Іпотучне страхування

3

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІПОТЕЧНОГО СТРАХУВАННЯ

1.1.              Виникнення іпотечного страхування

1.2 Особливості, класифікація та види іпотечного страхування

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИКА ІПОТЕЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

2.1. Сучасний стан іпотечного страхування в Україні

2.2 Розвиток іпотечного страхування в світі

РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІПОТЕЧНОГО СТРАХУВАННЯ

3.1 Проблеми, що перешкоджають розвитку іпотечного страхування

3.2 Удосконалення іпотечного страхування

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність досліджуваної проблеми В сучасних умовах розвитку економіки України іпотечному страхуванню приділяється особлива увага. Про розвиток і стабільність фінансово-економічної системи будь-якого суспільства значною мірою можна судити за розмірами використання кредитів громадянами та підприємствами. Попит на послуги іпотечного кредитування, який виник в процесі розвитку ринкових відносин, поставив комерційні банки України перед необхідністю вдосконалення форм та методів діяльності в системі іпотечного кредитування. Але, разом з тим, надзвичайної актуальності набуло питання іпотечного страхування, оскільки в процесі здійснення іпотечних відносин усі суб’єкти відносин наражаються на значні ризики. З огляду на вищезазначене особливо актуальною є проблема детального вивчення ризиків діяльності комерційних банків на ринку іпотечного кредитування, з метою їх мінімізації.

Проблемі ризиків іпотечного кредитування і їх страхуванню присвячені роботи багатьох зарубіжних і вітчизняних учених, серед яких слід виділити дослідження П. Самуєльсона, Х. Ламперта, О.Т. Євтуха, В. Кудрявцева, Е. Курдявцевой, Д. Шибеника, В. Грушка, В. Кравченко, О. Пилипченко, М. Логінова, Л. Донцової, Т. Ковальчук, А. Циганова, В.Д. Базилевича і багато інших.

Важливим завданням страхування іпотеки є забезпечення всім учасникам захист від майнових втрат, а також гарантування своєчасного та повного відшкодування збитків, які невід’ємно пов'язаних з настанням страхових випадків. До того ж страхування ризиків за іпотечними кредитами призведе до істотного зменшення розміру початкового внеску при придбанні житла в кредит і зробить іпотеку більш доступною для більшості населення.

Іпотечне страхування дозволяє не лише розподілити ризики між страхувальником і суб'єктами іпотечного ринку, а також підвищує надійність системи іпотечного кредитування в цілому, зменшує розмір початкового внеску при придбанні житла в кредит, що дозволяє забезпечити широкі верстви населення іпотечними кредитами.

Високо оцінюючи вклад вітчизняних та зарубіжних авторів у вирішення питань функціонування комерційних банків в системі іпотечного кредитування, слід зазначити про об’єктивну необхідність подальшого поглиблення теоретичних досліджень і практичних розробок проблем їх діяльності з урахуванням специфіки національної системи іпотечного кредитування.

Метою курсової роботи є узагальнення теоретичних і методичних засад становлення і розвитку системи іпотечного страхування в Україні та подальше вдосконалення діяльності банків в системі іпотечного страхування.

Для досягнення цієї мети нами були поставлені такі завдання:

        визначити сутність та види іпотечного страхування;

        дослідити сучасний стан іпотечного страхування в Україні;

        проаналізувати розвиток страхування в світі;

        запропонувати напрями удосконалення іпотечного страхування.

Предметом дослідження є система страхування, що виникає з приводу видачі, обслуговування, продажу іпотечних кредитів і оцінки заставленого майна як забезпечення зобов’язань за іпотечним кредитом.

Об’єктом дослідження є діяльність комерційних банків на ринку іпотечного страхування.

Методи дослідження В ході роботи було використано такі методи дослідження: метод історичного аналізу та логічного синтезу щодо розкриття соціально-економічної природи іпотеки, формалізовані методи – традиційні методи економічної статистики: порівняння, групування, графічний та поелементного аналізу, застосовано методи співставлення і коефіцієнтів.

Інформаційною базою дослідження стали фундаментальні розробки вітчизняних учених із проблем розвитку іпотечного ринку та іпотечного страхування. Окрім того, в роботі використані доповіді, дослідницькі роботи та статистичні матеріали міжнародних організацій. В роботі також використані статистичні дані, опубліковані у статистичних збірниках Національного банку України.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІПОТЕЧНОГО СТРАХУВАННЯ

1.1.    Виникнення іпотечного страхування

Іпотека була відома ще в Стародавній Греції з часів Солона, проте поширення отримала дещо пізніше – в IV столітті до н.е. Саме слово «іпотека» було введено в обіг афінським архонтом (правителем міста-держави) Солоном на початку VI століття до н.е. До цього в Афінах зобов'язання забезпечувалися особою боржника, якому, у разі несплати, загрожувало рабство. Для того, щоб змінити особисту відповідальність на майнову, Солон організував такий порядок: кредитор ставив на земельному володінні боржника (на прикордонній межі) стовп з написом, що це майно слугує забезпеченням його претензій на відому суму. Такий стовп називався іпотекою, що в перекладі з грецького означає «підставка». У переносному розумінні це слово стало вживатися для позначення застави нерухомості.

В історичному процесі розвитку застави іпотека була третьою, найбільш досконалою її формою. Найдавніша форма застави полягала у відчуженні боржником кредитору майна, призначеного служити забезпеченням боргу. Друга виявлялася в тому, що майно передавалося не у власність кредитора, а лише в його володіння і користування (замість відсотків); при отриманні задоволення кредитор був зобов'язаний повернути це майно. В третьому випадку кредитор також публічно зобов'язувався повернути боржнику майно при сплаті боргу, проте при цьому власник зберігав за собою право користування і розпорядження майном, але лише настільки, наскільки з цим не було пов'язано його (майна) погіршення, що могло завдати шкоди кредитору.

Застава землі в ті часи застосовувалася, як правило, дуже спроможними громадянами і зазвичай не була пов'язана з потребами економічного характеру, тобто носила споживацький характер. В Стародавньому Римі іпотека отримала ще більший розвиток. Спочатку тут була поширена найбільш давня форма застави нерухомості, при якій земля передавалася у власність кредитору. Натомість боржник, погасивши борг, одержував право вимагати майно назад. Пізніше набула поширення іпотека, при якій майно залишалося у власності боржника, а кредитор одержував право вимагати задоволення з цінності даної нерухомості [19, с.12].

Боржник мав нагоду закладати майно у кількох осіб, таким чином, одержуючи під нього кредит, який значно перевищував ринкову вартість застави. В результаті підривалося саме значення реального кредиту, поза як отримані позики використовувалися знаттю в споживацьких цілях, головним чином для підтримки розкішного життя.

На відміну від римлян, у стародавніх германців до XIII століття панував принцип майнової відповідальності за борги. Але згодом іпотека шляхом рецепції (тобто запозичення і подальшого застосовування) римського права також перейшла і в західне європейське законодавство. Щоправда, німецьке право не зупинилося на римській формі іпотеки: воно привнесло до неї умову гласності і поступово формалізувало його шляхом введення вже в XIX столітті системи земельних і іпотечних книг (спочатку в самій Німеччині, а згодом в Австрії, Швейцарії і інших країнах). У результаті вже в позаминулому столітті були закладені основи іпотечного кредитування, які характеризувалися двома основними рисами:

- іпотека стала застосовуватися тільки до нерухомого майна;

- продаж закладених маєтків став проводитися не самим кредитором, а за посередництва суду.

У сучасних правових системах, включаючи нашу вітчизняну, іпотека розглядається як застава нерухомості, тобто застава найбільш коштовного майна. Вона забезпечує виключно дійсне зобов’язання, яке у свою чергу забезпечується заставним документом – іпотечним договором. Відповідно до цього майно не передається кредитору (іпотекодержателю) у власність або в користування, а залишається в боржника (іпотекодавця), що дає йому можливість, як і раніше використовувати предмет іпотеки для задоволення власних інтересів. Іпотекодержатель (кредитор) вправі лише здійснювати контроль за цим використанням із метою не допустити погіршення чи зникнення предмета іпотеки.

