Вивчення української мови

План

1. Вступ.

 Знання української мови як важлива передумова розвитку духовно багатої , творчої особистості.

2. Проблеми орфографії сьогодні.

3. Вивчення орфографії у вищих навчальних закладах.

4. З історії орфографії : вчені , що досліджували , основні підходи до вивчення орфографії.

5. Принципи навчання орфографії.

6. Методи і прийоми вивчення орфографії.

 1) проблемно – пошукові завдання ;

 2) різні види вправ з орфографії :

 а ) списування ;

 б ) орфографічний розбір ;

 в ) робота з орфографічним словником ;

 г ) диктант як одна з основних форм роботи при вивченні орфографії ; різновиди диктантів.

 д ) вправи – ігри з орфографії ;

 е ) вправи з ключем .

7. Висновок. Значення орфографії.

8. Використана література

 Важлива передумова здобуття вищої освіти на сучасному етапі – забезпечення належного рівня мовної компетенції майбутніх фахівців. Це завдання вельми актуальне , адже нині стрімко розвивається наука , проте мовні і мовленнєві проблеми лишаються нерозв¢язаними.

 Державний статус української мови , її суспільні функції , що мають інтегративний характер , здатність справляти різнобічний навчальний , розвивальний і виховний впливи на особистість , зумовили потребу запровадження у вишах України обов¢язково професійно зорієнтованого курсу „Українська мова” , при чому не лише для студентів – філологів , а й студентів інших спеціальностей.

 Основна мета вивчення української мови – сформувати мовну і мовленнєво – комунікативну компетенцію особистості студента вищого навчального закладу , що володіє вміннями і навичками вільно , комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови , її стилями , типами , жанрами у різних видах мовленнєвої діяльності ( аудіювання , читання , говоріння , письмо ). Вивчення мови сприяє також розвиткові у майбутнього спеціаліста якостей , що характеризують його як інтелектуальну особистість.

 Культура української мови включає низку складників :

1.Здійснення ефективної професійної  комунікації.

2.Володіння українською мовою  в усній і писемній формах , у різних стилях ( розмовно – побутовому , художньому , науковому , офіційно – діловому , публіцистичному ).

3.Уміння висловлюватися правильно  й виразно , доречно використовувати  різні стилістичні мовні засоби.

4.Володіння основами конструювання  тексту відповідно до професійно – комунікативного задуму.

5.Доречне використання мовних  засобів залежно від професійної  сфери й мети спілкування.

6.Сформованість умінь і навичок  роботи з текстами різних жанрів  і стилів.

7. Додержання норм літературної  мови у професійній сфері і  розмовному спілкуванні.

 Практика показує , що останнім часом надто знижується грамотність не лише учнів , а й студентів. Це пов¢язано з тим , що студенти менше читають художню літературу ( а якщо і читають , то побіжно , лише для того , щоб ознайомитись із змістом твору ) , знизились вимоги з боку викладачів до свідомого засвоєння правил і застосування їх на практиці тощо.

 Отже , першочерговим завданням викладача – словесника ( вчителя – словесника ) , на мою думку , має бути постійна робота над зміцненням орфографічної та пунктуаційної грамотності студентів.

 Писемна мова і орфографія – система правил про написання слів – виникли з потреб суспільного життя. Завдяки писемній мові людські думки , знання , досвід зберігаються в часі , передаються від покоління до покоління. Письмо невіддільне від орфографії , яка визначає норми писемної форми мовлення. Для повного оволодіння літературною мовою необхідно знати і зберігати мовні норми. Зберігати орфографічні норми не менш важливо , ніж вимовні.

 Завдання навчання орфографії в тому , щоб , по – перше дати можливість зрозуміти й відчути велику суспільну значимість орфографії і необхідність опанування її ; по - друге, домогтися цілковитого оволодіння необхідними знаннями , вміннями і навичками з орфографії.

 У вищому навчальному закладі орфографія вивчається на першому курсі - пропедевтичний курс – він передбачає вивчення основних орфографічних правил , орфограм , понять під час розгляду таких розділів , як „Фонетика” , „Морфологія” , „Словотвір” тощо. Пропедевтичний курс спрямований на те , щоб узагальнити , доповнити , повторити знання ,удосконалити уміння і навички , здобуті у школі.

 На другому курсі студенти вивчають розділ „Орфографія” , де детально , з урахуванням наукових відомостей , поглиблюють свої знання ( наприклад , вивчають історичні чергування , спрощення і так далі ).

 Пізніше , на третьому – четвертому курсах вивчається методика української мови , що передбачає опрацювання „Методики вивчення орфографії української мови” , тобто аналіз основних методів , прийомів , засобів , принципів навчання орфографії тощо.

 Аби досягти визначеної освітньої мети під час опанування мовного курсу , потрібно застосовувати комунікативно – функційний підхід. Важливу роль при цьому відіграє та умова , що необхідно підбирати мовленнєво – комунікативний дидактичний матеріал , який би враховував основні правила , що треба запам¢ятати , помилки , що їх найчастіше припускаються у мовленні. Ефективність формування культури мови майбутніх фахівців залежить також від удалого добору вправ і завдань.

 Одні дослідники вважають , що в основі орфографії повинні лежати теоретичні знання граматики , бо лише свідоме знання правил забезпечує міцні навички правильного письма. Інші доводять , що при навчанні орфографії основне значення має зорове сприйняття написаного.

 Ще Ф.Буслаєв ( 1818- 1897 ) обгрунтував необхідність свідомого вивчення орфографії на основі знань з граматики і розробив вправи , що складаються зі списування текстів , до яких ставляться певні завдання , з диктантів , переказів , творів, перекладів. Вправи супроводжуються поясненням доти, доки правильне написання не стане автоматичним.

 Пізніше І.Срезневський ( 1812- 1880 ) рекомендував творчі вправи , які б викликали допитливість , спостережливість , кмітливість і наполегливість у роботі.

 Такі відомі лінгвісти , як О.Пєшковський і А.Булаховський також обстоювали необхідність вивчення орфографії у зв¢язку з граматикою і на основі теоретичних знань граматики.

 К. Д. Ушинський був прихильником свідомого навчання письма на базі граматики , не розділяв розвиток мови і знання з граматики. Великого значення надавав вправам ( списування , диктант , твори , письмо по пам¢яті тощо ) , розборам ( граматичний , орфографічний ). Також обгрунтував принципи свідомості і автоматизму при вивченні орфографії ; вважав , що необхідно розвивати усне мовлення і , відповідно , логічне мислення.

 Також питання орфографії досліджували Д.І. Тихомиров , В.П. Шереметьєвський , В. Лай , Е. Мейман

 Навчання грамотному письму спирається на загальновідомі дидактичні і методичні принципи навчання. І насамперед вивчення орфографії і пунктуації у постійному зв¢язку з граматикою , поєднання свідомості з автоматизмом , зв¢язок навчання орфографії і пунктуації з розвитком мови. Зв¢язок навчання орфографії з граматикою зумовлюється тим , що одним із основних принципів українського правопису є морфологічний , за яким зберігається однакове написання морфем незалежно від зміни в їх вимові в різних формах одного і того самого слова чи в споріднених словах. Наприклад, однаково пишуться корені у словах весна – весни , великий – велич , річка – річці , ніготь – нігті ; префікси у словах розбити – розквітнути , зробити – зшити. Необхідно розрізняти слова на пам¢ять - напам¢ять , у горі – угорі . Робота над засвоєнням орфографії супроводжується орфографічним розбором , що тісно пов¢язаний з морфемним , словотворчим і розбором за частинами мови.

 Граматика є теоретичною базою для оволодіння орфографією , тому під час вивчення різних граматичних явищ треба звертати увагу на орфографічну передачу їх , пов¢язувати орфографічні правила з граматичними. Так , скажімо , при вивченні відмінювання іменників третьої відміни важливо зосередити увагу на правописі відмінкових закінчень орудного відмінка однини , в якому буває або не буває подвоєння букв ( тінню , піччю , розкішшю , але повістю , радістю ) , а також ставиться апостроф ( любов¢ю , матір¢ю ) . З¢ясовуючи правопис відмінкових закінчень іменників першої і другої відмін , звертаємо увагу на кличну форму ,на роль її у реченні , закріплюємо вживання розділових знаків при звертанні , зміцнюємо навички виразного читання речень із звертаннями.

 Наведемо приклад зразків проблемно – пошукових завдань , спрямованих на розвиток правописних умінь студентів у процесі опрацювання теми „Правопис іменників другої відміни чоловічого роду однини”.

Лінгвістичний експеримент.

Розгорнути подані абревіатури  в повні назви й записати їх. Визначити рід цих слів. Дослідити , до яких відмін належать стрижневі  слова. Поставити їх у формі родового відмінка однини. Виділити закінчення.

ККД , ВНЗ , АЕС , ТЕС.

Вибірково – розподільний диктант.

 Подані географічні  назви поставити у формі родового відмінка однини й записати до відповідної колонки таблиці.

 - а ( -я ) - у ( -ю ) паралельні закінчення

Пояснювальний диктант .

Записати у формі  родового відмінка однини іменники чоловічого роду другої відміни : а )назви обласних центрів України ; б ) назви річок  і озер України. Виділити закінчення. Пояснити орфограми.

Творчий диктант.

Прочитати текст , розкриваючи дужки. З¢ясувати , у якому відмінку вжито слова з дужок у тексті. Пояснити закінчення. Або : переписати текст , виділити всі орфограми , пояснити написання.

Тестові завдання.

1.Визначити рядок , у якому всі іменники , вжиті  у формі родового відмінка , мають закінчення – а , - я.

2.Вказати рядок , у  якому всі іменники у формі  родового відмінка однини мають  закінчення – у , - ю. 

 3.Знайти рядок , у якому іменники – власні назви мають паралельні закінчення.

При вивченні дієвідмінювання  дієслів необхідно звертати увагу на написання -е , -и та –ь в особових закінченнях ( напишеш , пересадиш , носить , сядь ) . Правописні моменти варто включати у морфологічні розбори усіх частин мови.

 Свідомість і автоматизм при навчанні орфографії забезпечуються тоді , коли учні добре усвідомлять суть орфографічного чи пунктуаційного правила , вироблять навички правильного перенесення конкретного якогось правила на ті випадки , що йому підпорядковуються. Лише повне усвідомлення правил приводить до оволодіння грамотним письмом.

 Для вироблення автоматичності грамотного письма потрібна система тренувальних вправ , при виконанні яких відбувається процес перетворення свідомої діяльності по застосуванню правила правопису на діяльність автоматичну.

 Вправи з розвитку зв¢язного мовлення супроводжують увесь процес навчання грамотному письму , бо під час довільної творчості добре активізується і збагачується словниковий запас , удосконалюється граматична , орфографічна , пунктуаційна грамотність.

 Важливо домагатися від дітей доказовості в поясненні виучуваного орфографічного чи пунктуаційного матеріалу. Якщо студент , розмірковуючи вголос , здатний швидко обгрунтувати , чому слово пишеться так , а не інакше , чому ставиться саме цей розділовий знак , а не інший , це означає , що він свідомо засвоїв правописний матеріал. Розповідаючи про вивчене на парі ( на практичному , семінарському занятті) , студент повинен підтверджувати кожне теоретичне положення власними прикладами.

 На практиці ж випливає зовсім інша картина : студенти лиш спроможні назвати орфограму чи пунктограму , а пояснити її написання не можуть. Це свідчить про те , що вони не бачать слова , не відчувають речення.

 Також важливо , щоб студенти , пояснюючи написання , не перебивали один одного , доповнювали і виправляли відповідь товариша лиш після її закінчення. Варто навідними запитаннями допомогти студенту самому виправити допущені помилки. Наприклад , якщо студент сказав , що сільськогосподарський пишеться через дефіс , то доцільно запропонувати йому виконати словотвірний розбір цього слова. Це допоможе швидше збагнути , що разом пишуться прикметники , утворені від залежних слів. Якщо ж студент плутає правила вживання апострофа у словах типу медвяний , зв¢язківець , розм¢як , можна запропонувати виконати розбір за будовою , після чого легше встановлюється закономірність у правописі даних орфограм.

 Такий спосіб виправлення помилок сприятиме успішному оволодінню учнями необхідними орфографічними вміннями та навичками. За інших умов вони механічно повторюватимуть формулювання правил , не завжди вдумуючись у зміст сказаного.

 Головним у навчанні орфографії є теоретично-практичний метод тренувальних вправ ( усних і письмових ) . Для того , щоб орфографічні вміння перетворились у міцні і сталі навички , необхідно дотримуватись певної послідовності і системності у доборі вправ.

 У методиці визначається така послідовність виконання вправ з орфографії :

1-ий етап – вправи на розпізнання орфограм із метою вироблення вмінь. Це : помічати орфограми при зоровому сприйманні тексту ; знаходити орфограми при сприйманні тексту на слух ( і пояснювати їх ) ; записувати текст , пропускаючи орфограми.

2-ий етап – вправи і завдання – обгрунтувати написане.

3-ій етап – дописування слів , вставляння пропущених орфограм.

4-ий етап – добір власних прикладів.

5-ий етап – творчі вправи.

 Отже , розрізняються такі основні види орфографічних вправ : 1.Списування ( відтворення запису без будь - яких змін і творче , тобто ускладнене різними завданнями , виконання яких вимагає застосування правил ) . Списування супроводжується поясненням написання кожної орфограми. Списування може бути текстуальним ( суцільним , дослівним ) і вибірковим , коли треба виписати окремі слова , словосполучення з певними орфограмами. Можна використовувати списування – переклад.

До творчого списування доцільно додати такі завдання 6 підкреслити окремі букви , склади , морфеми з орфограмою ; вставити пропущені букви чи склади ; виписати з тексту слова, написання яких пояснюється одним правилом і т. д. При вибірковому списуванні можна виписувати слова з різними орфограмами у різні колонки. У кінці цього виду роботи реалізується зв¢язок орфографії з граматикою і розвитком мови, що в свою чергу сприяє кращому засвоєнню правопису. Списування має бути свідомим , а не механічним. Обов¢язкова умова списування – чисте , охайне , каліграфічне письмо.

2.Орфографічний розбір.

 Ця вправа передбачає  аналіз і пояснення написання  слів , що допомагає закріпити  знання з орфографії , виробити  міцні правописні навички. Розбір тісно пов¢язаний з аналізом за будовою слова і частиною мови , тобто орфографічний розбір покликаний з¢ясувати правопис того чи іншого слова , але , звичайно , на основі знань і будови слова , особливостей певної частини мови. За способом проведення розбір буває усний і письмовий , а за обсягом – повний ( пояснюються всі орфограми ) і частковий ( пояснюється одна орфограма ).

 Найчастіше визначають таку послідовність орфографічного розбору :

а ) слово з орфограмою ;

б ) частина мова , до якої належить аналізоване слово ;

в ) орфограма , яку треба  пояснити ;

г ) правило , яким пояснюється орфограма ;

д ) підбір власних прикладів.

 Наприклад , орфографічний розбір слова розбити :

а ) аналізоване слово - розбити ;

б ) дієслово ;

в ) орфограма – написання  префіксів роз - , без - ;

г ) у префіксах роз - , без – пишеться буква – з - ;

д ) розкрити , безмежно , розбігтись.

 3.Робота з орфографічним словником.

 Цей вид допомагає  студентам запам¢ятовувати важкі в правописному плані слова , дає можливість урізноманітнювати методи практичного вивчення правопису. За орфографічним словником можна виконувати і різні вправи з морфології. Наприклад , з якоїсь сторінки чи окремої статті виписати слова з тими чи іншими орфограмами і з¢ясувати їх правопис ( слова з префіксами роз - , без - , пре - , при - , з - , с - , прислівники , що пишуться через дефіс , разом , окремо і т. д. ). Цей вид роботи може бути ускладнений таким завданням , як : ввести певні слова у речення або утворити словосполучення чи скласти зв¢язний невеликий текст.

4.Різні види диктантів.

Це одна з найефективніших  форм роботи. Диктанти сприяють виробленню міцних орфографічних навичок , пунктуаційних навичок , для закріплення і повторення знань з фонетики , лексики, граматики . Написання диктантів сприяє розвитку мислення , уваги , зосередженості , пам¢яті , слуху , зору.

 Виділяють багато видів диктантів залежно від того , який критерій кладуть в основу : мета проведення , характер запису і час пояснення орфограм у тексті.

 Різні дидакти користуються неоднаковою класифікацією диктантів.

 За метою проведення виділяють :

- контрольні – основне завдання такого диктанту – перевірити знання , навички , уміння студентів; сприяє міцнішому засвоєнню правил. Спочатку читається весь текст , з¢ясовується , чи є незрозумілі слова , якщо є – пояснюються ; потім текст записують – по частинах ; після запису всього тексту викладач читає ще раз і збирає роботи.

- навчальні ;

- контрольно – навчальні – такі диктанти активізують роботу на заняттях з української мови , розвивають навички самоконтролю , спонукають до самостійного аналізу помилок , пояснення орфограм .

 За характером запису тексту :

- дослівні ( текстуальні ) , тобто такі , у яких текст записують без змін , дослівно ;

- із зміною тексту ( окремих слів , речень ). Ці диктанти , в свою чергу , поділяються на :

а ) вибіркові – наприклад , виписати з тексту лише ті речення , де є зазначена орфограма ( написання великої букви , спрощення , написання префіксів роз - , без - , з- , с - , при - , пре – і т. д. ) ; ці диктанти можуть бути ускладнені. Наприклад завдання : виписати не просто слова з певною орфограмою , а й віднести ці слова до певної групи ( колонки ) ; такі диктанти є досить корисними , тому що вимагають свідомого , вдумливого ставлення до роботи , адже в тексті необхідно розпізнати і відібрати слова , які пишуться за певним правилом; крім того за порівняно короткий час опрацьовується правопис орфограм на широкій лексичній базі.

б ) вільні – вільні диктанти включають також роботу із розвитку зв¢язного мовлення , сприяють збагаченню лексики , розвивають вміння вільно , чітко , лаконічно , правильно висловлювати свої думки ; для вільного диктанту береться суцільний текст , який легко можна поділити на частини з двох – трьох об¢єднаних речень ; спочатку читається весь текст і потім – по два – три речення без повторення , а студенти самостійно записують у зошити ( у вільному викладі , зберігаючи основний смисл ).

в ) творчі – ці диктанти включають різні види тренувальних вправ творчого характеру , що виконуються у процесі запису тексту , речень , слів.

Наведемо приклад вправ :

 Наприклад , завдання – розширити речення за рахунок введення означень , обставин і т. д. ; слова можуть бути із вставок , або самостійно придумані студентами ; потім перевіряється правопис введених у речення слів і правильність ( влучність ) добору. Таким чином цей вид роботи ще й розширює лексичний запас. Ще один вид роботи – це орфографічно – граматична робота , що полягає в заміні одних граматичних форм іншими ( у тексті даються форми теперішнього , майбутнього часу дієслів , а треба записати у минулому часі ; поставити іменники у множині чи однині ; розкрити дужки , поставивши дієслова у формі певного часу , відмінка , особи тощо. ). Третій різновид – це заміна словосполучень або речень окремими словами.

 За часом пояснення орфограм розрізняють :

- попереджувальні – орфограми пояснюються до початку запису ; потім текст записується і перевіряється. Такий диктант може бути зоровим і слуховим. При першому текст вивішується на дошку або роздається на парти ; далі з¢ясовується правопис слів у тексті ; тексти збираються ( закриваються ) ; потім записується під диктовку ; далі знову звіряються із відкритим текстом. При другому виді роботи після повторення орфографічних правил викладач читає текст ; колективно обговорюються орфограми ; потім текст перевіряють і записують у зошити.

- коментовані – орфограми пояснюються у процесі запису тексту ; можна записувати по одному реченню і відразу визначати і аналізувати орфограми.

- пояснювальні – орфограми пояснюються після запису всього тексту. Проводиться двома шляхами : текст записується під диктовку викладача ; далі – читають по одному реченню і визначають і пояснюють орфограми ; інший спосіб – один студент пише речення на дошці , інші – у зошитах. Після запису кожного речення звіряються , визначають помилки , пояснюють орфограми.

 Окремо виділяють словникові диктанти , диктанти – переклади.

 При словниковому диктанті записуються слова на певне правило чи орфограму. Такий вид роботи сприяє тому , що за невеликий проміжок часу на великому лексичному матеріалі закріплюється те чи інше орфографічне правило. Цей диктант може бути попереджувальним , пояснювальним , творчим ( наприклад , якщо необхідно змінити форму слова ) , словниковий диктант – переклад .

 Диктант – переклад найчастіше передбачає переклад з російської мови на українську. Також сприяє збагаченню лексики , розвитку мовлення , мислення тощо.

5.Запис вивченого напам¢ять тексту – для виконання цього виду роботи треба дібрати текст , детально пояснити усі орфограми , а потім по пам¢яті записувати текст у зошити.

6.Перекази , твори.

 Ці види вправ дають можливість студентам користуватися одержаними знаннями і навичками в процесі самостійного викладу думок , що , в свою чергу , сприяє кращому засвоєнню правописних , орфографічних навичок . Можна підібрати текст , де було б багато слів на визначене орфографічне правило. Також перекази і твори можуть бути ускладнені орфографічними завданнями ( змінити в переказі особу чи часову форму дієслова , число іменника , що веде до зміни орфограм ).

 Гарно себе зарекомендували вправи – ігри.

 Гра забезпечує підтримання живого інтересу студентів до навчання , розвиває в них потяг до знань , бажання примножувати свій інтелектуальний набуток , формує вміння стрімко осмислювати навчальний матеріал , якісно проводити його аналіз , робити самостійні висновки , чітко , логічно висловлювати свої думки.

 Наприклад , гра „Біг з бар¢єрами”.

 Завдання , що їх  складають , можуть бути орфоепічними , орфографічними , словотвірними , лексичними , синтаксичними , пунктуаційними. Вивчаючи тему „Прикметник” , можна запропонувати орфографічний бар¢єр : від наведених географічних назв утворіть прикметники ( в основі слів відбуватиметься чергування приголосних ) .

 Гра „Від добрих сусідів” .

Студенти одержують  по два аркуші з текстом та один чистий. На чистий аркуш вони переписують одержаний текст , але поставивши на місці орфограми три крапки і пропускаючи деякі розділові знаки. Після виконання цього завдання студенти рядами обмінюються підготовленими текстами і переписують їх , правильно заповнюючи пропуски і вживаючи розділові знаки. Потім відбувається перевірка , обрахунок помилок , що їх припустилися студенти. Така гра сприяє вдосконаленню мовних навичок студентів , поглибленню їхніх знань , розвиває увагу , спостережливість.

