Види виробничих систем

             Одеський  інститут  підприємства і права               

                                Курсова работа

                                  з предмету:

   Конституційне  право

на   тему:   

                                  “Види виробничих систем”

    виконав  студент 1-го

курса заочного від

юридичного факультета

группа    Юз/110

Резніченко Є.О.

                                                                               викл. Монул Л.М.

                                         План

Вступ............................................................................................1

Розділ 1.Форми розвитку виробничих систем .........................8

    1.1Виробнича та операційна системи ................................................11

    1.2 Виробнича та організаційна структура підприємства

     (організації)...........................................................................................11

    1.3   Виробничі одиниці …...................................................................14

Розділ 2. Типи виробництва та методи його організації........15

   2.1 Життєвий цикл виробничої (операційної) системи …................20

    2.2 Принципи проектування виробничих систем …..........................21

    2.3 Сутність ефективності виробництва та її вимірювання ….........24

Розділ 3. М'яка донаукова виробнича система (військово-анархічна                        

       система)..............................................................................................26

      3.1 Жорстка наукова виробнича система (фордизм).......................26

      3.2 Особливості і властивості виробничих систем..........................28

       Висновки.............................................................................................30

     Список  літаратури................................................................31

Вступ

У своїй курсовій роботі я розкрию особливості види виробничих систем. Якщо розглядати виробничу систему, то можна стверджувати що вона є особливим класом систем, яка складається з таких елементів: працівників, засобів і предметів праці, а також інших елементів (технології, організації виробництва), що необхідні для функціонування системи.

    Термін «виборча система» в науці конституційного права використовується у двох значеннях – широкому та вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні – це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які різняться порядком установлення результатів голосування.

Мажоритарна виборча система. Найстарішою серед виборчих систем є мажоритарна, — система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу отримують тільки ті кандидати, які здобули встановлену законом більшість голосів, а всі інші кандидати вважаються не обраними. Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють мажоритарну систему абсолютної більшості; мажоритарну систему відносної більшості; мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

У разі застосування мажоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляються варіанти багатомандатних округів. В одномандатних округах голосують, зазвичай, персоніфіковано, у багатомандатних — як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатомандатні округи зустрічаються у Японії, США, Росії, а тепер і в Україні.

Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості) являє собою найпростішу різновидність мажоритарної системи. За умов її запровадження обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством використовується процедура жеребкування. За цієї системи голосування відбувається в один тур. Як правило, не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні.

Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, оскільки кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх

більшістю на момент голосування. Ця система фактично анулює середні й малі партії.

Ще одним різновидом мажоритарних систем є мажоритарна система абсолютної більшості: для обрання кандидата вимагається зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50% + 1 голос. Похідна, від якої береться ця кількість голосів виборців, може бути різною: 1) загальне число зареєстрованих виборців; 2) загальне число виборців, які взяли участь у виборах (отримали виборчі бюлетені); 3) загальне число виборців, які брали участь у голосуванні. При застосуванні цієї системи, як правило, обов'язковий нижній поріг участі в голосуванні. Також іноді встановлюється мінімум кількості голосів виборців, набрання яких є теж умовою обрання кандидата.

Перевага означеної системи — у її потенційному демократизмі. Вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Разом з тим недоліком цієї системи є її не результативність, оскільки за умов запровадження абсолютних показників мажоритарної системи досить часто відбуваються повторні голосування або повторні вибори. Так, наприклад, в Україні вибори до Верховної Ради України протягом 1994-1997 років проводилися більш як 20 разів, зокрема й через використання саме цієї системи.

З метою подолання низької результативності виборів у другому турі голосування на повторних виборах законодавством вже не встановлюються бар'єри. Іншим способом, у який долається нерезультативність системи абсолютної більшості вже в першому турі виборів, є альтернативне голосування (або преференційне, або абсолютне голосування), при якому виборці голосують тільки за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку, то той, хто отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку, і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють, допоки один кандидат не набере абсолютну кількість у результаті цих перетворень голосів. Така система запроваджена в Австралії при виборах палати представників.

В Україні, як відомо, ще донедавна для підрахунку голосів на всіх виборах застосовувалася мажоритарна система абсолютної більшості. Відтепер ця система збережена виключно на виборах Президента України, що є абсолютно виправданим з погляду конституційної моделі організації влади в Україні та системи стримувань і противаг, покладених у її основу.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості є третім видом мажоритарної системи. Вона передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством, і, як правило, перевищує більшість абсолютну, наприклад - 2/3, 70 відсотків тощо. Ця система в практиці виборів застосовується рідко. Основна причина цього полягає в її не результативності.

Пропорційна виборча система.Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Уперше вона була запроваджена 1889 року у Бельгії, і сьогодні 57 країн світу використовують цю систему (Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія тощо).

Пропорційна система передбачає визначення результатів виборів, за якими депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу.

При застосуванні цієї системи округи завжди є багатомандатними.

Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні пропорційної системи підрахунку голосів: найбільш поширений спосіб, коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць; рідше застосовується спосіб, коли територія всієї держави становить єдиний виборчий округ.

За впливом виборців на розташування кандидатів у бюлетенях для голосування розрізняють пропорційну систему жорстких списків; пропорційну систему преференцій; пропорційну систему напівжорстких списків.

При застосуванні системи жорстких списківвиборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партії, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі.

При застосуванні системи преференцій виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку напроти номера того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій; у разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто посідає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Система напівжорстких списків

передбачає можливість для виборця голосувати за список у цілому; визначати преференції, помітивши або вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому — за системою преференцій. Ця система практикується у Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги. При голосуванні обирається насамперед політична платформа і програма майбутньої діяльності партії, — вона найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком цієї системи є те, що інколи партійний список «витягує» в депутати, сенатори, тощо маловідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, оскільки голосується окремо кожен кандидат у списку. Недоліком є її, так би мовити, мажоритарність — виборець під час голосування орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси і програми партії в цілому. Необхідністю подолати недоліки системи жорстких списків і преференцій, що мають ці системи при окремому застосуванні, викликане запровадження системи з напівжорсткими списками. Ця система дає можливість виборцю за власним бажанням проголосувати або за список кандидатів у цілому, або за окремих персоналій у ньому.

З метою певного обмеження надмірного зростання малих партій при пропорційних системах виборів запроваджується виборчий поріг: для участі в розподілі місць після голосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад, у Нідерландах — 0,67 %, Ізраїлі — 1, Швеції, Росії, Німеччині — 5, Ліхтенштейні — 8, Туреччині — 10, в Україні за парламентським виборчим законодавством — 4 %.

Змішані виборчі системи.Існує досить широкий спектр змішаних систем, які поєднують мажоритарну та пропорційну системи. Принаймні 20 країн світу використовують таку систему.

Здебільшого змішані виборчі системи застосовуються у тих країнах, де відбуваються пошук і становлення виборчих систем або є необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Іноді змішані системи запроваджуються в модифікованому вигляді з перевагою тої чи тої виборчої системи.

Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному методу голосування при застосуванні також і пропорційного методу голосування, є:

система з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в тому, що у багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Така система практикується у Японії, Китаї;

обмежене голосування. Передбачає, що виборці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

кумулятивне голосування. Передбачає, що виборець має стільки голосів, скільки мандатів в окрузі, і може її розподілити між всіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси тільки за одного з кандидатів.

Існує також змішана система, що використовує переважно модифіковану пропорційну систему представництва. Прикладом цього є система з єдиним голосом, що передається. При її використанні виборці голосують за одного кандидата, незалежно від числа мандатів у виборчому окрузі, але при цьому віддають перевагу іншим кандидатам.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представницького органу обирається за мажоритарним, інша — за пропорційним принципом. Так у парламенті Німеччини, де половина Бундестагу обирається за мажоритарною системою, а інша половина — за пропорційною системою, яка передбачає використання земельних списків, що формуються відповідно до кількості та меж федеральних земель держави. Подібні чинники покладені в основу обрання парламентів Литви, Грузії, Словенії, Болгарії.

Усі види виборів в Україні, незалежно від того, за якою виборчою системою вони відбуваються, ґрунтуються на загальних демократичних принципах виборчого права, що закріплюються насамперед у Конституції, і становлять конституційну основу всієї виборчої системи України.

Виробнича система характеризується інтенсивністю процесів, зумовлених входом до системи затрат ресурсів і виходом результатів виробництва. Вхідна частина ресурсів характеризується низкою факторів X = (х1, х2,..., хт) (рис. 5.1), які впливають на виробничий процес. Тоді інформація Q на виході системи характеризує її стан, причому значення Q залежить від стану всіх входів, тобто

Q =f (х)

Ця функція визначає показник якості виробничого об'єкта і його працездатність.

Якщо розглядати Q =f (х) для кожного аргументу, то можна обчислити ефективність кожного ресурсу у випуску продукції і всього виробництва в цілому. Припустимо, що х1 -- трудові ресурси, х2 -- матеріальні і х3 -- сировинні.

Ефективність системи можна виміряти і за відношенням результату до затрат усіх ресурсів. Наприклад, треба визначити показник продуктивності праці, який становитиме

Аналогічно показник фондовіддачі

Для оцінки критеріїв розвитку виробничо-технічної бази беруть такі показники, які характеризують основну діяльність - технічної служби автотранспортних і автообслуговуючих підприємств: програма технічного обслуговування і ремонту; фонд заробітної плати ремонтно-обслуговуючого персоналу; виробничі фонди (устаткування, конвеєрні лінії, підйомно-транспортні засоби, оснастка, верстати, та ін.);

обсяг кооперованих поставок; трудові і матеріальні затрати; якість технічного обслуговування і ремонту автомобілів; продуктивність праці ремонтно-обслуговуючого персоналу; рівень оснащеності праці ремонтних робітників.

Прийняття рішення про той чи інший напрям виробничо-господарської діяльності підприємств охоплює низку етапів, починаючи з підготовки вихідної інформації і закінчуючи техніко-економічною інтерпретацією досягнутих результатів. Діяльність виробничо-технічної бази аналізують за такою схемою: характер зміни показників затрат; зміна показників, що характеризують результати виробництва; зміна показників, які визначають ефективність роботи технічної служби.

Залежно од відносного значення того чи іншого показника у фіксованій діяльності виробництва визначають незалежні напрями розвитку виробничо-технічної бази.

Для першого напряму розвитку виробництва характерні такі співвідношення у схемі: «затрати -- результати-- ефективність». Значення показників ефективності нижчі від показників затрат і результатів. Це свідчить про те, що розвиток виробничо-технічної бази пов'язаний із збільшенням програми технічного обслуговування і ремонту, зростанням виробничих фондів підприємства і матеріальних затрат. При цьому трохи збільшується продуктивність праці ремонтно-обслуговуючого персоналу, що можливе при випереджаючому зростанні обсягу робіт на технічному обслуговуванні і ремонті порівняно із зростанням кількості працюючих, причому збільшення кількості працюючих супроводиться пропорційним зростанням фонду заробітної плати. Проте кінцевий результат за розглядуваний період визначається інтенсивнішим зростанням затрат порівняно із зростанням прибутку. Цей напрям розвитку можна інтерпретувати як тактику, спрямовану на концентрацію виробничо-технічної бази, що спричинена зосередженням рухомого складу у великих автомобільних господарствах.

Для другого напряму розвитку виробничо-технічної бази характер не зростання показників ефективності і відносно стабільний стан показників затрат.

Аналіз усієї сукупності показників свідчить, що зростання продуктивності праці результат.зменшення трудових затрат і відповідного скорочення кількості працюючих. Це підтверджується скороченням фонду заробітної плати робітників.

При такому напрямі розвитку виробництва трохи скорочуються виробничі фонди і збільшується механоозброєність праці. Динаміка зміни показників основної діяльності виробництва в пов'язуванні з його ефективністю дає підстави вважати, що другим напрямом розвитку є поглиблення спеціалізації виробничо-технічної бази за видами обслуговування і ремонту.

Третьому напряму розвитку властива тенденція збільшення виробітку на одного працюючого, зростання затрат на кооперовані поставки і підвищення ефективності виробничо-технічної бази. При цьому виявляється яскраво виражена тенденція зниження матеріальних затрат. Цього досягають, удосконалюючи технологічні процеси технічного обслуговування і ремонту та підвищуючи рівень механізації виробництва.

Аналіз виробничих процесів на автопідприємствах показав, що цей напрям розвитку пов'язаний із розширенням кооперування виробництва та його структурних підрозділів.

Четвертий напрям розвитку виробничо-технічної бази пов'язаний із зниженням матеріальних затрат та зміною обсягу трудомісткості технічного обслуговування і ремонту рухомого складу без збільшення основних фондів підприємства. Така ситуація добре узгоджується з висновком про те, що зміна обсягу виробництва є наслідком розглядуваного напряму розвитку та посилення спеціалізації. Скорочення матеріальних затрат у цей період сприяє збільшенню питомої ваги сучасного високопродуктивного технологічного устаткування.

Таким чином, характер зміни локальних показників свідчить про перебудову виробництва, яка супроводиться істотними структурними зрушеннями в технології, організації та економіці підприємства. Це в свою чергу свідчить про створення великих централізованих виробництв технічного обслуговування і ремонту автотранспортних засобів.

Техніко-економічний аналіз показників діяльності підприємств дає змогу виявити головні напрями розвитку виробничо-технічної бази. До напрямів, які визначають форми організації виробничої бази, належать: концентрація виробництва; спеціалізація його за видами технічного обслуговування і ремонту; кооперація виробничих підрозділів підприємств автомобільного транспорту; створення централізованої служби технічного обслуговування і ремонту рухомого складу.

До напрямів, які визначають форми ефективного оновлення виробничо-технічної бази, належать реконструкція і технічне переоснащення.

Розділ.1Форми розвитку виробничих систем.

Відповідно до діючої класифікації відтворення основних фондів ї напрямів капітальних вкладень розрізняють такі процеси: нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переоснащення.

Нове будівництво - це спорудження підприємств автомобільного транспорту (будівлі, споруди, технологічна оснастка, стоянки автомобілів, автозаправні станції, комунікації та ін.) на нових: майданчиках за затвердженим у визначеному порядку проектом до повного завершення будівництва і введення в дію на повну проектну потужність.

Розширення -- будівництво окремих цехів, приміщень виробничих підрозділів, комунікацій та інших об'єктів на території діючого підприємства або його філіалів.

Реконструкція -- оновлення і якісне вдосконалення діючих виробничих фондів за розробленим проектом з допомогою: ліквідації застарілих будівель; заміни морально застарілого і фізично спрацьованого устаткування, його модифікації; докорінної перебудови окремих зон або допоміжних дільниць виробничо-технічної бази з поліпшенням їхньої структури та ефективності використання; механізації та автоматизації процесів технічного обслуговування і ремонту автотранспортних засобів; впровадження прогресивної технології; перепланування і перебудови будівель і споруд у зв'язку з моральним спрацюванням їх або зміною функціональної схеми виробництва; обмеження викидів-у навколишнє середовище та їхнє знешкодження.

Технічне переоснащення -- це оновлення активної частини виробничих фондів за розробленим проектом на підставі:

впровадження нової техніки (технологічного устаткування, пристроїв, оснастки для технічного обслуговування і ремонту автомобілів) і технології; підвищення рівня механізації та автоматизації процесів технічного обслуговування і ремонту автотранспортних засобів; модернізації діючого устаткування; удосконалення форм організації виробництва і праці.

Нове будівництво передбачає єдність процесів створення активної і пасивної частин основних фондів підприємств автомобільного транспорту відповідно до проекту, в якому збалансовані обсяг робіт на технічному обслуговуванні та ремонті і технічний рівень виробничо-технічної бази.

Реконструкція грунтується на оновленні пасивної частини і підвищенні технічного рівня активної частини основних виробничих фондів. При реконструкції обсяг будівельно-монтажних робіт більший, ніж при технічному переоснащенні, оскільки поряд із демонтажем і монтажем технологічного устаткування розв'язують питання зміни об'ємно-планувальних вирішень виробничих приміщень.

Реконструкція і технічне переоснащення спрямовані на приріст виробничих потужностей, підвищення продуктивності праці ремонтних робітників, а також поліпшення інших техніко-економічних показників. Тому з поняттям «реконструкція» нерозривно пов'язане поняття «технічне переоснащення» діючих підприємств автомобільного транспорту.

У практиці розвитку діючих підприємств автомобільного транспорту технічне переоснащення як спосіб впровадження нової техніки, технології, прогресивних форм організації технічного обслуговування і ремонту автомобілів не набуло комплексного застосування з ряду причин.

По-перше, через обмеженість або відсутність принципово нової техніки для заміни на всіх технологічних процесах технічного обслуговування і ремонту автомобілів. На діючих підприємствах автомобільного транспорту здійснюється заміна фізично спрацьованого устаткування аналогічним новим і не по всіх технологічних процесах, а лише на окремих виробничих дільницях. Таке оновлення не вносить якісної зміни у виробничо-технічну базу та її технічний рівень і є екстенсивною формою розвитку.

По-друге, не розроблено організаційних заходів щодо створення умов технічного переоснащення на конкретному підприємстві. До таких заходів слід віднести передусім проект технічного переоснащення, в якому мають бути визначені мета і завдання переоснащення, технічний рівень виробництва, перелік технологічного устаткування для комплексного переоснащення, а також оцінка ефективності здійснюваних заходів.

По-третє, оновлення активної частини фондів поліпшує виробничі ї соціальні умови праці робітників, забезпечує раціональне розміщення нового устаткування в старих (діючих) виробничих приміщеннях. Отже, оновлення технологічного устаткування спричинює перебудову і перепланування будівель і споруд, тобто пасивних фондів.

Таким чином, реконструкція підприємств поєднується із технічним переоснащенням і охоплює (включає) його.

Реальна ситуація, що складається в розвитку виробничо-технічної бази, дає змогу вважати, що реконструкція є найбільш поширеною й узагальненою формою реалізації науково-технічного прогресу на автомобільному транспорті, вона охоплює процес розширення і технічного переоснащення діючих підприємств.

Орієнтація на реконструкцію діючих підприємств свідчить про те, що ця форма оновлення знаменує собою поворот у технічній політиці галузі. Реконструкція забезпечує перехід від індивідуального технічного обслуговування і ремонту в рамках замкнутого технологічного циклу окремого підприємства до розвитку спеціалізованого виробництва і кооперованих форм зв'язків між виробничими підрозділами та створення індустріальної технології технічного обслуговування і ремонту рухомого складу.

При технічному переоснащенні устаткування оновлюється за рахунок принципово нових зразків, які істотно підвищують продуктивність праці ремонтних робітників, знижують питомі поточні затрати на технічне обслуговування і ремонт автотранспортних засобів і поліпшують інші техніко-економічні показники роботи технічної служби підприємств автомобільного транспорту.

Головну роль у процесі оновлення виробничо-технічної бази авто--мобільного транспорту тривалий час відігравало нове будівництво.

Це пояснюється низкою причин: вирішальною роллю нового будівництва у збільшенні обсягу перевезень і створенні умов для полегшення працездатності автомобілів; можливістю залучення до транспортного процесу додаткових трудових, сировинних, енергетичних і матеріальних ресурсів; кращими умовами для розв'язання проблем, пов'язаних із охороною навколишнього середовища; введенням нових виробничих потужностей або створенням нових робочих місць.

Поряд із новим будівництвом неабияку роль у розвитку виробничих фондів відігравало розширення їх. Внаслідок цього вводились нові виробничі фонди, збільшувались загальна виробнича потужність і площі діючих цехів основного та допоміжного виробництв на території діючого підприємства або на додаткових площах. Процес розширення також пов'язаний із залученням додаткових ресурсів.

Тепер реконструкція і технічне переоснащення стають головною формою оновлення виробничо-технічної бази, важливою умовою інтенсифікації транспортного процесу. Пріоритет реконструкції і технічного переоснащення перед новим будівництвом і його розширенням полягає у можливості забезпечення потрібного співвідношення між зростанням продуктивності праці і затратами на неї.

1.1 Виробнича та операційна системи

Можна виділити два основних види діяльності: виробничу і комерційну.

До виробничої належить діяльність, в умовах якої визначальною функцією є функція виробництва товарів, тоді як інші функції відіграють вторинну роль і служать доповненням. Комерційна діяльність характеризується насамперед товарно-грошовими операціями. До числа особливих видів комерційної діяльності відноситься фінансова діяльність. Тут об'єктом купівлі-продажу є вельми специфічний товар - гроші, валюта, цінні папери, які не тільки опосередковує товарообмінні операції, а й служать основним об'єктом товарно-грошових відносин, перетворюючи їх у грошово-грошові або у валютно-грошові.

Будь-яка підприємницька організація в результаті своєї цілеспрямованої діяльності, так чи інакше пов'язана з виробництвом товарів або послуг. Однак у теорії менеджменту прийнято розрізняти поняття «виробництво» і «операції». Під виробництвом розуміється переробка будь-якого сировини в готові вироби, тобто випуск товарів. Поняття операції розглядають ширше, включаючи як виробництво товарів, так і надання послуг.

1.2 Виробнича та організаційна структура підприємства (організації)

Слід розрізняти виробничу та організаційну структуру підприємства, оскільки один і той же виробничий процес може мати різні способи управління.