.В., В. Котюк, О. Михайленко, В. Колісник. Під час своєї роботи я відав перевагу підручнику Скакун О.Ф «Теорія держави і права», тому що в ньому просто та доступно роз’яснювалась сутність поняття «нормативно-правовий акт». Деяким проблемам значення місця і ролі нормативно-правового акту в політичному, економічному житті суспільства були присвячені роботі зарубіжних вчених: Алексєєв С.С., Венеєв Ю.А., Тихомиров Ю.А. та інших.

     Метою даної курсової роботи є з`ясування місця й ролі нормативно-правового акту у системі законодавства України. Дослідження проблематики юридичної сили, набуття чинності нормативно-правового акту та моменту припинення дії дає змогу більш предметно аналізувати нові актуальні й складні питання врегулювання відносин у державі законом. Для цього треба:

     - розкрити поняття, ознаки види нормативно-правового акту.

     - розкрити, чим нормативно - правовий акт відрізняється від інших джерел права;

     - розкрити поняття закону та підзаконного акту, його ознаки;

     - з’ясувати основні напрями дії нормативно-правового акту;

     - розглянути питання щодо функціонування системи нормативно-правових актів;

     Предметом дослідження є місце нормативно-правового акту в системі законодавства України, їх значний вплив на діяльність суспільства, здійснення реалізації нормативно - правових актів для формування демократичної, соціальної-правової держави та громадянського суспільства.

     Структура роботи складається з вступу, чотирьох розділів, висновків та списку літератури. 

     РОЗДІЛ 1: Нормативно-правовий акт. Поняття. Ознаки 

     Серед сучасних джерел права нормативно правовий акт посідає перше місце. В нормативно - правових актах закріплюються норми, які враховують інтереси більшості і меншості в цілому та координують їх в залежності від економічних, соціальних, національних і міжнародних відносин у конкретний історичний період.

     Нормативно-правовий акт - це офіційний акт-документ уповноважених суб’єктів правотворчості, який встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. До нормативно-правових актів належать конституції, закони та нормативні рішення органів виконавчої влади.

     На відміну від акта застосування права, нормативно - правовий акт спрямований на регулювання типових і схожих суспільних відносин і розрахований на неодноразове застосування без вказівки на конкретну особу, тоді як акт застосування спрямований на регулювання конкретних життєвих ситуацій і в ньому вказується конкретна особа. На відміну від акту тлумачення норм права (наприклад постанови Верховного Суду України), нормативно правовий акт видається або санкціонується компетентним органом, який має правотворчі повноваження або в процесі референдуму. Як джерело права нормативно правові акти мають переваги перед іншими джерелами права:

• нормативно-правовий акт, в силу традиційно встановлених правил вважається найліпшим засобом оформлення вже установлених норм права

     - в силу своєї чіткості і визначеності нормативно-правовий акт «легкий» в застосуванні.

     До нього, як відмічають теоретики і практики, легко відсилатися при вирішенні справ, вносити відповідні корективи, стежити за його виконанням, та контролювати його. Нормативно-правові акти мають ряд специфічних ознак, що відрізняють їх від інших актів, особливо від правозастосувальних, які носять формально-визначений характер.

     Специфічні ознаки нормативно-правового акта:

     1. Приймається або санкціонується вповноваженими на те органами держави або народом (референдум).

     2. Завжди містить нові форми права, або змінює (скасовує) діючі.

     3.Відповідає Конституції, міжнародним договорам держави, не суперечить актам вищої юридичної сили.

     4. Містить у собі загальнообов’язкові правила (норми) поведінки.

     5. Складається з дотриманням правил нормотворчої техніки: має письмову форму та атрибути, що дозволяють відокремити його від інших документів-найменування акта, найменування ухваливших його органів, дату прийняття, номер, підпис уповноваженої посадової особи та інше (реквізити).

     6. Приймається з додержанням правил нормотворчої процедури.

     7. Має визначену юридичну силу в залежності від місця акта в системі нормативно-правових відносин і від рівня ухвалившого його органа.

