Види недобросовісної конкуренції

План

Вступ

Розділ I.  Загальна характеристика недобросовісної конкуренції

Розділ II.  Види недобросовісної конкуренції

1. Неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання
2. Створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції
3. Незаконне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці

Розділ III.  Майнова відповідальність за порушення законодавства про недобросовісну конкуренцію

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Конкуренція є найважливішим елементом ринкової економіки, без неї не можуть розвиватися ринкові відносини.

Питання захисту конкуренції  є досить актуальним на сучасному  етапі розвитку економіки України. Це пояснюється тим, що з одного боку, в Україні швидкими темпами розвиваються різноманітні форми підприємництва, що призводить до загострення конкурентних відносин, які самі по собі навряд чи можуть розвиватись в цивілізованому руслі, а з іншого боку в Україні  майже повністю відсутня культура підприємництва, наявна в інших країнах.

Недобросовісна конкуренція  є антиподом конкуренції. Питання боротьби з недобросовісною конкуренцією набуває нового, більш широкого змісту в контексті глобалізації та інтеграції України в європейську економіку.

У моїй курсовій роботі зазначено: що є недобросовісною  конкуренцією, на які види поділяється недобросовісна конкуренція.

В розділах курсової роботи розкриті такі питання:

• поняття та ознаки недобросовісної конкуренції;
• класифікації недобросовісної конкуренції за різними критеріями;
• види на які поділяють недобросовісну конкуренцію (законодавча класифікація);
• детальна характеристика кожного виду;
• поняття порівняльної реклами, правомірна порівняльна реклама
• відповідальність яка настає за порушення законодавства про недобросовісну конкуренцію, штрафи та інше.

Основними джерелами, що були використані в моїй роботі є: Господарський кодекс України (від 16 січня 2003 року), Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (зі змінами і доповненнями від 18 грудня 2008 року), та інші нормативно-правові акти, а також наукова література у вигляді підручників за редакцією Н.О.Саніахметової « Підприємницьке право України », С.В. Несинової «Господарське право України» та Г.В. Смолина «Господарське право».

Розділ I.  Загальна характеристика недобросовісної конкуренції  

Ст. 42 Конституції України закріпила захист конкуренції як принцип. Зокрема , у ч. 3 вказаної статті зазначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Крім того, не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку і неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Виключно законами визначаються і правила конкуренції та норми антимонопольного законодавства (п. 8 ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Визначення поняття  «недобросовісної конкуренції» наведено у ст.1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», згідно з якою недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Виділяють наступні ознаки недобросовісної конкуренції:

• недобросовісна конкуренція, на відміну від монополістичної діяльності, може здійснюватися лише активними діями;
• такі дії будуть розглядатися як правопорушення, якщо вони суперечать не тільки положенням чинного законодавства, але і звичаям ділового обороту, вимогам добропорядності, розумності, справедливості;
• суб'єктами недобросовісної конкуренції можуть бути лише суб'єкти господарювання;
• метою активних дій є набуття переваг у підприємницькій діяльності;
• у результаті дії конкурентам можуть бути заподіяні збитки або нанесена шкода їх діловій репутації.

Метою недобросовісної конкуренції  завжди є отримання переваг у  підприємницькій діяльності без  додаткових фінансових чи інтелектуальних  затрат, інновацій чи покращення якості товарів чи послуг. [15,с.28]

У літературі надане наукове  визначення недобросовісної конкуренції  як порушення правил поведінки, які  склалися, широко застосовуються в  підприємництві і визнаються підприємцями як обов'язкові ділові норми, що завдає шкоди відносинам добросовісної  конкуренції і свободи підприємницької  діяльності. [12,с.169]

Правове визначення поняття  недобросовісної конкуренції як будь-яких дій у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є найважливішою нормою Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Використання зазначеного поняття надало імпульс розробці і прийняттю передбачених ст. 33 Закону правил професійної етики в конкуренції для галузей економіки і відповідних сфер підприємницької діяльності, сприяло затвердженню в правосвідомості підприємців необхідності чесної поведінки в сфері підприємництва.

Аналізуючи законодавче  визначення недобросовісної конкуренції, необхідно відзначити, що відповідно до чинного законодавства певні  дії можуть бути визнані недобросовісною  конкуренцією лише в тому разі, якщо вони посягають на правовідносини в  сфері підприємницької діяльності.

Складність у визначенні недобросовісності дій суб'єкта господарювання, виходячи із законодавчого  визначення недобросовісної конкуренції, полягає у використанні в якості оцінного критерію такої поведінки  правил, торгових та інших чесних звичаїв  у підприємницькій діяльності. Чинне законодавство не містить нормативного визначення понять «правила», «торгові та інші чесні звичаї». Тому визначення протиправності поведінки суб'єкта господарювання як протиріччя зазначеним правилам і звичаям є прерогативою органів, уповноважених застосовувати законодавство про захист від недобросовісної конкуренції.

Вважається, що економічна свобода  господарюючих суб’єктів може бути ефективно забезпечена тільки за допомогою цілого комплексу дій  з профілактики недобросовісної  конкуренції і активної боротьби з нею. Ділова репутація і власний  комерційний досвід потребують постійної  уваги і надійного захисту.

 Основними органами, які  покликані надавати такий захист, - це суди України, Антимонопольний комітет, правоохоронні органи держави та інші.

Згідно ст.32 Господарського кодексу України, дії, що визнаються недобросовісною конкуренцією, можуть бути поєднані у три основні групи дій:

1. Неправомірне використання ділової репутації підприємців;
2. Створення перешкод у конкуренції;
3. Незаконний збір, розголошення та використання комерційної таємниці. 

Крім законодавчої класифікації, можна здійснити розподіл видів  недобросовісної конкуренції на теоретичному рівні за такими критеріями: статус потерпілого суб’єкта; нормативне закріплення антиконкурентних актів; об’єкт правопорушення; залежно від порушення законодавства у сфері інтелектуальної власності; залежно від порушення інформаційного  законодавства.

Наприклад, залежно від потерпілого суб’єкта види недобросовісної конкуренції можна поділити на:

1. ті, що спрямовані на порушення прав певного господарюючого суб’єкта, дискредитацію суб’єкта господарювання; схилення до бойкоту суб’єкта господарювання; неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці;
2. ті, що мають своєю метою не лише порушення прав конкретного виробника, а й уведення споживачів в оману. У цьому випадку потерпілою особою  вважається як сам суб’єкт господарювання, проти якого був здійснений акт недобросовісної конкуренції, так і споживачі та громадськість у цілому, чиї права були порушені внаслідок такого акту. До них належать: неправомірне використання товару іншого виробника; неправомірне використання позначень, порівняльна реклама.
3. види конкуренції, що призводять до порушень прав споживачів. До них слід віднести поширення інформації, що вводить в оману, тобто повідомлення різними шляхами неправдивих відомостей.

Отже, незалежно від законодавчої класифікації існує багато інших  класифікацій видів недобросовісної  конкуренції за різноманітними ознаками. Але у своїй роботі, я буду дотримуватися  законодавчої класифікації наведеної  у  Господарському кодексі України, Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та у більшості учбових видань.

Розділ II.  Види недобросовісної конкуренції

1. Неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання

  Одним з трьох видів правопорушень, що визнаються недобросовісною конкуренцією в ст. ЗЗ ГК і главі 2 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання.

Неправомірне використання ділової репутації включає в  себе:

1. неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;
2. неправомірне використання товару іншого виробника;
3. копіювання зовнішнього вигляду виробу;
4. порівняльна реклама.

Неправомірне  використання чужих позначень, рекламних  матеріалів, упаковки – є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, комерційного найменування, знаків для товарів та послуг, інших позначень, а також належних іншій особі рекламних матеріалів,  упаковки товарів,  назви літературних , художніх творів, періодичних видань, зазначення надходження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання.

Неправомірним використанням  товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

Копіюванням зовнішнього  вигляду виробу – це відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Однак, не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання зумовлено виключно їх функціональним застосуванням. Знову ж таки, це не поширюється на вироби, що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності.

Порівняльна реклама – це реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи та послуги підтверджені фактичними даними, є об’єктивними, достовірними, корисними для інформування споживачів.

Порівняльна реклама є  правомірною в тому ступені, у  якому вона відповідає наступним  вимогам: товари, що порівнюються в  рекламі, повинні бути дійсно порівняними  один з одним; схожі характеристики або компоненти мають порівнюватися  безпосередньо один з одним; пропоновані  порівняння мають відноситися до істотних характеристик або компонентів  з погляду споживача; відмінності  повинні бути значними і виражатися кількісно. [13, с.362]

Порівняльна реклама є  важливим засобом зміцнення конкуренції, тому суб'єктам господарювання, які бажають використовувати її, має бути надане таке право, за умови, що заяви, що містяться у рекламі, правдиві та обґрунтовані.

   Однак порівняння  в рекламі іноді приводяться  тільки щодо однієї з характеристик  товару або іншим недобросовісним  чином. Це призводить до критичного  погляду на порівняльну рекламу,  що часто сприймається як недобросовісна, вводить в оману і завдає шкоди конкуренції, обмежує права споживачів.

   Практика свідчить  про те, що недобросовісна реклама  є одним з найбільш розповсюджених  порушень в Україні. Серед розглянутих  справ про недобросовісну конкуренцію  справи про недобросовісну рекламу  складають переважну більшість,  значна кількість з них стосується  недобросовісної порівняльної реклами.  Такі справи складали до 60 відсотків  усіх розглянутих Антимонопольним  комітетом України справ про  недобросовісну конкуренцію.[9, с.25]

Порівняльна реклама має як переваги, так і недоліки. Саме по собі це не має приводити до заборони, а, навпаки, до її ретельного і продуманого правового регулювання для того, щоб протидіяти проявам негативних властивостей порівняльної реклами.

Використання порівняльної реклами в Україні дозволено (при  певних умовах), для сприяння подання  переваг різних товарів. Однак з  урахуванням того, що порівняльна  реклама може бути недобросовісною  і тому завдавати шкоди конкуренції, конкурентам і мати негативний вплив  на вибір споживачів, її регулювання  повинне бути максимально деталізованим  у законах України “Про захист від недобросовісної конкуренції” та “Про рекламу”. [7, с.48]

Оскільки неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання в конкуренції є одним з  видів недобросовісної конкуренції, цьому виду правопорушень властиві всі ті ознаки, що характеризують недобросовісну конкуренцію в цілому. Разом з  тим неправомірне використання ділової  репутації суб'єкта господарювання характеризується певними особливостями, що відрізняють його від інших  видів дій, визнаних недобросовісною  конкуренцією. Насамперед такою особливістю є те, що це порушення одним суб'єктом господарювання немайнового права іншого суб'єкта господарювання на ділову репутацію, у вигляді її неправомірного використання.

Право на ділову репутацію  є суб'єктивним правом, сутність якого  полягає в праві кожного суб'єкта господарювання на недоторканність  його ділової репутації та у можливості вимагати від всіх інших фізичних і юридичних осіб утримування  від порушення цього права.

Право на ділову репутацію є абсолютним суб'єктивним правом через те, що суб'єктивному праву управомоченої особи кореспондує обов'язок невизначеного кола осіб утримуватися від посягань на ділову репутацію. Українська держава охороняє ділову репутацію суб'єктів господарювання встановленням загального обов'язку утримуватися від посягання на це благо і наданням можливості захисту у разі його порушення.

Це право є одним  із прав, що виконують роль правових засобів забезпечення особистої (індивідуальної) сфери суб'єктів від стороннього  втручання. Воно надає управомоченій особі можливість вимагати від невизначеного кола зобов'язаних осіб утримування від порушення її права; вживати у разі такого порушення встановлені законом способи захисту.   [11, с.678]

Для встановлення того, чи порушує конкретна дія суб'єктивні права суб'єкта господарювання, необхідно встановити, чи є конкурентні відносини між правопорушником і особою, права якої порушені. Разом з тим існування таких конкурентних відносин не є обов'язковим, адже недобросовісна конкуренція може мати негативні наслідки і для осіб, які не є учасниками конкурентних відносин (наприклад, споживачі). Отже, не обов'язково повинні існувати конкурентні відносини між правопорушником і тією особою, якій завдана шкода, оскільки потерпілою може бути особа, яка не знаходиться в конкурентних відносинах з правопорушником.

Шкода виражається в зниженні ділової репутації суб'єкта господарювання, що може вплинути на певну майнову  вартість, укладену в діловій репутації, а саме: вартість витрат, здійснених на створення іміджу, підняття рейтингу, престижності самого суб'єкта господарювання та його продукції (витрати на проведення реклами, організацію виставок, презентацій, спонсорські витрати тощо); вартість ділових зв'язків суб'єкта, грошова  оцінка “немайнового” капіталу, престижу торговельної марки, досвіду кваліфікації менеджерів, стабільності клієнтури, репутації  в підприємницькому оточенні; вартість майбутніх неодержаних доходів.

Деякі правопорушення можуть не тягнути за собою завдання майнової шкоди іншим суб'єктам господарювання або споживачам. Однак те, що вони не викликають негативних майнових наслідків, не означає, що вони не завдають ніякої шкоди. Шкідливий їхній характер полягає в тому, що вони призводять до небажаних змін господарських відносин, завдають шкоду правопорядку, порушують суб'єктивні права суб'єктів господарювання і споживачів. [7, с.49]

Шкода може виявлятися в зниженні прибутковості або авторитету фірми, зменшенні продуктивності, виникненні напруженої атмосфери в трудовому колективі тощо.

Оскільки протиправна поведінка, що порушує законодавство про захист від недобросовісної конкуренції, завжди тягне за собою шкідливий результат, шкода є неодмінним елементом складу цього правопорушення.

Таким чином, неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання в конкуренції — це протиправна  шкідлива поведінка суб'єкта господарювання, що завдає шкоди конкурентним підприємницьким  відносинам, порушує законодавство  про захист від недобросовісної конкуренції, права на вільну, чесну конкуренцію, ділову репутацію та правопорядок у цілому.

2. Створення перешкод суб'єктам господарювання   у процесі конкуренції

Другим видом правопорушень, що визнаються недобросовісною конкуренцією в ст.ст.34-35 ГК і главі 3 Закону України  «Про захист від недобросовісної конкуренції», є створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

   Закон називає 7 складів правопорушень, що належать до цього виду:

1. дискредитація суб'єкта господарювання;
2. схилення до бойкоту суб'єкта господарювання;
3. схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);
4. підкуп працівника, посадової особи постачальника;
5. підкуп працівника, посадової особи покупця (замовника);
6. досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
7. поширення інформації, що вводить в оману.

   Найпоширенішим у  практиці України серед цього  виду правопорушень є дискредитація суб'єкта господарювання. Вона визначена в ст. 8 Закону як поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою або діяльністю суб'єкта господарювання, у тому числі щодо його товарів, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

   Діловою репутацією  вважається оцінка професійних  якостей, суспільна оцінка діяльності  суб'єкта господарювання та його  продукції (товарів, робіт, послуг), що набута протягом тривалого  часу. [14, с.503]

   Отже, дискредитацію  підприємця можна визначити як  дії, пов'язані з поширенням  неправдивих, неточних або перекручених, неповних відомостей, що здатні  завдати шкоди суспільній оцінці  його професійної діяльності.

   Виходячи зі змісту  закону, вина правопорушника та  наявність збитку для ділової  репутації підприємця внаслідок  його дискредитації не є необхідними  елементами складу правопорушення, достатня вірогідність завдання збитку.

   Схиленням  до бойкоту суб'єкта господарювання вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим суб'єктом господарювання.

   Схиленням  постачальника до дискримінації  покупця (замовника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав.

Підкуп працівника, посадової особи постачальника — це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником, посадовою особою постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем (замовником) договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, іншого договору або за неукладення договору.

До працівника постачальника  прирівнюється й інша особа, яка  згідно з своїми повноваженнями приймає  рішення від імені постачальника  про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття  такого рішення або якимось чином  пов'язана з ним.

Підкуп працівника, посадової особи покупця (замовника) – це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через іншу особу, матеріальних чи інших вигод за неналежне виконання або невиконання працівником, посадовою особою покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем (замовником) договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, іншого договору або за неукладення договору.

До працівника покупця  прирівнюється й інша особа, яка  згідно з своїми повноваженнями приймає  рішення від імені покупця  про придбання товару, виконання  робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або  якимось чином пов'язана з ним.

Досягненням неправомірних  переваг у конкуренції є отримання певних переваг відносно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджене рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.

Поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання.

Інформацією, що вводить  в оману, є, зокрема, відомості, які:

• містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору;
• містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб'єкта господарювання;
• приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають;
• містять посилання на обсяги виробництва, придбання, продажу чи поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації.

3. Незаконне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці

Відповідно до глави 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» третім видом правопорушень, що визнаються недобросовісною конкуренцією, є неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційною таємницею, згідно ст. 505 Цивільного кодексу України, можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Перелік відомостей, що не складають комерційної таємниці, визначені у постанові Кабінету Міністрів України № 611  від 09.08.1993 р. «Про перелік відомостей, що не є комерційною таємницею».  Ними є:

• установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами;
• інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
• дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;
• відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;
• документи про сплату податків і обов'язкових платежів;
• інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
• документи про платоспроможність;
• відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
• відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці включає чотири склади правопорушень:

1. неправомірне збирання комерційної таємниці;
2. розголошення комерційної таємниці;
3. схилення до розголошення комерційної таємниці;
4. неправомірне використання комерційної таємниці.

Неправомірним збиранням  комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.