Вибір оптимального каналу розподілу на промисловий товар

ЗМІСТ

ВСТУП

Перехід України до ринкової системи господарювання і демократизації всіх сфер життя товариства нерозривно зв'язаний із радикальними змінами в сфері керування підприємством. Затверджена раніше адміністративно-командна система керування поступово поступається позиції більш демократичним системам. Спираючись на досвід керування підприємствами в економічно розвитих країнах, у нас одержує усі більше поширення маркетинг, у тому числі й у сфері бізнесу і підприємництва.

Водночас, твердження напрямків, форм і методів сучасного маркетингу у вітчизняній економіці просувається повільно, зштовхуючись із рядом потужностей об'єктивного і суб'єктивного характеру. Одна з важливих причин - це нестабільність і непередбачуваність розвитку вітчизняної економіки. Постійне виникнення погроз різного роду кризових ситуацій створюють умови для проведення стійкої гнучкої політики з попередження виникнення кризових ситуацій у діяльності форм і підприємств. Необхідний чіткий аналіз ринку і спроможність швидко реагувати на його зміни. Маркетинг став актуальним тому, що змінюються співвідношення чинників, що впливають на підприємство. Якщо зовнішні чинники донедавна характеризувалися визначеною стабільністю, то з теперішніми умовами підприємству для виживання і розвитку необхідно зовсім інакше займатися плануванням асортименту, вивченням ринку, ціноутворенням, збутом, постачанням, рекламою, просуванням товару, сервісним обслуговуванням. Одна з актуальних проблем промисловості - навчиться не «доганяти» попит на продукцію, що її підприємство випускає нерідко з запізнюванням, асортиментом і якістю нижче рівня кращих світових аналогів, а запобігати економічні втрати за допомогою сучасного керування процесами, що забезпечують співвідношення попиту і виробництва.

Навіть суто формальне планування маркетингу надає переваги підприємству або організації. Побуджаючи керівництво постійно думати про майбутнє, планування визначає цілі і політику підприємства, призводить до більш скоординованішої роботи.

Щоб визначити найбільше ефективно напрямок удосконалювання системи керування маркетинговою діяльністю підприємствами в умовах радикальної реформи керування економікою, необхідно виявити і позначити властивій цій системі характеристики й особливості. Основною метою є аналіз і розробка системи керування маркетингом як основою організації збутової діяльності ДП «Завод «РаПіД» ПАТ «ЧеЗаРа».

ДП «Завод «РаПіД» ПАТ «ЧеЗаРа» є відкритою системою, що може існувати при взаємодії з навколишнім середовищем, пристосовуватися до її змін, що забезпечує виживання і функціонування в нестабільних умовах.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИБОРУ ТА УПРАВЛІННЯ КАНАЛАМИ РОЗПОДІЛУ

1.1 Організація збуту продукції  та її просування на ринку

У процесі аналітичної роботи проблему збуту вирішують уже на етапі розробки загальної політики підприємства (фірми). Мова йде про вибір найефективнішої системи каналів та методів збуту щодо конкретно визначених ринків. Це означає, що виробництво продукції з самого початку зорієнтоване на конкретні форми та методи збуту і найсприятливіші умови. Тому, розробляючи збутову політику, необхідно мати за мету визначення оптимальних напрямів та наявних коштів, необхідних для забезпечення найвищої ефективності процесу реалізації товару. Це забезпечує найкращий вибір організаційних форм та методів збутової діяльності, спрямованої на досягнення кінцевих результатів.

Розробці збутової політики передують аналіз ефективності наявної збутової системи як у цілому, так і за окремими її елементами і визначення відповідності збутової політики конкретним ринковим умовам. Однак аналізу піддаються не лише кількісні показники обсягів реалізації певних продуктів за окремими регіонами, а й весь комплекс чинників, що впливають на обсяг реалізації, організацію реалізаційної мережі, ефективність реклами та інших засобів стимулювання збуту, можливість вибору ринку, часу та способів виходу на ринок [5].

