Визначення розміру компенсації моральної (немайнової) шкоди

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 50 с., 31 джерело.

Мета даної роботи – розкрити у світлі нового цивільного законодавства України правові засади права на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, розкрити такі важливі питання як поняття моральної шкоди, особливості відшкодування моральної шкоди, підстави відповідальності, розмір шкоди та порядок відшкодування моральної шкоди. 

Об'єктом дослідження курсової роботи виступає:

- зміст та поняття моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичним і юридичним особам;

-  підстави відповідальності за її вчинення - наявність моральної (немайнової) шкоди, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина;

-  критерії оцінки обсягу моральної (немайнової) шкоди і визначення розміру її відшкодування.

Предметом дослідження даної роботи є чинне законодавство і судова практика України, які передбачають відшкодування моральної шкоди.

Теоретична і методологічна база. Теоретичною основою курсової роботи стали праці вітчизняних і зарубіжних вчених, нормативно-правові акти, коментарі до діючого законодавства України, статі в юридичній пресі.

Актуальність дослідження. Позов про відшкодування моральної шкоди набуває все більшої популярності, що свідчить про зростання правосвідомості, правової культури громадян – а це є ще одним кроком до правової держави.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ, МОРАЛЬНА (НЕМАЙНОВА ШКОДА), ПРАВО НА ВІДШКОДУВАННЯ, ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ.

Зміст

ВСТУП…………………………………………………………………………......3

Розділ 1. Історія, розвиток, поняття, зміст та особливості інституту моральної (немайнової) шкоди. ……………………………………………………………...6

1.1. Проблема компенсації моральної (немайнової) шкоди в теорії цивільного права (історія питання)……………………………………………6

1.2. Поняття, зміст та особливості інституту моральної (немайнової) шкоди……………………………………………………………………………..11

1.3. Немайнова шкода, завдана юридичній особі……………………….19

1.4. Застосування судами законодавства України щодо відшкодування моральної шкоди…………………………………………………………………22

Розділ 2. Визначення розміру компенсації моральної (немайнової) шкоди……………………………………………………………………………..25

2.1. Форми та розмір майнової компенсації моральної шкоди………...25

2.2. Способи та критерії оцінки обсягу моральної шкоди (з екскурсом в цивільне право інших стран)……………………………………………………28

2.3. Визначення розміру компенсації моральної (немайнової) шкоди……………………………………………………………………………..38

2.4. Проблема оцінки обсягу моральної шкоди та визначення розміру її компенсації……………………………………………………………………….41

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...43

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...48

ВСТУП

Конституція України закріплює засади державної політики, спрямованої насамперед на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя(ст. 3 Конституції України)[1]. Вона заклала базу для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, у якій людина. її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. У Конституції втілена надзвичайно цінна ідея, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки.

Створення ефективної системи захисту прав і свобод людини – основне завдання будь – якої демократичної держави. Саме в цьому напрямку наша держава намагається будувати дієвий правовий механізм, що дозволить кожному громадянину, який потребує захисту своїх прав, інтересів та свобод, реалізувати своє конституційне право на захист.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини спрямовані норми Конституції України про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди як наслідок порушених прав фізичних і юридичних осіб.

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасного українського права. Вже багато років в науці дискутується проблема відшкодування моральної шкоди. Дослідженням вищезазначеної проблеми займались такі вчені як Грищук О., Паліюк В.П., Забара І.М., Луспеник Д.Д., В.Лапіцький, С. Рабінович, Л. Корчемна, Д.В. Боброва, М.І. Гошовський, С.Є. Демський, О.В. Дзера та інші, що свідчить про її важливість та актуальність.

У законодавстві передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню, - шкоду матеріальну і шкоду моральну. Стаття 16 чинного Цивільного кодексу України (від 16 січня 2003 р.), в якій ідеться про захист цивільних прав та інтересів судом, передбачає право кожної особи звернутися до суду за захистом свого/особистого немайнового або майнового інтересу, способами захисту якого є, поряд з іншими, відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди [2]. 

Слід зазначити, що, на відміну від відшкодування матеріальної шкоди, відшкодування моральної шкоди є порівняно новим інститутом, адже цивільне право колишньої тоталітарної держави такого способу захисту прав та інтересів громадян не передбачало.

Поява права на відшкодування моральної шкоди відбулася вперше в Українському законодавстві у 1993 році, шляхом внесення змін до Цивільного кодексу УРСР, а саме ст.. 6 та 7 ЦК УРСР крім інших способів захисту цивільних прав, визначали право на компенсацію моральної шкоди внаслідок поширення відомостей, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням.

Із прийняттям Конституції України у 1996 році було визначено підстави відшкодування моральної шкоди (ч.3 ст.32, ч.3,4 ст.56). Конституція України визнає відшкодування моральної шкоди як достатньо дієвий спосіб відшкодування завданої шкоди будь-якій особі [1].

Наступним джерелом, яке визначає право особи на компенсацію нематеріальної шкоди, а також визначає, в чому саме полягає моральна шкода, звичайно, є Цивільний кодекс України (ст. 23) [2]. Зміни у законодавстві, зокрема прийняття нового Цивільного кодексу України, позитивно вплинули на механізм відшкодування моральної шкоди. Але, нажаль, як показує судова практика ще залишилось чимало невирішених питань, що викликані перш за все неузгодженістю в законодавстві. Тобто існують прогалини та колізії в законодавстві щодо питання відшкодування моральної шкоди, що іноді неоднозначно вирішуються у судовому порядку, і як наслідок потерпіла особа залишається ущемленою у своїх правах. Це змушує багатьох науковців, практикуючих правознаців, посадовців вступати у дискусії з приводу найбільш спірних питань: визначення розміру моральної шкоди; порядку відшкодування моральної шкоди; встановлення складових елементів правопорушення (шкода, протиправність, причинно – наслідковий зв’язок, вина), що завдає моральної шкоди особі (фізичній або юридичній).

Тому тема даної курсової роботи має на даний час як теоретичний, так і практичний інтерес.

Розділ 1. Історія, розвиток, поняття, зміст та особливості інституту моральної (немайнової) шкоди

1.1. Проблема компенсації моральної (немайнової) шкоди в теорії цивільного права (історія питання)

Категорія моральної шкоди з'явилась у вітчизняному законодавстві порівняно недавно. Це пояснюється тим, що протягом тривалого часу нашою доктриною цивільного права заперечувалась можливість та необхідність компенсації моральної шкоди. Проти юридичного визнання моральної шкоди як правового факту, що породжує відносини відповідальності між потерпілим і заподіювачем шкоди, висувались два основні аргументи. Перший зводився до того, що немайнова шкода не підлягає грошовій оцінці і не може бути відшкодована шляхом присудження потерпілому якої-небудь грошової суми. Другий аргумент полягає в тому, що гідність радянської людини чи страждання грошима не вимірюються, а відшкодування моральної шкоди є чужим соціалістичній правосвідомості та праву, оскільки принижує людську гідність. В радянській цивільно-правовій літературі зазвичай підкреслюється, що моральна шкода не тільки не відшкодовується за радянським законодавством, а й не повинна відшкодовуватись, бо таке відшкодування характерне для права буржуазного суспільства, в якому все, в тому числі духовні і моральні цінності, оцінюються грошима.

Така позиція базувалась не тільки на ідеологічних догмах, але й мала певне теоретичне підґрунтя. У теорії цивільного права досі дискусійним є питання про можливість визначення обсягу моральної (немайнової шкоди) шкоди у певній (матеріальній) формі, яка б дозволяла об'єктивно оцінити цей обсяг з метою встановлення відповідного розміру компенсації.

Досить часто обстоюється думка про те, що моральна шкода не може бути оцінена і компенсована у грошовій або іншій матеріальній формі, оскільки за своєю природою така шкода належить до нематеріальної (духовної) сфери людського життя. Зокрема, видатний російський правознавець початку ХХ століття Г.Ф. Шершеневич зазначав: "Треба настільки зневажати людину як особистість, щоб переконувати її, що гроші здатні задовольнити всі моральні страждання. Переведення моральної шкоди в гроші - результат буржуазного духу, який вимірює все грошима і вважає все продажним." Такий погляд протягом довгого часу панував в радянській цивілістичній літературі. Щоправда, ще в 20-ті - 30-ті роки деякі радянські цивілісти висловлювались на користь норми про відшкодування (але в обмежених випадках) не лише майнової, а й моральної шкоди.

 Починаючи з 60-х років  проблему моральної шкоди піднімає  М. С. Малеїн, який в своїх працях  вказав на недостатню переконливість  аргументації противників компенсації  немайнової шкоди, зазначивши, що  відшкодування такої шкоди не  є чужим соціалістичному праву, але моральну шкоду (яка виявляється  в заподіянні потерпілому моральних  або фізичних страждань), на його  думку, слід відшкодовувати лише  в деяких випадках. Малеїн Н.С. стверджував, що "у випадках виникнення  моральної шкоди мова повинна  йти не про вимірювання її  грошима (що, звичайно, неможливо) і, як  наслідок, не про її відшкодування, а про "згладжування", тобто  зняття певною мірою ступеня  переживань, страждань потерпілого, про допомогу йому відновити  своє моральне становище, забезпечити  йому можливість встановити контакт  з оточуючими, який був втрачений  внаслідок, наприклад, тяжкого каліцтва, з урахуванням конкретних обставин справи у кожному випадку"[3].

Згодом підхід до проблеми моральної шкоди почав поступово змінюватись. В кінці 80-х років все більше і більше науковців почали схилятись до думки про необхідність відшкодування немайнової шкоди. Зрештою, моральна шкода відшкодовувалася в багатьох зарубіжних країнах, і навіть деяких соціалістичних. Цікавим є той факт, що СРСР пред'являв позови про відшкодування моральної шкоди в тих випадках, коли, наприклад, ушкодження здоров'я чи заподіяння смерті радянському громадянину відбулось в капіталістичній державі і справа розглядалась судом за законодавством місця вчинення правопорушення ("принцип" приносився в жертву в ім'я отримання валюти).

Звісно, ніхто не стане заперечувати, що у грошовій або іншій матеріальній формі не можна точно визначити обсяг втрат немайнового характеру, таких, як фізичні або душевні страждання, втрата або зниження репутації, престижу, приниження честі, гідності, втрата нормальних життєвих зв'язків. Ніхто не буде стверджувати, що грошима або іншим майном можна у повній мірі відшкодувати, відновити такі втрати, адже, скажімо, наслідки перенесеного душевного або фізичного болю не можна безслідно викинути з свідомості людини, примусити її забути про них. Якщо майнова шкода у вигляді збитків традиційно визначається в цивілістиці як така, що виникає в майновій сфері потерпілого, немайнова шкода виникає в іншій площині - сфері людської психіки, що й визначає суттєві особливості цього виду шкоди. Проте це не означає, що моральна шкода не повинна і не може бути відшкодована, адже іноді посягання на деякі особисті блага є набагато відчутніші для особи, ніж зменшення її майна.

Подібної думки ще на початку ХХ ст. дотримався видатний юрист С.А. Беляцкін, який в одній із своїх праць зазначав: "Нічого дивного в тому немає, що людина, в якої через чужу провину відібрано життєві радощі, задоволення, душевні блага, бажає компенсації грошима, які відкривають джерела людських задоволень. Цілком справедливо. що законодавець, забезпечуючи відшкодування такому потерпілому за рахунок правопорушника, зосереджує свою увагу на потерпілому і повністю ігнорує, наскільки це вигідно для правопорушника." Тому можна сміливо стверджувати, що компенсація моральної шкоди може мати не тільки немайнову (скажімо - публічне вибачення, публікація спростування відомостей, що не відповідають дійсності), а цілком матеріальну форму - гроші або інші види майна. Однак, таке відшкодування повинно проводитися у тій же площині, де і виникла моральна (немайнова) шкода, тобто у сфері людської психіки.

Забігаючи наперед, зазначимо, що моральна шкода, яка знаходить свій вираз, як правило, у зменшенні особистих благ, зводиться до моральних (психічних) страждань людини, оскільки майнового виразу такі блага не мають[3].

Вперше в радянському законодавстві поняття "моральна шкода" знайшло юридичне закріплення в Законі СРСР "Про пресу та інші засоби масової інформації" від 12 червня 1990 року. Стаття 39 цього Закону вказала, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину внаслідок поширення засобом масової інформації невідповідаючих дійсності відомостей, що порочать честь і гідність громадянина, або які завдали йому іншої немайнової шкоди, відшкодовується за рішенням суду засобом масової інформації, а також винними посадовими особами і громадянами.

Ще один нормативно-правовий акт - Основи цивільного законодавства, прийнятий Верховною Радою СРСР в 1991 році, стаття 131 якого розширила захист немайнових інтересів, встановивши також відшкодування моральної шкоди, спричиненої громадянинові неправомірними діями (деліктні зобов'язання).

Після розпаду СРСР і утворення Української держави почали видаватись власні українські закони, які передбачали право на відшкодування моральної шкоди. Так, 14 жовтня 1992 року був прийнятий Закон України "Про охорону праці", стаття 12 якого передбачає відшкодування моральної шкоди, коли небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого.

Законом України "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян та організацій" від 6 травня 1993 року були внесені зміни до Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК України) [2]. Компенсація моральної шкоди була визнана одним із способів захисту цивільних прав (ст. 6). Кодекс доповнено статтею 4401, яка має універсальний характер, тобто поширюється на всі випадки заподіяння моральної (немайнової) шкоди та її відшкодування.

Згодом приймається ще ряд законодавчих актів України, в яких йде мова про моральну шкоду та питання її компенсації.

Норми про відшкодування моральної шкоди, як уже зазначалося, містяться у Конституції України (статті 32, 56, 62, 152) [1], що свідчить про велику роль компенсації немайнової шкоди як способу захисту прав громадян і організацій.

Далі ціла низка законодавчих актів, на сьогоднішній день, також встановлює право особи на відшкодування моральної шкоди:

1. Кодекс законів про працю України (від 10.12.1971, із змінами та доповненнями): ст. 2371 передбачає відшкодування працівникові власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди [4].

2. Закон України „Про захист прав споживачів” (від 12.05.1991, в редакції 2005 року із змінами та доповненнями) (ст.4,5)[5].

  3.Закон України „Про інформацію” (від 02.10.1992 р. із змінами та доповненнями) (ст. 49) встановлює, що у випадках, коли правопорушенням, вчиненим суб᾿єктом інформаційної діяльності, завдано матеріальної чи моральної шкоди фізичним або юридичним особам, винні особи відшкодовують її добровільно або на підставі рішення суду[6].

4.Закон України „Про телебачення і радіомовлення” (від 21.12.1993 р. із змінами та доповненнями) (ст. 59) [7].

5. Закон України „Про авторське право і суміжні права” (від 23.12.1993 р. Із змінами та доповненнями) (ст. 52)[8].

Ще достатньо велика кількість законів, серед яких і Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в України” (остання редакція 2004 р) [9], “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” (остання редакція від 1.01.2011 р.) [10], “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання попереднього слідства, прокуратури і суду” (остання редакція від 11.07.2009 р.) [11] та інші визначають право осіб звертатись із вимогою до порушників відшкодувати саме немайнову (моральну) шкоду.

Однак, не лише законодавчі акти регулюють питання відшкодування моральної шкоди. Існує ціла низка нормативно-правових актів щодо порядку відшкодування моральної шкоди, наприклад, методичні рекомендації „Відшкодування моральної шкоди” (лист Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 р. № 35-13/797). Зазначений нормативний акт визначає механізм реалізації прав і свобод людини, зокрема права людини на компенсацію моральної шкоди.

Також  необхідно зазначити, що достатньо вагоме значення в порядку реалізації права на відшкодування моральної шкоди має судова практика, зокрема: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”(остання редакція 25.05.2001р.)[12], яка визначає одним із джерел правового регулювання права на відшкодування моральної шкоди міжнародні договори (остання редакція 25.05.2001р.).

1.2. Поняття, зміст та особливості інституту моральної (немайнової) шкоди

Питання, пов'язані з відшкодуванням майнової шкоди, достатньо законодавчо регламентовані, глибоко досліджені доктриною цивільного права і відображені в судовій практиці. Цього не можна сказати про питання моральної шкоди та її компенсацію.

У теорії і практиці нерозв'язаними або дискусійними залишаються ряд важливих питань, пов'язаних з цим цивільно-правовим інститутом, зокрема, щодо самого поняття моральної (немайнової) шкоди.

Вперше в Україні поняття моральної шкоди було визначено в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» вiд 16.04.1991 № 959-XII: «Моральна шкода -- шкода, заподіяна особистим немайновим правам суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і який привів або може привести до збитків, що мають матеріальне вираження». Це визначення стосується лише суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і викликає принципові заперечення, тому що в ньому не розкривається сутність моральної (немайнової) шкоди.

Більш загальне, змістовне і глибоке визначення передбачив Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року, що «визначає моральну шкоду потерпілого як страждання, заподіяні працівнику унаслідок фізичного чи психічного впливу, що привело до погіршення чи позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інші негативні наслідки» (у новій редакції Закону 2002 року дана норма не збереглася).

31 березня 1995 року Пленумом Верховного  Суду України була прийнята  постанова №,4 «Про судову практику  в справах про відшкодування  моральної (немайнової) шкоди», у якій  роз'ясняється, що під моральною  шкодою «варто розуміти втрати  немайнового характеру внаслідок  моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних  фізичній чи юридичній особі  протиправними діями інших осіб».

В дану постанову були внесені зміни постановою від 25 травня 2001 року № 5. Таким чином, у пункті 3 з'явилося положення про те, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, варто розуміти втрати немайнового характеру, що виникли в зв'язку з приниженням її ділової репутації, зазіханням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також здійсненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підірвавши довіру до його діяльності.

Для юридичних осіб іноді захист честі і гідності, ділової репутації значить набагато більше, ніж відшкодування майнових збитків. Пленум Верховного Суду України, приймаючи зміни і доповнення до постанови № 4 від 31 травня 1995 року, розв'язав проблему, що існувала тривалий час: законодавець не розмежовував поняття моральної шкоди фізичних і юридичних осіб.

Цивільний кодекс України, який був прийнятий 16 лютого 2003 року, визначає зміст поняття «відшкодування шкоди» поняттям самої шкоди. В нбому не зовсім вірно вжитий термін «відшкодування». Якщо шкода — це зменшення чи знищення якого-небудь блага, то метою відшкодування є відновлення порушеного, тобто приведення порушеного блага в той стан, у якому воно знаходилося до порушення (реституція). Коли мова йде про шкоду моральну, не можна установлювати вимоги повного відшкодування. Присудження грошового еквівалента, здатного усунути майновий збиток, не в змозі усунути шкоду моральну.  Моральна шкода часто сильніше відображається на потерпілому, ніж матеріальна, тому що вона не може бути відшкодована, а лише якимсь чином компенсована. Компенсація моральної шкоди являє собою можливість якоюсь мірою згладити несприятливі наслідки правопорушення, сприяє придбанню замість втраченого блага інше.  
Тому більші гуманно вживати замість терміна відшкодування моральної шкоди термін «компенсація».

В теорії цивільного права було висловлено ряд думок з приводу розуміння суті моральної шкоди. Деякі автори ототожнюють її з втратами немайнового характеру, заподіяні фізичними чи душевними стражданнями. При цьому, негативні емоції і переживання самі по собі не можуть бути підставою для права на відшкодування моральної шкоди. Потрібно, щоб вони досягли певного якісного і кількісного рівня та викликали деякі негативні наслідки: погіршення чи неможливість реалізувати особою свої звички і бажання, погіршення відносин з оточуючими, захворювання та ін. Тільки за таких умов вони можуть розцінюватись як моральна шкода. Такої позиції, до речі, дотримується вища судова інстанція нашої держави. Фактично моральна шкода трактується як результат фізичного чи душевного страждання.

Суть іншої точки зору зводиться до того, що моральна шкода полягає в порушенні законних прав громадянина або організації діяннями (діями чи бездіяльністю) іншої особи, а фізичні і моральні страждання є наслідком порушення. Таке розуміння немайнової шкоди не можна, на мою думку, визнати вдалий. Адже порушення законних прав особи є передумовою заподіяння їй моральної шкоди, яка, в свою чергу, є наслідком такого порушення.

Але, на мою думку, ближче до істини ті, які вважають, що моральна шкода - це фізичні чи психічні (душевні, моральні) страждання, які потерпіла особа переживає внаслідок протиправних діянь з боку інших осіб, що посягають на законні права потерпілого. Тобто моральна шкода трактується не як результат фізичних чи душевних страждань і не як передумова їх виникнення, а саме як фізичні чи душевні страждання.

Людина в зв'язку з порушенням її прав може переживати фізичні страждання, які полягають переважно у фізичному болі. Такими стражданнями можуть бути також нудота, головокружіння, свербіння та інші хворобливі симптоми (відчуття). Моральна шкода може полягати тільки у фізичних стражданнях, а можуть бути випадки, коли фізичний біль супроводжується душевним (наприклад, втрата органу спричинює у потерпілого переживання за майбутнє повноцінне життя).

Немайнова шкода може проявлятись і лише в душевних стражданнях, змістом яких є різноманітні негативні емоції, зокрема, такі як горе (в зв'язку з втратою близької людини), приниження (внаслідок образи), неспокій (за можливість продовжувати жити в майбутньому повноцінним життям після інвалідності) тощо. Правопорушенням порушується психічне благополуччя, душевна рівновага особи потерпілого. В результаті протиправного діяння потерпілий відчуває (переживає) дратівливість, гнів, сором, відчай, дискомфортний стан. Це може бути пов'язане з можливим чи вже насталим погіршенням відносин на роботі, в підприємницькій діяльності, в сім'ї, з обмеженням вибору професії, крахом кар'єри. Психічні переживання іноді призводять до нервових захворювань і навіть до суїциду. Розлад нервової системи може бути причиною серцево-судинних, онкологічних захворювань. Ці негативні явища можуть виражатись різноманітним способом залежно від індивідуальних якостей потерпілого, соціальної і моральної цінності для нього об'єкту посягання, інших факторів[13].

Якщо факт спричинення фізичних страждань потерпілому ще якось об'єктивно довести можна (хоча б висновком судмедексперта про тяжкість тілесних ушкоджень, нанесення яких призводить до фізичного болю), то факт переживання негативних психічних емоцій довести в принципі неможливо, оскільки останні є суб'єктивними, ідеальними (ці емоції - внутрішній світ людини; іноді вона страждає, хоча ззовні це майже не помітно, бо вона "тримається"; тому людські переживання не можуть бути якимось чином матеріально зафіксовані, оформлені документально). В наші дні суди вимагають у позивачів доводити те, що їм нанесена моральна шкода, а ті, в свою чергу, подають самі різноманітні медичні довідки, що нібито має свідчити про заподіяну немайнову шкоду. Все це з часом оформлюється у відповідний стереотип. Більше того, на рівні підзаконних нормативно-правових актів закріплено положення, згідно з яким доказом наявності моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання можуть бути висновок медико-соціальної експертної комісії чи навіть висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу, або лікарсько-консультативної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, депресію чи інші негативні наслідки. Але, на нашу думку, таку практику не можна визнати правильною. Медична довідка чи висновок є свідченням факту певного захворювання. Але ж не кожний випадок заподіяння моральної шкоди повинен обов'язково приводити до будь-якого хворобливого стану потерпілого. Хвороба може свідчити лише про глибину страждань, які можуть досягти такого рівня, коли переростають у розлад нервової системи, серцево-судинне чи інше захворювання.

На наш погляд, порушення будь-яких особистих прав у тій чи іншій мірі спричиняє моральну шкоду. Фізичні та (або) психічні страждання потерпілий переживає у зв'язку з посяганням на його законні права, негативними наслідками правопорушення. До речі, відповідно до визначення поняття моральної шкоди, даного в статті 12 Закону України "Про охорону праці", немайнова шкода визнається заподіяною лише тоді, коли правопорушення призвело до негативних наслідків морального характеру (як-от: погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми). Тоді виходить, що душевні переживання з приводу самого правопорушення не є моральною шкодою. Але з цим погодитись не можна, бо немайнова шкода є "супутником" кожної протиправної дії. Тому наявність шкідливих наслідків правопорушення чи їх істотність не повинно впливати на питання компенсації чи не компенсації моральної шкоди, а лише на визначення розміру такої компенсації (наприклад, послаблення зв'язків із зовнішнім світом внаслідок інвалідності потерпілого відіб'ється на сумі відшкодування)[14].

Виходячи з цього, можна дати наступні визначення поняття моральної (немайнової) шкоди:

Під моральною (немайновою) шкодою, завданою фізичній особі, необхідно розуміти моральні (психічні та фізичні) страждання, які виникли внаслідок посягання на абсолютні нематеріальні блага (життя, здоров`я, честь, гідність і т.д.), порушення особистих немайнових прав, пов'язаних з майновими (право авторства, право на ім'я і т.д.), а також майнових прав фізичної особи.

Щодо немайнової шкоди, заподіяної юридичній особі, то під такою шкодою слід розуміти втрати майнового та немайнового характеру (зменшення нематеріальних активів), які настали або могли настати в разі приниження ділової репутації підприємства, установи або організації, внаслідок порушення немайнових прав юридичної особи, пов'язаних з майновими (суміжних прав, права на фірмове найменування, товарний знак, торгову марку, розголошення комерційної таємниці і т.п.), і вимагають додаткових витрат на відновлення нематеріальних активів.

Наведені визначення, на нашу думку, достатньо та найбільш вдало розкривають зміст поняття моральної (немайнової) шкоди, а також її особливості по відношенню до фізичних та юридичних осіб)[15].

У доктрині цивільного права неправомірне заподіяння шкоди є юридичним фактом, який породжує особливий вид цивільних правовідносин - позадоговірне або деліктне (від лат. delictum - правопорушення) зобов'язання.

Деліктне зобов'язання - це зобов'язання, в якому особа, що протиправно завдала шкоди майновим чи немайновим благам громадянина або організації (завдавач), зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі.