Особливаості механізмів умисної та імпульсивної поведінки

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

Інститут прокуратури  та слідства

Кафедра кримінології та

кримінально-виконавчого  права

Реєстраційний №  

Дата    

КРСОВА РОБОТА

Особливості механізмів умисної, імпульсивної та звичної злочинної  поведінки

                                                                                          Студента 4 курсу

                                                                                          1 потоку, 3 групи

Сичова Олега Дмитровича

Робота захищена « »   2012р. з оцінкою «  ».

ОДЕСА-2012

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...3

Розділ 1. Механізм злочинної  поведінки в кримінологічній  теорії………..5

1.1. Поняття та елементи  механізму індивідуальної злочинної  поведінки……………………………………………………………………………..5

1.2. Кримінальна мотивація  як формуючий елемент механізму злочинної поведінки……………………………………………………………………………11

Розділ 2. Умисна злочинна поведінка її особливості та різниця з стандартним механізмом злочинної поведінки…………………………………..18

Розділ 3. Імпульсивна  злочинна поведінка та її особливості……………..24

Розділ 4. Звична злочинна поведінка її особливості та співвідношення з умисною……………………………………………………………………………..27

Висновки……………………………………………………………………..30

Список використаної літератури…………………………………………...32

Вступ

Актуальність теми. Суттю людської діяльності, що визначає її характер і особливості, є мотив - як її ядро, осередок. Вчені, об'єктом дослідження яких є людська психологія та людська діяльність, зазначають, що всіляка людська діяльність - завжди вмотивована. Безмотивної діяльності людини не існує. Мотив є двигуном будь-якої людської діяльності. А якщо так, то не може бути безмотивної злочинної діяльності - як особливої, специфічної поведінки людини.

Вчення про механізм злочину представляє собою один із перспективних напрямків у дослідженнях криміналістичної науки. У цей час ще остаточно не сформовано поняття механізму злочину. Крім того, застосовуються навіть різні підходи до визначення і структурування елементів механізму вчинення окремих видів злочинів.

Відсутність єдиного  розуміння категорії механізму злочину ускладнює дослідження механізму вчинення окремих видів і груп злочинних діянь при розробці проблемних питань розслідування злочинів.

Мета: комплексний аналіз особливостей механізмів умисної, імпульсивної та звичної злочинної поведінки.

Об’єкт: механізм злочинної поведінки.

Предмет: особливості механізмів умисної, імпульсивної та звичної злочинної поведінки.

Методи дослідження. У процесі дослідження мною були використані загальнонаукові методи (діалектичний, історичний, системний, аналіз, синтез, індукція, дедукція) та спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм).

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, чотирьох взаємопов’язаних розділів, кожний з яких поділяється на відповідні підрозділи, висновків та списку використаної літератури.

У розділі 1 розглядається теорія механізму злочинної поведінки в кримінології.

У розділі 2 характеризується умисна злочинна поведінка її особливості та різниця з стандартним механізмом злочинної поведінки.

У розділі 3 аналізується імпульсивна злочинна поведінка та її особливості.

У розділі 4 розглядається  звична злочинна поведінка її особливості  та співвідношення з умисною.

Розділ 1. Механізм злочинної поведінки  в кримінологічній теорії

1.1. Поняття та елементи механізму  індивідуальної злочинної поведінки

Злочин є системою, яка підпорядковується дії певних закономірностей. Вони різні за суттю, вихідними засадами, динамікою формування і функціонування. Зазнаючи впливу з боку окремих факторів соціального середовища, психологічних підструктур особистості, її мотиваційної сфери тощо, вони динамічно трансформуються і впливають на інші елементи механізму індивідуальної злочинної поведінки.

У спеціальній літературі термін „механізм” використовується під час аналізу різних процесів, коли є необхідність відобразити динаміку їх змін. Під „механізмом” взагалі, як поняттям, в юридичних науках розуміється взаємодія деяких елементів, суб’єктів і об’єктів будь-якої діяльності ¹. В окремих роботах, кажучи про механізм вчинення конкретного злочину, кримінологи підкреслюють, що „кожен злочин – це результат взаємодії особи і ситуації злочину” і звертають увагу на детермінізм і закономірність об’єкту, що вивчається (наприклад, утворення патологічних рис особи)². Розвиваючи дану теоретичну конструкцію, дослідники дійшли висновку про детермінованість конкретного злочину комплексом причин та умов.

У вітчизняній кримінології досить докладно розглянуті види детермінації, їх значення в генезисі конкретного  злочину, система детермінації. Зокрема обґрунтовано, що провідне місце в системі детермінації конкретного злочину належить причинності, тож є коректним застосування терміна „механізм” для опису даної системи, оскільки в ньому відображено головну залежність, коли рух одних елементів є причиною руху інших. Механізм конкретного злочину є відкритою системою, як і всі системи, що існують у реальному світі.

Отже, на розвиток взаємодії його елементів, що приводить до злочинного результату, впливає значна кількість факторів. Однак вплив цих факторів неоднаковий, що дозволяє виділяти основні і другорядні фактори, а головне – об’єктивні та суб’єктивні ознаки. Злочинна поведінка завжди вивчається в двох аспектах: як об’єкт соціальних зв’язків і впливів і як форма втілення активної, цілеспрямованої, перетворюючої діяльності індивіда із психологією, що сформувалася.

Вплив соціального на генезис і механізм злочинної поведінки досить значний, і дані ознаки є об’єктивними по суті. А. І. Алексєєв вважає, що це соціально значимі властивості, що впливають у поєднанні із зовнішніми умовами (ситуацією) на злочинну поведінку ³, тому кримінологічне їх вивчення повинно бути вичерпним дослідженням усієї складної проблеми людини та її діяльності. Виникає завдання вичленовування кола тих ознак (характеристик), що дозволять виявити найближчі до злочину і злочинності причинні зв’язки і причинні відносини. Для їх поглибленого аналізу і складання подальшого прогнозу та програми запобіжного впливу необхідно використовувати дослідження фахівців у таких областях наукового знання, як психологія, соціологія, психіатрія, педагогіка тощо. За основу ж варто брати наведені у роботах вчених-кримінологів шість основних груп ознак: соціально-демографічні; кримінально-правові; соціальні прояви в різних сферах життєдіяльності, або соціальні зв’язки; моральні властивості; психологічні та фізіобіологічні характеристики ⁴.

Істотну роль у механізмі  індивідуальної злочинної поведінки відіграють соціальні прояви або соціальні зв’язки (позиції), адже в наш час відзначається підвищена значимість соціального статусу в різних життєвих ситуаціях. Людина займає певні позиції і виконує певні ролі, кожна з яких має свій зміст (сценарій ролі). Без урахування соціальної ролі в індивідуальному запобіганні злочинів зникає вплив соціальних зв’язків і позицій, отже, зменшується вірогідність досягнення цілей корекції.

Психологічні ознаки – одні з найбільш важливих факторів, що впливають на скоєння індивідом суспільно небезпечних дій тому, що вибір способу дії здійснюється з урахуванням психологічних особливостей і психічної специфіки злочинця ⁵. Це проявляється в рисах характеру, вольових і емоційних якостях, ціннісно-нормативних характеристиках свідомості, у потребнісно-мотиваційній сфері злочинної поведінки, стані злочинця в момент скоєння злочину і механізмі наступної злочинної поведінки⁶.

Риси характеру в  психологічній літературі визначаються як стійкі, повторювані в різних ситуаціях особливості поведінки індивіда. Обов’язковими властивостями є ступінь їх виразності в різних людей, здатність прояву в будь-яких ситуаціях і потенційній здатності до вимірювання за допомогою спеціально розроблених для цього методик. Розрізняють позитивні й негативні риси характеру, які, врешті-решт, і визначають різні профілі особистості.

На злочинну поведінку  значний вплив спричиняють психічні аномалії, які, з одного боку, істотно ускладнюють засвоєння суб’єктом моральних і правових норм, а з іншого боку – перешкоджають адекватному сприйняттю й оцінці життєвих ситуацій, що складаються. Самі по собі ці аномалії не виступають як мотиви злочинів, але значно впливають на поведінку та спосіб життя ⁷.

Вольові ознаки – свідома саморегуляція суб’єктом своєї діяльності і поведінки, що забезпечує подолання труднощів при досягненні мети, створені суб’єктом додаткові спонукання до зовнішніх або внутрішніх дій, які володіють недостатньою мотивацією ⁸.

Емоційні властивості  – психічне відображення у формі безпосереднього упередженого переживання життєвого змісту явищ і ситуацій, обумовленого відношення їх об’єктивних властивостей до потреб суб’єкта. Найпростішими формами емоцій є так звані емоційні відчуття, тобто безпосередні переживання, що супроводжують життєво важливі впливи і спонукують людину до їх збереження або усунення.

Сфера потреб та мотивації має велике значення в механізмі злочинної поведінки і містить у собі два поняття. Перше – потреби, що є джерелами розумової і поведінкової активності людини та відображають її природні властивості, що прямо залежать від соціальних характеристик, сформованих у суспільстві⁹. Інтереси або емоційно фарбовані потреби, значною мірою залежать від системи ціннісних орієнтацій особи, інших змістовних характеристик її свідомості, а також соціального середовища, у якій формувалась, діє або до якої прагне людина.

Потреби й інтереси впливають  на мотиваційну сферу особистості. Під мотиваційною сферою особистості  вчені розуміють „сукупність мотивів і цілей, що формуються і розвиваються протягом життя людини”. До потреб безпосередньо примикає система спонукальних факторів: переконання, погляди, прагнення, інтереси, ідеали.

В основі людської активності поряд з потребами перебуває категорія інтересу, що є відбиттям соціальних та індивідуально-психологічних зв’язків особистості. Інтерес як соціально-психологічна категорія об’єктивно обумовлена і суб’єктивно детермінована. Об’єктом інтересу є потреби людини, обумовлені її соціальним станом і властивостями самої особистості.

Потреби й інтереси, проходячи через свідомість, стають активною спонукальною силою, що формує мотиваційний процес. Мотивації, що не виходить із потреб, не існує. Разом з тим потреба, що не стала мотивацією, цілком можлива, вона нерідко формується в організмі і психіці індивіда. Так, потреба організму у вітамінах, не усвідомлена людиною, не стає мотивацією.

У злочинній поведінці  мотиви можуть проявлятись у різних поєднаннях і типах ситуацій. Ціннісно-нормативні характеристики свідомості особистості вказують на найбільш значимі для неї об’єкти, що цінуються нею. Як правило, говорять про ієрархію ціннісних орієнтацій, що відображає певну перевагу одних цінностей над іншими.

Важливе значення має  також стійкість орієнтації, її інтенсивність. Кримінологічні дослідження свідчать, що в системі ціннісних орієнтацій окремих груп злочинців перше місце займають індивідуальні або кланово-егоїстичні орієнтації. Вище за все в таких випадках цінуються особисте матеріальне благополуччя, необмежений прояв свого „Я”, створення для цього найбільш комфортних умов або клановий, груповий егоїстичний інтерес ¹⁰.

Керуючись вимогами системного підходу до вивчення соціально-правових феноменів, а також виходячи з того, що механізм за визначенням є системою, робимо висновок, що в його структурі цілком можливо виділити кілька елементів і етапів. В окремих наукових працях з цієї проблеми етапи і елементи механізму індивідуальної злочинної поведінки ототожнюються або змішуються. Наразі з цим аж ніяк не можна погодитися: оскільки злочинна поведінка представляє собою процес тривалий у часі, тож слід виділяти певні етапи, або відносно відокремлені часові проміжки, у її розвитку.

До основних елементів  механізму індивідуальної злочинної поведінки варто віднести: умови морального формування особистості, мотивацію, конкретну життєву ситуацію, прийняття рішення про вчинення злочину і сам процес його скоєння (акт поведінки).

Названі елементи можна  розділити на дві групи: елементи психологічної структури поведінки (мотивація і прийняття рішення про вчинення акту поведінки) і продукти взаємодії об’єктивного і суб’єктивного в індивідуальній поведінці (умови морального формування особистості, конкретна життєва ситуація і акт поведінки).

Що стосується взаємодії названих елементів механізму індивідуальної злочинної поведінки, то у більшості кримінологічних досліджень головна роль у структурі названої системи відводиться мотивації, що розглядається як внутрішній стрижень генезису названого механізму. Причому мотивація розглядається як процес і як сукупність мотивуючих факторів. Прийняттю рішення про вчинення акту поведінки відводиться прогностична і спонукальна функції, що спричиняють визначальний вплив на обрану модель поведінки. Об’єктивні соціальні умови формування особистості, до яких відносяться спосіб життя і мікросередовище (соціальні групи), є визначальним чинником у структуруванні рис характеру, світогляду, навичок та іншого досвіду, які в результаті визначають структуру особистості та її зміст. Конкретна життєва ситуація містить у собі властивості взаємодії особистості й соціального середовища та особливості суб’єктивного відображення об’єктивної дійсності.

Таким чином, конкретна  життєва ситуація хоча і є однією з основних детермінант поведінки, опосередковується психологічними структурами особистості. Результатом взаємодії і розвитку всіх вищеназваних елементів є конкретний акт поведінки – злочин. Будучи, по суті, процесом зміни зовнішнього середовища, цей акт представляє собою складне психофізіологічне явище, в якому сконцентровані всі психічні і фізичні потенції індивіда.

1.2. Кримінальна мотивація як  формуючий елемент механізму  злочинної поведінки

Загальновизнано, що мотивація  людської поведінки та діяльності належить до найскладніших понять сучасної психології. Більшість вчених вважає, що термін «мотивація» вживається у сучасній психології в двох основних значеннях: 1) мотивація - як система факторів, що детермінують людську поведінку (сюди входять потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення тощо); 2) мотивація - як характеристика процесу, який стимулює та підтримує поведінську активність людини на певному рівні. Звідси дослідники мотивації найчастіше обирають якийсь один із зазначених напрямків. Однак, на нашу думку, було б недоцільно зупинитися тільки на цих визначеннях поняття мотивації.

Наявність численних  праць у галузі психології дає  можливість зрозуміти всю гостроту проблеми мотивації. Почнемо з того, що існують різноманітні за змістом  дефініції цієї категорії. С. Л. Рубінштейн вважає, що мотивація - це детермінація, що реалізується крізь психіку, а звідси — вчення про мотивацію постає як конкретизація вчення про детермінацію¹¹. П. М. Якобсон пропонує розглядати мотивацію як сукупність тих психологічних моментів, якими визначається поведінка людини в цілому ¹². На думку В. І. Ковальова, під мотивацією розуміють сукупність мотивів поведінки і діяльності ¹³.

Неоднакові підходи  щодо визначення мотивації відображені  у психологічних словниках: в  одному з них мотивацією вважається система мотивів, яка визначає конкретні  форми діяльності або поведінки людини¹⁴, в іншому - спонукання, що викликають активність організму та визначають її спрямованість ¹⁵, в третьому - загальне визначення поняття мотивації зовсім не дається. У Великій Радянській Енциклопедії поняття мотивації розглядається лише у біологічному розумінні: як стани мозкових структур або системно організованого збудження центральної нервової системи, що спонукають вищих тварин і людину вчиняти дії (акти), що спрямовані на задоволення їх потреб ¹⁶.

Останнім часом не простежується також будь-якої тенденції  у психологічному розумінні мотивації: вона визначається як процес психічної  регуляції конкретної діяльності¹⁷ або процес утворення мотиву¹⁸. Мотивацією називають і сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість та активність, і «суб'єктивне відображення об'єктивного світу, що здійснюється на ґрунті тілесного (мозкового) субстрату й виражається в утворенні образу цього світу, образу багатобічного, зокрема емоційно визначеного, активно-вольового як основи для діяльнісного ставлення до об'єктивного світу» ¹⁹. Таким чином, до мотивації відносять: детермінацію; сукупність психологічних моментів (мотивів, спонукань або причин); систему факторів або мотивів; процес утворення мотиву або психічної регуляції діяльності тощо. Все це означає, що коло психологічних визначень поняття мотивації є таким широким, що побачити якусь певну тенденцію в ньому дуже важко.

Окремим є питання  про місце мотивації в людській діяльності. Справа в тому, що вчені  наголошують на відсутності поняття  мотивації у загальнопсихологічній теорії діяльності О. М. Леонтьева²⁰. В цьому випадку терміном «мотивація» позначається детермінація діяльності опредмеченими потребами та мотивами. З теорії діяльності випливає, що мотивація суб'єкта, а рівно його інші психологічні особливості, беруть свій виток з практичної діяльності. Складові самої діяльності можуть відповідати елементам мотиваційної сфери, перебуваючи з ними у генетичному та функціональному зв'язку (наприклад, діяльності в цілому відповідають людські мотиви; діям - упорядкований набір цілей тощо).

Структура діяльності та побудова мотивації суб'єкта просякнуті відносинами взаємовідповідності. Концептуальні положення психологічної теорії О. М. Леонтьева пояснюють, як і яким чином здійснюються діяльність, дії та операції. На підставі розкриття цих питань далі підбиваються підсумки та виводяться закони, за якими йде розвиток і зміна мотивації суб'єкта, котра набуває певних потреб, психічної або внутрішньої) детермінації суспільно не. безпечного діяння. При такому розумінні мотивації злочину її розгляд має поширюватися не лише на мотив як обов'язковий і визначальний компонент, але й на інші складові компоненти процесу мотивації, конкретні суспільні відносини, самого суб'єкта та всю сукупність наявних зв'язків між ними.

Безумовно, поняття мотивації  злочину тісно пов'язане з поняттям мотиву злочину, однак це не тотожні  та не рівнозначні категорії, їх співвідношення між собою слід розуміти як ціле і частку. За нашим переконанням, не можна погодитись з тими психологами  і юристами, які вдаються до ототожнення  цих понять. Наприклад, В. Є. Мільман підкреслює, що поняття мотиву і мотивації в психологічних дослідженнях є, як правило, синонімами і вживаються на позначення всієї спонукальної сфери діяльності²¹. Н. Ф. Кузнецова стверджує, що мотивацією є комплекс мотивів (рідше один мотив), котрий як спонука, предметно актуалізована на досягнення певних цілей за допомогою вчинення конкретних дій (бездіяльності), виступає причиною поведінки особи ²².

На противагу таким  думкам, зазначимо, що мотивація злочину  містить у собі мотив злочину  як головний компонент її структури, звідси, поняття мотивації злочину  є ширшим, ніж поняття мотиву злочину. Крім мотиву, до складу мотивації входять  й інші складові компоненти мотивації: потреби, цінності, цілі, ідеали, емоції тощо. Завдяки мотивації досягається  цілеспрямованість і осмисленість дій у цілісному поведінковому  акті суб'єкта злочину. Мотивація здійснює спонукальний вплив на всіх ланках розгортання злочинної поведінки. Щодо мотиву, то він створює лише той внутрішній фон, на якому ґрунтується  та розгортається процес мотивації  в цілому.

Отже, мотив злочину - це більш вузьке поняття, це відносно відокремлений інтегральний психічний  утвір; мотивація злочину - більш  широке поняття, це динамічний процес формування, розвитку і реалізації мотиву в суспільно небезпечному діянні.

Конкретизуючи категорії  мотиву і мотивації злочину, не можна  віддаляти їх на невизначену відстань між собою, оскільки між ними існують  усталені та щільні зв'язки. Простежується  така закономірність: якщо є мотив, повинна бути мотивація - і навпаки. Дослідження якогось одного з  цих явищ неодмінно ініціює дослідження  іншого, бо тільки в їх сукупності можна  визначити зміст кожного. Причому, за своїм походженням, поняття «мотивація»  є похідним від первісного поняття  «мотив». Завжди спочатку з'являється  мотив, який дає поштовх до виникнення процесу мотивації, внаслідок чого суб'єкт здійснює постановку мети, обирає засоби її досягнення, приймає рішення  щодо вчинення конкретного діяння. За таких обставин мотивація злочину  більш тяжіє до кримінологічної  проблематики, ніж мотив, оскільки характерною  рисою кримінології є розгляд злочину в динаміці, з урахуванням всієї сукупності взаємодіючих факторів.

Деякі вчені-правники намагаються  відокремити мотивацію злочину  від цілеутворення, яке уявляють як самостійний і специфічний процес ²³. Ця спроба є не зовсім вдалою, оскільки цілеутворення - це лише певний етап процесу мотивації злочину, а не рівнозначне за ступенем значущості поняття. І якщо мета відокремлюється від мотиву, то про яке вчинення злочину можна вести мову? Ось чому мотивація злочину повинна включати в себе процес цілеутворення.

Від мотивації злочину  слід відрізняти механізм вчинення злочину (механізм злочинної поведінки) як за обсягом, так і за змістом понять²⁴. Механізм вчинення злочину - це взаємодія зовнішніх і внутрішніх факторів детермінації злочину. До зовнішніх факторів детермінації злочину належать: конкретна життєва ситуація, предмет злочинного посягання, умови вчинення суспільно небезпечного діяння тощо. Сукупність внутрішніх факторів детермінації злочину складає його мотивацію. Справедливо зазначає Ж. Нюттен, що аналіз механізму дає відповідь на питання, як здійснюється поведінка, а вивчення мотивації дає відповідь на питання, чому людина вчиняє так чи інакше²⁵. Неважко зрозуміти, що мотивація злочину не може охопити увесь механізм вчинення злочину, а тому є його складовою частиною, хоча й однією з найсуттєвіших.

Таким чином, з психологічної  і правової точок зору, мотивація  людської поведінки та діяльності (в  тому числі і злочинної) являє  собою суб'єктивне за своєю природою явище, яке належить до процесів, що відбуваються в психіці суб'єкта. Однак мотивація - це внутрішній процес лише для того, хто здійснює поведінку  чи діяльність, хто вчиняє злочин. Для  тих, хто досліджує (психологів і юристів), мотивація, її структурні компоненти та сама особа є зовнішніми, такими, що існують об'єктивно, в реальній дійсності, незалежно від волі і свідомості будь-кого, а отже, можуть психічної або внутрішньої) детермінації суспільно небезпечного діяння. При такому розумінні мотивації злочину її розгляд має поширюватися не лише на мотив як її обов'язковий і визначальний компонент, але й на інші складові компоненти процесу мотивації, конкретні суспільні відносини, самого суб'єкта та всю сукупність наявних зв'язків між ними.

Для тих, хто досліджує (психологів і юристів), мотивація, її структурні компоненти та сама особа  є зовнішніми, такими, що існують  об'єктивно, в реальній дійсності, незалежно  від волі і свідомості будь-кого, а отже, можуть мотивації: 1) усвідомлення спонуки особою; 2) сприйняття мотиву (усвідомленої спонуки як мотиву поведінки) особою; 3) реалізація мотиву в поведінці  та діяльності; 4) закріплення мотиву в характері людини та його перетворення у властивість особи, тобто у  свого роду потенційну спонуку; 5) актуалізація потенційної спонуки (спонукальної потенції, що є в рисах людського характеру)²⁶. Як бачимо, вихідним компонентом процесу мотивації в цій схемі є спонука.

На відміну від  попереднього автора, І. О. Васильєв і  М. Ш. Магомед-Емінов розрізняють чотири етапи (цикли) мотивації, які відповідають її чотирьом функціям (ініціації, селекції, реалізації та постреалізації): 1) актуалізація мотивації та ініціація діяльності; 2) цілеутворення, вибір дії та формування наміру; 3) реалізація наміру; 4) пост-реалізація ²⁷. У такому випадку первинним визначальним чинником мотивації є сама мотивація в цілому.

На існуванні трьох  стадій процесу мотивації, коли в  якості вихідного підґрунтя розглядається  стимул, акцентує Є. П. Ільїн, який виділяє  такі етапи: 1) формування первинного (абстрактного) мотиву (прийняття людиною стимулу); 2) пошукова активність (внутрішня або  зовнішня), яка пов'язана з визначенням  засобів задоволення потреби  за даних обставин; 3) вибір конкретної мети та формування наміру на її досягнення ²⁸.

При характеристиці злочинної  поведінки деякі спеціалісти  виділяють в ній тільки дві  фази: 1) мотиваційну (підготовчу) і 2) фазу її практичного здійснення ²⁹. За таких умов процес мотивації в загальній картині злочину є обмеженим, оскільки зовсім відокремлюється від всього механізму вчинення суспільно небезпечного діяння в якості підготовчої (тобто факультативної) стадії. Інші автори вважають, що мотивації належать етапи від прийняття рішення діяти певним чином до настання злочинного результату, коли вихідним моментом мотиваційного процесу є динаміка розвитку вчинку ³⁰.

Розділ 2. Умисна злочинна поведінка  її особливості та різниця з стандартним  механізмом злочинної поведінки

Злочинна діяльність є специфічним різновидом діяльності в її психологічному розумінні, тобто  усвідомленої, вольової поведінки, що складається з системи дій, кожна  з яких має мету, обумовлену загальним мотивом. У загальнотеоретичній, філософській і психологічній літературі майже зовсім не згадується про деструктивну діяльність, що руйнує умови життя в суспільстві. Мова йде про злочинну діяльність насамперед".

Сучасні дослідники як людської діяльності взагалі, так і злочинної  діяльності зокрема, наголошують на відсутності чітких та диференційованих визначень поняття «діяльність» у наукових працях ³¹. Юристи часто ототожнюють злочинну діяльність з окремим злочином, навіть одиничним ненавмисним злочинним діянням. Визначення злочинної діяльності знаходимо в роботах А. Ф. Зелінського і М. Й. Коржанського. Злочинна діяльність - це система передбачених кримінальним законом суспільно небезпечних діянь і тісно пов'язаних з ними дій, психологічно детермінованих загальним мотивом, реалізація якого планується суб'єктом через встановлення і досягнення корисної мети ³². Це особливий вид людської діяльності, що складається з різного роду перекручень звичайних поведінкових актів, а також первісно злочинних неадаптивних дій. Звідси, злочинна діяльність може бути адаптивною і неадаптивною.

«Загарбницькі» напрямки злочинної діяльності не є постійними, вони змінюються у зв'язку із зміною системи особистих потреб і способу  життя, розвитком та досягненнями суспільства.

Для злочинної діяльності властиві всі елементи, що характеризують склад злочину. Вона акумулює ознаки злочину та характеристики злочинності. Однак злочин - це одиничний феномен, злочинність — загальний, а злочинна діяльність - прояв і відбиток соціальної сутності злочинів і злочинності як соціального елемента життєдіяльності суспільства. Оскільки злочинна діяльність не зводиться до одиничного злочину, переважно виявляється у формі множини - повторності, сукупності або рецидиву. Злочинній діяльності притаманні й інші ознаки - продовженість, інтенсивність, цілісність тощо. Однак її визначальною рисою слід вважати організований та професійний характер.

Мотивація злочинної  діяльності належить до найбільш розгорнутого та змістовного типу порівняно з  усіма іншими - мотивацією імпульсивних злочинів, мотивацією звичних злочинів і мотивацією необережних злочинів. Вона розпочинається з актуалізації потреби або їх сукупності, проходить через усвідомлення мотиву, цілеутворення, вибір і оцінку засобів і способів реалізації мотиву і досягнення мети, прогнозування можливих результатів, аж до ухвалення рішення про здійснення суспільно небезпечного діяння або серії таких діянь, і закінчується виконанням, контролем і корекцією дій, а також аналізом наслідків, що настали³³.

Початковим етапом мотивації злочинної діяльності виступає актуалізація визначеного психічного компонента або їх сукупності, що являє собою більш-менш тривалий процес активації спонукальних сил особи, Актуалізація передбачає перехід до нагального стану тих чи інших потреб, інтересів, потягів, бажань тощо, які відповідають особливостям конкретної ситуації та персональній оцінці її суб'єктом майбутнього злочину. Відомо, що кожна особа по-різному оцінює наявну ситуацію, внаслідок чого на перший план активації висувається якесь одне спонукання чи два, чи навіть цілий ряд (комплекс) спонукань. Але певне спонукання (чи їх сукупність) повинне пройти через волю і свідомість суб'єкта, так би мовити, «знайти свій предмет».