Ознайомлення учнів старших класів загально освітньої школи, із драматургією Лопе де Вега

Міністерство  освіти і науки України

Національний  педагогічний університет імені  М. П. Драгоманова

Інститут мистецтв

Кафедра хореографії

Курсова робота

з предмету: «Художня культура»

на тему: «Ознайомлення  учнів старших класів загально освітньої школи, із драматургією Лопе де Вега»

                                 Виконала:       

                                                       студентка 45 групи ХХК

Місько Тетяна Олександрівна

                                                                     Викладач: доцент Полатайко Олена Михайлівна

Київ 2013

План

Вступ……………………………………………………………………ст

Розділ 1. Творчий шлях іспанського драматурга Лопе де Вега…….ст

1.1 Загальна характеристика творчості Лопе де Вега…………ст

1.2 Драматургія Лопе де Вега…………………………………ст.

Висновки до 1 розділу…………………………………………………ст

Розділ  2. Організація ознайомлення з творчістю іспанського драматурга Лопе де Вега на уроках з художньої культури у старших класах……………ст

2.1 Форми та методи вивчення творчості Лопе де Вега у старших класах загально освітньої школи……………………………………………...ст

2.2 План-конспект  уроку в 9-х класах на тему: «Драматургія Лопе де Вега»……………………………………………………………………..ст

Висновки до 2 розділу………………………………………………….ст

Висновки………………………………………………………………...ст

Список використаної літератури……………………………………..ст

Вступ

АКТУАЛЬНІСТЬ: Обрана мною тема зацікавила мене своєю неосяжністю особливостей творчості і життя великого драматурга епохи відродження - Лопе де Вега.

Об`єкт: Процес ознайомлення учнів старших класів загально освітньої  школи із драматургією Лопе де Вега.

Предмет:  Вивчення драматургії Лопе де Вега на уроці художньої культури у 9 класах.

МЕТА: Дослідити особливості творчого шляху Лопе де Вега та специфіку організаційного ознайомлення з драматургією іспанського драматурга.

ЗАВДАННЯ: 1) Проаналізувати особливості творчості Лопе де Вега.

2) Вивчити драматургію  Лопе де Вега.

3) Дослідити  форми та методи вивчення творчості  Лопе де Вега у старших класах загально освітньої школи

4) Зробити план-конспект уроку в 9-х класах на тему: «Драматургія Лопе де Вега»

Безсумнівно, моє  знайомство з творчістю Лопе показала і довела мені ту гармонію зв'язку всього життєвого буття. Адже у Лопе де Вега дійсно не існує якихось окремих  частин життя, життя-єдина і неподільна, і все, що відбувається в ній-це створене природою людини, всі життєві процеси-це послідовно йде, яке рухалося "народному голосу".

"Коли мені  потрібно писати комедію, я  замикаю всіх правила на потрійний  замок і видаляю їх" ... Своїми  словами Лопе показує не вміння  складати, а майстерність творити невинне правдоподібність, складне у своїй будові, і саме ці твори, які захоплюють і ваблять, особливо виділяють його творчість.

 У його  творіння 

 Немає законів 

 Є лише  одне,

 Природне  начало-

 Єдність  дій! 

 Ще, мене  дивує, мабуть головне, що при всій його багатогранності життя, йому вдалося досягти невидимих ​​вершин, і все це, я думаю, завдяки його природної натурі, непорушної і стійкою.

 У цій  роботі я спробувала возз'єднати весь вивчений мною, досить рідкісний матеріал, найбільшого драматурга епохи Відродження Лопе де Вега.

Розділ 1. Творчий шлях іспанського драматурга Лопе де Вега

1. Загальна характеристика творчості Лопе де Вега

Боротьба за вільний від довільно встановлених правил і доступний народному  глядачеві театр в Іспанії, не була легкою. Прихильники охоронних позицій з середовища придворних гуманістів не гребували писати меморандуми на високе ім'я з проханням заборонити "псування смаків і вдач". Питання стояло так: "Театр для вибраних або театр для всіх"? 

Іспанці створили "театр для всіх". Його створення і твердження в правах справедливо зв'язується з ім'ям Лопе де Вега. Саме його титанічна фігура стоїть у початку оригінальної іспанської драми. Нове драматургічне мистецтво і Лопе де Вега - майже синоніми.

У своїх панегіриках  на смерть Лопе де Вега італійські поети не дарма називали його "Колумбом поетичних Індій". Він зумів зробити те, чого не зробили його італійські попередники. З подвійності культури Відродження, примиривши, так би мовити, Кастільоне і Аретіно, Лопе де Вега зумів витягнути новий, повний життєвої сили ефект. Він підсумовував ідеал і реальність, наслідування природі і проходження високим образам. Через те, по справедливому зауваженню одного ученого, в творчості Лопе де Вега, навіть в найбільш народних його творах, "ніколи не відсутні риси вченої ренесансної культури".

"Колумбу  поетичних Індій", "диву природи", "океану поезії", як захоплено  іменували Лопе його вдячні  співвітчизники, належить справді  неозора кількість творів. За  підрахунками лорда Голланда, одного  з перших серйозних біографів Лопе де Вега, з під пера Лопе вийшло близько двадцяти мільйонів віршованих рядків, не рахуючи значну кількість прози і листів. Це вистачило б на ціле покоління письменників. Жарт сказати, за неповних сімдесят три роки життя, Лопе створив цілу літературу!!! Якщо вважати, що він почав професійно писати з дванадцяти років, то, отже, на протяг шістдесяти років роботи він повинен був в середньому створювати по тридцять чотири тисячі віршованих рядків в рік або трохи менше за сто рядків щодня. При цьому Лопе де Вега зовсім не був ні графоманом, ні кабінетним черв'яком. Події в його житті вистачило б на добрий десяток цікавих авантюрних життєписів. Він знав роки убогості і безвісності, зльоти безприкладної слави, розчарування в друзях, щиру відданість, найпалкішу любов і жорстокі зради, дуелі, викрадання, в'язниці, участі у військових походах, розкаяння і нові гріхи. Ім'я його ще за життя було оповите легендами. Тим дивовижніше здається його плодючість.

Як у кількісному, так і в якісному відношенні (зовсім не скидаючи з рахунків епічні поеми, сонети, прекрасні романси і прозу) найцікавішу частину спадщини Лопе для подальших часів складає все ж таки його драматургія. До нас дійшли 474 п'єси із загального числа 1500 (або за іншими відомостями 1800-2200), з яких 426 комедій і 48 аутос, їм написаних. Відомі так само назви ще 260 п'єс, що безумовно належали його перу.

Його сонети містять 24 тисячі віршів, епічні поеми-50 тисяч, що ж до комедій, то сам Лопе пише в "Еклозі до Каудільо", що якщо розподілити його роботу, як драматурга, по днях життя, то на кожен день падає по п'ять сторінок. Його сучасник Хуан де Пінья в 1627 році говорив:" Я сам був не раз свідком того, як він писав по вісімнадцять листів кожні шість годин, і так вісімнадцять годин підряд". У цій же еклозі Лопе стверджує, що понад сто його комедій "протягом доби переходили від муз прямо на театральні підмостки".

Багато що з  того, що дійшов носить сліди всіляких "доопрацювань", змін, вставок, зроблених  як видавцями, так і акторами.

Для упорядковування цього гігантського спадку було потрібно зусилля багатьох поколінь учених. Ної тепер неможливо стверджувати, що існує дійсно наукове, надійно прокоментоване видання всіх його драматургічних творів. І в хронології і в текстах білих плям скільки завгодно.

Лопе де Вега створив нову "театральну імперію", і став, по виразу Сервантеса, "її самодержавцем". Імперія створювалася насилу і не відразу. Лопе спирався на досвід попередників, шукав, імпровізував. Перші рішення бували нерідко  компромісними, звична літературна свідомість стикалася з живим відчуттям. Мало було бути прихильником традиційної народної поезії, культивувати романси і сповідати платонівські ідеї про природу. "Привнесло" їх в драматургію механічно ще не вирішувало справи. Були, наприклад, випадки, коли деякі сучасники Лопе дюжинами вводили романси в текст п'єси, але від цього сам принцип класицистської драматургії не мінявся. Або бралися сюжети з вітчизняних переказів і романсів, знайомих широкій публіці, а античні котурни і самий дух залишався тим самим, "ученим". Ставало все очевиднішим, що оновлення може бути лише цілісним, від побудови сюжету до мовних і віршованих засобів. Треба було піддати корінному перегляду як цілі, так і засоби драматургічного мистецтва. До кінця XVI століття Лопе практично вже довів перевагу і історичну правоту своєї реформи, але з теоретичним її обґрунтуванням не поспішав. Частково, можливо, не бажаючи "дратувати гусаків" - вчених теоретиків, отчасти- за недосугом. Він вважав за краще відбуватися жартами і робити свою справу. Але те, що вже на той час сенс нової школи був їм точно сформульований, - сумніву не підлягає.

На фронтисписі видання 1602 року своїх "рим" Лопе де Вега поміщає  девіз - "Чеснота і Благородство, Мистецтво і Природа". Цей девіз проникливо розшифрував чудовий іспанський філолог Рамон Мендендес Підаль: "Природа вище за мистецтво, благородство вище за чесноту, оскільки благородство є природне душевне ваблення. Добродєтєлі ж досягається зусиллям волі, це є вірність моральним розпорядженням". У цьому девізі, хай декілька загадочно - афористичному, "Лопе де Вега, - продовжує Мендес Підаль, - виразив тісний взаємозв'язок тим часом, що є в житті, і тим, що є в літературі: моральні розпорядження, деколи, можуть бути поправні владою любові ( Лопе де Вега робив в царстві волі виключення для любові), і тоді чеснота може знайти притулок в природному благородстві душі; строгі правила мистецтва можуть і повинні бути порушені в драматургії для того, щоб вона була в змозі досягти найвищих вершин поезії, чого вимагає від драматурга велика мати-природа".

"Нове керівництво до  твору комедій у наш час", яке Лопе де Вега написав  через сім років після цього  девізу, якраз і присвячено обґрунтуванню нових принципів. Суть його зводиться до декількох основних положень. Перш за все потрібно відмовитися від преклоніння перед авторитетом Арістотеля. Арістотель був прав для свого часу. Застосовувати виведені ним закони сьогодні - безглуздо. Законодавцем повинен бути простій люд (тобто основний глядач). Необхідні нові закони, відповідні найважливішому з них: доставляти насолоду читачеві, глядачеві.

Доречно зауважити, через  багато років інший геніальний драматург, Мольер, майже дослівно відтворить слова Лопе де Вега. У критиці  “Уроку дружинам” Мольер скаже: "На мій погляд, найважливіше правило - подобатися. П'єса, яка досягла цієї мети, - хороша п'єса. Вся публіка не може помилятися або якщо п'єси, написані за всіма правилами, нікому не подобаються, а подобаються саме такі, які написані не за правилами, значить, ці правила негаразд складені". Чудово, що і найбільший трагік Расін з повним співчуттям повторює ці слова! Значить, час приспів, але першим їх вимовляє Лопе де Вега.

Зупиняючись на горезвісній  трьох єдності, законі, виведеному вченими  теоретиками Відродження з Арістотеля, Лопе залишає як безумовне тільки одне: єдність дії. Відмітимо, що сам Лопе і, особливо, його учні і послідовники довели цей закон до такого абсолюту, що він деколи перетворювався на тягар не меншу, ніж єдність місця і часу у класицистів. Що стосується двох іншої єдності, то тут іспанські драматурги дійсно поступали з новою свободою. Хоча в багатьох комедіях єдності місця, по суті, охоронялося, що викликалося частковою технікою сцени, частково надмірним дотриманням єдності дії, тобто граничною його концентрацією. Взагалі треба сказати, що як за часів Лопе де Вега, так і в полеміці романтиків з класицистами питання про "закон трьох єдності" набувало мало не першорядного значення в теоретичних спорах, але практично з ним вважалися тільки виходячи з конкретних потреб чи того і іншого твору.

Говорить в своєму "Руководстві" Лопе і про принципове змішення комічного і трагічного. Як в житті - так і в літературі. Ратуя за змішення, Лопе, таким чином, заднім числом обґрунтовує той, що вже склався і затвердився в правах той вид драматургічного твору, який отримав назву "комедії". Річ у тому, що Лопе і його соратники всі свої трьохактні віршовані п'єси називали "комедіями", незалежно від їх змісту. У епоху молодого Лопе термін "комедія" мав бойове, полемічне значення. Їм позначалися п'єси побудовані на принциповому змішенні трагічного і комічного в ім'я більшої життєвої правдоподібності. Таке розуміння "комедії" піонерами національної школи було різке протиставив чисто формальному розумінню "комедії" як специфічного жанру (протилежному трагедії) прихильниками учено-классицистской системи, заснованої на поетиці Арістотеля і практику римського театру Сенеки і Теренція . З'явилися деякі види драматичних творів, проміжних між комедією і трагедією в классицисткому розумінні. Обурені хранителі вчених традицій називали цей новий вигляд "жахливим гермафродитом", а що жартував над їх обуренням Лопе де Вега - витонченішим і класичним словом" - мінотавр".

Лопе де Вега помер, ще не встигнувши повною мірою  відчути деяких наслідків, закладених в самій його теорії. Виходячи з безперечного положення, що тільки сучасний глядачів - суддя, він сформулював деякі правила у відміну таким, що одряхлів. Рекомендуючи, наприклад, користуватися тим або іншим віршованим розміром (для пояснення любовних почуттів - одним, для оповідання- іншим) він поставив це в залежність не від конкретного персонажа і не від конкретної ситуації, а виходячи з абстрактного взагалі. При чуйності Лопе де Вега ці рекомендації для нього самого негативного значення мати не могли (не кажучи вже про те, що він вивів їх з власної минулої практики. Його вухо було вражаюче сприйнятливо до щонайменших коливань настрою глядача. Рікардо дель Туріо, сучасник Лопе, розповідає, що, "присутній на уявленнях як своїх, так і чужих п'єс, Лопе де Вега мав звичай брати на замітку прийоми, які викликали захоплення публіки і плескання .Щоб потім включити їх в свої нові п'єси". Але на інших авторів деякі повчання Лопе зробили негативний вплив. Досвід вони прийняли за обов'язкову регламентацію, геніальну інтуїцію за стабільний підручник і стали діяти "за системою" Лопе, тоді як дійсний сенс її полягав в розумінні своєчасності і безперервності руху. Врешті-решт наступив момент, коли жива практика Лопе скостеніла, перетворилася на катехізис. І коли подув із за Піренєєв вітер модного Французького класицизму, - прокинувся від сплячки класицизм, що витрачався молю, вітчизняний. За життя Лопе, питання ще так не стояло, і "театральна імперія" здавалася такою ж непорушною, як здавалася непорушною сама іспанська монархія.

Які ж ідеї і настрої  водили пером цього справжнього "дива природи, одного з тих титанів  Відродження, про які писав Енгельс? У кращих своїх творах Лопе де Вега утілив найпрогресивніші устремління  національного іспанського Відродження, органічно з'єднавши передові гуманістичні ідеї з традиціями іспанської народної культури. Цей синтез знайшов віддзеркалення і в його естетичних положеннях, нерозривно пов'язаних з вимогами масового демократичного глядача, бо Лопе писав, як правило, для публічного театру, що користувався на його батьківщині величезною популярністю.

Іспанський публічний  театр був вельми своєрідний. Приміщенням  для нього служили задні двори  — корали, спеціально обладнані для театральних уявлень. Звідси і назва іспанських театрів. Основна частина глядачів розташовувалася стоячи у дворі — патіо, над яким амфітеатром підносилися ряди лав. Вікна будинків служили ложами, де поміщалися зазвичай кавалери і пані з вищих шарів суспільства, а в кінці двору, прямо перед сценою, була "каструля" — ложа бенуара, призначена виключно для жінок з простолюддя. Уявлення давали з полудня до темноти. Мізерність постановочних засобів (спочатку декорацій не було, вони, да і то дуже примітивні, з'явилися тільки в XVII ст.) відшкодовувалася незвичайним динамізмом дії, великою кількістю музики, співу, виходам блазнів (грасьозо), галасливими, не завжди пристойними інтермедіями, вставленими в антрактах між обов'язковими трьома діями, — хорондами. Спектакль завершувався одноактним водевілем, що переходив в мохигангу, — загальний танець з масками, куплетами і жартами, обов'язковою сарабандою, вогненною чаконой сегедильей, — улюбленими танцями простолюддя.

Хоча уявлення знаходилися  у веденні релігійних братерств , що користувалися винятковим правом знімати двори для цієї мети і що витягували із спектаклів великі доходи, головним театральним арбітром була все ж таки публіка партеру, що стояла на патіо, щільною стіною що оточувала сцену і що шумно виражала своє схвалення або незадоволеність. Ці "мушкетери", як їх тоді називали за оглушливі дружні крики, складалися в основному з ремісників, слуг і дрібних торговців. Вони і вирішували долю п'єси.

Чи потрібно говорити, що і духівництво, і сам король відносилися  до публічних театрів вельми неприязно, не без підстав убачаючи в них вогнища усіляких крамольних ідей. Церковна цензура пильно стежила за репертуаром і акторами, вирізуючи з п'єс цілі сцени, а деколи забороняючи їх; при щонайменшому приводі закривали театри взагалі. Саме на цей народний театр і його демократичного глядача і орієнтувався Лопе де Вега. Його вимогам і потребам була підпорядкована вся естетична система драматурга.

"Коли мені потрібно  писати комедію, я замикаю всі  правила під потрійний замок  і видаляю з свого кабінету  Плавта і Терентія із страху  почути їх крики...",- писав Лопе в своєму трактаті "Нове мистецтво складати комедії у наш час". Хай в цьому твердженні міститься частка перебільшення — як гуманіст, драматург, безумовно, використовував досвід античного театру, але основою його драматургії все ж таки є реалістична народна традиція, найяскравіше виражена в площадковому театрі артиста і драматурга XVI ст. Лопе де Руєде.

Мета драматурга — згідно Лопе де Вега — подобатися глядачам. Тому головним нервом комедії він  визнавав інтригу, яка повинна захопити, захопити цього глядача з першої ж сцени і тримати в напрузі до останнього акту.

Роль Лопе де Вега в розвитку іспанського театру незрівняна з  роллю ніякого іншого драматурга. Їм були закладені всі основи. Незадовго  до смерті, заповідаючи свою "театральну імперію", "самодержавець" писав: "творча плодючість, яку деякі схильні недооцінювати, мене привертає, як і рясні ниви; поза сумнівом, що оброблений за всіма правилами мистецтва сад, набагато менш привабливий, ніж неосяжне поле."

Як італійці віддавали  перевагу врешті-решт "парниковому салату дикорослому", так і спадкоємці Лопе віддали перевагу "обробленому за всіма правилами саду" над "неосяжним полем". Але це вже провина не Лопе.

1.2 Драматургія Лопе Де Вега 

Ім'я Лопе де Вега - "дива природи", як називали великого драматурга його захоплені сучасники, - по праву очолює блискучу плеяду діячів іспанського національного театру XVI-XVII століть. Проза Сервантеса, живопис Веласкеса і поетична драма Лопе де Вега з'явилися вершинами іспанської національної культури пізнього Відродження, найціннішим внеском іспанського народу в загальну скарбницю світової культури.     За Лопе де Вега назавжди залишилася слава глави класичної національної драми, наставника і вчителя не одного покоління драматургів. З його творчою біографією поєднується насамперед уявлення про потужну творчої енергії його народу, що виявилася в розквіті іспанської національної культури XVI-XVII століть.     Життя і творча діяльність Лопе де Вега збіглися з найбільш критичним періодом в історії феодально-абсолютистської Іспанії.     Вже з другої половини XVI століття "політичний і соціальний занепад Іспанії виявляв всі ганебні симптоми повільного розкладання "{К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори, т. X, Партіздат, 1933, стор 720-721.}. Глибока економічна криза, надовго затримала розвиток продуктивних сил країни, чіпкість костеневшей феодальної системи і реакційний режим, встановлений диктатурою грандів, князів католицької церкви і бюрократичних верст, прирекли Іспанії на ту тривалу агонію, яку являла собою її історія протягом усього XVII століття. Тягар феодально-абсолютистського ладу важко не тільки на широких народних масах, але і на деяких економічно нестійких шарах середнього і в особливості нижчого дворянства.

Під деспотичною владою феодально-абсолютистської  монархії, в умовах матеріального зубожіння і жорстокої експлуатації іспанський народ зберігав, проте, ту енергію стійкого опору, яка була вихована в ньому багатовіковою боротьбою за звільнення від мавританського ярма і збройними повстаннями проти феодалів-поміщиків. Кастильська селянин не став кріпак власністю кастільського землевласника, і іспанський народ у умовах деспотичного режиму наполегливо захищав залишки тих вольностей, які він завоював на передували етапах своєї історії. У ідейній життя XVI-XVII століть і, зокрема, в іспанській літературі та іспанською мистецтві опір народу гніту феодалізму мало вирішальне значення для розвитку прогресивних традицій національного Відродження.     На відміну від деяких інших країн в Іспанії XVI-XVII століть, в особливо у період пізнього Відродження, буржуазія не виступала в якості значною рушійної сили культурного розвитку країни. Пояснюється це тим, що вже до середини XVI століття вона як клас не займала самостійного економічного і політичного місця в житті держави. В Іспанії "Аристократія занепадала, не втративши своїх найшкідливіших привілеїв, а міста втратили свою середньовічну міць, не отримавши сучасного значення " {К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори, т. X, Партіздат, 1933, стор 721.}. Тому в особливому положенні тут виявилися деякі верстви дрібного дворянства, іспанської шляхти - идальгии, що випробовувала на собі всі руйнівні наслідки економічного і соціально-політичного занепаду країни.     Процес зубожіння і розшарування маси низового іспанського дворянства, приводивший, з одного боку, до появи своєрідного соціально-побутового типу люмпен-дворянина, а з іншого - до утворення специфічного стану служилої идальгии - вірною опори панував реакційного режиму, сприяв разом з тим виділенню з цієї строкатої соціального середовища шару демократизувати і тим самим опозиційної дворянській інтелігенції.

Опозиційними настроями  цієї інтелігенції значною мірою харчувалася іспанська література XVI-XVII століть. У процесі ідейної демократизації ця інтелігенція виступала і як виразник опозиційних настроїв народних мас. Класичним прикладом у даному випадку є Сервантес, творець типичнейших образів іспанського ідальго та іспанського селянина, Дон Кіхота і Санчо Панси.     Посилення феодально-абсолютистської реакції в останні десятиліття XVI і у першій третині XVII століття стимулювало зростання опозиційних настроїв НЕ тільки у низового дворянства, а й у інших категорій дворянського стану, прикладом чого може служити творчість великого сатирика XVII століття Франсиско де Кеведо.     Своєрідність соціально-економічної історії Іспанії XVI століття, встановлення в ній "азіатської", за визначенням К. Маркса, форми абсолютної монархії і крайня агресивність всій реакційної надбудови в ідейному житті епохи зумовили і деякі суттєві особливості іспанського Відродження. Оскільки абсолютна монархія не виступала тут у якості цивілізуючий центру та основоположника національної єдності, а національна буржуазія не склалася в ту суспільно-політичну силу, яка могла б стати провідним початком культурного життя країни, в іспанському Відродженні взяли гору традиції народного, демократичної свідомості. До цим традиціям зверталися кращі представники низової дворянській, опозиційно налаштованої інтелігенції, а також окремі вихідці з ремісничо-буржуазного середовища, до числа яких належав і Лопе де Вега. У з виниклих соціально-політичних умов класові і станові перегородки між цими соціальними категоріями виявлялися настільки хиткими і тонкими, що вільний кастильську селянин міг усвідомлювати себе рівним дворянину - ідальго, а декласовані і меншало дворянин переживав процес глибокої демократизації свого світогляду. Це обставина наклало особливий відбиток на ідейний і художній зміст літератури іспанського Відродження, надзвичайно посиливши в ній, у особливості в її драматургії, народне, демократичне початок, протистояла силам абсолютистська-деспотичної, феодально-аристократичної та церковної реакції.

Якщо економічна і політична  дійсність в Іспанії XVI-XVII століть знищила ряд передумов для всебічного розвитку культури Відродження й у ряді випадків підкоряла її ідейним інтересам феодально-абсолютистської і клерикальної реакції, то тим гостріше в ідейній життя країни виявлялося демократично-опозиційний, народний початок цієї культури. Давні і стійкі традиції народної самосвідомості поєднувалися з філософськими устремліннями високого і радикального у своєму політичному змісті гуманізму. Недарма саме в умовах реакційного політичного режиму і терору інквізиції в Іспанії настільки широко дискутувалися проблеми вчиненого народоправства, а утопічна концепція "золотого століття" щасливого людського існування зайняла таке важливе місце в світогляді і Сервантеса і Лопе де Вега.     Наші уявлення про своєрідність іспанського Відродження були б односторонніми і неповними без урахування того тиску, який панував режим чинив на творчу думку навіть найбільших представників національної літератури. Цим тиском певною мірою пояснюються ті ідейні протиріччя іспанського Відродження, які виявилися в його літературі. Пережитки аристократичної обмеженості у вирішенні низки проблем сучасного життя і неможливість вийти за межі релігійної догми найчастіше виявлялися не тільки наслідком вимушеного підпорядкування пануючому ідейному режиму. Вони свідчили і про нерівномірність розвитку особистого і суспільної свідомості творчої індивідуальності, окремі сторони якого не зживали або долали тяжіли над ними владу феодально-абсолютистської і церковно-інквізиторській надбудови. Це знаходило своє відображення і в естетичному вигляді іспанської літератури XVI-XVII століть, отличавшемся у окремих письменників контрастним поєднанням підкресленого реалізму з ідеалістичної умовністю відтворення дійсності. Від подібних контрастів не був і не міг бути вільний і творчий шлях Лопе де Вега, але визначальним його початком була та глибока його народність, яку Пушкін назвав великою.     У кращих своїх творах Лопе де Вега втілив найбільш передові устремління національного іспанського Відродження. Органічне злиття в його драматургії гуманістичної думки і традицій іспанської народної культури забезпечило довговічність цієї драматургії. Вона і зараз ще захоплює читача і глядача глибиною свого реалізму, високої поетичністю і надзвичайним багатством уяви.     Лопе Феліс де Вега Карпьо народився в Мадриді 25 листопада 1562 Його батьки були селяни, уродженці гірської Астурії. Батько письменника, Феліс де Вега, займався в столиці Золотошвейна промислом, володів деяким достатком і придбав собі патент на дворянське звання. Розсудливий "Міщанин у дворянстві", він постарався вивести свого сина в люди і дав йому гарну освіту. Лопе навчався спочатку в Колегії ордена театінцев, потім в університеті Алькала де Енарес і в Королівській академії математичних наук.     Вже в ранньому віці Лопе відрізнявся феноменальною сприйнятливістю до наук, здатністю до мов і літературними талантами. Десяти років він переклав з латинської поему римського письменника Клавдіан "Викрадення Прозерпіни ", а з одинадцяти, як він сам свідчить про це, став складати комедії.     Деякий час юний Лопе служив у пажах у єпископа Херонімо Манрике, а в 1583 р., за деякими відомостями -, брав участь у військовій експедиції на Азорські острови. Незабаром він вже звернув на себе увагу як поет, і Сервантес з похвалою відгукнувся про нього у своєму Гароімі романі "Галатея" (1585). До кінця 80-х років відносяться перші виступи Лопе де Вега як професійного драматурга, зблизила його з закулісним світом, з акторською середовищем. Він захопився однією з популярних мадридських артисток - Оленою Осоріо, дочкою театрального антрепренера Херонімо Веласкеса. Зв'язок Лопе із заміжньою актрисою тривала близько п'яти років. Вона закінчилася розривом після того, як у Олени Осоріо з'явився новий, більш багатий шанувальник. Лопе мав необережність пустити за адресою своєї підступної коханої і що прийняв сторону дочки Веласкеса кілька злих епіграм. Батько і дочка порушили проти нього судову справу про наклеп. У 1588 р. Лопе рішенням коронного суду був засуджений до видалення зі столиці на вісім років і з меж Кастильи на два роки.     Через три місяці після оголошення цього вироку Лопе де Вега одружився на дочці придворного герольда Ісабель де Урбіна, а через три тижні після весільної церемонії відбув на борту галеона "Святий Іоанн" до британських берегах в якості солдата - учасника походу "Непереможної армади". На палубі корабля їм була написана поема "Краса Анджелики" ("La Ермосура де Angelica ", опублікована в 1602 р.), У якої він прагнув змагатися з "Несамовитим Роландом" Аріосто.

Після повернення з цього  безславно й трагічно закінчився походу Лопе влаштувався на деякий час у Валенсії. Написаними тут комедіями він справив великий вплив на розвиток так званої "Валенсіанском" драматургічної школи, найбільшим представником якої був Гільєн де Кастро.     Дев'яності роки були періодом швидкого та інтенсивного становлення національної драматургічної системи, яка була творчо реалізована і теоретично осмислена головним чином Лопе де Вега. "З'явився, - згадував про цей час у 1615 р. Сервантес, - диво природи - великий Лопе де Вега і став самодержцем у театральній імперії "{М. де Сервантес Сааведра. Вибрані твору. М.-Л., 1948, стор 131. (Переклад Н. Любимова.)}. Слава Лопе де Вега облетіла всю Іспанію. Виходили одна за одною з-під його невтомного пера комедії ставилися у всіх іспанських театрах.     1590 г. Лопе вдалося переселитися ближче до Мадриду. Він вступив до якості секретаря на службу до Антоніо Альвареса де Толедо, герцогу Альба. Життя складалося для Лопе де Вега так само, як і для багатьох інших його побратимів по перу. Будучи вже широко відомим письменником, він перебував під палаці одного з найбільш високопоставлених вельмож іспанського королівства, родича кривавого Альби, душителя Нідерландів, в скромній посаді письмоводителя - стиліста, не володів ніякими особливими правами в численної герцогською свиті.     На службі у герцога Альба, спочатку в Толедо, потім в Альба де Тормес, Лопе перебував до 1596 Р., Створивши за цей час ряд комедій, в тому числі "Вчителі танців" ("El Maestro де danzar", 1594) і пасторальний роман "Аркадія" ("La Arcadia", опублікований в 1598 р.). 1595 р. померла його дружина, а слідом за нею і дві малолітні доньки Лопе де Вега. Приблизно до цього ж часу відноситься початок зв'язку Лопе де Вега з однією з найталановитіших артисток його часу, Мікаелой де Лухан, зв'язку, що тривала до 1613     До 1598 драматург переселився в Мадрид. Тут він служив секретарем спочатку у маркіза де Мальпіка, потім у маркіза де Сарріа: У тому ж році відбувся його шлюб з Хуаной де Гуардо, дочкою великого мясоторговца-оптовика. Продовжуючи працювати для театру, Лопе де Вега в той же час опублікував поему "Пісня про Дракона" ("La Dragontea", 1598), зображала загибель ненависного Іспанії англійської адміралапірата Френсіса Дрейка, поему про легендарного покровителя Мадрида "Ісидор" ("Ісідро", 1599) і повчально-авантюрний роман «Мандрівник в своїй вітчизні" ("Ель-сапсан EN Су Patria ", 1604), що представляє особливий інтерес для біографів та дослідників доданим до нього списком, - невидимому, неповним, - створених драматургом до 1604 двохсот дев'ятнадцяти комедій.     У 1605 р. Лопе став секретарем Луїса Фернандеса де Кордоба-і-Арагон, герцога Сесса (1579-1642). Велика переписка між драматургом і його патроном служить найціннішим джерелом біографії Лопе і матеріалом для характеристики мадридської літературної та світського життя. Хоча герцог Сесса і цінував творчий геній свого секретаря, проте він дивився на нього переважно як на свого повіреного і нагрудника. У численних героях любовних авантюр і представниках золотий столичної молоді, діють в комедіях Лопе де Вега, проступають риси вигляду його мецената.     Перші два десятиліття XVII століття були періодом надзвичайною продуктивності великого драматурга. У поетичному трактаті "Нове мистецтво складати комедії в наш час "(" Arte Нуево-де-Хаджер Comedias EN-Есте Tiempo ", 1609) він згадує про, те, що написав чотиреста вісімдесят три п'єси. У передмові до XI частині зборів своїх комедій, що вийшла у світ в 1618 р., Драматург говорить вже про восьмистах своїх драматичних творах. А через два роки в передмові до XIV частини цього ж зборів повідомляється, що число їх досягло дев'ятисот.     Перша частина зібрання комедій Лопе де Вега була видана без відома і участі автора в 1604 р. Тільки починаючи з IX частини, випущеної в 1617 р., видання це стало здійснюватися під наглядом самого драматурга, який і довів його до XX частини, надрукованій 1625 р. Частини XXI-XXV були видані вже після кончини Лопе де Вега його зятем Луїсом де Усатегі.     Поряд з величезною кількістю комедій, створених Лопе де Вега до кінця 20-х років XVII століття, множиться кількість його поетичних і прозових творінь. В 1608 р. він опублікував велику епічну поему "Завойований Єрусалим "(" La Jerusalen conquistada »), в 1612 г -. Роман у віршах і прозі "Віфлеємські пастухи" ("Лос-де-Белен пасовищах»), в 1614 р. - Збірник "Священні вірші" ("Рімас sacras»), 1621 р. - Поему "Соловей" ("La Філомена »), в якій він використовував античне переказ про походження солодкозвучній птиці для полеміки зі своїми літературними ворогами. Між 1621-1624 рр.. були написані чотири новели ("Пригоди Діани", "Лиха через честі "," Найбільша розсудлива помста "і" Гусман Хоробрий »), а в 1627 р. опублікована поема "Трагічний вінець" ("La Corona Трагічна»), присвячена долю Марії Стюарт і доставила її автору ступінь доктора богословських наук.