Вивчення психологічних особливостей корекції акцентуації характеру школярів-підлітків

ВСТУП

Актуальність  проблеми. Перехідний процес, який зараз відбувається в Україні, викликав широкий спектр соціальних змін, поглибивши зубожіння населення, безробіття та зміни суспільних норм та цінностей. Можна говорити, що саме процес суспільної перебудови дав поштовх розвитку негативних явищ у молодіжному середовищі, з поміж яких дитяча злочинність та правопорушення серед неповнолітніх.

Докорінні зміни, що відбуваються в соціально-політичному житті  України, в економічній сфері, справляють великий вплив на формування молодого покоління, його соціалізацію. Зниження виховного потенціалу школи та сім'ї, відсутність чітко визначених ідеалів у суспільстві призвели до невизначеності позиції молоді, що разом з економічними проблемами є підґрунтям для зростання злочинності та правопорушень серед неповнолітніх та молоді. І на сьогодні ця проблема набула особливої актуальності.

Суспільна правосвідомість  громадян України, насамперед неповнолітніх  та молоді, знаходиться на низькому рівні, що стримує громадський розвиток. Аналіз кримінальної ситуації свідчить, що злочинні прояви в сучасний період стають дедалі більш жорстокими. Особливу занепокоєність викликають факти поширення тяжких злочинів серед неповнолітніх. Як приклад: якщо 10 років тому в єдиній в Україні колонії для неповнолітніх засуджених жіночої статі серед тих, хто відбував покарання -20% дівчат-підлітків були засуджені за тяжкі злочини, то тепер цей показник сягнув 55%. Тяжкі злочини - це скоєння пограбувань, розбоїв, злісне хуліганство, співучасть у зґвалтуванні, вбивства. Зростає групова і рецидивна злочинність. Третина підлітків, які, на сьогодні, відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, раніше мали відстрочку виконання вироку, однак знову порушили закон. Статистика свідчить, що в Україні більше 4 тисяч підлітків щорічно засуджуються до утримання вії виховних колоніях. Кожна колонія містить в середньому 250 - 500 вихованців. Серед вихованців ВК 10%- діти від 14 до 16 років, 25% - діти від 16 до 17 років, 45% - молодь від 17 до 18 років. Серед засуджених неповнолітніх та молоді - переважна більшість сироти, діти з незабезпечених родин, інваліди, або такі, що мають хронічні захворювання.

Останнім часом спостерігається  зростання злочинності серед  учнів загальноосвітніх шкіл. На обліку в інспекціях у справах неповнолітніх за різноманітні правопорушення перебуває біля 50 тисяч неповнолітніх. Серед неповнолітніх все більше поширюється правопорушення, пов'язані з вимаганням грошей і речей під загрозою насильства.

Профілактика правопорушень  серед неповнолітніх та молоді згідно чинного законодавства України покладається на наступні державні установи: служби у справах неповнолітніх обласних, районних державних адміністрацій та виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування; школи, органів охорони здоров'я; притулки та приймальники-розподільники для неповнолітніх, служби в справах неповнолітніх; кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ; соціальні служби для молоді.

Співробітники всіх цих  державних інституцій мають певні  позитивні результати в своїй профілактичній та виховній роботі. Проте, існуючий досвід таких установ базується значною мірою на здобутках попередніх років, інколи не враховує особливості нинішнього часу, нові методики. Державні установи не мають достатнього фінансування з боку держави, що не сприяє втіленню в життя нових методик по профілактиці негативних явищ у молодіжному середовищі, зокрема правопорушень серед неповнолітніх. Головним завданням державних інституцій поки що залишається контроль за правопорушниками з боку органів МВС. Аналіз статистичних даних за останні десять років свідчить, що в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання злочинності неповнолітніх на вулицях та інших громадських місцях. На вулицях, ринках, у дворах, під'їздах, парках, скверах, кафе, магазинах мають місце такі види правопорушень, як хуліганські вияви, пограбування, розбійні напади, крадіжки особистого майна і навіть вбивства, тяжкі тілесні ушкодження.

Феномен дитячої злочинності  та правопорушень серед неповнолітніх  належить до питань, які не залишають байдужою кожну людину. На цю проблему слід звернути увагу тому, що у фізичній та моральній занедбаності неповнолітніх правопорушників криється джерело небезпеки для розвитку культури, майбутнього здоров'я народу та його моральності.

Актуальність та недостатній  рівень теоретичної та практичної розробки проблеми визначили вибір теми дослідження «Діяльність соціального педагога по профілактиці правопорушень серед неповнолітніх».

Таким чином об'єктом нашого дослідження виступає процес соціальної профілактики правопорушень серед неповнолітніх.

Предмет дослідження - це форми та методи діяльності соціального педагога щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх.

Мета: проаналізувати проблему правопорушень серед неповнолітніх та обґрунтувати  основні  форми  та  методи   її профілактики  соціальним педагогом.

Гіпотеза: діяльність соціального педагога по профілактиці правопорушень серед неповнолітніх буде ефективною за умови координації усіх служб та відомств у вирішенні даної проблем, володіння спеціалістами, що працюють у цій галузі теоретичними та практичними засадами даної проблеми, відповідного методичного забезпечення та одночасному застосуванні групових та індивідуальних методів профілактики правопорушень серед неповнолітніх.

Для досягнення мети дослідження  вирішувались такі завдання:

• Розкрити сутність правопорушення як прояву девіантної поведінки;
• Порівняти    різні    підходи    до    класифікації    правопорушень    і   неповнолітніх     правопорушників,     розкрити     основні     причини  правопорушень серед неповнолітніх;
• Проаналізувати     систему     профілактики     правопорушень     серед неповнолітніх у структурі діяльності соціального педагога;
• Обґрунтувати та  експериментально  апробувати  основні  форми та методи роботи щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх в умовах Путивльського районного центру соціальних служб сім’ї та молоді.

Для розв'язання поставлених  завдань нами було використано комплекс методів, які відповідали особливостям дослідження.

Теоретичні методи:

• вивчення наукової літератури;
• метод узагальнення;
• метод синтезу.

Емпіричні методи:

• метод спостереження;
• метод анкетування;
• метод інтерв'ю;
• метод бесіди;
• аналіз статистичних даних.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ  АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПРАВОПО-РУШЕНЬ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ

1.1   Правопорушення як прояв девіантної  поведінки

Девіантна поведінка  як соціальне явище набуває в  кризові періоди розвитку суспільства  особливої гостроти. Девіантна поведінка, особливо такі її прояви як правопорушення, складають значну проблему для суспільства: девіантні дії наносять шкоду інтересам окремих людей, організацій, держави, суспільства взагалі та змушують витрачати значні ресурси для її подолання. Тож для поглибленого вивчення даної проблеми, слід розкрити поняття «девіантна поведінка» її прояви, поняття «правопорушення» тощо.

Девіантна поведінка (від лат. deviatio- відхилення) - система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визначеним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки [1, с.62].

Порушення соціальних норм є реакцією індивіда за умов соціальної дезадаптації, коли він не бачить або  не вважає доцільним використовувати  інші можливості для задоволення  власних потреб. Соціальна дезадаптація - стан індивіда, що характеризується конфліктом його цінностей і поведінки з нормами і цінностями соціального середовища, що призводить до неспроможності задоволення індивідом власних потреб соціальне прийнятним для даного середовища засобом. Наслідком соціальної дезадаптації можуть стати соціальна ізоляція, девіантна або саморуйнівна поведінка індивіда.

Девіантна поведінка  є засобом задоволення потреб індивіда в тих випадках, коли він  не усвідомлює суспільних норм, не бачить суперечностей між ними і своєю  поведінкою, не знаходить можливості задовольнити свої потреби відповідно до суспільних норм або свідомо не бажає їх наслідувати.

Суть девіантної поведінки  полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вибирає  відмінний від вимог норми  варіант поведінки в тій чи іншій ситуації, що веде до порушень міри взаємодії особистості та суспільства, особистості та групи. В основі відхилень у поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація способів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунки [28, с.6].

Проблема відхилень  від соціальної норми почала турбувати  людство дуже давно. Коріння девіантної поведінки як соціального явища  дослідники вбачали в кризі суспільних цінностей, механізмів моральної регуляції, аномії суспільства (Е. Дюркгейм, Р.К. Мертон), орієнтації на норми асоціальної субкультури (Р. Качорд, Л. Очлин), соціальній стигматизації (Г.П. Беккер, Р. Таненбаум), об'єктивних і суб'єктивних суперечностях суспільного розвитку, які порушують взаємодію особистості із соціальним середовищем (Кудрявцев В.І.) [27, с.87].

В результаті аналізу  сутності та причин девіантної поведінки  утворилося кілька теорій, що з різних позицій підходять до пояснення  цього явища (таблиця 1).

Аналіз теорій соціальних відхилень доводить, що визначальними факторами відхилень від певних норм є: рівень свідомості, моральності, розвиненість у суспільстві системи соціальних регуляторів поведінки людини і сформоване відношення суспільства до людей, що порушують норми моралі та права [1, с.64].

Таблиця 1.

Теорії  девіації

Так як норма поведінки базується на цих трьох основних характеристиках, так і аномалії та девіації засновані на змінах, відхиленнях і порушеннях цих характеристик.

Для того, щоб оцінити  типи девіантної поведінки, необхідно  з'ясувати, від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятися.

Норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що розділяє група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють та, відображаючи, формують його. Виділяють такі норми:

• правові;
• моральні;
• естетичні.

Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства, девіантна  поведінка поділяється на п'ять  типів (таблиця 2).

Таблиця 2.

Види  девіантної поведінки

Делінквентна  поведінка - різновид девіантної поведінки, сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам [1, с.13].

Правопорушення - такий вчинок або сукупність дій особистості, який порушує встановлені суспільством та закріплені в нормативних документах юридичні норми і об'єктивно наносить шкоду окремим людям, спільнотам, установам, суспільству в цілому.

Делінквент (правопорушник) - неповнолітній з соціальними  відхиленнями у поведінці, який здійснює вчинки, заборонені діючим законодавством та іншими нормативними актами. Це в основному психічно і фізично здоровий учень з певним негативним життєвим досвідом, деформованими соціально-етичними знаннями, нездоровими звичками та потребами, зіпсований неправильним вихованням чи асоціальним впливом певного середовища [1, с.14].

Тож виходячи з аналізу  літературних джерел та теоретичних  досліджень можемо зробити висновок, що девіантна поведінка розуміється  як порушення прийнятих у суспільстві правових чи моральних норм. Поняття девіантна поведінка пов'язують з поняттям соціальна дезадаптація. В процесі вивчення явища девіантної поведінки у різних дослідників даної теми склалися різні Також розрізняють близько п'яти видів девіантної поведінки, серед яких делінквентна поведінка. Саме проявом делінквентної поведінки, що є сукупністю протиправних вчинків та злочинів, вважається правопорушення. Виходячи з усього вище згаданого ми можемо розглядати правопорушення як один з проявів девіантної поведінки.

У практиці соціальної роботи існує безліч термінів, які означають  соціально дезадаптованих дітей  та неповнолітніх правопорушників  зокрема: недисципліновані, важкі, педагогічно  занедбані, важковиховувані, схильні  до правопорушень, соціально занедбані і т.д. Різними дослідниками цієї проблеми були розроблені класифікації даної категорії дітей. Крім того розрізняють різні типи правопорушень.

Всі правопорушення поділяються  на проступки (провини) та злочини.

Проступок - це протиправні дії, що регулюються нормами адміністративного, цивільного, трудового та іншими галузями права.

Види проступків неповнолітніх:

• агресивно-насильницька поведінка (кривдження інших, бійки, лихослів'я тощо);
• корислива поведінка (здирництво, мілкі крадіжки, викрадання авто 
  транспорту тощо);
• бродяжництво.

Злочин - протиправне, суспільне небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень тощо) [1, с.67].

З точки зору медичної психології відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) та непатологічні.

З числа злочинів, скоєних неповнолітніми, можна виділити декілька груп:

• майнові злочини,
• корисливо-насильницькі,
• проти особи,
• проти громадського порядку [17, с.14].

 Передумовою делінквентної  поведінки є важковиховуваність. Термін "важкий учень", "важковиховуваний" характеризує дітей з негативним  ставленням до навчання та  норм моральної поведінки.

Разом з поняттям "важковиховуваний" також часто вживають поняття "педагогічна занедбаність", "соціальне занедбаний". Як зазначають психологи і педагоги, важковиховуваність передбачає, перш за все, протистояння дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаному досить різноманітними причинами, включаючи педагогічні прорахунки вчителя, батьків, дефекти психічного і соціального розвитку, особливості характеру, темпераменту, інші особистісні характеристики підлітків. Протест проти педагогічного впливу не зводиться до соціальної занедбаності і навіть не завжди проявляється у відхиленнях асоціального характеру і педагогічної занедбаності.

Важковиховуваність в  основному проявляється у формі  різного роду конфліктів підлітка з  його найближчим оточенням. Перші прояви спостерігаються у небажанні  коритися педагогічному впливу, в емоційній неврівноваженості, відсутності витримки, грубості, афективних сплесках немотивованого гніву, що потім може трансформуватися за несприятливих умов у правопорушення. Водночас доводиться спостерігати, що проблемний підліток володіє підвищеною активністю, творчою енергією та іншими позитивними якостями, які через негативні умови середовища не знаходять соціально корисної реалізації [9, с.127].

Важковиховуваними в  непатологічному плані є в  цілому повноцінні діти з деякими  відхиленнями у фізичному здоров'ї, з дещо розладнаною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій психотравмуючих факторів.

В залежності від причин, якими викликана протиправна  поведінка, виділяють типи неповнолітніх правопорушників у яких така поведінка обумовлена:

1. не сформованістю особистісних структур, низьким рівнем розвитку моральних   уявлень   та   соціально-схвальних   навичок   поведінки (педагогічна занедбаність);
2. особливостями в розвитку вищої нервової діяльності (акцентуації 
   характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність, тощо);
3. невмілими виховними діями (ситуативна важковиховуваність);
4. функціональними        новоутвореннями        особистості        (власне важковиховуваність) [29, с.45]

Осіб, схильних до протиправної поведінки, можемо поділити на такі категорії:

1. Послідовні правопорушники - особи, яким властива активна, свідома протиправна поведінка, свідоме самостійне створення ситуацій протиправної поведінки, самовиправдання.

2. Ситуативні   правопорушники   -    особи,   яким   властива   певна 
суперечливість мотивації поведінки (наявність як протиправних мотивів, так і мотивів  слідування праву),  правопорушення вчиняються під впливом  ситуації або інших осіб, але не робиться спроба протидії ситуації, її наслідки використовуються у власних цілях.

3. Випадкові правопорушники - у цілому законослухняні громадини, які зробили протиправні вчинки несвідомо або під впливом екстремальних 
обставин,  але в особистості яких є певні передумови до протиправної 
поведінки (мотивація, характер тощо) [13, с.43].

Статистика показує, що неповнолітні, як правило, скоюють правопорушення та злочини не поодинці, а в групі. Вуличні групи, на думку І.Башкатова, до яких може потрапити підліток, у криміногенному відношенні поділяються на передкримінальні, кримінально нестійкі і кримінально стійкі.

Передкримінальні групи  підлітків з орієнтацією на антисуспільну  діяльність. Це стихійні, самовиникаючі  неформальні групи за місцем проживання. Для них характерне безцільне  проведення часу, ситуативна соціально  несхвальна поведінка, гра в азартні  ігри, пияцтво, незначні правопорушення і т.п. Члени групи в повному складі злочинів не скоюють, тому що для цього в них ще недостатньо організованості та згуртованості, хоч окремі члени вчинили або можуть вчинити злочини. Провідною метою діяльності таких груп є проста антисуспільна поведінка.

Нестійкі кримінальні  групи характеризуються злочинно спрямованою  діяльністю. Пияцтво, розпуста, прагнення  до "легкого життя" стають у  цих групах нормою. Від незначних  правопорушень члени групи переходять до енергійних дій. Вони вже здійснюють один-два злочини і з метою його приховання розпадаються. В цих групах спостерігаються елементи організованості. її складають найбільш досвідчені, як правило, старші за віком особи. Життєвий досвід, знання "законів злочинного світу", вміння привернути до себе підлітків роблять їх найбільш небезпечними. Вони є цементуючим центром груп. Наперед спланованої злочинної діяльності в таких групах немає, але опосередкована негативна діяльність спостерігається чітко.

Стійкі кримінальні  групи - це стійкі об'єднання підлітків, які скомпонувалися для скоєння якихось злочинів. Частіше всього це крадіжки, пограбування, розбійний напад, рекет і т.п. У них уже спостерігається чітка організаційна структура, виділяється "керівний центр", виконавці. У групах сформувалася ціла ієрархія норм і цінностей, які приховуються від оточуючих. Недотримання чи порушення цих "законів" призводять до розпаду групи, тому їх порушники переслідуються і суворо караються. У групах панує сувора залежність її членів один від одного, основу якої складає кругова порука. Тому кількісний склад групи відносно постійний. План злочинів наперед розробляється і затверджується, розподіляються ролі, намічаються терміни проведення "операцій". Часто члени групи озброєні холодною чи вогнепальною зброєю. Все це робить такі групи небезпечними [6, с.28].

Таким чином всі правопорушення за ступенем важкості поділяють на проступки та злочини. Особами схильними  до правопорушень перш за все вважають важковиховуваних дітей та підлітків. Суть поняття „важковиховуванність", її ознаки, види та стадії заслуговує на увагу так як саме з важковиховуваними неповнолітніми слід проводити широку профілактичну роботу. Неповнолітніх правопорушників поділяють на групи в залежності від причин якими обумовлені їх поведінка. Також виділяють послідовних ситуативних та випадкових правопорушників.

1.2   Психолого-педагогічна характеристика  неповнолітніх схильних до правопорушень

Для організації соціальних послуг маргінальній групі "неповнолітні правопорушники" важливо не тільки підшукати загальні визначення, але і не упустити важливі моменти - психологічні та педагогічні характеристики даної категорії дітей. Діти з різними долями та особливостями будуть по різному реагувати на запропоновані форми роботи. Тому необхідно враховувати психолого-педагогічні характеристики цих дітей і кожну окрему особистість її долю і теперішній стан.

Кожна дитина чи підліток, має свої неповторні особистісні  характеристики та особливості у  поведінці, не дивлячись на це можна  виділити спільні ознаки для неповнолітніх, що схильні до правопорушень, зокрема у кожного з них є такі риси, як неврівноваженість, імпульсивність, впертість, безвідповідальність, низький рівень самоконтролю та самодисципліни.

Такі підлітки мають  підвищену потребу у спілкуванні та самоствердженні, нечіткі та нестійкі моральні принципи, ціннісні орієнтації антисуспільного змісту, наприклад, самоствердження шляхом насильства тощо.

Слід відмітити загальний  примітивізм, що проявляється у спрощеній  мотивації поведінки: у їжі, сексі, розвагах (алкоголь, наркотики, азартні ігри тощо). Часто зустрічаються такі риси характеру, як грубість, брехливість, егоїзм, інфантилізм (несамостійність рішень, невміння бачити наслідки власних дій і брати на себе відповідальність, знижена критичність по відношенню до себе, підвищені вимоги до інших). Досить часто такій дитині буває важко не лише з іншими, але й з самою собою. Внутрішній конфлікт із власним "Я" є ще однією істотною ознакою важковиховуваності [40, с.127].

Неповнолітні з делінквентною поведінкою поведінкою характеризуються звуженим   кругозором,   бідним   словниковим   запасом,   невмінням   чітко висловлювати свою думку, а також відсутністю або низьким рівнем знань елементів культури та затримкою інтелектуального розвитку. Такі підлітки, як правило, обирають собі друзів серед осіб з аналогічним рівнем загального розвитку [33, с.55].

Крім того, більшість  підлітків об'єднує неадекватна  самооцінка (частіше занижена), зневіра  у власні сили, песимізм, висока тривожність  і досить висока агресивність.

Слід зазначити, що в  останні роки під впливом соціально-економічних  і біологічних чинників особистість  важковиховуваного підлітка дещо змінюється.

В останні роки клініцисти, біологи, психологи і педагоги відзначають  у процесі зростання дітей відомі зміни, зокрема що стосується прискорення їх розвитку. Терміни підліткового віку (пубертатного періоду) змістилися в середньому на два роки вперед: у дівчаток статева зрілість відбувається у 11—13 років, у хлопчиків - в 13-15 років.

Це явище називається акселерацією і проявляється воно у більш посиленому фізичному розвитку і психічній зрілості дітей. На жаль, ці якості не супроводжуються адекватним моральним формуванням особистості, що призводить не лише до відхилення у розвитку особистості, але й до здійснення правопорушень [4, с.74].

Особистість людини, схильної до свідомих правопорушень, як правило  характеризується:

• мотивацією, що передбачає антигромадський засіб задоволення потреб або аномальні потреби;
• ціннісними орієнтаціями, які допускають порушення норм права та моралі;
• особливостями інтелекту та емоційно-вольової сфери, що ускладнюють оцінку ситуації та вибір правомірних засобів поведінки, утримання від асоціальних дій, протистояння тиску оточуючих [11, с.48].

Мотивами протиправної поведінки можуть бути:

1. Безпосереднє досягнення умов, необхідних для існування;

2. Самоствердження (на соціальному, соціально-психологічному, індивідуальному рівні);
3. Страх перед можливою агресією, небезпекою, бажання упередити реальний або уявний напад на себе;
4. Переніс агресії на іншу особу;
5. Бажання отримати гострі відчуття (ігрова мотивація) [20, с.87].

Протиправна поведінка  може слугувати безпосередньому  задоволенню потреби, ліквідації перешкод на шляху задоволення потреб, здійсненню більш віддалених життєвих планів, вирішенню особистих конфліктів.

Відомо, що більшість  правопорушень скоєних неповнолітніми припадає на підлітковий вік, це пов'язано  з кризою та суперечностями цього  вікового періоду. Знання психологічних  особливостей цього періоду, закономірностей  розвитку, новоутворень цього віку, які аномалії в зміни структурі особистості призводять до протиправних дій, допоможуть при підборі методів та засобів профілактики правопорушень серед неповнолітніх.