Вимагання (ст..189 КК України)

 

ХАРКІВСЬКИЙ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

Навчально-науковий інститут права  та масових комунікацій.

Смілянський навчально – консультативний  пункт

 

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Кримінальне право»

на тему: «Вимагання (ст..189 КК України)»

 

 

 

 

 

 

 

 виконала студентка

ІІ курсу групи ПЗзм-12-4с

Романенко М.А

 

 

 

 

 

 

м. Сміла – 2013 р.

План 

Вступ…………………………………………………………………………….3 – 4

1. Поняття та ознаки вимагання……………………………………….....5 – 12
2. Об’єкт вимагання. Предмет вимагання……………………………….13 – 21
3. Об’єктивна сторона вимагання………………………………………22 – 26
4. Суб’єкт вимагання……………………………………………………..27 – 29
5. Суб’єктивна сторона вимагання…………………………………….30 – 31
6. Відмежування вимагання від суміжних злочинів………………….32 – 41
7. Проблеми кваліфікації вимагання……………………………………42 – 48

Висновок……………………………………………………………………..49 – 50

Список використаної літератури……………………………………………51 – 52

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Одним із важливих напрямів розбудови України як незалежної демократичної держави є протидія злочинності. Успіх у цій діяльності значною мірою залежить від теоретичних розробок протидії окремим видам злочинності. При цьому важливо досліджувати як діюче кримінальне законодавство та практику його застосування в сучасних умовах дії нового кримінального законодавства України, так і запобігання злочинів окремих видів.

Вимагання відносяться  до небезпечних злочинів проти власності. Суспільна небезпека цього виду злочинів полягає не тільки в тому, що злочинець вимагає передачу чужого майна чи права на майно, або вчинення будь-яких дій майнового характеру в потерпілого. Він застосовує при цьому погрози, а іноді й насильство в тому числі і таке, що є небезпечним для життя чи здоров’я особи, знищує майно потерпілого та його близьких родичів тощо. Отже, враховуючи суспільну небезпеку цього виду злочину, актуальною є активна цілеспрямована протидія вимаганням.

Слід зазначити, що за часів існування Радянського  Союзу вимагання вивчались багатьма вченими і в першу чергу  тими, хто досліджував злочини  проти власності. Значний внесок у розробку цієї проблеми з різних аспектів внесли такі вчені, як Ю.М. Антонян, М.І. Бажанов Ю.В. Баулін, В.О. Владимиров, В.В. Василевич, С.Б. Гавриш, М.А. Гельфер, В.В. Ємельянов, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, О.М. Костенко, Л.М. Кривоченко, М.Й. Коржанський, В.В. Лень, В.Г. Литвинов, П.С. Матишевський, Е.М. та інші.

Були роботи і спеціально присвячені дослідженню вимагань. Це роботи Г.Н. Борзенкова, А.І. Волобуєва, Л.Д. Гаухмана, Є.Б. Галкіна, О.І. Гурова, О.В. Дмітрієва, В.А. Клименка, В.М. Куца, Ю.І. Ляпунова, М.І. Мельника, В.С. Мінської, В.М. Сафонова, Ф.Я. Сафіна та інших вчених.

Однак переважна більшість  російських і українських вчених досліджувала вимагання на базі раніше діючого законодавства. Кримінально-правові  аспекти вимагання висвітлювались в Україні в коментарях до чинного Кодексу, у підручниках Особливої частини кримінального права, в окремих статтях періодичних видань. Монографічні дослідження з цієї проблеми відсутні.

Кримінологічний аспект вимагань в Україні взагалі не досліджувався. Тому, актуальною є комплексна розробка кримінально-правового та кримінологічного аспектів вимагань на базі нового законодавства, практики його застосування та діяльності із запобігання цих злочинів.

Метою дослідження є  визначення юридичних підстав кримінальної відповідальності за вимагання, передбачених ст.189 КК України.

Об’єктом дослідження  є вимагання як один із видів корисливо-насильницької  злочинності.

Предметом дослідження  є норми КК, які передбачають кримінальну  відповідальність за вимагання, а також  питання розмежування вимагання з суміжними складами злочинів, зокрема грабежем та розбоєм.

Методи дослідження  обрані відповідно до мети, завдань, об’єкта  та предмета дослідження. В основу покладені  методи діалектики та матеріалізму. З  їх допомогою визначені підходи до розгляду об’єкта та предмета дослідження. Застосування формально-логічного і методу системного аналізу дали можливість проаналізувати елементи та ознаки складів злочинів, передбачених ст.189 КК України, й дати їм оцінку, визначити критерії розмежування вимагання від суміжних злочинів.

Висновки курсової роботи ґрунтуються на вивченні Конституції  України, кримінального законодавства  України за вимагання, монографічної  літератури з теми та суміжних питань, аналізу судово-слідчої практики, постанов Пленуму Верховного Суду України.

 

 

 

 

 

 

1.Поняття та ознаки вимагання.

 

Власність складає економічну основу життя суспільства, виступає показником його добробуту і особистого благополуччя громадян, тому охорона  власності, чітке правове регулювання  відносин власності, захист прав власників від будь-якого неправомірного втручання є найважливішим завданням держави.

Чинний Кримінальний кодекс України виходить із того, що право власності може бути порушене як шляхом заволодіння чужим майном, так і шляхом завдання шкоди без заволодіння майном як умисно, так і з необережності. Тому, виходячи зі сказаного, злочинами проти власності є передбачені КК умисні або необережні діяння, які поєднані з порушенням права володіння або з іншими засобами завдання власнику майнової шкоди, або зі створенням погрози завдання такої шкоди.

Згідно з ст.41 Конституції  України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права  власності. Право приватної власності  є непорушним. Стаття 13 Конституції України наголошує, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності.

Конституційні економічні права і свободи громадян України, їх проголошення і захист мають особливе суспільне значення, оскільки економічна свобода власності є ґрунтом політичної, національної та релігійної свободи.

Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 року закріплено три рівноправні форми власності: державну, колективну і приватну (індивідуальну). У статті 2 цього ж закону визначається, що «право власності - це врегульовані Законом суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин України має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто чи спільно з іншими».

Таким чином, економічні відносини - це забезпечена суспільством і державою можливість володіти, користуватися  і розпоряджатися предметами власності. Суспільна сутність відносин власності полягає в тому, що власник має можливість володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, а всі інші члени суспільства зобов'язані не перешкоджати йому у його можливостях, не руйнувати їх. Саме тому, держава закріплює економічні відносини власності правовими нормами - заборони, головною з яких є норма-заповідь: «не вкради». Суспільна сутність і шкідливість злочинів проти власності полягає в тому, що вони руйнують, пошкоджують чи зовсім знищують (анулюють) економічні відносини власності, позбавляють власника можливостей володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. При викраденні, знищенні майна (грошей, цінних паперів) власник, на час чи назавжди, втрачає свої можливості володіти, користуватися і розпоряджатися викраденим чи знищеним майном.

Головне в економічних  відносинах власності - це належність певного фонду майна (чи певної речі) конкретній особі. Належність майна  закріплює панування власника над  річчю (речами), що вимагає від усіх інших осіб дотримуватися і не порушувати цього панування, не заподіювати йому шкоди у володінні, користуванні його майном. Право власності лише юридично закріплює цю суспільну належність речей і охороняє її. Тому право власності як державно-правова форма закріплення економічних відносин власності злочином не пошкоджується. Злочини проти власності, - права власності не порушують, не руйнують і не знищують. Право власності не може бути ні викраденим, ні знищеним, власник завжди має право вимагати повернення йому викраденого в нього майна, завжди має право на викрадене майно, тобто право власності залишається цілим і не ушкодженим. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснив, що згідно з ст.50 Закону України «Про власність», власник у будь-якому випадку має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, безоплатно набутого володарем від особи, яка не мала права його відчужувати.

Отже, право власності  злочином не руйнується і не знищується, не анулюється, тобто воно від злочину  не страждає і шкода йому не заподіюється, а тому право власності не є  об'єктом посягання. Злочини проти  власності руйнують, пошкоджують, на час чи назавжди, економічні відносини власності, які є об'єктами Основними ознаками, які допомагають відрізняти склади злочинів проти власності від суміжних складів, є об'єкт та предмет злочину, інші ж ознаки, хоча і мають неабияке значення, все ж таки відіграють допоміжну роль, яка дозволяє конкретизувати об'єкт злочину і, завдяки цьому, відрізнити суміжні склади один від одного.

Отже, родовим об'єктом  злочинів, передбачених розділом VI Особливої  частини КК, є економічні відносини  власності як закріплювані суспільством і державою можливості власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Додатковими обов'язковими об'єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства або  погрози його застосування (насильницький  грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна), виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недоторканість людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека.

Видовим об'єктом злочинів проти власності є ті суспільні відносини, на які посягають окремі, конкретні види посягань - крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання, тощо.

Безпосередніми об'єктами злочинів проти власності є власність  окремої особи (фізичної чи юридичної).

Предметом абсолютної більшості  злочинів проти власності закон  називає майно, тобто речі матеріального  світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру.   Під фізичними  ознаками розуміється те, що вказані  речі можуть бути вилучені з володіння законного власника або пошкоджені чи знищені. Іншими словами, предметом таких злочинів можуть бути речі у фізичному розумінні цього слова розкрадань чужого майна, грошей.

Економічними ознаками таких речей є те, що вони повинні:

1) мати мінову та споживчу вартість, здатність задовольняти матеріальні та пов'язані з ними потреби людини;

2) бути відокремлені від природного середовища чи бути створені заново.

З огляду на це, предметом  злочинів проти власності, які полягають  у вилученні майна з володіння іншої особи, визнаються документи, які виконують роль грошового еквівалента і надають майнові права без будь-якого додаткового оформлення (цінні папери, білети грошово-речової лотереї, талони на паливно-мастильні матеріали, білети на проїзд транспортом тощо).

Юридичними ознаками майна як предмета злочинів проти  власності є те, що:

1) майно повинно бути чужим для винного (під чужим розуміється майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного);

2) майно має належати на праві власності іншому суб'єкту права власності;

3) майно не повинно виступати предметом злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК.

Іншими словами, предметами злочинів проти власності є:

•  майно - матеріальні речі, створені працею людей для задоволення матеріальних і культурних потреб, що мають вартість і ціну;
•  гроші - національна та іноземна валюта, що знаходиться в обігу, а також інша валюта і валютні цінності.
•  цінні папери - облігації, чеки, сертифікати, векселі, акції тощо.

Не визнаються предметами злочинів проти власності земля, її надра, ліси, дикі тварини і птахи. Згідно зі ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні  та інші природні ресурси, які знаходяться  в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Порушення встановленого порядку користування природними багатствами утворює окремі злочини: незаконна порубка лісу, незаконне полювання, незаконне заняття рибним, звіриним промислом, незаконне видобування корисних копалин. Проте такі саме дії щодо природних об'єктів, які вилучені з природного стану завдяки вкладеній праці людини, розглядаються залежно від способу посягання як викрадення чи інший злочин проти власності. Так, дії осіб, винних у заволодінні заготовленим чи складованим лісом, у незаконних вилові риби або добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами, організаціями чи приватними особами в спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або незаконному заволодінні рибою, водними тваринами, виловленими цими юридичними або фізичними особами, а також дикими тваринами і птахами, які перебувають у розплідниках і вольєрах, слід кваліфікувати як викрадення чужого майна чи інший відповідний злочин проти власності. У таких ситуаціях матеріальні об'єкти природи, будучи включеними у виробничо-трудовий процес, набувають якості товарної продукції - предмета злочину проти власності.

Не є предметами злочинів проти власності також майно, яке вилучене з цивільного обігу: зброя, отрути, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини і тому подібне. Незаконне заволодіння чи користування такими речами утворює окремі злочини, передбачені ст.262,263,307,313 КК.

Важливо також зазначити, що предметом шахрайства і вимагання  є не тільки майно, а й право  на нього, а вимагання - і будь-які  дії майнового характеру.

Право на майно - це набута в результаті дій потерпілого  можливість шахрая чи вимагача користуватися, володіти і розпоряджатися чужим майном. Така можливість шахраєві чи вимагачу може бути надана лише шляхом оформлення відповідних документів, які мають правове значення, тобто встановлюють право на майно або ж звільняють від обов'язків майнового характеру (договір дарування речі, доручення на право користування нею). Під будь-якими іншими діями майнового характеру треба розуміти такі дії потерпілого, вчинення яких без вимагання призвело б до розтрати винним свого майна або до затрати ним особисто або членами його сім'ї певної праці до примноження або покращення якості як свого майна, так і майна своїх родичів або інших осіб, на користь яких вчинювався злочин. Насамперед, це послуги, що надаються безоплатно, наприклад, ремонт квартири, транспортного засобу, будівництво житлового чи дачного будинку, гаража, реставраційні роботи, вирощування сільськогосподарських культур тощо. Зокрема, як вимагання судова практика визнає примушування потерпілого відвезти на транспортному засобі винного або інших осіб чи перевести вантаж у певне місце  без матеріальної винагороди за це.

Об'єктивна сторона  злочинів проти власності полягає  у:

1) викраденні (ст.ст.185-188 КК);

2) привласненні (ст.191 КК);

3) розтраті (ст.191 КК);

4) вимаганні майна  (ст.198 КК);

5) заволодінні ним  шляхом шахрайства (ст.190 КК);

6) заволодінні ним  шляхом зловживання службової  особи своїм службовим становищем (ст.191 КК);

7) вчиненні інших дій,  спрямованих на порушення права  власності (ст.ст.192-198 КК). Зміст же  об'єктивної сторони кожного кримінально  караного посягання на власність стосується окремо кожної зі статей VI розділу Особливої частини КК і в даному розділі роботи не розглядається.

Різноманітність видів  злочинів проти власності відрізняються  способами їх вчинення. Так, способи  вчинення злочинів проти власності визначені законом:

•  крадіжка - таємно (ст.185 КК);
•  грабіж - відкрито та із застосуванням насильства (ст.186 КК);
•  розбій - нападом (ст.187 КК);
•  шахрайство - обманом (ст.190 КК);
•  вимагання – застосуванням психічного насильства (погрози та шантаж) (ст.189 КК) і так далі.

Суб'єктами злочинів, передбачених ст.ст.185-187,189, ч.2 ст.194, можуть бути осудні особи, які досягли 14-річного віку, а злочинів, передбачених ст.ст.188,190,Ї92,193, ч.1 ст.194, ст.ст.195,196,198, - осудні особи, які  досягла 16-річного віку. Суб'єкт злочинів, передбачених ст.ст.191 і 197, - спеціальний, ним може бути особа, котрій майно було ввірене чи перебувало в її віданні, службова особа, а також особа, котрій доручені зберігання чи охорона чужого майна.

Другою ж головною ознакою злочинів проти власності є їх суб'єктивна сторона. Переважна більшість злочинів проти власності вчинюються умисно і лише з прямим умислом. Такою є суб'єктивна сторона всіх видів злочинів проти власності. При таких обставинах суб'єкт злочину усвідомлює, що:

1) майно, яким він  протиправно заволодіває, є для  нього на даний момент чужим  і він на має на нього  права; 

2) вилучення цього  майна здійснюється всупереч  волі його власника чи іншої  особи, у володінні якої воно  знаходиться, але, незважаючи  на це, він бажає ним заволодіти або обернути на свою користь чи користь інших осіб.

Лише два із злочинів проти власності можуть вчинятися  як з прямим, так і з непрямим умислом - це умисне знищення чи пошкодження  чужого майна (ст.194 КК). І тільки два  із злочинів проти власності вчиняються необережно - це необережне знищення чи пошкодження майна (ст.196 КК), а також порушення обов’язків щодо охорони майна (ст.197 КК).

Із суб'єктивних ознак  злочинів проти власності найбільше  практичне значення мають мотив  і мета. Майже всі злочини проти власності вчинюються із корисливих мотивів із метою неправомірного збагачення, нелегального набуття майна, грошей, цінностей. Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає в прагненні винного протиправно обернути чуже чи нічийне майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь. В результаті протиправного вилучення чи заволодіння чужим майном або обернення на свою користь нічийного майна винний або інші особи одержують фактичну можливість володіти, користуватися чи розпоряджатися таким майном як своїм власним, а власник цього майна такої можливості позбавляється. З інших спонукань (помста, кар'єризм, хуліганство) можуть бути вчинені лише два злочини - умисне знищення або пошкодження чужого майна (ст.194 КК).

Із врахуванням способу  вчинення, а також мотиву і мети всі злочини проти власності  розділяються на три групи:

1. Діяння, які характеризуються  протиправним корисливим оберненням  на свою користь чи користь інших осіб чужого майна, яке заподіює пряму шкоду власникові і здійснюється, як правило, проти волі власника. Такими є: крадіжка (ст.185 КК), грабіж (ст.186 КК), шахрайство (ст.190 КК), привласнення, розтрата і розкрадання з використанням посадових повноважень (ст.191 КК), розбій (ст.187 КК), вимагання (ст.189 КК). Ці злочини характеризуються протиправним корисливим заволодінням чужим майном, поєднаним із вилученням цього майна із володіння власника.

2. Спричинення власникові  майнової шкоди. Це також корисливі посягання на власність, але вони не мають ознак першої групи, спричинення майнової шкоди обманом або зловживання довір'ям (ст.192 КК), привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, державного чи колективного майна (ст.193 КК). Ці злочини вчинюються також із корисливих мотивів, але вони не поєднані з безпосереднім вилученням чужого майна і володіння власника.

3. Некорисливі посягання  на власність. До них належать  умисне знищення або пошкодження  чужого майна (ст.194 КК), необережне знищення чужого майна (ст.196 КК), злочинно-недбале ставлення до охорони майна (ст.198 КК).

Рівний захист усіх форм власності передбачає однакові підстави і межі відповідальності за порушення  прав власників, в тому числі кримінальної, а це, в свою чергу, вимагає від кримінально-правової науки вироблення однакового підходу і єдиних понять щодо злочинних посягань проти власності, незалежно від її правових форм.

 

2. Об’єкт  вимагання. Предмет вимагання.

 

Вимагання є одним  із найбільш соціально-небезпечних  і поширених злочинів. Вимагання передбачає вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав або законних інтересів усіх осіб, пошкодження або знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому відомі чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберігати в таємниці (ст.189 КК України). У останні роки спостерігається не тільки кількісний ріст даної категорії злочинів, й значні її якісні зміни - все більше ускладнюються способи вчинення вимагання: від простої вимоги під різноманітного роду погрозами видати гроші і цінності, - до витончених способів вилучення власності членами злочинних угруповань у комерційних структур та осіб, що займаються підприємницькою діяльністю.

З лексичної точки  зору дієслово «вимагати» - це «настирливо  просити що-небудь у когось; ставити  перед ким-небудь якусь вимогу; пропонувати  в категоричній формі зробити  щось; зобов'язувати до чого-небудь, змушувати робити саме так». Похідним від «вимагати» є іменник «вимагання», що має на увазі дії особи, яка домагається від іншої особи задоволення будь-якої її вимоги, шляхом застосування фізичного чи психічного насильства. Таким чином, у звичному розумінні під «вимаганням» розуміється вид злочинної діяльності, пов'язаний з незаконним придбанням чи втратою майнових благ. Таке значення більш повно виражає зміст та структуру діяльності при вимаганні, оскільки розглядає її в цілісності як єдність процесу злочинної діяльності та його результату.

На сьогодні вимагання  існує не у відкритій, а в завуальованій  формі. Ті самі «бойовики», які раніше здійснювали неприкрите вимагання, тепер є офіційними працівниками «охоронних» або «страхових» структур, що діють на ринках. Як можна здогадатися, страхування та охорона для осіб, що займаються торгівлею є «добровільно-примусовими» послугами. При цьому, як правило, менша частина послуг оплачується за безготівковим розрахунком, більша - готівкою.

Вимагання як масштабне  явище виникає саме там, де держава  не забезпечує функцій соціального  контролю за будь-якими видами відхилень  від законної діяльності підприємств, комерційних та підприємницьких  структур або відхилень у поведінці  окремих громадян.

Вимагання є багатовидовим явищем, але його суть при цьому залишається незмінною - отримання майнової вигоди під загрозою відкритого або замаскованого насильства з боку злочинних угруповань.

За сучасних умов вимагання  доцільно розглядати переважно стосовно особливо небезпечних фактів організованого вимагання на ґрунті бізнесу (відносно корумпованих представників державних та галузевих органів управління, контролюючих органів, а також підприємців, банкірів, бізнесменів). Вимагателі підпорядковують собі комерційні структури, банки, «захоплюють» ринки, впритул наближаються до державних підприємств та установ. Методи їх «роботи» є різноманітними й постійно вдосконалюються.

Відповідальність за вчинення цих злочинів організованою  групою передбачено ч.4 ст.189, ч.3 ст.262, ч.3 ст.308, ч.3 ст.312 КК України.

Згідно з кримінальним законодавством вимагання належить до насильницьких посягань на приватну, колективну і державну власність.

Вимагання державного, колективного або приватного майна - це пред’явлена  з корисливих спонукань вимога передати чуже майно чи права на нього, поєднана як з погрозою насильства над особою, у віданні або під охороною якої перебуває це майно, насильства над близькими їй особами, розголошення відомостей, що ганьблять її або близьких їй осіб, пошкодження або знищення майна, так з насильством, пошкодженням чи знищенням майна.

Вимагання приватного майна  – це пред’явлена із корисливих спонукань вимога передати приватне майно громадян чи права на нього, або вчинення будь-яких дій майнового  характеру, поєднана як із погрозою застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб, розголосити відомості, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодити чи знищити їх майно, так i з насильством, пошкодженням чи знищенням майна.

Вимагання посягає на два види суспільних відносин: власність і особу, що охороняються законом.

Таким чином, предметом  вимагання може бути як майно (будь-які  речі, гроші), так і право на нього (надання права вимагати виконання  зобов’язань; документи, які надають  право на отримання майна, тощо), а також будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод або відмова від прав на майно тощо).

Право на майно – це отримана в результаті дій потерпілого  можливість вимагача користуватися  майном, що вимагається, володіти і  розпоряджатися ним. Стосовно об’єктів власності громадян, які можуть відчужуватися тільки у встановленому нормативними актами порядку, то така можливість вимагачеві може бути надана лише шляхом оформлення відповідних документів. Під ними слід розуміти документи, які мають правове значення, тобто встановлюють право на майно (чи сприяють цьому), або ж звільняють від обов’язків майнового характеру. Прикладом може слугувати договір дарування речі, доручення на право користування нею. Щодо інших речей, право на які може бути одержано без документального оформлення, така можливість може бути отримана винним внаслідок вчинення потерпілим будь-якої іншої дії, що позбавляє його права на володіння певним майном (наприклад, знищення боргової розписки).

Під іншими (будь-якими) діями майнового характеру слід розуміти такі дії винного, вчинення яких без вимагання призвело б до розтрати потерпілим свого майна чи до затрати ним особисто або членами його сім’ї певної праці для примноження або покращання якості як свого майна, так i майна своїх родичів або інших осіб, на користь яких вчинювався даний злочин. Насамперед, це послуги, що надаються безоплатно, наприклад, ремонт квартири, транспортного засобу, будівництво дачного чи житлового будинку, гаража тощо.

Особливістю предмета вимагання є те, що ним може бути не тільки майно, яке на момент посягання знаходиться у потерпілого, а й майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, на зберігання, для ремонту тощо). Володіючи певною річчю, вимагач може зажадати від її власника не пред'являти претензій до її повернення. За цією ознакою майно як предмет вимагання відрізняється від предмета інших посягань на власність. Предметом може бути i таке майно, якого немає у потерпілого в момент пред’явлення вимоги про його передачу i надходження якого до нього лише передбачається. Неможливо, наприклад, шляхом грабежу або в результаті розбою заволодіти чужим майном, якщо воно на момент посягання вже знаходиться у винного. Предметом вимагання може бути також майно, якого немає у потерпілого в момент вимоги про його передачу і надходження якого до нього лише передбачається.

Вимагання можливе лише за наявності двох взаємопов’язаних дій, що характеризують його об’єктивну сторону: