Особливостi формування валютної системи України

ВСТУП

Динамічні процеси формування ринкових відносин у всіх сферах господарської діяльності нашої країни, включаючи зовнішньоекономічні операції, потребують осмислення й оцінки всіх змін, що відбуваються під час становлення національної грошової і валютної системи у контексті розвитку світового господарства і подальшої інтеграції у нього економіки України. Розбудова повноцінного валютного ринку, як складової валютної системи в нашій державі та його ефективне регулювання є необхідною умовою формування відкритої ринкової економіки з усіма необхідними засобами стимулювання роботи суб’єктів господарювання у зовнішньоекономічній діяльності.

У цьому зв¢язку дослідження питань про стабільність курсу гривні, на що істотно впливає рівень доларизації економіки України,аналіз валютної системи в цілому, особливо звернено увагу та проаналізовано операції комерційних банків з валютою, відзначення також проблемних та перспективних моментів розвитку валютної системи України набувають особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об¢єктом дослідження є стан валютної системи України та її зв'язок з комерційними банками України

Предмет дослідження -  економічні відносини з приводу проведення валютних операцій комерційних банків

Методи дослідження -  Для досягнення мети і розв’язання завдань курсової роботи використовуються методи економічного аналізу для оцінки економічної ефективності та ризикованості валютних операцій у підрозділі 2.1 та 2.2 та статистичні методи для оцінки сучасних тенденцій у підрозділах 3.1 та 3.2.

Мета роботи полягає  в узагальненні теоретичних основ  організації, розкритті діючої практики у  особливостях валютної системи України, а також пошуку напрямків удосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Для досягнення поставленої  мети в роботі вирішуються такі завдання:

- досліджено роль нормативно – правового регулювання валютної системи;

- обґрунтовано сутність та структуру валютної системи;

- розглянуто процес формування валютної системи ;   

- викладено аналіз складових валютної системи ;   

- наведено сучасний стан та аналіз операцій комерційних банків;

- проведено аналіз  діючої практики валютної системи України в сучасних умовах функціонування;

- запропоновано шляхи  вдосконалення та перспективи розвитку валютної системи ;

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження Береславської Олени, кандидата економічних наук та науковий співробітник Науково – дослідного центру з проблем оподаткування, яка відзначає, що саме 2009 рік для валютної системи України можна вважати роком стабілізації гривні. НА стабільність валютного курсу гривні істотно впливає рівень доларизації: чим він вищий, тим гірше національна валюта виконує функції грошей на ринку.

Також на ці проблеми звертає  свою увагу Forexclub, де говориться про погіршення макроекономічного фону, як у США, так і у Єврозоні.

Публікація економічної  правди, про те, що пропозиція іноземної  валюти на міжбанку перевищує пропозицію, говорить про те, що Нацбанк продовжує здійснювати валютні інтервенції, як з купівлі, так і з продажу іноземної валюти.

Спираючись на твердження вище зазначених публікацій, ми б хотіли дослідити практичний вплив валютної системи на розвиток економіки України, дослідження розвитку валютних операцій комерційних банків а також перешкоди і можливості їх діяльності на теренах перехідної економіки України,  а також перспективи розвитку валютної системи України.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1 Сутність  та структура валютної системи  України та особливості її  формування

Валютна система формується у процесі розвитку міжнародних господарських зв’язків і за своєю суттю є державно-правовою формою організації валютних відносин. Мета цих правил полягає у полегшенні процесів міжнародної торгівлі, забезпеченні її максимальної  ефективності.

Вирізняють національну, світову та міжнародну валютну системи.[додаток А]

Національна валютна система визначається національним законодавством, є формою організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються її валютні кошти.

Створення міжнародного валютного ринку привело до формування міжнародної валютної системи. За своєю суттю вони є формою реалізації валютних відносин, закріплених міжнародним угодами. Регулювання, контроль та управління міжнародною валютною системою здійснюють дві валютно-фінансові та кредитні організації — Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

Міжнародна валютна система у своєму розвитку пройшла певні етапи: золотомонетного та золотодевізного стандартів, Бреттон-Вудська та Ямайська валютні системи.

Золотомонетний стандарт виник у ХІХ ст. після промислової революції. Юридично ця система була оформлена на конференції в Парижі у 1867р. Згідно з цією угодою всі функції грошей виконувало золото, і воно визнавалось єдиною формою світових грошей. Кожна валюта мала свій золотий вміст та конвертувалась у золото. Золотий стандарт забезпечував довгострокову рівновагу платіжного балансу, виконував роль стихійного регулятора виробництва, зовнішньоекономічних зв’язків тощо.

Друга світова валютна система була юридично оформлена у 1922 р. на Генуезькій міжнародній конференції та дістала назву золотодевізного стандарту. Основою цієї системи були золото та девізи — іноземні валюти, але статус резервної валюти не був закріплений за жодною з валют.

Під час економічної кризи 1929—1933 рр. золотодевізна валютна система була розділена на валютні блоки — угруповання країн, залежних в економічному та валютно-фінансовому відношеннях від однієї країни-лідера. До валюти цієї країни прикріплювався курс залежних валют.

Третя світова валютна система була юридично оформлена на Бреттон-Вудській конференції у 1944 р. Згідно з цією системою золото зберігало свою функцію загального платіжного засобу. Усі валюти прив’язувалися до золота опосередковано в основному через долар США, а також через англійський фунт стерлінгів (але значно обмежено). Міждержавне валютне регулювання здійснювалось через МВФ. 
Криза Бреттон-Вудської системи була зумовлена змінами у світовій економіці на початку 70-х рр., коли високого рівня економічного розвитку досягають Західна Європа та Японія і стають суперницями США на світовому ринку. Відбувається перехід від фіксованих паритетів валют до системи «плаваючих» валютних курсів.

У 1976 р. в м. Кінгстоні на Ямайці відбулась нарада представників країн — членів МВФ, на якій була започаткована нова валютна система — Ямайська. Юридично оформлений перегляд уставу МВФ було здійснено у 1978 р. Відповідно до нової валютної системи здійснювалась повна демонетизація золота; долар як резервна валюта прирівнювався до інших вільно конвертованих валют, запроваджено «плаваючий» валютний курс, посилювались контрольні функції МВФ як основи міждержавного валютного регулювання.

Щоб протистояти гегемонії долара, у 1977 р. було створено європейську валютну систему (ЄВС). Міжнародним засобом платежу до 1999 р. стає ЕКЮ (ЕСU — European Currency Unit) — європейська розрахункова валютна одиниця, яка змінила чинну з 1970 р. розрахункову одиницю — спеціальні права запозичення (SDR — Special Drawing Rights). Вартість SDR обчислювалась на базі валютного кошика як середня вартість валют п’яти країн: США, ФРН, Франції, Великобританії та Японії. 

З 1 січня 1999р. в Європі запроваджена єдина європейська грошова одиниця євро (EURO). Для надійності спільної валюти члени ЄС поставили жорсткі вимоги щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користуватися : євро:

- дефіцит бюджету не може перевищувати 3 % від ВВП;

- державний борг не може перевищувати 60 % від ВВП;

- річна інфляція не може перевищувати середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції (приблизно 3—3,5 %) більш ніж на 1,5 %;

- середнє номінальне значення довгострокових відсоткових ставок не повинно перевищувати 2 % середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС з найстабільнішими цінами (приблизно 9%).

Країни, які переходять на нову європейську валюту, мають дотримуватись установлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі європейських валютних систем. Функція євро, як і ЕКЮ — протистояти пануванню американського долара на міжнародних фінансових ринках. Запровадження євро впливає на функціонування валютного, фондового ринків та ринок боргових зобов’язань.

Формування валютної системи України розпочалося  одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України "Про  банки і банківську діяльність", ухваленому у 1991 pоці, були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті (ст.50); дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов'язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів (ст.8). Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.

Проте подальший розвиток валютної системи істотно гальмувався  і ускладнювався тривалою і глибокою кризою, що охопила всі сфери суспільного  життя, масштабним хаосом в управлінні економікою.

Майже до кінця 1992 p., поки Україна перебувала в рублевій зоні, вона змушена була керуватися переважно  валютним законодавством СРСР та традиціями, які перейшли з радянської практики. До практичної розбудови власної  валютної системи Україна приступила з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" від 16 листопада 1992 р. Цим указом було визначено статус рубля як іноземної валюти й упорядковано використання іноземної валюти на території України. Єдиним законним платіжним засобом визнавався український карбованець, а російський рубль, що перебував на рахунках в українських банках, підлягав обміну на карбованці за співвідношенням 1: 1.

Для підтримання українського карбованця на валютному ринку було вжито цілий ряд обмежувальних та фіскальних заходів:

1. Введено 100-процентний продаж експортерами валютної виручки державі за офіційним курсом;
2. Істотно підвищувались акцизні збори з цілого ряду імпортних товарів;
3. Проведено девальвацію карбованця відносно рубля;
4. Підвищено до 80% ставку рефінансування комерційних банків, тобто піднято до рівня, який існував у Росії;
5. Офіційно започатковано створення державного золотовалютного резерву.

Проте всі ці заходи не дали бажаного результату. Скоріше  навпаки, відбулося ужорсточення валютного ринку, яке зупинило його розвиток: припинився приплив інвалюти на ринок, посилилися тенденції приховування валюти, тінізації валютних операцій, доларизації грошового обороту тощо. Намітилося прискорене падіння курсу карбованця. Цьому сприяла поява девальваційних очікувань та правова невизначеність і невпорядкованість валютних відносин.[10]

Щоб зупинити ці тенденції,19 лютого 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв  Декрет "Про систему валютного  регулювання і валютного контролю", яким було проголошено курс на лібералізацію валютного ринку, запровадження дійового механізму валютного регулювання і контролю. Це сприяло помітній активізації валютного ринку - за кілька місяців пропозиція долара на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) зросла майже в 10 разів. У квітні 1993 р. розпочалися торги з німецької марки та російського рубля.

Проте ці позитивні процеси  у валютній сфері відбувалися  на фоні гіпервисокої інфляції і нерідко  суперечили завданням стримування  інфляції. Щоб стримати зростання темпів інфляції та витрат на оплату "критичного імпорту", Кабінет Міністрів України 9 серпня 1993 р. видав розпорядження про директивну фіксацію курсу карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля. Результатом посилення адміністративних обмежень стало скорочення надходжень конвертованої іноземної валюти на ринок, посилення її відпливу за кордон, поява множинності валютних курсів і тінізація валютних відносин, прискорення розриву між фіксованим і ринковим валютними курсами, зниження ефективності використання валютних резервів держави. Все це свідчило про те, що адміністративні обмеження валютного ринку не виправдали себе. Проте, такий порядок валютного регулювання проіснував до жовтня 1994 р. Він був характерний для періоду високої інфляції. Це був перший етап формування валютної системи України. Для нього характерне обвальне падіння курсу української валюти - в 163,3 разу. Це свідчить, що в умовах глибокої економічної і фінансової кризи, макроекономічної розбалансованості, затримки з проведенням економічних реформ не було передумов для нормального розвитку валютного ринку та адекватної йому валютної системи, а виключно адміністративне регулювання валютних відносин не дало бажаних результатів.[11]

Помітні успіхи в антиінфляційній  політиці 1994 р. створили передумови для переходу до другого етапу розбудови валютної системи, що тривав до вересня 1996 р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку потреб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через купівлю-продаж на біржі та на міжбанківському валютному ринку. У травні 1995 р. зменшено до 40% частку валютної виручки експортерів, яка підлягала обов'язковому продажу. Був також розформований Тендерний комітет. Все це сприяло консолідації валютного ринку, зростанню пропозиції та попиту на інвалюту, посиленню їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу, у підвищенні його реальності. Валютний ринок був помітно децентралізований. Зросла довіра до національних грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995 р. обігу іноземної валюти на внутрішньому ринку України. Переорієнтація валютного регулювання на ринкові засади супроводжувалася істотною стабілізацією національної валюти - курс її до долара США за 1995-1996 pp. знизився приблизно на 5%.[15]

З вересня 1996 p., після  випуску в обіг постійної національної валюти гривні, розпочався третій етап формування валютної системи України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були:

1. Остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, а з 2000 р. - введено вільне плавання;
2. Введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень;
3. Певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах;
4. Подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями;
5. Приєднання України (у травні 1997 р) до VIII Статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.

Наведені заходи у  валютній сфері кінця 1998 р. помітно  загальмували подальшу ринкову трансформацію  валютної системи України. Їх висока ефективність підтвердила значні успіхи України у формуванні дійового механізму валютного регулювання, який дав змогу утримати гривню навіть у надзвичайно складних умовах, які склалися на валютному і фондовому ринках України в 2008-2007 роках.[9]

1.2 Нормативно – правове регулювання валютної системи України

В Україні валютне регулювання базується на Конституції України та Законі України "Про Національний банк України", Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р., а також нормативних актах НБУ, що визначають правові засади організації валютного регулювання й контролю.        

Свого часу Україна, як незалежна  держава заявила про прагнення  забезпечити конвертованість національної валюти, підписавши ще в 1992 р. статті Угоди Міжнародного валютного фонду (Статут МВФ) та взявши на себе зобов'язання щодо організації власної валютної системи, передбачені статтею XIV Статуту МВФ. 24 вересня 1996 р. Україна заявила про прийняття зобов'язань за статтею VIII Статуту МВФ, що свідчило про офіційне міжнародне визнання гривні конвертованою за поточними операціями. [2]

Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями.

Ринкове і державне валютне регулювання доповнюють одне одного: при цьому ринкове регулювання основане на конкуренції й породжує стимули розвитку; відповідно валютне регулювання спрямоване на визначення негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин.

Починаючи з кінця  лютого 2003 р. НБУ поставив за мету лібералізувати валютний ринок країни. Здійснення валютного регулювання покладається чинним законодавством на органи державної влади, що проводять економічну та грошово-кредитну політику. Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання: [5]

- визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України;

- бере участь у складанні  платіжного балансу України; 

- забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;

- забезпечує формування  і виступає розпорядником Державного валютного фонду України;

- визначає порядок  використання надходжень у міжнародних  розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

Однак визначальну роль у проведенні валютного регулювання відіграє центральний банк держави. Згідно з чинним законодавством Національний банк України у сфері валютного регулювання:

- здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

- складає разом з  Кабінетом Міністрів України  платіжний баланс України; 

- контролює додержання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

- визначає у разі  потреби ліміти заборгованості  в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видає у межах,  передбачених цим Декретом, обов'язкові  для виконання нормативні акти  щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- нагромаджує, зберігає  й використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

- видає ліцензії на  здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

- встановлює способи  визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

- встановлює за погодженням  з Міністерством статистики України  єдині форми обліку, звітності  та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

- забезпечує публікацію  банківських звітів про власні  операції та операції уповноважених  банків.

До функцій центрального банку як учасника валютного ринку належить формування певної стратегії і тактики у здійсненні політики валютного регулювання, управління валютними резервами, вплив на головні чинники курсоутворення через валютні інтервенції, регулювання рівня облікової ставки, нормативів обов'язкових резервів, контроль за обсягами грошової маси в обігу тощо. [3]

Операціями відкритого ринку НБУ є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань НБУ (депозитних сертифікатів), а також визначених Правлінням НБУ комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань.

Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу.

Валютні операції, у яких беруть участь резиденти та нерезиденти, а також  уповноважені банки та інші фінансові  установи, підлягають валютному контролю.

Декрет КМУ "Про  систему валютного регулювання і валютного контролю" визначає повноваження державних органів у сфері валютного регулювання і валютного контролю, включаючи до їх складу Національний банк України, який є головним органом валютного контролю, а також уповноважені банки, органи державної податкової служби України, Міністерство зв'язку України та Державну митну службу України. Компетенція зазначених органів розмежовується так: Національний банк України:

- здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів;

- забезпечує виконання  уповноваженими банками функцій  щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Уповноважені банки  здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Державна податкова  служба України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території України. [5]

Міністерство зв'язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.

Державна митна служба України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Нормативною базою, що регулює валютні відносини і передбачає можливість застосування заходів відповідальності, є закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" та інші закони, Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", нормативно-правові акти Національного банку України та інших органів державної влади, що уповноважені здійснювати валютний контроль, у першу чергу Державної податкової служби України.

Зокрема, Положення про валютний контроль визначає основні засади здійснення Національним банком України функцій головного органу валютного контролю згідно з повноваженнями, наданими йому Законом України "Про Національний банк України" та Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Чинне законодавство передбачає такі санкції за порушення валютного законодавства. [2]

Здійснення комерційними банками  або фінансово-кредитними установами операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, із виключення банку з Державного реєстру банків або без такого виключення.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ  УКРАЇНИ

2.1 Аналіз складових  валютної системи України

Валютна система (ВС) - правова  форма організації валютних відносин, які історично склалися на основі інтернаціоналізації господарських  звязків [22,441]. Валютні системи діють у межах певного економічного простору, завдяки чому вони поділяються на наступні 3 види: національні, міжнародні(регіональні), світові.

Національна валютна  система - це державно-правова форма  організації валютних відносин даної  країни з іншими країнами, а також  з міжнародними економічними і політичними  структурами [19, 98]. Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Національна валютна система України знаходиться у процесі становлення і остаточно ще не сформувалася. Проте її контури і основні тенденції виявилися достатньо безумовно. Національна валютна система України формується з урахуванням структурних принципів світової валютної системи, оскільки країна узяла курс на інтеграцію в світове господарство і вступила в МВФ.

Міжнародна валютна  система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою держав.

Світова валютна система - це спеціально розроблена державою і  закріплена міжнародними договорами форма  організації валютних відносин між  всіма чи значною частиною держав світу.

Міжнародні та світова валютні системи ґрунтуються на багатьох валютах провідних країн світу (наприклад, долар) та міжнародних валютах (наприклад, євро) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій.[15]

Як організаційно-правове  явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є:

1. Національна валюта - грошова одиниця країни, склад її купюр та характер емісії [3, 201]. В Україні національна валюта називається гривнею.
2. Ступінь конвертованості національної валюти. Українська гривня є частково вільно конвертованою. Верховна Рада України ратифікувала угоду про приєднання до VIII статті Статуту МВФ, якою передбачено вільну конвертованість національної валюти в іноземну з операцій за поточними платежами.
3. Режим курсу національної валюти. Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів України та НБУ. Режим валютного курсу поступово змінювався від жорсткої фіксації до регульованого плавання ( у межах « валютного коридору ») і до вільного плавання, що було введено в 2000 р.
4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів. В Україні заборона на використання іноземної валюти у внутрішніх платежах була введена лише в 1995 p., хоч за деякими платежами дозволено її використання і зараз: надання іноземних валютних позичок банками, оплата послуг, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю (оплата авіаквитків на міжнародних авіалініях, оплата митних послуг тощо) та в інших, визначених НБУ випадках.
5. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів. Він установлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися двояко: