Види банківських операцій з цінними паперами, інвестиційна діяльність банків (на прикладі ПАТ «АКТАБАНК»)

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет кораблебудування

імені адмірала Макарова

 

 

 

 

Кафедра економіки підприємства

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

На тему:           Види банківських операцій з цінними паперами,

інвестиційна  діяльність банків

(на прикладі ПАТ «АКТАБАНК»)

 

 

 

 

 

 

 

 

Викладач:

___________ Лактанов М.Ю.

(підпис)

 

Студент гр. 4417юз___________ Шльончик Ю.О.

                                                       (підпис)

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв -  2011р. 

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КОРАБЛЕБУДУВАННЯ

ІМЕНІ АДМ. МАКАРОВА

 

 

 

 

ЗАВДАННЯ

НА КУРСОВУ РОБОТУ

 

 

Студент		4417юз гр.
Тема
Вихідні данні
Перелік питань, що належать до розробки

 

 

 

 

Дата видачі завдання

«___»_________20__р.

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Ринок цінних паперів в системі ринкових відносин  банків 5

1.1. Загальна характеристика діяльності  банків на ринку цінних паперів 5

1.2. Інвестиційна політика  банків з цінними паперами 10

1.3. Заставні операції банків з цінними паперами 16

РОЗДІЛ 2. Організація діяльностІ ПАТ «АКТАБАНК» з цінними паперами 24

2.1. Операції банків по емісії власних цінних паперів 24

2.2. Оцінка інвестиційної якості портфелю цінних паперів  33

2.3. Формування резервів для покриття можливих збитків від операцій з цінними паперами 44

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БАНКІВСЬКИХ ІНВЕСТИЦІЙ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ 48

3.1. Поглиблення ролі банків в удосконаленні інвестиційної діяльності з цінними  паперами ......... 48

3.2. Концептуальні підходи до управління банківського інвестиційного портфеля  51

3.3. Шляхи зниження інвестиційних ризиків у банках України  58

ВИСНОВКИ 65

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 67

ДОДАТКИ 69

 

Вступ

 

Ринкова трансформація економіки  України немислима без докорінної перебудови діючих та створення нових структур, функціонування яких було принципово неможливе в умовах командно-адміністративної системи господарювання. До таких структур відноситься і банківська система. Банківська система має вирішувати не тільки свої «внутрішні» проблеми, але й сприяти реформуванню економіки в цілому. Це стосується і діяльності банків на ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Саме рух цінних паперів — показник економічної ситуації в країні. В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії розвитку, з кожним днем зростає ліквідність позабіржових фінансових посередників, торговців цінними паперами, інвестиційних фондів та компаній. Але зародження національного ринку цінних паперів відбувалось з активною участю саме  банків, бурхливий розквіт яких припав на 1990-1992 роки. Банки першими розпочали емісію власних акцій, а також роботу з державними цінними паперами колишнього СРСР і України. І досі банки залишаються найактивнішими учасниками ринку цінних паперів. Сьогодні Україна має унікальну можливість не повторювати еволюційний шлях спроб і помилок інших країн, а відначально, враховуючи свою специфіку створювати ринок цінних паперів за вищими світовими стандартами.

Метою даної роботи є розробка і  обґрунтування пропозицій, рекомендацій щодо вдосконалення організації діяльності банків, як суб’єктів ринку цінних паперів; сформулювати основні засади процесу формування національного ринку цінних паперів і місце банків в ньому.

Предметом дослідження є теоретичні і практичні питання організації  діяльності банків України на фондовому  ринку, виконання основних економічних  функцій і завдань.

Об’єктом дослідження є як банківська система України взагалі, банки так і конкретний банк — ПАТ «АКТАБАНК».

Теоретичною та методологічною основою  дослідження були використані Закони України, нормативні та інструктивні матеріали  НБУ та дані  
ПАТ «АКТАБАНК».

Дослідження проводились з використанням  методів структурного, факторного і порівняльного аналізу із застосуванням порівняння, групуванню інших основних засобів і прийомів економічного аналізу, а також графічного та інших методів наукового пізнання економічних явищ.

 

 

РОЗДІЛ 1

Ринок цінних паперів  в системі ринкових відносин банків

 

1.1. Загальна характеристика діяльності банків на ринку цінних паперів

 

Для розвитку економіки необхідна  постійна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Однак ринок фінансових ресурсів це скоріше загальна назва цілої системи ринків, що зосереджує попит і пропозицію на різні за своїм характером платіжні засоби. Ринок фінансових ресурсів об’єднує чотири головні складові: грошовий ринок, кредитний ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. В свою чергу кожна з цих складових синтезує в собі групу ринкових відносин, що взаємопов’язані в рамках загальної системи.

Ринок цінних паперів (РЦП) об’єднує частину кредитного ринку (зокрема ринок позичкових боргових інструментів, або ринок боргових зобов’язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їх похідних. До боргових інструментів належать, передусім, облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності всі види акцій, а до їх похідних – опціони, варанти, ф’ючерси та інші аналогічні цінні папери.

Банки — активні інституційні учасники ринку цінних паперів. Вони здійснюють операції з різними видами цінних паперів — пайовими, борговими, похідними (фінансовими інструментами) і в різних сегментах ринку — первинному і вторинному, біржовому і позабіржовому, ринку державних і корпоративних цінних паперів, внутрішньому, міжнародному і глобальному.

 

Діяльність банків на ринку цінних паперів багатогранна. Вони виступають у ролі емітентів, інвесторів, фінансових посередників та інфраструктурних учасників  ринку, займаються непрофесійною і  професійною діяльністю з цінними паперами.

Згідно з чинним законодавством банки в Україні можуть поєднувати банківські, інвестиційні та страхові операції.

Емісійна діяльність банків полягає  у випуску власних цінних паперів  з метою залучення коштів для  формування і поповнення статутного капіталу, а також з метою тимчасового залучення ресурсів для проведення окремих банківських операцій, фінансування певних програм чи напрямів діяльності. Випуск банком цінних паперів відбивається у пасивних операціях банків.

Інвестиційна діяльність банків передбачає вкладення коштів у цінні папери від свого імені і за свій рахунок. Метою інвестиційної діяльності є передусім отримання прибутку. Банки, як правило, — активні інвестори на ринку державних цінних паперів, що стосується ролі банків на ринку корпоративних цінних паперів, то є істотні розбіжності в законодавстві різних країн. Залежно від ролі банків на цьому ринку умовно можна виділити три моделі організації ринку цінних паперів: банківську, небанківську і змішану.

Участь банків в інвестиційному процесі має як позитивні, так і негативні моменти.

До позитивних можна віднести наступні:

1. Допуск банків на фондовий  ринок сприятиме конкуренції  між його учасниками, що означає  зменшення витрат емітентів та  інвесторів.

2. Вкладення банком коштів у цінні папери диверсифікує його активи, що підвищує стабільність банку, а отже, і надійність збереження коштів вкладників.

3. Взаємопроникнення банківського  та промислового капіталу покращує  потік інформації, посилює конкурентоздатність  банків та виробничого сектора. Володіючи акціями підприємства, банки отримують доступ до депозитів, а також мають вплив на підприємство у поверненості кредитів.

Проте є ряд негативних аспектів щодо участі банків в інвестиційному бізнесі:

1. Операції з цінними паперами  є більш ризиковим видом діяльності, ніж банківська справа.

2. Збитки банків від зміни  курсової вартості цінних паперів  або невдалого їх розміщення  при емісії цінних паперів  можуть зашкодити інтересам банків, дестабілізувати банківську систему.

3. Наявність системи страхування депозитів зменшує самосвідомість банкірів.

4. Поєднання банківського та  інвестиційного бізнесу здатне  спричинити конфлікт інтересів  між структурними підрозділами  банку.

5. Занадто близькі відносини  банку та підприємства внаслідок  володіння банком пакетом акцій можуть спричинити ситуацію, коли в разі погіршення фінансового становища підприємства банк буде продовжувати його кредитування, щоб запобігти збиткам від зниження курсової вартості акцій.

Професійна діяльність на ринку  цінних паперів – це підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів й організаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності. Професійну діяльність на ринку цінних паперів здійснюють юридичні і фізичні особи тільки на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством і нормативними документами Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

В Україні у  цивільному  обороті  можуть  бути  такі  групи цінних паперів:

1) пайові цінні  папери: акції, інвестиційні сертифікати, сертифікати  ФОН;

2) боргові   цінні  папери: облігації підприємств, державні облігації України, облігації місцевих позик, казначейські зобов'язання України, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі;

3) іпотечні  цінні  папери: іпотечні облігації, іпотечні сертифікати, заставні;

4) приватизаційні  цінні папери (цінні папери, які  посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні  папери (цінні папери, механізм випуску  та обігу яких пов'язаний з  правом на придбання чи продаж  протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі  цінні папери (цінні папери,  які  надають їхньому держателю право   розпоряджатися  майном,  вказаним  у  цих документах).

Торгівля цінними паперами –  це здійснення угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінними паперами проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність), або від свого імені і за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерські чи комерційні операції).

Іншим видом діяльності банку на ринку цінних паперів є депозитарна, тобто діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів та обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами. Вона може здійснюватися юридичними особами, що одержали в установленому порядку дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення депозитарної діяльності [1].

Обслуговування обігу державних  цінних паперів та депозитарна діяльність щодо державних цінних паперів здійснюється депозитарієм НБУ, який є складовою верхнього рівня Національної депозитарної системи України [1].

Депозитарій НБУ здійснює такі види депозитарної діяльності:

-· зберігання та обслуговування обігу державних цінних паперів та операцій емітента щодо випущених ним державних цінних паперів;

-· кліринг і розрахунки за  угодами щодо державних цінних  паперів.

Власник цінних паперів чи особа, яка  діє за його дорученням, що користуються послугами депозитарію зі зберігання цінних паперів та обліку прав власності на них, є його депонентами (клієнтами). Взаємовідносини між депозитарієм і депонентом регулюються договором, укладання якого не обумовлює перехід до депозитарію прав власності на цінні папери депонента.

Депозитарна діяльність поділяється  на такі види:

-· відповідальне зберігання  та облік прав власності на  цінні папери;

-· депозитарні операції з  цінними паперами, тобто комплекс  облікових дій, результатом яких  є зміна залишків на рахунку  депо (депозитарного обліку);

-· розрахунково-клірингові операції  по угодах з цінними паперами, які укладаються на фондових  біржах або в електронних торговельно-інформаційних  мережах.

Банки можуть здійснювати діяльність з управління цінними паперами, тобто таку, що ведеться від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягом терміну, визначеного стосовно управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб.

У процесі здійснення професійної  діяльності на ринку цінних дилерів банки можуть надавати послуги, які безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінники паперами на біржовому та позабіржовому ринках цінних паперів.

Ринок цінних паперів безумовно належить до особливих сфер соціально-економічного життя країни. Тут переплітаються інтереси банків, акціонерних товариств, товаровиробників, посередницьких контор, власників вільних грошових коштів, акцій і приватизаційних сертифікатів. Їхні інтереси або збігаються, або вступають у суперечність.

У цьому складному процесі значну роль має відігравати держава, бо саме вона повинна розробити і  встановити такий механізм взаємодії  учасників ринку цінних паперів, який дав би змогу максимально активізувати економічне життя суспільства з позитивними його результатами.

1.2. Інвестиційна політика банків з цінними паперами

 

Інвестиції – це витрати на виробництво  та нагромадження запасів виробництва, або ж сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво та інші галузі народного господарства.

Згідно з законодавством інвестиції поділяються на:

1. Капітальні (придбання будівель, споруд, інших об’єктів нерухомості, інших основних фондів та нематеріальних активів).

2. Фінансові (придбання корпоративних  прав, цінних паперів, деривативів  та інших фінансових інструментів). У свою чергу, фінансові інвестиції  розрізняються як:

-· прямі інвестиції – передбачає  внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;

-· портфельні інвестиції –  придбання цінних паперів та  інших фінансових активів за  кошти на біржовому ринку;

3. Інвестиції під реінвестиції – здійснення капітальних чи фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.

Цілі інвестиційної діяльності банку полягають у додержанні безпеки банківських коштів, забезпеченні їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Участь банків в інвестиційному процесі може здійснюватися за двома напрямами:

-· за допомогою механізмів  фондового ринку;

-· за допомогою механізмів  середнього та довгострокового  кредитування.

Банки повинні в своїй інвестиційній діяльності мати тісний контакт з підприємствами. У випадку створення нового підприємства заснування його можливе за допомогою банківського капіталу як в рамках фінансово-промислових груп, так і поза ними.

 

Банк може брати участь у санації підприємства: він дає кошти підприємству, натомість одержує його цінні папери. Також можлива і передача державної частки капіталів підприємства в довірче управління банку, замість чого банк зобов’язується інвестувати певну суму коштів у це підприємство.

Розмаїття інвестиційних операцій банків на ринку цінних паперів визначається як різними цілями, так і неоднаковими стратегіями, які використовує банк-інвестор і які передбачаються його інвестиційною політикою. Проте незалежно від виду операцій процес інвестування в цінні папери складається з кількох етапів (напрямків):

- визначення цілей, горизонту  і форми інвестицій;

- інвестиційний аналіз;

- формування й управління портфелем  цінних паперів;

- оцінка ефективності інвестиційної  діяльності;

   Банки інвестують кошти  у цінні папери, маючи при цьому  різні цілі:

- розширення дохідної бази за  рахунок зростання вартості цінних  паперів, одержання прибутку у  формі процентів, дивідендів, дисконту, курсової різниці від перепродажу  цінних паперів;

- підтримання ліквідності банку  шляхом створення вторинних резервів  у формі високоліквідних цінних паперів (інструментів грошового ринку), які у разі необхідності легко можна реалізувати або використати як заставу при позичанні коштів;

- забезпечення диверсифікації  банківських операцій з метою  мінімізації банківських ризиків і стабілізації доходів;

- формування контрольного пакету  цінних паперів і участь в  управлінні діяльністю об’єкта  інвестування;

- розширення клієнтської бази, забезпечення присутності банку  на найдинамічніших ринках.

 

Процес формулювання інвестиційних  цілей передбачає деяку попередню роботу. Так, банк повинен оцінити вільні ресурси, які є в його розпорядженні і які він може використати для інвестування в цінні папери, йому необхідно зібрати достатню інформацію про доступні інвестиційні (фінансові) інструменти, оцінити економічну кон’юнктуру і прогнози на майбутнє. На цьому ж етапі банк визначає свій інвестиційний горизонт, тобто проміжок часу, в межах якого він має здатність розробити більш-менш чітку і розумну стратегію, а також оцінити її результати у подальшому. Величина часового горизонту визначається як цілями інвестора, так і його здатністю прогнозувати ціни і дохідність фінансових інструментів. Інвестиційний горизонт може бути невеликим, якщо інвестор орієнтований на одержання короткострокового прибутку, і довгостроковим — у стратегічного інвестора.

Цілі інвестиційної діяльності визначають форму інвестицій у цінні  папери. Інвестиції можуть бути стратегічними  і портфельними. Стратегічні інвестиції — це вкладання коштів у цінні  папери конкретних емітентів. Мета стратегічних інвестицій — це формування контрольного пакету цінних паперів компанії (фірми) й управління її діяльністю. Портфельні інвестиції — це вкладання коштів у цінні папери різних видів, що належать різним емітентам, але управляються як єдине ціле. Мета портфельних інвестицій — це приріст капіталу на основі зростання курсової вартості портфеля й одержання прибутку від створення цінними паперами стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризиків.

Формування цілей, визначення горизонту і форм інвестицій — це перший етап інвестування. Наступний етап — це інвестиційний аналіз. Найпоширенішими вважаються два напрями аналізу — фундаментальний і технічний.

У другій половині ХХ ст. виникає новий  підхід до інвестиційного аналізу. На перше місце виходить завдання оцінити дохідність і ризик інвестиційного інструменту, а не просто передбачити ціну. В основі сучасного аналізу використання ймовірнісно-статистичних методів.

Наступний етап інвестиційного процесу  — це формування банком портфеля цінних паперів з урахуванням результатів проведеного аналізу й управління цим портфелем. Банки, як уже відзначалося, вкладають кошти у фінансові інструменти, що мають різні характеристики з точки зору ліквідності, дохідності, схильності до ризику.

З метою аналізу інвестиційної  якості фінансових інструментів прийнято умовно поділяти їх на дві групи. Перша  — це інструменти грошового ринку  зі строком обігу до одного року, які  характеризуються, як правило, низьким рівнем ризику, поміркованою дохідністю і високою ліквідністю (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, комерційні папери). Друга група — інструменти ринку капіталів, строк обігу яких перевищує рік і яким притаманна вища дохідність і відповідно вищий рівень ризику (корпоративні цінні папери, довгострокові державні облігації). За останні роки спектр інвестиційних можливостей банків розширився, з’явилися нові фінансові інструменти — ф’ючерсні контракти, опціони по цінних паперах, по фондових індексах тощо.

Структура портфеля цінних паперів залежить від цілей інвестиційної діяльності банку і від обраної банком інвестиційної стратегії — пасивної чи активної. Головне завдання банку-інвестора — це сформувати ефективний портфель, тобто портфель, який забезпечує найвищий рівень очікуваного доходу за даного рівня ризику або найменший ризик за даного рівня доходу.

Пасивна (консервативна, очікувальна) стратегія формування і управління портфелем полягає у диверсифікації інвестицій по різних сегментах ринку  й у різні цінні папери. Вона базується на прагненні до гарантованого досягнення заданих параметрів доходу (на рівні середньоринкового) і ризику.

Активна стратегія формування й  управління портфелем цінних паперів  базується на прогнозуванні майбутніх  процентних ставок і цінової динаміки. Використання цієї стратегії при портфельних інвестиціях у боргові зобов’язання передбачає вибір зобов’язань з максимальним значенням показників дохідності, а при портфельних інвестиціях у акції — вибір акцій недооцінених ринком на даний момент.

Характерною рисою активної стратегії є постійний перегляд інвестиційних рішень з урахуванням ринкових тенденцій і на цій основі реструктуризація (поновлення) портфеля цінних паперів.

Останній етап інвестиційного процесу  — це оцінка ефективності інвестиційної діяльності банку і, зокрема, ефективності управління портфелем цінних паперів. Під оцінкою ефективності мається на увазі, по-перше, періодичний контроль за тим, наскільки реальні результати інвестиційної діяльності відповідають цілям політики, сформованої банком і, отже, наскільки ефективною виявилася стратегія банку з формування й управління портфелем. По-друге, ефективність, безумовно, оцінюється дохідністю вкладень, яка досягнута банком за відповідний проміжок часу, порівняно з показниками інших інвесторів або ринку взагалі.

До середини 1998 р., тобто до кризи  на фінансовому ринку, українські банки  здійснювали активну інвестиційну діяльність на ринку державних цінних паперів, і передусім на ринку  облігацій внутрішньої державної  позики, які характеризувалися високим рівнем дохідності, ліквідності і користувалися довірою суб’єктів ринку, враховуючи своєчасні розрахунки уряду з власниками облігацій. Діяльність банків на ринку корпоративних цінних паперів стримується несталістю курсів цього виду паперів, недостатньою ліквідністю як цінних паперів, так і банків, обмеженістю власного капіталу банків.

Згідно з нормативними документами  Національного банку України  цінні папери, в які банки вкладають  кошти, класифікуються за різними критеріями. З урахуванням цих критеріїв здійснюється облік вкладень у цінні папери на балансі банків. Залежно від мети придбання, характеристики цінного паперу і строків зберігання в портфелі банку цінні папери підрозділяють на чотири види:

- портфель цінних паперів на  продаж — враховуються цінні папери, які обертаються на ринку та придбані на короткий строк з наміром подальшого їх продажу до часу погашення;

 

- портфель цінних паперів  на інвестиції — враховуються  цінні папери, які придбані на  строк до дати погашення або  з метою інвестування на строк більше одного року (належність цінних паперів до портфеля на продаж обмежена календарним роком, після чого їх автоматично переводять у портфель на інвестиції);

- портфель пайової участі (вкладень  в асоційовані компанії);

- портфель вкладень у дочірні компанії.

Вкладення банків у цінні папери як боргові, так і пайові підрозділяють  також залежно від того, хто  їх емітував в обіг.

Вкладення в боргові цінні папери підрозділяють на п’ять видів:

- боргові цінні папери центральних  органів державного управління;

- боргові цінні папери місцевих  органів державного управління;

- боргові цінні папери, випущені  банками;

- боргові цінні папери, випущені  фінансовими (небанківськими) установами;

- боргові цінні папери, випущені  не фінансовими підприємствами.

Окремо виділяють в балансі банків вкладення в боргові цінні папери, які входять до переліку цінних паперів, що приймаються Національним банком до рефінансування.

Вкладення в акції та інші цінні  папери з нефіксованим прибутком  підрозділяють на чотири види:

- акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, які випущені банками;

- акції та інші цінні папери  з нефіксованим прибутком, які  випущені фінансовими (небанківськими) установами;

- інші акції та цінні папери  з нефіксованим прибутком;

- власні акції банку, викуплені в акціонерів.

 Банки можуть здійснювати  операції з цінними паперами  за рахунок власних та залучених  коштів, як на первинному ринку,  так і на вторинному, на біржовому  і позабіржовому. 

1.3. Заставні операції банків з цінними паперами

 

Банки можуть використовувати цінні папери, що перебувають у їхній власності, як предмет застави, тобто як предмет забезпечення своїх зобов’язань за угодами при одержанні кредиту (рефінансування) від Центрального банку або на міжбанківському ринку. У світовій банківській практиці застава цінних паперів є однією з найпоширеніших форм забезпечення повернення кредиту, що пояснюється наявністю розвинутого фондового ринку й особливими властивостями цінних паперів як предмета застави, наприклад здатністю до тривалого зберігання, мінімальними витратами на зберігання.

Застава цінних паперів оформляється договором  про заставу або заставним  зобов’язанням. Власник цінних паперів (у даному випадку банк-позичальник) у відносинах застави є  заставодавцем. Передача цінних паперів заставодержателю (банку-кредитору) не означає, що йому переходить право власності. При виконанні своїх зобов’язань перед заставодержателем право власності на цінні папери залишається за заставодавцем. Згідно з законодавством заставодержатель (кредитор) має право в разі невиконання заставодавцем (позичальником) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення претензій із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.