 Гра „Літературний редактор” – сприяє піднесенню культури мовлення студентів , прищепленню їм навичок літературного редагування , умінню глибоко осмислювати чуже мовлення.

 Гра „Пастка” – дає студентам можливість закріпити або повторити важливу мовну інформацію , розвиває спостережливість , уважність , уміння швидко аналізувати мовний матеріал. Матеріалом пошуку „пастки” може бути група слів , словосполучень , речень і окремий текст.

 А , наприклад , гра „ Правописна селекція” – дає змогу закріпити правописні навички , піднести їх до ступеня автоматизму , тренує пам¢ять , увагу , спостережливість. ( Учням дається по 5 карток , на кожній з яких записано по 10 слів. Треба якнайшвидше знайти картки , на яких слова написані без помилок ).

 Ігрове завдання „Четверте зайве”. Подані іменники поставити у формі родового відмінка однини. Визначити в кожному рядку „зайве” слово. Свій вибір обгрунтувати. Зайві іменники ввести у словосполучення так , щоб вони виступали залежними словами у формі родового відмінка однини.

 Отож грі , як одній із форм співпраці , співдії , співтворчості студента і викладача , належить чільне місце в лінгводидактиці , бо її наявність в озброєнні мовника ( словесника ) дає змогу „максимально врахувати психологічні , індивідуальні властивості особистості , сприяти формуванню і удосконаленню мовних умінь і навичок” .

 При вивченні орфографії можна також використовувати вправи з ключем. Такі завдання є цікавішими , вони дають змогу визначити прогалини у знаннях з правопису , спонукають до мислення , пошуків правильної відповіді , вносять елемент „ нестандартності” у процес навчання.

 Наведемо приклад таких завдань : Тема „Вживання апострофа і м¢якого знака” : записати подані слова у дві колонки , у кожному слові підкреслити першу букву , прочитати вислів ( ключ – народне прислів¢я , приказка ).

 Отже , вивчення орфографії є надзвичайно важливим у процесі навчання української мови. Про це свідчить те , що багатьох науковців ( Буслаєв , Ушинський , Срезневський , Тихомиров , Шереметьєвський та інших ) здавна цікавили питання розвитку правопису , його важливості і необхідності для людей , були різні підходи і принципи до успішного оволодіння орфографічними вміннями і навичками. Зокрема визначали загально дидактичні і спеціальні принципи оволодіння орфографією ( свідомості , науковості , автоматизму , міцності , зв¢язку із граматикою , з розвитком зв¢язного мовлення тощо. ). Початок цей процес бере у школі , а вищих навчальних закладах ми лише удосконалюємо , поширюємо знання студентів , повторюємо вивчені у школі правила і намагаємось заповнити прогалини у знаннях з правопису української мови. Існує надзвичайно різноманітна система вправ із орфографії . Це такі , як різні види диктантів ( пояснювальний , коментований , вибірковий , словниковий , попереджувальний контрольний , навчальний, вільний і т. д. ), вправи – ігри , вправи із ключами , проблемно – пошукові завдання , творчі вправи ( перекази і твори ) , орфографічні розбори , списування , використання орфографічного словника тощо. Крім того , правописні навички студентів удосконалюються і під час вивчення таких розділів української мови , як граматика , фонетика , орфоепія. Запорукою успішного оволодіння правописними навичками і вміннями є постійна робота над собою , а також постійна робота на парах . Це включає як самостійний аналіз студентом своїх помилок , так і взаємне виправлення , або під керівництвом викладача. Слід завжди пам¢ятати , що орфографічна вправність - невід¢ємна частина загальної грамотності людини , а стан грамотності характеризує рівень її культури.