Особливостi навчання монологiчному мовленню

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ

БРОВАРСЬКОЇ МIСЬКOI  РАДИ 

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР

ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА I-III СТУПЕНIВ №9 
 
 

ПРОЕКТНА  РОБОТА НА УРОКАХ

АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЯК ЗАСІБ

ФОРМУВАННЯ  МОТИВАЦІЇ УЧНІВ 

З досвiду роботи

  вчителя англiйської мови

Баулової Анни Леонiдiвни 
 
 
 
 
 

 Бровари 2010-2011 
 

Змiст

Змiст……………………………………………………..2

Подання………………………………………………… 3

Анотацiя на досвiд роботи……………………..............4

Характеристика  на автора досвiду…………………….5

Опис  досвiду……………………………………………6

          Вступ……………………………………………..7

          Основна частина…………………………………10

          Висновки…………………………………………19

          Рекомендацii……………………………………..20

          Бiблiографiя………………………………………21

Додатки………………………………………………….22 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                      Головi методичної ради  науково

                                                            методичного центру уравлiння освiти                         Броварської мiської ради

                                                             Василенко Л.М.  
 

Подання

         Загальноосвiтня школа I-III ступенiв №9 м. Бровари подає на розгляд науково методичноi ради матерiали з досвiду роботи вчителя англiйської мови Баулової Анни Леонiдiвни з метою експертної оцiнки  у зв’язку з атестацією на пiдвищення кваліфікаційної категорії

       Досвiд  роботи А.Л. Баулової вивчався заступником директора з навчально-виховної роботи T.I. Вовк.

       Методична розробка «Особливостi навчання монологiчному мовленню» розглядався на засiданнi науково-методичної ради школи. ( Протокол №____вiд«____» ________2011 року.)     
 
 

Директор  школи                                         /М.В. Розуменко/ 
 

Анотацiя на досвiд роботи 

    Баулова  А.Л. працює над поблемою «Особливостi навчання монологiчному мовленню»  9 рокiв.

    Актуальнiсть цієї теми полягає в тому, що порівняно з діалогічною мовою монологічна, складнійша та важча форма мови. Вона не має прямої та активної підтримки з боку слухачів та вимагає попереднього вміння зв’язно і послідовно викладати свою думку у ясній та чіткій формі. Успіх монологічного виступу залежить також від уміння встановлювати потрібний контакт з аудиторією.

       Однією з основних задач, що висувається перед середньою школою, є оволодіння учнями усним мовленням. Монологічне мовлення як форма спілкування повинна бути в центрі уваги, оскількі її потрібно спеціально навчати.

    Для упiшного досягнення поставленої мети та удосконалення всiх видiв мовленево ї дi їяльностi  їучитель використовує рiзнi форми роботи на уроках: фронтальнi, iндивiдуальнi , груповi. Застосовує рiзнi форми навчання: словеснi  (опис, роздум (міркування), розповідь), наочнi (малюнки, iллюстраiї), практичнi, iндуктивнi, дедуктивнi, проблемно-пошуковi.

    Уроки розвивають творчий потенцiал учнiв, готують їх до самостiйного життя, вчать спiлкуватись. Вдосконалюють навички без попередньої підготовки, логічно і послідовно висловлюватися у відповідності до теми. 
 
 
 
 
 
 

    Заступник директора 

    з навчально-виховної роботи                                                 /Т.I. Вовк/ 
 

Характеристика  на автора досвiду 

Баулова Анна Леонiдiвна

Рiк народження 1977

Освiта вища, у 2004р. закiнчила

Київський педагогiчний унiверситет  iм. Б.Д. Грiнченка

Учитель англійської мови

Педагогiчний стаж 10 рокiв

Має першу квалiфiкацiйну категорiю 

       Баулова А.Л. працює в ЗОШ I-III ступенiв №9 з 2002 року. За час роботи зарекомендувала себе освiченим. творчим вчителем.

       Вчителька має високу нуково-теоретичну пiдготовку, досконало влодiє методикою викладання предмету. Ефективними формами та методами організації навчально-виховного процессу.

        Глибока теоретична підготовка, сумлінність і працьовитість, розвинуте почуття відповідальності є характерними рисами цього вчителя.

        Значну увагу в  роботі вчителька приділяє навчанню спілкування, намагається допомогти  учням використовувати в життєвій діяльності здобуті на уроках навички  спілкування. Мета досягається шляхом виконання комунікативних завдань  різного рівня складності, застосування різних форм і методів навчальної діяльності.

        Анна Леонiдiвна працює в тісному контакті з колегами, користується авторитетом серед учнів та їх батьків.

        Вчителька постійно працює над вдосконаленням своєї  педагогічної майстерності та підвищенням  фахового рівня. За результатами попередньої  атестації їй встановлено кваліфікаційну категорію «спеціаліст першої категорії»  
 
 
 

 Директор  ЗОШ I-IIIст№9                                                  / М .В. Розуменко /          

                                                                                                            2011 р.

Опис  змiсту досвiду

Тема: “ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ МОНОЛОГІЧНОГО  МОВЛЕННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ” 
 
 

Вступ.

      Іноземна  мова як навчальний предмет посідає  важливе місце в системі шкільної освіти в нашій країні. У сучасному  суспільстві, якому притаманний  широкий розвиток міждержавних зв‘язків у галузі культури, науки, техніки, виробництва - володіння іноземною мовою стає ознакою освіченої людини і обов‘язковим компонентом підготовки висококваліфікованого  спеціаліста будь-якої галузі народного  господарства.

      Володіння іноземною мовою відкриває доступ до культурних і наукових цінностей  інших народів, сприяє встановленню ділових і культурних зв‘язків з  іншими країнами, полегшує взаємовідносини  між народами.

      Однією  з основних задач, висунутих перед  середньою школою, є оволодіння учнями усного мовлення. За останні роки методика оволодіння цим видом мовленнєвої  діяльності отримала значний розвиток. В першу чергу це стосується школярів молодшого і середнього віку. Однією з вимог програми для середньої  школи до усного монологічного мовлення на початковому етапі являється  навичка без попередньої підготовки логічно і послідовно висловлюватися у відповідності до теми у межах  виучуваного матеріалу в обсязі восьми речень. Школярів слід навчити усному монологічному висловлюванню, яке складається з уміння продукувати завершені розширені (які складаються більш ніж з двох речень) мовленнєві твори, обмежені рамками певної тематики. Практика навчання усного мовлення по даним НМК (учбово-навчальний комплекс) свідчить, що не дивлячись на витрати на початковому етапі майже усього учбового часу на виконання усних вправ, величезна кількість учнів п`ятих - шостих класів не оволодівають встановленим програмою рівнем мовленнєвих навичок.

        Ефективність навчання у школі  більшою мірою залежить і від того, наскільки його методи і прийоми орієнтовані на вікові особливості учнів. В інтересах діла необхідно не просто знати і чітко розрізняти сильні і слабі сторони кожного віку, але ставлячи перед дитиною посильні задачі, повністю використовувати усі потенціальні можливості даного періоду розвитку.

      Віковий розвиток дитини не можна представляти як поступове зростання його можливостей. В основі вікового розвитку лежить фізіологічне дозрівання індивіда. Воно само по собі не породжує нових психологічних  утворень, а створює лише посилання  для яких їх виникнення, які могуть бути реалізовані при відповідній  організації досвіду і самостійної  діяльності дитини. А в цілому, вікова психологічна характеристика дитини визначається "не простою сукупністю окремих  психологічних особливостей, а своєрідністю деякої цілісної структури особистості  дитини і наявності специфічних  для даного етапу тенденцій розвитку". Засвоєння іноземної мови не зводиться  лише до процесу пізнання. Крім знань, дитина оволодіває ще і складнішою системою сенсомоторних координацій, вимовних навиків, розумових дій  і стереотипів.

      У школі навчають двох видів монологічного  мовлення: підготовленого та непідготовленого. Підготовлене мовлення – це таке висловлювання, елементи якого попередньо відпрацьовуються, автоматизуються у понадфразових єдностях, а потім репродукуються у формі повідомлення, розповіді, інформації. Непідготовлене мовлення – це такий рівень володіння мовою, на якому мовець може без підготовки, без опори на попередньо задані мовні одиниці, без спонукання та допомоги з боку вчителя використати засвоєний раніше мовний та мовленнєвий матеріал у комбінаціях та ситуаціях. Таке мовлення називається експромтним, спонтанним, ініціативним. Підготовлене усне мовлення – це один з етапів формування умінь непідготовленого мовлення, яке є метою навчання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Основна частина 

                       Монолог – це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи. Навчити виражати свої думки в монологічній формі є однією з найголовніших практичних цілей навчання іноземної мови у школі. Вимоги до монологічного мовлення сформульовані у програмі.

       У школі навчають двох видів монологічного  мовлення: підготовленого та непідготовленого. Підготовлене мовлення – це таке висловлювання, елементи якого попередньо відпрацьовуються, автоматизуються у понадфразових  єдностях, а потім репродукуються у формі повідомлення, розповіді, інформації. Непідготовлене мовлення – це такий рівень володіння мовою, на якому мовець може без підготовки, без опори на попередньо задані мовні  одиниці, без спонукання та допомоги з боку вчителя використати засвоєний  раніше мовний та мовленнєвий матеріал у комбінаціях та ситуаціях. Таке мовлення називається експромтним, спонтанним, ініціативним. Підготовлене усне мовлення – це один з етапів формування умінь непідготовленого мовлення, яке є метою навчання.

       Монологічне мовлення характеризується певними  психологічними та лінгвістичними особливостями, які вчитель має врахувати  у процесі навчання цього виду мовленнєвої діяльності.

       Залежно від комунікативної функції монологічного  мовлення розрізняють кілька типів  висловлювань, яких навчають у школі:

повідомлення, опис, розповідь. Слід зазначити, що повідомлення характеризується хронологічною послідовністю, опис - фактологічною,  
а розповідь – сюжетно-фабульною послідовністю. Такий характер мовлення вимагає від учнів адекватних умінь: правильно складати одну завершену фразу; комбінувати різноструктурні фрази; трансформувати, розширювати, доповнювати вже засвоєні мовленнєві зразки згідно з цілями та умовами спілкування; вільно викладати свої думки; обговорювати факти, події; розкривати причинно-наслідкові зв’язки подій та явищ.

       У процесі формування таких умінь  необхідно вчити учнів вживати  зв’язкові елементи речень, головним чином прислівники часу та послідовності: later, then, after that, at first, firstly, secondly, in the second place, а також прислівники причин та наслідку: that’s why, so.

       Слід  навчати також вживання сполучників, порядку слів у реченні  
і т. і.

       Метою навчання монологічного мовлення у  школі є формування певних монологічних умінь, а саме: правильно з погляду  мовних засобів, логічно й послідовно, з достатньою повнотою, комунікативно  вмотивовано і творчо користуватися  засвоєним мовним матеріалом для  вираження своїх думок іноземною  мовою. Всі ці якості монологічних умінь  формуються у процесі виконання  відповідних вправ.

       Для навчання монологічного мовлення використовуються: підготовчі (мовні й умовно-мовленнєві) та мовленнєві вправи.

       Підготовчі  вправи можуть бути такого характеру:

       1) імітативні (відтворення зразка, імітація  його);(Додаток 1)

       2) підстановчі (відтворення зразка шляхом зміни його лексичного складу);(Додаток 2)

       3) комбінаційні (побудова висловлювання  шляхом з’єднання даних елементів  речення);(Додаток 3)

       4) трансформаційні (зміна чи перетворення  граматичних форм).(Додаток4)

       Призначення підготовчих вправ – цілеспрямована активація мовного матеріалу, результатом  якої повинна бути навичка оперування відповідними фонетичними, лексичними та граматичними елементами  
і цілими реченнями. Суть подібних вправ – у багаторазовому  
і варіативному повторенні іншомовної форми, яка відповідає заданому змісту. Увага при цьому спрямовується на мовну форму. Таким чином, підготовчі вправи мають своєю метою навчити учнів компонентів монологічного мовлення: складання фраз, їх розширення, трансформації, комбінування, з’єднання фраз між собою. Слід пам’ятати, що початком роботи над монологічним мовленням є міцне засвоєння лексичних одиниць у граматичних структурах.

       Мовленнєві  вправи спрямовані на формування таких  умінь: повідомляти про який-небудь факт, описувати природу, (погоду, квартиру, зовнішність людини); розповідати  про певні події (канікули, відвідання театру, музею, кіно); розмірковування  про які-небудь події, факти; доводити які-небудь твердження; переказувати, коментувати прочитаний чи прослуханий  текст.

       Призначення мовленнєвих вправ – нерегульована, конкретно не спрямована активізація  мовного та мовленнєвого матеріалу  в умовах

мовленнєвої практики з метою розв’язання  комунікативних завдань, коли увага  учнів зосереджується на змісті висловлювання, а не на його формі.

       Серед мовленнєвих вправ виділяють  такі:

       1) запитання-відповіді;

       2) ситуативні (побудова висловлювання  на основі навчально-мовленнєвої  ситуації);

       3) репродуктивні (переказ прослуханого  чи прочитаного тексту);

       4) дескриптивні (опис з опорою на  ілюстративну наочність);

       5) ініціативні (рольові ігри);

       6) перекладні.

       Якщо  в процесі виконання  підготовчих  вправ формуються мовленнєві лексико-граматичні та фонетичні навички, то мовленнєві вправи формують мовленнєві уміння говорити.

       Враховуючи  необхідність постійного ускладнення  і розширення навчального мовного  матеріалу, методика навчання іноземних  мов виділяє три етапи формування монологічних умінь.

       В основу кожного з них покладена  нова якість висловлювання учнів, причому  ця якість обов’язково веде до збільшення обсягу зразків мовлення, що використовуються учнем. Завдання першого  етапу зводяться до того, щоб міцно засвоїти і закріпити мовний матеріал до теми; навчитися висловлювати на його основі одну завершену думку; об’єднувати 2-3 фрази в одну понадфразову єдність. Кожен учень вимовляє одну фразу. Будь-які фрази вважаються правильними, якщо

вони  відповідають темі і грамотно оформлені  у мовному відношенні.

       Вже на цьому етапі виховується самостійність  висловлювання: вчитель лише називає  тему, визначає загальний напрям думки, а вибір конкретного змісту залишає  вільним.

       Завдання  другого етапу полягають у  тому, щоб навчити учнів переходити від одного мовленнєвого зразка до іншого, домагаючись при цьому  логічного зв’язку речень згідно з виучуваною темою. Кожне наступне речення повинно доповнювати, розкривати чи уточнювати думку, висловлену у першій фразі.

       Наприклад: My father is not old. He is 30 years old. He works at the factory.

       На  цьому етапі від учнів потрібно домагатися обов’язкової різноструктурності моделей. Це допомагає розвивати  думку, уміння формулювати висловлювання  згідно з певним логічним планом. Навчання монологічного мовлення в цей період здійснюється за допомогою вправ з використанням різних опор: зображальних, вербальних, комбінованих.

       В ролі зображувальної опори можуть виступати  окремі малюнки, слайди, тематичні та сюжетні картини, композиції на магнітній  дошці, кодограми. Ситуації, які вводяться  в опорі на зображальну наочність, мотивують висловлювання учнів.

       Важливим  видом вербальної зорової опори  є підстановча таблиця, яка здатна забезпечити логічний зв’язок речень, їх граматичну правильність, належний вибір усіх необхідних мовних засобів  для побудови власного висловлювання.(Додаток 5)

       Завдання  другого етапу полягають у тому, щоб навчити учнів переходити від одного мовленнєвого зразка до іншого, домагаючись при цьому логічного зв’язку речень згідно з виучуваною темою. Кожне наступне речення повинно доповнювати, розкривати чи уточнювати думку, висловлену у першій фразі.

       Наприклад: My father is not old. He is 30 years old. He works at the factory.

       На  цьому етапі від учнів потрібно домагатися обов’язкової різноструктурності моделей. Це допомагає розвивати  думку, уміння формулювати висловлювання  згідно з певним логічним планом. Навчання монологічного мовлення в цей  період здійснюється за допомогою вправ з використанням різних опор: зображальних, вербальних, комбінованих.

       В ролі зображувальної опори можуть виступати  окремі малюнки, слайди, тематичні та сюжетні картини, композиції на магнітній  дошці, кодограми. Ситуації, які вводяться  в опорі на зображальну наочність, мотивують висловлювання учнів.

       Важливим  видом вербальної зорової опори  є підстановча таблиця, яка здатна забезпечити логічний зв’язок речень, їх граматичну правильність, належний вибір усіх необхідних мовних засобів  для побудови власного висловлювання.

       У навчанні монологічного мовлення широко використовується така ефективна вербальна  опора як логіко-структурна схема, яка  забезпечує логічну послідовність  висловлювання і створює можливості для варіювання змісту в залежності від реальних обставин. Наприклад: Розкажіть про себе і свою сім’ю, користуючись цією схемою. ( Додаток 6)

       Поряд з такими таблицями і схемами  застосовуються також ілюстративні невербальні опори, які лише підказують тематику, певний зміст і послідовність  висловлювань. Різновидом повної вербальної опори може служити висловлювання  – зразок у звуковому (фонограма, мовлення вчителя) чи зоровому (друкований текст) варіанті.

       З метою навчання усного мовлення доцільніше використовувати звуковий зразок (фонограму), в якому після кожної фрази  передбачена пауза для висловлювання  учнів за аналогією. Проте слід пам’ятати, що поступово опори обов’язково  знімаються.

       Підготовчі  вправи, які були описані вище, далі поступаються місцем мовленнєвим вправам з такими, наприклад, завданнями: Розкажіть про себе і свою сім’ю (про свій робочий день, рідне місто, природу, погоду сьогодні і т. п.).

       Головне завдання третього етапу – навчити  учнів створювати монологічні висловлювання  текстового рівня різних функціонально-смислових  типів в такому обсязі, який передбачено  програмою для даного класу. Третій етап навчання монологічного мовлення характеризується розвитком умінь  виражати своє особисте ставлення до фактів чи події, про які висловлюється  учень; формулювати критичну оцінку і доводити правильність будь-якого  факту; включати до всього мовлення елементи розмірковування, аргументації. Одночасно  повинно відбуватися збільшення обсягу висловлювання. Учні повинні  заздалегідь, у домовленнєвих вправах, засвоїти ряд словосполучень і штампів, характерних для монологічного мовлення to my mind, there is no doubt, it’s quite clear. I am not sure, people say, etc.

       Включення подібних словосполучень до монологічного  висловлювання дає можливість учням  передати словами своє особисте ставлення  до обговорюваних подій та фактів.

       Завдання  до вправ на цьому етапі формуються таким чином, щоб у процесі  їх виконання учень не міг обмежитися двома-трьома реченнями. (Додаток7)

       Виконуючи такі вправи, учні вчаться розвивати  думку, передавати її засобами іноземної  мови, доводити правильність своїх  тверджень.

       Для форсування умінь монологічного  мовлення на третьому етапі необхідні  стимули, які б могли забезпечити  учням достатньо самостійне висловлювання. Одним із таких стимулів може бути прослуханий чи прочитаний текст, якщо пропонується завдання передати його основний зміст кількома реченнями, висловити своє ставлення до нього. У цьому випадку від учнів  вимагається велика творча самостійна робота щодо визначення головного, найсуттєвішого у прослуханому (прочитаному) тексті; робота, що пов’язана з відбором адекватних мовних засобів, і, нарешті, побудова висловлювання. У процесі  роботи учень може скласти свої опори  для висловлювання (звичайно, цього  треба навчити). Такими опорами будуть ключові слова, план розповіді, окремі важливі речення.

       Не  слід нехтувати і такою ефективною вправою, як переказ прослуханого чи прочитаного тексту. Текст може служити  схемою, планом, тезами висловлювання, що допомагає учням будувати своє усне мовлення. Небажаний переказ  тексту пишеться в тому випадку, коли

робота  над ним зводиться до заучування напам’ять  і творча діяльність учнів заміняється мнемонічною. Текст використовується як ситуативна основа для бесід та обговорення  викладених в ньому проблем.

       Робота  розвитку навичок та вмінь монологічного  мовлення викликає інтерес в учнів, активізує їх мовленнєву діяльність у тому випадку, якщо завдання є посильним  для них, якщо вони бачать кінцеву  мету і необхідність її досягнення, якщо висловлювання обмежене певними рамками і даються точні орієнтири, які забезпечуються чіткими інструкціями і необхідним обсягом мовного матеріалу, достатнім для реалізації запропонованого завдання. Ці фактори створюють умови, у яких учні можуть досягти певної міри успіху.

       Впевненість учнів у своїх силах зумовлюється відповідним підкріпленням, а також  почуттям задоволення, яке вони відчувають від успіху виконаного мовленнєвого завдання. Головним джерелом підкріплення є вчитель, який, слухаючи учнів, усім своїм ставленням до їх висловлювань показує, що його цікавить те, про що вони говорять. Вчитель може сказати: “Справді?”, “Як цікаво!”, “А що далі?”, або  
“Невже так?”, “Я сумніваюсь”. Можна похвалити учня: “Молодець!”, “Добре!”, “Чудово!”. Така реакція є підкріпленням правильних мовленнєвих дій учнів. Вона свідчить про те, що комунікація відбувалася, а це надає вправам у мовленнєвій діяльності характеру живого, природного спілкування. Підкріплення, так як і сам інтерес, є позитивним фактором, який слід враховувати і практикувати у школі.