     8. Діє протягом визначеного терміну.

     9. Охоплює конкретну територію.

     10. Доводиться до відома населення в установленому законом порядку-публікується в офіційних спеціальних виданнях. В Україні закони і постанови парламенту містяться на сайті Верховної Ради України, публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України»; постанови Кабінету Міністрів-у «Зібраннях постанов уряду України» і газеті «Урядовий Кур’єр»; закони і підзаконні акти-у журналі «Офіційний вісник України»

     Також акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно обнародувані через телебачення і радіо.

     11. У нормативно-правових актах норми права групуються за статтями та структурними утвореннями: розділам, главам, статтям (наприклад в Сімейному кодексі, розділ «Шлюб. Права та обов’язки подружжя», глава 8 « Право спільної сумісної власності», стаття 63 « Здійснення подружжям права спільної сумісної власності»)

     нормативний правовий акт закон підзаконний

     РОЗДІЛ 2: Види нормативно-правових актів 

     Нормативно-правові акти підрозділяються за наступними ознаками:

1. За юридичною силою

     Акти вищих правотворчих органів мають більшу юридичну силу, аніж акти нижчих правотворчих органів. Наприклад, закон, прийнятий парламентом, буде мати більшу юридичну силу, ніж, скажімо, якась постанова органу місцевого самоврядування. В Україні вищу юридичну силу має Конституція України.

     Юридична сила нормативно-правового акту - специфічна властивість мати суворо позначене місце в системі нормативно-правових актів і залежати за формальною обов’язковістю від рівня та обсягу повноважень органу, який видає або приймає цей акт, тобто від того, хто є суб’єктом правотворчості. Юридична сила являється найбільш суттєвою ознакою класифікації нормативно-правових актів.

     У правових системах романо-германського типу (сюди входять також Росія та Україна) вища юридична сила належить закону. Це значить, що:

     - ніякі акти не можуть змінити закон, вносити зміни в його зміст, бо закон може бути замінений лише законом;

     - ніякі акти не повинні суперечити закону, і за змістом повинні відповідати закону;

     - всі акти повинні видаватися на основі закону і з метою виконання закону;

     - акти можуть контролюватися різними органами (наприклад, прокуратурою), а закон-лише Конституційним Судом.

     За юридичною силою нормативно правові акти підрозділяються за закони і підзаконні акти. 

     2.1 Закон 

     Закон - нормативно-правовий акт, який регулює найважливіші суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод особи, та прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосереднім волевиявленням народу і має вищу юридичну силу.

     Визначне положення законів в системі нормативно-правових актів виражає одна з основних вимог законності – верховенство закону в регулюванні суспільних відносин. Жоден підзаконний акт не може втручатися у сферу законодавчого регулювання. Він повинен бути приведений у відповідність до закону або негайно скасований.

     Ознаки закону:

1. Приймається вищим представницьким органом країни або безпосередньо народом (референдум)
2. Містить первинні норми права, яких в правовій системі ще не було, притому норми з ключових, основних питань життя (тобто приймаються по найбільш суттєвим питанням суспільного життя).
3. Встановлює права та обов’язки громадян.
4. Має вищу юридичну силу. Усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися на основі законів і не суперечити їм.
5. Приймається в суворій відповідності з Конституцією і раніше прийнятими діючими законами.

     Приймається з додержанням особливої законодавчої процедури, яка називається законодавчий процес (складна система регламентованих процедур – самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій по прийняттю закону. Це порядок діяльності із створення закону і, також, сама ця діяльність).

     7. Стабільний до його офіційних змін.

     8. Не має потреби в додатковому затвердженні.

     9. Може бути відмінений лише законом і перевірений на відповідність Конституції лише Конституційним судом.

     10. Ніякий орган, окрім законодавчого, не може його скасувати або змінити.

     Закони поділяються на конституційні і звичайні. Конституційні визначають основні початки державного і суспільного ладу, правове положення особистості і організацій. Це закони, що виходять з конституції, яка має вищу юридичну силу. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять відсилання до неї (виборча система, організація і діяльність президента, парламенту, Конституційного суду тощо) Слід також сказати про реформуючі закони-закони, якими вносяться зміни і доповнення в чинну конституцію. Вони здобувають вищу юридичну силу після затвердження і стають складовою частиною конституції. Звичайні закони приймаються і діють в суворій відповідності з Конституцією, регламентують окремі і обмежені сфери суспільного життя та закріплюють ті положення що, не закріплені в конституції.

     В Україні вищу юридичну силу має Конституція. Вона є Основним законом.

     Конституційний закон - це акт, який виходить із конституції і має за мету конкретизувати основні конституційні положення шляхом регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Він приймається з дотриманням особливої ускладненої процедури і володіє стосовно інших нормативно-правових актів, окрім конституції, вищою юридичною силою ⁹.

     Види конституційних законів:

1. Органічні закони – тобто закони, необхідність яких прямо передбачена чинною конституцією.
2. Реформуючи закони – тобто якими вносяться зміни в чинну конституцію.

     Конституційні закони мають однопорядкову з конституцією сферу правового регулювання. Вони діють разом з конституцією, оскільки виходять з неї. Проте процедура іх прийняття відрізняється від процедури прийняття конституції тим, що Президент України може застосувати право «вето».

     Конституційні закони відрізняються від інших законів:

• юридичною силою;
• предметом регулювання – особлива сфера;
• порядком прийняття – особлива процедура;

     Звичайний закон - акт, що містить найважливіші правові норми певної галузі (підгалузі, інституту) права або вводить і дію (змінює скасовує) інші закони і міжнародні договори і наділений вищою силою стосовно підзаконних актів.

     Оперативно-забезпечувальні закони розраховані на одноразове застосування. Їх призначення не в виданні нових норм, а в підтвердженні вже існуючих, які регулюють важливі відносини, що відображені в законах і міжнародних договорах і потребують негайного прийняття, або, навпаки, негайної відміни. Також можна відокремити надзвичайні закони – закони , що мають термін дії в умовах надзвичайного стану. Вони можуть зміняти, призупиняти або скасовувати положення звичайних законів на даний час. 

     Види законів за змістом:

1. Установчі – закони, що утворюють органи державної влади і державні структури, передбачають порядок їх діяльності («Про судоустрій України»)
2. Статусні – закони , присвячені визначенню статусу державних органів та їх посадових осіб («Про правовий статус народного депутата України»)
3. Тематичні – самостійні, одиночні законодавчі акти за певною тематикою. Вони регулюють певну сферу відносин («Про бюджетну систему України»)
4. Проблемно-ситуаційні – закони, що спрямовані на вирішення важливого соціального завдання в межах певного періоду внаслідок спонтанно виникаючої проблеми та ситуації («Про деякі питання оподаткування в зв’язку з проведенням новорічних і різдвяних свят для дітей і підлітків і придбанням новорічних святкових подарунків»)
5. Програмні – закони, що містять концептуальні основи, принципи, програми і цілі, програми подальшої розробки законодавства, проведення державної політики. («Про концепцію Національної програми інформатизації»)
6. Реформуючи – закони, що вносять зміни і доповнення до законів з метою підвищення ефективності їх дії; вони складають особливу групу спеціальних законів.

Слід зазначити, що кожен закон повинен мати обов’язкові реквізити:

• назву;
• найменування органа, що прийняв закон;
• номер та дату прийняття;
• преамбулу;
• нормативно - правовий зміст;
• санкцію в разі невиконання;
• відміну законом тих чи інших нормативно правових актів;
• оприлюднення та вступ в силу;
• підпис;

     Назва повинна вказувати на те коло відносин, для регуляції якого був прийнятий цей закон. Необхідно прагнути того, щоб назва закону, яка дозволяє відокремлювати його з маси інших законів, відображала зміст закону. Від рівня державного органу, що прийняв цей закон, залежить його юридичні сила. Номер та дата також допомагають індивідуалізувати закон. Нормативно-правовий зміст є ключовим елементом закону. Зазвичай це статті, які містять норми права. В великих за обсягом законах можуть бути виділені розділи та глави. Преамбула-це мотиви прийняття закону, його цілі та завдання. Також обов’язково повинен бути підпис уповноваженої на те особи, наприклад Президента України. 

     2.2 Підзаконний нормативно-правовий акт 

     Підзаконний нормативно-правовий акт - акт, що видається на основі закону і відповідно до закону. Підзаконні акти володіють меншою юридичною силою, аніж закони. Вони базуються на законах і не можуть суперечити їм. Але слово «підзаконний» означає меншу юридичну обов’язковість цього нормативно-правового акта. Підзаконний акт володіє достатньою юридичною силою. Він посідає важливе місце в усій системі правового регулювання, оскільки забезпечує виконання законів шляхом конкретизованого, деталізованого, нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин. Юридична сила підзаконних актів залежить від органів держави, що приймають цей документ, від їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Вони повинні відповідати не тільки Конституції і законам, а також і іншим нормативно-правовим актам, що мають більш високу юридичну силу. Наприклад, акти Міністерства освіти Україні повинні відповідати не лише Закону про освіту, але й нормативним документам Президента України, Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України.

     Ознаки підзаконного акта:

1. Приймається на основі закону, тобто відповідно до нього.
2. Спрямований на його реалізацію, тобто має на меті розвиток закону.

     Види підзаконних актів в Україні (Додаток 1)

     2. За змістом

     Такий поділ є умовним. Він пояснюється тим, що не в усіх нормативно - правових актах містяться норми однорідного змісту. Є акти, які містять норми тільки однієї галузі права – наприклад трудове, сімейне та кримінальне законодавство. Однак поряд з галузевими актами діють акти, що мають комплексний характер. Вони включають до себе норми різних галузей права, що обслуговують певну сферу суспільного життя. Господарське, торгівельне, морське законодавство.

3. За обсягом і характером дії.

     - акти суспільної дії, що охоплюють всю сукупність визначених відносин на всій території;

     - акти обмеженої дії – поширюються тільки на частину території або на визначених осіб, що знаходяться на даної території;

     - акти надзвичайної дії (їх регулятивні можливості реалізуються тільки після настання того стану, на який він розрахований – наприклад воєнне положення); 

     Розділ 3: Межі дії нормативно-правового акту 

     Будь який нормативно правовий акт має межі своєї дії. Дія нормативно-правових актів у часі визначається двома моментами: моментом вступу нормативно-правового акту в дію і моментом припинення дії нормативно-правового акту. 

     3.1 Дія нормативно-правового акту у часі 

     Якщо в нормативно-правовому акті зазначено час його вступу в дію, то з цього моменту він вступає в силу. Так у Законі України «Про захист економічної конкуренції» від 27.02.2001р. зазначено, що він вступає в дію через рік після моменту опублікування, тобто 27.02.2002р. Також нормативно-правові акти можуть вступати в силу одразу з моменту прийняття - наприклад Конституція України вступила в силу з моменту ії прийняття.

     Якщо порядок вступу не оговорюється, то закони вступають в дію за загальним правилом, встановленим законодавством – нормативні акти парламенту Україні починають діяти на всій території після десятиденного терміну їх оприлюднення (повинні бути оприлюдненими протягом п’ятнадцяти днів після підписання і прийняття до виконання президентом України). Закони та інші нормативно-правові акти оприлюднюються в спеціальних виданнях. Контроль за своєчасністю і правильністю опублікування нормативно-правових актів здійснює Міністерство юстиції України.

     Як можна побачити, термін вступу в силу різних актів різний. І це зрозуміло, бо самі акти, по відношенню до яких встановлюються ці терміни, відрізняються між собою. Логічним є положення, багаторазово перевірене державно-правовою практикою різних країн, у відповідності з якім початок дії закону може бути навмисно відтягнуто через особливу важливість і складність

     Для більш складних і більш важливих нормативно правових актів термін вступу в дію повинен бути більшим, ніж для всіх інших нормативно-правових актів. Це викликано тим, що для ознайомлення та вивчення, а в деяких випадках і для підготовки та прийняття необхідних мір, які пов’язані з реалізацією правових положень, знадобіться більше часу та зусиль, ніж це потребується по відношенню до менш складних нормативно-правових актів. Також важливий не тільки термін вступу в дію нормативно-правових актів, а ще й засіб.

     Нормативно - правові акти сучасності починають діяти одночасно по всій території, на яку вони розраховані, але не виключається можливість, у випадку необхідності, поступового введення в дію того чи іншого нормативно-правового акту.

     Але при всіх умовах закон вступає в дію не раніше дати опублікування. Тобто нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, але не доведені до відома громадян у порядку, встановленому законом не є чинними. Момент набуття чинності нормативно-правового акту залежить від того, хто є суб’єктом його прийняття (народ, уряд, президент, парламент) і яким є його зміст (присвячений він громадянам чи має грифи «теємно»). Наприклад, неопубліковані акти Верховної Ради або Президента України вступають в силу з моменту їх одержання державними органами, тобто оприлюдненням такого акту вважається доведення його до відома установ.

     Втрата юридичної сили нормативно-правовим актом відбувається з моменту:

• закінчення терміну, на який він був прийнятий;
• зміни обставин, на які був розрахований;
• скасування нормативно-правового акту;
• прийняття рішення про неконституційність нормативно правового акту.

     Дія нормативно-правового акту припиняється у випадках:

     -  з закінченням терміну, на який був прийнятий нормативно-правовий акт

     -  прийняття нового нормативно-правового акту з тих же питань тими же або вищестоящими органами.

     Момент припинення дії нормативно-правового акту є моментом втрати його юридичної сили.

     Загалом для законів характерна пряма дія-новий закон поширюється на відносини, які виникли після набуття чинності, тобто на всі нові факти і на триваючі «старі» (лише з моменту набуття чинності) - він діє лише уперед.

     Загальним є правило: закон зворотної сили не має. Вона надає визначеності і стабільності суспільним відносинам, бо громадяни у своїх вчинках орієнтуються на чинні закони. Але таке поняття є.

     Зворотна дія закону - закон поширює дію на нові і старі відносини, що виникли до і після набуття чинності, тобто закон поширюється на всі факти.

     Зворотна дія закону допускається у рідкісних випадках:

• при наявності вказівки в законі про надання йому зворотної сили (або його окремим статтям);
• в загальному правилі про надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом’якшує кримінальну відповідальність, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набуття таким законом чинності, у тому числі на осіб, що відбувають покарання;
• у правилі про надання зворотної сили адміністративному закону, який пом’якшує або скасовує адміністративну відповідальність.

     Правило про надання зворотної сили кримінальному закону зафіксовано в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН «..не може призначатися важче покарання, ніж те, що мало відбутися на момент вчинення кримінального злочину. Якщо після здійснення злочину законом установлюється легше покарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця».

     Зворотна дія адміністративного закону, відповідно до діючого в Україні Кодексу про адміністративні правопорушення, поширюється лише на матеріальні норми адміністративного права і не стосується процесуальних норм.

     Провадження в справах про адміністративні правопорушення проводиться на основі закону, що діє не під час вчинення правопорушення, а під час і за місцем розгляду справи. Тобто якщо особа вчинила адміністративний проступок, коли діяли одні норми, а справа розглядається пізніше, коли сталі чинними нові процесуальні правила, то справа повинна розглядатися відповідно старих норм.

     Матеріальне право - сукупність правових норм, що встановлюють статус суб’єктів права, регулюють всі види суспільних відносин, визначають моделі правової і противоправної поведінки, види юридичної відповідальності за правопорушення. Це конституційне, цивільне, адміністративне, трудове право та інші.