Вибір і обґрунтування напрямку інвестування в розвиток виробничої бази підприємства

КИЇВСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

З дисципліни:

«Фінансовий менеджмент»

На тему:

«Вибір і обґрунтування напрямку інвестування в розвиток виробничої бази підприємства»

Виконала: студентка V курсу

спеціальності „фінанси”

заочної форми навчання

Пулєєва Юлія.

Науковий керівник:

доц. Онищук Я.В.

київ – 2009

зміст

ВСТУП

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі розвивати господарство без залучення й ефективного  використання інвестицій. Акумулюючи підприємницький, державний та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й пожвавлюють ринки товарів та послуг. Крім того, інвестиції, як правило, сприяють заходам макроекономічної стабілізації та дозволяють вирішувати соціальні проблеми трансформаційного періоду.

Ринкові умови, що швидко змінюються, недосконалість та змінність  законодавчої бази, інфляційні процеси  та криза неплатежів вимагають гнучкого підходу до формування інвестиційної  стратегії.

Вихідною передумовою формування інвестиційної стратегії є загальна стратегія економічного розвитку компанії. По відношенню до неї інвестиційна стратегія носить підлеглий характер і має узгоджуватися з нею за цілями та етапами розвитку. Таким чином, інвестиційна стратегія має розглядатися як найважливіший фактор забезпечення ефективного розвитку компанії у відповідності до з вибраною нею загальною економічною стратегією.

Об’єктом дослідження  є торгово-посередницьке підприємство ТОВ «Дари ланів».

На сучасному промисловому підприємстві переміщається значна кількість різноманітних вантажів. Здійснення постійних виробничих взаємозв'язків між структурними підрозділами можливе лише при відповідному рівні організації транспортного господарства, що включає в себе комплекс підрозділів, які займаються навантажувально-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів.

Ці моменти обумовлюють  актуальність теми дипломної роботи.

Метою курсової роботи є дослідження особливостей обґрунтування стратегії інвестиційної діяльності підприємства.

У ході реалізації поставленої  мети сформульовано такі завдання:

• розглянути економічну сутність інвестиційної діяльності;
• дослідити специфіку обґрунтування стретегії та напрямку інвестицій;
• провести техніко-економічну характеристику підприємства «Дари ланів»;
• проаналізувати ефективність використання основних активів ТОВ «Дари ланів»;
• дослідити нарахування амортизації основних засобів у ТОВ «Дари ланів»;
• подати практичні рекомендації щодо обґрунтування стратегії інвестиційної діяльності ТОВ «Дари ланів».

У процесі написання роботи використані наступні методи дослідження: теоретичний, статистичний, графічний, табличний, аналітичний, метод розрахунку економічних показників.

Інформаційна база –  чинне законодавство України, навчальна  та наукова література вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі ефективності відтворення і використання основних виробничих фондів підприємств.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ НАПРЯМКІВ  ІНВЕСТУВАННЯ

1.1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ  ІНВЕСТИЦІЙ

До початку 90-х років  в Україні категорії "інвестиції" не знаходилось місця як у теорії, так і на практиці. Уперше — це поняття у вітчизняній економічній  літературі почало зустрічатися, коли підмінялось поняттям "капітальні вкладення". Інвестиції розглядались, як правило, в якості найважливішого економічного інструменту, який характеризував діяльність будівельного комплексу. В цьому випадку капітальні вкладення (іноді — інвестиції) аналізувались у двох аспектах: як економічна категорія та як процес, пов'язаний з рухом грошових коштів (ресурсів).

Поступово, із формуванням  в Україні основ ринкових відносин починають змінюватися наукові  світогляди сутності інвестицій (капітальних  вкладень), виникають та розвиваються чисто ринкові підходи до їх оцінки та прогнозуванню форм, методів та принципів здійснення інвестиційної діяльності.

На відміну від бухгалтерського  обліку, історія якого нараховує  не одне тисячоліття, інвестування як самостійна наука сформувалась відносно недавно. Окремі розробки з теорії велись ще до другої світової війни. Проте вважається, що початком цього процесу була перша половина 50-х років, коли М. Марковіц у своїх роботах заклав основи сучасної теорії інвестиційного портфеля. Таким чином, по суті, була викладена методологія прийняття рішень в області інвестування, а також був запропонований відповідний науковий інструментарій.

Подальший розвиток теорія отримала у дослідженнях, присвячених  цінним паперам, створенню концепції  ефективності ринку капіталу, моделям  оцінки ризику та доходності та їх емпіричному підтвердженні, розробці нових фінансових інструментів тощо.

У другій половині 50-х  років починають проводитися  інтенсивні дослідження по теорії структури  капіталу та ціни джерел фінансування, а також по вибору інвестиційної  політики. Є загальновизнаним, що основний внесок із цих проблем зробили: Ф.Модільяні та М.Міллер в 1958 році, які дослідили проблеми витрат фінансового ринку в цілому, а також поставили під сумнів точку зору про те, що борг є дешевшим власного капіталу, а також Вільям Шарп, який уперше в 1964 році сформулював модель оцінки капітальних активів (МОКА).

Важність цих розробок для розвитку сучасної теорії економіки, фінансів та інвестування підкреслює Нобелівська премія по економіці, якою були удостоєні М. Марковіц, Ф. Модільяні, М. Міллер та Вільям Шарп.

Варто зауважити, що формування західної наукової думки щодо інвестування здійснювалось на основі вчення про  фінанси. Саме в рамках теорії фінансів сформувалась прикладна дисципліна інвестиційний менеджмент як наука, яка присвячена методології та техніці управління інвестиціями компанії та, яка включає три взаємопов'язаних напрямки, які складають серцевину процесу управління інвестиціями компанії:

- інвестиційна політика (тобто дії, пов'язані з розміщенням  інвестиційних ресурсів);

- управління джерелами  коштів (тобто звідки брати кошти  і якою повинна бути оптимальна  структура джерел фінансування);

- дивідендна політика (у яких обсягах та в якому  вигляді виплачувати дивіденди).

У свою чергу на Україні  значний імпульс для розвитку теорії інвестицій був даний становленням системи приватного підприємництва та конкуренції. Піком досліджень можна назвати 90-ті років, коли проблемам теоретичного осмислення категорії "інвестиції" та пов'язаних із цим поняттям процесам приділялося особливо багато уваги.

Наприклад, автори посібника "Теорії інвестицій" Татаренко Н.О. та Поручник A.M. розкривають процес еволюції теорії '•; інвестиційної діяльності — від звичайної констатації фактів до сучасного розуміння процесів інвестування як основи моделі економічного прогресу; Губський Б.В. у монографії "Інвестиційні процеси в глобальному середовищі" висвітлює найсуттєвіші характеристики процесів інвестування у національній економічній системі, проводить дослідження шляхів і форм інвестиційної взаємодії на міжнародному та глобальному рівнях; Пересада А.А. у монографії "Управління інвестиційним процесом", спираючись на світовий досвід інвестування ринкової економіки, глибоко аналізує теоретичні засади прискорення інвестиційних процесів в Україні, удосконалює відповідно до сучасного стану економіки України методологічну базу прийняття інвестиційних рішень щодо проектів, які принесуть найбільшу віддачу.

Таким чином, дослідження  стосуються лише визначення категорій "інвестиції", "інвестиційна діяльність", "інвестиційний процес" та аналізу важелів державного впливу на інвестиційні процеси й впливу міжнародної інвестиційної діяльності на розвиток національних економік. У свою чергу, внутрішній природі інвестицій уваги приділяється мало, а основні визначення категорій, які зустрічаються в українських та російських економічних виданнях, запозичені з зарубіжних джерел, де широко розповсюдженою є інтерпретація інвестицій — як набору благ та цінностей, які вкладаються в підприємницьку діяльність із метою одержання доходу (соціального ефекту) у майбутньому.

