Використання рельєфу та печер АРК в туристичній діяльності

     ВСТУП 

     Нині  туризм посідає значне місце в  житті світового суспільства. Перші  подорожі та мандрівки, спровоковані утилітарними господарськими, адміністративними, суспільними  потребами, одвічним тяжінням людини до нових знань і вражень, з плином часу самі перетворились на одну з найважливіших людських потреб, а в середині минулого століття викликали до життя цілу галузь економічної діяльності. Сучасний туризм – це потужна індустрія, яка має свої закони розвитку. Туризм давно став явищем, яке увійшло до життя багатьох мільйонів людей, поступово зайнявши перше місце серед провідних галузей світової економіки.

     Актуальність роботи полягає в дослідженні організації туризму в Україні, а саме в АРК, в дослідженні рельєфу та печер, їхнього використання в туристичній індустрії та пошуку нових перспектив, що сприятимуть підйому якості надання послуг туристичної бази національного туризму.

     АРК – півострів з розвиненою туристичною  інфраструктурою, що включає в себе велику кількість готелів з якісним обслуговуванням, густу мережу доріг тощо. Багато туристів обирають Крим для тривалого відпочинку: сюди приїздять у справах, у відрядження, не кажучи вже про довготривалий відпочинок на узбережжі моря.

     Крім  багатих природних ресурсів на території  Криму знаходяться міста, які мають унікальну історію та безліч культурних пам'яток.

     Зважаючи  на те, що Автономна Республіка Крим вважається класичним регіоном туризму, автор вважає, що дослідження туристичних ресурсів та рельєфу в регіоні необхідне для подальшого розвитку туризму в Україні. Тому автор вибрала тему курсової роботи: "Використання рельєфу та печер АРК в туристичній діяльності".

     Основною  метою курсової роботи є всебічне дослідження природно-рекреаційних ресурсів АРК, а конкретніше рельєфу. 

     Завдання  роботи:

• дослідити сутність поняття «туризм» та «природні ресурси»;
• дослідити законодавчу базу функціонування туризму;
• охарактеризувати фізико-географічне положення та природно-кліматичні особливості Криму;
• дослідити рельєф АРК;
• проаналізувати використання та зробити висновки.

     Предметом дослідження курсової роботи є вивчення природно-рекреаційних ресурсів Криму, сучасного стану туристичної галузі регіону.

     Географічні рамки курсової роботи охоплюють територію регіону АРК.

     Хронологічні  рамки роботи охоплюють період від палеоліту до сьогодення.

   Під час написання курсової роботи були використання наступні джерела: підручники, джерела інтернет, путівники, але, в основному, автор працювала з інтернет-джерелами, оскільки в підручниках лише загальний опис регіону, тому автор використовувала інтернет-джерела для кращого та глибшого аналізу регіону. Всього використано близько 35 джерел.

   Курсова робота складається з вступу, трьох  основних розділів, висновку та списку використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Теоретичні  аспекти дослідження  природних туристичних ресурсів 

1. Сутність поняття «туризм»

     Складний  і різноманітний характер туризму  як соціального явища обумовлює  той інтерес, що він викликає серед  представників багатьох наук – природничих, суспільних, технічних. Туризм є об’єктом дослідження географії та економіки, медицини, психології та соціології, права та політології, інженерно-технічних наук й архітектури, історії та культурології. Але жодна наука не в змозі вичерпно відповісти на всі питання, пов’язані з розвитком туризму.

       Сучасний туризм являє собою широку суспільноекономічну систему з багатьма елементами, що знаходяться у динамічній взаємодії між собою та з іншими системами. Тому комплексне вивчення туризму нині є завданням інтердисциплінарним, що в майбутньому може виділитися в окрему наукову галузь.

      З точки зору різних наук і практичної оцінки туризму в різних галузях  суспільного життя йому даються  й різні визначення.

     Дуже  часто туризм розглядається як різновид рекреації, активний відпочинок, "...під  час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровчими, пізнавальними, спортивними та культурно-розважальними цілями" [3]. Організація Об’єднаних Націй теж визначає туризм як "активний відпочинок, що впливає на зміцнення здоров’я, фізичний розвиток людини, пов’язаний з її пересуванням за межами постійного місця проживання" [2].

      У більшості визначень знаходить  місце також і соціокультурна функція туризму. "Туризм – це система та форма використання вільного часу за допомогою сфери послуг у  подорожах, що поєднує відпочинок зі зміцненням здоров'я людини, підвищенням її загальної культури й освіти і справляє на неї виховний вплив", "... ефективний засіб пізнання, підвищення ... культурного рівня трудящих" [4].

      Ряд учених розглядає туризм передусім  як форму міграції населення. "Під  туризмом прийнято розуміти одну з форм міграції населення, що характеризується тимчасовим його переміщенням з одного району країни до іншого, або з однієї країни до іншої ... ". Учені-правознавці додають сюди також правовий аспект, визначаючи туризм, зокрема міжнародний, як "систему подорожей, що здійснюється на підставі міжнародних угод з урахуванням діючих міжнародних звичаїв" [2].

      Учені-економісти розглядають туризм як галузь економіки  нематеріальної сфери, як "суспільно-організовану економічну діяльність, спрямовану на виробництво товарів і послуг для задоволення потреб людей, що знаходяться за межами постійного місця проживання"(Герасименко). До таких визначень належать і ті, що характеризують туризм як "вид споживання" (А. Піатьє, Швейцарія), вид "зовнішньої торгівлі" (Я. Гезгала, Польща), "експорт інформації та вражень" (Касаткін В. Ф., Росія). Найбільш загальним у ряді економічних характеристик туризму є визначення російського вченого В. І. Азара, який визначає туризм як "велику економічну систему з різноманітними зв'язками між окремими елементами в рамках як народного господарства окремої країни, так і зв'язками національної економіки зі світовим господарством у цілому" [1].

      У Тлумачному словнику туристичних термінів, виданому АТ "ЦРТЕ-Інтур" та Російським міжнародним інститутом туризму в 1994 р. (автори І. В. Зорін, В. О. Квартальнов) подаються сім визначень туризму, в тому числі: особлива форма переміщення людей, вид мандрівки; перебування за межами постійного місця проживання; форма розумового та фізичного виховання; популярна форма організації відпочинку; галузь господарства; сегмент ринку [3].

      Найбільш  універсальне, уніфіковане визначення туризму використовується у його статистиці. Згідно цього визначення, туризм є загальним поняттям для  всіх форм тимчасового виїзду людей з місця постійного проживання з оздоровчою метою і (або) з метою задоволення пізнавальних інтересів у вільний час або з професійно-діловою метою без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.

      Це  визначення, прийняте Всесвітньою туристичною організацією, використовується в усіх країнах-членах ВТО, у тому числі й в Україні. У Законі України "Про внесення змін до Закону України   "Про туризм" (далі – Закон України "Про туризм") читаємо: "Туризм – тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування".

      Отже, слово «туризм» не має одного визначення, оскільки містить в собі багато елементів, що знаходяться у динамічній взаємодії між собою та з іншими системами. 

2. Сутність  поняття «природні туристичні ресурси»

     Під природними ресурсами розуміють  природні тіла, явища і процеси, які  людина використовує в своїй діяльності.

     Природні  ресурси дуже різноманітні, як і можливості їх застосування в господарстві і побуті, вони є складовою частиною матеріально-технічної бази суспільного виробництва.

     Співвідношення  між природними ресурсами і природними умовами може бути представлено за аналогією до співвідношення між  засобами праці і матеріальними умовами трудового процесу. Природні ресурси не можуть існувати і використовуватись поза природними умовами, які є їх природно-історичною базою. Причому для виникнення і розвитку ресурсів необхідні певні природні умови. Природні ресурси мають соціальну значущість і корисність і є складною сукупністю матеріальних елементів і процесів, що постійно розвиваються в часі та в просторі як точка дотику людського суспільства і природи, сфера прикладення розуму і сил [12].

     Оскільки  звичайно під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища та процеси, що експлуатуються для задоволення потреб окремих людей і суспільства загалом, їх можна віднести до категорії речей. Однак таке розуміння поняття в сучасних умовах є надто вузьким. Адже з розширенням потреб суспільства все частіше в ролі природних ресурсів виступають не лише природні об'єкти, які є джерелами сировини і палива, а й властивості природи, які не мають речового змісту. Наприклад, цінним ресурсом стають чиста вода і повітря; набувають статусу ресурсу естетичні властивості ландшафту [14].

     До  основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне  положення, кліматичні умови, особливості  рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу. Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

       Важливе значення для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму мають туристичні ресурси, які є основною метою подорожей. Внаслідок цих обставин вони зумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, ціна на послуги, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та ін. Тому комерційна робота в галузі туризму повинна будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як в цілому по країні, так і по окремих регіонах.

     Туристичні  ресурси можна розподілити на три групи:

• рекреаційні (природні) ресурси - унікальні явища природи, печери, водоспади, скелі, заповідники, гори, ріки, моря, лікувальні води, кліматичні та бальнеологічні можливості;
• об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни, - музеї, пам'ятники і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти;
• об'єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та спорті.

     Рекреаційні (природні) ресурси — природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час та за допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей. Рекреація - розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних та емоційних) або діяльність, спрямована на відновлення продуктивних сил людини [47].

     Під природними туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні. Зокрема, варто звернути увагу на значимість рельєфу як природного туристичного ресурсу, що має велике значення у розвитку туризму по всій країні.

     Різноманітність утворень рельєфу дає різні можливості його використання. У туристичній сфері це відіграє велику роль, тому що чим сильніше різниться за своєю формою рельєф, тим більша можливість заохочення туристів у регіон. Взагалі рельєф України дозволяє розширювати туристичну діяльність, оскільки на території країни завдяки рельєфу можна розвивати туризм. Це і відвідування печер, і  водоспадів, скелелазіння, пішохідні походи і т.д.

     Отже, природні туристичні ресурси – сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. 

3. Законодавча база функціонування туризму

     Закон України «Про туризм»   визначає   загальні   правові,  організаційні  та соціально-економічні засади реалізації державної політики  України в  галузі  туризму  та  спрямований  на  забезпечення  закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) прав громадян  на  відпочинок, свободу  пересування,  охорону  здоров'я,  на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав  при здійсненні    туристичних подорожей.   Він   встановлює   засади раціонального  використання  туристичних   ресурсів   та   регулює відносини,  пов'язані  з  організацією  і здійсненням  туризму на території України [15].

      У цьому  Законі  наведені  нижче  терміни вживаються в такому

значенні:

     Туризм   -  тимчасовий  виїзд особи з місця проживання  в оздоровчих,  пізнавальних,  професійно-ділових чи інших цілях без здійснення  оплачуваної діяльності в місці, куди особа від'їжджає; {  Абзац  другий  статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1276-VI ( 1276-17 ) від 16.04.2009 }

     Турист - особа,  яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення  будь-якої  оплачуваної діяльності   та   із   зобов'язанням  залишити  країну  або  місце перебування в зазначений термін;

     Туристичний продукт   -   попередньо   розроблений   комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною  ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги  з організації відвідувань об'єктів культури,  відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо);

     Законодавство України  про  туризм  складається  з Конституції України ( 254к/96-ВР ),  цього Закону,  інших  нормативно-правових актів, виданих відповідно до них [13].

     Майнові відносини  в  галузі туризму,  засновані на рівності, автономії  волі і майновій самостійності їх учасників,  регулюються Цивільним ( 435-15) та Господарським кодексами  України ( 436-15 ) з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

     Якщо  міжнародним договором України,  згода на  обов'язковість якого  надана  Верховною Радою України,  передбачені інші правила, ніж  ті,  що  встановлені  цим  Законом,  застосовуються   правила міжнародного договору.

     Згідно  із законом туристичними ресурсами  України  є  пропоновані або  такі,  що можуть  пропонуватися,  туристичні  пропозиції  на  основі  та  з використанням   об'єктів   державної,   комунальної  чи  приватної власності [15].

     Напрями освоєння  і  розвитку  туристичних  ресурсів  України визначаються   органами   державної   влади,   органами  місцевого самоврядування відповідно до програм розвитку туризму.

     Класифікація  та оцінка туристичних ресурсів України, режим їх охорони,  порядок  використання  з  обліком гранично  припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини  та  довкілля,  порядок збереження цілісності туристичних ресурсів України,  заходи для їх відновлення визначаються відповідно до закону [16].

     Унікальні туристичні ресурси  можуть знаходитися на особливому режимі охорони,  що  обмежує доступ до них.  Обмеження доступу до туристичних ресурсів   визначається   їх   реальною   пропускною спроможністю,  рівнем припустимого  антропогенного  навантаження, сезонними та іншими умовами.

     Під час містобудівного планування,  проектування, розміщення, будівництва   і реконструкції об'єктів містобудування  на територіях рекреаційних зон   відповідні  органи  виконавчої  влади,  власники об'єктів містобудування  повинні передбачати максимальну інтеграцію споруджуваних  об'єктів   до   місцевого   соціально-економічного, природного та історико-культурного середовища. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 Аналіз використання рельєфу АР Крим в туристичній діяльності 

2.1. Загальна характеристика АР Крим 

      Автономна Республіка Крим — адміністративна одиниця на півдні України, розташована на Кримському півострові між 44°23’ і 46°15’ північної широти та між 32°29’ і 36°39’ східної довготи. На заході і півдні омивається водами Чорного, на сході — Азовського морів, що належать до басейну Атлантичного океану. Півострів приблизно однаково віддалений від екватора і Північного полюсу. Його західний берег утворений Тарханкутським півостровом, східний — Керченським. На півночі Крим з'єднаний семикілометровим Перекопським перешийком із сусідньою Херсонською областю, по морю межує з Запорізькою областю України та Краснодарським краєм Російської Федерації. З півночі на південь півострів розтягнувся на 200 км, а із заходу на схід — на 325 км. На території півострова знаходиться місто з особливим статусом Севастополь. По території республіки проходить державний кордон України довжиною 821 км. Територія — 26 081 км². Протяжність: із заходу на схід — 360 км, з півночі на південь − 180 км [16].

      Рельєф. Кримський півострів відрізняється різноманітністю природних ландшафтів. Північну його частину займає степ, південні райони — покриті лісами Кримські гори. Гірська система протягнулася трьома пасмами від Севастополя до Феодосії. Найбільші висоти — у межах Головного, або Південного, пасма. Тут знаходиться найвища гірська вершина Кримського півострова — гора Роман-Кош (1545 м) [18].

      Водоймища.  Річки Криму маловодні. Найважливіші — Чорна, Бельбек, Кача, Альма, Салгир. На річці Салгир розташоване Сімферопольське водосховище. У північній частині півострова — Північно-Кримський канал, вода в який надходить із Дніпра. Є кілька великих солоних озер — Сакське, Акташське, Тобечицьке, Чокрацьке, Красне, Айгульське та інші.

      Клімат. У північній частині Криму клімат помірно теплий. Зима м'яка, літо спекотне. Середня температура липня +24 °C, січня +1,5 °C. На південному березі Криму клімат середземноморський: дуже тепле літо і м'яка зима. Середня температура липня +25 °C, січня +4 °C. Клімат Криму займає прикордонне положення між помірним і субтропічним географічними поясами, що сприяє м`якому клімату півострова та великій кількості годин сонячного світла (2180—2470 годин на рік) [21].

      Природні  ресурси. Природні ресурси Криму надзвичайно багаті. Вони складаються з курортно-рекреаційних ресурсів, ландшафтних ресурсів, лікувально-мінеральних ресурсів, корисних копалин та тваринного і рослинного світу.

      Автор хотів би зауважити, що курортно-рекреаційний потенціал Криму обумовлюється  різноманітністю природних ландшафтів — від степових на півночі до покритих лісами Кримських гір у південній частині. Багатство Криму — це його клімат, для якого характерно достаток сонця, тепла та світла. Різноманітність мікрокліматичних умов, достаток вічнозеленої рослинності гір та височин, родовища лікувальної грязі і джерел мінеральних вод сформували декілька типів курортів: кліматичні (Старий Крим), кліматобальнеогрязьові (Євпаторія, Феодосія, Саки). На території Криму понад 11,5 тис. пам'ятників історії, культури та архітектури, що відносяться до різних історичних епох, цивілізацій, етносів і релігій. Найбільш унікальні з них, наприклад, комплекс печерних міст та монастирів, генуезька фортеця, святі місця різних конфесій і інші, використовуються як туристичні об'єкти [22].

      Ландшафтні ресурси. Шість природних заповідників, 33 заказника, з них 16 загальнодержавного призначення, 87 пам'ятників природи, 13 з них загальнодержавного призначення, 10 заповідних урочищ і ін.

      Лікувально-мінеральні ресурси. Дуже високо оцінюється за світовими  стандартами ринкова вартість мінерально-сировинних (бальнеогрязьових) ресурсів Криму, його пляжів і прибережних земельних ділянок. В даний час у Криму відомо 26 родовищ лікувальних грязей та ропи, а також більш 100 джерел мінеральних вод різного хімічного складу. 15 грязьових родовищ та 13 великих родовищ мінеральних вод віднесені до категорії лікувальних [19].

      Тваринний та рослинний світ. Фауна Криму включає представників середземноморського походження (переважно в гірській частині) і «прибульців» з материкової України (рівнинна частина). Багато ендеміків. Проте в цілому видовий склад бідніше, ніж на суміжних територіях, що пояснюється ізольованим місцезнаходженням Криму. Разом нараховується близько 10 000 видів безхребетних і приблизно 400 видів хребетних тварин. Флора Кримського півострова надзвичайно багата і нараховує більш 2700 видів вищих судинних рослин. Це приблизно 60 % усієї флори України, тому не дивно, що в Криму багато рідкісних рослин, які потребують охорони. Кількість таких рослин наближається до 600. У Червону книгу України (1996) внесено 203 види рослин і 10 видів грибів, що поширені у Криму.

      Історія. Людина з'явилася в Криму вже в середню епоху древньокам’янного століття - палеоліту (близько 100 тис. років назад). У печерах гірського Криму відкриті численні стоянки первісної людини, деякі з них (Киік-коба і ін.) належать до прадавніх на території СРСР. У степовому Криму жили кіммерійці, а пізніше скіфи [29].

      У III столітті до н.е. до Криму з Придніпров'я  перемістився центр держави скіфів. Столиця скіфської держави близько  шести століть знаходилася в Неаполі скіфському (на південно-східній околиці нинішнього Сімферополя).  З перших століть і. е. Крим піддавався навалам кочових племен, що хлинули до Європи з глибин Азії, пізніше - хазар, печенігів, половців і ін.

      Татарська навала в XIII ст. перервала тісні і плідні зв'язки Криму з Руссю. Султанська Туреччина, що підпорядкувала собі Крим в XV ст., зробила його плацдармом для своєї агресії проти Росії і України.

      У 1783 р. Крим був приєднаний до Росії, що мало для нього велике прогресивне значення.

       У роки передвоєнних п'ятирічок  економіка і культура Криму  корінним чином змінилися. В  результаті соціалістичної індустріалізації  Радянського Союзу Кримська область  перетворилася з аграрної в  індустріально-аграрну. Керченське  залізорудне родовище, покинуте в царській Росії, стало сировинною базою металургійного гіганта "Азовсталь" [22].

      1941 р. до Криму прорвалися гітлерівські  загарбники.

      У лютому 1945 р. в Ялті відбулася Кримська (Ялтинська) конференція керівників трьох союзних держав - Радянського Союзу, США і Великобританії, на якій були прийняті вирішення по завершенню війни з Німеччиною і Японією [24].

      20 січня 1991 року в Кримської області  відбувся референдум з питання  відтворення Кримської Автономної  Радянської Соціалістичної Республіки як суб'єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору.  На підставі результатів референдуму Верховна Рада України ухвалила 12 лютого 1991 р. закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки». 1 грудня 1991 на референдумі 54 % жителів Криму підтримали незалежність України. 21 жовтня 1998 року на другій сесії Верховної Ради Республіки Крим була прийнята нова Конституція[26].

      23 грудня 1998 року Президент України  Л. Кучма підписав закон, в  першому пункті якого Верховна  Рада України постановляє: Затвердити Конституцію Автономної Республіки Крим, прийняту на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 року.  \ Економіка. Основні галузі — промисловість (більше 530 крупних і середніх підприємств), туризм (Західний Крим, Південний берег Криму, Східний Крим), будівництво, охорона здоров'я, сільське господарство, торгівля [25].

      Найстарішою аграрною галуззю в Криму є виноградарство. Крим славний саме технічними сортами винограду, які використовуються для виробництва високоякісних вин, коньяків і соків. Республіка є головним регіоном України по виробництву винограду. Вміст цукру в ягодах вагається від 15 до 25%. У окремих господарствах врожайність винограду досягає 80 ц/га (при середній — 50 ц/га). У рік республіка дає близько 300 тис. тонн винограду.

      Адміністративно-територіальний устрій. Республіка включає 14 адміністративних районів, 11 міст республіканського підпорядкування, 56 селищ міського типу, 957 сільських населених пунктів. Адміністративний центр - місто Сімферополь.

     Найбільші міста: Алушта, Бахчисарай, Джанкой, Євпаторія, Керч, Сімферополь, Судак, Феодосія, Ялта ( місто Севастополь має окремий статус у складі України) [14].

     Населення. Корінним автохтонним населенням Кримського півострову є кримські татари, караїми, кримчаки та уруми. Всі ці народи визнають за рідну мову кримськотатарську. Автохтонне населення Криму складає 13% від загального населення. Корінними себе в Криму вважають також німці, вірмени, болгари та інші. Інше населення Криму - то емігранти в другому та третьому поколіннях та переселенці з інших країн колишнього СРСР. Загальна чисельність наявного населення Автономної Республіки Крим, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., складала 2033,7 тисяч чоловік. Чисельність міського населення 1274,3 тисяч чоловік, або 62,7 %, сільського 759,4 тисяч осіб, або 37,3 %. Кількість чоловіків в автономії склала 937,6 тисяч, або 46,1 %, жінок 1096,1 тисяч, або 53,9 %. Загальна чисельність постійного населення Автономної Республіки Крим складала 2024,0 тисяч чоловік, зокрема чоловіків 931,4 тисяч, або 46,0 %, жінок 1092,6 тисяч, або 54,0 %. Міське населення складає 1258,7 тис. чол., або 62,2 %; сільське 765,3 тис. чол., або 37,8 % [18].