Види органів виконавчої влади

   Тема: Види органів виконавчої влади

   ПЛАН 
 

   Вступ                                                                                                                     2

   § 1 Поняття органів виконавчої влади                                                       3

   § 2 Центральні органи виконавчої влади                                                   9

§ 3 Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим                  14

§ 4 Міжтериторіальні та місцеві органи виконавчої влади                    15

  4.1 Основні галузеві повноваження місцевих державних адміністрацій  16

   Висновок                                                                                                              16

   Використана література                                                                                     17 

   ВСТУП 
 

   Органи  виконавчої влади є численними та різноманітними, що обумовлено безпосередньою спрямованістю виконавчо-розпорядчої  діяльності. Для кращого вивчення особливостей організації і діяльності органів державного управління, а також виявлення закономірностей у взаємозв'язках окремих органів здійснюють їх класифікацію, в основу якої кладуть різні критерії. Найважливішими з них є територіальний масштаб діяльності, обсяг і характер компетенції, порядок розв'язання підвідомчих питань, предмет спрямованості компетенції, становище та місце в системі органів.

   Залежно від територіального масштабу діяльності, органи виконавчої влади поділяють  на чотири групи: центральні, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим (далі — АРК), міжтериторіальні, місцеві.

   Від того, який обсяг і характер компетенції  мають органи виконавчої влади, їх поділяють  на: органи загальної компетенції (КМУ, РМ АРК, місцеві державні адміністрації), органи галузевої компетенції (Міністерство оборони, Міністерство освіти і науки та ін.), органи спеціальної (функціональної) компетенції (Міністерство економіки, Міністерство фінансів та ін.), органи предметної компетенції.

   Залежно від порядку розв'язання підвідомчих  питань, органи виконавчої влади поділяють на єдиноначальні (міністерства, комітети та ін.) та колегіальні (КМУ, РМ АРК та ін.).

   Залежно від предмета спрямованості компетенції, органи виконавчої влади поділяють  на:

   а) органи управління господарським виробництвом, економікою та сферою соціального обслуговування: промисловістю, сільським господарством, транспортом, зв'язком, внутрішньою торгівлею, житлово-комунальним господарством і побутовим обслуговуванням населення;

   б) органи управління соціальним розвитком і культурою: освітою, охороною здоров'я, фізичною культурою та спортом, розвитком науки, культури, соціальним забезпеченням;

   в) органи управління в адміністративно-політичній сфері: обороною, державною безпекою, внутрішніми справами, юристицією, зовнішніми стосунками;

   г) органи міжгалузевого управління, які здійснюють функції: ціноутворення, статистики, фінансового регулювання, стандартизації, сертифікації тощо.

   Якщо  брати за критерій класифікації становище  та місце в системі органів  виконавчої влади, то їх поділяють на вищі та нижчі. Так, обласна державна адміністрація буде нижчою відносно Кабінету Міністрів України, але вищою відносно районної державної адміністрації. Звідси — підпорядкованість, підконтрольність, підзвітність нижчих органів перед вищими, обов'язковість рішень вищих органів до виконання нижчими.

   Отже, мета даної курсової роботи полягає  в розкритті поняття органів виконавчої влади, а також в розгляді видів органів виконавчої влади, а саме видів органів виконавчої влади за критерієм територіального масштабу діяльності, адже він є найважливішим серед інших критерій класифікації даних органів.

   Нормативною основою роботи стали такі правові  акти, як, безперечно, Конституція України (статті 6, 113 ,114, 116, 118, 119, 120 134, 137, 138), Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 p., Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 16 травня 2008 року № 279 , Укази Президента України "Про систему центральних органів виконавчої влади" (від 15.12.1999 p.), "Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні" (від 29.05.2001 р.), Указ Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» № 1573/99, в редакцiї вiд 15.05.2007, Указ Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1572 (в редакції від 15 січня 2002 p.) та «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади № 1573 від 15.05.2007 року, законами України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р., "Про столицю України - місто-герой Київ" від 15 січня 1999 р. та іншими законодавчими актами, Положення про Міністерство оборони України, Положення про Міністерство юстиції України, Положення про Міністерство охорони здоров'я України, Положення про Міністерство транспорту України та ін. та інші законодавчі акти.

   Науковою  основою при написані даної роботи стали праці таких відомих  вчених, як Аверянов В., КРУПЧАН О.Д., БАНДУРКА О.М., БІТЯК Ю.П., ЗУЙ В.В. та ін..

   Робота  складається зі вступу, чотирьох розділів, одного підрозділу, висновків та списку використаної літератури. 

1. ПОНЯТТЯ ОРГАНІВ  ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

   Відомо, що будь-яка держава для здійснення своїх завдань і реалізації управлінських функцій створює систему відповідних органів держави, державних підприємств і установ, серед яких тільки органи державної влади наділяються владними повноваженнями та відповідною компетенцією для здійснення управління в державі. Органи державної влади в своїй сукупності утворюють апарат держави, з діяльністю якого тісно пов’язана теорія поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову. У нашій державі такий розподіл закріплений ст. 6 Конституції України.

   Отже, під органом виконавчої влади як окремої гілки державної влади необхідно розуміти організацію, яка є складовою державного апарату, наділена владними повноваженнями та відповідною компетенцією в сфері державного управління і має юридичний статус, закріплений законом чи іншим нормативним правовим актом.

   Органи виконавчої влади посідають особливе місце у системі суб'єктів адміністративного права.

   По-перше, вони є основними функціонально-галузевими носіями виконавчої влади в державі, а статус органу виконавчої влади закріплюється за ними в нормативному порядку;

   по-друге, є найважливішою складовою органів державного управління і державного апарату в цілому (як відомо, державний апарат, крім органів державного управління, об'єднує управлінські структури законодавчої влади, органи правосуддя, прокуратури та інші державні органи);

   по-третє, вони об'єднані єдиним керівництвом і підпорядкуванням, внаслідок чого діють узгоджено і цілеспрямовано;

   по-четверте, кожен з органів цієї системи наділений державою специфічною компетенцією у сфері державного управління і реалізації державної виконавчої влади;

   по-п'яте, система органів виконавчої влади справляє регулюючий вплив на всі сфери державного і суспільного життя;

   по-шосте, в рамках своєї компетенції органи виконавчої влади самостійні в організаційному та функціональному відношеннях;

   по-сьоме, здійснюється специфічний вид державної діяльності, яка за своїм юридичним змістом є виконавчо-розпорядчою.

   На основі зазначеного можна сформулювати визначення органу державної виконавчої влади — це носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і має юридичний (нормативно зафіксований) статус органу державної виконавчої влади.

   Чітку вказівку на види органів виконавчої влади містить Конституція України. За ст. 113 вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України; ст. 114 вказує на існування центральних органів виконавчої влади; ст. 118 визначає місцеві державні адміністрації як місцеві органи виконавчої влади. Крім зазначених у Конституції України, чинне законодавство наділяє статусом органів виконавчої влади без подальшого його уточнення Раду міністрів Автономної Республіки Крим (п. 1 ст. 35 Конституції Автономної Республіки Крим) і міліцію (ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 p.). 

2. ЦЕНТРАЛЬНІ  ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

     При вивченні питання правового статусу центральних органів виконавчої влади необхідно звернутися до указів Президента України "Про систему центральних органів виконавчої влади" (від 15.12.1999 p.), "Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні" (від 29.05.2001 р.), Указ Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» № 1573/99, в редакцiї вiд 15.05.2007 і мати на увазі, що:

     а) міністерство — це головний (провідний) орган в системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності.

     Згідно з вищеназваним указом створені такі міністерства:

     I. Міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України:

     Міністерство аграрної політики України;

     Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України;

     Міністерство внутрішніх справ України;

     Міністерство вугільної промисловості України;

     Міністерство економіки України;

     Міністерство закордонних справ України;

     Міністерство культури і туризму України;

     Міністерство оборони України;

     Міністерство освіти і науки України;

     Міністерство охорони здоров'я України;

     Міністерство охорони навколишнього природного середовища України;

     Міністерство палива та енергетики України;

     Міністерство праці та соціальної політики України;

     Міністерство промислової політики України;

     Міністерство транспорту та зв'язку України;

     Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

     Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту;

     Міністерство фінансів України;

     Міністерство юстиції України.

     II. Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України.

     Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів:

     Вища атестаційна комісія України;

     Головне контрольно-ревізійне управління України;

     Державна служба автомобільних доріг України;

     Державна служба України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації;

     Державний комітет архівів України;

     Державний комітет лісового господарства України;

     Державний комітет телебачення і радіомовлення України;

     Державний комітет України з державного матеріального резерву;

     Державний комітет України по водному господарству;

     Державний комітет України по земельних ресурсах;

     Державний комітет України у справах національностей та міграції;

     Пенсійний фонд України.

     III. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

     Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом — це орган, який має особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань:

     Адміністрація Державної прикордонної служби України;

     Головне управління державної служби України;

     Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

     Державна митна служба України;

     Державна податкова адміністрація України;

     Державна служба експортного контролю України;

     Державна судова адміністрація України;

     Державний департамент України з питань виконання покарань;

     Державне агентство України з інвестицій та інновацій;

     Державний комітет статистики України;

     Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

     Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики;

     Державний комітет фінансового моніторингу України;

     Державний комітет ядерного регулювання України;

     Міністерство економіки України;

     Національна комісія з питань регулювання зв'язку України;

     Національна комісія регулювання електроенергетики України;

     Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів;

  Національне космічне агентство України.

     Для з'ясування статусу центральних органів виконавчої влади необхідно також звернутися до таких нормативно-правових актів, як Положення про Міністерство оборони України, Положення про Міністерство юстиції України, Положення про Міністерство охорони здоров'я України, Положення про Міністерство транспорту України та ін.

     До центральних органів виконавчої влади (цей термін застосовується Конституцією, див., наприклад, ст. 114) належать ті, що керують відповідними галузями або здійснюють функціональне (міжгалузеве) управління. Це міністерства; державні комітети (державні служби); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

     Центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Загальним положенням про міністерство та інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджено Указом Президента України від 12 березня 1996 p.), а також положеннями про конкретний орган.

     Робота центральних органів виконавчої влади спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (п. 9 ст. 116 Конституції України).

     Так, відповідно до вказаної вище статті Конституції України в редакції від 08.12.2004 року № 2222-IV, Кабінет Міністрів України:

     - спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

     - утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

     - призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України.

     Відповідно до статті 9 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 16 травня 2008 року № 279-VI, , члени Кабінету Міністрів України, (фактично очільники міністерств, - голови провідних органів в структурі ЦОВВ), крім Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України, призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України. Міністр оборони України і Міністр закордонних справ України призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України.

     Відповідно до статті 22 вказаного вище закону, Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

     Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

     Діяльність центральних органів виконавчої влади, керівники яких не входять до складу Кабінету Міністрів України, спрямовується і координується міністрами. Питання діяльності таких центральних органів виконавчої влади представляють відповідні міністри, до сфери спрямування і координації яких належать ці органи.

     Кабінет Міністрів України затверджує граничну чисельність працівників міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України для утримання органів виконавчої влади.

     Кабінет Міністрів України може скасовувати акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади повністю чи в окремій частині.

     Кабінет Міністрів України призначає на посаду та звільняє з посади:

     1) керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, - за поданням Прем'єр-міністра України;

     2) відповідно до закону членів колегіальних центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, - за поданням Прем'єр-міністра України;

     3) перших заступників і заступників міністрів - за поданням міністрів;

     4) перших заступників і заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади - за поданням міністрів, до сфери спрямування та координації яких належать ці органи, у порядку, визначеному законодавством про державну службу;

     Прем’єр – міністр України згідно із статтею 44 зазначеного вище закону:

     - координує діяльність членів Кабінету Міністрів України;

• вносить на розгляд Верховної Ради України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України (крім Міністра закордонних справ України та Міністра оборони України), а також Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України;

     - подання щодо кандидатур для призначення на посаду і звільнення з посади керівників центральних органів виконавчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України;

     - подання відповідно до закону щодо кандидатур для призначення на посаду і звільнення з посади членів колегіальних центральних органів виконавчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України; подання про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

     Центральний орган виконавчої влади узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністерство організує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

     Центральний орган виконавчої влади, у межах наданої державою компетенції, виконує такі функції:

     - бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;

     - прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах;

     - бере участь у розробці проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;

     - готує пропозиції та бере участь у формуванні та реалізації політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб;

     - розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;

     - реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);

     - вносить у встановленому порядку пропозиції щодо зміни умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;

     — готує пропозиції щодо вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;

     - бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

     - розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх впровадження, затверджує галузеві стандарти;

     - вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;

     - видає у передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;

     - виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру;

     - бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

     - здійснює у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;

     - складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;

     - розробляє пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;

     - бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства);

     - забезпечує виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави у межах, визначених законодавством повноважень;

     - забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;

     - здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань. Центральний орган виконавчої влади, у межах наданої державою компетенції, має право:

     - залучати спеціалістів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

     - представляти Уряд України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів України;