Разом із тим, в рамках даного уявлення існує багато модифікацій  поняття "інвестицій", появлення  яких обумовлено специфікою та традиціями різних економічних шкіл та течій. Так, в відповідності до австрійської школи "граничної корисності", інвестиції трактуються як обмін задоволення потреб сьогодні на задоволення їх у майбутньому.

"Найбільш загальним  визначенням, яке можна дати  акту вкладання капі галу, —  писав французький економіст  П.Массе, — було таке: інвестування  представляє собою акт обміну задоволення сьогоднішньої потреби на очікуване задоволення їх у майбутньому з допомогою інвестиційних благ. Таке визначення має чисто психологічний підхід: передбачаються наміри, згода не задовольняти потреби сьогодні в надії одержати в майбутньому блага та послуги, які переважають по вартості вкладені.

Найбільш чітко виявлена сутнісна характеристика інвестицій, та їх подвійність у Дж. Кейнса: з  однієї сторони він бачить у них  величину акумульованого доходу з метою  накопичення та обсяг ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншої сторони інвестиції виступають у формі вкладень (витрат), які визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит та пропозиція. Крім того, Дж. Кейнс трактував інвестиції — як "поточний приріст цінностей капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду". Це "... та частина доходу за даний період, яка не була використана для споживання" [14].

В Україні теоретичне пізнання категорії інвестицій знайшло  своє відображення в Законі України від 18.09.91 р. "Про інвестиційну діяльність" та в Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (від 22.05.97 p.). Проте, варто відмітити, що в цих Законах у визначення "інвестиція" вкладається різний зміст. Так у Законі "Про інвестиційну діяльність" — "...інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

• грошові кошти, цільові  банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме та нерухоме майно;

• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної інформації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва;

• права користування землею та інші цінності" [2].

Таке визначення носить синтетичний характер указаної категорії. По-перше, в ньому враховано динамізм інвестицій, тобто розкривається взаємозв'язок, процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення, витрати, і, по-друге, дана широка класифікація інвестицій.

У Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" — " Інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяють на капітальні, фінансові та реінвестиції" [3].

На думку автора, з  таким визначенням згодитися  не можливо, бо тут має місце спрощене трактування інвестицій як господарської  операції: по-перше, інвестиції — це не обмін активів на кошти або майно, а навпаки вкладання коштів у фінансові, матеріальні та нематеріальні активи; по-друге, інвестиція — це не господарська операція, а капітал, кошти, які вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності; і, по-третє, в визначенні немає мети, заради чого здійснюється інвестування. Адже інвестиційна діяльність відрізняється від фінансової та господарської лише тим, що інвестор не просто придбає активи, а вибирає лише ті, які в майбутньому обов'язково принесуть йому доходи.

Проаналізувавши теоретичні погляди на сутність інвестицій, зробимо висновок, що інвестиції — це складне та змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

1.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ

З метою більш детального вивчення змісту інвестицій їх класифікують за певними ознаками:

1. За об'єктами  вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів (майна) у реальні активи — матеріальні та нематеріальні (інновації). Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), переважно цінні папери.

2. За характером участі  у справах підприємства розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05. 1997 р. № 283/97 -- ВР пряма інвестиція — це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна в статутний капітал (фонд) юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою [3]. До прямих інвестицій можна віднести і безпосереднє внесення будь-яких цінностей на основі договору інвестицій. До прямих відносять такі інвестиції, що формують більше 10-25% капіталу фірми та дають право на участь в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції — це господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на фондовому ринку. Основною рисою портфельних інвестицій є те, що інвестор не має права на участь в управлінні підприємства, а такі інвестиції передбачають лише одержання інвестором дивідендів на акції підприємства або інші цінні папери.

3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на короткострокові, довгострокові. Короткострокові інвестиції— це інвестиції, на період до одного року. До них належать інвестиції у короткострокові депозитні вклади, державні та корпоративні облігації, із строком погашення до 1 року та інші фінансові активи. Довгострокові інвестиції — це інвестиції, на період більше одного року, зокрема, це вкладення в основне виробництво, інноваційну діяльність, цінні папери строком погашення більше 1 року та інше.

4. За формами власності  інвесторів інвестиції поділяють на приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні — державні та місцеві органи влади, державні підприємства з бюджетних фондів, іноземні — фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні — суб'єкти певної держави та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою інвестиції поділяють на внутрішні інвестиції, які здійснюють в об'єкти інвестування в межах держави, та зовнішні — поза її межами.

Наведена класифікація інвестицій відображає найбільш суттєві їх ознаки, а при необхідності вона може бути поглиблена залежно від підприємницької  або дослідницької мети.

У країнах із розвиненою ринковою економікою прийнято розуміти під інвестиціями використання капіталу в основному у двох напрямках:

1. Реальні інвестиції (real investment) —  вкладення в матеріальні активи, основними різновидами яких є:

- вкладення в основні фонди  з довгими термінами амортизації (fixes capital investment);

- інвестиції у товарно-матеріальні  запаси (inventore investment);

- сумарне вкладання  у виробничі фонди, включаючи  земельну ділянку (total plant investment).

2. Фінансові інвестиції (portofolio investment, financial investment): інвестиції  у цінні папери (акції, облігації  тощо).

Проте варто відмітити, що у діловій практиці всі наведені вище прикметники до слова "investment" часто випускаються для скорочення, і тому це слово може означати будь-яке з ви-щевикладених напрямів використання капіталу.

1.3. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ  ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У відповідності до Закону України від 18.09.91 р. "Про інвестиційну діяльність" № 1560 - XII інвестиційна діяльність визначена як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій. Вона здійснюється на основі:

- інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими та релігійними організаціями;

- державного інвестування, яке здійснюється органами влади  та управління України, а також  державними підприємствами та установами;

- іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними  державами, юридичними та фізичними  особами;

- спільного інвестування, яке здійснюється громадянами  та юридичними особами України  та інших держав [2].

Інвестиційна діяльність часто розглядається як інвестиційний процес, стадіями якого є:

• мотивація інвестиційної діяльності;
• прогнозування та програмування інвестицій;
• обґрунтування доцільності інвестицій;
• страхування інвестицій;
• державне регулювання інвестиційного процесу;
• планування інвестицій;
• фінансування інвестиційного процесу;
• проектування та ціноутворення;
• забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами;
• освоєння інвестицій;
• підготовка до виробництва продукції;
• попередня здача в експлуатацію;
• кінцева здача об'єкта в експлуатацію.

Звичайно, інвестиційний  процес розпочинається з мотивації  інвестиційної діяльності. Основним мотивом такої діяльності є надлишок певних коштів у суб'єкта господарювання або приватної особи, яких не влаштовують  відсотки за банківськими депозитами. Інвестор, що є власником цих нагромаджень (збережень), прагне придбати на інвестиційному ринку фінансові активи або інвестиційні товари (реальні активи), тобто здійснити інвестиції.

При виборі об'єкта інвестування проводиться низка передінвестиційних досліджень: вивчаються всі інвестиційні ризики, проводяться маркетингові дослідження, оцінюються напрямки інвестування. Обґрунтування доцільності інвестицій потребує розгляду якомога більшої кількості інвестиційних проектів із метою вибору найкращого. Звичайно, в цій справі інвестору допомагають інші учасники (посередники) інвестиційного процесу.

Для інвестування, як правило, не вистачає власних коштів інвестора  і тому він прагне одержати позичковий, або залучений капітал, тобто  використати інші джерела фінансування, крім власних. Визначення джерел фінансування (інвестиційних ресурсів), обґрунтування їх структури передує інвестуванню, воно необхідне для переконання й залучення до проекту інших учасників інвестиційного процесу.

Ресурсне забезпечення об'єкту інвестування здійснюється також за допомогою інших учасників інвестиційної діяльності, як правило, на контрактних засадах.

Освоєння інвестицій означає їх капіталізацію, тобто  створення фінансових та реальних активів. Уведенням в експлуатацію не закінчується реалізація інвестиційного проекту. У процесі експлуатації проект потребує нових інвестицій для підтримки виробництва і його розвитку, таким чином, починається знову процес передінвестиційних досліджень.

Об'єктами інвестиційної  діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення та використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняється законом.

1.4. РОЗРОБКА СТРАТЕГІЧНИХ НАПРЯМКІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Інвестиційна діяльність компанії чи фірми представляє собою  досить тривалий час і тому має  здійснюватися з урахуванням  певної перспективи. Формування напрямків  цієї діяльності з урахуванням перспективи представляє процес розробки інвестиційної стратегії.

Отже, інвестиційна стратегія — це процес формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення на базі прогнозування умов здійснення цієї діяльності, кон'юнктури інвестиційного ринку як у цілому, так і на окремих його сегментах.

Ринкові умови, що швидко змінюються, недосконалість та змінність  законодавчої бази, інфляційні процеси  та криза неплатежів вимагають гнучкого підходу до формування інвестиційної стратегії.

Вихідною передумовою  формування інвестиційної стратегії  є загальна стратегія економічного розвитку компанії. По відношенню до неї  інвестиційна стратегія носить підлеглий  характер і має узгоджуватися  з нею за цілями та етапами розвитку. Таким чином, інвестиційна стратегія має розглядатися як найважливіший фактор забезпечення ефективного розвитку компанії у відповідності до з вибраною нею загальною економічною стратегією.

Процес формування інвестиційної стратегії підприємства проходить певні етапи:

1) визначення періоду  реалізації інвестиційної стратегії:

> передбачуваність  розвитку економіки в цілому  та інвестиційного ринку зокрема;

> тривалість періоду,  прийнятого для відповідної базової  стратегії підприємства;

> галузеву належність  підприємства;

> розмір підприємства, його потужність, темпи розвитку;

2) визначення стратегічних цілей інвестиційної діяльності:

> завдання забезпечення  приросту капіталу;

> підвищення рівня  прибутковості інвестицій і суми  доходу від їх вкладання;

> зміну пропорцій  у структурі реального й фінансового  інвестування;

> удосконалення технологічної  й відтворювальної структури  капітальних вкладень;

> удосконалення галузевої  й регіональної спрямованості  інвестиційних програм;

3) розробка найбільш доцільних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності:

> напрямів

> інвестиційних

4) конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її впровадження передбачає встановлення послідовності та строків досягнення окремих цілей та завдань через:

> розвитку

> інвестування

5) оцінювання розробленої інвестиційної стратегії:

> стратегією

> окремих

> відповідність

> можливості впровадження  інвестиційної стратегії з урахуванням  наявного ресурсного потенціалу, фінансових

> при цьому розглядаються рівні основних інвестиційних ризиків і можливі фінансові наслідки для підприємства, шляхи їх компенсації:

> зовнішньоекономічних  проведення

Інвестиційну стратегію  слід розглядати і як процес стратегічного управління інвестиційною діяльністю, який включає в себе:

* тактичне  управління інвестиційною діяльністю шляхом формування інвестиційного портфелю компанії;

* оперативне управління інвестиційною діяльністю через оперативне керування окремими інвестиційними проектами

та програмами. (Елементи оперативного управління реалізацією інвестиційних проектів та програм ґрунтовно висвітлені автором у 7 темі посібника).

Інвестиційний портфель — це визначена сукупність об'єктів фінансового та реального інвестування, яка формується відповідно до попередньо розробленої інвестиційної стратегії, залежно від інвестиційних цілей.

За теперішніх умов портфель може формуватися як сукупність певної кількості об'єктів реального  чи фінансового інвестування