Види підприємств та їх класифікація

Міністерство освіти України

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Факультет економіки і менеджменту

Кафедра загальноекономічних дисциплін

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Економіка підприемства»

 Варіант 5

Виконала: Кучерук М.А

Студентка 2 курсу

Факультету економіки і менеджменту

Викладач: Сінгаевська М.П

Київ – 2014

1) Види підприємств та їх класифікація

Сучасні підприємства розрізняють не лише за сферами діяльності. Важлива відмінність між ними полягає у відносинах власності, що проявляється у різних організаційних структурах бізнесу. Свідченням цього є поява різних видів підприємств, властивих ринковій економіці. Кожний з них вживається для їх класифікації за певними ознаками.

Для практики підприємницької діяльності в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Загальна кількість відокремлених і згрупованих видів підприємств залежить від числа відібраних класифікаційних ознак. Достатньо повна класифікація підприємств має бути забезпечена за умови використання таких ознак:

1) мета і характер діяльності;

2) форма власності;

3) належність капіталу;

4) правовий статус і форма  господарювання;

5) галузево-функціональний вид  діяльності;

6) технологічна і територіальна цілісність;

7) розмір середньооблікового за  чисельністю працівників і сумою  валового доходу від реалізації  продукції (робіт, послуг).

Класифікація підприємств за наведеними ознаками показана в табл. 3.

Для більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства.

Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян. Відповідно до Закону України "Про власність" можна визначити такі три види приватних підприємств:

- індивідуальне приватне підприємство, засноване на приватній власності  і праці однієї фізичної особи;

- сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності  та праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім'ї і ведуть спільне господарство;

- приватне підприємство з правом  найму робочої сили, засноване  на приватній власності окремого  громадянина України з правом  найму робочої сили.

Таблиця З

Класифікація та види підприємств

Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох власників (наприклад, сімейне), то його майно є сімейною власністю. Інша, тобто часткова спільна власність, повинна бути встановлена письмовою угодою власників майна.

Колективне - це таке підприємство, яке засноване на одному або кількох видах колективної власності. Таке підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Право власника реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління - загальні збори або конференція і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства, внесених до статутного фонду.

В Україні функціонують державні та державно-комунальні підприємства. їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних або адміністративно-територіальних одиниць. Державне підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності у різних галузях народного господарства.

Відповідно до Законів України, діяльність державного підприємства базується на поєднанні прав власника майна (держави) та принципів самоуправління трудового колективу.

Державні органи, що уповноважені здійснювати управління державним підприємством, не вправі втручатися у його господарську діяльність. Вони вирішують питання створення підприємства і визначення цілей його діяльності, його реорганізації та ліквідації, а також здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження довіреного підприємству майна.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить на правах повного господарського ведення. Здійснюючи це право, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд може здійснювати стосовно нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству.

Якщо підприємство засноване на базі об'єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством із змішаною формою власності. У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" вказано, що спільні підприємства - це підприємства, які базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності У країни та іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів діяльності і ризиків. В залежності від цього є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями. Отже, засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України та інших держав.

За належністю капіталу і контролю прийнято розрізняти підприємства:

1) національні - капітал належить  підприємцям своєї країни;

2) закордонні - капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль. Такі підприємства створюються у формі філіалів або дочірніх фірм та реєструються у країні місцезнаходження;

3) змішані-капітал належить підприємцям двох або кількох країн, їх реєстрація здійснюється у країні одного із засновників такого підприємства, це зумовлює місцезнаходження його штаб квартири. Якщо метою створення змішаного підприємства слугує спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним. Саме такі численні спільні підприємства функціонують у різних галузях народного господарства України.

Однією з важливих класифікацій підприємств є класифікація за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власність однієї особи або родини. Воно несе відповідальність за свої зобов'язання усім майном. Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого підприємства. Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за чисельністю працівників підприємства. Кооперативні підприємства (кооперативи) - це добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основних типи кооперативів: виробничі споживчі. У перспективі можна очікувати широке поширення кооперативів в інших сферах діяльності - науковій, фінансовій, страховій тощо.

Однією із специфічних організаційних форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда означає засноване на договірних взаєминах на основі строкового платного володіння і користування майном, що необхідне орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Господарські товариства являють собою певні об'єднання підприємств. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб або капіталу) та ступеню відповідальності за своїми зобов'язаннями поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні й акціонерні.

Найбільш розвиненою формою господарських товариств є акціонерні товариства. Акціонерна форма господарювання має свої переваги, а саме: фінансові, які створюють механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу у формі дивідендів від акцій; економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акції; соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення працівників у власників певної частки їх майна.

Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їх діяльності є те, що вони контролюють інші підприємства (фірми). У залежності від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу та ступеню підпорядкованості підприємства, які перебувають у сфері впливу головного підприємства, їх можна підрозділити на дочірні і асоційовані, філіали.

Дочірнє підприємство - це юридично самостійне утворення, що здійснює комерційні операції і складає баланс. Проте материнське підприємство суворо контролює діяльність своїх дочірніх підприємств, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.

Асоційоване підприємство є самостійним. Воно не знаходиться під контролем підприємства, яке володіє його акціями.

На відміну від дочірніх і асоційованих підприємств філія не має юридичної і господарської самостійності, позбавлена власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить головному підприємству.

Класифікація підприємств за галузево функціональним видом діяльності 5 цілому є зрозумілою із самої назви окремих їх видів і груп. Пояснення потребують хіба що лізингові підприємства. У світовій економіці під такими господарюючими суб'єктами розуміють міжнародні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду матеріальні цінності, що входять до складу основних фондів - різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо.

Одним з критеріїв класифікації підприємств є їх розмір. У світі є підприємства гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки і сотні тисяч працівників. Поряд з великими підприємствами існують і розвиваються середні і малі підприємства, на яких працюють всього декілька осіб. Згідно змін до Господарського кодексу №523-УІ(523-17) від 18.09.2008 р. "малим (незалежно від форми власності) визначаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті п'ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільонів гривень. Великими підприємствами визначаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті п'ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень. Усі інші підприємства визначаються середніми".

Одним з факторів, що впливає на розмір підприємства, є технологічний тип виробничого процесу. За цією ознакою розрізняють масове, серійне й одиничне виробництво.

Масове виробництво спеціалізується на випуску невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Серійне виробництво передбачає більшу номенклатуру виробів, але в менших кількостях. Воно зорієнтоване на постійні, але не масові потреби. Одиничне виробництво розраховане на широку, але не стійку номенклатуру, потреба в якій обчислюється одиницями. Відповідно до трьох технологічних типів виробництва можна створювати великі, середні і малі підприємства.

Проте технологічний фактор - не єдиний для створення певних розмірів підприємств. Від розміру залежить здатність підприємства реагувати на розвиток науково-технічного прогресу, своєчасно впроваджувати нові ідеї у виробництво. Часто надмірні розміри підприємства стають на заваді його оновлення, тому що доводиться замінювати дуже велику кількість засобів виробництва. А малому підприємству не завжди під силу застосування науково-технічних досягнень. Тому оптимальним розміром підприємства вважається той, який забезпечує можливість впровадження науково-технічних розробок.

Різним за розмірами підприємствам притаманна здатність швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появу нових потреб у суспільстві. Великі підприємства менш мобільні, тому вони орієнтуються на стійкий попит.

Ринок, як відомо, вимагає від підприємства конкурентоспроможної продукції. Тому оптимальним розміром підприємства буде такий, який забезпечує створення конкурентоспроможних товарів, послуг і робіт, що досягається за умови мінімізації витратна виробництво і реалізацію продукції.

Отже, оптимальним буде такий розмір підприємства, який забезпечує максимально можливий випуск товарів чи послуг при мінімальних затратах на виробництво продукції та її доведення до споживача. Зрозуміло, що для кожного конкретного підприємства є свій оптимальний розмір. Залежно від виробничого профілю воно може бути більшим або меншим.

Вибір конкретної організаційної форми підприємства здійснюється підприємцями самостійно. При цьому враховується зміст і основні напрямки діяльності, сфери здійснення, ресурси, які можуть бути включені до неї, вид власності, кількість і склад осіб, що безпосередньо об'єднуються для ведення господарської діяльності, інші вигідні умови.

2) Види підприємств та їх класифікація необоротних активів.

Необоротні активи - це матеріальні і нематеріальні ресурси, що належать установі і забезпечують її функціонування і термін корисної експлуатації яких, як очікується, становить більше одного року

Активи підприємства в бухгалтерському обліку поділяють на оборотні та необоротні. До оборотних належать грошові кошти, не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання впродовж операційного циклу чи дванадцяти місяців з дати балансу.

Усі інші активи вважаються необоротними. Отже, необоротними є активи, що тривалий час утримуються підприємством з певною метою.

Необоротні активи - це матеріальні і нематеріальні ресурси, що належать установі і забезпечують її функціонування і термін корисної експлуатації яких, як очікується, становить більше одного року.

Необоротні активи відображають у балансі за статтями:

• нематеріальні активи – вартість прав користування природними ресурсами, промисловими зразками, знаками для товарів і послуг, місцем на товарній і фондовій біржі, вартість програмного забезпечення обчислювальної техніки, об'єктів промислової та інтелектуальної власності, ноу-хау, гудвілу, прав користування будинками, спорудами, внесених вкладів у статутний фонд, а також придбаних у процесі діяльності підприємства, вартість прав на здійснення окремих видів діяльності й оренду будівель (споруд, помешкань);
• незавершене будівництво – вартість незавершеного будівництва (включаючи устаткування для монтажу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва;
• основні засоби – вартість власних і одержаних на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, що належать до складу основних засобів згідно з відповідними положеннями (стандартами). У цій статті також наводиться вартість інших необоротних матеріальних активів;
• довгострокові фінансові інвестиції – фінансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. У цій статті виокремлюють фінансові інвестиції, які згідно з відповідними положеннями (стандартами) обліковують методом участі в капіталі;
• довгострокова дебіторська заборгованість, яка включає заборгованість фізичних і юридичних осіб, що не виникає в процесі нормального операційного циклу і буде погашена після 12 місяців від дати балансу;
• відстрочені податкові активи – сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою і податковою базами оцінки;
• інші необоротні активи – наводяться суми необоротних активів, що не можуть бути включені до наведених вище статей розділу "Необоротні активи".

Таким чином, термін корисної експлуатації є основним визначальним критерієм віднесення матеріальних і нематеріальних ресурсів до складу необоротних активів. Більшість установ самостійно визначає термін корисної експлуатації необоротних активів. Відбувається це, як правило, у момент їхнього придбання (зарахування на баланс) і надалі не переглядається.

Визначення терміну корисної експлуатації здійснюється комісією, створеною за наказом керівника, з урахуванням технічних характеристик об’єкта, зазначених у його паспорті, практики використання аналогічних об’єктів, передбачуваної інтенсивності експлуатації об’єкта в даній установі й інших факторів.

Визначившись з тим, чи є той чи інший об’єкт необоротним активом, переходимо до складу необоротних активів.

До складу необоротних активів входять:

• -земельні ділянки,
• -капітальні витрати на поліпшення земель,
• -будинки, споруди,
• -передавальні пристрої,
• -робочі силові машини і обладнання,
• -транспортні засоби,
• -інструменти, прилади,
• -столовий, кухонний і господарський інвентар,
• -обчислювальна техніка,
• -робоча та продуктивна худоба,
• -багаторічні насадження,
• -музейні цінності,
• -експонати зоопарків, виставок,
• -бібліотечні фонди,
• -знаряддя лову,
• -спеціальні інструменти і спеціальні пристосування,
• -білизна, постільні речі, одяг і взуття,
• -тимчасові не титульні споруди,
• -природні ресурси,
• -інвентарна тара,
• -матеріали довготривалого використання для наукових цілей,
• -авторські і суміжні з ними права,
• -права користування природними ресурсами, майном, об’єктами промислової власності,
• -інші матеріальні і нематеріальні активи довготривалого використання.

Усі вони розділені на три групи:

• -Основні засоби.
• -Інші необоротні матеріальні активи.
• -Нематеріальні активи.

Склад необоротних активів (назва і кількість групи) цілком збігається з переліком рахунків 1 класу Плану рахунків (рахунка 10, 11 і 12). Відсутня тільки група, яка б відповідала 13 рахунку "Знос необоротних активів", але це і зрозуміло. Адже рахунок 13 не призначений для відображення матеріальних чи нематеріальних ресурсів, тих що відносяться до необоротних активів, він відображає їхню суму зносу, причому по кожній групі окремо (на окремих субрахунках 131, 132 і 133).

Як визначається належність матеріального чи нематеріального ресурсу до необоротних активів ми з’ясували - по терміну експлуатації. А як визначити, до якої групи повинен бути віднесений конкретний необоротний актив? По-перше, необхідно оцінити - чи є актив матеріальним. Якщо ні маси, ні об’єму актив не має (нова технологія, літературний твір і т. п., причому маса паперу (дискети), що містить опис, текст не враховується, оскільки це не сам актив, а носій, на якому нематеріальний актив розміщений.), то це нематеріальний актив, і він відноситься до третьої групи і відповідно до 12 рахунку. Якщо актив має і масу, і обсяг, то він матеріальний. Залишається тільки визначити, чи відноситься він до основних засобів чи до інших необоротних матеріальних активів. Для цього скористаємося критерієм, зазначеним у п. 4 Інструкції №64:

Оскільки кожному об’єкту основних засобів присвоюється інвентарний номер, то їх прийнято називати інвентарним об’єктом.

До основних засобів відносяться необоротні активи, що мають матеріальну форму і вартість яких становить більше 500 гривень за одиницю (комплект).

Необоротні активи, вартість яких менше 500 гривень за одиницю (комплект) не відносяться до першої групи (основних засобів) і не відображаються на рахунку 10.

Однак це правило, яке має виключення.

Незалежно від вартості:

а) не відносяться до основних засобів:

• -знаряддя лову (трали, неводи, сіті і т. д.);
• -бензомоторні пилки, сучкорізи, троси для сплаву;
• -сезонні дороги, тимчасові відгалуження лісовозних доріг і тимчасові будівлі у лісі зі строком експлуатації до двох років (пересувні будиночки, котлопункти, пилкозаточувальні майстерні, бензозаправки і т. д.);
• -спеціальні інструменти і спеціальні пристосування (для серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуальних замовлень);
• -спеціальний одяг, спеціальне взуття, постільні речі; формений одяг, призначений для видачі працівникам установи;
• -тимчасові нетитульні споруди, пристосування і пристрої, витрати на зведення яких включаються до собівартості будівельно-монтажних робіт;
• -тара для зберігання товарно-матеріальних цінностей на складах або для здійснення технологічних процесів;
• -предмети, призначені для видачі напрокат;
• -молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі, сім’ї бджіл.

б) відносяться до основних засобів:

• -сільськогосподарські машини і знаряддя;
• -будівельний механізований інструмент;
• -робочі і продуктивні тварини;
• -усі види засобів пересування, призначені для переміщення людей і вантажів;
• -документація з типового проектування, а так само сценічно-постановочні засоби вартістю понад 10 гривень за одиницю (декорації, меблі і реквізит, бутафорія, театральні і національні костюми, головні убори, білизна, взуття, перуки).

Всі інші необоротні активи, що не увійшли ні до складу нематеріальних активів, ні до складу основних засобів можна сміливо відносити до складу другої групи (інші необоротні матеріальні активи) і відповідно відображати на рахунку 11.

Необоротні активи, що входять до кожної з трьох груп, дуже різноманітні по своєму призначенню, способу використання, термінам служби і т. д. Це вимагає здійснення наступної, ще більш детальної їхньої класифікації (угруповання). Поділ основних засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів на підгрупи здійснено в повній відповідності з Планом рахунків, тобто для кожній окремій підгрупі відповідає свій субрахунок 10, 11 і 12 рахунків.

При зміні матеріально відповідальної особи та у випадках, передбачених чинним законодавством України (стихійне лихо, крадіжка тощо), здійснюється інвентаризація необоротних активів, які перебувають на зберіганні, відповідно до Інструкції з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу, затвердженої наказом Головного управління Державного казначейства України від 30.10. 98 N 90 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.11. 98 за N 728/3168 (із змінами). За результатами інвентаризації складається акт приймання-здавання, який затверджується керівником установи.

Дата попередньої інвентаризації необоротних активів – дата (будь-яке число місяця), на яку проводиться інвентаризація необоротних активів з метою складання їх основного переліку для проведення експертної оцінки з метою підготовки передавального балансу. Попередня інвентаризація проводиться до дати оцінки;

Дата інвентаризації - дата, на яку проводиться інвентаризація майна підприємства. Дата інвентаризації збігається з датою оцінки.

3) Ресурсний потенціал підприемства та шляхи забезпечення ефективності його використання.

Важливою проблемою сучасного етапу розвитку економіки України є пошук напрямів ефективного використання виробничих ресурсів сільського господарства та формування потенціалу, який необхідний для виробництва визначеної кількості продукції сільського господарства. На сьогоднішній день ця проблема набуває особливого значення в зв’язку з випередженням темпів витрачання матеріальних ресурсів, порівняно з темпами виробництва продукції. Отже, виникає гостра потреба у вивченні основних тенденцій ресурсного забезпечення аграрного виробництва та розробки відповідних пропозицій щодо покращення ситуації в галузі. 
Проблеми формування та використання ресурсного потенціалу досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені Л. Абалкін, В. Авдєєнко, Р. Акбердін, В. Андрійчук, Р. Білоусов, Г. Бабков, П. Борщевський, І. Бузько, Ю. Василенко, С. Волощук, Е. Горбунов, В. Гончаров, А. Задоя, А. Ігнатовський, Р. Колосова, О. Коренков, В. Котлов, Н. Краснокутська, Г. Мельничук, М. Кучеров, О. Олексюк, І. Ступницький, І. Фаріон, О. Федонін, Е. Фігурнов С. Хейнман, Д. Черніков, В. Шиян, С. Шкарабан та інші. 
Проте більшість теоретичних концепцій розвитку ресурсного потенціалу, його структури та властивостей, що лежать в основі його використання, є недостатньо обґрунтованими або суперечливими. В економічній літературі недостатньо уваги приділено ефективності використання ресурсного потенціалу. Тому постає об’єктивна необхідність у пошуку нових підходів до забезпечення ефективного використання ресурсного потенціалу підприємств, що потребує вияснення низки питань щодо економічної сутності, властивостей, структури ресурсного потенціалу, а також стратегії його використання. 
Ресурсний потенціал підприємства — це сукупність матеріальних, нематеріальних, трудових, фінансових ресурсів, включаючи здатність робітників підприємства ефективно використовувати названі ресурси для виконання місії, досягнення поточних та стратегічних цілей підприємства. 
При цьому ресурсний потенціал підприємства можна охарактеризувати чотирма основними критеріями: 
● реальними можливостями підприємства в тій чи іншій сфері діяльності (також і нереалізовані можливості); 
● обсягом ресурсів як залучених, так і тільки підготовлених до використання у виробництві; 
● здатністю кадрів (менеджерів) використовувати ресурси, вміння розпоряджатися ресурсами підприємства; 
● формою підприємництва та відповідною організаційною структурою підприємництва. 
Формування потенціалу підприємства – це виявлення стратегічних можливостей, ресурсів і резервів потенціалу , здатних підвищити конкурентоспроможність підприємства. Розвиток потенціалу – це «нарощування» потенціалу за рахунок виявлених резервів і конкурентних переваг . Нарощування потенціалу можливе як на етапі формування, так і в процесі його використання. 
Сучасний підхід до трактування власне ресурсного потенціалу у фахових словниках зводить найчастіше до наступного: “це сукупна здатність економіки країни, її галузей, підприємств, господарств здійснювати виробничо-економічну діяльність, випускати продукцію, товари, послуги, забезпечувати запити населення, суспільні потреби, розвиток виробництва і споживання. Ці можливості дають всі наявні та приховані ресурси країни. 
В економічній літературі немає однозначної думки щодо складу ресурсного потенціалу, тому необхідно відокремлювати виробничий потенціал, кадровий, фінансовий, інформаційний, інвестиційний, інноваційний, управлінський. Важливим моментом є оцінка ефективного використання ресурсів підприємства. 
Оцінка ресурсного потенціалу дає змогу: 
● оцінити ступінь залучення ресурсів в господарський оборот; 
● оцінити ступінь використання активної частини потенціалу; 
● оцінити ефективність вкладених ресурсів, вкладених в формування і розвиток ресурсного потенціалу. 
Під оцінкою ресурсного потенціалу розуміється визначення величини економічних ресурсів, якою володіє і розпоряджається, і економічного результату їх ефективного використання. Оцінка ресурсного потенціалу підприємства може проводитися в натуральному і вартісному вираженні. 
На сьогоднішній день існує низка проблем, щодо оцінки ресурсного потенціалу підприємства: 
● необхідність розроблення інтегрального показника оцінки ресурсного потенціалу підприємства; 
● вирішення проблеми співставлення вартісних і натуральних оцінок; 
● елементів потенціалу підприємства; 
● розробка системи збору достовірної вихідної інформації; 
● вилучення подвійного рахунку при оцінці; 
● розробка нових математичних моделей оцінки ресурсного потенціалу; 
● розробка і використання коригуючи коефіцієнтів, наприклад таких, що враховують інфляційні процеси; 
● розробка методів приведення у спів ставний вид абсолютних і відносних показників. 
Забезпечення ефективного використання і подальшого нарощування ресурсного потенціалу має стати одним з головних пріоритетів діяльності як керівництва підприємства, так і усіх його підрозділів. Основним напрямом ефективного використання ресурсного потенціалу є підвищення врожайності сільськогосподарських культур, впровадження нових високоефективних господарських структур, формування районів високотоварного виробництва, зміцнення матеріально-технічної бази, впровадження ресурсо і енергозберігаючих технологій, удосконалення організації праці, підвищення рівні концентрації, спеціалізації та кооперації виробництва, удосконалення цінового і фінансового механізмів, підвищення рівня організації та мотивації праці. 
Сучасний стан ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств є незадовільним. Значна розораність угідь, низька урожайність сільськогосподарських культур. Крім цього, низький рівень ефективності використання земельних ресурсів зумовлений недотриманням технологій, незадовільним технічним оснащенням підприємств. Сучасні сільськогосподарські підприємства забезпечені основними матеріально-технічними засобами менш як наполовину технологічної потреби. Наявна техніка має високий ступінь зносу. Негативні тенденції спостерігаються також в процесах формування фінансових ресурсів підприємства. Низька заробітна плата, затримання її виплати, незадовільні умови праці. 
З метою покращання ситуації щодо ресурсного забезпечення сільськогосподарських підприємств повинні бути закладені наступні процеси: оновлення ресурсної бази, та забезпечення розширеного відтворення наявних ресурсів та їх ефективного використання. 
Проблема ресурсного забезпечення сільськогосподарських підприємств ускладнюється тим, що через ряд причин, серед яких економічна криза в АПК, нестабільність цінового механізму та фінансової політики держави, аграрний сектор не є інвестиційно привабливою сферою. Оновлення матеріально-технічної бази відбувається на незадовільному рівні. Як результат, зменшується можливість інтенсифікації виробництва, недотримуються строки виконання сільськогосподарських робіт, знижуються показники валового збору і відповідно рентабельність агро формувань. 
Отже, розвиток ресурсного потенціалу можливий тільки при вирішенні таких проблем: 
- якісного оновлення та розширення матеріально-технічної бази; 
- реалізація інвестиційних проектів підприємств різних форм власності та господарювання; 
- раціональне використання земельних, водних та інших природних ресурсів; 
- поповнення трудових ресурсів молодими; 
- забезпечення ефективного використання внутрішніх і зовнішніх фінансових ресурсів; 
- формування необхідної інформації для прийняття управлінських рішень, та запобігання кризовим явищам; 
- впровадження сучасних технологій виробництва промислової продукції; 
- здійснення маркетингових досліджень для обґрунтування асортиментної політики виробничих підприємств.

4) Тестове завдання:

4.1  Який процес є антиподом протилежністю розвитку підприємства?

      4. Життєвий цикл.

4.2  Чи належить характер динаміки  підприемства до конкурентних  переваг?

     2. У певних випадках

4.3  До якої групи показників оцінки ефективності діяльності підприемства можна віднести період обороту запасів?

      3. Показники оцінки ефективності використання оборотних коштів.

4.4   Що є необхідною  умовою позитивного значення  ефекту фінансового левериджу?

      3. Перевищення економічної рентабельності над середнім відсотком по залученню позикового капіталу