Ознайомлення з мистецтвом в дитячому садку

Контрольна  робота

на тему: Ознайомлення з мистецтвом в дитячому садку

Зміст:

1. Живопис ……………………………………………………………..….…..3
1. Сутність та основні образотворчі засоби живопису……….….3
2. Особливості ознайомлення молодших школярів із творами живопису……………………………………………….…………3
3. Методика ознайомлення дітей дошкільного віку з мистецтвом живопису………………………………………………………….8
2. Аплікація…………………………………………………………….….12
1. Види аплікації в дитячому садку……………………………….12
2. Обладнання і матеріали для виконання аплікації……………..13
3. Завдання і програмний матеріал з аплікації…………………...14
4. Методика навчання аплікації у вікових групах дитячого садка………………………………………………………………19

Використана література……………………………………………………….25

1. Живопис.
1. Сутність та основні образотворчі засоби живопису.

Живопис називають першим серед образотворчих мистецтв. Колір - головний її виразний засіб. У живописному творі глядач раніше сприймає колорит картини, її колірну гаму.

Колір основний, але не єдиний засіб художньої виразності. Є ще лінійна композиція і світлотіньове рішення, або тон. Тон картини - це міра світлоти її колориту. Бувають твори як би виткані з світла, тобто світлі по тону (наприклад, "Дівчинка з персиками" В. Сєрова) і темні ("Тройка" В. Перова). Колорит і тон картини звичайно виражають основну її ідею. За задумом В. Сєрова світлий загальний тон полотна "Дівчинка з персиками" повинен передавати яскравий внутрішній світ підлітка, що стоїть на порозі дорослого життя. Глухі і неяскраві відтінки картини "Тройка" образно розкривають безрадісне існування маленьких трудівників.

Живопис - це виконане фарбами за відповідними законами зображення явищ життя і природи. У живопису використовуються різноманітні фарби - олійні, гуаш, акварель, темпера і ін.

2. Особливості ознайомлення молодших школярів із творами живопису.

Проблема залучення молодших школярів до мистецтва живопису в умовах сучасного розвитку освіти є вкрай важливим напрямком педагогіки і має ще багато недосліджених аспектів. Оскільки освіта сьогодення в царині мистецтва набула особистісно-зорієнтованого спрямування, то повноцінне художнє виховання молодших школярів неможливе без розгляду аспекту особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва взагалі і живопису зокрема. Під поняттям „особистісно-ціннісне ставлення до мистецтва" розуміємо позицію особистості (дитини), яка складається внаслідок сприйняття творів живопису і проявляється у вираженні нею естетичних почуттів, емоцій, суджень, об’єктивної оцінки, що випливають із задоволення її духовних потреб та проявляються у прагненні до відтворення сприйнятого в різних видах художньо-творчої діяльності.

Змалку діти дуже люблять малювати. Завдання вчителя зберегти і розвинути дитячу активність, виховати працьовитість. Вчитель повинен навчити дітей працювати за планом, обмірковувати послідовність виконання роботи, логічно мислити, робити висновки на підставі спостережень натури, доводити почату справу до кінця.

На уроках малювання вивчають предмети навколишньої природи і оточення. Малювання розвиває вміння бачити і передавати на площині аркуша паперу зображення видимого. Вміння "бачити" треба розуміти не як фізичний розвиток, а в широкому розумінні: вміння бачити перспективні зміни форми, красу навколишньої дійсності, різноманітність і чарівність природи. Учитель повинен навчити дітей "бачити" навколишній світ. Звертаючи увагу дітей на красу природи й мистецтва, вчитель пробуджує естетичні почуття.

Головним завданням викладання малювання є навчання учнів основам реалістичного малюнка, тому вчитель будує свою роботу з учнями на спостереженні і вивченні навколишньої дійсності. Діти приходять в школу з різними навичками малювання; запас знань, образних уявлень у них дуже незначний, переважна більшість дітей не має уявлення про форму.

