Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Вивчаю свій організм

Лисичанська загальноосвітня

школа I-II ступенів № 9

Навчальний довготривалий проект

з теми : «Вивчаю свій організм»

Виконав: учень 9 класу

Кочанов Максим

Керівник: вчитель біології

Зінченко Н. В.

м.Лисичанськ

2013-2014 н. р.

Зміст

1.Вступ

2.Опора і рух

А) Опорно-рухова система та її функції

Б) Скелет людини

В) Хвороби опорно-рухової системи та їх профілактика

Г) М’язи та скорочення м’язів

Д) Втома та режими роботи м’язів

3.Кров і лімфа

А) Кров і лімфа

Б) Імунітет та сумісність груп крові

4.Кровообіг і лімфообіг

А) Кровообіг і лімфообіг

Б) Серцевий цикл і види судин

В) Хвороби серцево – судинної системи

5.Дихання

6.Живлення і травлення

7.Терморегуляція. Виділення

8.Ендокринна регуляція функцій організму людини

9.Розмноження і розвиток людини

10.Нервова регуляція функцій організму людини

11.Сприйняття інформації нервовою системою. Сенсорні системи

12.Формування поведінки та психіки людини

13.Свідомість і мислення

Опорно - рухова система

Рух – є одним із найголовніших елементів у житті людини. Це відбувається на основі системи органів (кісток, їх з’єднань та м’язів), які є об’єднаними у єдину систему - опорно-рухову. Рухову функцію виконують м’язи і кістки кінцівок, м’язи спини і грудей, хребет. Хребет складається із 5 відділів: - Шийний відділ, який в свою чергу складається із 7 хребців; - Грудний відділ, який складається із 12 хребців; - Поперековий відділ, який складається із 5 хребців; - Крижовий відділ, який складається із 5 хребців; - Куприковий відділ, який складається із 4-5 хребців. Отже, хребет являється складним механізмом, в якому налічується 33-34 хребці. Хребець – це є короткі кістки, розміщенні одна над одною і складаються із тіла, дуги і семи відростків. І саме задній відросток можливо прощупати на спині у вигляді горбика на хребті. В свою чергу, усі хребці мають отвори і таким чином, вони утворюють – хребетний канал, в якому розміщений спинний мозок. Найменші хребці знаходяться в шийному відділі, а найбільші – в поперековому. Хребці між собою з’єднуються між собою за допомогою хрящів і зв’язок, і тому такий механізм є гнучким, еластичним та рухливим. Хребет людини здатний здійснювати різноманітні вигини і в положенні профелю нагадує літеру S. Наприклад, шийний і поперековий вигини спрямований вперед (лордоз), грудний і крижовий – назад (кіфоз). Такою формою хребта являється прямоходіння. Важливо зазначити, що у новонароджених хребет є рівним, окрім маленького крижового вигину. Проте із часом утворюються всі вигини, а саме: шийний – коли дитина починає тримати голову, грудний – коли починає сидіти, поперековий і крижовий – коли починає стояти. Такі вигини хребта дозволяють утримувати рівновагу, забезпечують пом’якшення поштовхів і струсів тіла під час бігу чи будь-якого іншої фізичного навантаження.

Руховий апарат людини — це саморушний механізм, який складається з 400 м'язів, 206 кісток і декількох сотень сухожиль. Більшість кісток скелету з'єднане рухомо за допомогою суглобів. Одним кінцем м'яз прикріплюється до однієї кістки, утворюючи суглоб, іншим кінцем — до іншої кістки.

Функції опорно-рухової системи:

Опорна — фіксація м'язів і внутрішніх органів;

Захисна — захист життєво важливих органів (головний мозок і спинний мозок, серце та ін);

Рухова — забезпечення простих рухів, рухових дій (постави, локомоції, маніпуляції) та рухової діяльності;

Ресорна — пом'якшення поштовхів та струсів;

Біологічна — участь у забезпеченні життєво важливих процесів, таких як мінеральний обмін, кровообіг, кровотворення та інші.

Рухова функція можлива лише за умови взаємодії кісток і м'язів скелета, тому що м'язи приводять в рух кісткові важелі. При скороченні м'яз призводить кістки в рух. Завдяки м'язам протилежної дії кістки можуть не тільки здійснювати ті чи інші рухи, але й фіксуватися відносно один одного.

Кістки та м'язи беруть участь в обміні речовин, зокрема в обміні кальцію та фосфора.

Скелет людини

Хвороби опорно-рухової системи

Наш малорухливий спосіб життя став вже притчею , але тим не менше питання здоров'я опорно-рухового апарату приділяється занадто мало і часу й уваги, а це має катастрофічні наслідки для людства.

Недолік руху і профілактичних навантажень в сукупності з неправильним і неповноцінним харчуванням можуть значно збільшити ймовірність зниження функціональності нашого опорно-рухового апарату, послабити його здатність протистояти захворюванням.

Особливість захворювань опорно-рухової системи людини полягає в тому, що захворювання після своєї появи починають прогресувати і цей процес часто буває незворотнім. І питання стоїть вже зовсім не про лікування, а тільки про уповільнення прогресування захворювання. Проблема здоров'я опорно-рухового апарату в розвинених країнах коштує дуже гостро.

З усіх захворювань опорно-рухової системи на першому місці стоїть деформуючий спондильоз, на другому міжхребцевий остеохондроз.

Такі захворювання супроводжуються сильними болями в окремих частинах хребта. У міжхребцевих дисках хрящових прогресують зміни, що носять дегенеративно-дистрофічний характер. Відбувається деформація дисків, в результаті якої відбувається зближення тіл хребців. Подальший розвиток захворювань призводить до розростання кісткової тканини (остеофіти) на елементах хребта.

Найбільш схильні до поразки шийний і поперековий частини хребта.

При захворюванні спостерігається обмеженість рухливість.

Міжхребцевого остеохондрозу часто супроводжує корінцевий синдром з різким болем по ходу спинномозкового нерва. Перша причина - утиск корінцевого спинномозкового нерва, друга - сильний зближення тіл хребців, третя - відбулося здавлювання нервових закінчень остеофітами.

Порушення у функціонуванні опорно-рухової системи може виникати в процесі хвороби Бехтерева або анкілозуючому спондилоартриті.

При захворюванні прогресує запальне ураження хребетних спінальних зв'язок, а також ураження міжхребцевих суглобів. Це призводить до больового синдрому.

Хворий відчуває скутість в ураженому відділі хребта.

За вранці біль сильніше.

Прогресування захворювання провокує деформацію хребта, а відповідно зміна постави.

Наступне захворювання опорно-рухової системи деформуючий остеоартроз.

Дане захворювання є хронічним, його плин - прогресуючим.

При цьому захворюванні зміни проявляються через невідповідність навантаження в гиалиновом хрящі.

Невідповідність викликається або надмірним навантаженням на хрящ, або функціональною неповноцінністю хряща, що пов'язано з ураженням частини оболонки суглоба, що відповідає за харчування хряща та порушеннями трофіки хряща.

Захворювання вражає великі опорні суглоби - в першу чергу колінні, тазостегнові.

На перших стадіях захворювання суглоб зовні незмінний.

При прогресуванні захворювання та посилення запалення оболонки суглоба біль стає постійним.

Уражений суглоб припухає.

Далі слід деформація суглоба.

Деформуючий остеоартроз відрізняється від ревматоїдного артриту відсутністю ранкової скутості.

Після тривалого спокою присутня деяка тугоподвижность.

Остеоартроз має симтоматики, що підсилюється у вечірній час - артриті навпаки характерний ранкової вираженістю симптомів.

Наступним захворюванням опорно-рухової системи є ревматоїдний артрит. До цього захворювання схильні суглоби.

Артрит це захворювання сполучної тканини має хронічний перебіг. Воно відрізняється системністю імуно-запального характеру.

При прогресуванні захворювання можливий ерозивно-деструктивний поліартрит, що вражає стопи і дрібних суглоби кисті.

Спочатку захворювання проявляється симетричний поліартрит дрібних суглобів.

При подальшому перебігу захворювання можливе ураження великих суглобів.

Рідше вражаються кульшові та плечові суглоби.

Уражені суглоби припухають.

Що виникає обмеження рухливості суглобів супроводжується болем.

Явна ознака ревматоїдного артриту це ранкова скутість.

Якщо захворювання не лікувати - можлива атрофія м'язів, прилеглих до суглоба.

Захворювання характерно сезонними загостреннями з підйомом температури.

При тривалому перебігу захворювання починається деформація суглоба, сильно обмежують рухливість.

У суглобах формується нестабільність.

Розглянуті захворювання це найбільш поширені захворювання опорно-рухового апарату. Але в ряді випадків клінічна картина може бути нетипова і для точного діагнозу необхідно консультація у лікаря.

Лікування захворювання опорно-рухової системи проводять в спеціалізованих санаторіях.

Профілактика захворювань опорно-рухової системи

Кожну з хвороб завжди краще попередити чим лікувати.

Загальні правила для профілактики остеохондрозу:

· Намагайтеся не перевантажувати хребет, не робіть різких рухів, уникайте травм

· Тримайте спину рівно, міняйте положення тіла

· Використовуйте ортопедичний матрац для сну

· Піднімайте важкі предмети з положення сидячи, а не нахиляючись за ними

· Не носіть сумки в одній руці, на одному плечі. Використовуйте сумки на коліщатках, рюкзаки

· Намагайтеся як можна менше нахилятися і перебувати в такому положенні

· Носіть взуття без каблука

· Робіть гімнастику, займайтеся плаванням

· Загартовуйте організм

· Уникайте переохолодження

· Правильно харчуйтеся

· Ведіть здоровий спосіб життя

· Висіти на перекладині, не тільки витягаючи хребет, а й зміцнюючи рук

· Боротися із зайвою вагою

Профілактика остеохондрозу. Для профілактики остеохондрозу необхідно часто розминати м'язи спини, зменшувати навантаження на між хребцеві диски.

Для зміцнення хребта рекомендуються заняття плаванням. Необхідно постійно стежити за поставою і положенням, у якому доводиться проводити учневі значну частину часу.

Але найголовнішою профілактикою опорно-рухового апарату є у першу чергу потрібно вести рухливий спосіб життя: чергувати інтелектуальну працю з фізичною активністю.

М’язи

М'язи - виконують рухову (моторну) функцію. Клітини м'язової тканини називають міоцитами. У цитоплазмі міоцитів розташовуються міофібрили, що складаються зі скоротливих білків. Завдяки міофібрилам м'язова клітина здатна скорочуватися під впливом нервових імпульсів.

Гладенька м'язова тканина складається з дуже дрібних (до 500 мкм) видовжених клітин. Ядро таких міоцитів розташовується в центральній частині, а тонкі міофібрили тягнуться від одного кінця клітини до іншого. Гладенька м'язова тканина утворює стінки кровоносних і лімфатичних судин, внутрішніх органів (травного тракту, сечового міхура, матки). Вона забезпечує перистальтику кишечника, зміну серцевих судин, пологи, сечовипускання та інші життєво важливі процеси.

Поперечносмугаста м'язова тканина утворює поперечносмугасту скелетну і серцеву мускулатуру. Структурною одиницею скелетної посмугованої м'язової тканини є м'язове волокно. Волокно має циліндричну форму і довжину до 4 см. Воно становить собою симпласт — утвори з багатьох клітин звичайних розмірів, які у процесі ембріонального розвитку зливаються одна з одною. М'язове волокно містить сотні клітинних ядер, розташованих у пристінному шарі. Центральну частину волокна займають міофібрили, мітохондрії та ендоплазматичний ретикулум. Міофібрили розташовані точно паралельно одна одній; скоротливі білки (актин і міозин), з яких вони складаються, мають різне світлозаломлення. Тому під мікроскопом міофібрили мають вигляд почергових темних рядів і світлих смуг, що йдуть перпендикулярно до довгої осі волокна. Звідси й походить назва цих м'язів — поперечносмугасті.

Скелетна поперечносмугаста м'язова тканина утворює скелетні м'язи, входить до складу язика, глотки, верхнього відділу стравоходу. Серцева поперечносмугаста м'язова тканина складає основу серцевого м'яза. Вона утворена не симпластом, а поодинокими клітинами (кардіоміоцитами) завдовжки до 100 мкм. Кардіоміоцит має одне або декілька ядер, розташованих на периферії клітини, і міофібрили — у центральній частині. Міоцити серцевого м'яза щільно притиснуті один до одного, завдяки чому забезпечуються їхні узгоджені скорочення.

Скорочення м'язів

У процесі скорочення нитки актину проникають глибоко в проміжки між нитками міозину, причому довжина обох структур не змінюється, а лише скорочується загальна довжина актоміозинового комплексу - такий спосіб скорочення м'язів називається ковзаючим. Ковзання актинових ниток вздовж міозинових потребує енергії , енергія, необхідна для скорочення м'язів, звільняється в результаті взаємодії актоміозину з АТФ з розщепленням останнього на АДФ і H3PO4 . Крім АТФ важливу роль у скороченні м'язів відіграє вода, а також іони кальцію і магнію. Скелетний м'яз складається з великої кількості м'язових волокон - чим їх більше, тим сильніший м'яз.

Розрізняють два типи м'язових скорочень. Якщо обидва кінці м'яза нерухомо закріплені, відбувається ізометричне скорочення, і при незмінній довжині напруження збільшується. Якщо один кінець м'яза вільний, то в процесі скорочення довжина м'яза зменшиться, а напруження не змінюється - таке скорочення називають ізотонічним; в організмі такі скорочення мають більше значення для виконання будь-яких рухів.

Серцевий м'яз (міокард) при нормальній роботі витрачає на скорочення близько 1с , а при збільшенні навантаження швидкість скорочень збільшується. Унікальна особливість серцевого м'яза - в його здатності ритмічно скорочуватися навіть при вилученні його з організму.

Втома м'язів

Втома м'яза - зниження працездатності м'яза. Основними причинами втоми є недостатнє постачання м'язів киснем; зменшення запасів поживних речовин, які є джерелом енергії скорочення, накопичення продуктів обміну (молочної кислоти тощо). Втома м'язів залежить від величин і тривалості їх напруження, стану нервової системи, частоти ритму, у якому скорочуються окремі волокна.

Режими роботи м’язів

У процесі праці людина виконує різноманітні рухи, пов’язані як з переміщенням предметів і знарядь праці з певною швидкістю та переборенням певної їх протидії, так і з урівноважуванням якоїсь протидії за умови нерухомого положення частин тіла (утримання вантажу, тиск на нерухому поверхню, здавлювання). Режими м’язової діяльності при цьому різні. Розрізняють три такі режими: ізотонічний, коли напруження м’яза залишається постійним, а довжина його змінюється (зменшується); ізометричний, коли довжина м’яза залишається постійною, а напруження зростає; ауксотонічний (змішаний), коли м’яз змінює напруження і скорочується (найпоширеніший). Робота, при якій напруження м’язів розвивається без зміни їх довжини і без активного переміщення у просторі рухових ланок, називається статичною. Статичні напруження людини у процесі праці пов’язані з підтриманням у нерухомому стані предметів і знарядь праці, а також підтриманням робочої пози. Залежно від характеру діяльності м’язів статична робота поділяється на два види: статична робота, яка здійснюється шляхом активної протидії силам, що виводять тіло або його частини з рівноваги. Збереження рівноваги досягається внаслідок тетанічного напруження м’язів під дією потужних нервових імпульсів і пов’язане з великими витратами енергії; статична робота, при якій тіло, змінюючи позу, знаходить нове положення рівноваги і пристосовується до сил, які діють на нього. Така робота забезпечується особливим станом м’язів — тонусом. М’язовий тонус — це тривале, без ознак швидкої втоми, напруження скелетних м’язів, яке забезпечує підтримання пози людини. Отже, при тонусі м’язова робота виконується під дією слабих нервових імпульсів, характеризується меншими затратами енергії і може тривати довгий час.

Робота, при якій напруження м’язів супроводжується зміною їхньої довжини і переміщенням у просторі тіла або якоїсь ланки рухового апарату, називається динамічною. На відміну від статичної роботи, яка вимірюється часом підтримання м’язового напруження (кгс/с), динамічна робота вимірюється показниками механічної роботи — кілограм-метрами (кг • м), тобто має зовнішній ефект. Водночас більш втомливою є статична робота, оскільки постійне напруження однієї і тієї ж м’язової групи супроводжується зменшенням у ній кровообігу, що не забезпечує своєчасного окислення продуктів розпаду. Під час динамічної роботи м’язові напруження перегруповуються, що сприяє відновленню працездатності м’язів у процесі праці.

Доведено, що напруження при статичній роботі в 5 разів перевищує напруження, викликане динамічною роботою. На відновлення енергії в разі статичної роботи необхідно в 3—4 рази більше часу, ніж у разі динамічної. Тому статичне навантаження, яке виникає при маніпулюванні органами керування, не повинно перевищувати 15 % максимального зусилля руки (ноги) за даної робочої пози. При зусиллях понад 25 % від максимального втома настає через 5 хв, а при зусиллях, що перевищують 50 % максимального, м’яз витримує статичне напруження не довше як 1 хв.

Кров і лімфа

Кров — рідка сполучна тканина організму,що виконує важливі функції в забезпеченні його життєдіяльності. Кров складається з рідкої частини плазми, клітин лейкоцитів та постклітинних структур: еритроцитів, тромбоцитів. Вона циркулює системою судин під дією сили ритмічних скорочень серця і безпосередньо з іншими тканинами тіла не контактує через наявність гематопаренхіматозних бар'єрів. У всіх хребетних кров має зазвичай червоний колір (від блідо- до темночервоного), яким вона

зобов'язана гемоглобіну, що міститься в еритроцитах.

Функції крові:

Транспортна (кров розносить по тілу поживні речовини від кишечника або з місць їх накопичення);
Захисна (лейкоцити крові забезпечують фагоцитоз, а також виділення антитіл проти антигенів; здатність крові до згортання, внаслідок чого припиняється кровотеча);
Гомеостатична (досягається завдяки тому, що кров, омиваючи усі органи і тканини, здатна нормалізувати склад внутрішнього середовища під контролем нервової системи).

Склад крові:

Ознаки	Еритроцити	Лейкоцити	Тромбоцити
Розміри	Діаметр – 7-8 мкм; Товща – 2-2,5 мкм	У кожного виду різні розміри	Діаметр – 2-4 мкм
Тривалість життя	4 місяці	Від кількох годин до десятків років	5-8 днів
Кількість у 1 мм³	4-5 млн. в 1 мм³	200-250 тис. в 1мм³	200-400 тис. в 1 мм³
Особливості будови	Невеликі без’ядерні клітини червоного кольору, мають форму кулястого двоввігнутого диску	Існує багато видів, але є спільні риси: більшість клітин безбарвна і має ядро	Малі, позбавлені ядер кров’яні пластинки
Місце утворення	Червоний кістковий мозок	Кістковий мозок, тимус, селезінка, мигдалини	Червоний кістковий мозок
Місце руйнування	Селезінка й печінка	Селезінка	Печінка, легені і селезінка
Функції	Транспортування кисню й вуглекислого газу	Розпізнавання чужорідних тіл і захист від них організму	Беруть участь у зсіданні крові

Лімфа — прозора рідина, за своєю структурою схожа на плазму крові, проте не містить еритроцитів, і тромбоцитів, але містить багато видів лімфоцитів, близько п'яти тисяч, та макрофагів (білі кров'яні тільця,що беруть участь в хімічному поглинанні чужорідних мікроорганізмів).

Функції лімфи — повернення білків, води і солей із тканин у кров. В організмі людини міститься 1-2 літри лімфи. Лімфатична система бере участь у створенні імунітету, захищає організм від хвороботворних мікробів.

Імунітет

Імуніте́т— це сукупність захисних механізмів, які допомагають організму боротися з чужорідними чинниками: бактеріями, вірусами, сторонніми тілами тощо. У вузькому значенні несприйнятливість організму до інфекційних та неінфекційних агентів та речовин: бактерій, вірусів та інших продуктів, які чужі для організму. Загалом — здатність організму підтримувати нормальне функціонування під впливом зовнішніх факторів. Розрізняють вроджений і набутий імунітет. Вроджений імунітет передається спадково, як і інші генетичні ознаки. Набутий імунітет (може бути активно або пасивно набутим) виникає внаслідок перенесеної хвороби або вакцинації і спадково не передається.

Здатність живих організмів протистояти дії агресивних агентів, зберігаючи свою цілісність і біологічну індивідуальність. Спадкоємний імунітет обумовлений вродженими здібностями організму. В хребетних і людини є здатність набувати активний імунітет як відповідь на інфекцію, або введення вакцин. Він обумовлений функцією клітин імунної системи, центральне місце серед яких займають лейкоцити. Набутий пасивний імунітет передається дитині з молоком матері або при штучному введенні антитіл.

Сумісність груп крові.

Донор – людина, яка довільно віддає кров, тканину або орган для пересадки.

Реципієнт – це людина, якій пересаджують орган, тканину або клітини іншого організму з лікувальною метою.

Кров донора

Кров реципієнта

α і β

A і β

III

B і α

A і B

α і β

можна

A і β

не можна

можна

не можна

можна

III

B і α

не можна

можна

A і B

не можна

можна

Анемія— зменшення кількості червоних кров'яних тілець (еритроцитів) або нижча від нормальної кількість гемоглобіну в крові. Тим не менш, вона викликає зниженння рівня кисню, пов'язане із здатнісю кожної молекули гемоглобіну, через деформацію або відсутність чисельного розвитку, як в деяких інших типів дефіциту гемоглобіну. Гемоглобін (знаходиться всередині еритроцитів) зазвичай переносить кисень з легень у тканини, анемія призводить до гіпоксії (недостатність кисню) в органах.

Кровообіг і лімфо обіг

Кровоо́біг — процес постійної циркуляції крові в організмі, що забезпечує його життєдіяльність. Кровоносну систему організму іноді об'єднують із лімфатичною системою в кардіоваскулярну систему.

Кров приводиться в рух скороченнями серця і циркулює судинами. Вона забезпечує тканини організму киснем, поживними речовинами, гормонами і постачає продукти обміну речовин до органів їх виділення. Збагачення крові киснем відбувається в легенях, а насичення поживними речовинами — в органах травлення. У печінці та нирках відбувається нейтралізація й виведення продуктів метаболізму. Кровообіг регулюється гормонами та нервовою системою. Розрізняють мале (через легені) і велике (через органи і тканини) кола кровообігу.

Кровообіг — важливий чинник в життєдіяльності організму людини і тварин. Кров може виконувати свої різноманітні функції тільки знаходячись в постійному русі.

Кровоносна система людини і багатьох тварин складається з серця і судин, якими кров рухається до тканин і органів, а потім повертається до серця. Великі судини, якими кров рухається до органів і тканин, називаються артеріями. Артерії розгалужуються на менші артерії — артеріоли, і, нарешті, на капіляри. Судинами, які звуться венами, кров повертається до серця.

Кровоносна система людини та інших хребетних належить до закритого типу — кров за нормальних умов не покидає організм. Деякі види безхребетних мають відкриту кровоносну систему.

Рух крові забезпечує різниця кров'яного тиску в різних судинах.

Кола кровообігу людини

Кровообіг відбувається за двома основними шляхами, званими колами: малим і великим колами кровообігу.

Малим колом кров циркулює через легені. Рух крові цим колом починається зі скорочення правого передсердя, після чого кров надходить у правий шлуночок серця, скорочення якого штовхає кров в легеневий стовбур. Циркуляція крові в цьому напрямку регулюється передсердно-шлуночковою перегородкою і двома клапанами: тристулковим (між правим передсердям і правим шлуночком), що запобігає поверненню крові в передсердя, і клапаном легеневої артерії, що запобігає поверненню крові з легеневого стовбура в правий шлуночок. Легеневий стовбур розгалужується до мережі легеневих капілярів, де кров насичується киснем шляхом вентиляції легень. Потім кров через легеневі вени повертається з легенів у ліве передсердя.

Велике коло кровообігу постачає насичену киснем кров до органів та тканин. Ліве передсердя скорочується одночасно з правим і штовхає кров в лівий шлуночок. З лівого шлуночка кров надходить в аорту. Аорта розгалужується на артерії і артеріоли, що дкою, двостулковим (мітральним) клапаном і клапаном аорти.

Таким чином, кров рухається великим колом кровообігу від лівого шлуночка до правого передсердя, а потім малим колом кровообігу від правого шлуночка до лівого передсердя.

Серцевий цикл

Систола – скорочення серцевого м’яза.

Діастола – розслаблення серцевого м’яза.

Систола передсердя → Систола шлуночків → Спільна діастола

↓ ↓ ↓

Скорочення обох Стулкові клапани Розслабляючись, серцевий

передсердь одночасно, закриваються, м’яз відновлює

стулкові клапани кров відкриває працездатність, клапани -

відкриваються, півмісяцеві клапани і відкриті і кров вільно тече

кров у шлуночках. прямує в артерії, з вен у передсердя і

півмісяцеві клапани частково у шлуночки

закриваються,

перешкоджаючи

зворотному руху

крові.

Цикл серцевого скорочення

Фази серцевого циклу	Тривалість фази, с.	Рух крові	Стан клапанів
Фази серцевого циклу	Тривалість фази, с.	Рух крові	Двостулкові	Півмісяцеві
1. Скорочення передсердь	0,1 с	Кров перетікає до шлуночків	Відкриваються	Закриті
2. Скорочення шлуночків	0,3 с	Кров перетікає до артерії	Закриваються	Відкриваються
3.Розслаблення серця	0,4 с	Кров вільно тече з вен у передсердя і шлуночки	Відкриті	Відкриті

1 цикл триває 0,8 с за частоти 75 уд./хв.

Кровоносні судини

Тип судини	Будова	Функції	Швидкість руху крові, м/с	Тиск, мм рт. ст.
Артерії	1- шар сполучної тканини; 2 – м’язовий шар; 3 – епітеліальний шар	Транспортування крові з вуглекислим газом і насичення її киснем	210 мм/с	120-130 мм рт. ст.
Вени	1- шар сполучної тканини; 2 – м’язовий шар; 3 – епітеліальний шар; 4- клапани	Транспортування крові з киснем і заміщення його вуглекислим газом	-	10-20 мм рт. ст.
Капіляри	Шар сполучної тканини	Транспортування крові з киснем до всіх органів і заміщення її вуглекислим газом	0,3 мм/с	30 мм рт. ст.

Вивчаю свій організм 📙 Курсовая → 🆔 48603