Аналіз системи збуту передбачає визначення ефективності кожного елемента цієї системи, оцінювання діяльності апарату працівників збуту. Аналіз витрат обігу передбачає зіставлення фактичних збутових витрат за кожним каналом збуту і видом витрат із запланованими показниками для того, щоб виявити необґрунтовані витрати, ліквідувати затрати, що виникають у процесі руху товарів і підвищити рентабельність наявної системи збуту. Організація збуту в процесі аналізу відіграє дуже важливу роль, оскільки забезпечує зворотний зв'язок виробництва з ринком, є джерелом інформації про попит та потреби споживачів. Ось чому розробку збутової політики кладуть в основу програми аналізу як щодо кожного продукту, так і по виробничому відділенню загалом. Якщо на основі розрахунків з'ясовують, що витрати на реалізацію нового товару дуже високі й не дають змоги забезпечити необхідний рівень рентабельності, то керівництво виробничого відділення може прийняти ухвалу про недоцільність подальшої розробки та впровадження у виробництво певного товару. Фахівці-аналітики можуть не лише визначити майбутню прибутковість виробу, а й внести свої пропозиції щодо його вдосконалення і нових можливостей використання відповідних виробів у інших сферах.

Велике значення при розробці збутової політики підприємств має вирішення питань про методи роботи з кінцевими споживачами. Провідну роль у цьому питанні відіграє оцінювання витрат на використання технічних засобів обслуговування покупців, комп'ютерної техніки для обліку товарів, що надійшли на склади та були реалізовані споживачами через роздрібну мережу або безпосередньо зі складу.

У сучасних умовах без використання комп'ютерної техніки та автоматизованих систем обробки інформації практично не може функціонувати жодне підприємство. Тому під час розробки програми аналізу необхідно врахувати всі необхідні для реалізації продукції витрати та їх окупність [7, 10].

Обґрунтуванням ефективності збутової політики є багатоваріантний розрахунок витрат обігу та подальший вибір найоптимальнішого із запропонованих варіантів за основними напрямами збутової діяльності на ринку.

Розробка та обґрунтування збутової політики стосовно конкретно вибраного товару або груп товарів передбачає вирішення питань: вибору ринку, каналів та методів збуту, часу виходу на ринок; вибору системи збуту та визначення необхідних фінансових витрат; визначення системи руху товарів до споживачів, форм та методів стимулювання збуту і необхідних для цього витрат.

Найефективнішими засобами стимулювання збуту товару на ринок є: реклама товару, використання товарного знака і технічне обслуговування реалізованої продукції.

Система технічного обслуговування відіграє провідну роль при визначенні збутової практики підприємства на світовому ринку. Добре налагоджена організація технічного обслуговування приваблює покупців більше, ніж високі науково-технічні та економічні характеристики товару і відсутність швидкого та кваліфікованого ремонту.

Ефективне обслуговування споживачів передбачає високий рівень гарантійного технічного обслуговування та ремонту, тобто надання клієнтам сервісних послуг, тривалих термінів гарантій та безкоштовних послуг.

Оцінювання обсягу коштів, необхідних для організації високоякісної та високоефективної системи обслуговування споживачів, передбачає розрахунок витрат на створення та обладнання сучасною комп'ютерною технікою станцій технічного обслуговування, складів запасних частин, ремонтних майстерень, забезпечення кваліфікованим персоналом пересувних майстерень, що надають послуги на місці експлуатації товару, й інших витрат, які враховують при розробці програми аналізу [8].

До найважливіших методів стимулювання збуту належить також система формування попиту споживачів і їх потреб за допомогою встановлення особистих контактів зі споживачами на місцях реалізації, під час ділових зустрічей, на репрезентаціях, симпозіумах, виставках і ярмарках; шляхом адресного розповсюдження каталогів та проспектів підприємства (фірми); шляхом показу товарів і, перш за все, машин та обладнання в дії з розрахунком на інтерес фахівців та керівників фірм; наданням товарів у тимчасове безкоштовне користування потенційним споживачам; шляхом реалізації товарів у кредит та ін.

Великим підприємствам (фірмам) необхідна багатоканальна система збуту, що має свої особливості на кожному ринку. Таку систему створюють послідовно та постійно.

На початковому етапі експортних поставок немає потреби створювати спеціалізовані служби, оскільки ці функції виконує відділ збуту структурного підрозділу.

На другому етапі, коли вже є стабільний вихід на офіційний ринок, виникає необхідність вибору незалежного торгового посередника, відповідно до мети і стратегії, розробленої для цього ринку.

У майбутньому торговельному посереднику, який зарекомендував себе найкраще, можна надати виняткове право на реалізацію продукції на закріпленій за ним території.

Формування цін у виробничому відділенні великих підприємств (фірм) – це складний процес, що передбачає:

• зорієнтованість на стратегію єдиної (глобальної) цінової політики, розробленої у межах підприємства (фірми);

• визначення основних напрямів формування цін залежно від мети та стратегії виробничого відділення;

• формування принципів утворення цін;

• визначення рівня ціни;

• визначення рівня прибутку та рентабельності [15].

В умовах ринкової економіки виробниче відділення надає широкі права при калькулюванні витрат виробництва як основи ціни, особливо при розробці нової продукції. Воно може також установити вимоги до сировини та матеріалів, закуплених у зовнішніх партнерів або одержаних за внутрішньовиробничими поставками, і за допомогою власних калькуляцій визначити можливий рівень цих цін, витрати на вивчення ринку, організацію системи збуту, рекламу, адміністративні та інші господарські витрати. При визначенні очікуваного рівня цін на нову продукцію в основу кладуть результати комплексного дослідження ринку та перспектив його розвитку, що містяться у програмах аналізу щодо кожного окремого продукту або групи товарів, які є у номенклатурі відповідного центру прибутку. Пропозиції стосовно рівня цін на нову продукцію передають керівництву підприємства (фірми), яке на їх основі розробляє єдині ціни на кінцеву продукцію з урахуванням таких чинників, як норма прибутку по кожному підрозділу, на підприємстві загалом, виробничі витрати на наукові дослідження, вдосконалення апарату управління та ін.

Глобальну політику цін, яку визначає рівень управління вищий за рангом, застосовують з метою максимізації прибутку на всіх стадіях просування нової продукції на ринок і розподілу ринку між окремими підрозділами підприємства (фірми).

Керівництво підприємства (фірми) вище за рангом у централізованому порядку проводить політику цін, спрямовану на встановлення у межах фірми таких цін, які вели б до мінімуму витрат виробництва під час випуску продукції, тобто допомогли б одержувати стабільний прибуток, причому не у кожному окремому підрозділі, а на підприємстві (фірмі) загалом, а також забезпечували б високу конкурентоспроможність товарів.

Проведення глобальної політики передбачає, що керівництво підприємства (фірми) вище за рангом розробляє методологічні принципи формування цін, визначає їх структуру та рівень як для зовнішніх партнерів, так і для внутрішньовиробничих поставок. Глобальну політику цін, як правило, розробляють на тривалий період у межах стратегічного плану розвитку фірми, але постійно переглядають зважаючи на умови, що формуються на світовому ринку. Залежно від мети і стратегії, що розроблені у виробничому відділенні, визначають основні напрями цінової політики, а саме орієнтацію на:

• забезпечення рентабельності виробництва;

• рівень якості товарів;

• ринкові умови (попит) та конкуренцію;

• стабільність цін у черговому плановому періоді.

Орієнтація на забезпечення рентабельності виробництва передбачає тісний взаємозв'язок ціни з усіма показниками господарської діяльності підприємства, що функціонують як ціноутворювальні чинники: зростання обсягів виробництва і реалізації, поліпшення технології виробництва, скорочення витрат виробництва та обігу, зростання норми завантаження обладнання, високий рівень витрат на наукові дослідження та винаходи.

1.2 Формування каналів розподілу

Реалізація продукції переважно провадиться через посередників, кожний з яких формує відповідний канал розподілу. Використання посередників у сфері розподілу вигідно передусім для виробників. Вони у цьому разі мають справу з обмеженим колом зацікавлених у реалізації продукції осіб. Крім того, забезпечується широка доступність товару під час спрямування його безпосередньо споживачу. За допомогою посередників скорочується кількість прямих контактів виробника та споживача (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Скорочення прямих  контактів за допомогою посередника

Основні причини, що зумовлюють використання посередників:

 — організація процесу розподілу потребує наявності фінансових ресурсів;

 — створення оптимальної  системи розподілу передбачає, що  суб'єкт ринку, який організовує  та здійснює збут, володіє відповідними  знаннями та досвідом щодо  кон'юнктури ринку, методів розподілу, торгівлі;

 — завдяки контактам, досвіду та спеціалізації більш кваліфіковані посередники з меншими витратами забезпечують широку доступність товару та доведення його до цільових ринків.

Різні організації — виробничі, комерційні (спеціалізовані на роздрібній чи оптовій торгівлі), транспортні фірми, страхувальні та багато інших — об'єднують свої зусилля, створюючи канали розподілу, які дають їм змогу швидко, ефективно та скоординовано постачати товари підприємствам, організаціям і кінцевим споживачам і відповідно задовольняти їхні потреби.

Слід зазначити, що канали розподілу також стимулюють попит, використовуючи різні методи просування. Таким чином, їх слід розглядати як керовану мережу, що підвищує споживчу цінність товарів і послуг. Для цього поліпшують зовнішній вигляд товару, полегшують процедуру його придбання, економлять час покупця, а також використовують найзручніший спосіб продажу товару покупцям.

Доки виробники працюватимуть у мінливому середовищі з високим рівнем конкуренції, роль сфери розподілу невпинно зростатиме. Сучасні суб'єкти ринку дедалі ширше використовують нові канали розподілу — ті, які найповніше відповідають специфічним вимогам і характеристикам конкретних сегментів ринку. Саме канали розподілу, які ефективно функціонують, дають змогу досягати реальних конкурентних переваг, створюють бар'єри входженню на ринок конкурентів, посилюють відповідну конкурентну позицію [11].

Канали розподілу переміщують товари та послуги від виробників до споживачів. Вони долають бар'єри часу, відстані та права власності, які відділяють товари та послуги від тих, хто ними користуватиметься. Учасники каналу розподілу — виробники, оптові, роздрібні торгівці та інші — виконують одну або кілька функцій. До ключових функцій учасників каналів розподілу належать:

 — інформування — збір та представлення результатів маркетингових досліджень та інформації щодо макро- та мікросередовища маркетингу;

 — просування — створення  та розповсюдження в рекламних  цілях переконливої інформації  щодо пропозиції;

 — установлення контактів  — знаходження потенційних покупців і встановлення з ними відповідних контактів;

 — адаптація — формування  та пристосування пропозиції  до потреб споживачів, охоплюючи  такі дії, як сортування, збирання, монтаж, пакування, маркування, тощо;

 — організація перемовин  — провадження перемовин щодо ціни та інших пунктів пропозиції задля того, щоб передати право власності або право володіння;

 — фізичний розподіл —  транспортування та зберігання  товарів;

 — фінансування — купівля  товарів і використання фондів  на покриття витрат і забезпечення роботи каналу.

Перші п'ять функцій допомагають укладати договори чи угоди, останні три — виконувати їх.

Усі вище перелічені функції мають такі три особливості: використовують обмежені ресурси, ефективніше реалізують на основі спеціалізації та можуть переходити від одних учасників до інших. Зміна функцій дає змогу посереднику не тільки зменшувати витрати виробника та підтримувати низькі ціни, а й установлювати свою націнку, щоб відшкодувати вартість своєї роботи. Для збереження низького рівня витрат функції потрібно покладати на тих учасників каналу, які можуть виконувати їх найефективніше [15].

Існують також певні принципи формування функцій каналу розподілу, які полягають, по-перше, в тому, що суб'єктів ринку, які діють у структурі каналу, можна вилучити або замінити; по-друге, ті функції, які виконували виключені суб'єкти, не підлягають виключенню; по-третє, у разі виключення суб'єкта із каналу розподілу його функції переходять до інших учасників.

Першочерговим завданням під час створення каналів розподілу є визначення кількості необхідних функцій процесу розподілу та суб'єктів, що здійснюватимуть ці функції. До основних характеристик каналу розподілу належать довжина та ширина каналу. Довжину каналу розподілу визначає кількість посередників, через яких товар проходить на шляху від виробника до споживача. Кожного посередника, який перебуває між виробником і кінцевим споживачем і бере участь у розподілі товару, вважають рівнем каналу розподілу. Отже, рівень каналу розподілу — будь-який посередник, який виконує певну роботу з наближення товару до споживача [17]. Розрізняють прямі канали — канали нульового рівня — та непрямі: одно-, дво- та трирівневі канали розподілу (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Канали розподілу різних рівнів

Канал нульового рівня, або канал прямого маркетингу, складається з виробника, що продає свій товар безпосередньо споживачам (через відділ збуту, філію, мережу фірмових магазинів, посилкову торгівлю тощо).

Однорівневий канал має одного посередника — роздрібного торгівця. На ринку промислових товарів це можуть бути дилери, брокери, агенти.

Дворівневий канал складається з двох посередників. На споживчому ринку цю функцію виконують оптовий і роздрібний торгівець, на промисловому — промисловий дистриб'ютор і дилери.

Трирівневий канал складається з оптового, дрібнооптового торгівця, роздрібного торгівця.

Практики вважають, що формування більш ніж трирівневого каналу недоцільне, оскільки існує пряма залежність між рівнями каналу розподілу та кінцевою ціною товару.

Ширина каналу розподілу визначає кількість незалежних учасників на кожному рівні каналу. Кількість незалежних посередників, у свою чергу, ініціюється стратегією охоплення цільового ринку, яку використовує виробник під час формування каналу розподілу.

1.3 Міжнародні канали розподілу продукції

Міжнародний маркетинговий комплекс - це система інструментів, методів, прийомів, підходів щодо товару ціни, просування, каналів розподілення, використання яких має на меті форм-ня конкур переваг на цільовому сегменті або певному зар ринку. Елементами маркетингового комплексу є:  товар, ціна, просування, канали розподілу.

Отже, канали розподілу є елементом міжнародного марк комплексу і являють собою шлях руху національних продуктів/послуг від виробників до іноземних споживачів через посередників або безпосередньо, отже це ряд організацій або окремих осіб, що беруть участь в процесі доведення продукції до кінцевого споживача.

Сукупність фірм, а також окремих фізичних осіб, що беруть на себе право власності або сприяють передачі товару на шляху руху товару від виробника до споживача, утворює канал розподілу. Скільки і яких каналів розподілу слід обрати конкретній фірмі, залежить від багатьох чинників, на основі аналізу яких можна обрати найбільш прийнятні канали [11].

Про такі чинники детальніше буде сказано нижче. Відмітимо лише, що канал розподілу на конкретному зовнішньому ринку включає в собі окремі фірми і фізичних осіб як на внутрішньому, так і на конкретному зовнішньому ринку. Канали розподілу, що розглядаються в міжнародному маркетингу, є різноманітнішими, а управління ними є складнішим.

При цьому, як і на внутрішньому ринку, основним завданням управління каналами розподілу на зовнішніх ринках є забезпечення доставки необхідних товарів в задане місце і відповідний час при мінімальних витратах на створення і функціонування каналів розподілу.

Здійснюючи політику розподілу на зовнішніх ринках, фірма може:

o безпосередньо сама продавати  товари за кордоном як кінцевим  споживачам, так і посередникам;

o продавати товари посередникам  на внутрішньому ринку, які, в свою чергу, перепродаватимуть ці товари на зарубіжному ринку;

o виготовляти товари за кордоном  і продавати їх самостійно  або за допомогою посередників  в країні походження, а також  в третіх країнах.

Який з вказаних варіантів обере фірма, залежить від багатьох чинників, і перш за все від цілей діяльності фірми, її розмірів і виду товару. Ці чинники являються визначними при побудові системи розподілу. До основних завдань системі розподілу можна віднести:

- забезпечення доступу до зарубіжних  ринків;

- визначення цілей діяльності  на зовнішніх ринках;

- вивчення і аналіз основних  чинників, що визначають політику  розподілу;

- визначення структури розподілу;

- виявлення найбільш прийнятних  каналів розподілу;

- створення механізму ефективного  функціонування каналів розподілу.

Разом із вказаними чинниками фірма повинна враховувати й інші чинники, які не залежать безпосередньо від неї або її товару. До таких чинників відносяться наявність і можливості використання каналів розподілу в окремих країнах; можливий обсяг продажів на цільових ринках; наявність персоналу; можливі витрати та ін.

Слід враховувати, що в деяких країнах фірмі найдоцільніше самій продавати свої товари, в інших країнах слід організувати власне виробництво, а в третіх країнах слід скористатися послугами торгових агентів. Можливі й інші варіанти.

Незалежно від місця походження товару він повинен бути своєчасно доставлений від виробника до споживача у необхідній кількості і в задане місце. При цьому якщо фірма виготовляє товар в одній з країн за кордоном і в цій країні його продає, то вона може побудувати систему розподілу товару з урахуванням системи розподілу, що склалася на ринку даної країни і що регламентується існуючим законодавством. У решті всіх випадків необхідно мати канали розподілу, що включають в загальному вигляді окремі структури, які належать різним країнам.

Слід враховувати, що кожна країна має свою унікальну систему розподілу, без урахування специфіки функціонування якої не може бути налагоджено ефективний продаж товарів. Відмінності в існуючих системах розподілу в окремих країнах можуть стати істотними. Зокрема, роль основних ланок каналів розподілу - підприємств оптової і роздрібної торгівлі - є різною для багатьох країн. Це, наприклад, відноситься до Великобританії, Франції, Німеччини, Італії. Для Франції й Італії властиві найбільш довгі канали розподілу, що включають оптовиків.

Досить складна структура каналів розподілу в Японії. Для неї характерна наявність значного числа багаторівневих каналів і велике число різних посередників. Між окремими ланками каналів розподілу існують досить сильні зв'язки, що постає однією з перешкод для побудови каналів розподілу при виході на ринок Японії зарубіжних фірм.

Не дивлячись на відмінність систем розподілу в окремих країнах, кожен канал розподілу на зовнішніх ринках повинен бути цілісним і включати весь шлях руху товару від виробника до споживача. Це правило відноситься як до експорту товару, так і до його виробництва на дочірніх підприємствах.

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА  ТОВ "ДП"ЗАВОД РАПІД"

2.1 Стисла характеристика підприємства

ДП «Завод «РаПіД» ПАТ «ЧеЗаРа»– провідний виробник  вимірювальної  апаратури  спеціального   призначення,  обладнання  зв'язку  для  міських  АТС,  датчиків  вимірювання  струму та  фізичних  перемінних  величин  механообробного інструменту, медичної техніки,  побутової  радіоапаратури, господарчих товарів   та  садово-городнього  інвентарю. Тому продукція цього підприємства широко  відома  споживачам і користується великим попитом не тільки на Україні, а й за її межами. Та все ж таки відділ маркетингу не зупиняється на досягнутому,  а шукає нові шляхи  для розширення меж ринку, збільшення дилерської мережі, створення нової моделі продукції або удосконалення старої. Для донесення інформації до споживачів та просування продукції на ринку України та зарубіжжя підприємство проводить широкі заходи по використанню реклами.

Проблеми вузької спеціалізації підприємства є складними і мають загрозливі прогнози у майбутньому. Адже сучасний ринок високотехнологічних продуктів дуже динамічний. Отже, виробництво слід диверсифікувати. При цьому за період 2014-2015 років в першу чергу необхідно диверсифікувати виробництво цехів, котрі були задіяні на виробництво продукції спеціального призначення для російського ринку. Диверсифікованість виробництва має бути спрямована на виробництво нових виробів з урахуванням специфіки існуючих технологій, устаткування, кваліфікації персоналу. Ці нові вироби повинні дозволити замістити вироби, випуск яких припиниться незабаром.

Створення працездатної та оперативно функціонуючої управлінської структури – велика клопітлива праця. Сучасне управління не може бути ефективним без впровадження комп’ютерної техніки. У нашому випадку на ДП «Завод «РаПіД» ПАТ «ЧеЗаРа» праця здебільшого комп’ютеризована. За рахунок комп’ютеризації значно поліпшуються комунікативні можливості підприємства. За останній рік на підприємстві встановлено єдину комп’ютерну мережу, що дає можливість швидко отримувати необхідну інформацію з найменшою долею так званих “шумів” (максимально не викривлена інформація, немає ефекту "зіпсованого телефону").

Організаційна структура управління подана в додатку А.

Така структура належить до лінійно-штабного типу. Вона передбачає створення при лінійному керівництві спеціальних служб (відділів), які допомагають підприємству вирішувати певні виробничі завдання і формувати відповідні управлінські рішення. При цьому штаби не дають безпосередніх розпоряджень лінійним керівникам. Головна перевага такої структури в тому, що лінійні керівники мають можливість сконцентрувати увагу на поточному лінійному керівництві, а недоліки – зростання управлінських витрат, зниження оперативності. Така структура є ефективною в масовому виробництву з незначними технологічними змінами. Система управління має бути простою і гнучкою, забезпечувати ефективність і конкурентоспроможність функціонування підприємства та відповідати таким характеристикам :

• невелике число рівнів управління;
• наявність підрозділів, які мають невелику чисельність висококваліфікованих працівників.

При створенні раціональної структури управління фірмою необхідно встановити оптимальну чисельність зайнятих осіб в сфері управління підприємством. Організаційна структура має відповідати розміру організації і не бути складною. Зазвичай вплив розміру організації на її організаційну структуру виявляється у збільшенні кількості рівнів ієрархії управління