Іпотека - така форма застави, при якій закладена річ залишається у володінні та користуванні заставодавця. Кредитор, на користь якого встановлено заставне право, є вже не власником речі, а власником права вимоги щодо задоволення боргу з закладеного майна. У випадку невиконання зобов’язання він мав право зажадати закладену річ, у кого б вона на той час не знаходилася

Згідно з Законом України „Про іпотеку” від 05.06.2003 року, № 898-ІV іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно зі статтею 8 закону України „Про іпотеку” страхування предмета іпотеки іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов'язок не покладено на іпотекодержателя. У разі наступної іпотеки страхування предмета іпотеки не є обов'язковим. Договір страхування укладається на користь іпотекодержателя, який у разі настання страхового випадку набуває право вимоги до страховика. У разі набуття прав за іпотечним договором новим іпотекодержателем він також набуває право вимоги до страховика.

У разі настання страхового випадку щодо предмета іпотеки іпотекодержатель має переважне право на задоволення своєї вимоги за основним зобов'язанням із суми страхового відшкодування. Після задоволення вимоги іпотекодержателя, що має вищий пріоритет, з суми страхового відшкодування будь-яке перевищення суми страхового відшкодування над розміром вимоги іпотекодержателя, що має вищий пріоритет, підлягає розподілу між іпотекодержателями, що мають нижчий пріоритет, та іншими кредиторами боржника відповідно до пріоритету та розміру їх зареєстрованих прав чи вимог і іпотекодавцем в останню чергу.

За згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем, що має вищий пріоритет, страхове відшкодування може бути спрямоване на відновлення предмета іпотеки.

До іпотеки банки вдаються, як правило, при великих розмірах кредиту, але частіше іпотечний кредит надається спеціалізованими іпотечними банками, фінансовими компаніями, земельними банками і т. д. Ресурси для надання іпотечного кредиту можуть надходити з двох джерел: залучені ресурси комерційних банків та кошти, отримані за рахунок реалізації іпотечних облігацій (заставні листи).

Іпотечний кредит має, як правило, чітке цільове призначення. Іпотечні позики в сучасних умовах найчастіше використовуються для фінансування придбання, побудови і перепланування житлових і виробничих приміщень, а також освоєння земельних ділянок, що і є його основним призначенням. Особливістю іпотечного кредиту є те, що заставою для його надання може виступати та нерухомість, на купівлю якої він береться [20, с.18].

Першочерговою задачею страхування іпотеки є забезпечення всім учасникам захист від майнових втрат, а також гарантування своєчасного та повного відшкодування збитків, пов'язаних з настанням страхових випадків. До того ж страхування ризиків за іпотечними кредитами призведе до істотного зменшення розміру початкового внеску при придбанні житла в кредит і зробить іпотеку більш доступною для більшості населення.

Іпотечне кредитування є одним з тих напрямків ринку фінансових послуг, який динамічно розвивається та покликаний створити механізм довгострокового кредитування громадян із середніми доходами для придбання житла. На сьогодні тільки таке іпотечне кредитування, яке ефективно функціонує, зможе вирішити житлову проблему населення, а також забезпечити одержання додаткових коштів під заставу нерухомості.

Іпотеці, як і будь-якій іншій сфері людської діяльності, притаманна ймовірність несприятливого розвитку, а в умовах нестабільної законодавчої бази будь-які, навіть незначні, на перший погляд, ризики стають критичними і загрожують зробити будь-який проект нездійсненним. У такому випадку особливо актуальним є вивчення основних ризиків, які властиві іпотечним програмам, а також засобів і технологій мінімізації наслідків таких ризиків за допомогою страхування. При цьому виникають додаткові можливості розвитку та підвищення ефективності іпотечної діяльності.

Це означає, що першочерговою задачею страхування іпотеки є забезпечення всім учасникам захист від майнових втрат, а також гарантування своєчасного та повного відшкодування збитків, пов‘язаних з настанням страхових випадків. До того ж страхування ризиків за іпотечними кредитами призведе до істотного зменшення розміру початкового внеску при придбанні житла в кредит і зробить іпотеку більш доступною для більшості населення.

Іпотечне страхування спрямоване, у першу чергу, на полегшення життя банків у тому випадку, якщо позичальник не може розрахуватися за кредитом. Якщо позичальник виявляється неплатоспроможним, то придбана в кредит нерухомість, яка знаходиться в заставі у банка, вилучається і продається. За рахунок виручених коштів покриваються витрати кредитора. У тому випадку, якщо грошей від продажу закладеної нерухомості достатньо для покриття всіх збитків банку, страхування, в принципі, не потрібне. Однак ситуація на ринку може скластися таким чином, що цих грошей може виявитися недостатньо, щоб компенсувати суму основного боргу, відсотки за кредит, пеню і штрафи. Таке може статися, наприклад, у випадку падіння цін на нерухомість. Крім того, існує поняття упущеної вигоди банку у випадку неплатоспроможності позичальника. І збитки банку, і упущену вигоду може компенсувати страховка. Така система діє у всіх розвинених країнах.

Загалом, можна зробити висновок, що страхування іпотеки вигідне головним учасникам ринку іпотечного кредитування. Такий вид страхування забезпечує кредиторам зниження кредитного ризику, мінімізує їхні втрати за кредитами, забезпечує збільшення обсягів кредитування, до того ж дозволяє банкам надавати великі обсяги іпотечних кредитів і удосконалювати механізм іпотечного кредитування.

Розглянемо перелік важливих факторів ризику, які потрібно брати до уваги при визначенні розміру страхових премій іпотечного страхування [24, с.11].

1. Кредитна історія. Іпотечний страховик повинен оцінити інформацію наявної кредитної історії. Важливо одержати всю наявну інформацію для оцінки можливих втрат (кількість непогашених кредитів, фактична сума збитків за кредитами в результаті цих дефолтів). Необхідне створення єдиної централізованої бази даних (наприклад, Іпотечне бюро кредитних історій), куди іпотечні кредитори будуть зобов’язані повідомляти інформацію з іпотечних кредитів, включаючи пролонгацію виплат, накладення стягнень, погашення та іншу специфічну інформацію. Без кредитних історій украй важко встановити розумні й доречні ставки іпотечного страхування.

Страховик аналізує, як здійснювалися платежі по кредитах, частота й розмір прострочених платежів, кількість дефолтів. Тривалість звернення стягнення може визначатися як моментом його продажу третій стороні або в результаті ухвалення судового рішення про звернення стягнення на закладене майно, або в результаті інших заходів. Прострочені кредити, за якими платежі відновили, повинні аналізуватися окремо, як особлива група поточних кредитів. З технічної точки зору ці кредити вважаються поточними. У той же час досвід багатьох країн показує, що 25 % поточних кредитів, за якими були прострочені платежі, протягом кожного облікового року страждають від повторних прострочень.

В ідеалі іпотечні страховики та іпотечні кредитори звернуться в бюро кредитних історій або в агентства кредитної інформації, щоб ознайомитися з позитивними або негативними показниками кредитної історії позичальника.

Український уряд повинен допомогти встановити для фінансових інститутів правила інформування кредитних агентств про позитивні й негативні факти з кредитних історій фізичних осіб.

2. LTV кредиту – це співвідношення суми кредиту до оцінної вартості застави. Це дуже важливий фактор, оскільки, чим нижче перший внесок позичальника або його власний капітал, тим вище ризик дефолту позичальника, тому що в нього є менше фінансових стимулів до виконання зобов’язань по іпотечному кредиту, особливо у випадку падіння цін на нерухомість. Виходячи з цього ризику іпотечні страховики звичайно встановлюють різні ставки страхових премій за різними сегментами показників LTV.

3. Статус позичальника. Не менш важливий робочий статус позичальника, тому що ризики працюючого самостійно позичальника та працівника по найманню різні. Так, наприклад, у США самостійно працюючі, як правило, частіше не виконують свої зобов’язання по іпотечних кредитах.

4. Тип іпотечного кредиту. При визначенні ставки придатної страхової премії іпотечний страховик повинен знати тип іпотечного кредиту. Адже кредити із процентною ставкою, що змінюється, більш ризиковані, ніж кредити з фіксованою процентною ставкою, оскільки виплати позичальника по кредиту можуть значно вирости в результаті серйозних змін рівня інфляції та (або) процентних ставок.

5. Мета позики є причиною одержання іпотечного кредиту, наприклад покупка, рефінансування процентної ставки та строку погашення, рефінансування при недостачі готівки. Ставки премій іпотечного страхування будуть різні по кожній із категорій. Звичайно, рефінансування при нестачі готівки розглядається як сама ризикова мета із трьох вищезгаданих, тому в цьому випадку застосовуються найвищі ставки премій, тому що власний капітал позичальника знижується разом з одержанням нової позики (більш високе співвідношення LTV).

