Вибори як одна з форм безпосередньої демократії в Україні

Барський гуманітарно-педагогічний коледж

імені Михайла Грушевського

 

Гуманітарне відділення

 

 

Циклова комісія викладачів правових дисциплін

 

 

Трофимчука Олександра Вікторовича

                                                                        Спеціальність 5.03040101

                                                                         "Правознавство"

                                                                         ІІ курс, 21-Ю група

 

 

 

 

 

 

 

Вибори як одна з форм безпосередньої демократії в  Україні

 

 

 

 

 

 

Курсова робота з конституційного  права України

 

 

Керівник: Шандрук С.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                    Бар 2013

                                  Зміст

 

ВСТУП……………………………………………………………………

1.Поняття і види форм  безпосереднього народовладдя в  Україні……

2.Класифікація виборів.  Принципи виборчого права…………………

3.Види виборчих систем, їх переваги і недоліки………………………

4.Виборчий процес та  його стадії……………………………………….

ВИСНОВКИ………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………...

 

 

                                                       ВСТУП

Чинна Конституція України  визначає, що носієм суверенітету і  єдиним джерелом влади в Україні  є народ. Здійснення влади народом  відбувається, за Конституцією, як безпосередньо, так і через органи державної  влади та органи місцевого самоврядування. Тобто Конституція України проголошує всебічне і повне народовладдя [1, ст.5]. З правової точки зору, народовладдя означає приналежність усієї  суспільної влади, в тому числі й  державної, народові - вільне здійснення народом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах  як всього суспільства загалом, так  і кожної людини зокрема. Визнання народу верховним носієм державної влади  є вираженням народного суверенітету. Це означає, що народ, не поділяючи ні з ким своєї влади, здійснює її самостійно і незалежно, виключно у  своїх інтересах. Право народу на встановлення і здійснення влади  є його природним правом, а відтак народний суверенітет - невідчужуваний і недоторканний. Іншими словами, як проголошено у статті 5 Конституції  України, ніхто не може узурпувати державну владу. Право визначати і змінювати  конституційний лад в Україні  належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами. Вищими формами  безпосереднього здійснення народом  влади визначено вибори і референдуми, на основі яких забезпечується формування, узгодження й координування інтересів  у суспільстві, проявляється воля народу. При чому, вияв такої волі відбувається як через формування представницьких  органів держави та органів самоврядування і прийняття ними відповідних  рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами.

Актуальність  теми. Становлення громадянського суспільства в Україні та розбудова правової держави передбачають перетворення Українського народу з об’єкта державного управління на головного суб’єкта влади, що обумовлює необхідність розвитку і вдосконалення всіх форм народовладдя і, насамперед, тих форм, які передбачені новою Конституцією України. При цьому пріоритетними видаються ті інститути демократії, що дозволяють Українському народу безпосередньо вирішувати найважливіші проблеми суспільного та державного життя. Однією з таких форм безпосередньої реалізації народного суверенітету є вибори. Конституція України визнала і закріпила установчу владу українського народу, який здійснює її не тільки через органи державної влади та місцевого самоврядування, а й безпосередньо (ст.5), що свідчить про визнання великої ролі прямого народовладдя. Через його інститути народ як самоврядний феномен самостійно може вирішувати найважливіші проблеми суспільного і державного життя.

Одночасно пряме  волевиявлення громадян є найбільш демократичним засобом прийняття  рішень (актів), що мають певне юридичне значення. Особисті й соціальні інтереси громадян тут органічно поєднуються. Звідси випливає особливе значення, авторитет  актів прямого народовладдя, а  також їх місце у правовій системі.

Об’єктом  курсової роботи є форми безпосередньої демократії. Основним ж предметом дослідження в цій роботі є власне вибори, як найбільш розвинуті і розповсюджені форми безпосередньої демократії в Україні, і розглядати їх видається більш доцільним шляхом висвітлення розвитку виборчого законодавства України в історико-теоретичному аспекті і у зв’язку з такими державно-правовими інститутами та явищами як парламентаризм, місцеве самоврядування та інститут глави держави.

         Мета курсової роботи полягає у вивчені форм безпосередньої (прямої) демократії та їх законодавчої регламентації в Україні. Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких задач: 
розглянути поняття і суть безпосереднього народовладдя та його основні форми;  визначити функції та принципи безпосередньої демократії; 
визначити роль інституту виборів в сучасному політичному процесі. Інформаційною базою дослідження стали нормативно-правові акти та наукова література.

В курсовій роботі висвітлено наступні питання: "Поняття і види форм безпосереднього народовладдя в Україні",  "Класифікація виборів. Принципи виборчого права",   "Види виборчих систем, їх переваги і недоліки",  "Виборчий процес та його стадії".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття  і види форм безпосереднього  народовладдя в Україні

       

Чинна Конституція України  визнала вперше не лише належність влади народові, тобто володіння  політичною владою як його природне право  мати владу, але і його право її здійснювати. До того ж Конституцією визнано право народу здійснювати  владу безпосередньо, а також  через органи державної влади  та органи місцевого самоврядування.

У Конституції визнається як одне з пріоритетних прав - право  народу захищати, охороняти, гарантувати  свою владу і конституційний [1, ст.17] ,

[1, ст.5]. Відповідно до Конституції України належність влади народу, її здійснення та захист, охорона влади народом - основні елементи демократії, народовладдя, але вони, звичайно, повністю не вичерпують її змісту і форм.

Народ має також право користуватися владою, наприклад, у вигляді вияву референдної ініціативи, застосовувати владу, зокрема, у вигляді обов'язкових референдумів (щодо питань про внесення змін до Конституції України та зміну території України), надавати владу органам державної влади та органам місцевого самоврядування тощо [1, ст.72].

Демократія (народовладдя) поділяється на безпосередню й представницьку. Проте, на відміну від попередніх радянських конституцій, чинна Конституція пріоритетною формою (видом) демократії визнає безпосередню. Це є цілком логічним, закономірним, реальним. Адже безпосередня демократія - природне право народу, вона з'явилася раніше від представницької.

За своєю суттю безпосереднє народовладдя є насамперед прямим волевиявленням народу (народним волевиявленням) шляхом таємного голосування або волевиявленням, вираженням волі через політичні партії, засоби масової інформації та Інші складові механізму безпосередньої демократії, які сприяють формуванню і виявленню політичної волі громадян. [1, ст. 5, ст. 36,69 ].

Тобто безпосереднє народовладдя - це самостійна реалізація народом  власної волі щодо власних інтересів  або щодо інших народів і держав за їх згодою за сприяння політичних партій, їхніх блоків, інших складових  механізму безпосередньої демократії або без них.

За змістом безпосереднє народовладдя є насамперед формуванням органів державної влади й органів місцевого самоврядування [1, ст. 71]; передбачає прийняття законів та інших рішень загальнонаціонального або місцевого значення [1, ст. 72, ст. 73, 74]. гарантування (охороною) конституційного ладу [1, ст. 5], захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки [1, ст. 17] тощо. Змістом безпосереднього народовладдя є насамперед питання внутрішньої і зовнішньої політики, економічні, соціальні, культурні, екологічні та інші питання.

Щоб безпосереднє народовладдя відповідало інтересам народу, було справжнім волевиявленням, воно має  здійснюватися в певних правових формах, які попередньо визначаються й закріплюються Конституцією України  та окремими законами України.

Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум (конституційне право зараховує їх до основних форм реалізації безпосереднього народовладдя) та інші форми безпосередньої демократії[1, ст. 69]. До інших форм прямого народовладдя належать народні обговорення, плебісцити, відкликання депутатів, загальні збори населення.

Пряме народовладдя, пряма  демократія — це система форм безпосереднього  вільного волевиявлення народу як носія  суверенітету і єдиного джерела  влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких  органів державної влади, органів  місцевого самоврядування і безпосередньому  прийнятті владних рішень, передбачених Конституцією України та законами України.

Форми безпосередньої демократії класифікують так:

- за механізмом діяльності — прямо пов'язані, опосередковано пов'язані і не пов'язані з представницькою демократією (відносно самостійні);

- за правовими засадами — які діють на підставі норм права і традицій, звичаїв;

- за територіальною ознакою — національні (загальнодержавні) і місцеві;

- за суб'єктами — всенародні, групові й індивідуальні.

Народне представництво становить  систему влади народу, яка здійснюється через виборних представників. Сукупність повноважень, делегованих народом  або його частиною своїм виборним представникам, що об'єднані у спеціальну колегіальну установу (парламент, раду), на чітко визначений строк, а також  сукупність власне представницьких  органів влади становить представницьку владу.

Поняття "представницька влада" характеризує не так функціональне  призначення, як природу влади, спосіб її здійснення. Цю владу не можна  ототожнювати із законодавчою, оскільки не будь-яка представницька влада  включає законодавчі повноваження. Вона наділена нормотворчими, контрольними, розпорядчими та іншими повноваженнями. У конституційному праві розрізняють  представництво станове, національне, корпоративне, конфесійне, регіональне  та етнічне.

Вибори як форма народного  волевиявлення є одним зі способів формування народом органів державної  влади й місцевого самоврядування та інших інститутів. Це стосується насамперед формування представницьких  органів законодавчої влади —  парламентів, виборів президента, представницьких  органів місцевого самоврядування тощо.

   Референдум (від лат. referendum — те, що має бути повідомлено)  — всенародне опитування з  найважливіших питань державного  життя, у якому беруть участь  усі громадяни, що мають виборчі  права. На відміну від виборів  під час референдуму об'єктом  є не кандидат або список  кандидатів на певну посаду, а  певне питання, з якого проводиться  референдум, — закон, законопроект, конституція, поправка до конституції,  проблема, що стосується статусу  відповідної країни, внутрішньополітична  проблема. Своєрідною формою референдуму є плебісцит, тобто опитування населення про політичну долю території, на якій воно проживає.

Конституційне право сучасних держав передбачає різні форми референдумів і процедури їх застосування. Референдуми  поділяють на загальнонаціональні, що проводяться на всій території  держави, і місцеві, які проводяться  в окремих адміністративно-територіальних одиницях; на конституційні та законодавчі (предметом перших є або проект нової конституції, або конституційна  реформа та поправка до конституції, предметом других — проект закону або чинний закон). За правовою значущістю розрізняють референдуми консультативні (їх ще називають народними опитуваннями), які проводяться лише з метою  виявлення думки виборців з певного  питання, остаточне рішення з  якого приймається відповідними органами держави, і "вирішальні", коли той чи інший акт виноситься на голосування виборців з метою  остаточного вирішення його долі. "Вирішальний" референдум може бути або затверджувальним, якщо виборцям пропонується більшістю голосів  затвердити акт, який ще не набрав чинності, або заперечливим, якщо пропонується відмінити акт, який набрав чинності. Розрізняють також обов'язкові та факультативні референдуми. До перших належать референдуми, необхідність яких передбачається конституцією чи іншим  конституційно-правовим актом. У другому  випадку проведення референдуму  з того чи іншого питання залежить від волі відповідного державного органу чи виборців.

Відповідно до Конституції  України та Закону України "Про  всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 р. (зі змінами, внесеними  до нього Законом України від 18 червня 1992 р.) в Україні проводяться  всеукраїнські референдуми, референдуми  Автономної Республіки Крим та місцеві  референдуми (у межах адміністративно-територіальних одиниць).

Референдний (референдарний) процес охоплює кілька стадій:

- призначення референдуму;

- підготовка і проведення  референдуму;

- голосування і підбиття  підсумків референдуму;

- опублікування і введення в дію законів та інших прийнятих референдумом рішень.

На основі перерахованих  вище ознак та даного визначення до форм безпосереднього народовладдя України потрібно відносити такі конституційні форми, як вибори, референдуми, референдні ініціативи, мирні збори, мітинги, походи, демонстрації, петиції, законодавчі форми, зокрема, загальні збори населення за місцем проживання, місцеві ініціативи, дорадчі опитування громадян України, виявлення громадської думки, нородні обговорення, тощо.

Потрібно виділити ще і  легітимні форми, тобто ті, які  не передбачені законом, але і  не заборонені ним. Даний перелік  форм безпосереднього народовладдя в Україні не є вичерпним, адже з розвитком суспільства можуть з’явитися нові форми безпосереднього  народовладдя.

Таким чином можна зробити  висновок, що безпосереднє народовладдя - це самостійна реалізація народом власної волі щодо власних інтересів або щодо інших народів і держав за їх згодою за сприяння політичних партій, їхніх блоків, інших складових механізму безпосередньої демократії або без них. Існують такі два основні види форм безпосередньої демократії в Україні, як вибори та референдум.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Класифікація виборів. Принципи виборчого права 

  

Вибори — один з найдавніших  інститутів конституційного права. У широкому розумінні — це техніка голосування, яка використовується в галузі публічного і приватного права для визначення, хто буде обраний до складу відповідних державних органів або буде заміщати певну посаду. У вузькому розумінні — це голосування громадян, які проживають на певних територіях за кандидатур, що висунуті до складу представницького органу або на заміщення певної посади. Що стосується конституційного права, то вибори є інститутом цієї галузі права, зміст якого складається з сукупності відповідних норм Конституції України та законів про вибори народних депутатів, депутатів місцевих рад і сільських, селищних та місцевих голів, а також Президента України.

Отже, конституційно-правовий інститут виборів — це сукупність норм цієї галузі, які регулюють  процес обрання кандидатів у представницькі органи і на виборні посади. Вибори за конституційним правом можна класифікувати залежно:

-   від територіальних меж їх проведення на: загальнонаціональні та регіональні;

- від виду органу або посадової особи на: парламентські, президентські, муніципальні, вибори судців;

- за часом проведення: чергові(проводяться в період завершення терміну повноважень виборного органу чи посади); позачергові(проводяться в разі дострокового припинення повноважень виборного органу чи посади); повторні(проводяться у випадку визнання виборів недійсними чи такими, що не відбулися); довибори(проводяться для заміщення посад, що з певних причин стали вакантними, для поповнення складу виборного органу за мажоритарної виборчої системи);

- за правовими наслідками: дійсні та недійсні;

- від способу волевиявлення виборців на: прямі вибори, тобто безпосереднє вираження виборцем власного ставлення до висунутих кандидатур; непрямі вибори, за яких між виборцями і кандидатами існує проміжна ланка, що опосередковує волю виборців.

У свою чергу непрямі вибори поділяються на два види:

- побічні (непрямі) вибори, за яких виборці шляхом голосування формують колегію виборців, яка збирається один раз, щоб визначити особу або осіб, які будуть заступати виборні посади;

- багатоступеневі вибори, при проведенні яких виразником волі виборців виступає постійно діючий представницький орган або одна з його палат, до компетенції яких входить обрання іншого органу або посадової особи.

До предмета правового  регулювання конституційно-правового  інституту виборів Конституція  України і відповідні закони відносять  такі основні принципи виборного  права: вимоги, які пред'являються  до виборців і кандидатів на виборні  посади; порядок формування і діяльності органів, які безпосередньо організовують  і проводять вибори; статус суб'єктів  виборчого процесу — громадян та політичних партій, блоків партій; процедура  виборчої компанії і голосування; порядок  визначення результатів виборів; способи  оскарження порушень у ході виборчої кампанії і голосування та опротестування виборів; види юридичної відповідальності за порушення виборчого закону.

Багато з перелічених  принципів закріплюються і регулюються  на конституційному рівні, у розділах, присвячених правам і свободам громадян   [1, ст. 38 ]в окремих статтях розділу III Основного Закону "Вибори. Референдум" [1, ст.69, ст. 70 та 71], у відповідних статтях, присвячених виборам до вищих представницьких органів держави [1, ст. 76], виборам Президента України [1, ст. 103], органів місцевого самоврядування [1, ст. 143].

Участь у виборах —  це політичне право [1, ст. 38], але у колишньому СРСР та УРСР це був обов'язок.

У суспільстві вибори виконують  низку функцій:

- вибори є важливим інструментом реалізації народного суверенітету;

- з допомогою виборів народ залучається до процесу управління державою;

- вибори є способом формування і вираження громадської думки;

- вибори є основним способом легітимації влади в демократичних державах;

- демократичні вибори сприяють послабленню соціальної напруги, досягненню суспільного консенсусу;

- вибори дають змогу громадянам здійснювати періодичний контроль за діяльністю влади;

- вибори є своєрідним фільтром, який відсіює непопулярних, некомпетентних політиків, сприяючи підвищенню рівня ефективності державного управління;

- вибори сприяють представленню інтересів різних суспільних груп;

- через вибори відбувається процес рекрутування політичної еліти.

 На думку О. Бакумова, народ – єдиний реальний носій  влади, лише він наділений правом  на конституційному рівні визначати  форми безпосередньої демократії, принципи функціонування державної  влади; забезпечувати здійснення  ефективного контролю за владою, і, звісно, змінювати державну  владу, яка втратила довіру.

В основі організації та проведення виборів, референдумів та інших  форм безпосередньої демократії лежать певні принципи, основоположні ідеї, дотримання яких дозволяє говорити про  демократичність процедур та результатів проведення тієї чи іншої форм безпосереднього народовладдя. Як зауважує О. Кушніренко, недотримання цих принципів призводить до деформації найважливішого політико-правового виборчого процесу, спотворення волі народу, тоталітарних форм правління[16]. 

Отже, принципи виборчого  права України - це основні засади, керівні положення, які визначають сутність і зміст реалізації і  гарантування виборчих прав громадян України та забезпечують передбачений Конституцією та законами України порядок  організації і проведення всіх видів  виборів у державі.

С. Князев вибудовує систему сучасного виборчого права, ґрунтуючись на їх "цільовому призначенні в механізмі правового регулювання електоральних відносин". За цим критерієм принципи систематизовані на: організаційні та проведення виборів і принципи участі громадян у виборах[17].

М. Матейкович робить певні  уточнення в плані розширювального  підходу з включенням проблеми реалізації виборчих прав у міжвиборний період, пропонує розділити принципи на 2 групи:

- основні засади забезпечення  і реалізації та захисту виборчих  прав громадян

- основні засади участі  громадян у здійсненні виборчих дій [19].

В. Пашин пропонує інтегральну  модель класифікації принципів виборчого  права, яка б, ґрунтувалася на доцільності  виокремлення "базового ядра"(принципи вільних виборів, загальності, рівності, таємного голосування), розглядала б їх у 3 аспектах:

- забезпечення виборчого  процесу 

- забезпечення участі  громадян у виборах та суб’єктивного  права вибору

- дотримання демократичної  вимоги забезпечення народовладдя[20].

У цілому ж, погоджуючись із думками вчених, все ж варто відокремлювати принципи участі громадян у виборах та референдумах та організації і проведенні виборів та референдуму. Зупинимось на аналізі 1 групи. До неї належать принципи вільних виборів, загальності, рівності, таємного голосування.

Складовими принципу вільних виборів є свобода формування позиції та вільне волевиявлення громадян під час виборів [1, ст. 71] , [2, п.3].

Реалізація принципу вільних виборів потребує створення відповідних умов для вільного формування виборцем своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Під такими умовами О. Марцеляк розуміє будь-які не заборонені законом форми і способи залучення громадян до виборчого процесу з метою їх участі у розумінні реалізації активного і пасивного виборчого права[18].

Розкрити принцип вільних  виборів можна таким чином:

- вибори депутатів є  вільними, для чого громадянам  України забезпечуються умови  для вільного формування своєї  волі та її вільного виявлення  при голосуванні;

- застосування насильства,погроз, обману, підкупу чи інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняються

- для забезпечення умов  для вільного волевиявлення військовослужбовцям  строкової служби в день виборів  надається відпустка для участі  в голосуванні не менш як на 4 години[5, ст. 6].

Загальне виборче  право. Цей принцип означає, що виборчі права визначаються за всіма дорослими і психічно здоровими громадянами[10].

У сучасних умовах термін "загальне" показує, що відсутні будь-які законодавчо встановлені перепони економічного, політичного та культурного характеру, а також за ознакою раси, шкіри, статі, соціального або національного походження, майнового стану, і кожен громадянин може скористатися своїм виборчим правом[6].

Принцип рівності. Як пише у своїй праці Л. Дюгі, принцип рівності забороняє законодавцю встановлювати обмеження щодо доступу всіх почестей, місць та посад [11]. Насамперед принцип рівності передбачає, що кожен виборець має право лише 1 голосу. Окрім цього слід говорити про матеріальну рівність, яка також полягає в однаковому значенні голосу кожного виборця для формування представницьких органів влади та наявності в них рівних можливостей щодо здійснення свого волевиявлення під час голосування [12].

Принцип прямого  виборчого права означає, що члени представницького органу або глава держави обираються безпосередньо виборцями. На сьогодні виборні органи можуть формуватись як через прямі, так і непрямі вибори. Останній спосіб також має демократичний характер. Він використовується, зокрема, для обрання президента США. Виборці голосують не за конкретного кандидата, а обирають колегію виборців. У свою чергу вони й обирають главу держави.

Основний зміст принципу таємного голосування полягає в тому, що волевиявлення виборця здійснюється в умовах, які гарантують відсутність зовнішнього спостереження та впливу. Для цього на виборчих дільницях розміщують кабіни для таємного голосування. У них дозволяється бути присутнім лише виборцю особисто для заповнення бюлетеня для голосування. Як виняток допускається ситуація, коли виборець, внаслідок фізичних вад, не може самостійно заповнити виборчий бюлетень, з відома голови або іншого члена виборчої комісії користується допомогою іншого виборця(крім члена виборчої комісії, кандидата в депутати, уповноваженої особи партії)

Таким чином, принципи виборчого  права виконують функцію своєрідних політико-правових орієнтирів, відповідно до яких повинні розвиватися виборчі правовідносини в державі.

Звідси дамо висновок: вибори можна класифікувати за: територіальними межами їх проведення, видом органу або посадової особи, часом проведення та іншими менш значними критеріями. В будь-якій демократичній країні вибори повинні базуватися на таких принципах: вільних виборів, загального виборчого права, принципу рівності, принципу прямого виборчого права, принципу таємного голосування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Види виборчих систем, їх переваги і недоліки.

 

У законодавстві кожної демократичної  країни закріплено виборчу систему. ВИБОРЧА СИСТЕМА – це сукупність правил, принципів та процедур, прийнятих для встановлення результатів народного голосування та розподілу місць між кандидатами на виборні посади.

Світова практика функціонування демократичних держав знає три головні  типи виборчих систем – мажоритарну, пропорційну та змішану. МАЖОРИТАРНА ВИБОРЧА СИСТЕМА отримала назву від французького “majorite” – “більшість”. На виборах за мажоритарною системою перемагає кандидат, який одержав більше голосів, ніж усі інші його суперники. За цією системою відбуваються вибори у 76 країнах світу. Серед розвинених країн мажоритарна виборча система є традиційною для Великої Британії, Франції, Канади та США. Як правило, мажоритарна виборча система застосовується у країнах, де існує суперництво двох сильних політичних партій.