Використання віршів та пісень на уроках іноземної мови

Зміст

Тема«Використання віршів та пісень на уроках іноземної мови»

Вступ

В умовах гуманізації  освіти, коли особистість людини знаходиться  в центрі всієї освітньої і  виховної діяльності, пошук ефективних способів і прийомів навчання, у тому числі й навчання іноземної мови, привертає прискіпливу увагу багатьох вчених, методистів і вчителів. Один із таких ефективних прийомів навчання - використання віршів та пісень на уроках іноземної мови.

Практично всі педагоги й методисти, що працюють із дітьми на різних етапах навчання, відводять велике місце віршам і пісням, навчаючи іноземної мови. Деякі підручники цілком базуються на використанні поетичних текстів: аутентичних чи спеціально створених. Важливість цієї роботи важко переоцінити.

Відомий педагог  Ян Амос Коменский вважав, що той, хто  не знає музики уподібнюється тому, хто не знає грамоти. За словами Т.П. Рачок, "поезія дає імпульс творчій  уяві й має величезний потенціал  емоційного впливу".

Проблема використання віршів і пісень хвилювала людей з давніх часів. Як стверджують історики, у школах Давньої Греції багато текстів розучували за допомогою співу, а в початковій школі Індії абетку й арифметику вивчають за допомогою пісень і зараз.

Наведені факти визначили тему нашого дослідження: "Використання віршів та пісень на уроках англійської мови". Я вважаю, що дане питання заслуговує уваги на всіх етапах навчання, починаючи з початкового, закінчуючи старшою школою, адже любов до поезії і музики має бути закладена в молодшому віці і супроводжувати людину все життя.

Актуальність  дослідження полягає в тому, що на сьогоднішній день окремі методичні аспекти використання пісень і поезії на уроках англійської мови вже аналізуються на сторінках професійних журналів ("Англійська мова та література", "Англійська мова в початковій школі", "Digest", "Граємо в англійську", "Розкажіть онуку", "Джміль", " Posnayko "), але поки ще відсутня загальна концепція використання віршованих матеріалів в освіті. Існування цієї концепції дуже важливе, адже метою навчання іноземних мов є не тільки набування знань, формування у школярів вмінь та навичок, а й комплексне засвоєння ними знань країнознавчого, лінгвокраїнознавчого та культурно-естетичного характеру, пізнання цінностей іншої національної культури через зразки віршованої і пісенної творчості.

Об’єкт дослідження: використання віршів та пісень на уроках англійської мови як засобу формування словникового запасу учнів.

Предмет дослідження: використання віршів й пісень як засобу формування словникового запасу учнів.

Виходячи з  об’єкта й предмета дослідження, метою є: теоретично обґрунтувати необхідність використання віршів та пісень на уроках англійської мови на різних етапах навчання.

Цю мету реалізували через вирішення  таких завдань: 
1.Опрацювати педагогічну літературу з даного питання; 
2.Визначити шляхи роботи над поставленою темою; 
3.З’ясувати природу мотивацій та її вплив на формування мовленнєвих навичок;  
4.Визначити основні методичні засади проведення уроків із використанням віршів та пісень.

Для розв’язання поставлених завдань  було використано методи аналізу і синтезу, конкретизації, зіставлення та узагальнення.

Моя робота визначає такі аспекти новизни: 
* Новизна умов формування і розвитку мовленнєвих навичок та вмінь: постійна зміна мовленнєвих завдань, трансформація мовленнєвих зразків, варіативність словосполучень, компонентів ситуації та інше. 
* Новизна змісту тексту чи посібників (новизна змісту повинна бути на такому рівні, щоб учні відчули гостру потребу прочитати текст чи підручник). 
* Новизна інших аспектів процесу навчання, а саме: новизна форми уроків, їх типів, новизна прийомів та видів роботи, новизна організаційних форм. 

Розділ 1. Природа мотивації та її вплив на формування лексичних навичок

Загально відомо, що діяльності без мотиву не буває. Мотив є певним обґрунтуванням й виправданням вольової дії, він показує відношення людини до вимог суспільства. Мотиви грають важливу роль у оцінці дій і вчинків, бо від них залежить, який суб'єктивний зміст має дія для даної людини. Існує зовнішня - широка соціальна мотивація і три внутрішніх: [10, с.144]

1) мотивація,  пов'язана з перспективним розвитком  особистості;

2) комунікативна  мотивація;

3) мотивація,  породжувана самою навчальною  діяльністю.

Зовнішня (широка соціальна) мотивація містить у собі мотиви: кожна культурна людина повинна знати хоча б одну іноземну мову (а також для загального розвитку; англійська мова - найрозповсюдженіша у світі, і її треба знати); вивчаю, тому що цей предмет є в шкільній програмі; вчу з поваги до вчителя; хочу знати іноземну мову не гірше за своїх товаришів.

Внутрішня:

1) мотивація,  пов'язана з перспективним розвитком  особистості:

вивчаю, тому що іноземна мова може знадобитися в  подальшому житті (в інституті; у  майбутній роботі; зможу допомогти кому-небудь сам);

2) комунікативна  мотивація: цікаво спілкуватися  із товаришами на уроці; хочу  навчитися писати листа (для  переписки);

3) мотивація,  породжувана самою навчальною  діяльністю: цікавлюся ін. мовою  (учу вірші, виконую вправи, переводжу  цікаві тексти, відчуваю успіх у навчанні).

Відомо, що позитивні  емоції впливають благотворно на засвоєння будь-якого шкільного  предмета. "Викладач іноземної мови більше, ніж викладач будь якого  іншого предмета, зобов'язаний активно  втручатися в емоційну сферу уроку й забезпечувати по можливості розуміння емоційних станів учнів, сприятливих для їхньої навчальної діяльності."

У загальній  структурі мотивації звичайно виділяють  основний мотив (або зовнішню мотивацію) і приватні мотиви (або внутрішню  мотивацію). Класифікація мотивів навчальної діяльності (П.М. Якобсон):

Внутрішня мотивація - мотиви, закладені в самій навчальній діяльності. Сам процес придбання знань спонукує оперувати певним колом знань, умінь і навичок. В основі тут лежать допитливість, прагнення довідатися нове; має найвищий ступінь педагогічного впливу.

Зовнішня мотивація - мотиви, що лежать поза навчальною діяльністю (наприклад, якщо він не буде вчитися, то з'являться певні незручності  й неприємності), тут - широкі соціальні  мотиви у вигляді комплексу прагнень і почуттів внутрішнього обов’язку, а також мотиви більш особистого характеру. Процес навчання сприймається як життєва необхідність або як шлях до особистого благополуччя. Зовнішня мотивація має менший ступінь педагогічного впливу; залучає не сама діяльність, а лише те, що пов'язане з нею. Зовнішня мотивація націлює учнів на досягнення кінцевого результату.

Тут важливо  будувати процес навчання таким чином, щоб на кожному етапі відчувалося  просування до поставленої мети.

Для посилення  впливу широкої соціальної мотивації треба:

1. Використовувати різні джерела інформації, що показують значення володіння іноземною мовою.

2. Проводити бесіди: "Скільки мов на планеті?", "Хто такі поліглоти?", "Яка мова одна з найпоширеніших у світі?", "Іноземна мова в побуті", "Контакти жителів нашого міста з іноземцями", "Англійські слова в українській мові" і. т.д.

Якщо погодитися з тим, що одним з найбільш діючих засобів боротьби з емоційним  голодом на уроках іноземної мови є використання вчителем різноманітних навчальних матеріалів, то, наповнені позитивним емоційним зарядом, ці навчальні матеріали впливають на успішність навчання [1, с.179].

Учителеві доводиться постійно зіштовхуватися з проблемою пошуку оптимальних форм уроків іноземної мови (англійської) і детально досліджувати причини, тенденції й умови підвищення інтересу до вивчення цієї дисципліни на певних етапах вікового розвитку учнів.

Методичне забезпечення викладання по формуванню інтересу до досліджуваного предмета, здається, неможливе без знання деяких особливостей психології спілкування на уроці. Крім того, учителеві іноземної мови потрібно знати вікові й індивідуальні особливості своїх учнів, їхній рівень розвитку, сьогоднішні інтереси й плани на майбутнє. Від учителя потрібно не тільки відмінне знання іноземної мови, але й знання психофізіологічних механізмів, що лежать в основі засвоєння мовних засобів, операцій і дій з ними, що забезпечують мовне спілкування, а також особливості сучасних методів навчання.

1.1 Характеристика лексичних навичок

Основною практичною метою навчання лексичному матеріалу іноземної мови в середній школі є формування в учнів лексичних навичок як найважливішого компонента експресивних і рецептивних видів мовленнєвої діяльності.

Під мовленнєвими експресивними навичками розуміються навички інтуїтивно правильного слововживання й словотворення в усному мовленні відповідно до ситуацій спілкування та цілей комунікації.

Лексична мовленнєва навичка містить у собі два  основних компоненти: слововживання  й словотвір. Психофізіологічною основою лексичних мовних експресивних навичок є лексичні автоматизовані динамічні зв'язки як єдність семантичних і слухомоторних образів слів і словосполучень.

Дані психології мовлення показують, що мовленнєві лексичні навички істотно відрізняються  від граматичних. Лексичні навички характеризуються більшою усвідомленістю. У мовленні ми найбільше усвідомлюємо його зміст, що проявляється у виборі слів, їх правильному сполученні з іншими словами залежно від цілей комунікації.

Крім лексичних  мовних навичок можна виділити мовленнєві лексичні навички оперування лексичним матеріалом поза мовною комунікацією: навикові операції по аналізу слова, операції по словотвору, конструюванню словосполучень. Досконале володіння лексичною стороною мовлення припускає наявність у мовця мовних й мовленнєвих лексичних навичок.

Лексичні мовні  навички, що формуються в учнів у  процесі оволодіння іноземною мовою, відчувають вплив з боку лексичних  навичок рідної мови. Щоб правильно  зрозуміти характер цього впливу, необхідно зупинитися на особливостях словотвору й слововживання в англійській мові на відміну від української.

Спочатку потрібно сказати кілька слів про слововживання. Головне завдання навчання лексичній  стороні мови - це оволодіти слововживанням [7, с.120].

Слововживання вимагає не тільки знання слів, але й уміння маніпулювати ними в ході висловлення. Це важке завдання вирішується в двох аспектах: необхідно не тільки навчитися вживати лексику у власному мовленні, але й розуміти її в мовленні інших. Лексична правильність іншомовного мовлення виражається, насамперед, у правильному слововживанні, тобто в сполученні слів досліджуваної іноземної мови по його нормах, часто відрізняється від правил сполучення їхніх еквівалентів у рідній мові. Ця розбіжність обумовлена розбіжністю в лексичних системах двох мов як прояв розбіжності між поняттям і значенням слів. Майже будь-яка пара слів із двомовного англійсько-українського й українсько-англійського словника може підтвердити це положення. Так, слово table позначає:

1) стіл;

2) їжа,  харчування, обід.

У лінгвістичній  і методичній літературі розрізняють  по ступені збігу (або розбіжності) семантичної структури еквівалентів рідної й іноземної мов наступні групи лексики:

1) лексичні збіги,  значення яких повністю збігаються; їхня кількість досить незначна у двох мовах.

2) лексичні пари, у яких збігаються основні  значення й частина додаткових.

3) Слова, у  яких збігаються основні значення.

4) Слова, у  яких не збігаються основні  значення, а збігаються лише додаткові.

Не слід зменшувати значення словотвору. Словотвір є одним із важливих компонентів лексичних навичок, що також може піддаватися інтерференції з боку рідної мови і яке необхідно враховувати.

Необхідно підкреслити, що для успішного формування й  розширення словникового запасу необхідно  дотримувати принципів навчання іншомовній лексиці, які узагальнюють і формулюють основні закономірності процесу навчання цьому аспекту мови:

1) принцип раціонального  обмеження словникового мінімуму  учнів середньої школи, що включає  найбільш уживані слова, сталі словосполучення й мовні кліше;

2) принцип спрямованого  пред'явлення лексичних одиниць у навчальному процесі: усі досліджувані лексичні одиниці повинні здобувати при введенні й поясненні, тренуванні й практиці учбово-оперативний характер, тобто учні повинні робити з ними дії, що щонайкраще закріплюють лексичні одиниці. Це досягається правильним показом лексичної одиниці, демонстрацією її взаємодії з іншими лексичними одиницями в складі речення на основі замін, підстановок, сполучень;

3) принцип обліку  мовних властивостей лексичних одиниць: графіко-акустичне оформлення кожної групи одиниць, їхня семантика, структура й сполучуваність;

4) принцип обліку  дидактико-психологічних особливостей  навчання: кожна лексична одиниця  на всіх щаблях навчання одержує поступове, послідовне й розкриття, що розширюється, своїх особливостей в умовах системного й інтенсивного тренування й мовної практики;

5) принцип комплексного  рішення основних дидактико-методичних  завдань: вирішуються завдання  формування реального словника, розширення потенційного словника й розвитку лексичного здогаду;

6) принцип опори  на лексичні правила: використовуються  лексичні правила семантики, сполучуваності  й стилістичної диференційованості  досліджуваних лексичних одиниць;

7) принцип єдності  навчання лексиці й мовної діяльності: остаточна мета словникової роботи досягається при завершенні формування лексичного механізму, що входить у основні види мовної діяльності.

У зміст навчання лексичній стороні іноземної  мови входять три компоненти: лінгвістичний, психологічний і методологічний.

Лінгвістичний компонент представлений науково  відібраним й організованим словником. Природно, що неможливо вивчити весь словниковий запас мови; і тому що в практиці спілкування люди обходяться обмеженим словником, уживаним у  тих або інших сферах, немає необхідності вчити його весь. В умовах школи мова йде про необхідний, достатній й посильний для засвоєння за короткий строк лексичний мінімум.

Лексичний мінімум - обсяг мовних засобів, що є максимальним з погляду можливостей і часу, що відводиться, й максимальним з погляду всієї системи мови, тобто ще не руйнуючим її і що дозволяє використати мову як засіб спілкування.

Об'єктивні можливості міцного оволодіння лексики до ступеня  розвинених мовних лексичних навичок  в умовах школи накладають суворі обмеження на обсяг лексичного матеріалу. Завищення лексичного мінімуму, як показує практика роботи з нових підручників англійської мови, негативно позначається на якості володіння лексикою.

Вся лексика  мінімуму повинна бути практично  засвоєна учнями під час курсу навчання. Це реальний словниковий запас. Разом з тим необхідно проводити роботу із прищеплювання їм умінь дізнаватися й розуміти словникові одиниці, що зустрічаються вперше, але утримуючі знайомі елементи. Подібні слова ставляться до потенційного словникового запасу.

Вся лексика, включена в шкільний словник-мінімум, відбирається відповідно до певних принципів. По характері  ознак і показників всі принципи можна розділити на такі групи:

- Статистичні

- Методичні

- Лінгвістичні

Уживаність (частотність, поширеність);

Відповідність певній тематиці; опис понять; семантичний  принцип;

Сполучуваність; словотворча цінність; багатозначність; стилістична необмеженість; стройова здатність. [6, с.47]

На основі наведених  принципів виділяються активний, пасивний і потенційний словники-мінімуми. Активний лексичний мінімум - лексичні одиниці, що обслуговують діалогічне й монологічне мовлення учнів, тобто репродуктивне (продуктивне) говоріння. Активний лексичний мінімум регламентований програмою й конкретизований тематично й кількісно по класах.

Активний лексичний  мінімум, відповідно до програми середньої  школи, такий:

5 клас - 250 слів; 6 клас - 200 слів; 7 клас - 175 слів; 8 клас - 175 слів; разом за восьмирічну школу  800 лексичних одиниць. У старших  класах до цього мінімуму додається по 200 лексичних одиниць (в 9 й 10 класах), засвоюваних активно.

Таким чином, обсяг  активного лексичного мінімуму для  середньої школи дорівнює 1200 словам. Активний лексичний мінімум являє  собою основний запас лексики, що повинен забезпечити учням середньої школи здатність виражати свої думки й розуміти думки інших людей в усному й письмовому мовленні без перекладу.

Основні критерії при відборі активної лексики  в словник-мінімум є:

1) семантичний  принцип, що полягає в тім, що відбирають слова, що повинні виражати найбільш важливі поняття по тій тематиці, з якої зустрічається учень, вивчаючи іноземну мову;

2) принцип сполучуваності, відповідно до якого словам  з більшою сполучуваністю віддають  перевагу над словами з рідкою  сполучуваністю, тому що при обмеженому обсязі обов'язкової лексики вони дозволяють виражати й розуміти більше різноманітний зміст;

3) принцип стилістичної  необмеженості, тобто віднесеності  слова до нейтрального, літературного,  розмовного й книжково-писемного стилів мови;

4) принцип частотності,  відповідно до якого в словник-мінімум  включаються найбільш уживані  в літературно-розмовній мові  слова й звороти мовлення;

5) принцип виключення  синонімів означає, що в словник-мінімум  із синонімічного ряду включається  тільки одне, саме вживане й нейтральне слово;

6) принцип словотворчої  цінності, що полягає в тому, що  в словник-мінімум включаються  лише найбільш продуктивні в  словотворчому відношенні слова,  від яких за допомогою афіксів  можна утворити найбільшу кількість інших слів;

7) принцип виключення  інтернаціональних слів, які повністю  збігаються в рідній й іноземній  мові. Наприклад: million. [8, с.3]

Пасивний лексичний мінімум  становлять лексичні одиниці, які учні розуміють при аудіюванні й читанні, він обслуговує рецептивну діяльність. Пасивний лексичний мінімум не регламентований програмою, він індивідуальний у кожного учня.

Потенційний словниковий  запас - це синтетичні одиниці, які учні повинні розуміти на основі базового слова, певних законів мовлення, а  також на основі контексту. Зміст потенційного словника становлять:

а) похідні слова, значення яких учні можуть зрозуміти на основі знання складових їхніх частин;

б) інтернаціональні слова, що мають подібний графічний і  звуковий вигляд у рідній й іноземній  мовах, а також загальну семантику;

в) окремі значення багатозначних  слів.

Розділ 2. Використання віршів та пісень  при навчанні лексики  англійської мови

2.1 Вірші та пісні як засіб  підвищення мотивації навчання  учнів

Психологи справедливо cтверджують, що передача знань від учителя до учня не може бути здійснена, минаючи власну діяльність учня по оволодінню знаннями. Розцінюючи мотивацію як найважливішу пружину процесу оволодіння іноземною мовою, що забезпечує його результативність, потрібно мати на увазі наступне: мотивація - сторона суб'єктивного світу учня, вона визначається його власними спонуканнями й тим як він, усвідомлює свої потребами. Звідси всі труднощі виклику мотивації. Учитель може лише опосередковано вплинути на неї, створюючи передумови й формуючи підстави, на базі яких в учнів виникає особиста зацікавленість у роботі.

Досить нестандартним  образом можна вирішити проблему мотивації до вивчення іноземних мов: навчання повинно йти паралельно зі збагаченням культури - вивченням пісень, легенд, звичаїв народу. Використання країнознавчої інформації в процесі навчання забезпечує підвищення пізнавальної активності учнів, розглядає їхні комунікативні можливості, сприяє розвитку їх комунікативних навичок і умінь, а також позитивної мотивації, дає стимул до самостійної роботи над мовою й сприяє рішенню виховних завдань.

У навчанні іноземній мові пісні й вірші займають гідне місце. Однак відзначимо, що останнім часом намітилося помітне збільшення частки відеокурсів і комп'ютерних програм, що застосовуються у ході навчання іноземної мові, що негативно позначилося на використанні в ході занять віршів. Тим часом вірша й пісні, як дидактичному матеріалу, властивий ряд переваг:

а) доступність - завдяки  розвитку мережі Інтернет;

б) достаток мовного матеріалу;

в) розмаїття мовного матеріалу;

г) постійне відновлення  матеріалу;

д) приналежність до культури країни - додаткова лінгвокраїнознавча інформація;

є) наявність численних  і різноманітних регістрів мови.

Все це дозволяє використовувати  пісні й вірші на занятті з іноземної мови з більшим коефіцієнтом користі. [2, с.16]

Використання  віршовано-пісенного матеріалу на занятті з іноземної мови повністю відповідає вимогам сучасності, коли іноземна мова вивчається в нерозривному зв'язку з культурою країни. З іншого боку, спів пісень і читання віршів є розширенням комунікативної компетенції й творчих здібностей, а так само одним з найефективніших засобів навчання іноземній мові. Емоції і враження, отримані під час прочитання віршу або співу пісні, стають прожитим життєвим досвідом, що перетвориться в знання, що у свою чергу стимулює мотивацію учнів. У сполученні із традиційними уроками англійської мови, уроки, на яких учні намагаються виразити себе, є для учнів найкращим засобом вивчення мови, тому що до процесу засвоєння тексту додається виразна його інтерпретація й вимова з відповідними інтонаціями. Вірші й пісні вчать дітей виражати свої почуття й доносити їх до інших, розвивати фантазію й творчі здібності кожного, привчаючи їх працювати в колективі. Уміння й помірне сполучення англійського слова з музикою особливо сильно впливає на емоційний світ дитини, пробуджує думку, уяву, сприяє кращому запам'ятовуванню матеріалу.

Адже, щоб підвищити ефективність процесу навчання іноземній мові, необхідно впливати не тільки на свідомість учнів, але й на їхню емоційну сферу. Один зі способів впливу на почуття й емоції школярів - музика. Музика й спів можуть надати неоціненну допомогу в вивченні іноземної мови на початковому етапі навчання. Пісня, як один з видів мовного спілкування, - засіб розширення лексичного запасу, тому що з її допомогою діти вивчають нові слова й вислови. У піснях уже знайома лексика зустрічається в новому контекстуальному оточенні, що допомагає її активізації. Тут є власні імена, географічні назви, реалії країни, мова якої вивчається, поетичні слова. Це сприяє розвитку в школярів почуття мови, допомагає довідатися його стилістичні особливості. За допомогою пісень краще засвоюються й активізуються граматичні конструкції. Пісні сприяють удосконаленню навичок іншомовної вимови, розвитку музичного слуху. Розучування й використання коротких, нескладних по мелодійному малюнку пісень із частими повторами, допомагає закріпити правильну артикуляцію й вимову звуків, правила фразового наголосу, особливості ритму. Завдяки музиці на уроці створюється сприятлива атмосфера, знижується психологічне навантаження, підтримується інтерес до вивчення іноземної мови.

Спів на уроках - окрема тема. Вважається, що саме через розучування пісень людина краще починає розуміти не тільки чужу мову - у процесі співу краще осягається й рідна мова.

Згодом включення  пісень у хід уроку позначиться  на вимові. Діти особливо сприйнятливі до фонетики й інтонації мови. Навчання іншомовній вимові школярів може бути успішним у тому випадку, якщо діти навчаться самостійно контролювати свою вимову та якомога раніше відрізняти правильне від неправильного. При засвоєнні іноземної мови діти сприймають звучні слова через фонологічну систему рідної мови. Тому формування іншомовного фонематичного слуху припускає створення нових звукорозрізняльних механізмів рідної мови.

Правильна вимова - необхідна умова успішного оволодіння англійською мовою. Тому вже із самого початку навчання в дітей формують навички розуміння іншомовної мови на слух і її адекватне відтворення. Розвиток у дітей фонематичного слуху займає особливе місце, сприяє не тільки формуванню правильної вимови, але й, надалі, знімає проблеми з письмовою мовою. Чим правильніше дитина вимовляє звуки й виділяє фонеми, тим грамотніше вона пише.

Прослуховування аудіозаписів з пісеньками, лічилками  сприяє розвитку правильної вимови, причому  краще якщо виконувати їх будуть маленькі англійці.

До того ж  згодом учні почнуть зіставляти український переклад пісні з її англійським змістом, тобто мислити по-англійськи, що, безсумнівно, веде до розширення словникового запасу. Розучування й виконання пісень англійською мовою також сприяє розвитку уміння розрізняти й відтворювати мелодійну інтонацію; формуванню музично-ритмічного почуття; пробудженню інтересу до культури та музики.

Вірші й пісні  можуть виконувати різні функції:

1. Використовуються  як фонетична зарядка на початку  уроку. Пісня дозволяє вчителеві  перейти від звуків рідної  мови до звуків іноземної мови, тренуючи мовні органи й підготовляючи їх до більш складної артикуляції;

2. Для міцного  закріплення лексичного й граматичного  матеріалу;

3. Як вид релаксації  в середині або наприкінці  уроку, коли діти втомилися  або потрібна розрядка, що знімає  напругу й відновлює їхню працездатність [5, с.3].

Для фонетичної зарядки варто вибирати короткі вірші із чітким ритмом і частими повторами. Наприклад:

I have a father,

I have a mother,

I have a sister,

I have a brother.

Father, mother, sister, brother -

Hand in hand with one another.

         Іншу пісню діти виконують у колі, взявшись за руки, тому її можна використати й у якості фізкультхвилинки. Молодші школярі з задоволенням сполучають спів із рухами рук, присіданнями, ударами, ілюструючи зміст музичного добутку:

I have two eyes

And I can see

A book and a pen

In front of me.

I see a window

And a door.

I see the ceiling

And the floor.

"I have two eyes" - проста, життєрадісна пісня й містить слова, що позначають частини тіла й особи. Саме з неї можна почати вивчати тему "Зовнішність". Дітям не важко запам'ятати слова, супроводжені  певним ритмом і мелодією.

Для того, щоб  підтримувати постійний інтерес  учнів, учитель може створити атмосферу  казки на уроці. За допомогою пісні легко переключити увагу школярів з одного уроку на іншій. Робота над віршами може проводитися найрізноманітнішими способами. Тут повною мірою можуть розкритися творчі здатності й учнів, і в першу чергу, учителя. При роботі з піснею або віршем учитель може використати також малюнок - як засіб наочності.

1. Учитель пропонує  прослухати вірш. Учні на перших уроках намагаються перекласти вірш на рідну мову, пізніше вчитель пояснює, що прибігати до перекладу не обов'язково, якщо зміст слова зрозумілий.

2. Учитель вимовляє  окремі фрази або слова й  пропонує учням показати жест, яким можна виразити й повторити  вголос вимовлене їм.

3. Учитель ще раз відтворює запис вірша й пропонує учням, які слухають текст, пожвавити його за допомогою жестів і міміки.

4. Учитель вимовляє  вірш невеликими уривками, учні  повторюють за ним.