Види заходів адміністративного примусу

Зміст

Вступ…………………………………………………………...……………………..2

1. Тенденції  законодавчого регулювання адміністративного  примусу………….3

2. Поняття  адміністративного примусу…….…………….………………………...6

2.1. Характерні  особливості та признаки адміністративного  примусу……..…8

3. Види заходів адміністративного примусу……..……………………………….11

3.1. Заходи  адміністративного попередження……………………..………..…12

3.2. Запобіжні  адміністративні заходи…………………..………..……………14

3.3. Заходи  відповідальності за порушення  нормативно-правових 

положень……………………………………………………………………..16

4. Заходи  адміністративного примусу в  умовах надзвичайного стану...….……17

Висновок……………………………………………………….……………………21

Література……………………………………………………...……………………22

Вступ

       Ця  праця присвячена адміністративному  примусу. Це доволі широка тема у адміністративному праві України. Актуальність проблем адміністративного примусу та адміністративної відповідальності, а також розвиток цих правових явищ обумовлена сьогодні трьома основними факторами:

       1) економічним – прагненням держави побудувати ринкову економіку, потребою державного регулювання ринкових відносин конкретними правовими засобами і у певних межах;

       2) політичним - необхідністю забезпечення  реалізації проголошених і закріплених  у Конституції України основних  прав і свобод громадян; створенням і підтримкою режиму законності в сфері виконавчої влади, в галузі функціонування адміністративно - владних правових відносин; забезпеченням захисту держави, підтримкою загального правопорядку, механізму державного управління, екології і суспільного порядку;

       3) правовим - створенням в Україні  нового і реформуванням старого  адміністративного законодавства,  що регулює суспільні відносини  в сфері функціонування виконавчої  влади і державного управління, що встановлює примусові заходи, адміністративну відповідальність, що регулює провадження по справах про адміністративні правопорушення.

       Відновлення українського законодавства про  адміністративний примус відбувається сьогодні стрімко. Однак цей процес супроводжують численні протиріччя: норми одного закону виключають правові встановлення іншого, законодавчі положення часто неясні і неконкретні, розробляються і приймаються численні інструкції, положення і т.д. Все це ускладняє процес адміністративного правозастосування. Однак, я постараюся, при написанні роботи, враховувати останні віяння в галузі адміністративного примусу. Дана курсова робота розбита на чотири глави: у першій розглянуті тенденції розвитку і законодавчого регулювання адміністративного примусу. В другій, розглядається саме поняття адміністративного примусу, і приведені основні характерні особливості й ознаки адміністративного примусу. У третій, я постараюся докладно розповісти про характерні риси й основних трьох видах адміністративного примусу, а так само про класифікації примусових заходів. І нарешті, у четвертій, заключній главі, розмова піде про примусові заходи, застосованих в умовах надзвичайного стану.

1. Тенденції законодавчого регулювання адміністративного примусу.

       Законодавство про адміністративний примус і адміністративну  відповідальність виконує найважливіші функції профілактики правопорушень, покарання за їхнє здійснення, відшкодування майнового збитку, заподіяного адміністративними правопорушеннями. Очевидною в даний час є тенденція до розширення дії механізму застосування адміністративного примусу й адміністративної відповідальності. Тому законодавство про адміністративну відповідальність постійно зміняться. Така тенденція існує, утім, вже давно, з моменту першої спроби кодификації законодавства про адміністративну відповідальність. У діючому нині Кодексі про адміністративні правопорушення, зміни і доповнення вносилися більш 30 разів, додавалися нові та змінювалися статті, деякі були виключені.

       Інститут  адміністративного примусу є  однією з найважливіших частин адміністративного  права України. Із зміною всього адміністративного права змінюються і його складові правові інститути і навпаки.

       Нормативна  база адміністративного права за останні роки в Україні значно обновилася і розширилася. Формування нового адміністративного законодавства  обумовлено швидкою реорганізацією системи і структури органів державного управління, механізму всієї управлінської діяльності, потребою поліпшення контролю в управлінні, реорганізацією системи адміністративного примусу. В Україні було прийнято багато нових законів, видані укази Президента, норми яких є предметом вивчення адміністративного права, наприклад: законодавчі акти  "Про міліцію", "Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення", "Про надзвичайний стан", "Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Україні", Водний кодекс України, Митний кодекс, і багато інші, регулюючі ті або інші галузі адміністративної діяльності виконавчої влади, державного управління.

       Перш  ніж зробити короткий аналіз тенденцій  законодавчого регулювання адміністративного примусу, слід зазначити його соціально-правову роль у сучасній державі.

       Протягом  останніх років актуалізувалася  проблема адміністративної деліктології. Народжується спеціальна наука адміністративної деліктології, предметом якої стане  адміністративна деліктность, її структура, законодавство, принципи, функції, динаміка розвитку.

       У кожному суспільстві держава  повинна бути гарантом захисту загальнолюдських цінностей, інтересів, прав і воль його громадян. Свої завдання і функції  держава виконує за допомогою різних методів і інструментів. Необхідними є і такі методи регулювання, що ґрунтуються на реалізації примусу, примусових механізмів.

       Державний примус являє собою складний соціально-правовий інститут, що характеризується різними  особливостями, зв'язками, структурою, процесуальними механізмами. Основними видами державного примусу є адміністративний, дисциплінарний, цивільний і карний. Вони розрізняються по підставах і процедурам їхнього застосування. Частіше інших видів державного правового примусу на практиці застосовується адміністративний примус. Тільки в процесі управлінської діяльності застосовується адміністративний і дисциплінарний примус.

       Інститут  адміністративного примусу є  комплексним адміністративно-правовим інститутом, що акумулює нормативні встановлення різного характеру для регулювання правозастосовчої, правоохоронної і правовстановлюючої діяльності держави в специфічній сфері - функціонування виконавчої влади, забезпечення законності реалізації примусових заходів , створення і підтримки правопорядку.

       Норми адміністративного права закріплюють  широке коло заходів примусового  впливу, застосовуваних у сфері державного управління для забезпечення законності і правопорядку. Ними охороняються не тільки норми, але і цивільної, трудової, екологічної, земельної, митної й інших галузей і підгалузей права, реалізацію яких покликані забезпечити органи державного управління. Адміністративним правом регулюється адміністративний і - частково - дисциплінарний примус. Відповідно адміністративне законодавство закріплює: 1) адміністративні і 2) дисциплінарні санкції; можна розрізняти дисциплінарний примус і дисциплінарну відповідальність по адміністративному праву. Установлено дисциплінарну і матеріальну відповідальність військовослужбовців.

       Для усіх видів примусу, встановлюваного в адміністративному законодавстві, характерно наступне:

       1) реальне здійснення примусових  заходів обгрунтовується завжди  здійсненням правопорушень, що  не є злочинами; 

       2) вони застосовуються в ході  виконавчо-розпорядницької діяльності, в адміністративному процесі різними суб'єктами адміністративного права, посадовими особами і представниками влади (органами державного управління, суддями, співробітниками органів внутрішніх справ, прикордонними військами, митними органами, посадовими особами органів податкової поліції, керівниками державних інспекцій праці, державними інспекторами по охороні праці, державними правовими інспекторами праці і т.д. );

       3) види, розміри примусових засобів  і масштаб примусового впливу, підстави і порядок реалізації встановлюються нормами адміністративного права.

       Під адміністративним примусом як видом  державного примусу варто розуміти психічний або фізичний вплив  на свідомість і поведінку суб'єктів  з метою спонукати їх шляхом погрози  застосування передбачених у законодавстві адміністративних санкцій до належної поведінки (виконанню запропонованих дій), або до підпорядкування встановленим заборонам і обмеженням, а дорівнює саме застосування із дотриманням процесуальних вимог уповноваженними органами, посадовими особами заходів адміністративного впливу, що супроводжуються негативними наслідками особистого, організаційного, матеріального характеру з метою попередження правопорушень, для припинення протиправної поведінки, запобігання можливих шкідливих наслідків, покарання винних у здійсненні адміністративних правопорушень, забезпечення охорони прав і воль громадян, суспільного порядку, різних видів власності, створення режиму законності у всіх сферах і дкржавній дисципліни, відновлення порушених законних прав і інтересів держави, юридичних осіб і громадян.

       Основними нормативними актами, що регламентують  порядок застосування примусових заходів , є закони:

2. Поняття адміністративного примусу.

       Невід`ємною  складовою системи методів державного управління суспільством є метод примусу. Вказаний метод належить до найбільш жостких засобів впливу, тому в діяльності органів управління та їх посадових осіб примус застосовується, як правило, у поєднанні з іншими управлінськими прийомами. Авторитарність даного методу незаперечна, проте, нині немає жодної держави, яка б використовувала найнеобхідніший засіб управління своїми справами.

       Важлива (хоч і не єдина) функція державного примусу – правоохоронна. Вона полягає  в локалізації, нейтралізації, недопущенні  правопорушень. Тому державний примус традиційно розглядають з позицій захисту сформованих державою правовідносин і забезпечення неухильного й точного виконання юридичних норм конкретних галузей права.

       Відмінності, що існують між галузевими нормами  і тими, які складаються під  їх впливом, ступенем суспільної небезпеки галузевих деліктів, зумовили розбіжності в характері й особливостях державних примусових заходів залежно від тієї чи іншої правової галузі.

       Внаслідок перелічених обставин, види державного примусу прийнято розглядати як явища, похідні від існуючих галузей права і властиві цим галузям правопорушення, і диференціювати згідно з існуючими правовими галузями.

       На  цих підставах виділяють: кримінальний примус, цивільно-правовий примус, адміністративний примус.

       При аналізі взаємозв`язків галузей права і видів примусу привертає увагу те, що галузей права значно більше, ніж видів державного примусу. Дана обставина пояснюється двома факторами.

       З одного боку, появою в матеріальній сфері права комплексних галузей (економічне, житлове, податкове, банківське, морське, митне тощо), які слід розглядати як повноцінні, хоч і специфічні. Очевидно, цей процес є результатом розвитку права і сприяє перетворенню його в об`ємну поліструктурну систему. В цьому розумінні наявність у системі права матеріальних комплексних галузей є ознакою її вдосконалення й достатньо високої інтенивності регулювання суспільних відносин, а отже, й рівня розвитку.

       З іншого,- відсутністю соціальних, а  як наслідок і правових передумов  збільшення різноманітності примусових заходів захисту правових відносин. Держава не бачить необхідності у конструюванні нових видів примусу. Їх інтереси перебувають у площині удосконалення існуючих заходів примусу, підвищення їх ефективності аж до повної реалізіції принципу невідворотності покарання за скоєне правополрушення.

       Через захист правових відносин у даних  галузях забезпечується, крім використання інших можливостей, вже існуючими  видами державного примусу.

       Серед усіх видів примусу найбільшою питомою  вагою, високою мобільністю і  здатністю адаптуватися до конкретних умов і потреб держави виділяється адміністративний примус. Так, застосування заходів адміністративного впливу передбачене навіть за скоєння кримінальних правопорушень.

       За  своєю соціально-правовою природою адміністративний примус є органічною складовою державного примусу.

       2.1. Характерні особливості  та признаки адміністративного  примусу 

       Адміністративний  примус – це владне, здійснюване  в односторонньому порядку і  в передбачених правовими нормами  випадках застосування від імені  держави до суб`єктів правопорушень, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, запобіжних заходів щодо правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень.

       Серед його заходів є суто адміністративні, найбільш рельєфні, що не мають аналогів серед інших видів державно-примусового впливу. Це, наприклад, відшкодоване вилучення предмета, що був засобом чи безпосереднім об`єктом адміністративного правопорушення<sup>1</sup>; забов`язання прилюдно попросити вибачення у потерпілого², утворення тимчасових надзвичайних органів з передачею їм функцій органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування одночасно на територіях, де введено надзвичайний стан³ та ін.

       Є й такі, що близькі за зовнішніми ознаками до заходів кримінального чи цивільно-правового примусу. Наприклад, це штраф, який визначається кримінальним⁴ і адміністративним⁵ законодавством як грошове стягнення, а цивільним законодавством як вид запбезпечення виконання забов`язань⁶. Проте у перелічених видів грошового штрафу відмітні як правова природа, так і юридичні умови й наслідки їх застосування. Саме тому всі види штрафів, які застосовуються у відповідних сферах державного примусу, наділяються додатковими характеристиками, що дозволяють правозастосовнику безпомилково розрізняти штрафи кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові.

       Отже, заходи державного примусу залежно  від галузі застосування наділяються  відповідними ознаками. Відмітні ознаки адміністративного примусу, що дозволяють розпізнати заходи адміністративного впливу серед інших даржавних примусових заходів, такі:

• якщо всі види державного примусу рівнозначні за своєю сутністю відповідному виду юридичної відповідальності (наприклад, кримінальний примус практично рівнозначний кримінальній відповідальності), то адміністративний примус і адміністративна відповідальність – різні правові явища. З одного боку, вони співвідносяться між собою як ціле й частина, а поняття “адміністративний примус” значно ширше, ніж поняття “адміністративна відповідальність”, інакше кажучи, адміністративна відповідальність є частиною адміністративного примусу. З іншого боку, адміністративна відповідальність може бути наслідком кримінального примусу⁷;
• як правило, заходи адміністративного примусу застосовуються органами державного управління та їх посадовими особами. Дана функція органів державного управління та їх посадових осіб фіксується у відповідних адміністративно-правових нормах. Так, право кримінальної міліції повертати неповнолітніх до місця їх постійного проживання чи навчання, доставляти їх в органи внутрішніх справ у випадках здійснення адміністративних правопорушень, передбачене Законом від 24 січня 1995 року “Про органи і служби у справах неповнолітніх” ( ст. 5 ); право посадових осіб Державного комітету України у справах захисту прав споживачів на вилучення не якісної продукції, опломбування приміщень і вимірювальних приладів, передбачене Положенням про названий комітет ( ст. 6 ). Окрім органів державного управління, правом застосування заходів адміністративного примусу володіє прокуратура⁸. Так, згідно зі ст. 8 Закону “Про прокуратуру України” від 5 листопада 1991 року, посадові особи і громадяни зобов`язані з`являтися на виклик до прокуратури і давати відповідні пояснення. У випадку ухилення від явки, вони, за постановою прокурора, даставляються у примусовому порядку;
• для адміністративного примусу характерно множенність органів і посадових осіб, якім надане право на його застосування. Так, тільки право накладання адміністративних стягнень мають більш як 35 суб`єктів (ст. 218-244 КпАП);
• правообмеження, що настають у результаті застосування заходів адміністративного примусу, меньш відчутні, меньш суворі за силою примусового впливу, ніж ті обмеження, що виникають при застосуванні заходів кримінального примусу;
• засоби адміністративного примусу на правопорушників в решті-решт є профілактикою злочинної поведінки;
• заходи адміністративного примусу можуть застосовуватися як щодо правопорушників чи осіб, від яких можна чекати здійснення прапвопорушення, так і щодо осіб, які належать до категорії законослухняних, не здійснюють і не збираються здійснювати будь-яких проступків. У другому випадку застосування примусових заходів обумовлюється виникненням екстримальних умов, наприклад, епідемій, епізоотій, введенням надзвичайного стану (так, згідно з п.1ст.23 Закону України “Про надзвичайний стан” від 26 червня 1992 року, при введенні такого стану може бути встановлена заборона перебувати на вулицях і в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток);
• адміністративний примус відзначається складною багатоцільовою спрямованістю заходів впливу. Це, по-перше, покарання за скоєний вчинок; по-друге, заходи припинення правопорушень; по-третє, заходи попередження правопорушення; по-четверте, заходи забезпечення правослухняної поведінки суб`єктів правовідносин. Із останньої, четвертої позиції випливає, що застосування адміністративно-примусових заходів, звернене не лише до конкретних суб`єктів, щодо яких вони застосовані, а й до інших осіб. Дана особливість закріплена нормативно. В ст. 23 КпАП сказано, що метою адміністративного стягнення є попередження скоєння правопорушень як самим правопорушником, так і й іншими особами;
• застосування заходів адміністративного примусу передбачається різними за юридичною силою нормативними документами. Це:

а) закони, наприклад “Про міліцію”;

б) положення, наприклад “Про державний комітет  України у справах захисту  прав споживачів”;

в) правила, наприклад, “Загальні правила прикордонного  режиму”;

• заходи адміністративного примусу застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб. Зокрема, неналежне виконання своїх функцій органами державної виконавчої влади і виконавчими органами місцевого самоврядування на територіях, де введено надзвичайний стан, є підставою для припинення їх діяльності (ст.19 Закону “Про надзвичайний стан”); до громадської організації за порушення діючого законодавства можуть застосовуватися такі адміністративно-примусові заходи впливу, як примусовий розпуск, тимчасова заборона чи припинення діяльності, штраф тощо ( ст. 8 Закону “Про об`єднання громадян” від 16 че6рвня 1992 року);
• усі заходи адміністративного примусу мають примусово-обов`язковий, державно-владний характер; вони застосовуються від імені держави і в інтересах держави.
 

3. Види заходів адміністративного примусу. 
   

       Велике теоретичне і практичне значення має питання про класифікацію примусових заходів, що дотепер не дістав єдиного рішення ні у теорії, ні на практиці

       В адміністративно-правовій літературі висловлюються різні точки зору про класифікації примусових заходів .

       Заходи  адміністративного примусу поділяються  на три групи:

       а) заходи адміністративного попередження;

       б) запобіжні адміністративні заходи;

       в) заходи відповідальності за порушення  нормативно-правових положень⁹.

       Критерієм, за яким конкретні заходи адміністративного примусу, що входять до названих груп, відрізняюься один від одного є їх “розміщення” відносно протиправної дії.

       Заходи  адміністративного попередження мають  на меті не дозволити скоїтися протиправному  вчинку, вони застосовуються, коли правопорушення тільки передбачається. Запобіжні адміністративні заходи призначені для того, щоб припинити протиправний вчинок, недозволити йому розвинутись, мінімізувати збитки. Вони застосовуються, коли вчинок вже почав здійснюватися. Заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень застосовуються, коли встановлений склад протиправного вчинку, коли вчинок є правопорушенням.

       3.1. Заходи адміністративного  попередження. 

       Адміністративно-попереджувальні  заходи застосовуються з метою попередження правопорушень у сфері забезпечення правопорядку, суспільної безпеки, боротьби із стихійними лихами, епідеміями й епізоотіями. Ці заходи носять профілактичний характер і відрізняються, як правило ознаками:

       а) вони не зв'язані із здійсненням  адміністративного правопорушення, тобто правопорушення ще не зроблене, а примусові механізми у ставленні фізичних і юридичних осіб уже функціонують (застосовуються);

       б) примусовий характер даних заходів  складається в реалізації владних  і однобічних дій, що не узгоджуються із протилежною стороною. Проте, остання зобов'язана виконати запропоноване їм з боку уповноважених органів (посадових осіб), виконати необхідні в даній ситуації дії або утриматися від їхнього здійснення;

       в) адміністративно-попереджувальні заходи закріплені в законодавчому й іншому нормативному актах, що передбачають обов'язкові дії або відомі заборони, що встановлюють, і обмеження погрозою застосування адміністративних санкцій за їхнє невиконання. Здійснюють такі дії і встановлюють заборони в рамках наданих їм повноважень міліція, державні інспекції, інші наглядові органи.

       Ряд запобіжних заходів застосовується лише при надзвичайних обставинах і  в особливих умовах: оголошення надзвичайного  стану або введення карантину  із супутніми обмеженнями, які необхідно  дотримувати під погрозою накладення адміністративних стягнень за їхні порушення. Запобіжні заходи застосовуються також до осіб, що допускали раніше антигромадську повендінку (постановка на облік у міліції осіб, що відбули покарання у виді позбавлення волі, умовно засуджених, що систематично порушували суспільний порядок; офіційне застереження, що виноситься начальником РВВД або дільничним інспектором на адресу злісних "домашніх дебоширів" і порушників суспільного порядку; встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, що припускалися антигромадської поведінки або визнаними раніше судом особливо небезпечними рецидивістами; вилучення мисливських рушниць в осіб, що зловживають алкоголем або визнаних психічно хворими по постанові адміністративних комісій).

       Система адміністративно-попереджувальних заходів  включає:

       1) безперешкодне відвідування;

       2) перевірку документів;

       3) огляд речей, багажу, особистий  огляд (митний огляд, а також  пасажирів і багажу в аеропортах, огляд предметів що проносяться на підприємствах харчової, легкої, радіоелектронної промисловості і т. д). Огляд здійснюється органами воєнізованої, позавідомчої охорони, митними органами, органами.;

       4) заборона (обмеження) дорожнього  руху як один із засобів  забезпечення суспільної безпеки ;

       5) тимчасове відсторонення від  роботи громадян, що є носіями  збудників інфекційних хвороб  і здатних бути джерелами їхнього  поширення в зв'язку з особливостями  виконуваної роботи;

       6) зупинку транспортних засобів  працівниками ДАІ і перевірку ними документів у водіїв на право користування і керування транспортними засобами, а також документів на перевезені вантажів; перевірку знань водіями правил дорожнього руху ;

       7) госпіталізацію інфекційних хворих. Уповноважені посадові особи  можуть приймати рішення про обов'язкову госпіталізацію інфекційних хворих і громадян з підозрою на інфекційне захворювання, що представляють небезпеку для навколишніх;

       8) ухвалення рішення про проведення  профілактичних щеплень населенню  або окремим групам громадян  за епідеміологічними показниками, а також рішення про проведення лабораторного обстеження і медичного спостереження за громадянами, що контактували із хворими інфекційними захворюваннями;

       9) проведення огляду керуючих транспортними  засобами водіїв на стан сп'яніння ;

       10) виселення мешканців по санкції  прокурора з будинків, що погрожують обвалом;

       11) вилучення співробітниками міліції  вогнепальної зброї в осіб, що  зловживають спиртними напоями  або психічно хворих, з наступним  винесенням ухвали адміністративною комісією про їх вилучення.

        3.2. Запобіжні адміністративні  заходи. 

       Запобіжні заходи використовуються як засіб примусового  припинення правопорушень і запобігання  їхніх шкідливих наслідків. Ці заходи спрямовані на примусове припинення протиправної поведінки, недопущення, усунення шкідливих його наслідків, на створення умов для можливого залучення винних осіб до адміністративної відповідальності. По своїй меті запобіжний захід відрізняються від адміністративних стягнень і адміністративно-попереджувальних заходів. Головна їх ціль полягає в припиненні протиправної поведінки, усуненні протиправної ситуації, примусі правопорушника поводитися правомірно, у рамках, установлених правил гуртожитку.

       Запобіжні заходи можуть застосовуватися як самостійно (закриття в зв'язку з антисанітарним станом підприємства суспільного харчування), так і в сукупності із адміністративними стягненнями, при цьому вони забезпечують можливість стягнення і як правило їм передують (затримку порушника суспільного порядку з наступним накладенням на нього адміністративного штрафу).

       Запобіжні заходи різноманітні. Це обумовлене тим, що у різних умовах, у відношенні різних суб'єктів різні державні органи повинні застосовувати найбільше  ефективні засоби для припинення антигромадських дій. Велика розмаїтість запобіжних заходів свідчить про те, що основна увага в нашій країні приділяється профілактиці правопорушень, своєчасному запобіганню подальших протиправних дій. Запобіжні заходи використовуються не тільки для захисту інтересів суспільства, але і для захисту інтересів, здоров'я, життя самого правопорушника (наприклад, керування транспортним засобом у нетверезому стані і т.п.).

       В адміністративно-правовій літературі існують різні переліки запобіжних заходів:

       - Затримка застосовується як засіб  припинення правопорушення (наприклад, поведінка, що ображає суспільну моральність) для доставляння порушника в міліцію, встановлення особи і складання протоколу (акта ) про правопорушення.

       - Арешт і вилучення майна застосовуються  у відношенні предметів, що  знаходяться в неправомірному володінні (наприклад, незаконних засобів полювання , рибного лову).

       - Призупинення робіт може бути  застосоване у відношенні підприємств,  що допускають такі порушення  встановленого порядку діяльності, що загрожують здоров'ю і життю  людей (наприклад, правил техніки безпеки, протипожежних та санітарних правил.) Особливим випадком такого призупинення є  припинення експлуатації автомобілів, технічний стан яких створює погрозу безпеки руху.

       - Тимчасове відсторонення від  роботи використовується як засіб адміністративного припинення у відношенні осіб, стан  здоров'я яких загрожує навколишньої, а також у відношенні водіїв засобів транспорту, що знаходяться в стані сп'яніння.

       - Вимоги припинити неправомірну  поведінку може застосовуватися  уповноваженими на те органами управління у випадку виявлення такої поведінки (порушень суспільного порядку й ін.) Такого роду вимога носить юридично обов'язковий характер, його невиконання спричиняє належну відповідальність.