Тому вчитель повинен навчити дітей основ малювання, тобто вміння спостерігати, свідомо сприймати форму предметів, бачити і передавати предмети на площині; в процесі навчання розвивати естетичні почуття і художній смак дітей; навчити дітей активно сприймати навколишній світ; розвивати зорову пам'ять, образне мислення, уяву і творчі здібності. Значною мірою ці завдання можливо розв’язати під час малювання пейзажу.

Твори живопису є одним із засобів ознайомлення учнів з життям. Вони допомагають їм краще зрозуміти його. Треба ознайомлювати дітей з картинами художників, звертаючи їх увагу на реалістичність мистецтва, на майстерність художника, який за допомогою пензля і фарб уміло передає найтонші відтінки явищ природи, найглибші переживання людини.

У процесі естетичного сприймання об'єктів дійсності учні по-різному реагують на їх естетичні якості. Одні об'єкти зумовлюють певні естетичні судження і почуття, а інші - ні. В естетичних судженнях учнів насамперед відбивається спрямованість естетичного ставлення, вибірковий характер сприймання. У подальшому коло об'єктів, які учні вважають красивими, розширилось за рахунок того, що їх розумінню стає більш доступне прекрасне як у самій людині, так і в її праці.

Найбільшими можливостями для формування естетичних почуттів і естетичного ставлення до мистецтва володіють живописні твори пейзажного жанру. Розвиток естетичного ставлення людей до природи позначився й на історії розвитку тих видів і жанрів мистецтва, які допомагали людям відчувати естетичні властивості природи.

Краса природи така багатогранна, що для художнього її відтворення мало самого живопису; потрібні ще література, музика та інші види мистецтва. Але серед усіх видів мистецтва в показі гармонії і досконалості природи одне з основних місць належить живопису.

І мабуть тому, коли ми дивимось на залиті місячним сяйвом стіжки сіна на луках, мимоволі спадає на думку: "зовсім як у Левітана". Навіть ми кажемо: "левітанівський пейзаж", "шишкінський пейзаж". А це означає, що якби не було картин художників-пейзажистів Левітана, Васильєва, Шишкіна, Полєнова, Герасимова, Пластова та ін., наше сприймання рідної природи було б далеко не повним. Твори живопису виховують у нас не лише естетичні почуття, а й почуття патріотизму, навчають не лише відчувати красу рідної природи, а й любити її, гордитись нею.

Пейзаж - один з найпопулярніших серед дітей жанрів живопису, Картини пейзажистів дають людині естетичну насолоду і посилюють любов до рідної землі, до її чарівної краси. Не випадково пейзажисти, які узагальнили і як найповніше відобразили народне уявлення про природу та її красу, дістали найширше визнання: творчість їх увійшла в скарбницю світової художньої культури.

Часто краса лісів особливо загострено сприймається завдяки пейзажам Шишкіна, а замріяна прозорість осені або радість блакитної весни - завдяки творам Левітана. У нескінченних змінах природи відчувається єдиний потік життя.

Важливою властивістю мистецтва є його емоційна дійовість. Наукова істина потребує розуміння, а художня істина без емоцій залишається недоступною. Отже, якщо художній твір не збуджує в людини почуття, то він не доходить до неї, не збагачує її своїм змістом.

Велике почуття, яке запалювало художника в час творчості, передається глядачеві. Це могутнє почуття правди і краси життя художник переніс на полотно. І якщо він керувався сильними, глибокими почуттями, то в картині все буде зображено точно і легко. Цю легкість і точність глядач відчує тим повніше, чим адекватніші почуття збудить у нього цей твір. Фарби, як і музика, мають емоційну силу; вони також впливають на людину заспокоюють або збуджують її почуття. Завдяки фарбам художник створює образ - мальовничий, колоритний, правдивий. Але якщо правда життя порушена, якщо якоїсь фарби художник дав трохи більше, тобто неправильно відчув різницю кольорів на світлі і в затінку, то як би він не намагався зобразити правдиво пейзаж, у нього нічого не вийде, тому що він порушив гармонію кольорів, яка існує в природі. Полотна Левітана, Васильєва та ін. захоплюють емоційно, вражають глядача саме відображенням світосяйної, барвистої природи.