6. Умови кредиту. Умови кредиту, наприклад, негативна амортизація, графік виплат, що розрахований на 15 років, 30-річний графік амортизації, шарові виплати – все це впливає на ставку тарифу. Звичайно, чим менший строк кредитування, тим менші ризики по ньому. Більш ризиковими є іпотечні кредити, які допускають негативну амортизацію (коли кредитні баланси на якийсь момент часу можуть збільшитися до суми, що перевищує початковий кредитний баланс), або мають ознаки шарового кредиту (кредитор має право зажадати виплати всієї суми кредиту відразу або більш високих сум для погашення кредиту).

7. Розмір кредиту. Розмір кредиту також є чинником ризику, тому що кредитування на великі суми, понад деякого встановленого порога, збільшує ймовірність дефолту. Напевно, що віддати менший кредит можна за більш короткий термін і (або) з меншими разовими виплатами.

8. Андерайтинг. Іпотечний страховик також захоче довідатися про те, яка документація про позичальника та кредит була зібрана, розглянута та проаналізована кредитором. Чим менше кредитної документації було зібрано й проаналізоване в процесі андерайтингу, тим вище ризик.

Кредитоспроможність позичальника (його дохід у цей час, активи, існуючі боргові зобов’язання/фінансові зобов’язання, місце проживання на теперішній час і його виконання в минулому фінансових зобов’язань) і визначення вартості нерухомості повинні бути належним чином проаналізовані і оформлені документально.

Від того, наскільки дотримані принципи андерайтингу та оцінки ризиків, використовувані іпотечним страховиком, залежить якість портфеля застрахованих кредитів і те, як він буде згодом працювати. У результаті нездатності іпотечного страховика дотримуватися своїх же правил і принципів андерайтингу його портфель застрахованих ризиків піддається набагато більшим ризикам, ніж ті, що закладені в ціновій моделі.

9. Тип місця проживання. Під типом місця проживання при іпотечному кредиті мається на увазі, чи є житло приватною власністю, другим житлом або житлом, в яке будуть інвестовані гроші. Приватне житло найменш ризиковане, тому що позичальник живе в будинку, що перебуває у заставі.

Використання як застави житла, в якому позичальник не проживає, означає дуже високий ризик настання дефолту та спричиняє необхідність підвищення розміру страхових премій у порівнянні із преміями, виплачуваними по кредитах, забезпеченим житлом, в якому проживає позичальник, а також застосування більш твердих вимог андерайтингу.

10. Місце розташування. З урахуванням географічної розмаїтості території України може виявитися необхідним визначати залежність цін на послуги іпотечного страхування від певних регіональних економічних факторів. В одних регіонах частота дефолтів може бути постійно високою, а в інших низькою через дію таких факторів, як економічне становище регіону, рівень його індустріалізації, наявність та вартість будівельних матеріалів, навіть кліматичних особливостей. Однак перш ніж почати враховувати регіональні коливання цін, необхідно переконатися в тому, що різниця в ризиках між регіонами має довготерміновий характер, а учасники іпотечного страхування як на первинному, так і на вторинному ринку хочуть і мають потребу в регіональній диференціації цін.

Місце розташування нерухомості важливе для іпотечного страховика, тому що у випадку, коли житло розташоване там, де є високий відсоток дефолтів за іпотечними кредитами або швидко ростуть ціни на нерухомість, іпотечний страховик може встановити ставку страхової премії на рівні, що дозволяє компенсувати ці високі фактори ризику.

11. Оцінка вартості. Процес оцінки вартості житлового приміщення не менш важливий, ніж процес оцінки кредитоспроможності позичальника.

Кредитор видасть кредит виходячи з тієї суми, що зазначена в сертифікаті, виданому оцінювачем, а не з того, про яку суму домовилися продавець квартири з позичальником.

В оцінювачів існують два методи оцінки, тобто два методи визначення вартості: витратний, порівняльний і дохідний.

Іпотечний страховик хоче бути впевненим у тому, що вартість житла визначена незалежним оцінювачем, що має ліцензію, та на дії якого не можуть впливати або контролювати їх ні позичальник, ні кредитор. Крім того, повинна бути інформація про продажі для проведення порівняльного аналізу, що дозволить правильно оцінити нерухомість, яка дається в заставу.

12. Кредитор. Іпотечний страховик повинен буде оцінити наявну практику роботи іпотечного кредитора і його здатність надавати кредити та проводити андерайтинг відповідно до діючих стандартів. Кредитори, що надають кредити більш високої якості, одержують більш конкурентні ставки премій іпотечного страхування. Також страховик бажає знати, яким чином обслуговуюча кредит організація зменшує суми відшкодування збитків, збирає виплати по кредитах, враховуючи досвід роботи організації на ринку з іпотечного кредитування. Ця інформація може наочно показати, що деякі банки краще за інших працюють у питаннях зменшення сум відшкодування збитків.

Кредитори, затверджені іпотечним страховиком, спочатку одержують груповий поліс. У ньому визначаються умови страхового покриття, відповідно до якого іпотечний страховик надає кожному кредиторові індивідуальне страхове свідоцтво. Для того щоб одержати груповий поліс, кредитор повинен відповідати всім фінансовим і виробничим критеріям, установленим іпотечним страховиком. На сьогодні в Україні склалася обернена ситуація, коли безпосередньо страхова компанія проходить акредитацію у комерційного банку.

Крім цього, є ще додаткові компоненти визначення ставок премії іпотечного страхування. Термін дії страхового поліса, очікуваний середній час страхового покриття – все це важливо для оцінки іпотечним страховиком суми премії(включаючи всі можливі форми рефінансування), необхідного капіталу для підтримки цього ризику, інвестиційного доходу, операційних видатків, необхідних для забезпечення страхового поліса середньої величини в цей період часу.

Вимоги до капіталу важливі при підрахунку відшкодування іпотечного страховика по власному капіталу. Відповідно, чим вище вимоги до капіталу, тим нижче відшкодування. Як уже зазначалось, іпотечний страховик повинен визначити необхідний обсяг операційних видатків (фіксованих або змінних), наприклад видатків на андерайтинг, управління збитками, інформаційні системи, бухгалтерський облік, підтримку свого бізнесу.

Також іпотечний страховик повинен оцінити географічний розподіл його страховки, концентрацію ризиків по конкретних іпотечних кредиторах. Чим вище географічна концентрація в окремо взятій області (місцева або регіональна), тим вище ставка страхової премії. Це ж можна сказати й про високу залежність страхування у випадках з одним або декількома іпотечними кредиторами. Метою оцінки цих факторів ризику є визначення розумних і доречних ставок іпотечного страхування, які забезпечують належне довгострокове відшкодування. Це особливо важливо, тому що іпотечне страхування – тривале покриття з фіксованою страховою премією на весь термін дії кредиту при неясних перспективах вартості житла та здатності позичальника виконувати свої довгострокові зобов’язання.

Розглянуті фактори ризику по-різному впливають на величину страхових тарифів. Одні з них враховуються при розрахунку нетто-ставки, інші входять у навантаження, треті можуть брати участь у розрахунках тільки з урахуванням регіональних особливостей. Однак всі вони тією чи іншою мірою повинні враховуватися страховиком для визначення оптимальних страхових тарифів.

1.2 Особливості, класифікація та види іпотечного страхування

Забезпечення достатніх об'ємів іпотечного кредитування відповідно існуючим потребам суспільства вимагає рішення цілого ряду питань, серед яких центральне місце займають проблеми забезпечення гарантій повернення іпотечних кредитів, мінімізація ризиків учасників іпотечної діяльності і необхідність загальної стабілізації системи іпотечного кредитування. Економічним механізмом, який забезпечує вирішення даних питань, виступає іпотечне страхування

Проблемі ризиків іпотечного кредитування і їх страхуванню присвячені роботи багатьох зарубіжних і вітчизняних учених, серед яких слід виділити дослідження П. Самуєльсона, Х. Ламперта, О. Т. Євтуха, В. Кудрявцева, Е. Курдявцевой, До. Шибеника, В. Грушка, В. Кравченко, О. Пилипченко, М. Логінова, Л. Донцової, Т. Ковальчук, А. Циганова, В. Д. Базилевича і багато інших.

Першочерговою задачею страхування іпотеки є забезпечення всім учасникам захист від майнових втрат, а також гарантування своєчасного та повного відшкодування збитків, пов'язаних з настанням страхових випадків. До того ж страхування ризиків за іпотечними кредитами призведе до істотного зменшення розміру початкового внеску при придбанні житла в кредит і зробить іпотеку більш доступною для більшості населення.