Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Виборчая система Великобритании

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3

Розділ 1. Сутність та види виборчих систем у сучасній політичній науці........6

Розділ 2. Особливості формування та характерні риси виборчої системи сучасної Великобританії………………………………………………………...16

Розділ 3. Політико-правовий порядок призначення та проведення виборів у Великобританії.......................................................................................................25

ВИСНОВКИ..........................................................................................................30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................32

ВСТУП

У даній курсовій спробуємо дослідити особливості функціонування виборчої системи у Великобританії – найстарша європейська парламентська демократія має надзвичайно некодифіковані норми виборчого права. Цілий ряд нормативних положень, які здавалися із глибини сторіч реальним проривом у сферу демократичної парламентської репрезентації, зараз виглядають не просто застарілими, але й, часом, кричущо суперечним базовим демократичним стандартам і стандартам дотримання прав людини в сфері виборчого права й виборчого процесу. І дана ситуація консервується завзятим небажанням західноєвропейських моніторингових інституцій хоч якось на неї реагувати й застосовувати у відношенні до Великобританії рівні стосовно інших держав стандарти. Виходячи з цього, цікаво було б з’ясувати, яку роль у цих процесах відіграє тип виборчої системи цієї країни, і чи залежать процеси соціально-економічного розвитку країни від типу виборчої системи. Такий аналіз дозволив би прогнозувати особливості соціально-економічного та політичного розвитку багатьох країн, у тому числі й України.

Мета роботи – дослідити характерні риси та особливості функціонування виборчої системи Великобританії на сучасному етапі.

Виходячи із поставленої мети, можна виділити ряд наступних завдань:

1. Розкрити сутність та зміст основних видів виборчих систем, що їх виділяють у сучасній політичній науці;

2. Вивчити витоки та історичні умови формування сучасної виборчої системи у Великобританії;

3. Дослідити особливості та характерні риси функціонування виборчої системи сучасної Великобританії;

4. Охарактеризувати політико-правовий порядок призначення та проведення виборів у Великобританії;

5. З’ясувати можливі перспективи реформування виборчого законодавства та зміни виборчої системи у Великобританії.

Об’єктом дослідження – є виборча система в Великобританії на сучасному етапі.

Предметом дослідження – є витоки, характерні риси та функціональні особливості виборчої системи Великобританії на сучасному етапі.

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, які дають можливість об’єктивно підійти до вивчення процесів, подій, явищ та фактів, які пов’язані із сучасною виборчою системою Великобританії. В роботі використано аналітичний, порівняльний та системний методи. Дане дослідження є багатоплановим, яке переплітається з цілим рядом конкретних дисциплін, зокрема, політологією, соціологією та історією.

Ступінь опрацьованості теми: стали - Акт про народне представництво 2000 року, Акту про політичні партії, вибори й референдуми, Акту про перів 1958 року, які формують законодавчу базу проведення виборів у Великобританії.

Важливим дослідженням по типології виборчих систем є дослідження Козлова Ю., який присвятив свою роботу типологіям виборчих систем у світі та їх особливостям.

Дослідження Городецької А. «Великобритания: избиратели, партии, выборы», детально розкриває систему виборів у Великобританії до різних рівнів федеральної влади і на основі конституційного права Великобританії розкрито особливості процедури проведення виборів.

У роботі Табачника Д. розкрито недоліки виборчої системи Великобританії у порівняннях з виборчими європейськими системами.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел ( всього 28 позицій).

У першому розділі «Сутність та види виборчих систем у сучасній політичній науці» вивчено сутність та зміст основних видів виборчих систем, що їх виділяють у сучасній політичній науці. У розділі подано інтерпретацію основних понять та складових виборчого процесу; здійснено детальний огляд мажоритарної, пропорційної та змішаної виборчих систем.

Другий розділ «Особливості формування та характерні риси виборчої системи сучасної Великобританії» присвячений розгляду історичних витоків та умов формування сучасної виборчої системи Великобританії. У розділі розглянуто такі характерні риси виборчої системи Великобританії, що сформувалися в ході історичного розвитку та позначилися на функціонуванні основних політичних інститутів цієї країни.

У третьому розділі «Політико-правовий порядок призначення та проведення виборів у Великобританії» на основі статей законів Великобританії, які регулюють виборчу систему, досліджено політико-правовий порядок та механізми здійснення виборчого процесу в сучасній Великобританії.

РОЗДІЛ 1.

СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ У СУЧАСНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ

Виборча система - неодмінний елемент сучасної цивілізації, елемент будь-якої демократії, яка взагалі не може існувати без повноважного представництва, яке забезпечує реальну участь населення в управлінні справами суспільства і держави. Таке представництво, в свою чергу може бути демократичним лише при умові його формування самим суспільством, самим народом. Представницька демократія сама по собі не вирішує всіх проблем народовладдя. Тільки у поєднанні з безпосередньою демократією вона забезпечує цивілізований розвиток суспільства, створює необхідні умови самореалізації народу [6, c. 141 ].

Виборча система є найважливішою формою прямої демократії, головна функція якої - формування повноважного народного представництва. Характер виборчої системи безпосередньо зумовлює основні характеристики представницької системи. Вибори - не тільки важлива форма безпосередньої участі населення у здійсненні державної влади, не тільки акт обрання представників народу до органів державної влади. Це також засіб його виховання і самоорганізації. Нарешті, це практична реалізація виборчого права громадян, ефективний засіб перебудови сучасного суспільства. Історичний досвід переконливо свідчить про те, що серйозні зміни суспільного життя в цілому і в окремих його сферах (а найперше - в політичній) неодмінно стосувались виборчої системи, а в деяких випадках її радикальні зміни висувались на перший план. Існуюча нині система відповідає потребам становлення української державності і як така потребує радикальних змін і оновлення.

Виборча система — сукупність юридичних, організаційних та інших засобів формування представницьких органів державної влади та здійснення громадянами своїх виборчих прав [20, c. 93].

Виборча система будується на таких конституційних принципах, як загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні, висунення кандидатів громадськими організаціями трудовими колективами, зборами військовослужбовців; вільне і всебічне обговорення якостей кандидата в депутати; передвиборна агітація; проведення виборів на кошти держави; забезпечення виборів по округах виборчими комісіями; накази виборців; відповідальність за порушення законодавства про вибори тощо. Розрізняють кілька різновидів виборчої системи: мажоритарна система (система більшості), пропорційна система (представництва політичних партій) та змішана система [23, c. 122].

Виборча влада - в деяких країнах офіційно визнаний різновид публічної влади - нарівні з законодавчою, виконавчою та судовою. Здійснюється вона виборчим корпусом країни, тобто в спеціальних судових чи квазісудових органах типу виборчих трибуналів, які розглядають спори, пов'язані з організацією і проведенням виборів.

Виборча дільниця - територіальна одиниця, створена для проведення голосування і підрахунку голосів на виборах до всіх ланок рад народних депутатів. Організація і робота виборчої дільниці визначається законодавством про вибори.

Виборча застава — грошова сума, яку згідно з законодавством ряду країн, в тому числі й України, повинен внести при реєстрації кандидат в депутати і яка повертається йому лише в тому випадку, якщо кандидат одержить на виборах не менше п'яти відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Застава, що не підлягає поверненню, зараховується до державного бюджету.

Виборча комісія - орган, утворений для організації та проведення виборів.

Виборчий округ - просторова (національно-територіальна) одиниця утворювана для проведення виборів [27, c. 231].

Виборче право має два значення: 1) сукупність юридичних норм, які регламентують участь громадян у виборах представницьких органів влади, організацію і проведення виборів, взаємовідносини між виборцями, депутатами і представницькими установами; 2) право громадян обирати (активне виборче право) і право бути обраними (пасив не виборче право). Іншими словами це суб'єктивне право громадян.

Виборчий процес — встановлена законодавством процедура, порядок організації і проведення виборів, один із елементів виборчої системи-Передбачає певні етапи, стадії, недотримання яких може призвести до небажаних наслідків — аж до касації результатів виборів.

Складовими виборчого процесу є:

1) призначення виборів, які можуть бути черговими, позачерговими (достроковими), повторними, а також замість депутатів, які вибули.

2) Утворення виборчих округів і виборчих дільниць, системи виборчих комісій - Центральної виборчої комісії, окружних та дільничних виборчих комісій.

3) Складання списків виборців, яке здійснюється дільничними виборчими комісіями.

4) Висування і реєстрація кандидатів у депутати, право на які належить суб'єктам безпосередньо визначеним законом.

5) Процесуальні дії, пов'язані із забезпеченням гарантій діяльності кандидатів у депутати та інших учасників виборчого процесу.

6) Проведення голосування.

7) Підрахування голосів і визначення результатів виборів (голосування), причому під час підрахунку голосів виборча комісія повинна дотримуватись визначеної законом послідовності дій, належним чином оформляти відповідні документи.

8) Однак описана процедура може мати своє продовження, коли виникає потреба проведення повторного голосування повторних виборів та виборів депутатів замість вибулих [29, c. 45].

Мажоритарна система є найстарішою серед виборчих систем. Назва її походить від французького majorite, що означає "більшість". Мажоритарною вважається система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. У 83 країн світу застосовується мажоритарна система, в тому числі США, Франції, Великобританії, Канаді. Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють:

1) мажоритарну систему абсолютної більшості; 2) мажоритарну систему відносної більшості; 3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

При застосуванні мажоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляється варіант багатомандатних округів. В одномандатних округах голосують, як правило, персоніфіковано, у багатомандатних - як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатомандатні округи є в Японії, США, Росії, зараз в Україні [22 , c. 187 ].

Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості, або "перший обирається на посаду") є найпростішою різновидністю мажоритарної системи. За умов її запровадження обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. Ця система досить результативна. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством традиційно використовується процедура жеребкування. При цій системі голосування відбувається в один тур. Як правило, не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні.

Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голоси виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює середні і малі партії [25, c. 24].

На противагу означеній мажоритарна система абсолютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос. Похідна від цієї кількості голосів виборців може бути різною: 1) загальне число зареєстрованих виборців; 2) загальне число виборців, які брали участь у виборах (одержали виборчі бюлетені); 3) загальне число виборців, які брали участь в голосуванні. При застосуванні цієї системи, як правило, обов'язковий нижній поріг участі в голосуванні. Також іноді встановлюють мінімум кількості голосів виборців, набрання яких є теж умовою обрання кандидата [21, c. 32].

Перевага означеної системи - в її потенційному демократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Недоліком системи є її не результативність. Голосування за цією системою передбачає, як правило, повторне голосування або повторні вибори. Оскільки активність виборців у другому турі помітно знижується, законодавство часто не встановлює ніяких бар'єрів, що мають місце при першому турі голосування. Іншим способом, яким долається не результативність системи абсолютної більшості вже в першому турі виборів, є альтернативне голосування (преференційне, або абсолютне голосування), при якому виборці голосують за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку, то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість в результаті цих перетворень голосів. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників [13, c. 52].

Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка в практиці виборів. Основна причина цього полягає в її не результативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія [18 , c. 178].

При пропорційній системі депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.

Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні пропорційної системи підрахунку голосів. Найбільш поширений спосіб, коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць. Рідше застосовують спосіб, коли територія всієї держави складає єдиний виборчий округ.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють наступні види пропорційної системи:

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі, Росії, Україні [10, c. 16].

При застосуванні системи преференцій (в перекладі означає "перевага") виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку навпроти номеру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця голосувати:

1) за список у цілому;

2) визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому — за системою преференцій. Ця система практикується в Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається передусім політична платформа і програма майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може "витягнути" у депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, бо голосують і списки, і персонали. І в цьому її перевага, проте недоліком є, так би мовити, мажоритарність - виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання партії в цілому. Запровадження системи з напівжорсткими списками викликане необхідністю подолати вади системи жорстких списків і преференцій [15, c. 23].

Загальною, так би мовити, "обтяжливою" обставиною при запровадженні пропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів виборців. Це більш або менш складне математичне обрахування вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожен список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнтові. Оскільки кількість місць, відведених для окремого списку, є загальною кількістю голосів, отриманих за цим списком, завжди залишаються декілька голосів. Ці голоси є остачею (або надлишком), яка враховується аж до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) - це дільник, що використовується для визнання кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше використовують простий коефіцієнт, що отримується після голосування шляхом ділення в кожному окрузі окремо загальної кількості поданих голосів на кількість місць на заміщення (заповнення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хегенбаха-Бішоффа, стандартний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, виборчий коефіцієнт [7, c. 259 ].

Розподіл надлишків (остачі) проводиться двома основними методами:

1) метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має найбільшу кількість непредставлених голосів, відкладених від першого розподілу, і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

2) метод найбільшого середнього — метод, шляхом якого загальна кількість голосів, отриманих за списком, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим списком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чином отримує найбільше середнє, отримує наступне місце і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

Існують інші методи обрахування надлишків: метод д'Хонта, метод Сен-Лапо, модифікований метод Сен-Лапо.

З метою запобігання швидкому росту кількості дрібних, непредставницьких партій при пропорційних системах виборів запроваджують виборчий поріг, який полягає в тому, що для участі у розподілі місць після голосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад у Нідерландах - 0,67, Ізраїлі - 1, Швеції, Росії, Великобританії - 5, Ліхтенштейні - 8, Туреччині - 10 %. В Україні за новим парламентським виборчим законодавством - 4 % [27, c. 356].

Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем. Принаймні 20 країн світу застосовують їх. Змішані вибори системи застосовуються, як правило, в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або необхідно досягти компроміс між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Іноді змішані системи запроваджуються в модифікованому вигляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи.

Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному методові голосування при застосуванні і пропорційного голосування виступають наступні змішані системи:

1) система з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в тому, що в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Це практикується в Японії, Китаї;

2) обмежене голосування, яке передбачає, що виборці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

3) кумулятивне голосування передбачає, що виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і може її розподілити між всіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси за тільки одного з кандидатів.

Існує й змішана система, що використовує переважно модифіковану пропорційну систему представництва [13, c. 158].

Система з єдиним голосом, який передається, передбачає, що виборці голосують за одного кандидата незалежно від числа мандатів у виборчому окрузі, але при цьому виражають перевагу і щодо інших кандидатів.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представницького органу обирається за мажоритарним, інша - за пропорційним принципом. Прикладом є парламент Великобританії, де нижня палата - Бундестаг - наполовину обирається за мажоритарною системою, а наполовину - за пропорційною. Такі ж чинники покладені в основу обрання парламентів Литви, Грузії, Словенії, Болгарії.

Отже, існують три види виборчих систем: мажоритарна, пропорційна та змішана. У кожній країні склалася своя виборча система, яка має неповторні риси і відрізняється від усіх інших.

РОЗДІЛ 2.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ СУЧАСНОЇ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Законодавча база, присвячена питанню організації й проведення виборів у Великобританії, складається з великої кількості законів, інструкцій, рішень судів, які можуть і повинні бути об'єднані в єдиний акт, з метою більше зручного відображення всіх змін і виробленої практики.

Навіть надлояльні й неконфліктні стосовно Великобританії, а часом навіть бутафорські по своїй суті, місії спостереження БДІПЧ/ОБСЄ змушені в досить делікатній формі вказувати на деякі недемократичні аспекти виборчого процесу цієї так званої «старої європейської демократії»[15, c. 23].

Самі британці справедливо називають свій парламент пульсуючим серцем політичного життя країни. Всі міністри Кабінету міністрів є членами однієї з палат парламенту й відповідальні перед ним за свої вчинки й за дії своїх підлеглих. Будь-який уряд може залишатися при владі лише доти, поки йому забезпечена підтримка палати громад, що володіє виключним правом на розгляд всіх законопроектів. Зрозуміло, у теорії європейського конституціоналізму про поділ влади знаходження всього складу уряду (виконавча влада) одночасно й у складі парламенту (законодавча влада) виглядає вкрай недемократичним нонсенсом. Однак всі ті ж горезвісні подвійні стандарти виводять і цю проблематику за межі західноєвропейських моніторингових звітів про той або інший ступінь демократичності британської парламентської виборчої системи.

Уточнимо отут, що британський парламент складається із трьох складених елементів: палати лордів (House of Lords), палати громад (House of Commons) і безпосередньо Корони (Sovereign)[23, c. 149].

Палата лордів - унікальне явище в практиці сучасного європейського парламентаризму. Як унікальне, настільки й рудиментарне. Ще в XIII сторіччі заради гарантій дотримання умов Великої хартії вільностей до складу спеціальної колегії, що базувалася на принципах станового представництва, спочатку ввійшли 25 вищих феодалів Англії. Однак знову створений орган, що носить чіткий відбиток станового представництва, грав скоріше дорадчу роль при монарху. Уже за Вестмінстерським статутом в 1330 році парламент було розділено на верхню й нижню палати. Однак, незважаючи на досить важливі функції, верхня палата парламенту згодом як би відійшла на другорядні ролі в британській політичній системі, а вже з початку XX століття палата лордів остаточно стало вважатися проявом загальновідомого британського консерватизму. Ще з давніх часів свого утворення вона складалася зі спадкоємних і духовних лордів, довічних перів, а також ординарних лордів по апеляціях, загальна кількість яких перевищувало 1200 чоловік[13, c. 148].

Спадкоємні лорди до прийняття закону про скасування цього інституту в 1999 році під час правління лейбористів Тоні Блера становили абсолютну більшість у палаті - близько 800 чоловік. Це представники стародавніх дворянських прізвищ не нижче баронів, які одержували місця в палаті в силу свого походження й передавали свій титул і місце в палаті лордів у спадщину.

Духовні лорди - це вищі ієрархи англіканської церкви, які до XVII століття становили більшість верхніх палат. Однак бурхливі історичні події привели до значного скорочення їхньої кількості: залишилися лише архієпископи Йоркський і Кентерберійський, а також 24 єпископа[6, c. 115].

Довічні пери, призначувані відповідно до Акту про перів 1958 року, є представниками політичної, економічної й культурної еліти Великобританії й свій статус здобувають власними заслугами й досягненнями. Тому їхнє звання не передається в спадщину, хоча це не означає, що їхнім нащадкам за їхні власні заслуги не буде дарований титул довічних перів. Дарування довічного перства здійснюється монархом по наданню кабінету.

Ординарні лорди по апеляціях призначаються довічно. Ще із середньовічних часів палата лордів виконувала функції вищої судової інстанції[18, c. 192].

Однак поступовий розвиток правової системи вимагало того, щоб юридичними питаннями займалися кваліфіковані фахівці. З кінця XIX сторіччя до складу палати лордів почали вводитися юристи, завдання яких полягало в розгляді конкретних апеляційних справ. Юрисдикція палати лордів поширюється на всі цивільно-правові справи у Великобританії й на всі кримінальні справи в Англії, Уельсі й Північній Ірландії. Палата не розглядає ці справи в повному складі, вона лише змушена погоджуватися з думкою фахівців у цій галузі, тобто з ординарними лордами по апеляціях[25, c. 176].

Виборчая система Великобритании 📙 Курсовая → 🆔 48591