Отже, емоційність картини залежить від того, як глядач відчув її колорит, який у свою чергу передає настрій зображеного. Велику роль у збудженні в глядача відповідних почуттів відіграє експресивність мови, якою подане пояснення до картини. Ось приклад розбору картини І.І. Шишкіна "Жито": "Тиша... Жаркий літній полудень. Неначе море ледь колихається безмежне поле золотого жита. Серед цього нескінченного поля в'ється: вузенька стежка до сосен, що як богатирі велично стоять на сторожі спокою". Художник відтворив картину величності, спокою, багатства рідної землі.

Працюючи над пейзажем, художник створює образ природи, ставлення людини до природи. Пейзажний живопис розрахований не лише на відтворення тих зорових ефектів, якими нагороджує нас "байдужа природа", що сяє вічною красою. Художній пейзаж відбиває не просто ті або інші види природи, а насамперед сприймання природи людиною, певне ставлення до неї, яке завжди пов'язане з світоглядом художника, певним колом ідей, переживань тощо. Художній задум розкривається в творі з явним розрахунком на пригадування і асоціації, що повинні виникати в глядача, який сприймає пейзаж.

Розуміння творів живопису в людей різне; це відбивається і на характері їх естетичного ставлення до цих творів. Для того щоб успішно вчити дітей розуміти твори живопису, треба знати особливості естетичного сприймання ними цих творів на певних вікових етапах розвитку.

Переважній більшості учнів пейзажні твори подобаються своїми зовнішньо-красивими ознаками: кольором, формою, розміром. Це виявляється в судженнях дітей такого типу: "На цій картині мені подобається могутній, великий дуб". "На картині "Березовий гай" мені особливо подобається яскраво-зелена трава". "Мені подобається "Блакитна весна", дуже красиво намальовано, яскравими фарбами".

Учням цієї групи подобаються картини, намальовані яскравими, бадьорими фарбами. Вони в своїх судженнях підкреслюють естетичні властивості природи, наприклад, їм подобається те, що яскраво забарвлене: "червоні жоржини", "молода зелена травичка". Учні в своїх судженнях не говорять про почуття, проте, якщо простежити за виразами їх облич, інтонацією, то можна сказати, що вони досить емоційно ставляться до тих об'єктів, які сприймають. Така естетична реакція на колір проявляється у вигуках: "Як красиво, який колір!".

У дітей відчуття кольору - одне з найсильніших естетичних відчуттів. Почуття кольору є найпопулярнішою формою естетичного почуття взагалі. Почуття, які учні переживають під час естетичної реакції на колір, - це прості естетичні почуття, почуття естетичного задоволення.

Естетичне ставлення до кольору в них мають різні відтінки. Так, деяким учням подобається колір не всієї картини, не як певний чуттєвий тон, а як властивість окремого предмета. Для них колір є проявом певної естетичної властивості предмета, сигналом того, що цей предмет має специфічні естетичні якості: "Красиво намальована природа зелені дерева, яскраво-зелена трава", "блакитне, яскраве небо", "художник зобразив небо блакитним тому, що хотів показати красиву природу". Учениця навела цікаве пояснення своєї оцінки: "У хорошу погоду небо красиве, блакитне, мені дуже приємно, коли погода хороша". У цьому судженні учениця звертається до власного досвіду. Між почуттям приємного, радісного і ясною, сонячною погодою встановився в неї безпосередній зв'язок: блакитне небо за асоціацією, як образний вираз, ознака красивого, закріпився в її свідомості. Тому і на картині вона сприйняла блакитне небо як "красиве".

Інший характер мають естетичні судження інших учнів. Насамперед треба сказати про їх емоційність. Учні проймаються настроєм картини, розуміють його. "Веселі дерева на картині художника І. Левітана "Березовий гай", "Природа пробуджується з настанням весни, радіє" ("Блакитна весна" художника Бакшеєва), "На картині відчувається якесь прагнення" ("В голубому просторі" - художника Рилова).

Говорять учні і про свій власний настрій при сприйманні картини; "Веселий настрій збуджує "Блакитна весна". "Сумно дивитись на цю картину, навіть страх бере, така вона темна" ("Біля виру" І. Левітана). Власні почуття учні найчастіше пояснюють певними забарвленнями картини, веселим або похмурим її колоритом, причому їм більше подобаються яскраво забарвлені картини; вони говорять, що їм приємно, весело на них дивитися, що в них поліпшується настрій,

В естетичних судженнях учні намагаються дати диференційовану оцінку тим почуттям, які вони переживають. "Коли роздивляюсь картину "В блакитному просторі", у мене виникає, приємний настрій, але не веселий". Дуже часто свої естетичні почуття діти називають приємними, але дати пояснення, яке це приємне, для них важко. Особливо важко їм дати оцінку об'єкту, який збудив це приємне почуття.

Окрему групу становлять учні, в естетичних судженнях яких особливо яскраво проглядає залежність естетичної оцінки від власного досвіду. У таких дітей естетичні переживання зумовлюються подібністю зображеного до життя. "Подобається картина, бо природа на ній зображена правдиво, як у житті". "У "Березовому гаю" берізки стоять як живі, дуже правдиво все намальовано, і мені це подобається", "Промені сонця падають так, як буває в природі", "Красиво намальоване небо, природно, бо восени воно сіре" ("Золота осінь" І. Левітана).

У цих висловлюваннях правдивість зображеного стає ніби головним критерієм естетичної оцінки. Критерії правдивості в учнів різні, у деяких оцінка правдивості базується на власних спостереженнях природи. "В голубому просторі" - лебеді відлітають на південь, вода в морі темна, мабуть, холодна, з усього видно, що осінь". "Лебеді якісь дуже великі, хоч і близько від нас, я такого ніколи не бачила, це неправдиво", "Вода в річці темна, холодна, я бачив восени річку - в неї справді така вода, це тому, що в ній відбивається осіннє небо, яке вже не таке яскраве, як літом. Зелень на деревах вже темно-бура або жовтувата - це все робить колір води в річках і озерах восени темним, сірим. Художник правильно підібрав фарби, і тому картина "Золота осінь" дуже правдива". "Зелений колір трави неоднаковий - то яскравий, то темний. Це тому, що від беріз падають тіні - я це бачив у лісі". У цих учнів естетичні судження відзначаються розгорнутістю форми. Такі учні люблять природу і відзначаються добре розвиненою спостережливістю.

В естетичних судженнях учнів вже яскраво виявляються складні асоціативні зв'язки образів безпосереднього сприймання пейзажних творів з наявними образами уяви, а цьому сприяли власні спостереження учнів, їх знання з літератури. Так, розуміння краси прозорого, ясного неба базується на образах безпосереднього сприймання його учнями. Блакитне небо в сонячну погоду не раз вони сприймали і відчували його прозорість, височінь. При сприйманні картини в них за асоціацією виникають образи (уяви); це збагачує їх безпосереднє сприймання, робить його глибшим, естетично насиченим: "Картина подобається теплотою і світлістю фарб. Такі фарби характерні лише для хорошої погоди". У деяких естетичних судженнях проступають зв'язки естетичних переживань з прагненнями учня: "Трава така приємна, шовковиста, що хочеться лягти на неї і заснути".

Подальший розвиток естетичного ставлення до творів мистецтва проявляється в підвищенні інтелектуального компонента, у доборі об'єктів зображення, що подобаються учням. Якщо в третьокласників була лише розповідь по картині, то в четвертокласників це не тільки розповідь про те, що вони бачать (безпосередньо сприймають), а й певні міркування, пов'язані з їх знаннями. Часто це розповідь не про всі зображені об'єкти, а лише про той, який учня найбільше вразив, який найбільше подобається. Учень вибирає його з загальної композиції і починає над ним міркувати, розкривати в ряді суджень естетичне ставлення до зображеного.

Розширення розуміння учнями зв'язків між предметом і його естетичними властивостями позначається на формі естетичних суджень. Це розгорнуті судження, в яких є багато епітетів, метафор, порівнянь: "Яскрава, свіжа і приємна трава", "Ніжний, світлий і водночас яскравий колір берізок", "Ласкаве небо", "Запашна шовковиста трава", "М'яке світло". Учням більше подобаються пейзажі інтимно-ліричного і синтетичного характеру. Вони оцінюють у них не лише формально красиві елементи зображеного, а й настрій, переданий художником в його творі.

Учні насамперед реагують на колір як образотворчий засіб. Як ознака предмета колір подобається їм дуже рідко. "Подобається блакить неба". "Подобається зелень дерев" ("Березовий гай" І. Левітана).

Більшість учнів при сприйманні твору реагують спочатку на колорит, яким художник передає своє естетичне ставлення до зображеного.

Зіставлення явищ, відображених у художніх образах, з явищами, які учні спостерігали в житті, приводить їх до розуміння характерних сторін цих явищ, що в свою чергу дає змогу виробити емоційну оцінку, аналогічну до авторської. А це важлива умова формування правильного естетичного ставлення не лише до творів мистецтва, а й до навколишньої дійсності, вироблення в учнів початкових класів правильних естетичних уявлень і оцінок.

3. Методика ознайомлення дітей дошкільного віку з мистецтвом живопису.

Згідно „Програми навчання і виховання у дитячому садку”, перше ознайомлення дітей з мистецтвом живопису починається у середній групі.

Одним з найдоступніших для дітей цього віку є пейзаж: художник-пейзажист передає у картині образ природи, її красу, своє відношення до неї, свій настрій: радісний і світлий або сумний.

Перед тим, як ознайомлювати дітей з творами художників, треба потурбуватися про запас їх уявлень о природі, бо це найближчий, зрозумілий дитині світ. Вчити вдивлятися у природу, помічати кольори різних пір року, ранку, дня, вечора. На прогулянці з дітьми намагатися побачити кожне єдине і неповторне дерево, кущ, листок, підійти до стовбура, відчути його нерівну або гладеньку поверхню, почути звуки, відчути запахи. Запропонувати дітям уявити себе деревом, подумати, чи схоже дерево на людину?

Важливим є те, щоб діти розповідали про те, що вони бачать, відчувають. І тільки після пізнання світу природи дітьми, можна приступати до показу репродукцій. Для показу краще підібрати різні за настроєм, змістом, манерою виконання пейзажі.

Але картини виставляються не одразу. Краще спочатку одну, наприклад роботу Т.Яблонського „Літом”, а потім для порівняння картину І.Шишкіна „Ранок у сосновому лісі”. За допомогою порівнянь, діти виділяють місце дій (це густий ліс), по тону, який присутній у картині (світло-зелений, жовтувато-зелений, рожевий), здогадуються, що на картині намальован ранок.

Під час розглядання картин дуже добре викоистовувати художнє слово: поетичні тексти допоможуть яскравіше сприйняти і глибше усвідомити картини природи.

Заняття, які присвячені пейзажам, добре проводити за порами року. Для цього треба організовувати спеціальні спостереження у природі, які допоможуть правильно зрозуміти задум художнього твору, дістати задоволення. Систематичні екскурсії у найближчий парк, сад, допоможутьзвернути увагу дітей на оточуючі фарби, їх різноманітність і змінюваність у залежності від стану   погоди: можна запропонувати дітям „сфотографувати” пейзаж, або знайти самий красивий за допомогою виготовленої вихователем з картону рамочки („екрана”), запам’ятати, а мотім розповісти чи намалювати. Ефектні екскурсії у одне і те ж саме місце. Тоді діти зможуть побачити, як міняється його краса у різні пори року. Таким чином розвивається спостережливість, естетика.

Роздивляючись з дітьми репродукції, треба з’ясувати (на основі набутих раніше знань), що помітили діти, що їм сподобалось. Іноді їх висловлювання можуть поміняти план бесіди-заняття.

Працюючи на протязі навчального року можна використовувати різні прийоми: бесіди по питанням; розповідь вихователя; складання описових розповідей о окремих частин картини і про всю картину; „занурення у картину; створення подій, попередніх і послідуючих зображеному на картині; створення дітьми у думках своїх картин з такою ж назвою. Можливо організовувати живописну виставку, залучаючи до відбору репродукцій дітей.

Крім знайомих творів, бажано включати і декілька нових сподобавшихся дітям.

У старшій групі ми продовжуємо ознайомлення дітей з жанрами живопису і портретом, натюрмортом, жанровим, історичним, казковим живописом.

Повсякденне спілкування з однолітками і дорослими створює умови для підготовки дітей до сприймання портрета. Можна запропонувати дітям уважно подивитися один на одного і розповісти, який настрій має друг, подумати, чому вони так вирішили.

Ще можна дати завдання уважно придивитися до обличчя матері і розповісти на слідуючий день про свої враження. Наприклад: „Я помітив, що мама прийшла з роботи стомлена, вона не посміхалася. І я допоміг їй занести сумки додому” , або „У тата вечером був гарний настрій, він шуткував, і ми разом з ним робили кораблі”. Таким чином, аналізуючи відповіді дітей, можна сказати, що вони виділяють настрій потакому критерію: веселий чи сумний. Щоб розширити уявлення дітей про емоційний стан людини і його зовнішніх проявах, ознайомлюємо з фотографіями, ілюстраціями, картинами, на яких зображені люди   у стані радощей, суму, гніву тощо. Робота над портретом займає особливе місце. Це складний жанр, так як він потребує більш глибоке психологічне „занурення” у образ. Читання художньої літератури завжди спонукало до більшого сприйняття творів живопису. Акцентуючи увагу на образних висловлюваннях, цікавих порівнянь, слід закріпити їх у активному словнику дітей за допомогою ігрових прийомів, наприклад: „Придумай речення”, „Скажи по-другому”. Одною з важливих педагогічних умов підготовки дитини до сприймання творів портретного живопису є створення у групі спокійно, доброзичливої, емоційно позитивної атмосфери.

Неможливе сприйняття творів живопису у хаосі, безладі, у обстановці нервозності, грубощей. Думки і почуття, які відволікають і порушують творчий процес сприйняття, вбивають справжні хвилювання змісту картини.

Перша зустріч з портретним живописом складна, тому вихователю потрібно викликати у дітей сильний емоційний відгук і стійку зацікавленість до цього жанру. Першу зустріч з портретом проводят у музеї, чи у дитячому садку з використанням репродукцій. Портрети краще за все виставляти у групі за день-два до заняття, щоб діти змогли добре роздивитися твори (вихователь тим часом спостерігає за їх реакціями).

Вихователь проводить бесіди на тему: „Розкажи про сусіда”, при цьому акцентуючи увагу дітей не тільки на зовнішній вигляд, а і на то, що відображають його очі. Слідуюча бесіда вже про портрет, вихователь пояснює, що це репродукція, тобто фотографія портрета, у кожному портреті прихована „таємниця”, яку люди можуть відгадати, якщо уважно придивлятися до зображення. Після першої зустрічі з портретом, його слід залишити у групі, щоб діти змогли ще раз роздивитися його.

Всі бесіди про портретний живопис будуються на базі трьох груп питань:

Питання, які розкривають зміст картини: хто зображен? що можете розповісти про нього (неї)? що ще зображено? що ці речі (фон) можуть розповісти про людину?

Питання, які дозволяють зрозуміти настрій, почуття зображеної людини: чому художник зобразив його (її) таким? про що розповідають очі? яку „таємницю” у людині розкриває лежача рука, частина одежі тощо?

Питання, які допомагають виділити засоби виразності які використав художник (колорит, композиція, фон тощо). Наприклад: чому одна половина обличчя на портреті світла, а друга темна? чому художник відобразив людину у такій позі?

У ході бесіди широко використовують пояснення, порівняння, прийом акцентування частин, метод адекватних емоцій, метод пожвавлення емоцій за допомогою літературних і пісенних образів, прийом „занурення” у картину, метод музичного супроводу, ігрові прийоми.

Пояснення  широко використовуються в ході перших бесід для уточнення деталей. Цей прийом використовується, якщо дитина не може відповісти. В подальшому пояснення можна замінити питаннями, які стимулюють дітей до самостійного пояснення.

Порівняння, даний прийом сприяє розвитку думок (їх дій): аналіз, синтез, узагальнення. Порівнюючи різні за настроєм твори, звертати увагу на залежність засобів виразності, від змісту загального настрою картини. Акцентування частин. Зміст даного прийому такий: при сприйманні портрета все зображення закривають аркушем паперу, залишаючи тільки очі, чи руку, або якусь дрібницю. Це допомагає підкреслити виразність важливої частини портрета, акцентуючи увагу саме на ній, допомогти дітям встановити взаємозв’язок між цілим і частинами.

Метод адекватних емоцій; направлен на те, щоб викликати у дітей почуття, настрій який відповідає стану зображеної людини. Використовуючи цей метод важливо врахувати зв’язок попереднього досвіду з тим, що дізнається дитина у подальшому. Запропонувавши згадати схожу ситуацію дітям, ‘ясувати який настрій був у них в таких випадках і встановити асоциативні зв’язки з вже набутим досвідом, який дає змогу за допомогою живописного твору поновити раніше побачене і пережите.

Метод пожвавлення дитячих емоцій: за допомогою літературних і пісенних образів. Роздивляючись картину вихователь може запропонувати послухати вірші, чи разом з усією групою заспівати пісню.

Використовуючи прийом „занурення” у картину, можна запропонувати дітям уявити себе на місце зображеної на портреті людини. Це пожвавлює сприйняття, розбуджує уяву, викликає почуття співпереживання.

Метод музичного супроводу.

При розгляданні портрета часто звучить музика, характер якої підходить до змісту і настрою картини. Це полегшує процес сприймання і робить його більш глибшим.

Ігрові прийоми.

У процесі бесіди їм відводиться достатньо велике місце. Ці прийоми допомагають викликати цікавість до твору, зосередити увагу дітей на необхідній для сприймання частині портрета. Наприклад: „Згадай щось про руку (очі, одежу тощо), а ми відгадаємо”, „Придумай свою назву портрету”, „Відкрий „таємницю” людини, приховану від нас художником”.

Підсумкова бесіда по розгляданню портрета носить різноманітний характер. Вона може включати в себе: розповідь вихователя про його відношення до портрета; читання віршів; виконання пісень; висловлювання дітьми своєї думки про картину, а також про думки і почуття, які виникли у зв’язку з цим.

Враження, які отримали дошкільнята під час бесід, знайшли відображення у малюнках, іграх-драматизаціях.

Ознайомивши дітей з портретним живописом можна переходити до другого жанру, який відповідає програмі.

Згідно цієї програми у дітей старшого дошкільного віку потрібно розвивати художній смак: вчити емоційно відкликатися на твори мистецтва; формувати у них інтерес до жанрового живопису, який відображає працю і побут людей; вміння розуміти зміст картини і засоби його відображення.

Успіх цієї роботи залежить від ряду вимог, серед яких важливими є :

• чіткий вибір творів;
• реалістичність зображеного у картині соціального явища;
• актуальість зображеної події, яка розкриває сучасне життя країни.
• доступність змісту картини, досвіду дитини;
• різноманітність форм вираження реальної дійсності у мистецтві.
 

2. АПЛІКАЦІЯ

Аплікація (від лат. appllcatio - накладати, прикладати) - один з видів прикладного мистецтва, що використовується для художнього оформлення різних предметів (одягу, меблів, посуду і т. д.) за допомогою прикріплення до основного фону вирізаних декоративних або тематичних форм.